Communicative Competence in Training Future Language and Literature Teachers

Abstract

The purpose of the paper is to present the empirical research on the components of communicative competence of future language and literature teachers during their studies at a higher education institution. The need for communication is considered as a basic one in the development of an individual as a social subject of behavior. The study substantiates that interaction with others, emotional and confidential communication is a factor of personality development, the means of improving communicative competence. The research methods: tests with standardized questionnaires and factor analysis. The study examines communicative competence as an element of professional training of future language and literature teachers. Factor analysis was used to determine the structure of communicative competence of future language and literature teachers. The following factor structure was established: (85.54%): F1 “ Communicative intolerance ” (4.069; 23.94%), F2 “ Communicative dominance ” (2.491; 14.65%), F3 “ Communicative anxiety ” (2.219; 13.05%), F4 “ Ethno-social compromise ” (2.119; 12.47%), F5 “ Communicative helplessness ” (1.822; 10.72%), F6 “ Need for communication ” (1.820; 10.71%). The research determines that in the structure of communicative competence of future language and literature teachers communicative tolerance reflects the need and content of communication and the willingness to communicate with others. The paper substantiates that a low level of communicative tolerance is an incentive for selfdevelopment in perceptive and interactive areas. It emphasizes that affiliation motivation is an important component of developing communicative tolerance at the stage of professional training at a higher education institution. The study shows that an individual’s need for affiliation during studies in a higher education institution is blocked by fear of rejection, causing different types of communicative intolerance. Метою статті є емпіричне дослідження компонентів комунікативної компетентності майбутніх педагогів-філологів на етапі їхнього навчання в закладі вищої освіти. Потреба у спілкуванні розглянута як базова у розвитку людини як соціального суб’єкта поведінки. Обґрунтовано, що взаємодія з оточенням, емоційно-довірливе спілкування є чинником особистісного зростання, засобом формування комунікативної компетентності. Методи дослідження: тести зі стандартизованими анкетами та факторний аналіз. Емпірично досліджено комунікативну компетентність як елемент фахової підготовки майбутніх педагогів-філологів. Факторним аналізом визначено структура комунікативної компетентності майбутніх педагогів-філологів. Встановлено таку факторну структуру (85.54%): F1 “Комунікативна інтолерантність” (4.069; 23.94%), F2 “Комунікативна домінантність” (2.491; 14.65%), F3 “Комунікативна тривожність” (2.219; 13.05%), F4 “Етносоціальний компроміс” (2.119; 12.47%), F5 “Комунікативна безпорадність” (1.822; 10.72%), F6 “Потреба у спілкуванні” (1.820; 10.71%). Встановлено, що у структурі комунікативної компетентності майбутніх педагогів-філологів комунікативна толерантність відображає потребу і зміст комунікації, бажання комунікувати з оточенням. Обґрунтовано, що низький рівень комунікативної толерантності є поштовхом до саморозвитку в перцептивній та інтерактивній площині. Зазначено, що мотивація афіліації є важливим компонентом розвитку комунікативної толерантності на етапі навчання у закладі вищої освіти. Показано, що внутрішня потреба особистості в афіліації під час навчання у закладі вищої освіти блокується страхом неприйняття, викликаючи різні форми комунікативної інтолерантності.