Факультет психології, історії та соціології
Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/248
Browse
4 results
Search Results
Item ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ СУЧАСНОГО ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ(2021) Костючков, С. К.; Волошин, О.; Kostiuchkov, S.; Voloshyn, О.Метою статті є аналіз процесу формування філософської культури майбутніх соціальних працівників в умовах сучасного українського закладу вищої освіти. Акцент робиться на тому, що філософська культура виявляє індивідуальність людини, унікальні риси її особистості, рівень потреб та джерела їх задоволення, формує та сприяє розвитку здатності переживати глибокі почуття, що викликають дивовижні явища природи, а також безсмертні творіння людського розуму різних часів та різних цивілізацій. Методологія дослідження визначається підходом, що спирається на принципи об’єктивності та цілісності, а також комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, що дозволило забезпечити обґрунтованість і достовірність наукових результатів. Наукова новизна полягає у теоретичному обґрунтуванні ефективних шляхів формування філософської культури майбутніх соціальних працівників педагогічними засобами викладання філософських і соціально-гуманітарних дисциплін. Встановлено, що наявною є смислова й змістовна демаркація двох основних підходів до використання поняття «філософська культура» в освітніх стратегіях сучасної системи освіти: ціннісно-емоціонального, що виражається формуванням гуманістичного начала людини та прагматично-раціонального, згідно з яким зміст філософської «озброєності» людини, її світоглядна орієнтованість визначається суто прагматичними цілями. В статті висвітлено загальний стан викладання філософських і соціально-гуманітарних дисциплін із урахуванням того, що сьогодні у вітчизняних закладах вищої освіти філософські та соціально-гуманітарні дисципліни нерідко стають вибірковими освітніми компонентами, що матиме в майбутньому негативні наслідки не тільки для якогось конкретного напряму професійної підготовки, але й для всієї системи вищої освіти. Автори роблять висновок, що філософська культура потребує певного філософського досвіду осягнення світу; без якого процес формування філософської культури стає нонсенсом, перетворюється на нісенітницю, її призначення стає незрозумілим, а відтак – безглуздим. Наголошено на тому, що підвищення значущості філософської культури значно підсилюється не тільки вітчизняними контекстами, але й світовими інтеграційними процесами, які обумовлюють більш високі вимоги до професійної комунікації, а також нові запити, теоретичні знання та практичні навички – це слугуватиме запорукою досягнення успіху в подальшій професійної діяльності соціального працівника. The purpose of the article is to analyze the process of formation of the philosophical culture of future social workers in the modern Ukrainian institution of higher education. Emphasis is placed on the fact that philosophical culture reveals the individuality of man, the unique features of his personality, the level of needs and sources of their satisfaction, forms and promotes the ability to experience deep feelings that evoke amazing natural phenomena and immortal creations of human minds of different times and different civilizations. The research methodology is determined by the approach based on the principles of objectivity and integrity, as well as a set of general philosophical, general scientific and special research methods, which allowed to ensure the validity and reliability of scientific results. The scientific novelty lies in the theoretical substantiation of effective ways of forming the philosophical culture of future social workers by pedagogical means of teaching philosophical and socio-humanitarian disciplines. It is established that there is a semantic and meaningful demarcation of two main approaches to the use of the concept of «philosophical culture» in educational strategies of the modern education system: value-emotional, expressed by the formation of humanistic principles and pragmatic-rational, according to which the content of philosophical «armament», its worldview is determined by purely pragmatic goals. The article highlights the general state of teaching philosophical and socio-humanitarian disciplines, taking into account the fact that today in domestic institutions of higher education philosophical and socio-humanitarian disciplines often become selective educational components, which will have negative consequences not only for a particular area of training. but also for the whole system of higher education. The authors conclude that philosophical culture requires a certain philosophical experience of understanding the world; without which the process of formation of philosophical culture becomes nonsense, turns into nonsense, its purpose becomes incomprehensible, and therefore – meaningless. It is emphasized that the increasing importance of philosophical culture is significantly enhanced not only by domestic contexts, but also by global integration processes, which lead to higher requirements for professional communication, as well as new demands, theoretical knowledge and practical skills. activities of a social worker.Item ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ПРОЦЕСІВ ГАРМОНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ, ВЗАЄМОВПЛИВУ ТА ВЗАЄМОЗУМОВЛЕНОСТІ У СИСТЕМІ «ЛЮДИНА – СУСПІЛЬСТВО – ПРИРОДА»(2014) Костючков, С. К.; Kostuychkov, S. K.В статті представлено авторська позиція стосовно філософського осмислення процесів гармонізації взаємозв’язку, взаємовпливу та взаємозумовленості у системі «Людина – Суспільство – Природа» в сучасних умовах глобалізованого світу. Автор пропонує розглядати Систему Людина – Суспільство – Природа як цілісну, динамічну, структуровану, хвильову, відкриту, стійко нерівноважну систему, для якої характерні не тільки внутрішні зв'язки, але й зовнішні – із Космосом. Наголошується, що у центрі системи ноосферного світогляду, що призваний забезпечувати соціально ефективну експансію природи, знаходиться не просто людина із абстрактною індивідуальною системою цінностей, але людство із конкретною суспільною системою актуальних утилітарно-прагматичних потреб та інтересів, забезпечуючих виживання сучасного та наступних поколінь. Період другої половини ХХ століття став, на думку автора, етапом зростання асимптотичного насичення даного процесу – зростаючі зусилля, зокрема, в перетворенні природи, почали давати мінімальні, нерідко – негативні результати, генеруючи одночасно тенденції стохастичності, практично – непрогнозованості подальшого розвитку суспільства. Зроблено висновок про те, що людина і природа, у філософському розумінні, є нерозривними елементами Космосу, вони співіснують як складові єдиної системи, за межами якої їх існування практично неможливе.Item ФІЛОСОФІЯ СПІВРОБІТНИЦТВА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ(2015) Костючков, С. К.; Kostyuchkov, S. K.У статті розглядаються проблеми функціонування місцевого самоврядування в громадянському суспільстві у форматі консолідації інтересів окремо взятої особистості з інтересами суспільства і держави; висвітлюються філософські аспекти співробітництва громадянського суспільства і місцевого самоврядування у контексті соціально-політичної взаємодії в інтересах як окремої особистості, так й суспільства узагалі; проаналізовано специфіку влади самоврядних територій; узагальнені соціальні аспекти взаємозв'язку і взаємовпливу громадянського суспільства та місцевого самоврядування.Item Cоціально-культурний аспект людської природи в контексті філософської антропології(2015) Костючков, С. К.У статті розглядаються підходи до соціокультурного розуміння людської природи у контексті філософської антропології; аналізується сутність протиріч людської природи, закладених у контрадикції між біологічною і соціальною складовими; автор акцентує увагу на розгляді поняття «особистість» в контексті філософської антропології та характеристиці статусу людського життя; висувається аргументоване твердження, що світогляд, як рівень філософського осмислення світу, поєднує в собі як біологічні так і соціальні компоненти людської природи. Підкреслюється, що універсальним, трансісторичним принципом суспільного ставлення до людського життя є визнання його безумовної цінності у різних вимірах – релігійному, філософському, науковому. Автор зауважує, що релігійне, зокрема, біблійне вчення наголошує на тому, що цінність людського життя витікає із відчуття власної гідності людини, створеної по Божому образу, розумної істоти, котра приходить на Землю, як, у певному сенсі, представник Бога. У статті наголошується на актуальності нової філософської парадигми, як важливого світоглядного орієнтира, що вимагає сприймати і розуміти біологічну основу людини не як неодмінне, але нейтральне підгрунтя соціального життя, проте як основу, на якій і завдяки якій людина трансформується у культурну й цивілізовану істоту.