АРЕШТ БЕЗГОТІВКОВИХ КОШТІВ: ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ

Abstract

У статті досліджуються проблемні питання застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження через призму кримінальних проваджень, вчинених із використанням безготівкових операцій. Вивчається питання накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів як найпоширеніша підстава арешту майна у кримінальних провадженнях. У цьому зв’язку аналізуються норми Кримінального процесуального кодексу України, якими закріплені поняття речових доказів та електронних доказів. Речі, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення, розглядаються як особлива категорія речей, що можуть бути визнані речовими доказами. Акцентовано увагу на необхідності виділення електронних доказів у окрему категорію доказів, з огляду на специфіку їх створення та закріплення. Здійснено спробу тлумачення норм, які регламентують поняття речових доказів, на підставі чого з’ясовується можливість поширення режиму речей на безготівкові кошти. У статті звертається увага на практичні проблеми, зумовлені недосконалістю юридичної техніки при закріпленні поняття речового доказу, наводиться авторське бачення шляхів регламентації інституту речових доказів. Автором досліджено зміст поняття «гроші» за чинним законодавством, наведено історичний аспект зміни термінів, на підставі чого запропоновано внести зміни з метою приведення термінів Кримінального процесуального кодексу у відповідність із законодавчими актами, які регламентують безготівкові розрахунки. Також досліджено правову природу безготівкових коштів в аспекті можливості визнання їх речовими доказами. Звернуто увагу на формування двох різних концепцій сутності безготівкових коштів: зобов’язальної та речової. На прикладі судових рішень звертається увага на неоднозначну практику при визнанні безготівкових коштів речовими доказами. The article explores the problematic issues of the use of property seizure as a measure of ensuring criminal proceedings through the lens of criminal proceedings committed using non-cash transactions. The issue of seizure of property is being investigated in order to secure the preservation of material evidence as the most common ground for seizure of property in criminal proceedings. This connection analyzes the norms of the Criminal Procedure Code of Ukraine, which enshrines the concepts of material evidence and electronic evidence. Things obtained as a result of a criminal offense are considered as a special category of things that can be recognized as material evidence. Emphasis is placed on the need to separate electronic evidence into a separate category of evidence, taking into account the specifics of their creation and consolidation. An attempt has been made to interpret the rules governing the notion of material evidence, on the basis of which the possibility of extending the mode of things to non-cash means is clarified. The article draws attention to the practical problems caused by the imperfection of legal technique in fixing the concept of physical evidence, gives the author’s vision of the ways of regulation of the Institute of physical evidence. The author investigates the meaning of the concept of «money» according to the current legislation, gives a historical aspect of changing the terms, on the basis of which it is proposed to amend the terms of the Criminal Procedure Code in accordance with the laws regulating non-cash payments. The legal nature of non-cash funds in terms of the possibility of recognition by their physical evidence was also investigated. Attention is drawn to the formation of two different concepts of the essence of non-cash: binding and tangible. The example of court decisions draws attention to the ambiguous practice in recognizing non-cash means of material evidence.