ЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАМИ У ДІТЕЙ З СЕНСОРНОЮ ТА РУХОВОЮ ДЕПРИВАЦІЯМИ

Abstract

Нейросенсорна приглухуватість та дитячий церебральний параліч (ДЦП) є природними моделями депривацій. Ритмічні складники електроенцефалограми (ЕЕГ) окремих зон у осіб зі вказаними патологіями дають можливість виявити центральні механізми адаптивних змін, які відбувається на системному рівні. Нормована спектральна потужність відведень ЕЕГ у нашому дослідженні використовувалася для оцінки впливу слухової та рухової депривацій на функціональний стан головного мозку. Обстежено 240 дітей віком від 8 до 15 років, яких розділили на чотири групи: до І ввійшли приглухуваті 40 хлопців та 42 дівчинки; до ІІ – 40 хлопців та 40 дівчат, які чули; до ІІІ – 40 хлопців та 38 дівчат з порушенням рухової активності; до ІV – 50 хлопців та 50 дівчат із нормальною руховою активністю. Було з’ясовано, що діти з обмеженням рухової активності мали меншу нормовану спектральну потужність δ-ритму у задніх відведеннях з правого боку (дівчата – 27,23 ± 0,84 та 33,99 ± 1,94; хлопці – 27,80 ± 1,78 та 36,82 ± 2,04 відповідно) та скроневих з лівого (дівчата – 27,40 ± 0,98 та 37,82 ± 1,66; хлопці – 39,88 ± 1,63 та 42,17 ± 2,04 відповідно). Вони мали збільшення нормованої спектральної потужності θ-ритму у скронево-тім’яно-потиличній ділянці головного мозку (дівчата – 25,73 ± 1,18 та 13,64 ± 0,47; хлопці – 19,86 ± 0,95 та 12,74 ± 0,78 відповідно), меншу нормовану спектральну потужність α-ритму (дівчата – 24,34 ± 1,54 та 41,71 ± 2,54; хлопці – 27,84 ± 1,48 та 45,01 ± 2,41 відповідно) та більшу нормовану спектральну потужність β-ритму (дівчата – 25,00 ± 1,14 та 9,95 ± 0,48; хлопці – 19,94 ± 0,86 та 9,20 ± 0,66) практично по всьому скальпу порівняно з дітьми з сенсоневральною приглухуватістю. Таким чином різна картина ЕЕГ у дітей із порушенням рухової активності та із нейросенсорною депривацією відображує активізацію різних систем адаптації, що спрямована на підтримку сталості внутрішнього середовища