ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ ХДУ
Permanent URI for this communityhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/777
Browse
2 results
Search Results
Item ЗБРОЙНИЙ ТА ВОЄННИЙ КОНФЛІКТ ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА(2024) Задорожня, О.; Zadorozhnia, O.Розвиток будь-якого суспільства є складним і багатоетапним процесом, який відбувається в рамках схеми «початок – розвиток – вирішення» об’єктивно обґрунтованих протиріч і конфліктів. Стаття має на меті здійснити теоретико-методологічний аналіз сутності конфлікту та характеристику понять збройний та воєнний конфлікт у сучасному світі. Методи дослідження. Для досягнення мети та отримання належних результатів дослідження проведено з використанням сучасної загальнонаукової методології. У результаті дослідження з’я- совано, що сучасні конфліктологічні теорії конфлікт розуміють як форму соціальної взаємодії. Кон- флікт є об’єктивно притаманним явищем для суспільства. Його сутність, причини, форми прояву та способи врегулювання доступні розумінню лише на основі глибокого з’ясування природи суспільства та особливо людини, закономірностей соціальних відносин та взаємодії людей. Проаналізовано зміст понять «воєнний конфлікт», «збройний конфлікт», визначено їх співвідношення. Висновки. Підсумовуючи, можна стверджувати, що існування суспільства без конфліктів немож- ливе. Не можна категорично назвати конфлікт проявом дисфункції організацій, що відхиляється пове- дінкою індивідів і груп, феноменом життя. Найімовірніше, конфлікт – необхідна форма соціальної вза- ємодії для людей. Воєнний конфлікт в Україні давно переріс статус регіонального. За впливом, що триває, і ймовір- ним наслідкам це – подія глобальна, що змінює політичний вигляд не тільки європейської спільноти, а й міжнародних відносин в цілому. Продовження російсько-української війни може стати причиною підриву глобальної безпеки та стабільності у світі. Конфлікт поставив під велике питання цінності та принципи світового правопорядку, що підлягають переосмисленню. The development of any society is a complex and multi-stage process that takes place within the “origin – development – settlement” scheme of objectively justified contradictions and conflicts. The article aims to conduct a theoretical and methodological analysis of the essence of conflict and characterize the concept of armed and military conflict in the modern world. Research methods. To achieve the goal and obtain proper results, the study was implemented using a modern general scientific methodology. As a result of research, the author found that modern conflict theories interpret conflict as a form of social interaction. Conflict is an objectively inherent phenomenon for society. Its essence, causes, forms of manifestation, and regulation ways can be understood only through a thorough clarification of the nature of society, particularly of man, the laws of social relations, and human interaction. The author analyzes the content of “military conflict” and “armed conflict” and determines their correlation. Conclusions. To sum up, we can say that society cannot exist without conflict. It is impossible to categorically call conflict a manifestation of organizations’ dysfunction with deviant behavior of individuals and groups, a phenomenon of life; rather, conflict is a necessary form of social interaction for people. The military conflict in Ukraine has long since outgrown the status of a regional one. In terms of its ongoing impact and likely consequences, it is a global event that is changing the political look of not only the European community but international relations as a whole. The continuation of the Russian-Ukrainian war could undermine global security and stability in the world. The conflict has called into doubt the values and principles of the world order, which are subject to rethinking.Item УЧАСТЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У ВРЕГУЛЮВАННІ КОНФЛІКТІВ НА ТЕРИТОРІЇ КРАЇН СХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА(2022) Скрипник, О. М.; Skrypnyk, O. M.У статті проаналізовано процес формування Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу та визначено основні фактори у формуванні Спільної політики безпеки та оборони. Охарактеризовано розвиток глобальних миротворчих намірів Європейського Союзу, які були спрямовані на створення системи попередження конфліктів та запобігання їм. Основну увагу приділено дослідженню поширення дії Спільної політики безпеки та оборони на країни Східного партнерства. Метою статті є дослідження участі Європейського Союзу у врегулюванні конфліктів у країнах Східного партнерства. У роботі використані такі методи дослідження, як аналіз історичних подій, порівняння та синтез. Результати дослідження. Формування Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу відбувалося з метою посилення зовнішньополітичних інструментів Європейського Союзу в розвитку військових і цивільних можливостей управління кризами. Запровадження Європейської політики сусідства та виокремлення її східного напряму в ініціативу «Східне партнерство» сформувало нову систему відносин між Європейським Союзом та країнами, які ввійшли до цієї ініціативи. Перед Європейським Союзом постала необхідність визначення його ролі щодо конфліктів на території країн Східного партнерства. Висновки. Формування Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу сприяло посиленню інституційної спроможності Європейського Союзу брати активну участь у врегулюванні конфліктів у регіоні Східного партнерства. Східне партнерство було спрямоване на досягнення стабільності у країнах-партнерах, проте безпековий компонент, який пропонувався Європейським Союзом, не дав змогу розраховувати на формування ефективної противаги російським зазіханням на національні інтереси й суверенітет країн Східного партнерства. У врегулюванні конфліктів на території країн Східного партнерства Європейський Союз постає не як політичний актор із чітким планом розв’язання конфлікту, а скоріше як надавач гуманітарної і фінансової допомоги цим країнам. Зокрема, він створив Моніторингову місію у Грузії та Консультативну місію в Україні. Попри певні позитивні результати у врегулюванні конфліктів, дії Європейського Союзу не змогли принести мир у Східну Європу й на Південний Кавказ та забезпечити постконфліктну стабілізацію. The article analyzes the process of formation of the Common Foreign and Security Policy of the European Union and identifies the main factors in the formation of the Common Security and Defense Policy. The development of the European Union’s global peacemaking intentions, which were aimed at creating a system of conflict prevention and prevention, is characterized. The main attention is paid to the study of the spread of the Common Security and Defense Policy to the countries of the Eastern Partnership. The purpose of the article is to study the participation of the European Union in the settlement of conflicts in the countries of the Eastern Partnership. The work uses such research methods as analysis of historical events, comparison and synthesis. The results of the study. The formation of the Common Foreign and Security Policy of the European Union took place with the aim of strengthening the foreign policy instruments of the European Union in the development of military and civilian crisis management capabilities. The introduction of the European Neighborhood Policy and the separation of its eastern direction into the “Eastern Partnership” initiative formed a new system of relations between the European Union and the countries that joined this initiative. The European Union faced the need to determine its role in conflicts on the territory of the Eastern Partnership countries. Conclusions. The formation of the Common Foreign and Security Policy of the European Union contributed to the strengthening of the institutional capacity of the European Union to take an active part in the settlement of conflicts in the Eastern Partnership region. The Eastern Partnership was aimed at achieving stability in the partner countries, however, the security component offered by the European Union did not make it possible to count on the formation of an effective counterweight to Russian encroachments on the national interests and sovereignty of the Eastern Partnership countries. In the settlement of conflicts on the territory of the Eastern Partnership countries, the European Union appears not as a political actor with a clear plan to resolve the conflict, but rather as a provider of humanitarian and financial aid to these countries. In particular, he created the Monitoring Mission in Georgia and the Advisory Mission in Ukraine. Despite certain positive results in the settlement of conflicts, the actions of the European Union could not bring peace to Eastern Europe and the South Caucasus and ensure post-conflict stabilization.