Исходный текст

Бібліографічне посилання: Водотика C.Г., Водотика Т.С. ХЕРСОН, обласний центр [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kherson_mst (останній перегляд: 30.09.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ХЕРСОН — місто, адм., екон. і культ. центр Херсонської області. Розташов. на правому березі Дніпра та його рукава Кошова. Мор. і річковий порт, залізничний і автомобільний вузол, аеропорт. Населення 299,0 тис. осіб (2013), із передмістями — 337,3 тис. осіб. Назва міста походить від антич. Херсонеса Таврійського.

Під час російсько-турецької війни 1735—1739 рос. війська 1737 спорудили Олександр-шанець, який за Нової Січі був центром Інгульської паланки. Поновлений у ході російсько-турецької війни 1768—1774, із 1775 — поштова станція. Пошуки зручного місця для заснування міста в пониззі Дніпра велися з 1775, проте термін "Херсон" виник раніше: із 1764 існувала Херсон. провінція, 1776 із колиш. запорожців сформовано поселенський Херсон. пікінерський полк. Розташування міста на місці Олександр-шанця остаточно визначила разом із назвою рос. імп. Катерина II 18 червня 1778. Адміралтейство, фортецю і місто Х. було закладено 19 жовтня 1778 і зведено за 4 роки разом із торг. пристанню, перший корабель спущено 1783 (за час існування Адміралтейства до 1827 збудовано 171 корабель). Х. інтенсивно розвивався в інтересах імперії: 1785 засновано Чорномор. адміралтейське правління, на флот працювали монетний двір, кузні, 13 з-дів, до кінця 1780-х рр. зріс обсяг зовн. торгівлі. На кінець 18 ст. стали очевидними вади розташування Х. — мілководдя гирл Дніпра і Дніпровського лиману. 1794 військове кораблебудування перемістилося до Миколаєва, а зовн. торгівля — до Одеси.

Адміністративно Х. входив до Новоросійської губернії (1778—83), Катеринославського намісництва (1783—95), Вознесенського намісництва (1796 — Вознесенська губ.; 1795—96), Новорос. губ. (1796—1802) як центр Херсон. повіту. 1802 Х. увійшов до Миколаївської губернії, із 1803 став центром Херсонської губернії і Херсон. пов. 1834 Х. отримав міську думу, магістрат, сирітський і совісні суди. Протягом 19 ст. втратив військ. значення — 1815 скорочено кораблебудування, 1827 ліквідовано Адміралтейство, 1835 — фортецю.

Х. "випадав" з індустріальної модернізації Пд. України. За переписом 1897, мешканці міста (усього 59,1 тис. осіб) були зайняті у пром-сті (24 %), торгівлі (15 %), у сфері транспорту та зв’язку (5 %), на буд-ві (5 %), в галузі освіти та в сільс. госп-ві (по 2 %), у сферах охорони здоров’я (3 %) та адм. діяльності (4 %). За етномовною ознакою херсонці складалися з росіян (47 %), євреїв (29 %), українців (20 %), поляків (2 %), німців (1 %). Специфіку Х. визначали суднобудування і порт. У 19 ст. впала роль Х. як центру зовн. торгівлі, але після спорудження судноплавного каналу в 1890-ті рр. Х. експортував по 500 тис. т збіжжя щорічно, посівши 4-те місце в Азово-Чорномор. басейні.

У 1870-х рр. у Х. діяв гурток революціонерів-народників (М.Лангасп, А.Франжолі, С.Чудновський), які 1879 вкрали з губернського казначейства величезну суму в 1,5 млн рублів. У 1880-х рр. з’явилася Херсон. громада, 1885—89 діяв укр. гурток (А.Грабенко, Д.Маркович, Т.Василевський, Б.Грінченко, О.В.Маркович, С.Русова). Гурток видав укр. альманах "Степ: Херсонський белетристичний збірник" (1886, другий випуск заборонила цензура), твори І.Карпенка-Карого (1886, 1887).

На поч. 20 ст. в Х. почалася модернізація, яка в першу чергу торкнулася транспортної мережі. 1902 було споруджено новий судноплавний канал до Чорного моря, 1907 до Х. проклали залізницю. 1914 в Х. налічувалося 113 пром. закладів. Проте в пром-сті домінували доіндустріальні уклади, а пром. переворот був далекий від завершення. Населення Х. 1914 становило 81 тис. осіб.

Укр. рух мав культурницький характер. Укр. інтелігенція не відзначалася "новоросійським" комплексом, але укр. політ. партії до 1917 мали мізерний вплив. Політ. опозиційний рух на поч. 20 ст. був представлений в основному сіоністами, Поалей Ціоном та Бундом. 1905—07 в Х. діяло до 17 політ. партій — більшовики, меншовики, Конституційно-демократична партія, монархісти, Соціаліст. єврейс. робітн. партія, Партія соціалістів-революціонерів (найчисельніша), анархісти та ін. 1906—07 радикали здійснили кілька "ексів" (збройних пограбувань приватних і держ. установ) і пробували запровадити "революційний рекет", що викликало обурення громадськості й дало підстави властям припинити діяльність більшості партій.

Багатоетнічний Х. у роки національно-визвол. змагань став ареною жорсткого політ. і військ. протистояння. Після повалення самодержавства влада зосередилася в руках губернського комісара Тимчасового уряду, міської думи, Ради робітн. і солдатських депутатів з домінуванням соціалістів. У політ. боротьбу включився значний загін укр. руху. У грудні 1917 в місті утвердилася влада Української Народної Республіки. У січні—березні 1918 на два місяці було відновлено рад. владу — Х. став частиною Одес. рад. республіки. У квітні австро-угор. 11-та д-зія, запрошена до Х. міською думою, відновила владу УНР. За Української Держави пожвавилося нац. життя, унормувалася діяльність політ. і громад. орг-цій, було створено "Просвіту", виникли кооп. вид-во "Українська книгарня", споживче т-во "Україна", т-во "Думка", діяли укр. учнівська спілка, укр. студентська громада, у навч. закладах розширилися курси українознавства. Діяв укр. нац. театр, де працював Ю.Шумський. Лідер Укр. ради А.Грабенко очолював губернську земську управу. У грудні 1918 австро-угор. війська залишили Х. У місті з’явилися загони білих добровольців і почали реквізиції. Незабаром до Х. прибули війська УНР. У січні 1919 створено черговий військово-революц. к-т, що представляв у Х. Трудовий конгрес України. Фактично встановилося двовладдя міської думи і військово-революц. к-ту. Наприкінці січня 1919 "охорону міста" було передано франко-грец. військам Антанти. 3 лютого 1919 представники міської думи, губернської і повітової земських управ за погодженням із франц. командуванням визнали владу Директорії УНР. 20 лютого 1919 до Х. підійшли денікінці, але були відбиті військами Директорії УНР. 9 березня 1919 місто захопили війська отамана Н.Григор’єва. У червні 1919 до Х. увійшли рад. війська, у серпні містом опанували денікінці. У лютому 1920 місто зайняли більшовицькі війська. До кінця року Х. перебував у військ. стані; у місті розгортався "червоний терор". 28 січня 1920 Х. став повітовим центром Херсон. губ. (із центром у Миколаєві), 15 грудня 1920 — Одеської губернії. Із 7 березня 1923 — центр Херсонської округи, а із 1930 — Херсон. р-ну. За реформою 1932 Х. отримав статус міста обласного підпорядкування Одеської області (9 лютого 1932 — 21 вересня 1937), згодом — Миколаївської області (22 вересня 1937 — 29 березня 1944). 30 березня 1944 місто стало центром Херсон. обл.

Втрати від голоду 1921—1923 років в УСРР і одночасних епідемій в Х. сягали 33—35 тис. осіб.

Місто поступово перетворювалося на індустріально-транспортний вузол союзного значення. Зазнала змін спеціалізація пром-сті: у дорад. час домінували харчосмакова пром-сть і с.-г. машинобудування, внаслідок соціалістичної індустріалізації почала переважати суднобудівна. 1941 в Х. працювали 22 значні пром. заклади, у т. ч. суднобудівні, с.-г. машинобудування, мотороремонтний, нафтопереробний з-ди. У 1920-ті рр. змінилось етнічне обличчя Х. за рахунок зростання частки українців: у 1926 українці складали 36?%, росіяни — 36, євреї — 25?%.

Під час Другої світової війни окупований гітлерівцями із 19 вересня 1941 по 13 березня 1944, входив до складу генерал-комісаріату "Миколаїв" Райхскомісаріату "Україна". У Х. не було масового руху Опору. Рад. підпілля було представлене орг-цією "Центр", комсомольсько-молодіжною групою "Патріот Батьківщини", підпільними групами на підпр-вах. У місті функціонувало оунівське підпілля, організоване похідними групами ОУН(б) (див. Похідні групи ОУН), на чолі з Б.Бандерою. 1943 Х. став місцем збору антирад. сил із числа донських, кубанських і терських козаків.

У повоєнні роки Х. перетворився на значний промисловий центр, його спеціалізацію визначали суднобудування і судноремонт, с.-г. машинобудування, текстильна і консервна галузі, харчова пром-сть, що мали загальносоюзне значення. У Х. перетиналися потоки залізничних, мор., річкових і повітряних сполучень. До 60 % пром. потенціалу і 40 % працівників були пов’язані з військ. вир-вом.

У порадянські часи практично всі колишні підпр-ва союзного значення зникли чи були реструктуризовані. Провідними галузями сучасного Х. є харчосмакова, переробка с.-г. продукції, машинобудівна, легка, буд. матеріалів і суднобудівна.

Істор. пам’ятки: комплекс пам’яток Херсон. фортеці (1780-ті рр.), Греко-Софійська церква (1780), Спаський (Катерининський) собор (1786) з могилою кн. Г.Потьомкіна (1791), меморіальне кладовище (кін. 18 ст. — 1970-ті рр.), будинок О.Суворова (кін. 18 ст.), вироб. і госп. споруди чавуноливарного з-ду Вадонів (серед. 19 ст.), Маріїнсько-Олександрівська г-зія (1896). Пам’ятники: Дж.Говарду (1820), О.Суворову (1950), Ф.Ушакову (1957), Т.Шевченку (1971), першим корабелам Чорномор. флоту (1972), Могила невід. солдата (1967), морякам Дунайської флотилії (1980), кн. Г.Потьомкіну (відновлений 2003), жертвам тоталітарного режиму (1992).

У Х. народилися історики Г.Арбатов і Є.Тарле, фізик Л.Верещагін, художники Г.Курнаков і О.Шовкуненко, письменник Б.Лавреньов, гімнастка Л.Латиніна. Тут жили й діяли кошовий отаман Війська вірних козаків С.Г.Білий, полководець О.Суворов, держ. і військ. діяч кн. Г.Потьомкін, англ. громад. діяч і лікар-гуманіст Дж.Говард, учений-натураліст Ю.Пачоський, укр. громадсько-політ. діяч В.Кедровський, укр. письменники М.Куліш, А.Копштейн, М.Чернявський і Б.Грінченко, археолог і засновник істор. музею та Херсон. вченої архів. комісії В.Гошкевич, актори О.Петрусенко і Ю.Шумський, театральний режисер В.Мейєрхольд.