Browsing by Author "Stratonov, V. M."

Now showing 1 - 12 of 12

HISTORICAL CHARACTERISTIC OF MERCENARY ACTIVTITIES AS FORM OF PRIVATE MILITARY COMPANIES ACTIVITY
(2021) Stratonov, V. M.; Pavlish, Р.; Havlovska, А.; Стратонов, В. М.; Павліш, П. В.; Гавловська, А. О.
The prohibition of mercenary activities at the international legal level makes the activities of private military companies the object of meticulous attention by the international community. Existing trends in the widespread involvement of private military and security enterprises (PMSE) in military and security functions both in the context of armed conflict (AR) and outside of it determine the need for legal regulation of their activities at the national and international levels, creation of legal mechanisms aimed at ensuring the protection of human rights and victims of AR. At the same time, this activity should be clearly separated from mercenary activities prohibited by current in ternational law, establishment of legitimate grounds, operation procedure for PMSEs and liability for violation of national and international law in the process of its implementation. The indicated problems are also due to the fact that existing gaps in international law facilitate the use of mercenaries, increase their number, contribute to the emergence of new ways of recruiting them, and states must not only ratify or join the International Convention against the Recruitment, Use, Financing and Training of Mercenaries, but also adhere to its provisions. Currently, the most effective way to stop recruiting mercenaries is creation of strict and effective national legal norms prohibiting the service of mercenaries, recruitment, sending and transportation of mercenaries to different parts of the globe, as well as conclusion of international agreements stipulating prosecution and punishment of mercenaries within the limits of criminal liability. Therefore, to solve these issues, we conduct a historical retrospective analysis of the use of mercenary activities in different historical periods; monitor the processes of their development, reforming and existence, functioning in the modern period. The proposals on the need to distinguish the activities of private military and security companies from the mercenary activities prohibited by current international law, the establishment of legitimate grounds, a procedure for such activities and liability for violation of national and international law in the process of its implementation are substantiated. Заборона найманства на між- народно-правовому рівні робить діяльність приватних військових компаній об’єктом прискіпливої уваги з боку міжнародної спіль- ноти. Наявні тенденції широкого по- ширення залучення приватних військових та охоронних підпри- ємств (ПВОП) до військових та охоронних функцій як в умовах збройного конфлікту (ЗК), так і поза ним зумовлюють необхід- ність правового регулювання їхньої діяльності на національ- ному та міжнародному рівнях, створення правових механізмів, спрямованих на забезпечення за- хисту прав людини й жертв ЗК. Причому треба чітко відокремлю- вати цю діяльність від забороне- ного сучасним міжнародним пра- вом найманства, встановлювати правомірні підстави, порядок ді- яльності ПВОП і відповідальність за порушення національного та міжнародного права в процесі її здійснення. Зазначені проблеми зумовлені ще й тим, що наявні прогалини в міжнародному праві полегшують використання найманців, збіль- шують їх кількість, сприяють ви- никненню нових способів їхнього вербування, і держави мусять не лише ратифікувати або приєдна- тися до Міжнародної конвенції про вербування, використання, фінансування й навчання на- йманців, а й дотримуватися її по- ложень. На сьогодні найбільш резуль- тативним шляхом припинення вербування найманців є ство- рення суворих та ефективних національно-правових норм, що забороняють службу найман- ця, вербування, направлення і транспортування найманців у різні райони земної кулі, а також укладення міжнародних угод, що передбачають переслідування й покарання найманства в межах кримінальної відповідальності. Тому для вирішення зазначених проблем проводимо історичний ретроспективний аналіз вико- ристання найманства в різні іс- торичні періоди, відслідковуємо процеси їхнього розвитку, ре- формування, існування та функ- ціонування в сучасний період. Обґрунтовуються пропозиції щодо необхідності встановлення відмінності діяльності приватних військових і охоронюваних ком- паній від забороненого сучасним міжнародним правом найман- ства, встановлення правомірних підстав, порядку такої діяльності та відповідальності за порушення національного та міжнародного права в процесі її здійснення.
MILITARY OFFENCES AND WAR CRIMES: BACKGROUND, THEORY AND PRACTICE
(2023) Stratonov, V. M.; Djakons, R.; Koval, A. A.; Havlovska, A. O.; Dzyurbel, A. D.; Стратонов, В. М.; Гавловська, А. О.
POST-WAR RECONSTRUCTION OF UKRAINE: LEGAL, POLITICAL AND ECONOMIC CHALLENGES IN HISTORICAL PERSPECTIVE .
(2025) Стратонов, В. М. ( ред.); Stratonov, V. M.
БІОМЕТРИЧНІ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ
(2021) Коновалова, В. О.; Стратонов, В. М.; Савельєва, І. В.; Konovalova, V. E.; Stratonov, V. M.; Savelieva, I. V.
Стаття присвячена аналізу біометричних персональних даних, які пропонується розглядати як джерело інформації про особу та використовувати під час досудового розслідування кримінальних правопорушень. Актуальність теми дослідження полягає в необхідності розроблення оптимального механізму використання біометричних персональних даних в діяльності органів досудового розслідування. Метою наукової роботи є аналіз чинного міжнародного та національного законодавства щодо визначення місця біометричних персональних даних в системі криміналістичних обліків, здійснення їх класифікації та надання рекомендацій з використання державними органами та приватними особами. Задля досягнення поставленої мети в роботі використовувалися діалектичний, історико-правовий, формально-логічний, догматичний, структурно-системний та порівняльно-правовий методи. Доведено, що накопичені в системі криміналістичних обліків різноманітні види біометричних персональних даних можуть успішно використовуватися в процесі розслідування кримінальних правопорушень, а в окремих випадках й приватними особами в межах їх статутних повноважень. Звернуто увагу, що поряд з позитивними результатами такої діяльності є певні ризики, а саме наявність загрози витоку та отримання доступу до біометричних даних сторонніми особами, про що свідчить негативна судова практика окремих країн щодо незадовільного збирання, обробки, зберігання та використання біометричних персональних даних. З огляду на зазначене, констатовано, що збирання, обробка та використання біометричних персональних даних з метою їх використання в процесі розслідування кримінальних правопорушень, мають відповідати певним вимогам, а саме: володільцем бази біометричних персональних даних має бути тільки держава в особі спеціального державного органу. Відповідно держава має забезпечувати зберігання й захист біометричних персональних даних. The article is devoted to the analysis of biometric personal data, which is proposed to be considered as a source of information about a person and used during pre-trial investigation of criminal offences. The relevance of the research topic lies in the need to develop an optimal mechanism for using biometric personal data in the activities of pre-trial investigation bodies. The purpose of the research is to analyse the current international and national legislation on determining the place of biometric personal data in the criminal record system, implement their classification and provide recommendations for use by state bodies and individuals. To achieve this goal, the work used dialectical, historical-legal, formal-logical, dogmatic, structural-system and comparative-legal methods. It is proved that various types of biometric personal data accumulated in the criminal record system can be successfully used in the process of investigating criminal offences, and in some cases by individuals within the limits of their statutory powers. It was noted that along with the positive results of such activities, there are certain risks, namely, the presence of a threat of leakage and access to biometric data by unauthorized persons, as evidenced by the negative judicial practice of individual countries regarding unsatisfactory collection, processing, storage and use of biometric personal data. Taking into account the above, it is stated that the collection, processing and use of biometric personal data for the purpose of their use in the investigation of criminal offences must meet certain requirements, namely: the owner of the database of biometric personal data should only be the state represented by a special state body. Accordingly, the state should ensure the storage and protection of biometric personal data.
ВПЛИВ РЕЛІГІЙНИХ НОРМ ТА ІДЕОЛОГІЇ НА ПРАВА ЖІНОК І ДІТЕЙ У ПЕРШІЙ ТА ДРУГІЙ ТРЕТИНІ ХХ СТ. В ІРЛАНДІЇ ТА НАЦИСТСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ
(2022) Гавловська, А. О.; Стратонов, В. М.; Havlovska, A. O.; Stratonov, V. M.
Визнаючи вплив релігійних норм та ідеології на формування, розвиток різних видів суспільних від- носин, досліджено обставини створення і діяльності таких соціальних інституцій, як будинки матері та дитини в першій та другій третині ХХ ст. в Ірландії та нацистській Німеччині. А також їх вплив на визнання, гарантування та захист прав жінок та дітей, народжених поза шлюбом, у визначених державах у вказаний історичний період. Recognizing the influence of religious norms and ideology on the formation and development of various types of social relations, the circumstances of the creation and operation of such social institutions as mother and child homes in the first and second thirds of the 20th century were investigated in Ireland and Nazi Germany. As well as their influence on the recognition, guarantee and protection of the rights of women and children born out of wedlock in certain countries in the specified historical period. The article defines the general influence of religion and ideology on social relations in general and the rights of women and children, in particular. The formation of social attitudes, manifestations of stigma, and legal norms in Ireland regarding extramarital sexual relations in the first and second thirds of the 20th century are revealed under the influence of the Roman Catholic Church. The activity of Irish shelters for mothers and children under the auspices of the Roman Catholic Church in the period from 1922 to 1998 was analyzed, the forms and manifestations of violations of women and children in these socio-religious institutions were determined. The peculiarities of the implementation of the project of the Nazi government of Germany “Lebensborn” in the 40s of the XX century, which became a component of the system of Nazi demographic policy, were characterized, aimed at the selection of the German people, increasing the birth rate, reducing the number of abortions and focusing women’s attention on the functions of motherhood. It was determined that the negative manifestations of the influence of religious dogmas and Nazi ideology in Ireland and Germany in the first and second thirds of the 20th century such negative phenomena as: – violation of a woman’s rights, in particular, the right to motherhood, the right to medical care, the right to free movement, the right to work, the right to communicate with the family, the right to consent or refuse to adopt a child, the right to information about the child, the right to choose a sexual partner, the right to receive information; – violation of the rights of children, in particular, the right to life, the right to provide appropriate care and upbringing, the right to national self-identity, the right to medical care, the right to freedom of conscience and religious beliefs, the right to non-discrimination, the right to receive information about one’s origin, rights to live with parents; – development of such negative social phenomena as: social stigmatization of women and children born out of wedlock; high level of child mortality; manifestations of racism; inactivity of the relevant state authorities to prevent the violation of the rights of women and children born out of wedlock or the direct influence of the state on their violation; the formation of society’s values; under the direct, strong influence of religion or Nazi ideology and others.
ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ ЗА ПУНКТОМ 2 СТАТТІ 106 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОУСТРІЙ І СТАТУС СУДДІВ»
(2023) Стратонов, В. М.; Stratonov, V. M.
Метою статті є аналіз дисциплінарної практики щодо відповідальності суддів на конкретних прикладах (зокрема, із практики Великої Палати Верховного Суду), для узагальнення та напрацювання рекомендації щодо оцінки таких правопорушень суддів, які кваліфікуються за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, установленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень). Методи. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально правові методи, зокрема діалектичний, системний аналіз, теоретичне узагальнення. Результати. На основі конкретних прикладів із практики Вищої ради правосуддя, Дисциплінарних палат та Великої Палати Верховного Суду проаналізовано правопорушення суддів, які були кваліфіковані за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Констатовано, що різна практика застосування пункту 2 статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів» спричинена різним розумінням оцінних понять «розумність строків», «безпідставне затягування розгляду», «невжиття заходів щодо своєчасного розгляду», «зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення». Виокремлено дискусійні питання застосування цієї підстави дисциплінарної відповідальності. З’ясовано відсутність єдиних критеріїв оцінки «надмірного суддівського навантаження». Роз’яснено, чому не кожне порушення строку обов’язково має стати підставою для дисциплінарної відповідальності судді. Стаття допоможе зрозуміти, які саме порушення є перспективними з погляду оскарження поведінки судді у Вищій раді правосуддя за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Матеріали дослідження можуть бути корисними не лише дисциплінарним інспекторам і скаржникам, але і суддям, оскільки допоможуть сформувати обґрунтовану правову позицію, надаючи пояснення в дисциплінарній справі. Висновки. Сам собою факт порушення суддею процесуальних строків не є безумовною підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Необхідно встановити саме «безпідставність» недотримання таких строків. Для кваліфікації дій судді за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» необхідно, щоб порушення суддею процесуальних строків не було зумовлене «поважними причинами». Наявність «поважних причин» визначається з урахуванням конкретних індивідуальних обставин кожної справи. Надмірне навантаження судді й інші об’єктивні причини, що призвели до затягування процесуальних строків, не є такими, що автоматично виключають дисциплінарну відповідальність. Вони оцінюються в сукупності з іншими обставинами справи та беруться до уваги тоді, коли суддя об’єктивно не міг забезпечити розгляд справи у стислі строки. Якщо суддя систематично, безпідставно відкладав розгляд справи, наприклад, використовував своє право на відпустку всупереч інтересам правосуддя, то наявність «поважних причин» не виправдовує «затягування». Суддя може відкладати справу про адміністративне правопорушення за клопотанням учасників, проте такі відкладення не повинні стати причиною уникнення особою відповідальності у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. The purpose of the article is to analyze the disciplinary practice regarding the liability of judges using specific examples (in particular, the practice of the Grand Chamber of the Supreme Court), and on the basis of this analysis to generalize and provide recommendations for assessing such offenses of judges which are qualified under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges” (unreasonable delay or failure by a judge to take measures to consider an application, complaint or case within the time limit established by law, delay in issuing a reasoned court decision, untimely provision of a judge’s opinion). Methods. The methodological basis of the study is based on general scientific and special legal methods, in particular, dialectical, systemic analysis, and theoretical generalization. Results. Based on specific examples from the practice of the High Council of Justice, the Disciplinary Chambers and the Grand Chamber of the Supreme Court, the author analyzes the offenses of judges which were qualified under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges”. It is stated that the different practice of application of paragraph 2 of Article 106 of the Law “On the Judicial System and Status of Judges” is caused by different understanding of the evaluative concepts of “reasonableness of terms”, “unreasonable delay in consideration”, “failure to take measures for timely consideration”, “delay in issuing a reasoned court decision”. The author emphasizes the controversial issues of application of this ground of disciplinary liability. The author establishes that there are no uniform criteria for assessing “excessive judicial workload”. The author explains why not every violation of the deadline should necessarily be grounds for disciplinary liability of a judge. The article will help to understand which violations are promising in terms of appealing against a judge’s behavior to the High Council of Justice under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges”. It will be useful not only for disciplinary inspectors and complainants, but also for judges, as it will help to form a reasonable legal position when providing explanations in a disciplinary case. Conclusions. The mere fact that a judge violates procedural deadlines is not an unconditional ground for bringing him or her to disciplinary responsibility. It is necessary to establish the “groundlessness” of noncompliance with such deadlines. To qualify a judge’s actions under clause 2, it is required that the judge’s violation of procedural deadlines was not due to “valid reasons”. The existence of “valid reasons” is determined based on the specific individual circumstances of each case. Excessive workload of the judge and other objective reasons that led to the delay of procedural deadlines do not automatically exclude disciplinary liability. They are evaluated in conjunction with other circumstances of the case and are taken into account when the judge objectively could not ensure the case is heard within a short time. If a judge has systematically and unreasonably postponed a case, for example, by using his or her right to vacation contrary to the interests of justice, the existence of “good reasons” does not justify “delay”. A judge may postpone an administrative offense case at the request of the participants, but such postponements should not allow a person to avoid liability due to the expiration of the time limits for imposing an administrative penalty.
ОКРЕМІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ В МІЖНАРОДНОМУ ТА НАЦІОНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ
(2024) Стратонов, В. М.; Самойленко, М. С.; Stratonov, V. M.; Samoilenko, M. S.
Як у національному, так і міжнародному праві під час складання нормативно правових документів використовуються специфічні терміни та поняття, до того ж використовуються оцінні поняття. Завдяки їх існуванню правозастосовнику спрощується форма застосування та тлумачення окремих положень нормативно правових актів. Характерною рисою понятійного апарату міжнародного законодавства є визначення понять саме в контексті конкретного нормативно-правового акта. У національному законодавстві за останні десять років в окремих галузях права внесена окрема норма, яка розкриває зміст то чи іншого терміна. Проте можуть виникати різночитання під час тлумачення понять, закріплених як на міжнародному, так і на національному рівні. Тому вважаємо за потрібне провести порівняльне визначення понять і термінів, які використовуються як у вітчизняних, так і в міжнародних правових актах, привернути увагу до цієї проблеми. Особлива увага повинна приділя- тися поняттю толерантності. Мета – здійснення порівняльного аналізу визначення термінів і понять у міжнародному та націо- нальному законодавстві для їх уніфікованого сприйняття та використання під час складання норма- тивно правових документів. Методи. Для досягнення зазначеної мети й отримання належних результатів дослідження основу становили такі методи: логічно-структурний, що дало змогу логічно й послідовно викласти науковий матеріал, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, формально-логічний, порівняльно-правовий і метод логічного узагальнення. Результати. У статті проведено порівняльний аналіз великої кількості міжнародних і вітчизняних правових документів, виявлено деякі закономірності й особливості щодо викладення у них термінів та понять. Висновки. Близькі за своєю зовнішньою схожістю та змістом поняття й терміни можуть по-різ- ному визначатись як у міжнародному, так і національному законодавстві. Поняття, закріплені на міжнародному рівні, можуть бути взагалі відсутні на національному або, навпаки, визначатися більш конкретизовано та розширено, ніж у документах іноземних держав. Both in national and international law, when drafting regulatory legal documents, specific terms and concepts are used, and evaluative concepts are also used. Thanks to their existence, the form of application and interpretation of individual provisions of regulatory legal acts is simplified for the law enforcement officer. A characteristic feature of the conceptual apparatus of international law is the definition of concepts precisely in the context of a specific regulatory legal act. In national legislation, over the past ten years, in certain branches of law, a separate norm has been introduced that reveals the meaning of a particular term. However, differences may arise when interpreting concepts fixed at both the international and national levels. Therefore, we consider it necessary to conduct a comparative definition of concepts and terms used in both domestic and international legal acts, to draw attention to this problem. Special attention should be paid to the concept of tolerance. Purpose. Carrying out a comparative analysis of the definition of terms and concepts in international and national legislation for their unified perception and use when drawing up regulatory legal documents. Methods. To achieve the stated goal and obtain appropriate research results, the following methods were used: logical-structural, which allowed for a logical and consistent presentation of scientific material, analysis and synthesis, induction and deduction, formal-logical, comparative-legal and the method of logical generalization. Results. The article provides a comparative analysis of many international and domestic legal documents, and some patterns and features of the presentation of terms and concepts in them were identified. Conclusions. Concepts and terms that are close in their external similarity and content can be defined differently in both international and national legislation. Concepts fixed at the international level may be completely absent at the national level, or, conversely, be defined more specifically and expandedly than in documents of foreign states.
ПЕРСПЕКТИВИ ТА НЕВІДВОРОТНІСТЬ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВЧИНЕННЯ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ, ГЕНОЦИДУ, АГРЕСІЇ ТА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ (ДІЯЛЬНІСТЬ СПІЛЬНОЇ СЛІДЧОЇ ГРУПИ З РОЗСЛІДУВАННЯ ТЯЖКИХ МІЖНАРОДНИХ ЗЛОЧИНІВ В УКРАЇНІ (JIT); СПІВРОБІТНИЦТВО ІЗ МІЖНАРОДНИМ КРИМІНАЛЬНИМ СУДОМ; ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ТРИБУНАЛУ AD HOC ТОЩО) (ПРОДОВЖЕННЯ ОГЛЯДУ)
(2023) Стратонов, В. М.; Басиста, І. В.; Власова, Г. П.; Stratonov, V. M.; Vlasova, Н. P.; Basysta, I. V.
Даною науковою розвідкою зроблено спробу продовжити, започаткований ще весною 2022 року, цикл оглядів щодо перспектив та невідворотності відповідальності за вчинення воєнних злочинів, геноциду, агресії та злочинів проти людяності. У цьому ракурсі, поряд із переконаннями щодо можливості притягувати до відповідальності за порушення міжнародного права на підставі універсальної юрисдикції, розкрито стан справ із створенням Міжнародного трибуналу ad hoc для покарання за злочин агресії та проаналізовано крайні на сьогодні ініціативи у цій царині. Розвинуто судження про дієву наслідковість наявних звернень України до міжнародних судів, співпрацю із Міжнародним кримінальним судом та участь у Спільній слідчій групі з розслідування тяжких міжнародних злочинів в Україні (JIT). Констатовано, що наявні позови, триваючі розслідування та майбутні розгляди у МКС та Міжнародному трибуналі переслідують й таку мету, як відшкодування заподіяної Україні та українцям шкоди. Однак кінцевої моделі ще не узгоджено, хоча напрацюваньє вдосталь. 26 січня 2023 року вже і ПАРЄ окреслила, яким має бути майбутній механізм компенсації збитків Україні.Аргументовано, що досі практично не вирішеним залишається питання підвищення ефективності пошуку тих активів, котрі мали б бути замороженимита конфіскованими, бо такі кроки здатні не лише фінансово гальмувати російську злочинну військову машину, але й дозволять вдало запустити механізм компенсації збитків. Обґрунтовано, що нагальною і такою, що мала б бути імплементованою й до українського законодавства є європейська ініціатива, котра оприлюднена директивою Єврокомісії щодо гармонізації кримінальних злочинів та покарань за порушення обмежувальних заходів ЄС.Акцентовано, що за означених реалій, варто й зрозуміти та вірно оцінити справжні спонуки до дії, коли влада країни-агресора розпочала процедуру денонсації міжнародних договорів, з яких її ще не виключила Рада Європи.
ПОЛОНЕНІ УКРАЇНЦІ, ДОЛЯ ЗАМОРОЖЕНИХ РОСІЙСЬКИХ АКТИВІВ ТА ОБЛІК ЗАВДАНИХ ЗБИТКІВ І ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ ЯК ЧАСТИНА ІЗ ПИТАНЬ, КОТРІ ПОТРЕБУЮТЬ НАГАЛЬНОГО ВИРІШЕННЯ (ПРОДОВЖЕННЯ ОГЛЯДУ)
(2025) Стратонов, В. М; Stratonov, V. M.; Басиста, І. В.; Basysta, I. V.; Сав’юк, О. В.; Savyuk, O. V.
Публікація належить до серії оглядів, які вже неодноразово реалізовані авторами щодо таких болючих українських реалій, як: що робимо для того, щоб полонені росією українці повернулися до звичного життя, а росія, за вчинені тяжкі міжнародні злочини, понесла належне покарання; чому слід бути переконаними, що українці зможуть відновити втрачене житло, а російські знерухомлені активи мають правове підґрунтя стати (і вже отримані від них прибутки є) частиною фундаменту не лише для відбудови України, а й для зміцнення її оборонного потенціалу тощо. Констатовано, що анонсована ще 18 квітня 2024 року віце президентом Єврокомісії можливість використання російських активів, як застави для надання кредитів Україні, вже практично одноразово реалізована у перших числах 2025 року. Відстежено, що адміністрування Реєстру збитків, завданих агресією росії проти України (RD4U), який створений Радою Європи 12 травня 2023 року, є належним, а його нові функції відповідають наявним запитам українців.
СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ У СИСТЕМІ КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ЗНАНЬ
(2024) Стратонов, В. М.; Stratonov, V. M.
Метою статті є проведення аналізу слідчого експерименту як методу пізнання та окремої слідчої дії в процесі досудового розслідування, а також під час судового розгляду. Особлива увага приділяється формуванню процесуально закріпленої форми слідчого експерименту в кримінальному процесуальному законодавстві з метою актуалізації допущених помилок, які породжують проблеми під час його проведення та фіксації результатів. Запропоновано шляхи для їх вирішення. Методи. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально правові методи, зокрема діалектичний, історико-порівняльний, порівняльно-правовий, системної логіки, теоретичного узагальнення. Результати. На основі аналізу проведено дослідження процесу формування нових методів, які впроваджувались у процес розслідування, адже такі методи, як реконструкція та експеримент, почали використовуватись спочатку як окремі методи огляду місця події, обшуку, а вже пізніше з розвитком науки та практичних напрацювань суттєво змінились підходи до їх пізнавальних можливостей у процесі досудового розслідування і слідчий експеримент було включено до процесуального законодавства як окрему слідчу дію. У шістдесяті роки до кримінально-процесуальних законів було включено слідчий експеримент, за винятком Грузії, Литви, України. В деяких країнах було введено дві дії, такі як слідчий експеримент та перевірка показань на місці. В Узбекистані та Казахстані передбачались умови проведення слідчих експериментів та можливість проведення повторного експерименту. В Республіці Молдова передбачалось проведення слідчого експерименту під час досудового розслідування і відтворення обставин події під час судового слідства. В українському законодавстві було передбачено використання експериментальних дій під час проведення відтворення обстановки та обставин події. Констатовано, що різна практика застосування такої слідчої дії стала предметом широкого обговорення науковцями, що надалі призвело до включення до кримінального процесуального кодексу нової слідчої дії – слідчого експерименту. Виокремлено дискусійні питання застосування цієї слідчої дії під час досудового розслідування. З’ясовано відсутність єдиних підходів до тактики проведення та оцінки слідчого експерименту. Роз’яснено, чому виникають певні проблеми під час експерименту як окремої слідчої дії, тому пропонується використовувати методологічні інструменти, а саме методи, які дозволять зрозуміти сутність ідеї введення в кримінальний процес нових форм процесуальної діяльності, які слугували і продовжують бути відповідним інструментом у процесі доказування. Стаття допоможе зрозуміти, які саме дії допоможуть сформувати обґрунтовану правову позицію, надаючи пояснення у дисциплінарній справі. Висновки. Експеримент є одним з методів у системі криміналістичних знань, поряд і у сукупності з моделюванням та реконструкцією становить досить перспективний інструментарій, який використовується під час будь-якої слідчої дії, а також під час проведення експертиз. Слідчий експеримент як окрема слідча дія має досить широкі та перспективні пізнавальні можливості, для успішного проведення потребує детальної підготовки та визначення послідовності проведення експериментальних дій. Пропонується внести зміни та доповнення до статті 240 «Слідчий експеримент» КПК України, що дозволить дещо розширити пізнавальні можливості такої слідчої дії. The purpose of the article is to conduct an analysis of the investigative experiment as a method of cognition and a separate investigative action in the process of pre-trial investigation, as well as during the trial. Special attention is paid to the formation of a procedurally established form of investigative experiment in criminal procedural legislation with the aim of actualizing the mistakes made that cause problems during its conduct and fixing the results, to propose ways to solve them. Methods. The methodological basis of the research is general scientific and special legal methods, dialectical, historical-comparative, comparative-legal, systemic logic, theoretical generalization. The results. On the basis of the analysis, a study of the process of formation of new methods that were introduced into the investigation process was carried out, because such methods as reconstruction and experiment were first used as separate methods of inspection of the scene of the event, search, and later with the development of science and practical developments, the approaches to their cognitive opportunities in the process of pre trial investigation and investigative experiment was included in the procedural legislation as a separate investigative action. In the 1960s, the investigative experiment was included in criminal procedural laws, with the exception of Georgia, Lithuania, and Ukraine. In some countries, two actions have been introduced, such as an investigative experiment and an on-the-spot test. In the Uzbekistan and Kazakhstan, the conditions for conducting investigative experiments and the possibility of conducting a repeated experiment were foreseen. In the Republic of Moldova, it was envisaged to conduct an investigative experiment during the pre-trial investigation and to reproduce the circumstances of the event during the judicial investigation. The Ukrainian legislation provided for the use of experimental actions during the reproduction of the situation and circumstances of the event. It was established that the different practice of applying this investigative action became the subject of a wide discussion by scientists, which subsequently led to the inclusion of a new investigative action in the Criminal Procedure Code – an investigative experiment. Debatable issues of the application of this investigative action during the pre-trial investigation are highlighted. The lack of uniform approaches to the tactics of conducting and evaluating an investigative experiment has been clarified. It is explained why certain problems arise during the experiment, as a separate investigative action, therefore it is suggested to use methodological tools, namely methods that will allow to understand the essence of the idea of introducing new forms of procedural activity into the criminal process, which served and continue to be a relevant tool in the process of proof. The article will help to understand which actions will help to form a justified legal position, providing an explanation in a disciplinary case. Conclusions. The experiment is one of the methods in the system of forensic knowledge, together with modeling and reconstruction, they form a rather promising toolkit that is used during any investigative action, as well as during examinations. An investigative experiment, as a separate investigative action, has quite wide and promising cognitive possibilities, for its successful implementation it requires detailed preparation and determination of the sequence of conducting experimental actions. It is proposed to introduce changes and additions to Article 240 “Investigative experiment” of the Criminal Procedure Code of Ukraine, which will allow to slightly expand the cognitive capabilities of this investigative activity.
ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ ЗРАДИ В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
(2024) Стратонов, В.М.; Stratonov, V. M.
Проблеми національної безпеки в Україні були завжди актуальним питанням, про це свідчить, як державна політика, так і законодавче забезпечення її реалізації. Тому в забезпеченні Національної безпеки України вивчалося ряд питань, які потребу вали охорони державою суспільних відносин, зокрема пов’язаних з державною зрадою, шпигунством тощо. Дані питання актуалізувалися в Україні та набули особливої акту альності у зв’язку з військовою агресією російської федерації у 2014 році. Було прийнято ряд законодавчих та інших нормативно-правових документів, внесено ряд пропозицій щодо включення доповнень та змін як у кримінальному законодавстві, так і криміналь ному процесуальному, адміністративному праві й процесі. У 2018 році приймається Закон «Про національну безпеку України», де визначалися та розмежовувалися повно важення, функції державних органів у сферах національної безпеки й оборони України, визначились основи для інтеграції політики та процедур органів державної влади, інших державних органів, деталізувалися функції цих органів саме в площині, яка стосувалася саме національної безпеки і оборони, а головне виокремлено було контроль над органами та формуваннями сектору, який віднесено до безпеки і оборони країни. Проте, як по казала практика, після повномасштабного вторгнення в Україну не всі правовідносини було врегульовано. Практично в період війни приймається ряд змін та доповнень до кри мінального, кримінального процесуального кодексів. Автором актуалізовано окремі пи тання пов’язані з колабораціонізмом, пособництвом державі-агресору, проводиться дослідження щодо виникнення та становлення даних понять, які впливають на форму вання політики стосовно національної безпеки та державної зради, надається їх право ва характеристика та визначається місце в системі національної безпеки України. Автором проаналізовано окремі праці та нормативні документи й на основі викорис тання окремих методів проведено історичний, правовий та порівняльний аналіз кримі нально-правових конфліктів, пов’язаних з національною безпекою в Україні та вказано на можливості їх вирішення в умовах війни. Тому робота носить не лише теоретичний, й ц прикладний характер National security problems in Ukraine have always been a topical issue, as evidenced by both state policy and legislative support for its implementation. Therefore, in order to ensure the National Security of Ukraine, a number of issues were studied that required the protection of public relations by the state, namely those related to treason, espionage, etc. These issues were brought up to date in Ukraine and became especially relevant in connection with the military aggression of the Russian Federation in 2014. A number of legislative and other norma tive legal documents were adopted, a number of proposals were made regarding the inclusion of additions and changes both in Criminal legislation and criminal procedural, administrative law and process. In 2018, the Law «On the National Security of Ukraine» was adopted, which defined and delimited the powers and functions of state bodies in the spheres of national secu rity and defense of Ukraine, determined the basis for the integration of policies and procedures of state authorities and other state bodies, and detailed the functions of these bodies in the plane which was specifically related to national security and defense, and the main thing that was highlighted was control over the bodies and formations of the sector related to the security and defense of the country. However, as practice has shown, after the full-scale invasion of Ukraine, not all legal relations were settled. Practically during the war, a number of changes and addi tions to the criminal and criminal procedural codes are adopted. The authors actualize certain issues related to collaborationism, assistance to the aggressor state. Research is being con ducted on the emergence and formation of these concepts, which influence the formation of policies regarding national security and treason. The article provides their legal character istics and determines their place in the system of the National Security of Ukraine. The authors analyzed individual works and normative documents and, based on the use of individual meth ods, conducted a historical, legal and comparative analysis of criminal-legal conflicts related to national security in Ukraine and indicated the possibilities of their resolution in war condi tions. Therefore, the work is not only theoretical, but also applied.
ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ
(2022) Стратонов, В. М.; Проценко, М. В.; Stratonov, V. M.; Protsenko, M.
Стаття присвячена питанням визначення поняття штучного інте- лекту, закріплення цього поняття у національному законодавстві та його застосуванню в тексті нормативно-правових актів, які регулюють ор- ганізацію й здійснення судочинства в Україні. Автори вказують на проблеми, які пов’язані із застосуванням поняття штучного інтелекту в судочинстві України та вносять пропозиції щодо вирішення зазначених проблем. The article is devoted to the issues of defining the concept of artificial intelligence, fixing this concept in national legislation and its application in the text of legal acts regulating the organization and implementation of legal proceedings in Ukraine. The authors point out the problems associated with the use of the concept of artificial intelligence in the legal proceedings of Ukraine and make proposals for solving these problems. In the article, the authors note that in our time, the prevalence of the use of artificial intelligence in various areas of human life, ideas for its implementation in legal proceedings have become more often expressed by scientists. They cite as an example the Chinese experience of the functioning of the digital court. The definitions of the concept of "artificial intelligence", which are available in explanatory dictionaries and encyclopedias, are analyzed. Attention is drawn to the need to reflect in the definition of this concept not only the technical component of devices that imitate human activity, but such human abilities as to calculate, reveal the meaning, generalize and learn from past experience. It is pointed out the need to take into account in the definition of the concept and when using artificial intelligence the special standards of reliability of artificial intelligence set out in the technical report ISO/IEC TR 24028 of the International Organization for Standardization (ISO) and the International Electrotechnical Commission (IEC), as well as the European Ethical Charter CEPEJ on the use artificial intelligence in judicial systems, which defines the main methodological principles used in the automated processing of judicial decisions. In national legal proceedings, specialized software is reduced to the use of an automated court document management system. It is concluded that at the moment in Ukraine there is no regulatory framework for the use of artificial intelligence in order to make judicial decisions.