Browsing by Author "Kostiuchkov, S."

Now showing 1 - 11 of 11

FACTORS OF EMERGENCE AND DEVELOPMENT OF TERROR PHOBIA AMONG SOUTHERN UKRAINE’S URBAN RESIDENTS
(2021) Костючков, С.; Пронін, Е.; Волкович, О.; Черкашина, Т.; Мартиненко, С.; Kostiuchkov, S.; Pronin, E.; Volkovych, E; Cherkashyna, T.; Martynenko, S.
The purpose of the paper is to consider the main factors of the emergence and development of the fear of a terrorist attack, terror phobia, among Southern Ukraine’s urban residents. The authors emphasize that terrorist attacks have a destabilizing effect on individuals and societies as a whole, because they generate a space of fear, despair, and panic. Modern terrorism is seen as a phenomenon that creates a catastrophic threat not only to universal civilizational values – freedom, democracy, and security, but also to a sustainable lifestyle in a particular locality. Terrorism has become an integral attribute of modern planetary existence, a punishment for modern humanity, a kind of tribute to the altar of the new world order, a tragic fragment of the socio-political picture of the world, in which it is increasingly difficult to see the outlines of a new order or new chaos. The city of Kherson was chosen to be the research area as it is the centre of the region that borders the Russian-annexed Crimea and is geographically close to the combat zone in Eastern Ukraine. The location like that makes it topical to study the city’s population’s level of terror phobia, associated with the threat of being affected by a terrorist attack, perceived as a potential danger. The provisions put forward in the article are specified on the data of socio-empirical analysis of the individual components of Southern Ukraine’s terror sphere under the current circumstances. Метою статті є розгляд основних факторів виникнення та розвитку страху перед терористичним актом – теророфобії – у міського населення півдня України. Автори наголошують, що терористичні атаки надають дестабілізуючий вплив на окремих людей і на суспільство в цілому, оскільки генерують простір страху, розпачу та паніки. Сучасний тероризм сприймається як явище, що створює катастрофічну загрозу як універсальним цивілізаційним цінностям – свободі, демократії, безпеки, так і стабільному способу життя в конкретному населеному пункті. Тероризм став невід'ємним атрибутом сучасного планетарного буття, карою сучасного людства, свого роду даниною на вівтар нового світоустрою, трагічним фрагментом соціально-політичної картини світу, де все важче розглянути обриси нового порядку чи нового хаосу. Автори обрали як регіон дослідження місто Херсон – центр області, яка є прикордонною з анексованим Росією Кримом і територіально близькою до зони ведення бойових дій на сході України. Подібне становище робить актуальним дослідження рівня теророфобії серед населення міста, пов'язаної з загрозою постраждати від теракту, що сприймається як потенційна небезпека. Висунуті у статті положення конкретизуються на матеріалах соціально-емпіричного аналізу окремих компонентів тероросфери півдня України у сучасних умовах.
THE UNIVERSE AS AN AESTHETIC SYMBOLISM OF POSTMODERNITY
(2022) Костючков, С.; Шапошникова, І.; Юріна, Ю.; Форостян, А.; Кузнєцов, С.; Kostiuchkov, S.; Shaposhnykova, I.; Yurina, Y.; Forostian, A.; Kuznetsov, S.
У статті розкриваються філософсько-світоглядні, естетично-аксіологічні аспекти розгляду Всесвіту як символічного феномена епохи постмодерну. Автори наголошують на тому, що аналіз краси, як базової категорії естетики, потребує з’ясування її сукупної природи залежно від індивідуальних та суспільних смислових характеристик реальності. Одним із ключових моментів такого аналізу автори вбачають його метафізичну проблематику – безпосередній вихід конструктивної емоції в сферу трансцендентального, а саме – погляд Людини на Всесвіт з позиції вічності. Своєчасність і необхідність розгляду проблеми символічного контексту Всесвіту є очевидною в умовах третього тисячоліття, реалії якого ставлять під сумнів сам факт збереження живої природи на Землі. В умовах усвідомлення фінальності земного буття, його примарності й прогресувальної стохастичності, на тлі ампліфікації есхатологічного контексту, людина епохи постмодерну демонструє розчарування в швидкоплинному, насиченому небезпеками і ризиками земному житті. У філософській традиції символ виконує роль чистої «самості», не пов’язаної з власним моментом буття об’єкта: символічна картина світу не відповідає реальності, відтак – символи знаходять «прихисток» у сфері віртуального. Доведено, що для сучасної людини Всесвіт є об’єктом не тільки наукового, технологічного, але й філософського, культурологічного розгляду, він синтезує для людини в органічну єдність об’єкт наукової зацікавленості, символ естетичного задоволення та джерело формування відповідних образів і архетипів. The article reveals the philosophical, worldview, aesthetically-axiological aspects of considering the universe as a symbolic phenomenon of the postmodern era. It is emphasized that the analysis of beauty, as the basic category of aesthetics, needs to find out its aggregate nature, depending on the individual and social semantic characteristics of reality. One of the key points of such an analysis is its metaphysical problematic – the direct emergence of constructive emotion into the realm of the transcendental, namely, the view of Man from the Universe from the standpoint of eternity. The timeliness and necessity of considering the problem of the symbolic context of the universe is obvious in the context of the third millennium, the realities of which call into question the very fact of conservation of wildlife on Earth. In the minds of assimilating the finality of the earthly boot, its primarity of progressive stochasticity, in the midst of the amplification of the eschatological context, the people of the era of postmodernity are demonstrating the development of the fastflowing, hardened nonsense. In the philosophical tradition, the symbol is the role of a pure "selfness", not tied to the powerful moment of the object: the symbolic picture does not reflect reality, as it is - the symbol of knowing the "refair" in the sphere of the virtual. It is proved that for the modern man the Universe is the object of not only scientific, technological, but also philosophical, cultural studies, it synthesizes for the unity of the object of scientific interest, a symbol of aesthetic pleasure and a source of formation of appropriate images and archetypes.
БІОПОЛІТИЧНИЙ ХАРАКТЕР ВПЛИВУ ВЛАДНИХ СТРУКТУР НА МАСИ: ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ
(2020) Костючков, С.; Kostiuchkov, S.
Мета дослідження полягає у висвітленні проблематики впливу владних структур на маси, зважаючи на те, що характер такого впливу в сучасних умовах має чітко виражене біополітичне підґрунтя; крім цього – в аналізі поняття маси і природи масових явищ у проблемній площині філософської антропології. Наукова новизна. Автором розкрито сутність прогресуючої контрадикції між людиною, чиї можливості, як представника виду Homo sapiens, біологічно обмежені, і людським співтовариством, яке не бачить меж у своїй інформаційній і технологічній експансії. Показано, що опозиція «індивідуальне – групове» демонструє необхідність активного розгляду метаксичної природи людини як свого роду якісної характеристики, що проявляється в буттєвому просторі індивідуального та групового. Обґрунтовано, що біополітичний вплив / контроль владних політичних структур відносно маси виявляє себе в трансформації ціннісної ієрархії, модернізуючи, рекомбінуючи або девальвуючи традиційно усталені системи цінностей. Висновки. Без осмислення в площині філософської антропології історична роль мас виглядає суто характеристикою біосоціальних особливостей, які проявляються масою в цілому або індивідом, як функціональної одиниці маси, котра має ознаки трансферабельності. Вплив політичної системи на біологічні характеристики людини може бути адекватно сприйнятим і зрозумілим на підставі наукових досліджень саме цих біологічних характеристик, включаючи й поведінкові прояви. Роль технологій впливу в кризові моменти функціонування системи може бути вельми значущою, в одному аспекті їх можна розглядати як технології антикризового управління, що сприяють гармонізації суспільства, деескалації соціальної напруги, а в іншому – потенціювати потужні деструктивні процеси, якщо соціальна система під загрозою дестабілізації та зростання рівня хаотизації, евентуальності та стохастичності. The purpose of the study is to highlight the problem of the impact of power structures on the masses, given that the nature of such impact in modern conditions has a clear biopolitical basis; in addition - in the analysis of the concept of mass and the nature of mass phenomena in the problematic context of philosophical anthropology. Scientific novelty: the author reveals the essence of a progressive contradiction between a man whose capabilities, as a representative species of Homo sapiens, are biologically limited, and a human community that sees no boundaries in its information and technological expansion. It is shown that the opposition "individual - group" demonstrates the need for active consideration of the metaxic nature of man as a kind of qualitative characteristic, manifested in the living space of the individual and group. It is substantiated that the biopolitical impact / control of the power political structures on the mass manifests itself in the transformation of the value hierarchy, modernizing, recombining or devaluing traditionally established value systems. It is concluded that, without thinking in the plane of philosophical anthropology, the historical role of the masses seems to be purely a characteristic of the biosocial features that manifest themselves in mass as a whole or in the individual, as a functional unit of mass that has signs of transferability. The influence of the political system on a person's biological characteristics can be adequately perceived and understood on the basis of scientific research on these biological characteristics, including behavioral manifestations.
БІОФІЛОСОФІЯ ЯК ВИБІРКОВА ОСВІТНЯ КОМПОНЕНТА В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МЕДИКІВ
(2021) Костючков, С. К.; Kostiuchkov, S.
Актуальність дослідження зумовлено важливістю використання методологічного апарату біофілософії як складової професійної підготовки майбутніх медиків, а структуру біофілософського знання – як специфічний інструментарій навчального процесу з орієнтацією на формування світоглядних установок особистості, що вимагає розуміння багатовекторності розвитку компетентного фахівця та визначення міждисциплінарного статусу біофілософії на взаємоперетині біології та філософії. Суспільство стає дедалі більше людиноцентристським: індивідуальний розвиток особистості в умовах сьогодення є, з одного боку, вирішальним показником цивілізаційного прогресу, а з іншого – головною передумовою подальшого прогресивного розвитку суспільства. Концептуально-методологічні підходи до формування світогляду майбутнього фахівця у вищій школі вимагають актуалізації методологічних, ціннісно-формуючих і світоглядних функцій філософії, зокрема – біофілософії, у контексті постмодерної соціокультурної реальності з огляду на гуманізацію та гуманітаризацію вітчизняної вищої освіти. Сьогоднішній здобувач – у найближчому майбутньому фахівець у будь-якій галузі суспільного виробництва, має можливість ставати філософом власної освіти, оскільки світоглядні проблеми сучасної освіти вирішуються реальною освітньою практикою, зокрема – можливістю обирати значний корпус навчальних дисциплін на власний розсуд. Статус гуманітарного, зокрема – філософського знання в сучасному вітчизняному закладі вищої освіти (ЗВО) невисокий, що пояснюється передусім тенденцією укрупнення ЗВО і спрямуванням на вузьку спеціалізацію, у зв’язку з чим значно скорочується гуманітарна складова вищої освіти. Відповідно, загострюються проблеми гуманізації та гуманітаризації вітчизняної вищої освіти, конкретно – в процесі підготовки майбутніх фахівців медичної галузі. Ключова ідея статті полягає в тому, що біофілософія як освітня компонента, що пропонується для викладання у вищих медичних закладах країни, повинна сьогодні та в перспективі прагматично враховувати потребу фаху з метою формування гуманістичного світогляду та гуманітарної обізнаності. The study is relevant due to the importance of using the methodological apparatus of biophilosophy as a component of training of future medical students, and the structure of biophilosophical knowledge - as a specific toolkit of the educational process with the focus on forming worldviews of the individual. This requires understanding the multi-vector development of a competent specialist and determining the interdisciplinary status of biophilosophy at the intersection of biology and philosophy. Society is becoming increasingly human-centric: individual development of the individual in today's conditions is, on the one hand, a decisive indicator of civilizational progress, and on the other - the main prerequisite for further progressive development of society. Conceptual and methodological approaches to the formation of the worldview of the future specialist in higher education require actualization of methodological, value-forming and worldview functions of philosophy, in particular - biophilosophy, in the context of postmodern sociocultural reality taking into account the humanization and humanitarianization of domestic higher education. Today's applicant - soon a specialist in any field of social production, has the opportunity to become a philosopher of their education, as the worldview problems of modern education are solved by real educational practice, in particular - the ability to choose a large number of optional subjects. The status of humanities, in particular - philosophical knowledge in the modern domestic institution of higher education (IHE) is low, which is explained primarily by the tendency to enlarge universities and focus on narrow specialization, which significantly reduces the humanities component of education. Accordingly, the problems of humanization and humanitarianization of domestic higher education are exacerbated specifically - in the process of training future medical professionals. The key idea of the article is that biophilosophy as a subject offered for teaching in higher medical institutions of the country should today and in the future pragmatically take into account the need for the profession to form a humanistic worldview and humanitarian awareness.
ВПЛИВ БІОФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ НА ОСОБИСТІСНИЙ РОЗВИТОК ТА ФОРМУВАННЯ ГУМАНІСТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ У МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ
(2020) Костючков, С.; Коршун, Т.; Швець, Т.; Коваль, В.; Волошин, О.; Kostiuchkov, S.; Korshun, Т.; Shvets, Т.; Koval, В.; Voloshyn, О.
Метою дослідження є визначення ступеня кореляції між викладанням біофілософії у комплексі соціогуманітарних дисциплін та формуванням гуманістичного світогляду у майбутніх викладачів фізичної культури в університетах України. Матеріали: використано метод аналізу літературних джерел, метод фокус-групового дослідження, математична статистика. Запропоновано програму навчальної дисципліни «Основи біофілософії» для факультетів фізичної культури та спорту, засновану на біофілософській концепції освіти, розробленій одним з авторів та яка знайшла своє місце в системі вищої освіти сучасної України. Результати дослідження дозволяють внести корективи до обсягу та змісту комплексу соціогуманітарних дисциплін, що викладаються майбутнім викладачам фізичної культури в університетах сучасної України. The goal of the research is to determine the degree of correlation between the teaching of biophilosophy in the complex of socio-humanistic disciplines and the formation of future Physical Education teachers’ humanistic world view in the universities of Ukraine. Materials: the method of scientific sources analysis, the method of focus group research, and mathematical statistics have been applied. The proposed syllabus of the discipline “Fundamentals of Biophilosophy” for the faculties of Physical Education and Sport is based on the biophilosophical concept of education developed by one of the authors and settled in the higher education system of modern Ukraine. The results of the research offer the possibility to make adjustments to the scope and content of the complex of socio-humanistic disciplines taught to future Physical Education teachers in the universities of modern Ukraine.
НЕЙРОКОГНИТИВНИЙ ХАКІНГ ЯК ЕЛЕМЕНТ «ДЕСТА/ БІЛІЗАЦІЙНОЇ ЗМІЇ» У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ
(2020) Костючков, С.; Kostiuchkov, S.
У статті розглянуто окремі аспекти застосування методики нейрокогнітивного хакінгу в контексті так званої «дестабілізаційної змії», яку нерідко застосовують в умовах сучасної гібридної війни. Показано, що гібридна війна проводиться із використанням різних форм ведення військових дій – від традиційного, з використанням зброї, до нетрадиційних (економічний, психологічний, інформаційний, ідеологічній, технологічний тощо). Наведено історичні приклади так званих опосередкованих або проксі-війн. Проаналізовано сучасне військове протистояння України та Росії у контексті застосування Російською Федерацією елементів гібридної війни. Підкреслено, що агресія Росії проти України є елементом прагнення до світової гегемонії для підтримання статусу мегадержави. Зазначено, що концептуальний аналіз специфіки військових протистоянь, характерних для сучасності, треба вибудовувати, виходячи з принципів, які визначають загальну консенсусну парадигму регулювання процесів, що є властивими системі глобальної політики в умовах ХХІ століття. Проаналізовано методику «дестабілізаційної змії», яка застосовується в гібридній війні для перетворення стійкого однорідно-просторового стану в нестабільний. Авторську увагу акцентовано на тому, що в умовах гібридної війни результативним елементом «дестабілізаційної змії» є нейрокогнитивний хакінг – процес активного впливу суб’єкта на певні ділянки мозку індивіда для формування відповідних форм поведінки. Автором розглянуто застосування так званих «психологічних операцій» (PSYOPs), які проводяться державою або союзом держав у процесі гібридного військового протистояння. Показано, що можливість керувати підсвідомими процесами, в поєднанні зі здатністю контролювати мережі зв’язку, значно розширює арсенал інструментів для підвищення рівня ефективності пропаганди. Встановлено, що нейрокогнитивний хакінг має потужний потенціал для використання в стратегічному, оперативному й тактичному просторах сучасного кіберконфлікту. Зроблено висновок про те, що у сучасному світі відзначається зростання рівня небезпеки нейрокогнитивного хакінгу як однієї з форм кіберзагрози. The article considers some aspects of the application of the technique of neurocognitive hacking in the context of the so-called «destabilization snake», which is often used in modern hybrid warfare. It is shown that hybrid warfare is carried out using various forms of military action – from traditional, using weapons, to non-traditional (economic, psychological, informational, ideological, technological, etc.). Historical examples of so-called indirect or proxy wars are given. The current military confrontation between Ukraine and Russia in the context of the application of elements of hybrid warfare by the Russian Federation is analyzed. Underlined that Russia's aggression against Ukraine is an element of desire for world hegemony to maintain the status of mega-state. It is noted that conceptual analysis o fthe specifics of military confrontations, characteristics of modernity, should built on the principles that determine the general consensus paradigm of regulation of processes inherent in the system of global policy in the ХХІ century. The technique of «destabilization snake» which is used in hybrid warfare for transformation of a steady homogeneous-spatial state in unstable is analyzed. The author's attention is accentuated by the fact that in the conditions of the hybrid war the effective element of the «destabilization snake» is neurococcal hacking – the process of active influence of the subject on certain areas of the brain to form the appropriate forms of behaviour. The author discusses the use of so-called «psychological Operations» (PSYOPs), which are held by the State or the Union of States in the process of hybrid military confrontation. It is shown that the ability to manage the subconscious processes, combined with the ability to control the communication networks, significantly expands the arsenal of instruments to improve the level of propaganda efficiency. It has been established that neurocognative hacking has a powerful potential for use in the strategic, operational and tactical expanses of modern cyber conflict. It is concluded that in today's world there is an increase in the level of danger of neurocogniative hacking as a form of cyber threats.
ПАНДЕМІЯ КОРОНОВІРУСНОЇ ХВОРОБИ-2020: БІОПОЛІТИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
(2020) Костючков., С.; Kostiuchkov, S.
У статті розглянуто окремі аспекти сучасних біополітичних знань, виявлено їхній зв’язок із природничими та соціальними науками; показано різноманітність визначень поняття «біополітика» від зародження науки до сьогодення. Розкрито змістову цінність біополітики на рівні практичної політики, зважаючи на те, що широкий спектр соціально-політичних проблем мають чітко виражений біополітичний характер; визначено роль біополітичних знань у процесі трансформації політичних ідей та цінностей, які постають домінуючими в сучасних моделях світооблаштування. Підкреслено, що в умовах сьогодення загострюється потреба корегувати через політичні інститути і процеси біополітичний контекст суспільного життя, а саме – демографічну ситуацію і стан здоров’я населення в різних регіонах планети, епідеміологічну ситуацію в країнах світу, розвиток біотехнологій тощо. Проаналізовано гіпотези виникнення вірусів на Землі та характер розповсюдження короновірусної хвороби COVID-19 у 2020 році. Авторську увагу акцентовано на тому, що пандемія коронавірусної інфекції COVID-19 активувала цілу низку проблем в усіх сферах суспільного життя, для розв’язання яких має бути залучено біополітичне знання в різних його аспектах. Запропоновано розглядати біополітичні знання та засновані на них технології як такі, що мають актуалізувати потребу орієнтувати наукове та медичне співтовариство на розробку ефективних вакцин для боротьби з вірусними захворюваннями. Автором розглянуто характер пандемічної експансії та боротьби з нею на трьох рівнях – глобальному, державному та локальному. Показано, що політична влада в умовах сучасності перетворюється на «біовладу», держава реалізує прерогативу щодо можливості розпоряджатися життям людини через застосування таких практик як охорона здоров’я, санітарія та гігієна. Політичним імперативом держави щодо людини є вимога бути здоровою, піклуючись при цьому про здоров’я інших членів суспільства. Зроблено висновок про те, що сучасна біополітика, досліджуючи вплив мікросвіту вірусів і бактерій на соціальний макросвіт, потенціює перспективний розвиток нової галузі біополітичного знання – мікробіополітику. The article considers some aspects of modern biopolitical knowledge, reveals their connection with the natural and social sciences; the variety of definitions of the concept of "biopolitics" from the origin of science to the present is shown. The semantic value of biopolitics at the level of practical policy is revealed, given that a wide range of socio-political problems have a clear biopolitical character; the role of biopolitical knowledge in the process of transformation of political ideas and values, which appear dominant in modern models of world order, is determined. It is emphasized that in today's conditions the need to adjust through political institutions and processes the biopolitical context of public life, namely – the demographic situation and health status in different regions of the world, the epidemiological situation in the world, the development of biotechnology and more. The hypotheses of the origin of viruses on Earth and the nature of the spread of coronavirus disease COVID-19 in 2020 are analyzed. The author's emphasis is on the fact that the pandemic of coronavirus infection COVID-19 has activated a number of problems in all spheres of public life, the solution of which should involve biopolitical knowledge in its various aspects. It is proposed to consider biopolitical knowledge and technologies based on them as such that should actualize the need to guide the scientific and medical community to develop effective vaccines to struggle viral diseases. The author considers the nature of pandemic expansion and the fight against it on three levels - global, state and local. It is shown that political power in modern conditions becomes "biopower", the state implements the prerogative of the ability to manage human life through the use of practices such as health care, sanitation and hygiene. The political imperative of the state towards a person is the requirement to be healthy, while taking care of the health of other members of society. It is concluded that modern biopolitics, studying the influence of the microcosm of viruses and bacteria on the social macrocosm, potentiates the promising development of a new branch of biopolitical knowledge – microbiopolitics.
РЕАЛЬНЕ ТА ВІРТУАЛЬНЕ В ЖИТТІ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ: БІОФІЛОСОФСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
(2021) Костючков, С. К.; Kostiuchkov, S.
У статті розглянуто роль реального та віртуального в житті сучасної людини в контексті біофілософського знання. Актуалізується думка про те, що створення людиною в процесі розвитку цивілізації іншої реальності, штучної природи, – техніки й відповідних технологій, як механізмів перетворення оточуючого світу, призводить до алієнації, відчуження, а в подальшому – до відриву людини від середовища, еволюційним продуктом якого вона є – від природного світу. Показано, що дослідження реального та віртуального в буттєвому просторі сучасної людини крізь призму біофілософії є актуальним і логічно обґрунтованим. Проаналізовано поняття соціальної реальності, яка містить у собі певний комплекс усталених традицій, цінностей, вірувань та переконань. Підкреслено, що людина епохи постмодерну, існуючи одночасно в декількох сучасностях, нерідко прагне віртуалізувати реальне та реалізувати віртуальне. Зазначено, що віртуальне в сучасному світі розглядається як контрадикція реальному – тобто тому, що було до нього, створило його та продовжує разом із ним існувати. Проаналізовано сутність біофілософії як продукту цивілізаційної культури, що є своєрідним синтезом біології та філософії, спрямованим на цілісне розуміння феномену життя. Безумовною перевагою біофілософії визнаються її інтегральність і трансдисциплінарність, потужний імпульс поєднання природничого та філософського напрямів у процесі пізнання й творчого засвоєння навколишнього світу. Обґрунтовано, що розвиток біофілософії залежить від розвитку біологічних наук, їх здатності розробляти теоретичні конструкти, які б слугували не тільки стимулами для розвитку природничо-наукових практик, але й сприяли би розумінню смислової конвергенції (зближенню) філософії та біології. Показано, що в центрі уваги біофілософії не тільки біологічне життя людини, як представника виду Homo sapiens, але й життя соціальне, яке характеризується, серед іншого, поняттями «реальне» та «віртуальне». Встановлено, що перебування людини у віртуальній реальності обумовлює певні соціальні наслідки, які мають стати предметом біофілософських досліджень. Зроблено висновок про те, що віртуалізація реального є не тільки наслідком, але й причиною «розбалансування» механізму адаптації людини до стрімко змінюваних умов існування: причиною цього визначено двоїсту, соціально-біологічну природу людини. In the article a role is considered "real" and "virtual" in life of modern man in the context of biophilosophical knowledge. An idea actualized that creation a human is in the process of development of civilization of other reality, artificial nature - technique and corresponding technologies, as mechanisms of transformation of the surrounding world, results of alienation, and in future - to tearing away of human from an environment the evolutional product of that he is - from the natural world. It is shown that research real and virtual in space of existence of modern man through the prism of biophilosophy is actual and logically reasonable. The concept of social reality, that contains the certain complex of withstand traditions, values, beliefs and persuasions, is analysed. Underline, that human of epoch postmodern, existing simultaneously in a few modernities, quite often aims to virtualize the real and realize virtual. It is marked that the virtual in the modern world is examined as contradiction real - because was to him, created him and continues together with him to exist. Essence of biophilosophy is analysed as to the product of civilization culture, that is the original synthesis of biology and philosophy, sent to the integral understanding of the phenomenon of life. Confess absolute advantage of biophilosophy her integralness and transdisciplinarity, powerful impulse of combination of natural and philosophical directions in the process of cognition and creative mastering of the surrounding world. Reasonably, that development of biophilosophy depends on development of biological sciences, their ability to develop theoretical constructions that would serve as not only stimuli for development of natural-science practices but also would assist understanding of semantic convergence (to rapprochement) of philosophy and biology. It is shown that in the spotlight of biophilosophy not only biological life of human, as a representative of kind Homo sapiens, but also life is social, that characterized, among other, by concepts "real" and "virtual". It is set that the stay of man in virtual reality stipulates social consequences that must become the article of biophilosophical researches are certain. Drawn conclusion that virtualization real is not only a consequence but also reason of "imbalanced" of mechanism of adaptation of man to the swiftly changeable terms of existence: ambivalent, socialbiological nature of man is certain reason of it.
ТОТАЛІТАРНА ЛЮДИНА В УМОВАХ СУСПІЛЬНОГО РЕДУКЦІОНІЗМУ: СОЦІОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
(2022) Костючков, С. К.; Шапошникова, І. В.; Kostiuchkov, S.; Shaposhnikova, I.V.
У статті представлено соціологічну інтерпретацію буття тоталітарної людини в умовах суспільного редукціонізму, характерного для тоталітарного суспільства. Зазначається, що сучасною соціологією переосмислюється зміст таких категорій як «суспільство», «справедливість», «прогрес» тощо; цим покладено початок новим підходам до аналізу політичних режимів, як одного з визначальних чинників дослідження структурної організації суспільного життя та соціальних трансформацій. Підкреслюється, що міждисциплінарні дослідження тоталітаризму є в умовах сучасності актуальними, оскільки застосування тоталітарних методів у процесі керування громадським життям подекуди мають місце в суспільствах і державах ХХІ століття. Актуалізується питання щодо аналізу проблематики тоталітарного суспільства, який у соціологічних теоріях має переважно епізодичний, ніж систематичний характер, причому дослідження вказаного феномену здійснюється здебільшого в контексті розгляду прогресивних моделей суспільного устрою, зокрема – демократії. В якості кваліфікаційної характеристики тоталітарних суспільств запропоновано застосувати поняття «суспільний редукціонізм». Акцентовано увагу на альтернативі тоталітарному суспільству – громадянському суспільстві, яке пропонується досліджувати міждисциплінарно – у філософсько-світоглядному, соціально-політичному та у культурно-історичному вимірах. Репресивна колективна відповідальність за результати функціонування тоталітарного суспільства знищила проблематику суспільної та особистої моралі, внаслідок чого почалися процеси руйнації відповідальної, мислячої, самостійної особистості та поступового знищення її як соціального феномена. Зроблено висновок про те, що загальним знаменником репресивного впливу тоталітарного суспільства на людину постає перетворення особистості в частинку маси, а також генерування безальтернативного соціального конформізму, підкорення та інтолерантності. Доведено, що становлення і розвиток тоталітарного суспільства є процесом мінімізації можливостей людини самореалізуватися в соціумі, оскільки тотальне одержавлення всіх сфер суспільного життя й домінування єдиної політичної партії робить людину абсолютно залежною від діючої влади. The article presents a sociological interpretation of the existence of a totalitarian man in the conditions of social reductionism, characteristic of a totalitarian society. It is noted that modern sociology rethinks the content of such categories as «society», «justice», «progress», etc.; this marked the beginning of new approaches to the analysis of political regimes, as one of the determining factors in the study of the structural organization of social life and social transformations. It is emphasized that interdisciplinary studies of totalitarianism are relevant in today’s world, as the use of totalitarian methods in the management of public life sometimes takes place in societies and countries of the XXI century. The issue of analysis of the problems of totalitarian society, which in sociological theories is mostly episodic rather than systematic, is being raised, and the study of this phenomenon is carried out mostly in the context of progressive models of social order, including democracy. It is proposed to use the concept of «social reductionism» as a qualification characteristic of totalitarian societies. It is emphasized that interdisciplinary studies of totalitarianism are relevant in today’s world, as the use of totalitarian methods in the management of public life sometimes takes place in societies and countries of the XXI century. The issue of analysis of the problems of totalitarian society, which in sociological theories is mostly episodic rather than systematic, is being raised, and the study of this phenomenon is carried out mostly in the context of progressive models of social order, including democracy. It is proposed to use the concept of «social reductionism» as a qualification characteristic of totalitarian societies. It is concluded that the common denominator of the repressive influence of totalitarian society on man is the transformation of the individual into a part of the mass, as well as the generation of unalterable social conformism, subjugation and intolerance. It is proved that the formation and development of a totalitarian society is a process of minimizing human opportunities for self-realization in society, as the total nationalization of all spheres of public life and the dominance of a single political party makes a person completely dependent on the current government.
ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ СУЧАСНОГО ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
(2021) Костючков, С. К.; Волошин, О.; Kostiuchkov, S.; Voloshyn, О.
Метою статті є аналіз процесу формування філософської культури майбутніх соціальних працівників в умовах сучасного українського закладу вищої освіти. Акцент робиться на тому, що філософська культура виявляє індивідуальність людини, унікальні риси її особистості, рівень потреб та джерела їх задоволення, формує та сприяє розвитку здатності переживати глибокі почуття, що викликають дивовижні явища природи, а також безсмертні творіння людського розуму різних часів та різних цивілізацій. Методологія дослідження визначається підходом, що спирається на принципи об’єктивності та цілісності, а також комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, що дозволило забезпечити обґрунтованість і достовірність наукових результатів. Наукова новизна полягає у теоретичному обґрунтуванні ефективних шляхів формування філософської культури майбутніх соціальних працівників педагогічними засобами викладання філософських і соціально-гуманітарних дисциплін. Встановлено, що наявною є смислова й змістовна демаркація двох основних підходів до використання поняття «філософська культура» в освітніх стратегіях сучасної системи освіти: ціннісно-емоціонального, що виражається формуванням гуманістичного начала людини та прагматично-раціонального, згідно з яким зміст філософської «озброєності» людини, її світоглядна орієнтованість визначається суто прагматичними цілями. В статті висвітлено загальний стан викладання філософських і соціально-гуманітарних дисциплін із урахуванням того, що сьогодні у вітчизняних закладах вищої освіти філософські та соціально-гуманітарні дисципліни нерідко стають вибірковими освітніми компонентами, що матиме в майбутньому негативні наслідки не тільки для якогось конкретного напряму професійної підготовки, але й для всієї системи вищої освіти. Автори роблять висновок, що філософська культура потребує певного філософського досвіду осягнення світу; без якого процес формування філософської культури стає нонсенсом, перетворюється на нісенітницю, її призначення стає незрозумілим, а відтак – безглуздим. Наголошено на тому, що підвищення значущості філософської культури значно підсилюється не тільки вітчизняними контекстами, але й світовими інтеграційними процесами, які обумовлюють більш високі вимоги до професійної комунікації, а також нові запити, теоретичні знання та практичні навички – це слугуватиме запорукою досягнення успіху в подальшій професійної діяльності соціального працівника. The purpose of the article is to analyze the process of formation of the philosophical culture of future social workers in the modern Ukrainian institution of higher education. Emphasis is placed on the fact that philosophical culture reveals the individuality of man, the unique features of his personality, the level of needs and sources of their satisfaction, forms and promotes the ability to experience deep feelings that evoke amazing natural phenomena and immortal creations of human minds of different times and different civilizations. The research methodology is determined by the approach based on the principles of objectivity and integrity, as well as a set of general philosophical, general scientific and special research methods, which allowed to ensure the validity and reliability of scientific results. The scientific novelty lies in the theoretical substantiation of effective ways of forming the philosophical culture of future social workers by pedagogical means of teaching philosophical and socio-humanitarian disciplines. It is established that there is a semantic and meaningful demarcation of two main approaches to the use of the concept of «philosophical culture» in educational strategies of the modern education system: value-emotional, expressed by the formation of humanistic principles and pragmatic-rational, according to which the content of philosophical «armament», its worldview is determined by purely pragmatic goals. The article highlights the general state of teaching philosophical and socio-humanitarian disciplines, taking into account the fact that today in domestic institutions of higher education philosophical and socio-humanitarian disciplines often become selective educational components, which will have negative consequences not only for a particular area of training. but also for the whole system of higher education. The authors conclude that philosophical culture requires a certain philosophical experience of understanding the world; without which the process of formation of philosophical culture becomes nonsense, turns into nonsense, its purpose becomes incomprehensible, and therefore – meaningless. It is emphasized that the increasing importance of philosophical culture is significantly enhanced not only by domestic contexts, but also by global integration processes, which lead to higher requirements for professional communication, as well as new demands, theoretical knowledge and practical skills. activities of a social worker.
ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ СУЧАСНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ. ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА
(2020) Костючков, С.; Kostiuchkov, S.
У статті окреслено коло проблем, які постають перед системою освіти в умовах глобалізованого світу. Підкреслюється, що філософське осмислення проблем, пов’язаних із освітою, набуло особливої гостроти в кінці ХХ – на початку ХХІ ст., що було пов’язане з системними, кризовими тенденціями та явищами, зумовленими глобальними трансформаціями в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя. Проаналізовано сучасну реальність, яка наполягає на продукуванні такої освіти, яка супроводжує людину протягом усього життя, а також розширює діапазон світоглядних позицій, суттєво збільшуючи ємність свідомості та розвиваючи критичне мислення, необхідне для успішного оволодіння фахом і набуття професійних компетентностей. Наголошується на тому, що дистанційна освіта – це не тільки технічна, але також і соціальна інновація, що забезпечує ефективність та продуктивність освітнього процесу, розширює для кожної людини спектр можливостей при виборі оптимальних, відповідних реаліям часу форм реалізації права людини на отримання якісної, сучасної, індивідуально-відповідної освіти. Також розглянуто положення, відповідно до якого філософська рефлексія має бути спрямованою на вирішення питань і завдань та обґрунтування перспективних цілей розвитку системи освіти. Зроблено висновок про те, що активізація ресурсів сучасної дистанційної освіти базується на філософсько-методологічних принципах соціальної синергетики, а соціологічно-синергетичний підхід передбачає активне застосування діалектичного методу з метою подолання протиріччя синергетики між структуруючим і дисипативно-хаотичним витоками будь-якого соціального процесу, зокрема – освітнього. The article outlines a number of problems facing the education system in a globalized world. It is emphasized that the philosophical understanding of educational problems became particularly acute in the late twentieth - early twentieth centuries, which was associated with systemic, crisis tendencies and phenomena caused by global transformations in political, economic, social, cultural and other areas of public life. Modern reality is analyzed, which insists on the production of such education, which accompanies a person throughout life, as well as widens the range of worldviews, significantly increasing the capacity of consciousness and developing the critical thinking necessary for the successful acquisition of professional competences. It is emphasized that distance education is not only a technical, but also a social innovation, which ensures the efficiency and effectiveness of the educational process, widens the range of opportunities for each person in choosing the optimal, appropriate to the realities of time forms of realization of the human right to receive high-quality, modern, individually appropriate education. The article also considers the position according to which philosophical reflection should be directed to solving issues and tasks, as well as justification of perspective goals for the development of the education system. It is concluded that the activation of modern distance education resources is based on the philosophical and methodological principles of social synergetic, so the sociological and synergistic approach involves the active use of the dialectical method, in order to overcome the contradiction of synergetic between structural and dissipative-chaotic sources any social process, in particular – educational.