Browsing by Author "Varnavska, I. V."

Now showing 1 - 6 of 6

КОНСТРУЮВАННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В КІНЦІ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ.
(2021) Черемісін, О. В.; Варнавська, І. В.; Cheremisin, O. V.; Varnavska, I. V.
У статті розглядається складний процес формування децентралізованого самовряду- вання наприкінці XVIII – початку XX ст. У статті аналізуються загальні тенденції роз- витку самоврядування у досліджуваний період, організаційні механізми діяльності, процедура реформування згідно з Міськими положеннями 1870 р. і 1892 р., процедура виборів та склад виборців, ідеї, теорії та положення щодо автономізації органів самоврядування на початку XX ст. згідно із програмними положеннями політичних партій. Відзначається, що до 1917 р. на території України діяльність децентралізованої системи самоврядування принесла багато позитивних зрушень. Саме органи самоврядування мали більшу мотивацію в розвитку місцевої економіки, інженерно-технічної інфраструктури та покращенні рівня життя місцевого населення. Існуюча більше сотні років думська модель самоврядування з початку свого існування стикнулася з проблемами самодіяльності, а згодом з недоліком громадської ініціативи. Але з часом громадськість усвідомила, які потужні можливості надає децентралізоване самоврядування. Згодом народжувалися ідеї, які стали розглядати громадську діяльність на благо городян як важливу й актуальну для себе. У висновках зазначено, що підсумки діяльності муніципалітетів дійсно були вражаючими, але їх можна оцінювати як суперечливі й неоднозначні. Міське самоврядування сприяло формуванню цивільної самосвідомості городян, уявлень про особистість, міської ідентичності, міського та регіонального патріотизму, спільності всіх жителів міста незалежно від їх соціального стану; і це надало, нехай і обмежену, можливість набути управлінський досвід, долучитися до влади. Громадськість об’єктивно була зацікавлена в посиленні свого впливу в органах міської влади з метою зорієнтувати муніципалітети на вирішення житлово-комунальних проблем, покращити умови побутового життя. Article analyzes the general trends in the development of self-government in the period under study, organizational mechanisms of activity, the procedure for reforming according to the city regulations of 1870 and 1892, the election procedure and the composition of voters, ideas, theories and provisions on the autonomy of self-government bodies at the beginning of the XX century according to the program provisions of political parties. It is noted that until 1917 on the territory of Ukraine, the activities of the decentralized self-government system have brought many positive developments. It was the self-government bodies that were more motivated to develop the local economy, engineering and technical infrastructure and improve the standard of living of the local population. The Duma model of self-government, which has existed for more than a hundred years, initially faced problems of amateur activity, and later with a lack of public initiative. But over time, the public has realized what powerful opportunities decentralized self-government provides. Over time, ideas were born that began to consider public activities for the benefit of citizens as important and relevant for themselves. The conclusions indicate that the results of the municipalities' activities were indeed impressive, but they can be assessed as contradictory and ambiguous. City self-government contributed to the formation of civil consciousness of citizens, ideas about personality, urban identity, urban and regional patriotism, community of all residents of the city, regardless of their social status; and this provided, albeit limited, an opportunity to gain managerial experience, to join the authorities. The public was objectively interested in strengthening its influence in city authorities in order to orient municipalities to solve housing and communal problems and improve living conditions.
РОЛЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В МОДЕРНІЗАЦІЇ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНОГО ПРОСТОРУ МІСТ ПІВДНЯ УКРАЇНИ ПРОТЯГОМ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX – ПОЧАТКУ XX СТ.
(2021) Черемісін, О. В.; Варнавська, І. В.; Cheremisin, O. V.; Varnavska, I. V.
Стаття присвячена участі органів міського громадського управління в модернізації інже- нерно-технічного комплексу в містах південноукраїнського регіону протягом другої половини ХІХ століття – початку XX століть. Основна увага приділена модернізації інженерно-технічного розвитку міст Півдня України, але паралельно відбуваються порівняння із іншими регіонами держави з метою визначення особливостей місцевого управління південноукраїнського регіону. У статті зроблена спроба аналізу ролі міського самоврядування у модернізації інженерно-технічного простору, тому увага акцентована на модернізації благоустрою, промислових закладів, портових споруд, участі самоврядування в оновленні освітлення, каналізації, водогонів, електрифікації, телефонізації, трамваїзації та інших проектів, пов’язаних із міським життєвим простором. Увага звернена на виникнення нових промислових міст у зв’язку із процесом модернізації, розвиток фабрично-заводського комплексу. Акцент на процесі перекваліфікації міст південноукраїнського регіону із суто аграрних на промислові та оцінка наскільки для них процес модернізації приніс позитивні або негативні наслідки. У висновках зазначено, що до нового модернізаційно-урбаністичного життя увійшли лише ті міста Півдня України, які використали необхідний потенціал, який вимагав капіталістичний час. Прокладаючи залізниці, модернізуючи порти, міста Півдня України отримали нові умови існування, які значно перевищували показники інших регіонів держави. Порівняно із іншими регіонами України, Росії, Білорусії, Прибалтики самоврядування Півдня України демонструвало приклади позитивного прикладу нових модернізаційних можливостей. Якщо пік модернізації на Півдні припав на другу половину XIX ст., то в інших регіонах він лише розпочався на початку XX ст. Тому Південь України значно у вищих розмірах використав нові можливості модернізації. This article is devoted to the participation of the local governing bodies in modernization of the engineering-technical facilities in the South Ukrainian region during the second half of the 19th and early 20th centuries. The main focus is on the modernization of the cities in the South of Ukraine, but in parallel the comparison with other regions of the state is happening in order to determine the specifics of the local governing in other southern Ukrainian region. The article attempts to analyze the role of the local government in modernization of engineering-technical space, so the attention is focused on the modernization of landscaping industrial enterprises, sanitation, electrification, telephonization, tramwayization and other projects, related to the spheres of life. The attention is paid to the emergence of new industrial cities in connection with the modernization, the development of the factory complex. The emphasis is placed on the process of retraining cities in the Southern Ukrainian region from a purely agricultural to industrial and assess how much for them the process of modernization has brought positive and negative effects. In the conclusions indicated that in new modernized urban life entered only those cities in the Southern Ukraine that used the necessary potential that required the times of capitalism. By laying railroads and modernizaning ports, the cities of the Southern Ukraine have received new conditions of existence, which significantly exceeded the indicators of the other regions of the country. In comparison with other regions of Ukraine, Russia, Belorussia and Baltic states, the self-government of the Southern Ukraine demonstrated positive examples of new modernization opportunities. If the peak of modernization in the South of Ukraine came in the second half of the 19th century, in other regions it only began in the early 20th century. Therefore, the South of Ukraine used the new opportunities to a much greater extent.
СТВОРЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
(2021) Варнавська, І. В.; Черемісін, О. В.; Varnavska, I. V.; Cheremisin, O. V.
У статті розглянуто роль культурної компетентності фахівця як обов’язкової професійно важливої якості, що забезпечує ефективність й успішність діяльності та здатності особистості. Доведено, що колективу здобувачів вищої освіти притаманні особливі характеристики: соціально-професійна спря- мованість (на здобуття професії), спільність інтересів, цілей, що зумовлені відношенням до професії за різної мотивації до навчально-професійної діяльності; однорідність за віковими ознаками і рівнем освіти; динамічність відповідно до послідовності навчання від курсу до курсу; високий ступінь само- організації, самоуправління. Проаналізовано створення просторово-предметного складника збагаче- ного соціально-професійного середовища, що моделює соціально компетентну поведінку майбутніх економістів, організацію і проведення різноманітних заходів: конкурсів, проєктів із соціально значущої проблематики. Здобувачі працювали над створенням і подальшим захистом соціальних плакатів, пре- зентацій, відеороликів, які своєю чергою забезпечили соціально-значуще оформлення закладу, його аудиторій. Основна увага приділяється напрямам створення збагаченого соціально-професійного сере- довища як взаємодії із студентським парламентом, узгодження з ним основних заходів із формування культурної компетентності майбутніх економістів. Адже студентський парламент як важливий пред- ставницький орган самоврядування здобувачів вищої освіти забезпечує право і можливість самостійно вирішувати питання щодо навчання і побуту, захисту їх прав та інтересів, а також брати участь в управ- лінні навчальним закладом. Проаналізовано створення соціально-професійного середовища на при- кладі роботи Херсонського державного аграрно-економічного університету, в якому здобувачі вищої освіти залучені до багатьох навчальних, організаційних та наукових проєктів. Article considers the role of cultural competence of a specialist as a mandatory professionally important quality that ensures the effectiveness and success of an individual's activities and abilities. It is proved that the team of applicants for Higher Education has special characteristics: social and professional orientation (to get a profession), common interests, goals, due to the attitude to the profession with different motivation for educational and professional activities; uniformity in age characteristics and level of Education; dynamism in accordance with the sequence of training from course to course; a high degree of self-organization, selfmanagement. The article analyzes the creation of a spatial and subject component of an enriched socioprofessional environment that models the socially competent behavior of future economists, the organization and conduct of various events: competitions, projects on socially significant issues. Applicants worked on the creation and subsequent protection of social Posters, Presentations, and videos, which, in turn, provided a socially significant design of the institution and its classrooms. The main attention is paid to the areas of creating an enriched social and professional environment as interaction with the Student Parliament, coordination with it of the main measures for the formation of cultural competence of future economists. After all, the Student Parliament, as an important representative body of self-government of higher education applicants, ensures the right and opportunity to independently decide on education and everyday life, protect their rights and interests, and participate in the management of an educational institution. Article analyzes the creation of a social and professional environment on the example of the work of the Kherson State agrarian and economic University, where applicants for higher education are involved in many educational, organizational and scientific projects.
СТРУКТУРА ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ І ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В МІСТАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ ПРОТЯГОМ КІНЦЯ XVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ.
(2020) Черемісін, О. В.; Варнавська, І. В.; Cheremisin, O. V.; Varnavska, I. V.
Стаття присвячена проблемам землеволодіння та землекористування в південноукраїнських містах протягом кінця XVIII – першої половини XIX ст. Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, верифікації, авторської об’єктивності, теорії фронтиру, людиновимірності, регіоналізму, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних методів (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний). Наукова новизна полягає в тому, що на основі різноманітної джерельної бази уточнено процес земле відводу та землекористування в містах південноукраїнського регіону. Наголошується на тому, що Південь України мав багато особливостей і це якісно вирізняло його з-поміж інших регіонів імперії. Міста південноукраїнського регіону були великими землевласниками і могли використовувати земельні ресурси для перерозподілу на соціальні проєкти. У дослідженні акцентовано на формах і структурі землеволодіння та землекористування. Так, земельний міський фонд розподілявся таким чином: кількість вигінної землі перевищувала кількість інших видів земельної власності, оброчні землі становили удвічі меншу частку, другорядні позиції (в кількісному та прибутковому планах) займали землі під виноградниками, городами, садибами, фруктовими садами, баштанами. У роботі прослідковано, скільки прибутків отримували органи міського самоврядування за використання земельних ресурсів, а також наскільки раціонально міські думи їх перерозподіляли між видами витрат. Звернено увагу на різницю між прибутковими статтями з використання земельної власності та іншими видами прибутків. Наприклад, показаний досить значний розрив між земельними прибутками та доходами з промисловості. У висновках наголошено на ефективності використання земельних ресурсів. Наголошено на тому, що самоврядування мало величезні земельні ресурси й не вело власного господарства, окрім здачі в оренду міських земель, не проводилась активна політика в розробці різних перспективних проєктів, не модернізовувались різні галузі господарства, не збільшувались темпи врожайності з десятини землі тощо. The article deals with the issues of land tenure and land use in southern Ukrainian cities at the end of XVIII – the first half of the XIX centuries. The research methodology is based on the following principles: scientific, historical, verification, author credibility, Frontier thesis, human measurability and regionalism. It also uses general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special historical (historical genetic, historical typological, historical systematic) methods. The novelty consists of the fact that the author specifies the process of land acquisition and land use in southern Ukrainian cities using various scientific and historical resources. The author emphasises that the South of Ukraine had a lot of unique features which differentiated it from other regions of the empire. The cities of southern Ukraine were huge landowners and could use land resources for replotting on social projects. The research highlights the forms and structure of land tenure and land use. The city land bank was divided as follows: the quantity of pasture land was bigger than other types of land ownership, quit-rent land was less than half, the minor (quantitatively and profitably) was lands for vineries, paddocks, farms, gardens, melon fields. The article shows what profit was received by the local self-government authorities for land resources as well as how reasonably land resources were distributed among different expenses. The author also pays attention to the difference between revenues from land use and other types of revenues. For instance, there is a rather significant gap between land use and industry revenues. The conclusion points out the efficiency of land resources use. The author comes to conclusion that local self-government authorities had huge land resources but did not conduct any economic activity. Except renting local land they did not provide any strategies to develop promising projects, did not improve any sectors of economy, did not increase yield capacity, etc.
СТРУКТУРНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
(2021) Варнавська, І. В.; Черемісін, О. В.; Varnavska, I. V.; Cheremisin, O. V.
Культурна компетентність являє собою інтегральну якість особистості, що виявляється у загальній здатності і готовності людини до різноманітної творчої діяльності, соціально орієнтує здобувача вищої освіти на самостійну і успішну життєдіяльність. Метою статті є спроба аналізу формування культурної компетентності здобувачів вищої освіти як динамічний процес зміни самої людини, його становлення як культурної особистості. Методологічну основу дослідження становлять підходи: системно-хронологічний, культурологічний, аксіологічний, порівняльний, ретроспективний, дидактичний. Зазначені підходи ґрунтуються на сукупності методологічних принципів, з-поміж яких: діалектичний, системності, історизму, хронологічний, персоніфікований. У статті розкривається проблема, що до останнього часу у педагогічних дослідженнях не визначені точні параметри, показники і критерії, відповідно до яких можна було б точно і однозначно оцінити культурну компетентність здобувачів. Це частково пов’язано з тим, що ключові компетенції, що характеризують культурну компетентність здобувачів, – не окрема частина навчального плану, вони інтегровані в його зміст. Труднощі такого визначення обумовлена також ціннісним характером культури і процесу її присвоєння особистістю. Переклад культури на мову компетенцій в освітньому процесі не усуває цієї проблеми. На відміну від структурованого предметного навчання, культурне становлення особистості носить надпредметних характер і пов’язане із визначенням ціннісних орієнтацій та особистісних позицій здобувачів. За результатами дослідження зроблені висновки, що у педагогічній науці склалася теоретична база, яка дозволяє змістовно і організаційно розробляти оцінку процесу культурного становлення здобувачів закладу вищої освіти. Дослідження доводить, що в практиці освіти вишу поки що не вдається уникнути однобічності та обмеженості в оцінці культурної компетентності; певні труднощі виникають в питанні її цілісного уявлення як результату якісної освіти. Проблема оцінки культурної компетентності вимагає цілеспрямованого вивчення з урахуванням специфіки освітнього процесу закладу вищої освіти різного профілю, індивідуальних особливостей присвоєння культури здобувачам і оволодіння ними ключовими компетентностями. Cultural competence is an integral quality of personality, which is manifested in the general ability and willingness of man to various creative activities, socially orients higher education to independent and successful life. The aim of the article is to analyze the formation of cultural competence of higher education seekers as a dynamic process of change of the person himself, his formation as a cultural personality. Research methods applied: system-chronological, culturological, axiological, comparative, retrospective, didactic. The approaches are based on a set of methodological principles, including: dialectical, systematic, historicism, chronological, personalized. The article reveals the problem that until recently the pedagogical research did not defi ne the exact parameters, indicators and criteria according to which it would be possible to accurately and unambiguously assess the cultural competence of applicants. This is partly due to the fact that the key competencies that characterize the cultural competence of applicants are not a separate part of the curriculum, they are integrated into its content. The diffi culty of such a defi nition is also due to the value nature of culture and the process of its assignment by the individual. The translation of culture into the language of competencies in the educational process does not eliminate this problem. In contrast to structured subject learning, the cultural development of the individual is supra-subject in nature and is associated with the defi nition of values and personal positions of applicants. It is concluded that in pedagogical science there is a theoretical basis that allows meaningful and organizational development of the assessment of the process of cultural development of higher education institutions. The study proves that in the practice of higher education it is not yet possible to avoid one-sidedness and limitations in the assessment of cultural competence; certain diffi culties arise in the question of its holistic representation as a result of quality education. The problem of assessing cultural competence requires a purposeful study, taking into account the specifi cs of the educational process of higher education institutions of diff erent profi les, the individual characteristics of the assignment of culture to applicants and their mastery of key competencies.
ХАБАРНИЦТВО В ДІЯЛЬНОСТІ САМОВРЯДУВАННЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ XIX СТ.
(2021) Черемісін, О. В.; Варнавська, І. В.; Cheremisin, O. V.; Varnavska, I. V.
У статті аналізується достатньо актуальна проблема хабарництва в органах місцевого самоврядування на Півдні України XIX століття. Міста південноукраїнського регіону були засновані наприкінці XVIII – першої половини XIX століть. Таким чином держава прагнула перевести важелі фінансування із центру на міста та полегшити собі управління регіонами імперії. Влада створила підґрунтя для формування «нових» муніципальних відносин на принципах децентралізації, основні ідеї якої повинні були привести до модернізації, муніципалі зації, капіталізації. За ідеями нового життя необхідно було розгорнути жваві торгівельні відносини, тобто створити необхідні умови для купецтва та перетворити його на міських господарів, які здатні розвивати міста на принципах самоутримання. Своєю чергою міські громади мали перетворитись на муніципальну владу, а міські стани – на буржуазію. Але, на жаль, модернізація і ідеї «нового життя» не усунули такі негативні явища, як корупція та хабарництво. В «новому житті» Півдня України воно набуло нових форм і масштабів. Проблемність хабарництва в діяльності міського самоврядування Півдня України залишається не достатньо вивченою проблемою з огляду на незадовільний стан джерельної бази. Збереглось не дуже багато формулярних списків громадських обранців. Так, наприклад, у них була відведена спеціальна графа, в якій зазначалося, чи бере людина хабар. У деяких ця графа заповнена не була, а у деяких залишився запис, що хабарів не брав. В життєписах муніципальних діячів є певні згадки про подібні явища. Збереглись поодинокі скарги, в яких значилося, що депутати і канцеляристи хабарі беруть і в дуже великих розмірах. Тих, хто відмовлявся сплачувати хабарі, ув’язнювали, жорстоко били та ставилися до них, як до злочинців. У висновках зазначено, що масштаби хабарництва в органах самоврядування на території південноукраїнського регіону у досліджуваний період досягли високих розмірів. The paper analyzes a very topical problem of bribery in the local self-government bodies in the South of Ukraine in the 19th century. The towns and cities of the Southern Ukrainian region were founded in the late 18th – the early 19th centuries. The government tried to shift the mechanisms of financing from the center to towns and cities and make it easier to manage the regions of the Empire. The government made a foundation for the formation of “new” municipal relations on the principles of decentralization, whose main ideas had to lead to modernization, municipalization and capitalization. The ideas of “new life” implied the realization of active trade relations, the merchants had to create appropriate conditions and become local masters capable of developing towns and cities on the principles of self-support, i.e. transforming town and city communities into municipal authorities, and town and city estates – into bourgeoisie. Unfortunately, modernization and the ideas of «new life» did not eliminate such negative phenomena as corruption and bribery. They acquired new forms and scope in the “new life” of the South of Ukraine. Bribery in the activity of the local selfgovernment in the South of Ukraine has not been studied thoroughly yet because of the unsatisfactory state of the database. There are few service lists of public elected representatives. For instance, there was a special column containing indicating whether a person took bribes. In some cases, this column was not filled, but some columns contained the information that a person did not accept bribes. In the biographies of municipal figures there is information about such phenomena. There are some complaints indicating that deputies and clerks took bribes and huge ones. Those who refused to offer bribes were imprisoned, beaten severely and treated as criminals. The conclusions emphasize that the scope of bribery in the self-government bodies in the territory of the Southern Ukrainian region was very large in the period under study