Факультет психології, історії та соціології
Permanent URI for this collectionhttp://10.30.1.5:4000/handle/123456789/248
Browse
3 results
Search Results
Item ХАБАРНИЦТВО В ДІЯЛЬНОСТІ САМОВРЯДУВАННЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ XIX СТ.(2021) Черемісін, О. В.; Варнавська, І. В.; Cheremisin, O. V.; Varnavska, I. V.У статті аналізується достатньо актуальна проблема хабарництва в органах місцевого самоврядування на Півдні України XIX століття. Міста південноукраїнського регіону були засновані наприкінці XVIII – першої половини XIX століть. Таким чином держава прагнула перевести важелі фінансування із центру на міста та полегшити собі управління регіонами імперії. Влада створила підґрунтя для формування «нових» муніципальних відносин на принципах децентралізації, основні ідеї якої повинні були привести до модернізації, муніципалі зації, капіталізації. За ідеями нового життя необхідно було розгорнути жваві торгівельні відносини, тобто створити необхідні умови для купецтва та перетворити його на міських господарів, які здатні розвивати міста на принципах самоутримання. Своєю чергою міські громади мали перетворитись на муніципальну владу, а міські стани – на буржуазію. Але, на жаль, модернізація і ідеї «нового життя» не усунули такі негативні явища, як корупція та хабарництво. В «новому житті» Півдня України воно набуло нових форм і масштабів. Проблемність хабарництва в діяльності міського самоврядування Півдня України залишається не достатньо вивченою проблемою з огляду на незадовільний стан джерельної бази. Збереглось не дуже багато формулярних списків громадських обранців. Так, наприклад, у них була відведена спеціальна графа, в якій зазначалося, чи бере людина хабар. У деяких ця графа заповнена не була, а у деяких залишився запис, що хабарів не брав. В життєписах муніципальних діячів є певні згадки про подібні явища. Збереглись поодинокі скарги, в яких значилося, що депутати і канцеляристи хабарі беруть і в дуже великих розмірах. Тих, хто відмовлявся сплачувати хабарі, ув’язнювали, жорстоко били та ставилися до них, як до злочинців. У висновках зазначено, що масштаби хабарництва в органах самоврядування на території південноукраїнського регіону у досліджуваний період досягли високих розмірів. The paper analyzes a very topical problem of bribery in the local self-government bodies in the South of Ukraine in the 19th century. The towns and cities of the Southern Ukrainian region were founded in the late 18th – the early 19th centuries. The government tried to shift the mechanisms of financing from the center to towns and cities and make it easier to manage the regions of the Empire. The government made a foundation for the formation of “new” municipal relations on the principles of decentralization, whose main ideas had to lead to modernization, municipalization and capitalization. The ideas of “new life” implied the realization of active trade relations, the merchants had to create appropriate conditions and become local masters capable of developing towns and cities on the principles of self-support, i.e. transforming town and city communities into municipal authorities, and town and city estates – into bourgeoisie. Unfortunately, modernization and the ideas of «new life» did not eliminate such negative phenomena as corruption and bribery. They acquired new forms and scope in the “new life” of the South of Ukraine. Bribery in the activity of the local selfgovernment in the South of Ukraine has not been studied thoroughly yet because of the unsatisfactory state of the database. There are few service lists of public elected representatives. For instance, there was a special column containing indicating whether a person took bribes. In some cases, this column was not filled, but some columns contained the information that a person did not accept bribes. In the biographies of municipal figures there is information about such phenomena. There are some complaints indicating that deputies and clerks took bribes and huge ones. Those who refused to offer bribes were imprisoned, beaten severely and treated as criminals. The conclusions emphasize that the scope of bribery in the self-government bodies in the territory of the Southern Ukrainian region was very large in the period under studyItem СТРУКТУРА ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ І ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В МІСТАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ ПРОТЯГОМ КІНЦЯ XVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ.(2020) Черемісін, О. В.; Варнавська, І. В.; Cheremisin, O. V.; Varnavska, I. V.Стаття присвячена проблемам землеволодіння та землекористування в південноукраїнських містах протягом кінця XVIII – першої половини XIX ст. Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, верифікації, авторської об’єктивності, теорії фронтиру, людиновимірності, регіоналізму, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних методів (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний). Наукова новизна полягає в тому, що на основі різноманітної джерельної бази уточнено процес земле відводу та землекористування в містах південноукраїнського регіону. Наголошується на тому, що Південь України мав багато особливостей і це якісно вирізняло його з-поміж інших регіонів імперії. Міста південноукраїнського регіону були великими землевласниками і могли використовувати земельні ресурси для перерозподілу на соціальні проєкти. У дослідженні акцентовано на формах і структурі землеволодіння та землекористування. Так, земельний міський фонд розподілявся таким чином: кількість вигінної землі перевищувала кількість інших видів земельної власності, оброчні землі становили удвічі меншу частку, другорядні позиції (в кількісному та прибутковому планах) займали землі під виноградниками, городами, садибами, фруктовими садами, баштанами. У роботі прослідковано, скільки прибутків отримували органи міського самоврядування за використання земельних ресурсів, а також наскільки раціонально міські думи їх перерозподіляли між видами витрат. Звернено увагу на різницю між прибутковими статтями з використання земельної власності та іншими видами прибутків. Наприклад, показаний досить значний розрив між земельними прибутками та доходами з промисловості. У висновках наголошено на ефективності використання земельних ресурсів. Наголошено на тому, що самоврядування мало величезні земельні ресурси й не вело власного господарства, окрім здачі в оренду міських земель, не проводилась активна політика в розробці різних перспективних проєктів, не модернізовувались різні галузі господарства, не збільшувались темпи врожайності з десятини землі тощо. The article deals with the issues of land tenure and land use in southern Ukrainian cities at the end of XVIII – the first half of the XIX centuries. The research methodology is based on the following principles: scientific, historical, verification, author credibility, Frontier thesis, human measurability and regionalism. It also uses general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special historical (historical genetic, historical typological, historical systematic) methods. The novelty consists of the fact that the author specifies the process of land acquisition and land use in southern Ukrainian cities using various scientific and historical resources. The author emphasises that the South of Ukraine had a lot of unique features which differentiated it from other regions of the empire. The cities of southern Ukraine were huge landowners and could use land resources for replotting on social projects. The research highlights the forms and structure of land tenure and land use. The city land bank was divided as follows: the quantity of pasture land was bigger than other types of land ownership, quit-rent land was less than half, the minor (quantitatively and profitably) was lands for vineries, paddocks, farms, gardens, melon fields. The article shows what profit was received by the local self-government authorities for land resources as well as how reasonably land resources were distributed among different expenses. The author also pays attention to the difference between revenues from land use and other types of revenues. For instance, there is a rather significant gap between land use and industry revenues. The conclusion points out the efficiency of land resources use. The author comes to conclusion that local self-government authorities had huge land resources but did not conduct any economic activity. Except renting local land they did not provide any strategies to develop promising projects, did not improve any sectors of economy, did not increase yield capacity, etc.Item КОНСТРУЮВАННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В КІНЦІ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ.(2021) Черемісін, О. В.; Варнавська, І. В.; Cheremisin, O. V.; Varnavska, I. V.У статті розглядається складний процес формування децентралізованого самовряду- вання наприкінці XVIII – початку XX ст. У статті аналізуються загальні тенденції роз- витку самоврядування у досліджуваний період, організаційні механізми діяльності, процедура реформування згідно з Міськими положеннями 1870 р. і 1892 р., процедура виборів та склад виборців, ідеї, теорії та положення щодо автономізації органів самоврядування на початку XX ст. згідно із програмними положеннями політичних партій. Відзначається, що до 1917 р. на території України діяльність децентралізованої системи самоврядування принесла багато позитивних зрушень. Саме органи самоврядування мали більшу мотивацію в розвитку місцевої економіки, інженерно-технічної інфраструктури та покращенні рівня життя місцевого населення. Існуюча більше сотні років думська модель самоврядування з початку свого існування стикнулася з проблемами самодіяльності, а згодом з недоліком громадської ініціативи. Але з часом громадськість усвідомила, які потужні можливості надає децентралізоване самоврядування. Згодом народжувалися ідеї, які стали розглядати громадську діяльність на благо городян як важливу й актуальну для себе. У висновках зазначено, що підсумки діяльності муніципалітетів дійсно були вражаючими, але їх можна оцінювати як суперечливі й неоднозначні. Міське самоврядування сприяло формуванню цивільної самосвідомості городян, уявлень про особистість, міської ідентичності, міського та регіонального патріотизму, спільності всіх жителів міста незалежно від їх соціального стану; і це надало, нехай і обмежену, можливість набути управлінський досвід, долучитися до влади. Громадськість об’єктивно була зацікавлена в посиленні свого впливу в органах міської влади з метою зорієнтувати муніципалітети на вирішення житлово-комунальних проблем, покращити умови побутового життя. Article analyzes the general trends in the development of self-government in the period under study, organizational mechanisms of activity, the procedure for reforming according to the city regulations of 1870 and 1892, the election procedure and the composition of voters, ideas, theories and provisions on the autonomy of self-government bodies at the beginning of the XX century according to the program provisions of political parties. It is noted that until 1917 on the territory of Ukraine, the activities of the decentralized self-government system have brought many positive developments. It was the self-government bodies that were more motivated to develop the local economy, engineering and technical infrastructure and improve the standard of living of the local population. The Duma model of self-government, which has existed for more than a hundred years, initially faced problems of amateur activity, and later with a lack of public initiative. But over time, the public has realized what powerful opportunities decentralized self-government provides. Over time, ideas were born that began to consider public activities for the benefit of citizens as important and relevant for themselves. The conclusions indicate that the results of the municipalities' activities were indeed impressive, but they can be assessed as contradictory and ambiguous. City self-government contributed to the formation of civil consciousness of citizens, ideas about personality, urban identity, urban and regional patriotism, community of all residents of the city, regardless of their social status; and this provided, albeit limited, an opportunity to gain managerial experience, to join the authorities. The public was objectively interested in strengthening its influence in city authorities in order to orient municipalities to solve housing and communal problems and improve living conditions.