Abstract:
Мета дослідження – на основі аналізу усно-історичної та літературної бази висвітлити рух опору більшовицькому режиму на Драбівщині в 1930 р., розкрити перебіг та наслідки повстання «Гренадерів».
Методи. Основу теоретико-методологічної бази дослідження складає сукупність загальнонаукових та суто
історичних методів. Застосовуються загальновизнані принципи об’єктивності, науковості, логіко-системний
і порівняльний аналіз, проблемно-хронологічний підхід, а також методи синтезу, узагальнення, опрацювання
усно-історичних джерел.
Результати та висновки. Опрацювавши матеріали усної історії та наявну літературну базу, можна зробити
висновки, що Драбівське повстання, як і більшість тогочасних селянських виступів, було спричинене колективізацією. Повстання фактично стало громадянською війною на селі, спровокованою рішенням більшовиків про
суцільну колективізацію, спрямованим на реалізацію далекосяжних планів совєтського керівництва. Повстання
«Гренадерів» стало одним із перших масових виявів незадоволення політикою совєтської влади, коли повсталі
взялися за зброю, намагаючись змінити режим.
Повстання драбівських селян носило характер стихійних і розрізнених виступів на рівні інстинктивного самоахисту. Звичайно, існувала і певна організована група з освічених селян, які займались розробкою плану повстання і переслідували певні політичні мотиви, але таких було надзвичайно мало. Більшість селян захищали свій
дім від грабунку з боку совєтської влади.
Проте повстанню не судилося перемогти. Боротьба між добре підготовленими загонами ДПУ і міліції проти
розрізнених, погано керованих і озброєних селян закінчилася поразкою антисовєтського селянського повстання.
Розрізнені селянські виступи були придушені.
Спалахи селянської непокори були приборкані репресіями та, згодом, Голодомором. Адже сьогодні ми можемо
сказати, що Голодомор – це наслідок, а одна з його причин – це організовані повстання під час колективізації.
Саме Голодомор став своєрідною зброєю у боротьбі з відвертим чи прихованим опором. І, в першу чергу, цю
зброю було спрямовано проти найбільш консервативної, найбільш національно свідомої верстви суспільства –
селянства.
The purpose of the study is to shed light on the resistance to the Bolshevik regime in the Drabiv region in 1930,
as well as to reveal the course and consequences of the Grenadier uprising based on the analysis of the oral-historical
and literary sources.
Methods. The groundwork of the theoretical and methodological basis of the study is a set of general scientific
and purely historical methods. The generally accepted principles of objectivity, scientificity, logical-systematic
and comparative analysis, problem-chronological approach, as well as methods of synthesis, generalization, processing
of oral-historical sources are applied.
Results and conclusions. Having studied the materials of oral history and the available literary base, we can conclude
that the Drabiv uprising, like most of the peasant uprisings of that time, was caused by collectivization. The uprising actually became a civil war in the countryside, provoked by the Bolsheviks' decision to carry out collectivization,
aimed at implementing the far-reaching plans of the Soviet leadership. The Grenadier uprising was one of the first mass
manifestations of dissatisfaction with the policies of the Soviet government, when the insurgents took up arms, trying to
change the regime.
The uprising of the Drabiv peasants had the character of spontaneous and scattered demonstrations at the level
of instinctive self-defense. Of course, there was a certain organized group of educated peasants who worked out a plan for
the uprising and pursued certain political motives, but there were very few of them. Most peasants defended their homes
from looting by the Soviet authorities.
However, the uprising was not destined to win. The struggle between well-trained DPU and police units against
scattered, poorly managed and armed peasants ended in the defeat of the anti-Soviet peasant uprising. Scattered peasant
demonstrations were suppressed.
The outbreaks of peasant acts of disobedience were curbed by repression and, later, by the Holodomor. After all, today
we can say that the Holodomor is a consequence, and one of its causes is organized uprisings during collectivization.
It was the Holodomor that became a kind of weapon in the fight against overt or covert resistance. And, first of all, this
weapon was directed against the most conservative, most nationally conscious stratum of society – the peasantry.