DEVELOPMENT PATTERNS OF THE IDEA OF PERSONAL AGENCY AND ITS IMPLEMENTATION IN THE DOMESTIC EDUCATIONAL PRACTICE OF THE XXTH CENTURY

Abstract

The purpose of the article is to represent changes in the understanding and implementation of the idea of personal agency of schoolchildren inherent in Ukrainian pedagogical discourse and actual practice of education institutions in the XXth century. The above has forwarded the research to the following areas of concern: to establish the dynamics of a cognitive-creative process of generating and implementing the idea of agency given its philosophical, psychological, educational-political and pedagogical-technological context; to create a general infographic periodization of the development of the idea of agency based on comparing profiles of agency of schoolchildren of the studied period in a particular territory. Methods: To solve the research tasks, the author has used interpretational methods, particularly genesis one, that has made it possible to conclude about the development patterns of the idea of personal agency in the scientific-pedagogical discourse and introduced models of schoolchildren’s education and upbringing; the modelling of the progress of the idea contributes to finding out the logic of its generating and transformation; a discourse-analysis for the identification of a socio-cultural dimension of the agency-related issues in the pedagogical ideas of the XXth century; a comparative analysis to compare agency profiles in the defined periods. Results. Development patterns and introduction of the idea of a pupil’s personal agency are studied within three dimensions: philosophical-psychological (methodological), the coordinate system of which is a civilizational type of personality (classical, modern, postmodern), and society (monarchical, industrial, democratic, information technology); educational and political, which is rendered on the axes of state reforms and pedagogical (including innovative) schools; pedagogical-technological covering, on the one hand, the content-process aspect of educational, developmental and pedagogical effect of a teacher and, on the other hand, an effective-evaluation aspect of the pedagogical influence represented by new formations of a pupil and changes in the pedagogical situation. Conclusions. A logic of the development of a child’s agency in the domestic educational theory and practice of the XXth century is rendered under the framework of shaping visions of agency as a cultural demand of the socio-historical formation, a generic feature of a representative of the civilization, a component of pedagogical ideal, competencies and a specified level of a child’s development (a social demand for education), a note on his social role as a means of involving the child into the educational process, an opportunity for his self-realization. The key trends of the development of the idea of a pupil’s agency concern the changes in socio-historical formations and cultural-psychological type of community and psychological type of a personality belonging to a specific epoch, worldviews and educational paradigms, theoretical substantiation of a new pedagogical thesaurus and technology innovations in education institutions. Метою статті є репрезентація закономірних для українського педагогічного дискурсу і реальної практики діяльності закладів освіти ХХ століття змін в осмисленні та втіленні ідеї суб’єктності особистості учнів. Означене зорієнтувало дослідження на такі проблемні напрямки: встановити динаміку когнітивно-креативного процесу генерування та впровадження ідеї суб’єктності з урахуванням її філософського, психологічного, освітньо-політичного та педагогічно-технологічного контексту; створити загальну інфографіку періодизації розвитку ідеї суб’єктності на основі зіставлення профілів суб’єктності учнів досліджуваного періоду на окресленій території. Методи. Розв’язування дослідницьких завдань передбачало використання інтерпретаційних методів, зокрема, генезного, що уможливило висновки про закономірності розвитку ідеї суб’єктності особистості в науково-педагогічному дискурсі та впроваджених моделях навчання і виховання учнів; моделювання розвитку ідеї, щоб встановити логіку її генерування та трансформації; дискурс-аналізу для виявлення соціокультурного виміру суб’єктнісної проблематики в педагогічних ідеях ХХ століття; порівняльного аналізу з метою зіставлення профілів суб’єктності у виокремлених періодах. Результати. Закономірності розвитку та впровадження ідеї суб’єктності особистості школяра розглянуто в трьох площинах: філософсько-психологічній (методологічній), системою координат якої є цивілізаційний тип особистості (класична, модерна, постмодерна) та суспільства (монархічне, індустріальне, демократичне, інформаційно-технологічне); освітньо-політичній, розгорнутій на осях державних реформ та педагогічних (зокрема, і новаторських) шкіл; педагогічно-технологічній, яка охоплює, з одного боку, змістово-процесний бік навчального, розвивального та виховного впливів педагога, та з іншого – результатно-оцінний бік педагогічного впливу, представлений новоутвореннями учня та змінами педагогічної ситуації. Висновки. Логіка розвитку ідеї суб’єктності учня у вітчизняній освітній теорії та практиці ХХ століття представлена в межах формування уявлень про суб’єктність як культурну вимогу суспільно-історичної формації, типову ознаку представника цивілізації, складову виховного ідеалу, компетентностей і нормативного рівня розвитку школяра (суспільний запит освіті), припис щодо його соціальної ролі, як засіб залучення учня до освітнього процесу, можливість його особистісної самореалізації. Провідні тенденції розвитку ідеї суб’єктності учня стосуються змін суспільно-історичних формацій і культурно-психологічного типу спільноти та психологічного типу особистості відповідної епохи, світоглядних позицій та освітніх парадигм, теоретичного обґрунтування нового педагогічного тезаурусу та технологічних інновацій у закладах освіти.