ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ КРЕАТИВНОСТІ: ВІД АНТИЧНОСТІ ДО СЬОГОДЕННЯ

Abstract

Проблема креативності має міждисциплінарний характер. У різні епохи існував свій погляд на креативність і її суб’єкта. В античності креативність розглядалася як особливий вид буття і ставилася проблема співмірності креативності Бога і людини. Креативність розумілася як людське прагнення до відтворення досконалих зразків, як богоподібне мистецтво. Тільки Бог міг творити ex nihilo/nihil («з нічого»). Митець повинен був розкривати закони Природи, слідувати їм та імітувати їх. Проте поет був вільним. У середньовіччі креативність була виключно атрибутом Бога, вважалося люди не здатні до неї. В епоху Відродження розуміння креативності було двояким: піднесене (новаторське мистецтво) і приземлене (праця на спасіння). У цей час вперше виявляється інтерес, як до авторства, так і до творчого процесу. У Новий час творчість розглядалася як фундаментальна передумова свідомості і продуктивна здатність уяви. Новизна визначала креативність. Лише в ХІХ столітті креативність стає виключно атрибутом людини. В ХХ столітті креативність можлива у всіх сферах творення людини. Сучасне ХХІ століття характеризується демократизацією креативності – ми живемо в егалітарний період. Існуючі концепції креативності намагаються пояснити її природу, особливі риси креативної особистості та креативного продукту як результату креативного процесу. За гіпотезою автора статті креативність є іманентною ознакою вселюдського культурного простору. Для досягнення поставленої мети і реалізації завдань у межах діахронічного підходу за допомогою методу ретроспекції було відстежено ґенезу наукових поглядів на сутність поняття «креативність»; виявлено еволюційні тенденції у тлумаченні явища реативності; з’ясовано лінгвофілософське підґрунтя креативності. Зроблено висновок, що креативність є багатогранним феноменом. The problem of creativity has an interdisciplinary character. Psychologists, philosophers, culturologists, educators, sociologists, literary critics and linguists are engaged in the study of creativity. Different epochs have their distinctive theories on creativity. In antiquity creativity was considered as a special kind of being. Creativity was understood as a human desire for the reproduction of perfect patterns, as God-like art. Only God could create ex nihilo (“from nothing”). The artist was to reveal the laws of nature, follow and imitate them. However, the poet was free. In the Middle Ages, creativity was exclusively an attribute of God, people were considered not to be capable of it. In the Renaissance, understanding of creativity was twofold: sublime and mundane. In the New Age, creativity was seen as a fundamental prerequisite of consciousness and productive ability of imagination. Novelty determined creativity. Only in the nineteenth century, creativity became solely an attribute of man. In the twentieth century, creativity was possible in all spheres of human creation. In the twenty-first century the democratization of creativity is taking place. According to the hypothesis of the author of the article, creativity is an immanent sign of the universal cultural space. The genesis of scientific views on the essence of the concept of “creativity” is traced; evolutionary tendencies in the interpretation of the phenomenon of creativity are revealed; inguophilosophical basis of creativity is found.