Browsing by Author "Tkachuk, T."

Now showing 1 - 2 of 2

ADAPTIVE POTENTIAL OF ADULTS WITH ATTENTION DEFICIT/HYPERACTIVITY DISORDER (ADHD)
(2024) Hrys, A.; Chepeleva, N.; Tkachuk, T.; Tor, L.; Грись, А.; Чепелєва, Н.; Ткачук, Т.; Тьор, Л.
The aim was a theoretical-empirical study of the adaptive potential of adults with attention deficit/hyperactivity disorder (ADHD). Methods. The sample consisted of adults with ADHD, totaling n = 32, of which n = 16 were female (50.00%) and n = 16 were male (50.00%). The participants’ ages ranged from 20 to 54 years (M = 36.12; Me = 36.00; SD = ± 8.43). A theoretical-empirical complex of methods was used, which included theoretical methods: retrospective analysis, synthesis, comparison, and generalization, as well as empirical methods: “The Work and Social Adjustment Scale” (W&SAS) (Mundt et al., 2002); “Zung Self-Rating Depression Scale” (ZSDS) (Zung, 1965); “Impact of Even Scale – Revised” (IES-R) (Sveen et al., 2010); “Generalized Anxiety Disorder Assessment Scale” (GAD-7) (Spitzer et al., 2006; adapted by N. Aleksina et al., 2024) and “New Methodology for Diagnosing Psychosocial Maladjustment” (NDMPM) (Herasymenko, 2018). Results and discussion. It was established that the parameter “work” has statistically significant correlations with depressiveness, anxiety disorders, and types of responses to traumatic events (p < .001). It was noted that the area where participants feel most comfortable is “personal leisure”, which is associated with the protective response of avoidance and anxiety disorders. It was argued that avoidance, as a defense mechanism and type of response to a traumatic event, only increases the tendency towards isolation and distancing. It was suggested that a constructive organization of the workspace for individuals with ADHD would enhance their adaptive capacity. Conclusions. The study of the adaptive potential of adults with ADHD revealed significant patterns of work and social adaptation among the participants. It was summarized that acceptance and support from the environment are crucial; tolerance and the absence of stigma within the family, workplace, and society at large had a positive effect; isolation is partly accompanied by a lack of support, which can lead to severe manifestations of ADHD and comorbid disorders; the impact of traumatic events was reflected in the mental states of the participants. Метою є теоретико-емпіричне дослідження адаптаційного потенціалу осіб дорослого віку з розладом дефіциту уваги/гіперактивності. Методи. Вибіркову сукупність склали особи дорослого віку із РДУГ, загальною кількістю n = 32, з яких жіночої статі – n = 16 (50.00%) і чоловічої – n = 16 (50.00%). Вік досліджуваних знаходився в межах від 20 до 54 років (M = 36.12; Me = 36.00; SD = ± 8.43). Використано теоретико-емпіричний комплекс методів, з яких теоретичні: ретроспективне аналізування, синтезування, порівняння і узагальнення та емпіричні методи: “Шкала робочої та соціальної адаптації” (ШРСА) (Mundt et al., 2002); “Шкала депресії Цунга” (ШДЦ) (Zung, 1965); “Шкала оцінки впливу травматичної події” (ШОВТП) (Sveen et al., 2010); “Шкала оцінки генералізованого тривожного розладу” (GAD-7) (Spitzer et al., 2006; адаптація Н. Алексіна та ін., 2024) і “Нова методика діагностики психосоціальної дезадаптації” (НМДПД) (Herasymenko, 2018). Результати і дискусія. Констатовано, що параметр “робота” володіє всіма статистично достовірними зв’язками з депресивністю, тривожним розладом і типами реагування на травматичну подію (p < .001). Зазначено, що сферою, в якій досліджувані найкомфортніше себе почувають, є “особисте дозвілля”, що зв’язане із захисною реакцією уникання і тривожним розладом. Аргументовано, що уникання як захисний механізм і тип реагування на травматичну подію тільки підвищує схильність до ізольованості й дистантності. Зроблено припущення, що конструктивна організація робочого простору осіб із РДУГ дозволить підвищити адаптаційну спроможність останніх. Висновки. Дослідження адаптаційного потенціалу осіб дорослого віку із РДУГ дозволило з’ясувати достовірні закономірності робочої та соціальної адаптації досліджуваних. Узагальнено, що важливе значення має прийняття й підтримка оточення; толерантність і відсутність стигматизації в родині, в колективі й загалом у суспільстві мають позитивний ефект; ізольованість почасти супроводжується відсутністю підтримки, що може призвести до важких проявів РДУГ і коморбідних розладів; вплив травматичної події позначається на протіканні психічних станів досліджуваних.
EMOTIONAL QUOTIENT IN THE STRUCTURE OF MENTAL BURNOUT OF ATHLETES
(2022) Popovych, I. S.; Halian, I.; Pavliuk, M.; Kononenko, A.; Hrys, A.; Tkachuk, T.; Попович, І. С.; Галян, І. М.; Павлюк, М. М.; Кононенко, А. О.; Грись, А. М.; Ткачук, Т. Л.
The study presents a correlation analysis of factors and theoretical arguments of the established empirical facts that make up the content of emotional (intelligence) quotient of athletes (n = 125). The purpose is an empirical study of emotional quotient in the structure of mental burnout of athletes at the stage of preparation and participation in competitions; establishing the interconnection of psychological content parameters of emotional quotient with personal qualities and levels of emotional burnout. Research methods: correlation analysis, valid and reliable test methods with standardized questionnaires. Results. An empirical study of the role of emotional quotient in the emergence and reduction of mental burnout of athletes has shown a number of features. It is noted that the psychological semantic parameters of emotional quotient combined the emotional, cognitive and motivational components of the individual. Athletes with higher emotional quotient have been found to have realistic self-esteem, optimal levels of personal anxiety, an internal locus of control, and constructive motivation. It is demonstrated that the less athletes understand their own feelings, the worse they perceive other people’s emotions, and the more often they are exposed to mental burnout. A negative correlation was found between emotional exhaustion and the level of empathy (r = -.210; p <.05) and emotional awareness (r = -.187; p <.05). It is proved that the better developed empathy and awareness of emotions (own and others), the lower the level of mental burnout. Significant differences were established between male and female athletes in terms of “Empathy” (p ≤ .01), “Managing one’s own emotions” (p ≤ .01) and “Recognizing other people's emotions” (p ≤ .01). It was found that a high level of self-esteem and the level of pretension, the absence of contradictions between them contributes to the development of athletes’ self-confidence. Conclusions. It is grounded that men are better at controlling their own emotions, and women have a higher level of empathy. Understanding the essence of emotional quotient and mental burnout determines the solution of problems of athletes’ professional training. Дослідження представляє кореляційне аналізування факторів та теоретичне обґрунтування встановлених емпіричних фактів, що складають зміст емоційного інтелекту спортсменів (n = 125). Метою є емпіричне дослідження емоційного інтелекту в структурі психічного вигорання спортсменів на етапі підготовки та участі у змаганнях; встановлення взаємозв’язків психологічних змістових параметрів емоційного інтелекту з особистісними якостями та рівнями емоційного вигорання. Методи дослідження: кореляційний аналіз, валідні і надійні тестові методики зі стандартизованими анкетами. Результати. Емпіричне дослідження ролі емоційного інтелекту в появі та знижені психічного вигорання у спортсменів засвідчило низку особливостей. Зазначено, що психологічні змістові параметри емоційного інтелекту поєднали емоційні, когнітивні і мотиваційні складові індивіда. Встановлено, що спортсмени з більш високим емоційним інтелектом володіють реалістичною самооцінкою, оптимальним рівнем особистісної тривожності, внутрішнім локусом контролю та конструктивною мотивацією. Показано, чим менше спортсмени розуміють власні почуття, тим гірше вони сприймають емоції інших людей, і тим частіше піддаються психічному вигорянню. З’ясовано від’ємний кореляційний зв’язок між емоційним виснаженням і рівнем емпатії (r = -.210; р < .05) та емоційною обізнаністю (r = -.187; р < .05). Доведено, що чим краще розвинена емпатія і усвідомлення емоцій (своїх і чужих), тим нижчий рівень психічного вигорання. Констатовано достовірні відмінності між спортсменами-чоловіками і спортсменами-жінками за показниками “Емпатія” (p ≤ .01), “Управління власними емоціями” (p ≤ .01) і “Розпізнавання емоцій інших людей” (p ≤ .01). З’ясовано, що високий рівень самооцінки і рівень домагань, відсутність суперечностей між ними сприяє розвитку в спортсменів впевненості у власних силах. Висновки. Обґрунтовано, що чоловіки краще керують власними емоціями, а жінки – володіють вищим рівнем емпатії. Розуміння суті емоційного інтелекту та психічного вигорання операціоналізує вирішення завдань професійної підготовки спортсменів.