МОДЕРНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ЖИТТЯ ТУРКІВ-АХИСКА В УКРАЇНІ

Abstract

Статтю присвячено стану та тенденціям розвитку громади турків-месхетинців в Україні в період 2014–2019 рр.; в її основі лежать результати соціологічного дослідження, проведеного автором упродовж 2018–2019 рр. у Херсонській області. На цей день українські туркимесхетинці є етнічною групою, солідарність якої підтримується на основі відчуття етнічної, мовної та релігійної спільності. За даними досліджень, фіксується зростання сфери вживання етноніма “турки-ахиска” в Україні. Така зміна уваги до етноніма свідчить про переорієнтацію з радянського та пострадянського контексту на турецький та світовий і синхронізацію ендоетноніма українських турків-ахиска з прийнятим у Туреччині варіантом. Використання різних варіантів етноніма є виявом прихильності до різних варіантів тотожності. Ахистський варіант ідентичності передбачає субетнічне підпорядкування ахистської ідентичності турецькій. Результати дослідження свідчать про те, що українські турки-ахиска перебувають у процесі повільної, проте стабільної модернізації громади, що виявляється в диверсифікації зайнятості, послабленні цінностей традиційної культури, урбанізації (переїзді до селищ міського типу та міст), появі нових форм інститутів громадянського суспільства (громадських організацій). Стримувальними чинниками модернізації є трудова міграція (переважно до великих міст України і до Туреччини), прихильність до релігійних організацій, проживання в сільській місцевості, прагнення до компактного проживання, знання рідної мови лише на побутовому рівні, низька налаштованість на продовження навчання після школи, особливо серед жінок. Статья посвящена состоянию и тенденциям развития общества турок-месхетинцев в Украине в период 2014–2019 гг.; в ее основе лежат результаты социологического исследования, проведенного автором в течение 2018–2019 гг. в Херсонской области. На сегодня украинские турки-месхетинцы являются этнической группой, солидарность которой поддерживается на основе осознания этнической, языковой и религиозной общности. По данным исследований фиксируется рост сферы применения этнонима “турки-ахыска” в Украине. Такое изменение к этнониму говорит о переориентации с советского и постсоветского контекста на турецкий и синхронизации эндоэтнонима украинских турок принятому в Турции варианту. Использование различных вариантов этнонима является проявлением приверженности различных вариантов идентичности. Ахыскский вариант идентичности предполагает субэтническое подчинение ахыскской идентичности турецкой. Результаты исследования свидетельствуют также о том, что украинские турки-ахыска находятся в процессе медленной, но стабильной модернизации общества, которая выражается в диверсификации занятости, ослаблении ценностей традиционной культуры, урбанизации (переезд в поселки городского типа и города), появлении новых форм институтов гражданского общества (общественных организаций). Сдерживающими факторами модернизации является трудовая миграция (преимущественно в крупные города Украины и в Турцию), приверженность к религиозным организациям, проживание в сельской местности, стремление к компактному проживанию, знание родного языка только на бытовом уровне, низкая мотивация на продолжение обучения после школы, особенно среди женщин.