ТЕКСТОВІ МАРКЕРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИЧНОСТІ В РОМАНІ ГЮГО ГАМІЛЬТОНА "ЛЮДИ З ВЕСНЯНКАМИ"

Abstract

Мета статті – на матеріалі автобіографічного роману ірландського письменника Гюґо Гамільтона «Люди з веснянками» проаналізувати текстові ідіостильові маркери національної самоідентичності. Методологія дослідження. Роман досліджено в дзеркалі постколоніальної критики із застосуванням методики теорії пам’яті та наратологічного аналізу. Результати дослідження. У тексті роману виокремлено ключові вектори національної тожсамості: мовний, топонімічний, ономастичний, культурний, гастрономічний, атрибутивний, постімперський. Лінґвальний код національної самоідентичності дешифрує потрійне розщеплення національної самоідентифікації наратора, овиявлює текстові механізми такого розщеплення через мотиви гри, страху, символіку віддзеркалення, дому. Доведено текстову тотожність концептів пам’яті і слова. Топонімічно- ономастичний код відкриває національну самоідентичність наратора через мотиви бездомності, втрати орієнтирів, пошук дому, а також через концепт родинної і колективної травми. Власну ідентичність наратор віднаходить у координаті деангліфікації Ірландії, а втрачає – у точці насильницького занглійщення. Образи матеріального світу проєктують атрибутивний і культурний вектори національної самоідентичності (релігійні маркери дому, літературні означники хибної тожсамості). Постімперський різновид національної самоідентичності експлікує текстовий неоконцепт «нові ірландці» (“brack people”), а також міфологеми дому-країни й країни-дому, імпліковані мотивами збирання, колекціонування, примирення-прийняття. Досліджено текстові прояви псевдо- і симулятивної ідентифікації та антинаціональної ідентичності в контексті стереотипів, перекручування, профанації й шкідливого ототожнення, урівнювання. Висновки. Описано експлікацію бінарних і тернарних опозицій свого / чужого / інакшого, вивищеності й меншовартісності через етнодомінанти «ірландське», «німецьке», «англійське». Гомодієгетичний наратор роману діє в екстрадієгетичній ситуації як безпосередній учасник подій. Я-наратор екстраполює маршрути повернення до себе, до власного дому через національне самоусвідомлення. The purpose of the article – to analyze textual idiosyncratic markers of national self-identity based on the material of Irish writer Hugo Hamilton’s autobiographical novel “The speckled people”. Research methods. The novel is studied in the mirror of postcolonial criticism using the methodology of memory theory and narratological analysis. Research results. Key vectors of national oneness are highlighted in the text of the novel: linguistic, toponymic, onomastic, cultural, gastronomic, attributive, post-imperial. The linguistic code of national selfidentity deciphers the triple splitting of the narrator’s national self-identification, reveals the textual mechanisms of such splitting through the motifs of play, fear, the symbolism of reflection and home. The textual identity of the concepts of memory and word is proved. The toponymic-onomastic code reveals the national self-identity of the narrator through the motives of homelessness, loss of landmarks, the search for a home, and the concept of collective trauma. The narrator finds his own identity at the point of de-anglicization of Ireland, and loses it at the point of violent anglicization. Images of the material world project attributive and cultural vectors of the national self-identity (religious markers of home, literary signifiers of false oneness). The post-imperial variety of national self-identity explicates the textual neo-concept “brack people”, as well as the mythologemes of home-country and country-home, implied by the motifs of gathering, collecting, reconciliation-acceptance. The textual manifestations of pseudo- and simulative identification and anti-national identity in the context of stereotypes, distortion, profanation and harmful identification and equalization are studied. Conclusions. The explanation of the binary and ternary oppositions of own / foreign / other, superior and inferior through the ethnodominants “Irish”, “German”, “English” is described. The homodiegetic narrator of the novel acts in an extradiegetic situation as a direct participant in the events. The I-narrator extrapolates the routes of returning to oneself, to one’s own home, through national self-awareness.