Browsing by Author "Стратонов, В. М."

Filter results by typing the first few letters
Now showing 1 - 20 of 51
  • No Thumbnail Available
    Item
    HISTORICAL CHARACTERISTIC OF MERCENARY ACTIVTITIES AS FORM OF PRIVATE MILITARY COMPANIES ACTIVITY
    (2021) Stratonov, V. M.; Pavlish, Р.; Havlovska, А.; Стратонов, В. М.; Павліш, П. В.; Гавловська, А. О.
    The prohibition of mercenary activities at the international legal level makes the activities of private military companies the object of meticulous attention by the international community. Existing trends in the widespread involvement of private military and security enterprises (PMSE) in military and security functions both in the context of armed conflict (AR) and outside of it determine the need for legal regulation of their activities at the national and international levels, creation of legal mechanisms aimed at ensuring the protection of human rights and victims of AR. At the same time, this activity should be clearly separated from mercenary activities prohibited by current in ternational law, establishment of legitimate grounds, operation procedure for PMSEs and liability for violation of national and international law in the process of its implementation. The indicated problems are also due to the fact that existing gaps in international law facilitate the use of mercenaries, increase their number, contribute to the emergence of new ways of recruiting them, and states must not only ratify or join the International Convention against the Recruitment, Use, Financing and Training of Mercenaries, but also adhere to its provisions. Currently, the most effective way to stop recruiting mercenaries is creation of strict and effective national legal norms prohibiting the service of mercenaries, recruitment, sending and transportation of mercenaries to different parts of the globe, as well as conclusion of international agreements stipulating prosecution and punishment of mercenaries within the limits of criminal liability. Therefore, to solve these issues, we conduct a historical retrospective analysis of the use of mercenary activities in different historical periods; monitor the processes of their development, reforming and existence, functioning in the modern period. The proposals on the need to distinguish the activities of private military and security companies from the mercenary activities prohibited by current international law, the establishment of legitimate grounds, a procedure for such activities and liability for violation of national and international law in the process of its implementation are substantiated. Заборона найманства на між- народно-правовому рівні робить діяльність приватних військових компаній об’єктом прискіпливої уваги з боку міжнародної спіль- ноти. Наявні тенденції широкого по- ширення залучення приватних військових та охоронних підпри- ємств (ПВОП) до військових та охоронних функцій як в умовах збройного конфлікту (ЗК), так і поза ним зумовлюють необхід- ність правового регулювання їхньої діяльності на національ- ному та міжнародному рівнях, створення правових механізмів, спрямованих на забезпечення за- хисту прав людини й жертв ЗК. Причому треба чітко відокремлю- вати цю діяльність від забороне- ного сучасним міжнародним пра- вом найманства, встановлювати правомірні підстави, порядок ді- яльності ПВОП і відповідальність за порушення національного та міжнародного права в процесі її здійснення. Зазначені проблеми зумовлені ще й тим, що наявні прогалини в міжнародному праві полегшують використання найманців, збіль- шують їх кількість, сприяють ви- никненню нових способів їхнього вербування, і держави мусять не лише ратифікувати або приєдна- тися до Міжнародної конвенції про вербування, використання, фінансування й навчання на- йманців, а й дотримуватися її по- ложень. На сьогодні найбільш резуль- тативним шляхом припинення вербування найманців є ство- рення суворих та ефективних національно-правових норм, що забороняють службу найман- ця, вербування, направлення і транспортування найманців у різні райони земної кулі, а також укладення міжнародних угод, що передбачають переслідування й покарання найманства в межах кримінальної відповідальності. Тому для вирішення зазначених проблем проводимо історичний ретроспективний аналіз вико- ристання найманства в різні іс- торичні періоди, відслідковуємо процеси їхнього розвитку, ре- формування, існування та функ- ціонування в сучасний період. Обґрунтовуються пропозиції щодо необхідності встановлення відмінності діяльності приватних військових і охоронюваних ком- паній від забороненого сучасним міжнародним правом найман- ства, встановлення правомірних підстав, порядку такої діяльності та відповідальності за порушення національного та міжнародного права в процесі її здійснення.
  • No Thumbnail Available
    Item
    MILITARY OFFENCES AND WAR CRIMES: BACKGROUND, THEORY AND PRACTICE
    (2023) Stratonov, V. M.; Djakons, R.; Koval, A. A.; Havlovska, A. O.; Dzyurbel, A. D.; Стратонов, В. М.; Гавловська, А. О.
  • No Thumbnail Available
    Item
    БІОМЕТРИЧНІ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ
    (2021) Коновалова, В. О.; Стратонов, В. М.; Савельєва, І. В.; Konovalova, V. E.; Stratonov, V. M.; Savelieva, I. V.
    Стаття присвячена аналізу біометричних персональних даних, які пропонується розглядати як джерело інформації про особу та використовувати під час досудового розслідування кримінальних правопорушень. Актуальність теми дослідження полягає в необхідності розроблення оптимального механізму використання біометричних персональних даних в діяльності органів досудового розслідування. Метою наукової роботи є аналіз чинного міжнародного та національного законодавства щодо визначення місця біометричних персональних даних в системі криміналістичних обліків, здійснення їх класифікації та надання рекомендацій з використання державними органами та приватними особами. Задля досягнення поставленої мети в роботі використовувалися діалектичний, історико-правовий, формально-логічний, догматичний, структурно-системний та порівняльно-правовий методи. Доведено, що накопичені в системі криміналістичних обліків різноманітні види біометричних персональних даних можуть успішно використовуватися в процесі розслідування кримінальних правопорушень, а в окремих випадках й приватними особами в межах їх статутних повноважень. Звернуто увагу, що поряд з позитивними результатами такої діяльності є певні ризики, а саме наявність загрози витоку та отримання доступу до біометричних даних сторонніми особами, про що свідчить негативна судова практика окремих країн щодо незадовільного збирання, обробки, зберігання та використання біометричних персональних даних. З огляду на зазначене, констатовано, що збирання, обробка та використання біометричних персональних даних з метою їх використання в процесі розслідування кримінальних правопорушень, мають відповідати певним вимогам, а саме: володільцем бази біометричних персональних даних має бути тільки держава в особі спеціального державного органу. Відповідно держава має забезпечувати зберігання й захист біометричних персональних даних. The article is devoted to the analysis of biometric personal data, which is proposed to be considered as a source of information about a person and used during pre-trial investigation of criminal offences. The relevance of the research topic lies in the need to develop an optimal mechanism for using biometric personal data in the activities of pre-trial investigation bodies. The purpose of the research is to analyse the current international and national legislation on determining the place of biometric personal data in the criminal record system, implement their classification and provide recommendations for use by state bodies and individuals. To achieve this goal, the work used dialectical, historical-legal, formal-logical, dogmatic, structural-system and comparative-legal methods. It is proved that various types of biometric personal data accumulated in the criminal record system can be successfully used in the process of investigating criminal offences, and in some cases by individuals within the limits of their statutory powers. It was noted that along with the positive results of such activities, there are certain risks, namely, the presence of a threat of leakage and access to biometric data by unauthorized persons, as evidenced by the negative judicial practice of individual countries regarding unsatisfactory collection, processing, storage and use of biometric personal data. Taking into account the above, it is stated that the collection, processing and use of biometric personal data for the purpose of their use in the investigation of criminal offences must meet certain requirements, namely: the owner of the database of biometric personal data should only be the state represented by a special state body. Accordingly, the state should ensure the storage and protection of biometric personal data.
  • No Thumbnail Available
    Item
    ВПЛИВ РЕЛІГІЙНИХ НОРМ ТА ІДЕОЛОГІЇ НА ПРАВА ЖІНОК І ДІТЕЙ У ПЕРШІЙ ТА ДРУГІЙ ТРЕТИНІ ХХ СТ. В ІРЛАНДІЇ ТА НАЦИСТСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ
    (2022) Гавловська, А. О.; Стратонов, В. М.; Havlovska, A. O.; Stratonov, V. M.
    Визнаючи вплив релігійних норм та ідеології на формування, розвиток різних видів суспільних від- носин, досліджено обставини створення і діяльності таких соціальних інституцій, як будинки матері та дитини в першій та другій третині ХХ ст. в Ірландії та нацистській Німеччині. А також їх вплив на визнання, гарантування та захист прав жінок та дітей, народжених поза шлюбом, у визначених державах у вказаний історичний період. Recognizing the influence of religious norms and ideology on the formation and development of various types of social relations, the circumstances of the creation and operation of such social institutions as mother and child homes in the first and second thirds of the 20th century were investigated in Ireland and Nazi Germany. As well as their influence on the recognition, guarantee and protection of the rights of women and children born out of wedlock in certain countries in the specified historical period. The article defines the general influence of religion and ideology on social relations in general and the rights of women and children, in particular. The formation of social attitudes, manifestations of stigma, and legal norms in Ireland regarding extramarital sexual relations in the first and second thirds of the 20th century are revealed under the influence of the Roman Catholic Church. The activity of Irish shelters for mothers and children under the auspices of the Roman Catholic Church in the period from 1922 to 1998 was analyzed, the forms and manifestations of violations of women and children in these socio-religious institutions were determined. The peculiarities of the implementation of the project of the Nazi government of Germany “Lebensborn” in the 40s of the XX century, which became a component of the system of Nazi demographic policy, were characterized, aimed at the selection of the German people, increasing the birth rate, reducing the number of abortions and focusing women’s attention on the functions of motherhood. It was determined that the negative manifestations of the influence of religious dogmas and Nazi ideology in Ireland and Germany in the first and second thirds of the 20th century such negative phenomena as: – violation of a woman’s rights, in particular, the right to motherhood, the right to medical care, the right to free movement, the right to work, the right to communicate with the family, the right to consent or refuse to adopt a child, the right to information about the child, the right to choose a sexual partner, the right to receive information; – violation of the rights of children, in particular, the right to life, the right to provide appropriate care and upbringing, the right to national self-identity, the right to medical care, the right to freedom of conscience and religious beliefs, the right to non-discrimination, the right to receive information about one’s origin, rights to live with parents; – development of such negative social phenomena as: social stigmatization of women and children born out of wedlock; high level of child mortality; manifestations of racism; inactivity of the relevant state authorities to prevent the violation of the rights of women and children born out of wedlock or the direct influence of the state on their violation; the formation of society’s values; under the direct, strong influence of religion or Nazi ideology and others.
  • No Thumbnail Available
    Item
  • No Thumbnail Available
    Item
  • No Thumbnail Available
    Item
  • Thumbnail Image
    Item
    Деякі проблемні питання кримінально- процесуального закону
    (2011) Стратонов, В. М.
    Загальновідомо, що теорія нерозривно пов’язана з практикою. В цьому — її необхідність і соціальне призначення. Важко оцінити ступінь впливу теорії на практику, коли це виявляється в повсякчасному застосуванні органами дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, адвокатури кримінально-процесуальних норм, розроблених з урахуванням останніх досягнень науки і сформульованих за безпосередньої участі вчених.
  • No Thumbnail Available
    Item
    ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАСАД РІВНОСТІ ТА ЗМАГАЛЬНОСТІ
    (2023) Стратонов, В. М.; Рибалко, В.; Stratonov, V.; Rybalko, V.
    У статті проаналізовано практику притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за підпунктом «г» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (порушення засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості). Розглянуто конкретні приклади, зокрема з практики Великої Палати Верховного Суду. Акцентовано на важливості розмежування підпункту «г» із суміжними підставами дисциплінарної відповідальності суддів на основі їх співвідношення (коли одні поглинають інші, а коли вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю), адже від цього безпосередньо залежить призначене судді покарання. Зауважено, що непереконливим є підхід, за якого через формальні процесуальні порушення в кваліфікації дій судді нівелюється серйозність порушення та його наслідки. З огляду на абстрактність підстав дисциплінарної відповідальності, такі помилки у кваліфікації дій судді не повинні автоматично призводити до пом’якшення дисциплінарного стягнення. Передусім слід зважати на серйозність порушень та їхні негативні наслідки. Аргументовано значущість подальшого наукового дослідження питання співвідношення підпункту «г» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з іншими підставами дисциплінарної відповідальності суддів (випадки, коли наявна конкуренція або вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю дисциплінарних проступків, а також випадки, де наявна ідеальна сукупність). Ця стаття буде корисною не лише дисциплінарним інспекторам і суддям, а й скаржникам, оскільки в ній висвітлено, які саме порушення є перспективними з позицій оскарження поведінки судді у Вищій раді правосуддя за підпунктом «г» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». The article analyzes the practice of bringing judges to disciplinary liability under subparagraph "d" of paragraph 1 of Part 1 of Article 106 of the Law of Ukraine "On the Judicial System and Status of Judges" (violation of the principle of equality of all participants to the judicial process before the law and the court, the competitiveness of the parties and the freedom to present their evidence to the court and to prove their conviction before the court). Specific examples, in particular from the practice of the Grand Chamber of the Supreme Court, are considered. It is noted that it is important to distinguish between subparagraph "d" and related grounds for disciplinary liability of judges, showing how they relate to each other (when some absorb others, and when the offense should be qualified in the aggregate), since the punishment imposed on a judge directly depends on this. The author notes that the approach whereby, due to formal procedural violations in the qualification of a judge's actions, the seriousness of the violation and its consequences are leveled out due to formal procedural violations. Given the abstract nature of the grounds for disciplinary liability, such errors in the qualification of a judge's actions should not automatically lead to a mitigation of the disciplinary sanction. First of all, the seriousness of the violations and their negative consequences should be taken into account. The author emphasizes the importance of further scientific research into the correlation of subparagraph "d" of paragraph 1 of part 1 of Article 106 of the Law of Ukraine "On the Judicial System and Status of Judges" with other grounds for disciplinary liability of judges (cases where the existing competition or the committed offense should be qualified as a set of disciplinary offenses, as well as cases where there is an ideal set). This article will be useful not only for disciplinary inspectors and judges, but also for complainants, as it will help them understand which violations are promising in terms of appealing the behavior of a judge to the High Council of Justice under subparagraph "d" of paragraph 1 of part 1 of Article 106 of the Law of Ukraine "On the Judicial System and Status of Judges"
  • No Thumbnail Available
    Item
    ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ ЗА ПУНКТОМ 2 СТАТТІ 106 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОУСТРІЙ І СТАТУС СУДДІВ»
    (2023) Стратонов, В. М.; Stratonov, V. M.
    Метою статті є аналіз дисциплінарної практики щодо відповідальності суддів на конкретних прикладах (зокрема, із практики Великої Палати Верховного Суду), для узагальнення та напрацювання рекомендації щодо оцінки таких правопорушень суддів, які кваліфікуються за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, установленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень). Методи. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально правові методи, зокрема діалектичний, системний аналіз, теоретичне узагальнення. Результати. На основі конкретних прикладів із практики Вищої ради правосуддя, Дисциплінарних палат та Великої Палати Верховного Суду проаналізовано правопорушення суддів, які були кваліфіковані за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Констатовано, що різна практика застосування пункту 2 статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів» спричинена різним розумінням оцінних понять «розумність строків», «безпідставне затягування розгляду», «невжиття заходів щодо своєчасного розгляду», «зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення». Виокремлено дискусійні питання застосування цієї підстави дисциплінарної відповідальності. З’ясовано відсутність єдиних критеріїв оцінки «надмірного суддівського навантаження». Роз’яснено, чому не кожне порушення строку обов’язково має стати підставою для дисциплінарної відповідальності судді. Стаття допоможе зрозуміти, які саме порушення є перспективними з погляду оскарження поведінки судді у Вищій раді правосуддя за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Матеріали дослідження можуть бути корисними не лише дисциплінарним інспекторам і скаржникам, але і суддям, оскільки допоможуть сформувати обґрунтовану правову позицію, надаючи пояснення в дисциплінарній справі. Висновки. Сам собою факт порушення суддею процесуальних строків не є безумовною підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Необхідно встановити саме «безпідставність» недотримання таких строків. Для кваліфікації дій судді за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» необхідно, щоб порушення суддею процесуальних строків не було зумовлене «поважними причинами». Наявність «поважних причин» визначається з урахуванням конкретних індивідуальних обставин кожної справи. Надмірне навантаження судді й інші об’єктивні причини, що призвели до затягування процесуальних строків, не є такими, що автоматично виключають дисциплінарну відповідальність. Вони оцінюються в сукупності з іншими обставинами справи та беруться до уваги тоді, коли суддя об’єктивно не міг забезпечити розгляд справи у стислі строки. Якщо суддя систематично, безпідставно відкладав розгляд справи, наприклад, використовував своє право на відпустку всупереч інтересам правосуддя, то наявність «поважних причин» не виправдовує «затягування». Суддя може відкладати справу про адміністративне правопорушення за клопотанням учасників, проте такі відкладення не повинні стати причиною уникнення особою відповідальності у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. The purpose of the article is to analyze the disciplinary practice regarding the liability of judges using specific examples (in particular, the practice of the Grand Chamber of the Supreme Court), and on the basis of this analysis to generalize and provide recommendations for assessing such offenses of judges which are qualified under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges” (unreasonable delay or failure by a judge to take measures to consider an application, complaint or case within the time limit established by law, delay in issuing a reasoned court decision, untimely provision of a judge’s opinion). Methods. The methodological basis of the study is based on general scientific and special legal methods, in particular, dialectical, systemic analysis, and theoretical generalization. Results. Based on specific examples from the practice of the High Council of Justice, the Disciplinary Chambers and the Grand Chamber of the Supreme Court, the author analyzes the offenses of judges which were qualified under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges”. It is stated that the different practice of application of paragraph 2 of Article 106 of the Law “On the Judicial System and Status of Judges” is caused by different understanding of the evaluative concepts of “reasonableness of terms”, “unreasonable delay in consideration”, “failure to take measures for timely consideration”, “delay in issuing a reasoned court decision”. The author emphasizes the controversial issues of application of this ground of disciplinary liability. The author establishes that there are no uniform criteria for assessing “excessive judicial workload”. The author explains why not every violation of the deadline should necessarily be grounds for disciplinary liability of a judge. The article will help to understand which violations are promising in terms of appealing against a judge’s behavior to the High Council of Justice under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges”. It will be useful not only for disciplinary inspectors and complainants, but also for judges, as it will help to form a reasonable legal position when providing explanations in a disciplinary case. Conclusions. The mere fact that a judge violates procedural deadlines is not an unconditional ground for bringing him or her to disciplinary responsibility. It is necessary to establish the “groundlessness” of noncompliance with such deadlines. To qualify a judge’s actions under clause 2, it is required that the judge’s violation of procedural deadlines was not due to “valid reasons”. The existence of “valid reasons” is determined based on the specific individual circumstances of each case. Excessive workload of the judge and other objective reasons that led to the delay of procedural deadlines do not automatically exclude disciplinary liability. They are evaluated in conjunction with other circumstances of the case and are taken into account when the judge objectively could not ensure the case is heard within a short time. If a judge has systematically and unreasonably postponed a case, for example, by using his or her right to vacation contrary to the interests of justice, the existence of “good reasons” does not justify “delay”. A judge may postpone an administrative offense case at the request of the participants, but such postponements should not allow a person to avoid liability due to the expiration of the time limits for imposing an administrative penalty.
  • No Thumbnail Available
    Item
    ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ ЗА ПУНКТОМ 3 СТАТТІ 106 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОУСТРІЙ І СТАТУС СУДДІВ»
    (2023) Стратонов, В. М.; Рибалко, В.
    Проаналізовано практику притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за п. 3 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу). Констатовано, що дискусійні питання застосування цієї підстави дисциплінарної відповідальності спричинені різним розумінням оцінних понять. Зазначено, що наукові дослідження аналізованої норми закону варто скеровувати не на теоретичне розмежування близьких за значенням оцінних понять, а на аналіз практичних питань його застосування. Стаття буде корисною не лише дисциплінарним інспекторам та суддям, але і скаржникам, оскільки допоможе зрозуміти, які саме порушення є перспективними з погляду оскарження поведінки судді у Вищій раді правосуддя за аналізованою нормою, та адвокатам.The article analyzes the practice of bringing judges to disciplinary liability under paragraph 3 of Article 106 of the Law of Ukraine "On Judiciary and the Status of Judges" (a judge's conduct that discredits the title of judge or undermines the authority of justice, in particular in matters of morality honesty, integrity, correspondence of the judge's lifestyle to his/her status, compliance with other norms of judicial ethics and standards of behavior that ensure public confidence in the court, disrespect for other judges, lawyers, experts, witnesses or other participants in the judicial process). It is stated that the controversial issues of application of this ground of disciplinary liability are caused by different understanding of the evaluative concepts of "behavior discrediting the title of a judge", "behavior undermining the authority of justice", "morality", "honesty", "integrity", "compliance of a judge's lifestyle with his/her status", "norms of judicial ethics", "standards of behavior ensuring public confidence in the court", "manifestation of disrespect". It is noted that scientific research on paragraph 3 should be directed not at the theoretical distinction between similarly meaningful evaluative concepts (e.g., "defames" and "undermines"), but at the analysis of practical issues of its application. The list of examples of judges who have been disciplined under paragraph 3 will be more informative than abstract discussions of the meaning of these concepts. It is stated that the disciplinary offenses qualified under paragraph 3 fall into the category of "significant" within the meaning of Part 9 of Article 109 of the Law of Ukraine "On the Judicial System and Status of Judges". It is established that in most disciplinary cases under paragraph 3, judges are subject to disciplinary sanctions in the form of a motion to dismiss a judge from office. The author emphasizes that each judicial offense harms the authority of justice, and therefore it is very important to further research the issue of the correlation between paragraph 3 and other grounds for disciplinary liability (in which cases there is competition, in which cases the offense should be qualified as a set of disciplinary offenses, in which there is an ideal set). The article will be useful not only for disciplinary inspectors and judges, but also for complainants, as it will help them to understand which violations are promising in terms of appealing against a judge's behavior to the High Council of Justice under Article 106(3) of the Law of Ukraine "On the Judicial System and Status of Judges".
  • No Thumbnail Available
    Item
    ДО ПРОБЛЕМ ВІЙСЬКОВИХ ЗЛОЧИНІВ : ПРИЧИНИ ТА УМОВИ
    (2019) Дмитренко, Н. А.; Стратонов, В. М.
  • No Thumbnail Available
    Item
  • Thumbnail Image
    Item
    ЕТАПИ І НАПРЯМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА
    (2007) Стратонов, В. М.
    Правильному розумінню та реалізації норм кримінально-процесуального законодавства сприяє знання історії його формування і розвитку. Ретроспективний погляд на історію становлення та розвиток українського кримінального судочинства, його юридичну техніку допоможе більш глибокому і правильному розумінню чинного закону, його впливу на пізнавальну діяльність слідчого.
  • No Thumbnail Available
    Item
    ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПРАВА
    (2020) Кельман, М. С.; Стратонов, В. М.
    Підручник висвітлює питання загальної теорії права з урахуванням сучасного стану вітчизняної та зарубіжної юридичної науки. Поряд із традиційними темами у ньому вміщено розділи, що відображають зміни в теорії права, української державності та галузевому законодавстві. При викладенні матеріалу автори використовують нові методичні підходи, методи, прийоми, теоретичні положення, висвітлюють актуальні проблеми сучасної правової дійсності. Читачам пропонується практикум, в якому вміщені схеми, тести, практичні ситуації, завдання, кросворди тощо. Розрахований на широку аудиторію — студентів, слухачів, магістрів, аспірантів, викладачів юридичних вузів і фахівців у сфері загальнотеоретичного правознавства та державного управління, а також читачів, які цікавляться проблемами правознавства.
  • No Thumbnail Available
    Item
  • No Thumbnail Available
    Item
  • No Thumbnail Available
    Item
    КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ЗАГАЛЬНА ТА ОСОБЛИВА ЧАСТИНИ
    (2007) Стратонов, В. М.; Сотула, О. С.
    У навчальному посібнику на підставі досягнень науки кримінального права, з урахуванням судової практики та праць відомих учених висвітлюються основні питання Загальної та Особливої частин кримінального права України. Здійснена класифікація злочинів у межах кожного розділу Кримінального кодексу України, дається аналіз складів злочинів, що вивчаються в межах розгляду курсу. Для студентів, викладачів юридичних вузів, а також працівників суду, прокуратури, адвокатури, МВС, СБУ та всіх хто цікавиться питаннями кримінального права.
  • Thumbnail Image
    Item
  • No Thumbnail Available
    Item
    КРИТЕРІЇ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ САМОСТІЙНОСТІ СЛІДЧОГО
    (2022) Слінько, Д. С.; Слінько, С. В.; Стратонов, В. М.; Slinko, D.; Slinko, S.; Stratonov, V.
    Самостійність слідчого була та залишається основним процесуальним інститутом, який встановлює статус, процедуру, процесуальний порядок проведення слідчих (роз- шукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, встановлення вини підозрюваного, визначення істини в кримінальному провадженні. Слідчий, як сторона обвинувачення, виконує різні за своїм призначенням функції. З одного боку, він збирає фактичні дані, факти, докази вини підозрюваного. З іншого, він сприяє здійсненню функції захисту, оскільки повинен виконувати клопотання захисника щодо встановлення невинуватості підозрюваного. Крім того, він забезпечує функцію досудового розслідування, встановлює істину. На підставі виконання завдань кримінального процесу слідчий повинен проводити досудове розслідування, використовуючи різні засоби, серед яких слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії. Чинний КПК України обмежує процедуру та процесуальний порядок проведення даних дій, тому слідчий використовує свої знання, професійний підхід та інші можливості пізнавальної діяльності. Ці критерії процесуальної діяльності слідчого покладені в основу його процесуальної самостійності та залишаються новизною у теоретичних розробках вчених. The independence of the investigator was and remains the main procedural institution that establishes the status, procedure, procedural order of conducting investigative (search) actions, establishing the suspect’s guilt, and determining the truth in criminal proceedings. The investigator, as a party to the prosecution, performs various functions according to his purpose. On the one hand, as an accused, he collects actual data, facts, evidence of the suspect’s guilt. On the other hand, he must perform the function of protection, since he must fulfi ll the request of the defender to establish the innocence of the suspect. In addition, it performs the function of pre-trial investigation, establishes the truth. On the basis of the performance of the tasks of the criminal process, the investigator must conduct a pre-trial investigation, namely investigative (search) actions. The current Code of Criminal Procedure of Ukraine limits the procedure and procedural order of carrying out these actions, therefore the investigator must use his knowledge, professional approach and the basics of life during the pre-trial investigation. These criteria of procedural independence of the investigator are laid as the basis of his procedural independence and remain a novelty in theoretical developments of scientists.