Browsing by Author "Данильченко С. І."

Now showing 1 - 6 of 6

THE ROLE OF LACTATE IN THE BODY OF MARTIAL ARTISTS DURING PHYSICAL ACTIVITY: A NEW LOOK AT THE PROBLEM
(2025) Belenichev I. F.; Gunina L. M.; Orlov O. I; Samura I. B.; Doroshenko E. Yu.; Danylchenko S. I.; Skoryna D. Yu.; Бєленічев І. Ф.; Гуніна Л. М.; Орлов О. І.; Самура І. Б.; Дорошенко Е. Ю.; Данильченко С. І.; Скорина Д. Ю.
ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ РУКОПИСІВ НАУКОВИХ СТАТЕЙ ЖУРНАЛІВ ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ (ДІЮТЬ ВІД 01.07.2025).
(2025) Шевченко О. С.; Данильченко С. І.
МОРФОЛОГІЧНІ ВАРІАНТИ ТА ХІРУРГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНОЇ АРТЕРІЇ: МОРФОМЕТРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
(2025) Данильченко С. І.; Сербін С. І.; Дубина С. О.; Бондаренко С. В.; Тарасова О. О.
Сучасна клінічна практика висуває підвищені вимоги до анатомічної точності при плануван- ні оперативних втручань у середній третині обличчя, таких як Le Fort-остеотомії чи реконструк- тивні втручання при черепно-лицевій травмі. Різноманіття ходу a. maxillaris та її взаємовідношення з навколишніми структурами можуть безпосередньо впливати на ризик інтраопераційної кровоте- чі або пошкодження нервових утворень. Метою дослідження було комплексне вивчення анатомо- морфологічної та морфометричної варіабельності верхньощелепної артерії (a. maxillaris) людини з урахуванням форми голови для визначення її топографічних особливостей і практичного обґрунту- вання хірургічного доступу до початкового відділу судини. Матеріал та методи. Дослідження про- ведено на 28 бальзамованих тілах осіб обох статей віком 64–77 років. Вивчались 56 половин облич- чя шляхом анатомічного препарування, ін’єкцій пластмасами, краніометрії, морфометрії та аналізу ангіографічних знімків. Визначено краніотип (доліхо-, мезо-, брахіцефалія), вимірювалися діаметри, кути відходження та довжина сегментів a. maxillaris і її гілок. Отримані дані оброблялись методами описової статистики, ANOVA, χ²-тесту та Fisher’s exact test при р<0,05. Результати. Встановле- но, що топографічне положення a. maxillaris щодо musculus pterygoideus lateralis впливає на порядок, кут і тип відходження її гілок. У 58,9% випадків артерія мала латеральне розміщення, у 34,8% – ме- діальне, у 6,3% – варіантний хід з атиповим проходженням між головками м’яза. При латеральному положенні частіше спостерігалось відходження a. meningea media як першої гілки (63,6%) та a. alveolaris inferior як другої (72,8%). При медіальному розміщенні, навпаки, першою гілкою у 86,7% ви- падків була a. meningea media, а a. alveolaris inferior у 86,7% – другою. Виявлено достовірну залеж- ність кутів і діаметрів гілок a. maxillaris від форми голови. Середній діаметр a. alveolaris inferior у доліхоцефалів становив 0,24±0,08 см, у мезоцефалів – 0,16±0,04 см, у брахіцефалів – 0,15±0,08 см. Кут відходження цієї артерії у доліхоцефалів коливався в межах 87,5°±8,5°, у брахіцефалів – 88,2°±5,3°. Діаметр a. palatina descendens становив у середньому 0,185±0,085 см, з мінімальними значеннями у доліхоцефалів і максимальними – у брахіцефалів. Для a. infraorbitalis у доліхоцефалів у 75% спостерігався тупий кут відходження (120,5°±10,5°), а у 25% – гострий (71,5°±3,5°); у брахіце- фалів – навпаки. На підставі отриманих даних запропоновано модифікацію передвушного хірургіч- ного доступу до початкового відділу a. maxillaris, що враховує краніотип і дозволяє оптимізувати умови візуалізації та безпеки оперативного втручання. Висновки. Дослідження підтвердило наяв- ність значної анатомічної варіабельності верхньощелепної артерії та її гілок. Отримані морфоме- тричні та топографічні дані мають важливе практичне значення для планування втручань у ще- лепно-лицевій, ЛОР- та судинній хірургії, а також при виконанні ангіографії, ендоваскулярних проце- дур і реконструктивних операцій у ділянці голови та шиї.
МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВАСКУЛЯРИЗАЦІЇ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПЕРЕГОРОДКИ ТА НИЖНЬОЇ СТІНКИ ЛОБОВОЇ ПАЗУХИ ЛЮДИНИ У НОРМІ
(2025) Сербін С. І.; Данильченко С. І.; Дубина С. О.; Бондаренко С. В.; Тихонова О. О.; Тарасенко Я. А.; Коптев М. М.
Роль лобової пазухи у всій системі біляносових пазух досить важлива, оскільки перебіг па- тологічних процесів у ній, особливо запальних, клінічно відрізняється від інших навколоносових па- зух . Захворювання біляносових пазух, зокрема, є однією з найактуальніших проблем сучасної ото- риноларингології. Метою даного дослідження було отримання даних щодо ангіоархітектоніки сли- зової оболонки перегородки та нижньої стінки лобової пазухи людини у нормі. Матеріал та методи. Дослідження виконано на трупному матеріалі людей обох статей віком від 24 до 76 років (38 тру- пів: 24 чоловічих / 14 жіночих), померлих від причин, не пов’язаних з патологією приносових пазух но- са, досліджено згідно з міжнародними стандартами біологічних досліджень та методичних рекоме- ндацій. В роботі застосовані гістотопографічні, гістологічні, гістохімічні та морфометричні дані зі статистичним аналізом результатів для розширення уявлення про мікроскопічну структуру слизової оболонки лобової пазухи. Статистичний аналіз даних морфометрії підтвердив та допов- нив відмінності у васкуляризації слизової оболонки нижньої стінки з перегородкою лобової пазухи людини. Гістологічне дослідження дало уявлення про структурну організацію слизової оболонки ло- бової пазухи людини у контексті ангіоархітектоніки. Результати. Ангіоархітектоніка слизової оболонки лобової пазухи представлена судинами двох груп: до першої відносяться артерії та вени, які являють собою глибоку судинну сітку, до другої відносяться артеріоли, капіляри та венули – складові поверхневої судинної сітки. Встановлено, що стінка обох груп судин на обох стінках за своєю структурою мала ознаки класичної будови. Найбільш визначними судинами серед усіх дослі- джених судин були артеріоли нижньої стінки лобової пазухи, які мали 4-6 шарів гладеньких міоцитів у середній оболонці своїх стінок, у порівнянні з артеріолами перегородки, які мали 1-2 шари. У мор- фометричній частині дослідження було показано, що діаметр усіх досліджених судин на зазначених стінках не мав суттєвої різниці, єдиним винятком були вени з різницею у межах 5%. Висновки. Отримані дані дають змогу зробити висновок про можливі ускладнення внаслідок запальних проце- сів у лобовій пазусі, а також про закономірності їх поширення на навколишні структури черепа, включаючи орбіту та інші приносові пазухи.
ПОРЯДОК РОБОТИ ЗІ СТАТТЯМИ НАУКОВИХ ЖУРНАЛІВ ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
(2025) Наконечна О. А.; Шевченко О. С.; Данильченко С. І.; Корнейко І. В.
Ця методична стаття присвячена опису внутрішніх процедур роботи з рукописами ав- торів протягом 2021–2024 років в редакції наукових журналів Харківського Національ- ного Медичного Університету (ХНМУ), яка готує до публікації статті в журнали «Меди- цина сьогодні і завтра» (ISSN 2414-4495, 2710-1444), «Експериментальна і клінічна ме- дицина» (ISSN 2414-4517, 2710-1487) та "Inter Collegas" (ISSN 2409-9988). Процедура роботи з рукописами є важливою для авторів статей, редакторів, рецензентів, членів ре- дакційних колегій та редакційних рад, керівників спеціалізованих рад із захисту дисер- тацій в українських закладах вищої освіти та науково-дослідних установах. В статті опи- сані як чинні алгоритми роботи із рукописами та опублікованими статтями, так і зміни, що планує внести до цих алгоритмів редакція наукових журналів у 2025 році. Стаття має сприяти покращенню розуміння вимог до рукописів, зокрема описування авторами про- ведених наукових досліджень з дотриманням принципів доброчесності дослідника та вченого, принципів доказової медицини, етики автора, рецензента та редактора. Для цього у редакції застосовуються процедури обов’язкової перевірки текстів на плагіат, процедура подвійного засліпленого рецензування рукописів за участю як мінімум двох рецензентів, вибору рецензентів відповідного профілю та кваліфікації для кожного ру- копису, редагування рукописів редакторами з медичною освітою, публікація на умовах ліцензії Creative Commons. Редакція не толерантна до випадків грубих та неодноразових порушень етики авторів та рецензентів, до фальсифікації результатів наукових дослід- жень та плагіату. Алгоритми роботи із рукописами та опублікованими статтями в науко- вих журналах ХНМУ сприяють вільному висловленню наукової думки та поширенню наукової інформації завдяки політиці негайного відкритого доступу до опублікованого змісту.
СТІЙКІСТЬ ДО ЕМОЦІЙНОГО СТРЕСУ ПРИ МОДЕЛЮВАННІ «КОНФЛІКТУ АФЕРЕНТНИХ ЗБУДЖЕНЬ» У ЩУРІВ.
(2025) Пандікідіс Н. І.; Маслова Н. М.; Дунаєва О. В.; Данильченко С. І.
Постійними та закономірними корелятами емоційного стресу є етологічні та вегетативні реакції, що виконують регуляторно-адаптивні функції. Серцево-судинна система займає ключові позиції в адаптації організму до чинників емоційного стресу. Метою нашого дослідження було вивчення варіабельності серцевого ритму для виявлення показників, що мають прогностичну цінність щодо появи порушень серцевої діяльності у вигляді аритмій. Методами електрокардіо- та кардіоінтервалографії досліджували виникнення серцевих аритмій залежно від тривалості стресового впливу та індивідуально-типологічних особливостей тварин. Наведено результати досліджень емоційного стресу при моделюванні «конфлікту аферентних збуджень» у 70 статевозрілих щурів-самців лінії Вістар масою 200–250 г . Встановлено, що прогностично несприятливим щодо виникнення порушень серцевого ритму є відсутність неузгодженості змін кардіоінтервалометричних характеристик серцевого ритму після короткочасної дії стресу у поєднанні з переважанням симпатичного екстракардіального регуляторного впливу. Показано, що більшу стійкість до виникнення порушень серцевого ритму мали тварини з переважанням парасимпатичного відділу автономної нервової системи та зниженням централізації управління (зменшення індексу напруження) у процесі формування нейрогенного стресу.