Abstract:
The article examines the concept of the chronotope and its significance in the field of philological research. It offers
a historical perspective on the study of space-time, starting from ancient Greek scientists and extending to influential
thinkers of our time. The interdisciplinary nature of the study of time and space is investigated by exploring the contributions
of renowned philosophers (Zeno of Elea, R. Descartes, I. Kant), mathematicians (H. Poincaré, B. Russell), physicists
(G. Galilei, A. Einstein), and geographers (Ptolemy, Eratosthenes) who considered these aspects prior to the introduction
of the term by M. Bakhtin in philological discourse and O.Ukhtomskyi in the biological scientific field.
Considerable contributions are noted from Western philologists such as T. Adorno, G.Prince, E. Said, J.-F. Lyotard,
E. Auerbach, and J. Derrida, who studied the artistic chronotope as an aesthetic, philosophical, political, social, historical,
and cultural category. The article emphasizes additional objects of investigation connected to artistic space-time, which have
been explored by these scholars. They include aesthetic perception, textual community, simulacrum, and archival material.
The article presents research and analysis conducted by Ukrainian literary experts, including I. Silvestrova, I. Kushnir,
O. Horpynych, and N. Kopystianska, who focused on the peculiarities of time and space organization in Ukrainian
postmodern literature. They emphasized the importance of depicting the chronotope through specific images, scenes,
and dialogues to construct the inner world of the text. The main features of the artistic space-time highlighted in the works
of these renowned scholars also include its utilization in various literary genres and cultural contexts.
У статті розглядається поняття хронотопу та його значення у галузі філологічних досліджень. Пропонується історична перспектива вивчення часопростору, починаючи з давньогрецьких вчених і закінчуючи впливовими мислителями сучасності. Досліджується міждисциплінарний характер вивчення часу та простору шляхом
дослідження внесків відомих філософів (Зенон з Елеї, Р. Декарт, І. Кант), математиків (А. Пуанкаре, Б. Рассел),
фізиків (Г. Галілей, А. Ейнштейн) і географів (Птолемей, Ератосфен), які розглядали ці аспекти задовго до введення дефініції М. Бахтіним у філологічний дискурс і О.Ухтомським у біологічну наукову галузь. Розглядається значний внесок західних філологів, таких як Т. Адорно, Г. Прінс, Е.Саїд, Ж.-Ф. Ліотар, Е. Ауербах
і Ж. Дерріда, які досліджували художній хронотоп як естетичну, філософську, політичну, соціальну, історичну
та культурну категорію. В статті також висвітлюються інші об’єкти дослідження, пов’язані з художнім часопростором, які були розглянуті цими вченими, такі як естетичне сприйняття, текстова спільнота, симулякр
та архівний матеріал.
У статті також представлено дослідження та аналіз українських літературознавців, серед яких І. Сільвестрова, І. Кушнір, О. Горпинич та Н. Копистянська, які зосередили увагу на особливостях організації часопростору в українській постмодерністській літературі. Вони визначили важливість відображення хронотопу через
конкретні образи, сцени та діалоги для побудови внутрішнього світу тексту. Основними особливостями художнього часопростору, які були висвітлені в роботах відомих вчених, є також його використання в різних літературних жанрах і культурних контекстах.