ADAPTIVE POTENTIAL OF ADULTS WITH ATTENTION DEFICIT/HYPERACTIVITY DISORDER (ADHD)

Abstract

The aim was a theoretical-empirical study of the adaptive potential of adults with attention deficit/hyperactivity disorder (ADHD). Methods. The sample consisted of adults with ADHD, totaling n = 32, of which n = 16 were female (50.00%) and n = 16 were male (50.00%). The participants’ ages ranged from 20 to 54 years (M = 36.12; Me = 36.00; SD = ± 8.43). A theoretical-empirical complex of methods was used, which included theoretical methods: retrospective analysis, synthesis, comparison, and generalization, as well as empirical methods: “The Work and Social Adjustment Scale” (W&SAS) (Mundt et al., 2002); “Zung Self-Rating Depression Scale” (ZSDS) (Zung, 1965); “Impact of Even Scale – Revised” (IES-R) (Sveen et al., 2010); “Generalized Anxiety Disorder Assessment Scale” (GAD-7) (Spitzer et al., 2006; adapted by N. Aleksina et al., 2024) and “New Methodology for Diagnosing Psychosocial Maladjustment” (NDMPM) (Herasymenko, 2018). Results and discussion. It was established that the parameter “work” has statistically significant correlations with depressiveness, anxiety disorders, and types of responses to traumatic events (p < .001). It was noted that the area where participants feel most comfortable is “personal leisure”, which is associated with the protective response of avoidance and anxiety disorders. It was argued that avoidance, as a defense mechanism and type of response to a traumatic event, only increases the tendency towards isolation and distancing. It was suggested that a constructive organization of the workspace for individuals with ADHD would enhance their adaptive capacity. Conclusions. The study of the adaptive potential of adults with ADHD revealed significant patterns of work and social adaptation among the participants. It was summarized that acceptance and support from the environment are crucial; tolerance and the absence of stigma within the family, workplace, and society at large had a positive effect; isolation is partly accompanied by a lack of support, which can lead to severe manifestations of ADHD and comorbid disorders; the impact of traumatic events was reflected in the mental states of the participants. Метою є теоретико-емпіричне дослідження адаптаційного потенціалу осіб дорослого віку з розладом дефіциту уваги/гіперактивності. Методи. Вибіркову сукупність склали особи дорослого віку із РДУГ, загальною кількістю n = 32, з яких жіночої статі – n = 16 (50.00%) і чоловічої – n = 16 (50.00%). Вік досліджуваних знаходився в межах від 20 до 54 років (M = 36.12; Me = 36.00; SD = ± 8.43). Використано теоретико-емпіричний комплекс методів, з яких теоретичні: ретроспективне аналізування, синтезування, порівняння і узагальнення та емпіричні методи: “Шкала робочої та соціальної адаптації” (ШРСА) (Mundt et al., 2002); “Шкала депресії Цунга” (ШДЦ) (Zung, 1965); “Шкала оцінки впливу травматичної події” (ШОВТП) (Sveen et al., 2010); “Шкала оцінки генералізованого тривожного розладу” (GAD-7) (Spitzer et al., 2006; адаптація Н. Алексіна та ін., 2024) і “Нова методика діагностики психосоціальної дезадаптації” (НМДПД) (Herasymenko, 2018). Результати і дискусія. Констатовано, що параметр “робота” володіє всіма статистично достовірними зв’язками з депресивністю, тривожним розладом і типами реагування на травматичну подію (p < .001). Зазначено, що сферою, в якій досліджувані найкомфортніше себе почувають, є “особисте дозвілля”, що зв’язане із захисною реакцією уникання і тривожним розладом. Аргументовано, що уникання як захисний механізм і тип реагування на травматичну подію тільки підвищує схильність до ізольованості й дистантності. Зроблено припущення, що конструктивна організація робочого простору осіб із РДУГ дозволить підвищити адаптаційну спроможність останніх. Висновки. Дослідження адаптаційного потенціалу осіб дорослого віку із РДУГ дозволило з’ясувати достовірні закономірності робочої та соціальної адаптації досліджуваних. Узагальнено, що важливе значення має прийняття й підтримка оточення; толерантність і відсутність стигматизації в родині, в колективі й загалом у суспільстві мають позитивний ефект; ізольованість почасти супроводжується відсутністю підтримки, що може призвести до важких проявів РДУГ і коморбідних розладів; вплив травматичної події позначається на протіканні психічних станів досліджуваних.