Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Юридичні науки (Випуск 1, 2 (2022)), (Випуск 1, 2, 4, 5, 6 (2023)), Вип. 1, 2, 3 ,4, 5, 6 (2024), Вип. 1 (2025)
Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/17320
Browse
101 results
Search Results
Item ДВОСТОРОННІ БЕЗПЕКОВІ УГОДИ УКРАЇНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ: ПРАВОВА ОЦІНКА(2025) Каптан, М. В.; Kaptan, M.Мета статті – здійснити ґрунтовний аналіз безпекових угод України з ключовими державами світу, зокрема Великою Британією, Німеччиною, Францією, Японією та Сполученими Штатами Аме- рики, у контексті Спільної декларації країн «Групи семи» від 2023 року та розглянути їхню роль у зміц- ненні оборонного потенціалу України. Слід дослідити характер таких домовленостей, їхні обмеження та можливості в забезпеченні захисту України від російської агресії, особливо з огляду на відсутність повноцінних безпекових гарантій через неможливість швидкого вступу України до НАТО. Ця стаття також порушує питання ефективності подібних двосторонніх безпекових догово- рів, аналізуючи історичний досвід підтримки країн, таких як Швеція та Фінляндія, під час їхнього вступу до НАТО, а також аналогії з ізраїльською та корейською моделями безпеки. Важливою части- ною є також оцінка поточної ситуації та майбутніх перспектив безпекового партнерства України з іншими державами, зокрема G7, у світлі нових викликів і можливостей, що відкриваються перед Україною в умовах війни та зовнішньої підтримки. Отже, стаття має на меті окреслити можливі стратегії, які можуть зміцнити захист України, та аргументувати необхідність повноцінних гарантій безпеки як важливого елемента міжнародної системи безпеки, націленого на довгострокову стабільність регіону. Методологія статті полягає у комплексному підході до дослідження двосторонніх безпекових угод між Україною та міжнародними партнерами, такими як Велика Британія, Німеччина, Франція, Япо- нія та Сполучені Штати Америки, аналізуючи їх внесок в обороноздатність України та зміцнення її позицій у системі міжнародної безпеки. Такий правовий аналіз включатиме декілька взаємопов’яза- них методів, які дозволять всебічно дослідити питання, розглядаючи його з історичного, правового та порівняльного поглядів. Перший аспект методології базуватиметься на порівняльному аналізі – це дослідження основних положень та характеристик різних безпекових угод, укладених між Україною та основними держа- вами-партнерами. Цей метод передбачає детальний огляд структурного складу кожної угоди, умов співпраці, рівня зобов’язань сторін, особливостей правового оформлення та цілей, які ставляться в межах двосторонніх відносин. Наприклад, порівняння умов угоди між Україною та Великою Брита- нією з умовами співпраці між Україною та Японією дозволить виявити спільні підходи та унікальні особливості, які впливають на характер підтримки України. Такий аналіз також сприятиме розу- мінню того, як кожен з міжнародних партнерів прагне сприяти безпеці України, зважаючи на їхнє геополітичне становище, стратегічні інтереси та можливості. Другий підхід – це історичний аналіз, спрямований на дослідження розвитку міжнародної безпеки у схожих обставинах в інших країнах, зокрема у Швеції та Фінляндії. Ці держави протягом багатьох десятиліть укладали угоди, що зміцнювали їхню оборонну автономію, але при цьому уникали прямих військових блоків, таких як НАТО. Дослідження їхнього досвіду допоможе зрозуміти, наскільки ефек- тивними були подібні угоди у протидії потенційним загрозам та захисті національної безпеки. Також це допоможе виявити, які аспекти їхніх угод можуть стати взірцем для України у формуванні власної системи безпеки, особливо якщо інтеграція в колективні безпекові союзи залишається обмеженою. Третій підхід до правового аналізу стане ключовим для оцінки юридичних аспектів угод. Правовий аналіз включатиме дослідження конкретних зобов’язань сторін, встановлених в угодах, аналіз механізмів їхньої реалізації, а також правових інструментів контролю за дотриманням умов угод. Це допоможе зрозуміти, чи здатні такі угоди забезпечити Україні реальні гарантії безпеки та якою мірою вони узгод- жуються з принципами міжнародного права. Наприклад, аналіз Спільної декларації G7 дасть змогу оці- нити, наскільки надані обіцянки відповідають нормам міжнародних правових угод і в яких аспектах вони можуть бути змінені або розширені для забезпечення більш ефективного захисту. Завершальним етапом методології стане синтез отриманих результатів, що включатиме інте- грацію всіх зібраних та проаналізованих даних для формування загальних висновків. Цей етап допо- може створити узагальнену оцінку сучасних безпекових угод України з іншими державами та надати конкретні рекомендації щодо їх подальшого розвитку й адаптації під специфічні умови та потреби України. Таким чином, комплексний підхід до аналізу безпекових угод дозволить охопити правові, полі- тичні, історичні та стратегічні аспекти співробітництва, що стане основою для глибшого розуміння їхньої ролі у зміцненні національної безпеки України. У результаті статті визначено, що двосторонні безпекові угоди між Україною та ключовими міжнародними партнерами мають значний потенціал для зміцнення обороноздатності держави в умовах військових загроз та нестабільної геополітичної ситуації. Аналіз змісту угод із такими краї- нами, як Велика Британія, Японія, Сполучені Штати Америки, Німеччина та Франція, дозволяє поба- чити істотні відмінності у форматах співпраці, які дають Україні широкий спектр можливостей, зокрема військову, технічну та економічну підтримку. Зокрема, угоди зі Сполученими Штатами Америки та Великою Британією спрямовані на надання більш комплексної допомоги, яка охоплює широкий перелік напрямів – від постачання зброї до навчання особового складу та інвестицій у відновлення зруйнованої інфраструктури. Водночас угоди з Японією і Німеччиною мають більш вузькоспеціалізовані рамки, зосереджені на технічній та економічній допо- мозі, що сприяє розвитку оборонної індустрії України. Завдяки цим угодам Україна отримує можли- вість адаптувати свої внутрішні структури та оборонні ресурси до нових викликів, які постають у зв’язку з протистоянням агресору. У контексті історичного досвіду деяких європейських країн, таких як Швеція та Фінляндія, стає очевидним, що подібні двосторонні угоди можуть допомогти Україні розбудувати стійку систему наці- ональної безпеки. Швеція і Фінляндія, залишаючись нейтральними, використовували угоди із союзниками для забезпечення власної безпеки, створення внутрішньої оборонної інфраструктури та збереження стратегічної незалежності. Аналіз цього досвіду дає змогу стверджувати, що для України двосторонні безпекові угоди можуть відігравати важливу роль у захисті від зовнішніх загроз, доповнюючи інтегра- ційні процеси до НАТО, але водночас залишаючи можливості для власних стратегічних рішень. Важливий аспект дослідження полягає в оцінці правових положень цих угод. Аналіз показує, що більшість із них не містять юридично зобов’язуючих гарантій, натомість обмежуються формулю- ваннями політичної підтримки та обіцянками співпраці. Це є потенційно ризикованим для України, оскільки в разі ескалації конфлікту деякі партнери можуть виявити обмежену готовність до опера- тивного надання допомоги. Проте такі угоди залишають простір для маневру і дають Україні гнуч- кість у питаннях зовнішньої політики та безпеки. На основі вивчених матеріалів було сформульовано прогнози щодо подальшого розвитку безпеко- вих відносин. Передбачається, що найближчим часом Україна приділятиме особливу увагу розвитку двосторонніх угод з урахуванням поточної затримки у процесі повноцінної інтеграції до НАТО. За умов, коли країна вимушена діяти в умовах загроз і брати до уваги обмеження традиційних альянсів, двосторонні угоди можуть стати важливою складовою частиною національної безпеки, що дозволяє Україні зміцнювати співпрацю з окремими партнерами, що вже продемонстрували свою готовність до підтримки. Практичні рекомендації, що випливають із дослідження, зосереджені на необхідності впрова- дження моніторингу виконання угод, що дозволить Україні вчасно виявляти можливі недоліки та опти- мізувати управління міжнародною співпрацею. Розвиток механізмів контролю дозволить забезпечити максимальну ефективність від кожної угоди. Крім того, доцільним є прагнення до укладення нових угод, що передбачали б конкретні юридичні зобов’язання партнерів та включення додаткових заходів для посилення внутрішнього оборонного потенціалу України на основі досвіду інших держав. Загальний висновок дослідження свідчить про те, що двосторонні безпекові угоди, незважаючи на відсутність формальних гарантій, мають велике значення для зміцнення національної безпеки Укра- їни. Вони можуть стати частиною комплексної системи безпеки, яка доповнює стратегічні праг- нення України до інтеграції в НАТО, забезпечуючи гнучкість та додаткові можливості для захисту держави в умовах сучасних загроз і викликів. У висновку статті підкреслюється важливість двосторонніх безпекових угод між Україною та ключовими міжнародними партнерами як основи для зміцнення національної безпеки держави в умовах сучасних загроз. Ці угоди, хоча і не завжди, забезпечують юридично зобов’язуючі гарантії, дають Україні можливість отримати підтримку у вигляді військової, технічної та економічної допо- моги, що є особливо важливим у нинішніх умовах війни та міжнародної нестабільності. Завдяки таким угодам країна здатна покращити свою обороноздатність, зміцнити інфраструктуру та підтримати стратегічну незалежність. Правовий аналіз досвіду європейських країн, таких як Швеція та Фінляндія, показує, що навіть без формальної участі у військових альянсах держави можуть ефективно забезпечувати свою безпеку через розбудову двосторонніх відносин з провідними партнерами. Україна може отримати аналогічні переваги, укладаючи угоди, що сприяють розвитку її оборонної та економічної спроможності, водно- час зберігаючи гнучкість у своїй зовнішній політиці. Незважаючи на значний потенціал цих угод, важливо звернути увагу на юридичні аспекти, адже відсутність чітких гарантій може призвести до ризиків у разі ескалації конфлікту. Однак забезпе- чення належного моніторингу та контролю за виконанням угод, а також можливість укладення нових угод з чіткими зобов’язаннями стане ключовим для підвищення ефективності цієї співпраці. Загалом, двосторонні угоди відіграють важливу роль у стратегічному посиленні оборонної спро- можності України, зокрема в умовах, коли країна перебуває на шляху інтеграції до НАТО. Вони забез- печують можливість адаптації до поточних викликів та створення національної системи безпеки, здатної до оперативної реакції на зміни в міжнародній ситуації The purpose of the article is to conduct a thorough analysis of Ukraine’s security agreements with key world powers, including the United Kingdom, Germany, France, Japan, and the United States, in the context of the 2023 G7 Joint Declaration and to consider their role in strengthening Ukraine’s defense capabilities. The aim is to examine the nature of such agreements, their limitations, and their potential to protect Ukraine from Russian aggression, especially given the lack of full security guarantees due to the impossibility of Ukraine’s rapid accession to NATO. This article also raises the issue of the effectiveness of such bilateral security agreements, analyzing the historical experience of supporting countries such as Sweden and Finland during their accession to NATO, as well as analogies with the Israeli and Korean security models. An important part of the goal is also to assess the current situation and future prospects of Ukraine’s security partnership with other states, in particular the G7, in light of new challenges and opportunities that are opening up for Ukraine in the context of war and external support. Therefore, the article aims to outline possible strategies that can strengthen Ukraine’s defense and argue for the need for full security guarantees as an important element of the international security system aimed at the long-term stability of the region. The methodology of the article is a comprehensive approach to the study of bilateral security agreements between Ukraine and international partners, such as the United Kingdom, Germany, France, Japan and the United States of America, with the aim of in-depth analysis of their contribution to Ukraine’s defense capabilities and strengthening its position in the international security system. Such analysis will include several interrelated methods that will allow for a comprehensive study of the issue, considering it from historical, legal and comparative perspectives. The first aspect of the methodology will be based on comparative analysis – a study of the main provisions and characteristics of various security agreements concluded between Ukraine and the main partner states. This method involves a detailed review of the structural composition of each agreement, the terms of cooperation, the level of obligations of the parties, the features of legal registration and the goals set within the framework of bilateral relations. For example, comparing the terms of the agreement between Ukraine and the United Kingdom with the terms of cooperation between Ukraine and Japan will allow identifying common approaches and unique features that affect the nature of support for Ukraine. Such an analysis will also help to understand how each of the international partners seeks to contribute to Ukraine’s security, taking into account their geopolitical position, strategic interests and capabilities. The second approach is a historical analysis aimed at studying the development of international security in similar circumstances in other countries, in particular in Sweden and Finland. These states have for many decades concluded agreements that strengthened their defense autonomy, but at the same time avoided direct military blocs such as NATO. Studying their experience will help to understand how effective such agreements have been in countering potential threats and protecting national security. It will also help to identify which aspects of their agreements can become a model for Ukraine in shaping its own security system, especially if integration into collective security alliances remains limited. The article concludes that bilateral security agreements between Ukraine and key international partners have significant potential to strengthen the state’s defense capabilities in the face of military threats and an unstable geopolitical situation. An analysis of the content of agreements with countries such as the United Kingdom, Japan, the United States of America, Germany, and France reveals significant differences in the formats of cooperation that provide Ukraine with a wide range of opportunities, including military, technical, and economic support. In particular, agreements with the United States of America and the United Kingdom are aimed at providing more comprehensive assistance, covering a wide range of areas – from the supply of weapons to the training of personnel and investments in the restoration of destroyed infrastructure. At the same time, agreements with Japan and Germany have a more narrowly specialized framework, focused on technical and economic assistance, which contributes to the development of Ukraine’s defense industry. Thanks to these agreements, Ukraine is able to adapt its internal structures and defense resources to new challenges arising from the confrontation with the aggressor. In the context of the historical experience of some European countries, such as Sweden and Finland, it becomes obvious that such bilateral agreements can help Ukraine build a sustainable national security system. Sweden and Finland, while remaining neutral, used agreements with allies to ensure their own security, create an internal defense infrastructure, and maintain strategic independence. An analysis of this experience allows us to argue that for Ukraine, bilateral security agreements can play an important role in protecting against external threats, complementing the integration processes into NATO, but at the same time leaving room for its own strategic decisions. An important aspect of the study is the assessment of the legal provisions of these agreements. The analysis shows that most of them do not contain legally binding guarantees, but are limited to formulations of political support and promises of cooperation. This is potentially risky for Ukraine, since in the event of an escalation of the conflict, some partners may show limited readiness to provide operational assistance. However, such agreements leave room for maneuver and give Ukraine flexibility in matters of foreign policy and security. Based on the materials studied, forecasts were formulated for the further development of security relations. It is assumed that in the near future Ukraine will pay special attention to the development of bilateral agreements, given the current delay in the process of full integration into NATO. Under conditions where the country is forced to act in conditions of threats and take into account the limitations of traditional alliances, bilateral agreements can become an important component of national security, allowing Ukraine to strengthen cooperation with individual partners that have already demonstrated their readiness to support. The practical recommendations arising from the study focus on the need to implement monitoring of the implementation of agreements, which will allow Ukraine to identify possible shortcomings in a timely manner and optimize the management of international cooperation. The development of control mechanisms will ensure maximum efficiency from each agreement. In addition, it is advisable to strive to conclude new agreements that would provide for specific legal obligations of partners and include additional measures to strengthen Ukraine’s internal defense potential based on the experience of other states. The overall conclusion of the study suggests that bilateral security agreements, despite the lack of formal guarantees, are important for strengthening Ukraine’s national security. They can become part of a comprehensive security system that complements Ukraine’s strategic aspirations for NATO integration, providing flexibility and additional capabilities to protect the state in the face of modern threats and challenges. The article concludes by emphasizing the importance of bilateral security agreements between Ukraine and key international partners as a basis for strengthening the state’s national security in the face of modern threats. These agreements, although not always providing legally binding guarantees, provide Ukraine with the opportunity to receive support in the form of military, technical and economic assistance, which is especially important in the current conditions of war and international instability. Thanks to such agreements, the country is able to improve its defense capabilities, strengthen infrastructure and maintain strategic independence. An analysis of the experience of European countries, such as Sweden and Finland, shows that even without formal participation in military alliances, states can effectively ensure their security through the development of bilateral relations with leading partners. Ukraine can gain similar benefits by concluding agreements that contribute to the development of its defense and economic capabilities, while maintaining flexibility in its foreign policy. Despite the significant potential of these agreements, it is important to pay attention to the legal aspects, as the lack of clear guarantees can lead to risks in the event of an escalation of the conflict. However, ensuring proper monitoring and control of the implementation of the agreements, as well as the possibility of concluding new agreements with clear obligations, will be key to increasing the effectiveness of this cooperation. Overall, bilateral agreements play an important role in strategically strengthening Ukraine’s defense capabilities, in particular in the context of the country’s integration into NATO. They provide the opportunity to adapt to current challenges and create a national security system capable of responding promptly to changes in the international situation.Item АКТУАЛЬНІ НАПРЯМИ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ(2025) Стратонов, В.; Stratonov, V.Статтю присвячено стану і перспективам використання електронних інформаційних систем у розслідуванні воєнних злочинів та військових правопорушень під час дії воєнного стану. Актуальність теми зумовлена потребами практики, оскільки чисельна кількість воєнних злочинів та військових пра- вопорушень значно зросла, про це свідчать показники ЄРДР, а також нагальною необхідністю ефек- тивного розслідування та притягнення до відповідальності винних осіб. Необхідно зауважити, що до таких видів кримінальних правопорушень проявляється високий суспільний інтерес. Мета. Мета цієї статті полягає у комплексному аналізі актуального стану використання елек- тронних інформаційних систем і перспективних напрямів їх застосування для ефективного розсліду- вання воєнних злочинів у сучасних реаліях воєнного стану. Методи. З метою отримання достовірних результатів у процесі дослідження були використані такі методи: логічно-структурний, який дозволив логічно та послідовно викласти науковий матеріал, індук- ції й дедукції, формально-логічний метод та аналізу і синтезу, що дозволили провести певні узагальнення на основі вже проведених досліджень, порівняльно-правовий метод використовувався для формування та закріплення окремих понять, метод логічного узагальнення дозволив сформувати висновки. Результати. Автором висвітлено питання визначення категорії «воєнні злочини», здійснено аналіз актуального стану використання електронних інформаційних систем органами розслідування «воєн- них злочинів» та «військових правопорушень», а також наведено перспективні напрями потенційного використання цифрових інструментів у розслідуванні воєнних злочинів. У статті наведено висновки щодо активного використання електронних інформаційних систем, які використовуються в процесі розслідування воєнних злочинів та військових правопорушень, зокрема для збирання та зберігання доказів, пошуку та систематизації інформації і складання процесуальних документів тощо. Окрім цього, автором запропоновано розширити сферу використання електро- нних інформаційних систем, зокрема для застосування технологій хмарного зберігання інформації, проведення розпізнання особи за зовнішністю або голосом, проведення дистанційної комунікації між органами досудового розслідування, судом та міжнародними інстанціями, систематизації та індек- сування доказів, збирання інформації з відкритих джерел. The article is devoted to the study of the current state and prospects of using electronic information systems in the investigation of war crimes and military offenses during martial law. The relevance of the topic is driven by practical needs, as the number of war crimes and military offenses has significantly increased, as evidenced by the data from the Unified Register of Pre-Trial Investigations. Additionally, there is an urgent necessity for effective investigations and bringing perpetrators to justice. Furthermore, these types of criminal offenses attract high public interest. Objective. The purpose of this article is to conduct a comprehensive analysis of the current state of electronic information systems and the prospects for their application in the effective investigation of war crimes under the conditions of martial law. Methods. To obtain reliable results, the study used the following methods: the logical-structural method, which allowed for a logical and sequential presentation of scientific material; induction and deduction; formal-logical methods; as well as analysis and synthesis, which made it possible to generalize the findings of previous studies. The comparative legal method was applied to develop and clarify specific concepts, while the method of logical generalization was used to formulate conclusions. Results. The author explores the definition of the category of “war crimes”, analyzes the current state of electronic information systems used by investigative bodies for war crimes investigations, and highlights promising areas for the potential use of digital tools in such investigations. The article concludes that electronic information systems are actively utilized in the investigation of war crimes, particularly for collecting and storing evidence, searching for and systematizing information, and drafting procedural documents. Additionally, the author suggests expanding the scope of electronic information systems, particularly through the application of cloud storage technologies, facial or voice recognition systems, remote communication between pre-trial investigation bodies, courts, and international institutions, as well as the systematization and indexing of evidence and the collection of information from open sourcesItem ORGANIZED ENVIRONMENTAL CRIME AND WAR CRIMES AGAINST THE ENVIRONMENT: CONTEMPORARY CHALLENGES AND LEGAL RESPONSE MECHANISMS(2025) Chaika, R. A; Чайка, Р. А.Objective. The study aims to analyze organized environmental crime and war crimes against the environment, identify major threats to environmental security, assess the effectiveness of legal countermeasures, and justify the need for legislative improvements. Methods. General scientific and specialized legal methods were used: analysis and synthesis – to identify threats; comparative legal method – to examine international experience; statistical analysis – to assess crime trends; criminological method – to study the mechanisms of organized groups operating in the field of natural resource use. Results. It has been established that organized environmental crime adapts to legislative changes and utilizes corruption mechanisms. Illegal logging leads to ecosystem degradation and climate change. The study of international experience confirmed the effectiveness of control mechanisms for the origin of natural resources, particularly the Lacey Act (USA) and EU Regulation No. 995/2010. War crimes against the environment resulting from Russia’s armed aggression include ecosystem destruction, landmining, and water and air pollution. The most severe environmental damage was caused by the destruction of the Kakhovka Hydroelectric Power Plant. The study proposes legislative harmonization, the implementation of the concept of “ecocide” in international law, and the strengthening of anti-corruption measures. Conclusions. Environmental crime poses a threat to global security. The war in Ukraine has highlighted the need to improve international mechanisms for holding perpetrators accountable for ecocide. The further effectiveness of countermeasures will depend on legal harmonization, stricter criminal liability, enhanced international cooperation, and environmental rehabilitation mechanisms Мета. Дослідження спрямоване на аналіз організованої екологічної злочинності та воєнних зло- чинів проти довкілля, визначення основних загроз екологічній безпеці, оцінку ефективності правових механізмів протидії та обґрунтування необхідності вдосконалення законодавства. Методи. Використано загальнонаукові та спеціально-правові методи: аналіз і синтез – для визна- чення загроз, порівняльно-правовий – для дослідження міжнародного досвіду, статистичний аналіз – для оцінки тенденцій злочинності, кримінологічний – для вивчення механізмів діяльності організованих угруповань у сфері природокористування.Результати. Встановлено, що організована екологічна злочинність адаптується до змін у законодавстві та використовує корупційні механізми. Незаконне лісокористування призводить до деградації екосистем і кліматичних змін. Вивчення міжнародного досвіду підтвердило ефективність механізмів контролю за походженням природних ресурсів, зокрема Закону Лейсі (США) та Регламенту ЄС № 995/2010. Воєнні злочини проти довкілля, спричинені збройною агресією РФ, включають руйну- вання екосистем, мінування територій, забруднення води та повітря. Найбільші екологічні збитки завдав підрив Каховської ГЕС. Запропоновано гармонізацію законодавства, імплементацію поняття «екоцид» у міжнародне право та посилення антикорупційних заходів. Висновки. Екологічна злочинність загрожує глобальній безпеці. Війна в Україні актуалізувала потребу вдосконалення міжнародних механізмів притягнення до відповідальності за екоцид. Подальша ефективність боротьби залежатиме від гармонізації законодавства, посилення кримінальної відповідальності, міжнародного співробітництва та механізмів екологічної реабілітації.Item ЕТИКА ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТА ВИКЛИКИ(2025) Письменна, О.; Панасюк, А.; Pysmenna, O.; Panasyuk, А.У цій статті поставлено за мету проаналізувати взаємозв’язок між етичними та правовими ком- понентами у професійній діяльності державних службовців і визначити ефективні шляхи їх інтеграції для покращення управлінської ефективності та підвищення довіри громадян до державних інститу- цій. Дослідження актуальне через зростаючу потребу у створенні прозорої, доброчесної та відпові- дальної системи державного управління, що відповідає сучасним викликам. Методи дослідження включають комплексний аналіз нормативно-правових актів України, які регулюють діяльність державних службовців, а також вивчення міжнародного досвіду етичного регу- лювання державної служби. Застосовано порівняльний, системний та індуктивний методи для вияв- лення сильних і слабких сторін у впровадженні етичних стандартів у державне управління. Значну увагу приділено аналізу наукових публікацій із питань доброчесності, запобігання конфлікту інтересів, відповідальності службовців, а також механізмів забезпечення прозорості в державному секторі. Результати дослідження вказують на те, що більшість сучасних праць фокусуються на окремих аспектах, таких як уникнення корупційних ризиків, вирішення конфліктів інтересів чи відповідальність посадових осіб. Натомість цілісна інтеграція етичних та правових стандартів у державне управління залишається не досить дослідженою. Виявлено, що відсутність системного підходу у впровадженні етичних принципів обмежує ефективність державної служби. У статті запропоновано низку прак- тичних рекомендацій включно зі створенням спеціалізованих навчальних програм з етики для держав- них службовців, посиленням внутрішнього та зовнішнього контролю, а також удосконаленням кадро- вої політики для залучення до державного сектору висококваліфікованих і доброчесних спеціалістів. Висновки свідчать, що інтеграція етичних і правових компонентів є ключовою умовою підвищення ефективності управлінських процесів та забезпечення прозорості у роботі державних органів. Це не лише сприяє підвищенню довіри громадян, але і створює основу для інституційної стійкості та під- вищення загального рівня доброчесності у державному секторі. Запропоновані рекомендації можуть бути адаптовані до умов різних країн та інституцій з урахуванням особливостей їх правового й етич- ного середовища. Перспективи подальших досліджень включають глибший аналіз методів професійної підготовки службовців у провідних країнах світу, вивчення впливу цифрових технологій на формування етичної культури в державному секторі, а також розробку ефективних механізмів контролю для забезпечення дотримання етичних і правових норм. Крім того, важливим напрямом є оцінка впливу запропонованих реформ на ефективність державної служби та рівень довіри громадян до державних інституцій. This article aims to analyze the relationship between ethical and legal components in the professional activities of civil servants and to identify effective ways to integrate them to enhance administrative efficiency and increase public trust in government institutions. The research is relevant due to the growing need to establish a transparent, ethical, and accountable public administration system that meets modern challenges. The research methods include a comprehensive analysis of Ukrainian regulatory and legal acts governing the activities of civil servants and an examination of international experience in ethical regulation of public service. Comparative, systematic, and inductive methods were applied to identify the strengths and weaknesses in the implementation of ethical standards in public administration. Significant attention was given to the analysis of scholarly publications on integrity, prevention of conflicts of interest, responsibility of public officials, and mechanisms to ensure transparency in the public sector. The research findings indicate that most contemporary studies focus on specific aspects, such as avoiding corruption risks, resolving conflicts of interest, or the accountability of officials. However, the holistic integration of ethical and legal standards into public administration remains insufficiently explored. It was found that the lack of a systemic approach to implementing ethical principles limits the effectiveness of public service. The article offers several practical recommendations, including the development of specialized ethics training programs for civil servants, strengthening internal and external control, and improving personnel policies to attract highly qualified and ethical professionals to the public sector. The conclusions demonstrate that the integration of ethical and legal components is a key condition for improving the efficiency of administrative processes and ensuring transparency in the work of public institutions. This not only contributes to increased public trust but also lays the foundation for institutional resilience and a higher overall level of integrity in the public sector. The proposed recommendations can be adapted to the conditions of different countries and institutions, taking into account their specific legal and ethical environments. The prospects for further research include a deeper analysis of professional training methods for civil servants in leading countries, studying the impact of digital technologies on the formation of ethical culture in the public sector, and developing effective control mechanisms to ensure compliance with ethical and legal norms. Furthermore, an important direction is assessing the impact of the proposed reforms on the effectiveness of public service and the level of public trust in government institutionsItem THE FUNCTION OF THE INTERNATIONAL ORGANIZATIONS IN THE FRAMEWORK OF LEGAL FINANCIAL RELATIONS(2025) Ivanova, R.; Іванова, Р.With the advent of globalization, the relevance of states in the formulation of international relations regarding finances has augmented. The main aim is understanding the roles of international organizations within the context of legal regulation of finances. In an era of globalization, maintaining financial security, ensuring transparency, and proper oversight has become extremely important. International organizations such as the International Monetary Fund (IMF) and the World Bank, the Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD), and the Bank for International Settlements (BIS) have important responsibilities in the development of financial laws and maintenance of economic security. These institutions provide funds, set up rules, and enable international cooperation to make sure that a country’s financial system is protected during to economic downturns. The study uses such research methods as combination of normative-legal analysis, comparative legal analysis, and a systemic approach to assess the performance of these international organizations in the area of legal financial governance. The results show that there is significant contribution of international organizations towards financial stabilization; however, issues of regulatory imbalance, economic independence, and enforcement of compliance are clear problems. It is noted that many countries especially developing economies find it difficult to bring their national laws to compatibility with the international legal regime. Conclusions in this research are described in the articles elucidate that promoting cooperation in relation to financial international institutions and national regulatory authorities is a prerequisite to achieve efficient and equitable global finance. Moreover, progress in the relations of transparency, accountability, and law alignment within global financial systems would strengthen and make financial management more sustainable. It can be concluded that the activity of international organizations with regard to financial law is central for achieving world economic order and balanced financial progress. З появою глобалізації зросла актуальність держав у формуванні міжнародних відносин щодо фінан- сів. Основною метою є розуміння ролі міжнародних організацій у контексті правового регулювання фінансів. В епоху глобалізації підтримання фінансової безпеки, забезпечення прозорості та належ- ного нагляду стало надзвичайно важливим. Такі міжнародні організації, як Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і Банк міжнародних розрахунків (BIS), несуть відповідальність за розробку фінансового законодавства та підтримку економічної безпеки. Ці інституції надають кошти, встановлюють правила та забез- печують міжнародну співпрацю, щоб забезпечити захист фінансової системи країни під час економіч- них спадів. У дослідженні використовуються такі методи дослідження, як поєднання нормативно-правового аналізу, порівняльно-правового аналізу та системного підходу для оцінки діяльності цих міжнародних організацій у сфері правового фінансового управління. Результати показують, що є значний внесок міжнародних організацій у фінансову стабілізацію; однак питання нормативного дисбалансу, економічної незалежності та забезпечення відповідності є очевидними проблемами. Відзначається, що багатьом країнам, особливо економікам, що розвива- ються, важко привести свої національні закони у відповідність до міжнародних правових режимів. Висновки цього дослідження, описані у статті, пояснюють, що сприяння співпраці між фінансо- вими міжнародними установами та національними регуляторними органами є необхідною умовою для досягнення ефективних і справедливих глобальних фінансів. Більше того, прогрес у відносинах прозо- рості, підзвітності та правового узгодження в глобальних фінансових системах зміцнить і зробить управління фінансами більш стійким. Можна зробити висновок, що діяльність міжнародних організа- цій у сфері фінансового права є центральною для досягнення світового економічного порядку та зба- лансованого фінансового прогресуItem ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН: МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВІДНОСНОСТІ(2025) Гаврилюк, О.; Gavryliuk, O.Метою статті є визначення граней відносності категорії ефективності правового регулювання господарських відносин залежно від ракурсу юридичного погляду на відповідну характеристику госпо- дарського права як у контексті наукових досліджень, так і практики правотворчості, правореалізації та правозастосування з метою окреслення можливих особливостей її аналізу у конкретних умовах і з точки зору можливих цілей господарсько-правового регулювання. Методологічною основою дослідження виступають загальнонаукові методи аналізу та синтезу, а також індуктивний та дедуктивний методи. Комбінація історичного, аксіоматичного та системно функціонального методів дозволила сформувати методологічний концепт засобу визначення ефектив- ності правового регулювання господарських відносин. Результати. Автор висвітлює не розглянуті раніше у межах вітчизняних юридичних досліджень аспекти відносності ефективності правового регулювання господарських відносин за темпоральною глибиною (горизонтально), а також за характером (обсягом) спричинюваних наслідків не лише для визначеної мети, проте також і для суміжних правовідносин, врегульованих як нормами певної галузі, так й інших галузей права (вертикально). Висновки. Результатом осмислення порушеної проблеми виступило формування автором основних положень методологічної рамки або базового концепту методу визначення ефективності право- вого регулювання господарських відносин з урахуванням відносності відповідного показника. В основу пропонованого конструкту покладається причинно-наслідкова схема «засіб правового регулювання – наслідок (результат)», яка забезпечує можливість аналізу інструмента, тобто правового засобу регу- лювання господарських відносин, а також наслідків його застосування. Встановлюється, що втілення сформованого концепту у кінцевому методологічному продукті може бути забезпечене лише подальшою науковою розробкою зазначеної моделі із втіленням у ній чітких вимірюваних критеріїв, що окреслять гносеологічний потенціал відповідного методу і сферу, тобто предметний діапазон його можливого застосування. Purpose of the article is to outline the facets of relativity of the category “efficiency of economic relations legal regulation” in dependence of the angle of analysis of appropriate economic law problem particularly during its consideration either from the point of view of scientific research or law-making, law-realization and law-enforcement with the purpose to reveal the possible features of its comprehension in specific terms and taking into consideration the vаriety of possible aims of economic law regulation. The methodological basis of the research is formed by general scientific methods of analysis and synthesis, as well as inductive and deductive methods. At the same time the combination of historical, axiomatic and system-functional methods allowed to form the methodological concept of the instrument for determination of the efficiency of economic relations regulation. Results. The author highlights not considered before in the juridical researches aspects of relativity of economic relations legal regulation efficiency according to temporal depth (horizontally) as well as the character (volume) of consequences caused not only for defined aim, but also for adjacent legal relations regulated by legislative provisions of one or a few fields of law (vertically). Conclusions. The results of comprehension of the problem has embodied in author’s formulation of the main provisions of methodological frame that is the basic concept of the method of determination of economic relations regulation efficiency taking into account the relativity of appropriate indicator. The proposed construct is based on the cause and effect scheme “mean of legal regulation – consequence (result)” that allows to analyze the instrument, namely the legal mean of economic relations regulation, as well as consequences of its application. It is determined that embodiment of above-mentioned concept in final methodological product can be provide only by further scientific development of outlined model with its concretization by clear measurable criteria which in total will delineate the gnoseological potential of appropriate method as well as the sphere namely the subject range of its application.Item ВПЛИВ ВОЄННОГО СТАНУ НА КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ЛЮДИНИ(2025) Зверховська, В.; Zverkhovska, V.Мета наукової статті полягає у дослідженні впливу воєнного стану на циркуляцію конституцій- них прав громадян в Україні, а також пошук правових механізмів, які б могли забезпечити баланс між обмеженням прав та необхідністю захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та національної безпеки. Крім цього, також сформовано загальні принципи вдосконалень правового регулювання з приводу окресленого питання. Методи, що застосовані під час дослідження цієї теми, – це насамперед системний аналіз та метод порівняння, логічного та структурного аналізу, що залучались для вивчення механізмів обмеження прав в умовах воєнного стану. Також було використано міждисциплінарний підхід, що включає аналіз норм Конституції України та спеціального законодавства про правовий режим воєнного стану. Результатом статті стало проведення аналізу з приводу правового режиму воєнного стану в Укра- їні, що має чіткі нормативно-правові основи, які дозволяють обмежувати певні права громадян для забезпечення безпеки держави. Також виокремлено підстави та мету введення воєнного стану, його особливості проведення та порядок запровадження. Зазначено специфіку обмеження прав та свобод осіб та виокремлено, які права категорично не можуть бути обмеженими. Проаналізовані різні думки наукової спільноти та виокремлено позицію автора з приводу цього питання. Аналіз практики показав важливість дотримання принципів законності, пропорційності та легітимності у разі впровадження обмежень. Також важливим результатом є й те, що порівняння з міжнародним досвідом виявило можливості для вдосконалення українського законодавства через адаптацію найкращих практик. Висновки. Питання воєнного стану є досить актуальним для сьогодення та стає чималим викликом для правової системи України, адже необхідно балансувати між забезпеченням громадянам захисту прав та свобод та потребою в захисті й національних інтересів. Тому для ефективного регулювання зазначених питань необхідно вдосконалення законодавчих механізмів шляхом правотворчості, що сприятиме лише зміцненню принципу верховенства права та захисту конституційних прав, що мають та гарантуються громадянам такої країни The purpose of the scientific article is to study the impact of martial law on the circulation of constitutional rights of citizens in Ukraine, as well as legal mechanisms that could ensure a balance between the restriction of rights and the protection of state sovereignty, territorial integrity and national security. In addition, general principles for improving legal regulation regarding the outlined issue have also been formed. The methods used in the study of this topic are primarily system analysis and methods of comparison, logical and structural analysis, which were used to study the mechanisms of rights restriction under martial law. An interdisciplinary approach was also used, including the analysis of the norms of the Constitution of Ukraine and special legislation on the legal regime of martial lawThe result of the article was an analysis of the reason for the legal regime of martial law in Ukraine, which has clear normative and legal foundations that allow limiting certain rights of citizens to ensure the security of the state. The basis and purpose of introducing martial law, its specifics and the procedure for implementation are also highlighted. The specifics of the restriction of the rights and freedoms of individuals are indicated, and the rights that cannot be restricted categorically are highlighted. Different opinions of the scientific community are analyzed and the author’s position on this issue is highlighted. The analysis of practice showed the importance of observing the principles of legality, proportionality and legitimacy when implementing restrictions. Also, the result is that the comparison with international experience revealed opportunities for improving Ukrainian legislation through the adaptation of best practices. Conclusions. The issue of martial law is quite relevant for today and becomes a significant challenge for the legal system of Ukraine, however, it is necessary to balance between ensuring protection of rights and freedom of citizens and the need to protect national interests. Therefore, for the effective regulation of these issues, it is necessary to improve the legislative mechanisms through law-making, which will only contribute to the strengthening of the principle of the rule of law and the protection of the constitutional rights that citizens of this country have and are guaranteedItem НАУКОВИЙ ВІСНИК ХЕРСОНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ. СЕРІЯ : ЮРИДИЧНІ НАУКИ. ВИП. 6(2024) Стратонов, В. М.Item ОКРЕМІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ В МІЖНАРОДНОМУ ТА НАЦІОНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ(2024) Стратонов, В. М.; Самойленко, М. С.; Stratonov, V. M.; Samoilenko, M. S.Як у національному, так і міжнародному праві під час складання нормативно правових документів використовуються специфічні терміни та поняття, до того ж використовуються оцінні поняття. Завдяки їх існуванню правозастосовнику спрощується форма застосування та тлумачення окремих положень нормативно правових актів. Характерною рисою понятійного апарату міжнародного законодавства є визначення понять саме в контексті конкретного нормативно-правового акта. У національному законодавстві за останні десять років в окремих галузях права внесена окрема норма, яка розкриває зміст то чи іншого терміна. Проте можуть виникати різночитання під час тлумачення понять, закріплених як на міжнародному, так і на національному рівні. Тому вважаємо за потрібне провести порівняльне визначення понять і термінів, які використовуються як у вітчизняних, так і в міжнародних правових актах, привернути увагу до цієї проблеми. Особлива увага повинна приділя- тися поняттю толерантності. Мета – здійснення порівняльного аналізу визначення термінів і понять у міжнародному та націо- нальному законодавстві для їх уніфікованого сприйняття та використання під час складання норма- тивно правових документів. Методи. Для досягнення зазначеної мети й отримання належних результатів дослідження основу становили такі методи: логічно-структурний, що дало змогу логічно й послідовно викласти науковий матеріал, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, формально-логічний, порівняльно-правовий і метод логічного узагальнення. Результати. У статті проведено порівняльний аналіз великої кількості міжнародних і вітчизняних правових документів, виявлено деякі закономірності й особливості щодо викладення у них термінів та понять. Висновки. Близькі за своєю зовнішньою схожістю та змістом поняття й терміни можуть по-різ- ному визначатись як у міжнародному, так і національному законодавстві. Поняття, закріплені на міжнародному рівні, можуть бути взагалі відсутні на національному або, навпаки, визначатися більш конкретизовано та розширено, ніж у документах іноземних держав. Both in national and international law, when drafting regulatory legal documents, specific terms and concepts are used, and evaluative concepts are also used. Thanks to their existence, the form of application and interpretation of individual provisions of regulatory legal acts is simplified for the law enforcement officer. A characteristic feature of the conceptual apparatus of international law is the definition of concepts precisely in the context of a specific regulatory legal act. In national legislation, over the past ten years, in certain branches of law, a separate norm has been introduced that reveals the meaning of a particular term. However, differences may arise when interpreting concepts fixed at both the international and national levels. Therefore, we consider it necessary to conduct a comparative definition of concepts and terms used in both domestic and international legal acts, to draw attention to this problem. Special attention should be paid to the concept of tolerance. Purpose. Carrying out a comparative analysis of the definition of terms and concepts in international and national legislation for their unified perception and use when drawing up regulatory legal documents. Methods. To achieve the stated goal and obtain appropriate research results, the following methods were used: logical-structural, which allowed for a logical and consistent presentation of scientific material, analysis and synthesis, induction and deduction, formal-logical, comparative-legal and the method of logical generalization. Results. The article provides a comparative analysis of many international and domestic legal documents, and some patterns and features of the presentation of terms and concepts in them were identified. Conclusions. Concepts and terms that are close in their external similarity and content can be defined differently in both international and national legislation. Concepts fixed at the international level may be completely absent at the national level, or, conversely, be defined more specifically and expandedly than in documents of foreign states.