Факультет педагогіки, психології та соціальної роботи ( з 01. 07. 2026)
Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/22894
Browse
3 results
Search Results
Item ПРОМПТ-ГРАМОТНІСТЬ ЯК КЛЮЧОВА УМОВА ЕФЕКТИВНОЇ ТРИСУБ’ЄКТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ЦИФРОВІЙ ОСВІТІ(2026) Петухова Л. Є.; Морозова Є. Ю.; Волянюк А. С.Стаття присвячена дослідженню феномену промпт-грамотності як важливого чинника розвитку трисуб’єктної дидактики у вищій освіті в умовах цифрової трансформації. Штучний інтелект розглядається не лише як інструмент автоматизації освітнього процесу, а й як активний партнер у взаємодії між викладачем, здобувачем вищої освіти та цифровим освітнім середовищем. У роботі проаналізовано ключові компоненти промпт-грамотності, зокрема здатність до формулювання змістовно точних і структурованих запитів до генеративних моделей штучного інтелекту, критичного оцінювання отриманих результатів та інтеграції рекомендацій ШІ у педагогічну практику. У статті обґрунтовано критерії та показники ефективності промпт-грамотності в освітньому процесі, що дає змогу системно оцінювати рівень сформованості відповідних компетентностей у здобувачів вищої освіти. Запропоновано розглядати когнітивні, мотиваційні, діяльнісні та особистісні аспекти взаємодії зі штучним інтелектом як взаємопов’язані складові цілісної моделі промпт-грамотності. Результати дослідження пройшли апробацію в межах Школи професійного розвитку Херсонського державного університету під час лекції-майстерки «ШІ для оптимізації щоденної роботи викладача: від створення плану заняття до оцінювання та зворотного зв’язку», що дозволило підтвердити практичну значущість запропонованої формули ефективного промпту та прикладів її застосування в освітній діяльності. Апробація засвідчила, що використання структурованих промптів підвищує якість педагогічної взаємодії, сприяє оптимізації професійної діяльності викладача та розвитку самостійності й критичного мислення здобувачів освіти. У статті також окреслено потенційні ризики та виклики інтеграції штучного інтелекту у вищу освіту, зокрема етичні аспекти, безпеку даних і питання автономії освітнього процесу. Практичні рекомендації спрямовані на розроблення навчальних програм і методичних стратегій, що забезпечують ефективне використання штучного інтелекту як освітнього партнера та сприяють формуванню стійких цифрових компетентностей у здобувачів вищої освіти.Item ПАРТНЕРСЬКА ВЗАЄМОДІЯ ВИКЛАДАЧА І ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В УМОВАХ РЕЛОКАЦІЇ ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ(2026) Волянюк А. С.; Морозова Є. Ю.Статтю присвячено теоретичному та практичному обґрунтуванню концепції партнерської взаємодії між викладачем і штучним інтелектом (ШІ) в умовах релокації та дистанційного навчання, спричинених системними кризами в українській вищій освіті. У дослідженні порушено ключове протиріччя між потенціалом ШІ як інструмента підтримки освітньої стійкості та ризиками його використання в контексті зниження академічної доброчесності, критичності мислення і педагогічної автономії. Обґрунтовано необхідність переосмислення ролі ШІ – від допоміжного інструменту до епістемічного партнера – в межах гуманістично орієнтованого освітнього процесу. Особливу увагу приділено нормативному та стратегічному контексту цифрової трансформації Херсонського державного університету, який функціонує в умовах релокації, часткової окупації та дистанційної організації освітнього процесу. Проаналізовано політики університету щодо використання ШІ, а також положення Стратегії цифровізації (2023– 2027), які створюють інституційне підґрунтя для формування етичного, безпечного та педагогічно доцільного партнерства «викладач–ШІ». Представлено результати емпіричного дослідження, що охоплює професійні характеристики, рівень цифрової компетентності та частоту використання ШІ викладачами ХДУ. Встановлено позитивний зв’язок між цифровою підготовкою педагогів і рівнем інтеграції ШІ в освітню діяльність. Водночас виявлено домінування прагматичних мотивів застосування ШІ (оптимізація часу, автоматизація завдань), що супроводжується браком етичної рефлексії та ризиками рутинізації мислення. На основі систематизації практик використання ШІ у вищій школі окреслено чотири модальності партнерства (адміністративна, тьюторська, оцінювальна, епістемічна) та пов’язані з ними педагогічні можливості й загрози. Зроблено висновок про необхідність запровадження стратегії «Педагогіка насамперед», яка передбачає інституційні інвестиції в підвищення кваліфікації викладачів, розвиток критичної ШІ- грамотності, оновлення дизайну навчальних завдань і формування етичної культури взаємодії з генеративними моделями.Item ФОРМАЛЬНА МОДЕЛЬ ВЕРИФІКАЦІЇ ПЕРСОНАЛІЗОВАНИХ ОСВІТНІХ ТРАЄКТОРІЙ НА ОСНОВІ ALLOY.(2026) Полторацький М. Ю.; Волянюк А. С.У статті розглянуто проблему верифікації персоналізованих освітніх траєкторій у сучасній освітній інженерії в умовах цифровізації освітнього процесу. Обґрунтовано необхідність перевірки коректності навчальних маршрутів, сформованих з урахуванням індивідуальних освітніх потреб, попереднього досвіду, рівня підготовки та професійних цілей здобувачів освіти. Акцентовано увагу на тому, що ефе- ктивність персоналізованого навчання визначається не лише якістю проєктування індивідуальної тра- єкторії, а й можливістю її формальної перевірки на узгодженість, повноту та досяжність результатів. Запропоновано формальну модель, реалізовану засобами мови специфікації Alloy, яка дозволяє пере- віряти відповідність набутих навичок вимогам кар'єрної мети. У межах моделі визначено ключові сут- ності, зокрема здобувача освіти, навчальні дисципліни, набуті та необхідні навички, а також профе- сійні орієнтації, і формалізовано зв’язки між ними. Запроваджено систему інваріантів і обмежень, що забезпечують перевірку коректності освітніх траєкторій, включаючи наявність визначеної кар’єрної мети, змістовність навчальних компонентів і відповідність результатів навчання вимогам професійної діяльності. Модель забезпечує динамічну перевірку досяжності освітніх результатів шляхом аналізу змін у наборі набутих навичок на різних етапах навчання. Це дає змогу виявляти потенційні помилки у формуванні траєкторій, оцінювати ефективність алгоритмів рекомендації навчальних дисциплін і підтверджувати досяжність визначених цілей. Отримані результати засвідчують, що застосування фо- рмального підходу сприяє підвищенню валідності персоналізованого навчання, обґрунтованості осві- тніх рішень та ефективності адаптивних освітніх систем. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розширенням системи обмежень, урахуванням невизначеності даних і вдосконаленням ме- ханізмів адаптації освітніх траєкторій. The article addresses the problem of verification of personalized educational trajectories in modern educa- tional engineering under the conditions of digitalization of the educational process. The necessity of verifying the correctness of learning pathways formed with regard to individual educational needs, prior experience, level of training, and professional goals of learners is substantiated. It is emphasized that the effectiveness of personalized learning is determined not only by the quality of individual trajectory design but also by the possibility of its formal verification in terms of consistency, completeness, and attainability of results. A formal model implemented using the Alloy specification language is proposed, which enables verification of the correspondence between acquired skills and the requirements of a career goal. Within the model, key entities are defined, including the learner, educational subjects, acquired and required skills, as well as pro- fessional aspirations, and the relationships between them are formalized. A system of invariants and con- straints is introduced to ensure the correctness of educational trajectories, including the presence of a defined career goal, the meaningfulness of educational components, and the alignment of learning outcomes with professional requirements. The model provides dynamic verification of the attainability of educational results through the analysis of changes in the set of acquired skills at different stages of learning. This makes it possible to identify potential errors in trajectory construction, evaluate the effectiveness of course recommen- dation algorithms, and confirm the attainability of defined goals. The obtained results demonstrate that the application of a formal approach contributes to increasing the validity of personalized learning, the soundness of educational decisions, and the efficiency of adaptive educational systems. Prospects for further research are related to extending the system of constraints, taking into account data uncertainty, and improving mech- anisms for adapting educational trajectories.