Abstract:
У статті висвітлено функційно-стилістичні особливості індивідуально-авторських новотворів української постмодерної прози. Розглянуто активні процеси збагачення й оновлення
словникового складу мови письменниками-постмодерністами за допомогою оказіональної
лексики та актуальні питання, пов’язані з традицією вивчення оказіональних слів. Окреслено
такі функції неолексем, як власне номінативна, оцінна, номінативно-оцінна, експресивна, стилістична, дескриптивна та креативна. Висвітлено тенденції до переномінації письменниками-постмодерністами вже названих предметів, явищ, понять, яка створюється задля підсилювально-впливового ефекту на читача, таким чином спонукаючи його до роздумів, пошуків
ширшого значення слова. Значну увагу приділено використанню письменниками зазначеного
періоду комічних елементів, зокрема індивідуально-авторській іронії. Описано випадки, коли
стилістичні функції оказіональних слів виступають складниками таких тропів, як епітет,
метафора, гіпербола, персоніфікація тощо. Наголошено на виникненні оказіональних лексичних одиниць у свідомості письменників як суперечностей між нормою, яка є відображенням
об'єктивно існуючої природи мови, її кодифікацією та усвідомленою необхідністю, відображеною в лінгвістичній свідомості носіїв мови. Підкреслено унікальність та неповторність
кожного оказіонального утворення, адже їх створюють автори для позначення конкретної
ситуації, вони функціюють тільки у відповідному контексті та зосереджені не на існуючих
правилах для всіх, хто ними користується, а лише на умінні індивіда послуговуватися можливостями, що відображені у системі мови. Обгрунтовано думку про те, що в українських
постмодерних прозових текстах оказіоналізми – одна із домінантних ознак, за допомогою
якої письменникам відповідного періоду вдалося створити свій неповторний стиль
The article highlights functional and stylistic specific features of individual author’s new forms in the texts
of Ukrainian postmodern prose. Active processes are being analyzed concerning the enrichment and renovation
of the vocabulary by postmodernist writers with the help of occasional lexis and the article is focused on
the current issues connected with the tradition of studying occasional words. Such functions of neolexemes
as nominative proper, evaluative, nominative-evaluative, expressive, stylistic, descriptive and creative are
defined. The tendency to renominate the already named objects and phenomena by writers-postmodernists is
singled out. It is done with the purpose of creating a reinforcing and influential effect upon the reader, thus
encouraging them to thinking and searching for a broader meaning of the word. Great attention is paid to
the usage of comic elements, namely individual author’s irony, by the writers of this period. The cases, when
stylistic functions of occasional words are treated as components of such tropes as epithet, metaphor, hyperbole,
personification etc., are described. The stress is made upon the appearance of occasional lexical units in
the writers’ consciousness as of contradictions between the norm that is a reflection of objectively existing
nature of the language, its codification and realized necessity that is reflected in the linguistic consciousness
of the native speakers. The uniqueness and exclusivity of every occasional form is underlined as the authors
create them to define a certain situation and they function only in the definite context being concentrated not
on the regular rules that exist for everybody who uses them but exclusively on the skills of an individual to use
the abilities possessed by the language system. The article justifies the opinion that in Ukrainian postmodern
prose texts occasionalisms are one of the dominant signs with the help of which the writers of the certain
period were able to create their unique style.
Description:
Олексенко, В. П. Неолексеми у текстах українських постмодерністів: функції, стилістичні властивості / В. П. Олексенко, Ю. О. Нагорна // Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Філологія. Журналістика. Том 34 (73). № 3. 2023. С. 54-59.