Abstract:
Мета статті полягає в ідентифікації автобіографічних маркерів у міфопоетиці Г. Пагутяк на образному й мотивному рівнях та з’ясуванні специфіки міфологізації її духовно-біографічного досвіду. У роботі прослідковуються особливості художнього переосмислення дотичних до
неоміфу письменниці реальних подій, топосів і персоналій. Есеї авторки використовуються для визначення міфогенних витоків її белетристики та виявлення автобіографічно маркованого матеріалу, інтерпретованого в художній прозі. Аналізується характерна для багатьох творів Г. Пагутяк асиміляція образу наратора й авторського „я”, що на жанровому рівні виявляється у наближенні деяких філософських новел до есеїстики. Простежується взаємодія автобіографічного й міфічного в семантиці наскрізних образів у неоміфі авторки: каменя, річки, дороги, чорного птаха, Панни з жовтим волоссям. Звертається увага на автобіографічність у кореляції
жіночих персонажів з міфологемою призахідного сонця. Окреслюється взаємодія духовно-автобіографічного й філософсько-міфологічного інтертекстів у „маленькому романі” „Радісна пустеля”. Установлюється зв’язок міфосемантики імені Лада з фактами біографії Г. Пагутяк та мотивом втраченого світового ладу, який набуває статусу магістрального у неоміфологічній прозі письменниці. Досліджуються стратегії космізації, містифікації та персоніфікації „приватної топографії” як у белетристиці, так і в есеях авторки. Розглядаються особливості читацької рецепції
гіперміфологізованого образу Урожа. Контамінація автобіографічного й міфічного визначається як характерна ознака ідіостилю Г. Пагутяк. Перспективи подальших досліджень в означеному напрямку вбачаються у з’ясуванні ролі автобіографічного інтертексту в неоміфі Г. Пагутяк, у вивченні стратегій міфологізації духовного досвіду авторки в її нових творах. Цель статьи – идентификация автобиографических маркеров
в мифопоэтике Г. Пагутяк на образном и мотивном уровнях, а также выяснение
специфики мифологизации ее духовно-биографического опыта. В работе
характеризуются особенности художественной интерпретации относящихся к
неомифу писательницы реальных событий, топосов и персоналий. Эссе автора
используются для определения мифогенных истоков ее беллетристики и
выявления автобиографически маркированного материала,
интерпретированного в художественной прозе. Анализируется свойственная
многим произведениям Г. Пагутяк ассимиляция образа наратора и авторского
«я», которая на жанровом уровне проявляется в приближении некоторых
философских новелл к эссеистике. Отслеживается взаимодействие
автобиографического и мифического в семантике сквозных образов в неомифе
автора: камня, реки, дороги, черной птицы, Панны с желтыми волосами.
Уделяется внимание автобиографичности в корреляции женских персонажей с мифологемой заходящего солнца. Объясняется взаимодействие духовно-
автобиографического и философско-мифологического интертекстов в
«маленьком романе» «Радостная пустыня». Устанавливается связь
мифосемантики имени Лада с фактами биографии Г. Пагутяк и мотивом
утраченного мирового порядка, который приобретает статус магистального в
неомифологической прозе писательницы. Исследуются стратегии космизации,
мистификации и персонификации «частной топографии» как в беллетристике,
так и в эссеистике писательницы. Рассматриваются особенности читательской
рецепции гипермифологизированного образа Урожа. Контаминация
автобиографического и мифологического определяется как характерная черта
идиостиля Г. Пагутяк. Перспективы дальнейших исследований в указанном
направлении усматриваются в определении роли автобиографического
интертекста в неомифе Г. Пагутяк, в изучении стратегий мифологизации
духовного опыта автора в ее новых произведениях. The purpose of this research is to identify autobiographical markers
in H. Pahutiak’s mythopoetics on image and motif levels and characterize the specific
character of mythologizing her spiritual-biographical experience. The paper looks at
the peculiarities of literary interpretation of the actual events, toposes and persons
related to the writer’s neomyth. The author’s essays are used for finding out
mythogenic sources of her fiction and discovering the autobiographically marked
material, interpreted in the literary prose. The paper analyzes the assimilation of the
narrator and the author images characteristic of many H. Pahutiak’s works, which
results in the similarity of some philosophical stories to essays on the genre level. It
describes the interaction of autobiographical and mythical components in the
semantics of the recurring images in the writer’s neomyth: the stone, the river, the
road, the black bird, The Girl with yellow hair. The article focuses on the
autobiographical marker in the correlation of the female characters with the
mythologem of the setting sun. It reveals the interaction of the spiritualautobiographical
and philosophical-mythological intertexts in the “small novel” “The
joyous desert”. The paper traces connections of the mythosemantics of the name Lada
with the facts of H. Pahutiak’s biography and the motif of the lost harmony, which is
considered one of the major motifs in the writer’s neomythological prose. The paper
focuses on the strategies of cosmization, mystification and personification of the
“private topography” in the writer’s fiction as well as in her essays. It looks at the
peculiarities of the readers’ reception of the hypermythologized image of Urizh. The
article considers the contamination of autobiographical and mythological elements to
be a characteristic feature of H. Pahutiak’s idiostyle. The prospects of further
research in this direction lie in defining the role of the autobiographical intertext in
H. Pahutiak’s neomyth, in studying the strategies of myhologizing the author’s
spiritual experience in her new works.