Стаття присвячена дослідженню феномену самотності. Труднощі визначення та інтерпретації сутності переживання самотності пояснюються певною суперечністю в теоретичному усвідомленні самотності як психічного феномену. Визначено що самотність не завжди проявляється в негативному аспекті розвитку особистості. Часто самотність може слугувати необхідною умовою самовдосконалення особистості. Звісно самотність може супроводжуватися характерними негативними емоціями, почуттями та станами, та все ж таки людині просто необхідно в певних ситуаціях знаходити нові, чи зміцнювати старі точки внутрішнього опору, переорієнтовуватися, перебудовувати систему значимих цілей, переключатися на інші сфери самореалізації (наприклад, творчість, зміна професійного статусу). Термін «самотність» в даному контексті розглядається як категорія переживання. На основі принципів та категоріального апарату системного підходу самотність розглядається як єдина, цілісна система; цілісність якої забезпечується тим, що переживання самотності функціонує на основі взаємодії таких компонентів, як когнітивний (забезпечує функції уявлення про переживання самотності і сприйняття себе як суб'єкта; складається з таких механізмів як ідентифікація і відокремлення), емоційний (забезпечує функції емоційної оцінки та особливості прийняття-неприйняття власних переживань), поведінковий (забезпечує дії на певні переживання; реалізується в таких механізмах, як, ізоляція, відчуження і усамітнення) та мотиваційно-вольовий (комплекс мотивів і вольових дій щодо переживання; складається з таких механізмів як, самоактуалізація та деперсоналізація). На основі теоретичної моделі переживання самотності був проведений факторний аналіз з метою виокремлення мінімального числа узагальнених факторів, які відображають найбільш значимі характеристики досліджуваного об’єкта.
Статья посвящена исследованию феномена одиночества. Трудности определения и интерпретации сущности переживания одиночества объясняются определенной противоречивостью в теоретическом осознании одиночества как психического феномена. Выявлено, что одиночество не всегда проявляется в негативном аспекте развития личности. Часто одиночество может служить необходимым условием самосовершенствования личности. Конечно, одиночество может сопровождаться характерными негативными эмоциями, чувствами и состояниями, и все же человеку просто необходимо в определенных ситуациях находить новые или укреплять старые точки внутреннего сопротивления, переориентироваться, перестраивать систему значимых целей, переключаться на другие сферы самореализации (например, творчество, изменение профессионального статуса). Термин «одиночество» в данном контексте рассматривается как категория переживания. На основе принципов и категориального аппарата системного подхода одиночество рассматривается как единая, целостная система; целостность которой обеспечивается тем, что переживание одиночества функционирует на основе взаимодействия таких компонентов, как когнитивный (обеспечивает функции представления о переживании одиночества и восприятия себя как субъекта; состоит из таких механизмов как идентификация и обособление), эмоциональный (обеспечивающий функции эмоциональной оценки и особенности принятия-непринятия собственных переживаний), поведенческий (обеспечивает действия на определенные переживания; реализуется в таких механизмах, как, изоляция, отчуждение и уединение) и мотивационно-волевой (комплекс мотивов и волевых действий относительно переживания; состоит из таких механизмов как, самоактуализация и деперсонализация). На основе теоретической модели переживания одиночества был проведен факторный анализ с целью выделения минимального числа обобщенных факторов, отражающих наиболее значимые характеристики изучаемого объекта.
The article focuses on the investigation of solitude phenomenon. The difficulties in defining solitude and interpretation of the solitude emotional experience essence are explained by a certain contrariety in the theoretical understanding of solitude as a mental phenomenon. It is determined that solitude evinces not only in the negative aspect of personality development. Solitude can often serve as an indispensable condition of personality self-perfection. Indisputably solitude may be accompanied by typical negative emotions, feelings and states, and yet people just need to find new or strengthen old points of internal resistance in certain situations, to refocus, to rebuild the system of meaningful goals, to switch to the other areas of self-actualization (eg, creative work, professional status change). In this context the term “solitude” is regarded as a category of emotional experience. Based on the systematic approach principles and categorial apparatus, solitude is regarded as a unitary, integral system, the integrity of which is ensured by the fact that the emotional experience of solitude operates through interaction of such components as cognitive (provides the functions of solitude emotional experience idea and perception of oneself as a subject; consists of such mechanisms as identification and separation), emotional (provides emotional evaluation functions and peculiarities of own feelings acceptance-rejection), behavioral (provides actions on certain emotional experiences; it is realized in such mechanisms as isolation, alienation and solitude), motivational and volitional (complex of motives and voluntary actions concerning emotional experience; consists of such mechanisms as self-actualization and depersonalization). Based on the theoretical model of solitude emotional experience, the factor analysis aimed on marking out the minimum number of generalized factors that reflect the most significant characteristics of the investigated object was conducted.
