Abstract:
Viktor Platonovych Petrov (1894–1969) was one of the most prominent
Ukrainian intellectuals of his time – the distinguished scientist with encyclopedic
erudition (the historian, the ethnographer, the archaeologist, the literary scholar, the
linguist, the folklorist, thephilosopher), the organizer of scientific research, the public
figure and the writer of theneo-classical style, and the Soviet intelligence agent.
«Theory of epochs» is Petrov’s highest achievement as the intellectual and the
versatile scholar.The scientist have proposed the original concept of the ancient
history of Ukraine, it has beenprominent theoretical and practical contribution to the
Ukrainian historiography.His concept has been based on discrete, cyclical vision of
the historical process and related with the main trends of European historiosophical
thoughts 1920s – 1940s. The theory was in the contextof intellectual ideas of
M. Berdyaev, V. Velflin, N. Danilevsky, A. J. Toynbee, S. Freud, M. Foucault,
M. Khvylovy, D. Chyzhevsky, F. Schmitt, O. Spenglerand the existentialists. The
scientist developed a scheme of Ancient History of Ukraine («the prehistory of the
Ukrainian nation») and Ukrainianethnogenesis as part of European history, based on
the «Theory of epochs». His research opened a new path for the development of
national historical science and could lead to a «revolution» in Ukrainian
historiography. However, the scientist’s intellectual initiative was not accepted by his
contemporaries and nowadays it is remained outside of the main directions of
theoretical and practical research of historians. This article is devoted to themeaning
and genesis of Petrov’s «Theory of epochs». Віктор Платонович Петров (1894–1969) був одним із найяскравіших
українських інтелектуалів свого часу – визначний учений енциклопедичної
ерудиції (історик, етнограф, археолог, літературознавець, філолог,
фольклорист, філософ), організатор науки, громадський діяч та письменник із
кола неокласиків, а також агент радянської розвідки. Найвищим досягненням
В. Петрова як інтелектуала та вченого-універсала є його «теорія епох».
Мислитель запропонував оригінальну концепцію давньої історії України, яка
стала визначним теоретичним та практичним внеском в українську
історіографію. Його концепція ґрунтувалася на дискретному, циклічному
баченні історичного процесу та знаходилася в руслі основних тенденцій
розвитку європейської історіософської думки 1920-х – 1940-х рр., безпосередньо
перебувала в інтелектуальному контексті ідей М. Бердяєва, Г. Вельфліна,
М. Данилевського, А. Дж. Тойнбі, З. Фройда, М. Фуко, М. Хвильового,
Д. Чижевського, Ф. Шміта, О. Шпенглера й екзистенціалістів. На основі
«теорії епох» учений розробив схему давньої історії України («передісторії
українського народу») та етногенезу українців як складової європейської історії.
Це відкривало новий шлях розвитку для вітчизняної історичної науки й могло
спричинити «революцію» в українському історіописанні. Утім, інтелектуальна
ініціатива вченого не була сприйнята сучасниками й по сьогодні залишається за
межами основних напрямів теоретичних та практичних пошуків істориків. У
статті висвітлено зміст та ґенезу «теорії епох» В. Петрова. Виктор Платонович Петров (1894–1969) был одним из самых ярких
украинских интеллектуалов своего времени – выдающийся ученый
энциклопедической эрудиции (историк, этнограф, археолог, литературовед,
филолог, фольклорист, философ), организатор науки, общественный деятель и
писатель из круга неоклассиков, а также агент советской разведки.
Наивысшим достижением В. Петрова как интеллектуала и ученого-универсала является его «теория эпох». Мыслитель предложил оригинальную концепцию
древней истории Украины, которая стала выдающимся теоретическим и
практическим вкладом в украинскую историографию. Его концепция
основывалась на дискретном, циклическом видении исторического процесса и
находилась в русле основных тенденций развития европейской историософской
мысли 1920-х – 1940-х гг., Непосредственно находилась в интеллектуальном
контексте идей Н. Бердяева, Г. Вельфлина, Н. Данилевского, А. Дж. Тойнби,
З. Фрейда, М. Фуко, Н. Хвылевого, Д. Чижевского, Ф. Шмита, О. Шпенглера и
экзистенциалистов. На основе «теории эпох» ученый разработал схему древней
истории Украины («предыстории украинского народа») и этногенеза украинцев
как составляющей европейской истории. Это открывало новый путь развития
для отечественной исторической науки и могло вызвать «революцию» в
украинском историописании. Впрочем, интеллектуальная инициатива ученого
не была воспринята современниками и по сей день остается за пределами
основных направлений теоретических и практических поисков историков. В
статье исследованы суть и генезис «теории эпох» В. Петрова.