НАРАТИВ «ДОГОРИ ДРИГОМ» У КАЗЦІ КЕТРІН ХЕЛЛЕР «БІЛОСНІЖКА : НЕВІДОМА ІСТОРІЯ»

Abstract

Статтю присвячено виявленню особливостей наративу «догори дригом» у авторській інтерпретації Кетрін Хеллер казки «Білосніжка: невідома історія». Фольклорні казки адаптуються і перетворюються з усного тексту у наративний, зафіксований письмово, відтворений крізь призму світогляду автора. Адаптація казок через копіювання забезпечує збереження їх оригінальної форми, гіпотексту. У креативному переказуванні наявні зміни у сюжеті, композиції, персонажах казки. У такий спосіб казки віддзеркалюють культурні цінності нової епохи їх створення. Такою тенденцією відзначаються казки XX століття, що набули літературної реінтерпретації, анімаційної адаптації, дігітального форматування. Прикладами слугують казки «догори дригом», у яких відомі сюжети подано із незвичайного ракурсу. На початку XX століття у Німеччині з’являється термін анти-казка, засновники якого заперечують казковість текстів із сумним фіналом. Іноді чарівні добрі казки також мають окремі елементи анти-казок, оскільки у них зустрічаються анти-герої. Деякі казки «догори дригом» проявляють антиказковість саме через сюжет, як, наприклад, казка про Білосніжку, що розповідається від імені антигероїні – жорстокої мачухи (“Snow White: the untold story”). Наративний текст тлумачиться як певна структура, що характеризується смисловою, комунікативною та семантичною завершеністю, її елементами постають наратор, наратарор, подія, або історія, що є основою сюжету та модель нарації. У наративі «догори дригом» наратором стає антагоніст класичної казки, яку слідом за Монікою Флудернік розуміємо як «базовий» наратив. Знання, що має читач про класичний сюжет казки про Білосніжку є необхідними для розуміння наративу «догори дригом», що є свого роду альтернативною історією подій у баченні негативного персонажа «базового» наративу. Антагоніст «базового» наративу є наратором нової казки, наративу «догори дригом» і створює повістування крізь призму свого власного сприйняття. Наратив «догори дригом» накладається на «базовий» наратив і створює у свідомості читача два модуси. Кожна ключова подія історії має дві інтерпретації. The term “anti-fairy tale” appeared in Germany at the beginning of the 20th century. It designated fairy tales which had a tragic rather than happy end. Some elements of “anti-fairy tales” can be observed in modern reinterpretations of well-known folk fairy tales. Negative characters which become main characters, twisted plot and composition structure can signal about the status of a fairy tale as an “upside down” fairy tale. Modern paradigm of narrative theory is the paradigm of cognitive narrative, which focuses on mental processes of creation literary texts, creative activity of the author and cognitive competence of the reader to comprehend the text. To understand an “upside down” narrative text a reader must know the plot of the classical fairy tale. We consider classical fairy tale with a well-known plot to be a “natural” narrative (in terms of Monika Fludernik) which enables to impose “upside down” narrative on the “basic” narrative. Such cognitive operation enables a reader to comprehend a new narrative, compare a well-known story with its new interpretation. The main criteria of “upside down” fairy tale is a special narrator, as a rule an anti-hero of a classical fairy tale, who appears to be the main character and a narrator in an “upside down” narrative text. The narrator of the untold story of Snow White is her stepmother. Her story-telling is emotional, subjective and it gives an access to the consciousness of the main character (Alan Palmer) (who is a narrator). Such fictional mind tells the story from his point of view acquits himself and suggests a reader to believe in a different story and her innocence.