ПРОФІЛАКТИКА ДИТЯЧОЇ БЕЗДОГЛЯДНОСТІ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА 60-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ)

Abstract

У статті розглянуто особливості профілактики дитячої бездоглядності в Україні в другій половині 60-х років ХХ століття. Розкрито сутність понять «бездоглядність» і »бездоглядна дитина», причини бездоглядності та її наслідки. Визначено, що головна причина дитячої бездоглядності полягає в неналежному виконанні батьками своїх прямих обов’язків: забезпечення сприятливих умов для фізичного, духовного та інтелектуального розвитку дитини. Проаналізовано нормативно-правові документи другої половини 60-х років ХХ століття, що визначали вітчизняну соціальну політику стосовно профілактики дитячої бездоглядності в Україні. Висвітлено основні погляди дослідників, педагогів, які зверталися в той час до вивчення цих питань: для попередження дитячої бездоглядності необхідно підвищити педагогічну культуру сімейного і шкільного виховання; саме школа може досягти посилення педагогічної культури батьків; необхідно зміцнити взаємозв’язок суспільного та сімейного виховання. Розглянуто співпрацю батьків, громадськості, шкіл, представників прокуратури, суду та міліції, спрямовану на попередження дитячої бездоглядності і правопорушень. З’ясовано, що в досліджуваний період по всій країні набули поширення ради громадськості й ради сприяння сім’ї та школі, які створювалися на підприємствах і в установах, виконуючи роль координаційних центрів з поєднання виховних впливів сім’ї, школи та громадськості. Окреслено основні форми роботи школи із батьками, які з різних причин нехтували вихованням дітей (класні і загальношкільні батьківські збори, лекторії, університети педагогічних знань, конференції, лекції, бесіди, індивідуальні консультації, під час яких батькам надавалася допомога з питань виховання і розвитку їхніх дітей). Визначено, що для попередження дитячої бездоглядності в другій половині 60-х років ХХ століття в українському суспільстві було вжито низку заходів. The article deals with the peculiarities of child neglect prevention in Ukraine in the second half of the 1960s. The essence of such concepts as «neglect» and «neglected child», causes of neglect and its consequences have been revealed. It has been determined that the main reason for child neglect is the inadequate fulfillment by parents of their direct responsibilities: the provision of favourable conditions for child’s physical, spiritual and intellectual development. The normative legal documents of the second half of the 1960s, which defined the domestic social policy concerning child neglect prevention in Ukraine, have been analyzed. Researchers’ and educators’ basic views who addressed at that time to study these issues have been highlighted: in order to prevent child neglect, the pedagogical culture of family and school education should be improved; it is the school itself that can enhance parents’ pedagogical culture; the relationship between social and family education needs to be strengthened. This article examines the collaboration of the public, parents, schools, prosecutors, the court, and the police, aimed at preventing child neglect and delinquency. It has been found that during the studied period, throughout the country, councils of the public and councils promoting family and school became widespread, which were created at enterprises and institutions, acting as coordination centers for combining family, school, and community educational influences. The school’s main forms of work with parents, who for various reasons neglected the upbringing of children have been outlined (class and general school meetings, lectures, universities of pedagogical knowledge, conferences, lectures, conversations, individual consultations during which parents were provided with the help in the upbringing and development of their children). It has been determined that in the second half of the 1960s a number of measures were taken to prevent child neglect.