Історико-юридичний факультет
Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/119
Browse
3 results
Search Results
Item УКРАЇНА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ХІХ-ХХ СТ.: СОЦІУМ, ЦІННОСТІ, ЖИТТЄВІ ПРАКТИКИ(2020) Кузовова, Н. М.У збірнику вміщено матеріали Усеукраїнської науково-практичної конференції, що відбулася 30 квітня 2020 року в Херсонському державному університеті. Збірник висвітлює актуальні питання історії України ХІХ-ХХ ст. Розрахований на студентів, аспірантів, викладачів вищої школи. The collection contains materials of the All-Ukrainian scientific-practical conference, which took place on April 30, 2020 at Kherson State University. The collection covers current issues in the history of Ukraine in the XIX-XX centuries. Designed for students, graduate students, high school teachers.Item ШЛЯХИ ПОСТУПУ СУЧАСНОГО СОЦІАЛЬНОГО ЗНАННЯ В УКРАЇНІ ХХІ СТ. У СВІТЛІ ДОСВІДУ 1920-Х РОКІВ: ДО ПИТАННЯ ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ ЕВОЛЮЦІЙНОГО І РЕВОЛЮЦІЙНОГО ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ НАУКИ(2015) Водотика, С. Г.; Водотыка, С. Г.; Vodotyka, S. G.У статті проаналізовано варіанти майбутнього розвитку української науки з урахуванням досвіду 1920-х років. У перші пожовтневі часи, і зараз окремі «ультрареволюціонери» воліють ліквідувати всі попередні науково-дослідні структури та почати розбудовувати нової науки як соціального інституту з «чистого аркушу». Автор доводить хибність і неприйнятність такого варіанту. Досвід 1920-х років свідчить, що лише спадковість у поступі науки, творче і критичне використання кращих здобутків дореволюційного часу (окремі концепції, ідеї, напрацювання, структури, кадри) дозволили забезпечити небувалий розквіт національного українського соціально-гуманітарного знання. Так, всі наукові школи вітчизняної історіографії 1920-х років сприймалися громадськістю як єдина національна державницька течія. Натомість сталінський погром суспільних наук у 1930-і роки під гаслом революційної доцільності поклав край розвитку українознавства до відновлення незалежності української держави. В статье проанализированы возможные варианты будущего украинского гуманитарного научного знания с учетом исторического опыта 1920-х годов. Как в первые послеоктябрьские годы, так и сейчас отдельные «ультрареволюционеры» выступают за ликвидацию всех существующих научно-исследовательских структур и создание новой науки с «чистого листа». Автор доказывает ошибочность и губительность такого варианта. Исторический опыт 1920-х годов свидетельствует, что лишь преемственность в развитии науки, творческое и критическое использование лучших достижений дооктябрьских времен (отдельные концепции, идеи, наработки, структуры и кадры) обусловили небывалый подъем и расцвет национального украинского социально-гуманитарного знания. Так, все научные школы отечественной историографии 1920-х годов воспринимались общественностью как единое национальное государственное направление. Сталинский погром науки 1930-х годов под лозунгом революционной целесообразности прервал развитие украинистики до возрождения независимости украинского государства. Author analyses the possible variants of Ukrainian science development in consideration of experience of 1920th. After October revolution some ultra-revolutionaries, just like nowadays, have claimed the necessity of liquidation of all scientific structure of former Russian. They proved that science as the brand new social institute should be built from a blank slate. Author proves that such point of view is not right. Experience of 1920th evidences that heredity, creative use of ideas and results of ante-revolutionary science have assured the prosperity of Ukrainian Social and Human sciences. On the contrary Stalin’s repressions during 1930th under a slogan of revolutionary expediency stopped the development of Ukrainian science.Item ШЛЯХИ ПОСТУПУ СУЧАСНОГО СОЦІАЛЬНОГО ЗНАННЯ В УКРАЇНІ ХХІ ст. У СВІТЛІ ДОСВІДУ 1920"х РОКІВ: СПІВВІДНОШЕННЯ ЕВОЛЮЦІЙНОГО І РЕВОЛЮЦІЙНОГО ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ НАУКИ(2014) Водотика, С. Г.; Водотыка, С. Г.; Vodotyka, S. G.У статті проаналізовано варіанти майбутнього розвитку української науки з урахуванням досвіду 1920-х років. У перші пожовтневі часи, і зараз окремі «ультрареволюціонери» воліють ліквідувати всі попередні науково-дослідні структури та почати розбудовувати нової науки як соціального інституту з «чистого аркушу». Автор доводить хибність і неприйнятність такого варіанту. Досвід 1920-х років свідчить, що лише спадковість у поступі науки, творче і критичне використання кращих здобутків дореволюційного часу (окремі концепції, ідеї, напрацювання, структури, кадри) дозволили забезпечити небувалий розквіт національного українського соціально-гуманітарного знання. Так, всі наукові школи вітчизняної історіографії 1920-х років сприймалися громадськістю як єдина національна державницька течія. Натомість сталінський погром суспільних наук у 1930-і роки під гаслом революційної доцільності поклав край розвитку українознавства до відновлення незалежності української держави.