Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Географічні науки (Випуск 1-9, 16-18)
Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/5008
Browse
Search Results
Item МІСЬКІ ВЕРНАКУЛЯРНІ РАЙОНИ: МЕТОДИКА ВИДІЛЕННЯ НА ОСНОВІ АНАЛІЗУ МЕНТАЛЬНИХ КАРТ(2022) Кононенко, О. Ю.; Гнатюк, О. М.; Kononenko, O. Yu.; Gnatiuk, O. M.Вернакулярні райони – це території, що виділяються на основі аналізу їх сприйняття населенням (місцевими жителями, туристами, жителями інших регіонів). Інтерес до даного районування посилився останнім часом внаслідок розвитку біхевіористичного підходу в географії, інтересу до проблем місцевої ідентичності, а також викликами з боку управлінської практики, а саме формуванням економічно та соціально цілісних та самостійних територіальних громад. У статті обґрунтовано доцільність використання ментальних карт для виділення та дослідження міських вернакулярних районів, відображено основні етапи районування з акцентом на збір емпіричного матеріалу та інтерпретацію ментальних карт. У дискусії подано авторський погляд на проблему об’єктивності міських вернакулярних районів та інтерпретацію й використання результатів дослідження. Ментальна карта є джерелом первинної інформації, що отримується в узагальненому та генералізованому вигляді безпосередньо від жителя міста. Будучи спрощеним зображенням міського ландшафту, карта відображає найбільш впізнавані, популярні серед місцевих жителів об’єкти. Серед образів, що жителі відображають на картах, райони займають особливе місце, оскільки ними є ті частини міста, в межах яких і протікає повсякденне життя: поїздки на роботу, отримання послуг, відпочинок, розваги, спілкування. Дослідження вернакулярних районів передбачає, окрім іншого, їх ідентифікацію, класифікацію за функціональними ознаками, аналіз перцепційних портретів (ідентичності) районів. Обмеження методу пов’язані з формуванням вибірки респондентів – авторів ментальних карт, а також із труднощами інтерпретації ментальних карт. Водночас, ментальні карти як метод дослідження вернакулярних районів мають свої беззаперечні переваги, оскільки є джерелом унікальної інформації про сприйняття міського простору. Vernacular regions/districts are areas distinguished based on the analysis of their perception by the people (local residents, tourists, residents of other regions, etc.). Interest in this kind of regionalization has been stipulated recently by the development of the behavioural approach in geography, shift of the geography research focus on the local identity problems and, especially in Ukraine, by management practice challenges, namely the formation of economically and socially integral and self-sufficient territorial communities. The article substantiates the expediency of using mental maps for the identification and subsequent investigation of urban vernacular districts, shows the principal stages of regionalization technique with an emphasis on the collection of empirical material and the interpretation of mental maps. The discussion presents the author’s view on the problem of objectivity of urban vernacular districts, as well in a generalized and deliberately withholding form directly from a city resident or another person. Being a simplified representation of the urban landscape, such a map displays the most recognizable and popular objects among local residents. Among the images that residents display on mental maps, vernacular districts occupy a special place since they are those parts of the city within which their everyday life takes place: commuting to work, receiving services, recreation, entertainment, communication, etc. The study of vernacular districts involves, inter alia, their identification, classification by functional features, and analysis of their perceptual portraits (identities). The limitations of the method are related to the selection of a sample of respondents (authors of mental maps), as well as to the difficulties of interpreting mental maps. At the same time, mental maps as a method of investigating vernacular districts have their undeniable advantages, since they are source of unique information about the perception of urban space.Item ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ ОЙКОНІМІВ УКРАЇНИ: У ПОШУКУ ОПТИМАЛЬНИХ ПІДХОДІВ(2022) Гнатюк, О. М.; Гоманюк, М. А.; Мельничук, А. Л.; Gnatiuk, O. M.; Homanyuk, M. A.; Melnychuk, A. L.Метою цієї статті, у якій об’єктом дослідження виступають українські ойконіми, є демонстрація того, що деколонізація топонімії є складним і нетривіальним завданням, яке не має шаблонних рішень на національному рівні, однак потребує напрацювання принципів, підходів та процедур, які мали би виконувати роль дороговказу для органів місцевого самоврядування під час обговорення та прийняття рішень щодо перейменування населених пунктів. Для досягнення мети: визначено окремі категорії ойконімів в контексті їх можливої деколонізації; окреслено підходи, які можуть бути застосовані для нетривіальних випадків застосування ойконімів в кожній з визначених категорій; запропоновано можливі варіанти коригування існуючого ойконіму або ж вибору нового в залежності від специфіки ситуації. Аналіз потенційних цільових кейсів доводить, що кваліфіковано проведені топонімічні зміни – це потенційна можливість не лише гармонізувати топонімічний ландшафт України та відновити історичну справедливість, але й усунути з карти України широко розповсюджені назви, зробивши акцент на географічній та історико-культурній самобутності населених пунктів. Водночас, безсистемна ліквідація окремих топонімів несе загрозу ще більшого збіднення топонімічного розмаїття України через вживання шаблонних назв. Ана- ліз потенційних кейсів перейменування доводить, що прийняття закону про деколонізацію топонімії може призвести до низки непорозумінь. Адже перейменування також має гармонізуватися з історичними метанаративами, по відношенню до яких ще має бути досягнута суспільна згода. Це питання колоніального/неколоніального статусу територій сучасної України в складі інших держав, питання участі України/українців в Другій світовій війни, це модель української нації, це визначення приналежності/не приналежності тих чи інших постатей до національної історії. Пошук оптимального рішення по перейменуванню має відбуватися із залученням потенційних стейкхолдерів, застосуванням індивідуального підходу до кожної назви та широкого кола інструментів громадського суспільства. the purpose of this article, focusing on Ukrainian oikonyms, is to demonstrate that decolonization of toponymy is a complex and non-trivial task. To be effective, it does not have formulaic solutions at the national level, but requires the development of principles, approaches and procedures that should guide local authorities during discussion and decision-making in the field of decolonization of toponymy. To achieve the aim, the authors have defined the categories of oikonyms in the context of decolonization, outlined approaches that can be applied to separate oikonyms in each of the defined categories, and proposed possible options for linguistic correction of the existing place name or choosing a new oikonym depending on the specifics of the situation. The analysis of potential cases proves that competently carried out toponymic changes represent an opportunity not only to restore historical justice, but also to remove formulaic names from the map of Ukraine, emphasizing the geographical and historical-cultural identity of each settlement. At the same time, chaotic and unsystematic elimination of related to decolonization toponyms carries a new threat for toponymic diversity in Ukraine due to the use of formulaic names having no relation to the local history and geography. The analysis of potential cases of renaming proves that the adoption of the law on the decolonization of toponymy can lead to several misunderstandings. After all, the renaming must harmonize with the historical metanarratives, in relation to which public consensus must still be reached. This is the question of the colonial/non-colonial status of present-days Ukrainian lands in other states, the question of the participation of Ukraine/Ukrainians in the World War II, the model of the Ukrainian nation, the definition of approaches to determining the belonging/ non-belonging of certain figures to national history. The search for the optimal solution should take place with the involvement of potential stakeholders, the use of an individual approach to each toponym, and involving a wide range of civil society instruments.