Abstract:
Метою статті є аналіз дисциплінарної практики щодо відповідальності суддів на конкретних
прикладах (зокрема, із практики Великої Палати Верховного Суду), для узагальнення та напрацювання
рекомендації щодо оцінки таких правопорушень суддів, які кваліфікуються за пунктом 2 статті 106
Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (безпідставне затягування або невжиття суддею
заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, установленого законом, зволікання
з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення
для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень).
Методи. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально правові
методи, зокрема діалектичний, системний аналіз, теоретичне узагальнення.
Результати. На основі конкретних прикладів із практики Вищої ради правосуддя, Дисциплінарних
палат та Великої Палати Верховного Суду проаналізовано правопорушення суддів, які були кваліфіковані за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Констатовано, що різна практика застосування пункту 2 статті 106 Закону «Про судоустрій
і статус суддів» спричинена різним розумінням оцінних понять «розумність строків», «безпідставне
затягування розгляду», «невжиття заходів щодо своєчасного розгляду», «зволікання з виготовленням
вмотивованого судового рішення».
Виокремлено дискусійні питання застосування цієї підстави дисциплінарної відповідальності. З’ясовано відсутність єдиних критеріїв оцінки «надмірного суддівського навантаження». Роз’яснено,
чому не кожне порушення строку обов’язково має стати підставою для дисциплінарної відповідальності судді.
Стаття допоможе зрозуміти, які саме порушення є перспективними з погляду оскарження поведінки судді у Вищій раді правосуддя за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Матеріали дослідження можуть бути корисними не лише дисциплінарним інспекторам
і скаржникам, але і суддям, оскільки допоможуть сформувати обґрунтовану правову позицію, надаючи пояснення в дисциплінарній справі.
Висновки. Сам собою факт порушення суддею процесуальних строків не є безумовною підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Необхідно встановити саме «безпідставність» недотримання таких строків. Для кваліфікації дій судді за пунктом 2 статті 106 Закону
України «Про судоустрій і статус суддів» необхідно, щоб порушення суддею процесуальних строків не
було зумовлене «поважними причинами». Наявність «поважних причин» визначається з урахуванням
конкретних індивідуальних обставин кожної справи. Надмірне навантаження судді й інші об’єктивні
причини, що призвели до затягування процесуальних строків, не є такими, що автоматично виключають дисциплінарну відповідальність. Вони оцінюються в сукупності з іншими обставинами справи
та беруться до уваги тоді, коли суддя об’єктивно не міг забезпечити розгляд справи у стислі строки. Якщо суддя систематично, безпідставно відкладав розгляд справи, наприклад, використовував своє
право на відпустку всупереч інтересам правосуддя, то наявність «поважних причин» не виправдовує
«затягування». Суддя може відкладати справу про адміністративне правопорушення за клопотанням
учасників, проте такі відкладення не повинні стати причиною уникнення особою відповідальності
у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
The purpose of the article is to analyze the disciplinary practice regarding the liability of judges using
specific examples (in particular, the practice of the Grand Chamber of the Supreme Court), and on the basis
of this analysis to generalize and provide recommendations for assessing such offenses of judges which
are qualified under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status
of Judges” (unreasonable delay or failure by a judge to take measures to consider an application, complaint
or case within the time limit established by law, delay in issuing a reasoned court decision, untimely provision
of a judge’s opinion).
Methods. The methodological basis of the study is based on general scientific and special legal methods,
in particular, dialectical, systemic analysis, and theoretical generalization.
Results. Based on specific examples from the practice of the High Council of Justice, the Disciplinary
Chambers and the Grand Chamber of the Supreme Court, the author analyzes the offenses of judges which were
qualified under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges”.
It is stated that the different practice of application of paragraph 2 of Article 106 of the Law “On
the Judicial System and Status of Judges” is caused by different understanding of the evaluative concepts
of “reasonableness of terms”, “unreasonable delay in consideration”, “failure to take measures for timely
consideration”, “delay in issuing a reasoned court decision”.
The author emphasizes the controversial issues of application of this ground of disciplinary liability.
The author establishes that there are no uniform criteria for assessing “excessive judicial workload”.
The author explains why not every violation of the deadline should necessarily be grounds for disciplinary
liability of a judge.
The article will help to understand which violations are promising in terms of appealing against a judge’s
behavior to the High Council of Justice under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial
System and Status of Judges”. It will be useful not only for disciplinary inspectors and complainants, but also
for judges, as it will help to form a reasonable legal position when providing explanations in a disciplinary case.
Conclusions. The mere fact that a judge violates procedural deadlines is not an unconditional ground for
bringing him or her to disciplinary responsibility. It is necessary to establish the “groundlessness” of noncompliance
with such deadlines. To qualify a judge’s actions under clause 2, it is required that the judge’s
violation of procedural deadlines was not due to “valid reasons”. The existence of “valid reasons” is determined
based on the specific individual circumstances of each case. Excessive workload of the judge and other
objective reasons that led to the delay of procedural deadlines do not automatically exclude disciplinary
liability. They are evaluated in conjunction with other circumstances of the case and are taken into account
when the judge objectively could not ensure the case is heard within a short time. If a judge has systematically
and unreasonably postponed a case, for example, by using his or her right to vacation contrary to the interests of justice, the existence of “good reasons” does not justify “delay”. A judge may postpone an administrative
offense case at the request of the participants, but such postponements should not allow a person to avoid
liability due to the expiration of the time limits for imposing an administrative penalty.