ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУТУ ВІДВОДУ СУДДІ У ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

Abstract

Стаття присвячена питанням правового регулювання процедури відводу судді в українському судочинстві. Мета. Метою дослідження є розроблення науково обґрунтованих пропозицій удосконалення правового інституту відводу судді. Методи. Методами дослідження є комплекс загальнофілософських, загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких було зумовлено науковою та прикладною доцільністю. Емпіричну базу статті становлять чинні нормативно-правові акти, законопроєкти, статистична інформація стану здійснення правосуддя, у дослідженні якої застосовано метод аналізу та спеціальний формально-юридичний метод. Результати. За результатами дослідження встановлено, що натепер під час здійснення правосуддя в Україні задовольняється лише 1–2% заяв про відвід суддів, що свідчить де-факто про цілковиту неефективність цього інституту в національній правовій системі. З’ясовано, що чинне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «відвід», а порядок розгляду заяви про відвід у різних видах судочинства змінювався протягом усього періоду розвитку національного процесуального законодавства. Не менш актуальною проблемою є питання самовідводу судді. Чинний процесуальний механізм дозволяє суддям заявляти завідомо необґрунтовані самовідводи, фактично самоусуваючись від розгляду складних із правового чи морального погляду справ. Висновки. Автор доходить висновків, що нині в Україні не реалізовано процесуальну гарантію права кожного на розгляд справи неупередженим судом шляхом забезпечення процедури відводу або самовідводу судді в ситуації, коли суддя особисто заінтересований у результаті розгляду справи, має конфлікт інтересів або іншим чином упереджено ставиться до будь-якої сторони. Причиною цього є недосконалість процесуального законодавства України, яке в частині відводу суддів порушує базовий принцип nemo judex in propria causa, сформульований ще в римському праві. Фактично, у вирішенні питання відводу за нинішньої моделі правового регулювання суддя стає і стороною і суддею у власній справі. Закон, який ставить будь-кого у становище судді у своїй справі, є законом, що порушує право. На основі дослідження процесуального законодавства, правозастосовної практики та статистичної інформації автор пропонує власне визначення поняття відводу та відповідні зміни до процесуального механізму відводу суддів. The article focuses on the issues of legal regulation of the procedure for recusal of a judge in Ukrainian legal proceedings. Purpose. The purpose of the study is to develop scientifically grounded proposals for improving the legal institution of recusal of a judge. Methods. The research methods used are a set of general philosophical, general scientific and special methods of cognition, the choice of which was based on scientific and applied expediency. The empirical basis of the article is made up of current regulations, draft laws, and statistical information on the administration of justice, and the method of analysis and a special formal legal method were applied in the course of studying the same. Results. The study found that currently only 1–2% of applications for recusal of judges are granted in the administration of justice in Ukraine, which de facto indicates the complete ineffectiveness of this institution in the national legal system. It is established that the current procedural legislation of Ukraine does not contain a definition of the concept of “recusal”, and the procedure for consideration of applications for recusal in various types of proceedings has changed throughout the entire period of development of the national procedural legislation. The issue of judge’s recusal is no less relevant. The current procedural mechanism allows judges to declare deliberately unreasonable recusal, in effect removing themselves from consideration of legally or morally complex cases. Conclusions. The author comes to the conclusion that at present, Ukraine has not implemented the procedural guarantee of everyone’s right to an impartial court by ensuring the procedure for recusal or self-recusal of a judge in a situation where the judge is personally interested in the outcome of the case, has a conflict of interest or is otherwise biased towards any party. The reason for this is the imperfection of the procedural legislation of Ukraine, which, in terms of judges’ recusal, violates the basic principle of nemo judex in propria causa, formulated in Roman law. In fact, when deciding on the issue of recusal under the current model of legal regulation, a judge becomes both a party and a judge in his or her own case. A law that puts anyone in the position of a judge in their own case is a law that violates the law. Based on the study of procedural legislation, law enforcement practice and statistical information, the author proposes his own definition of the concept of recusal and appropriate changes to the procedural mechanism of judicial recusal.