dc.description.abstract |
Процеси креативізації вищої освіти розпочалися на зламі тисячоліть, коли стало відомо, що запити
соціуму щодо якості навчального процесу зазнали суттєвих змін, адже раніше вони розглядалися через
досягнену ефективність освітніх реформ і застарілу модель оцінювання важкоідентифікованих «успі-
хів». З іншого боку, посилення у світі глобалізаційних тенденцій породило цілу низку зрушень у харак-
тері й структурі викладання, контенті та компетенціях випускників, що повною мірою віддзеркалюва-
ло процеси інтернаціоналізації, цифровізації, таксономізації, сек’юритизації та ментально-культурні
трансформаційні відносини. Унаслідок посилення подібного роду суперечливих процесів мало місце
загострення конкуренції закладів вищої освіти і їх суперництво за креативних викладачів, здобувачів
освіти, а також за адміністративний апарат, консолідована і гармонізована діяльність якого забезпе-
чувала престижність університету, його рейтинговість, а також можливість отримувати гранти, брати
участь у міжнарожних проектах тощо. Численні спроби окремих авторів підвести теоретичну базу під
розуміння феномену креативізації освітнього простору виявились далеко не завжди вдалими і потре-
бували застосування системного підходу до аналізу ефективності. Важливим теоретичним здобутком
науковців на початку нового тисячоліття став міждисциплінарний підхід у розумінні цілісності цього
процесу і тих парадигмальних ознак, які перебирають на себе споріднені до педагогіки науки, зокрема:
психологія, філософія, соціологія, економіка. У статті доведено, що ключовими учасниками сучасного
освітнього процесу є викладач і студент, кожен з яких має різний креативний рівень, а відтак й різні
уподобання і очікування. Отже, гармонізація відносин між основними акторами може, з одного боку,
забезпечити успішний нетворкінг і колаборацію, проте з іншого, в разі масштабних прорахунків – кон-
фліктність і сингулярність освітньо-наукового відтворення. Автором виявлені креативні якості викла-
дача і здобувача вищої освіти та побудована трендова модель їх можливої взаємодії (інтернаціона-
лізація компетенцій, глобалізація «почуттів», цифровізація навчання, таксономізація змісту навчання,
сек’юритизація інтересів, когнітивний дисонанс). Доведено, що успішними можуть вважатися спільні
платформи, котрі охоплюють різні види активностей учасників процесу, зокрема створення старт-апів.
The process of creativization of higher education began at the turn of the millennia, when it became obvious
that the society’s demands for the quality of the educational process have changed significantly, and it was
no more impossible to consider the effectiveness of educational reforms through the old prism of “success”
identification. On the other hand, the intensification of globalization trends has led to a few changes in
the nature, structure of teaching, content and competencies of graduates, which fully reflects the processes of internationalization, digitalization, taxonomization, securitization and mental-cultural transformational
relations.
As a result of |
uk_UA |