Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Юридичні науки (Випуск 1, 2 (2022)), (Випуск 1, 2, 4, 5, 6 (2023)), Вип. 1, 2, 3 ,4, 5, 6 (2024), Вип. 1 (2025)

Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/17320

Browse

Now showing 1 - 20 of 101

FREEDOM AND JUSTICE IN THE THEORY OF JURISPRUDENCE
(2022) Lutcky, R. P.; Луцький, Р. П.
Historically, the concept of “positive law” was formed by the natural law school, under which law of each country, which is effective, alters based on legislative will due to changes in social life. Such changes often contradict natural law which is common to all peoples, permanent and fixed, and determined by the unique nature of man. The author considers the very term “positive law”, which is used in the legal meaning, to characterize legal rules which tangibly (impartially) exist and find specific implementation (action) in the relevant legal relations. At the level of positive law, legal provisions having legal force differ from those standards which have been canceled or have lost their validity, as well as from concepts of standards which have not yet been adopted, but there is a need to take them into account in the future (bills, proposals, requests, legal ideas, etc.). The author concludes that the Latin term “delegelata” (subject to the law in force) is sometimes used in this sense to characterize positive law. If a specific issue is not settled by the current law, but its resolution is desired, the phrase “delegeferenda” (according to the subsequent adopted law) is used. Therefore, the modern realities of the development of Ukraine as an independent state demand the clarification of the essence and peculiarities of the functioning of current law like never before, that is, written, positive law based on a correct understanding of the terms of freedom and justice as categories which render and elucidate the problematic components of the process of democratization of the state and society in the legislator’s contemporary interpretation. At the same time, it should always be kept in mind that the desire to implement the mentioned fundamental principles of law cannot be deliberately hyperbolized and transformed into anarchy or totalitarianism, thereby endangering the existence of society. Дослідження понять свободи та справедливості як філософських категорій проводяться вже три- валий час. Категорія права є досить вивченою. Проте в теорії права мало приділяється уваги роз- криттю сутності «позитивного права» як реальної форми права. Взаємозв'язок форми та матерії (відповідність права таким категоріям як справедливість, рівність, свобода, гуманізм) виступає тією складовою, яка характеризує сутнісну основу права щодо регулювання суспільних відносин.
THE FUNCTION OF THE INTERNATIONAL ORGANIZATIONS IN THE FRAMEWORK OF LEGAL FINANCIAL RELATIONS
(2025) Ivanova, R.; Іванова, Р.
With the advent of globalization, the relevance of states in the formulation of international relations regarding finances has augmented. The main aim is understanding the roles of international organizations within the context of legal regulation of finances. In an era of globalization, maintaining financial security, ensuring transparency, and proper oversight has become extremely important. International organizations such as the International Monetary Fund (IMF) and the World Bank, the Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD), and the Bank for International Settlements (BIS) have important responsibilities in the development of financial laws and maintenance of economic security. These institutions provide funds, set up rules, and enable international cooperation to make sure that a country’s financial system is protected during to economic downturns. The study uses such research methods as combination of normative-legal analysis, comparative legal analysis, and a systemic approach to assess the performance of these international organizations in the area of legal financial governance. The results show that there is significant contribution of international organizations towards financial stabilization; however, issues of regulatory imbalance, economic independence, and enforcement of compliance are clear problems. It is noted that many countries especially developing economies find it difficult to bring their national laws to compatibility with the international legal regime. Conclusions in this research are described in the articles elucidate that promoting cooperation in relation to financial international institutions and national regulatory authorities is a prerequisite to achieve efficient and equitable global finance. Moreover, progress in the relations of transparency, accountability, and law alignment within global financial systems would strengthen and make financial management more sustainable. It can be concluded that the activity of international organizations with regard to financial law is central for achieving world economic order and balanced financial progress. З появою глобалізації зросла актуальність держав у формуванні міжнародних відносин щодо фінан- сів. Основною метою є розуміння ролі міжнародних організацій у контексті правового регулювання фінансів. В епоху глобалізації підтримання фінансової безпеки, забезпечення прозорості та належ- ного нагляду стало надзвичайно важливим. Такі міжнародні організації, як Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і Банк міжнародних розрахунків (BIS), несуть відповідальність за розробку фінансового законодавства та підтримку економічної безпеки. Ці інституції надають кошти, встановлюють правила та забез- печують міжнародну співпрацю, щоб забезпечити захист фінансової системи країни під час економіч- них спадів. У дослідженні використовуються такі методи дослідження, як поєднання нормативно-правового аналізу, порівняльно-правового аналізу та системного підходу для оцінки діяльності цих міжнародних організацій у сфері правового фінансового управління. Результати показують, що є значний внесок міжнародних організацій у фінансову стабілізацію; однак питання нормативного дисбалансу, економічної незалежності та забезпечення відповідності є очевидними проблемами. Відзначається, що багатьом країнам, особливо економікам, що розвива- ються, важко привести свої національні закони у відповідність до міжнародних правових режимів. Висновки цього дослідження, описані у статті, пояснюють, що сприяння співпраці між фінансо- вими міжнародними установами та національними регуляторними органами є необхідною умовою для досягнення ефективних і справедливих глобальних фінансів. Більше того, прогрес у відносинах прозо- рості, підзвітності та правового узгодження в глобальних фінансових системах зміцнить і зробить управління фінансами більш стійким. Можна зробити висновок, що діяльність міжнародних організа- цій у сфері фінансового права є центральною для досягнення світового економічного порядку та зба- лансованого фінансового прогресу
ORGANIZED ENVIRONMENTAL CRIME AND WAR CRIMES AGAINST THE ENVIRONMENT: CONTEMPORARY CHALLENGES AND LEGAL RESPONSE MECHANISMS
(2025) Chaika, R. A; Чайка, Р. А.
Objective. The study aims to analyze organized environmental crime and war crimes against the environment, identify major threats to environmental security, assess the effectiveness of legal countermeasures, and justify the need for legislative improvements. Methods. General scientific and specialized legal methods were used: analysis and synthesis – to identify threats; comparative legal method – to examine international experience; statistical analysis – to assess crime trends; criminological method – to study the mechanisms of organized groups operating in the field of natural resource use. Results. It has been established that organized environmental crime adapts to legislative changes and utilizes corruption mechanisms. Illegal logging leads to ecosystem degradation and climate change. The study of international experience confirmed the effectiveness of control mechanisms for the origin of natural resources, particularly the Lacey Act (USA) and EU Regulation No. 995/2010. War crimes against the environment resulting from Russia’s armed aggression include ecosystem destruction, landmining, and water and air pollution. The most severe environmental damage was caused by the destruction of the Kakhovka Hydroelectric Power Plant. The study proposes legislative harmonization, the implementation of the concept of “ecocide” in international law, and the strengthening of anti-corruption measures. Conclusions. Environmental crime poses a threat to global security. The war in Ukraine has highlighted the need to improve international mechanisms for holding perpetrators accountable for ecocide. The further effectiveness of countermeasures will depend on legal harmonization, stricter criminal liability, enhanced international cooperation, and environmental rehabilitation mechanisms Мета. Дослідження спрямоване на аналіз організованої екологічної злочинності та воєнних зло- чинів проти довкілля, визначення основних загроз екологічній безпеці, оцінку ефективності правових механізмів протидії та обґрунтування необхідності вдосконалення законодавства. Методи. Використано загальнонаукові та спеціально-правові методи: аналіз і синтез – для визна- чення загроз, порівняльно-правовий – для дослідження міжнародного досвіду, статистичний аналіз – для оцінки тенденцій злочинності, кримінологічний – для вивчення механізмів діяльності організованих угруповань у сфері природокористування.Результати. Встановлено, що організована екологічна злочинність адаптується до змін у законодавстві та використовує корупційні механізми. Незаконне лісокористування призводить до деградації екосистем і кліматичних змін. Вивчення міжнародного досвіду підтвердило ефективність механізмів контролю за походженням природних ресурсів, зокрема Закону Лейсі (США) та Регламенту ЄС № 995/2010. Воєнні злочини проти довкілля, спричинені збройною агресією РФ, включають руйну- вання екосистем, мінування територій, забруднення води та повітря. Найбільші екологічні збитки завдав підрив Каховської ГЕС. Запропоновано гармонізацію законодавства, імплементацію поняття «екоцид» у міжнародне право та посилення антикорупційних заходів. Висновки. Екологічна злочинність загрожує глобальній безпеці. Війна в Україні актуалізувала потребу вдосконалення міжнародних механізмів притягнення до відповідальності за екоцид. Подальша ефективність боротьби залежатиме від гармонізації законодавства, посилення кримінальної відповідальності, міжнародного співробітництва та механізмів екологічної реабілітації.
АБОРТ ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА РЕПРОДУКТИВНОГО ВИБОРУ ЖІНКИ: ДОСЛІДЖЕННЯ ОКРЕМИХ АСПЕКТІВ ПОВНОЇ АБО ЧАСТКОВОЇ ЗАБОРОНИ
(2022) Гавловська, А. О.; Проценко, М. В.; Havlovska, A. O.; Protsenko, M. V.
У статті досліджено досвід окремих країн у сфері часткової або повної заборони аборту як форми реалізації права репродуктивного вибору жінки. Розглянуто вплив такої заборони на формування низки негативних соціальних явищ у досліджуваних країнах. The article examines the experience of individual countries in the field of partial or complete prohibition of abortion as a form of exercising a woman’s right to reproductive choice. Namely, the experience of the USSR (20–60s of the 20th century), Ireland (80–90s of the 20th century – the beginning of the 21st century), the United States (70–90s of the 20th century – the beginning of the 21st century) and of Poland (20s of the 21st century). The negative social phenomena of a complete or partial ban on abortion as a form of exercising a woman’s right to reproductive choice are such negative social phenomena as: violation of a woman’s right to reproductive choice; the development of the “abortion underground”, the carrying out of illegal abortions, which in most countries is a criminal offence; performing abortions by incompetent persons, without proper medical education and in unsanitary conditions; increasing the mortality rate of women and harming their reproductive health; full or partial prohibition of abortion violates a woman’s right to life and respect and private and family life; lack of effective mechanisms for identifying legal grounds for abortion based on medical or socio-economic indicators; protest movements of supporters and opponents of the legalization of abortion, confrontation with law enforcement agencies; lack of an adequate system of medical and social institutions, material support for mothers and families in which children with physical and mental disabilities were born, as a result of the ban on abortions due to defects and genetic diseases of the fetus; a decrease in the birth rate in most countries of the world (for example, in Poland, the birth rate is 1.4); not all women have equal access to free abortion and others.
АКТУАЛЬНІ НАПРЯМИ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
(2025) Стратонов, В.; Stratonov, V.
Статтю присвячено стану і перспективам використання електронних інформаційних систем у розслідуванні воєнних злочинів та військових правопорушень під час дії воєнного стану. Актуальність теми зумовлена потребами практики, оскільки чисельна кількість воєнних злочинів та військових пра- вопорушень значно зросла, про це свідчать показники ЄРДР, а також нагальною необхідністю ефек- тивного розслідування та притягнення до відповідальності винних осіб. Необхідно зауважити, що до таких видів кримінальних правопорушень проявляється високий суспільний інтерес. Мета. Мета цієї статті полягає у комплексному аналізі актуального стану використання елек- тронних інформаційних систем і перспективних напрямів їх застосування для ефективного розсліду- вання воєнних злочинів у сучасних реаліях воєнного стану. Методи. З метою отримання достовірних результатів у процесі дослідження були використані такі методи: логічно-структурний, який дозволив логічно та послідовно викласти науковий матеріал, індук- ції й дедукції, формально-логічний метод та аналізу і синтезу, що дозволили провести певні узагальнення на основі вже проведених досліджень, порівняльно-правовий метод використовувався для формування та закріплення окремих понять, метод логічного узагальнення дозволив сформувати висновки. Результати. Автором висвітлено питання визначення категорії «воєнні злочини», здійснено аналіз актуального стану використання електронних інформаційних систем органами розслідування «воєн- них злочинів» та «військових правопорушень», а також наведено перспективні напрями потенційного використання цифрових інструментів у розслідуванні воєнних злочинів. У статті наведено висновки щодо активного використання електронних інформаційних систем, які використовуються в процесі розслідування воєнних злочинів та військових правопорушень, зокрема для збирання та зберігання доказів, пошуку та систематизації інформації і складання процесуальних документів тощо. Окрім цього, автором запропоновано розширити сферу використання електро- нних інформаційних систем, зокрема для застосування технологій хмарного зберігання інформації, проведення розпізнання особи за зовнішністю або голосом, проведення дистанційної комунікації між органами досудового розслідування, судом та міжнародними інстанціями, систематизації та індек- сування доказів, збирання інформації з відкритих джерел. The article is devoted to the study of the current state and prospects of using electronic information systems in the investigation of war crimes and military offenses during martial law. The relevance of the topic is driven by practical needs, as the number of war crimes and military offenses has significantly increased, as evidenced by the data from the Unified Register of Pre-Trial Investigations. Additionally, there is an urgent necessity for effective investigations and bringing perpetrators to justice. Furthermore, these types of criminal offenses attract high public interest. Objective. The purpose of this article is to conduct a comprehensive analysis of the current state of electronic information systems and the prospects for their application in the effective investigation of war crimes under the conditions of martial law. Methods. To obtain reliable results, the study used the following methods: the logical-structural method, which allowed for a logical and sequential presentation of scientific material; induction and deduction; formal-logical methods; as well as analysis and synthesis, which made it possible to generalize the findings of previous studies. The comparative legal method was applied to develop and clarify specific concepts, while the method of logical generalization was used to formulate conclusions. Results. The author explores the definition of the category of “war crimes”, analyzes the current state of electronic information systems used by investigative bodies for war crimes investigations, and highlights promising areas for the potential use of digital tools in such investigations. The article concludes that electronic information systems are actively utilized in the investigation of war crimes, particularly for collecting and storing evidence, searching for and systematizing information, and drafting procedural documents. Additionally, the author suggests expanding the scope of electronic information systems, particularly through the application of cloud storage technologies, facial or voice recognition systems, remote communication between pre-trial investigation bodies, courts, and international institutions, as well as the systematization and indexing of evidence and the collection of information from open sources
ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ У СТВОРЕННІ ПРОФІЛЯ ЗЛОЧИНЦЯ
(2024) Стратонов, В.; Stratonov, V.; Дзюрбель, А.; Dzyurbel, A.
Метою статті є проведення історичного розвитку формування психологічного, кримінологічного та криміналістичного профілю злочинця, аналізу можливостей використання штучного інтелекту у формуванні профілю правопорушника в сучасних умовах. Надати узагальнення та навести позитивні, а також негативні наслідки використання штучного інтелекту (ШІ), вказати на можливі ризики під час криміналістичного профілювання злочинця, формуванні його як психологічного, так і криміналіс- тичного профілю. Методи. Методи, які було використано в роботі, дозволили повною мірою досягти поставле- ної мети. Основу склали такі методи, як логічно-структурний, що дозволило логічно та послідовно викласти науковий матеріал; історико-порівняльний метод надав змогу виокремити в хронологічному історичному порядку розвиток затронутої проблематики, також було використано такі методи як аналіз, синтез, метод логічного узагальнення. Результати. Наукова робота присвячена методам профілювання злочинців, зокрема з використан- ням штучного інтелекту (ШІ). Основну увагу приділено криміналістичним та психологічним аспек- там, які застосовуються для створення психологічного портрету злочинця. Описано етапи аналізу, включаючи оцінку місця злочину, поведінкові та соціальні риси підозрюваного, його мотиви, а також можливі психічні відхилення. В науковій роботі також розглядається історичний розвиток профілювання, починаючи з робіт Чезаре Ломброзо та Ганса Гросса, до сучасних досягнень, таких як інтерв’ювання підозрюваних і гео- графічний аналіз. Значна увага приділена роботам фахівців практиків Роберт Ресслер –видатний про- файлер ФБР, який працював разом з Джоном Дугласом, Проаналізовано роботи Девіда Кантера, психо- лога, засновника так званої «інвестигаційної психології». Його дослідження пов’язані з використанням психологічних методів для складання профілю злочинця, включаючи просторовий аналіз поведінки зло- чинця на місці злочину. Особливий акцент зроблено на застосуванні штучного інтелекту (ШІ), який допомагає аналізувати великі масиви даних, прогнозувати ймовірні місця злочинів та ідентифікувати психологічні риси підозрюваних. Таким чином, робота підкреслює значний потенціал профілювання для оперативного розслідування злочинів і швидшого виявлення підозрюваних. Висновки. Слідчі повинні використовувати можливості штучного інтелекту (ШІ) лише як допо- міжний інструмент і приймати остаточні рішення самостійно. Використання штучного інтелекту (ШІ) у криміналістичному профілюванні може значно покра- щити здатність правоохоронних органів ефективно та точно працювати на різних стадіях криміналь- ного провадження, навіть в процесі підготовки та проведення окремих слідчих дій, особливо допиту, слідчого експерименті та інших негласних слідчих (розшукових) слідчих дій. Використання можли- востей штучного інтелекту (ШІ) потребує відповідального та обережного підходу. Тому складання профілю правопорушника допоможе звузити коло підозрюваних, створить можливості органу розслі- дування отримати важливі теорії про мотиви та характер злочинця, що може суттєво прискорити розслідування. The purpose of the article is to carry out the historical development of the formation of the psychological, criminological and forensic profile of the criminal, to analyze the possibilities of using artificial intelligence in the formation of the profile of the offender in modern conditions. A generalization is made and the positive and negative consequences of the use of artificial intelligence (AI) are given, and the possible risks of forensic profiling are indicated. Methods. The methods used in the work made it possible to fully achieve the set goal. The basis was such methods as logical-structural, which made it possible to present the scientific material logically and consistently, historically comparative, which made it possible to single out in chronological order the development of the affected issues, such methods as analysis, synthesis, and the method of logical generalization were also used. The results. The scientific work is devoted to methods of profiling criminals using artificial intelligence (AI). The main attention is paid to forensic and psychological aspects, which are used to create a psychological portrait of a criminal. The stages of the analysis are described, including the assessment of the crime scene, the suspect’s behavioral and social characteristics, his motives, and possible mental disorders. The paper also examines the historical development of profiling, from the work of Cesare Lombroso and Hans Gross to modern advances such as suspect interviewing and geographic analysis. Considerable attention is paid to the work of specialist practitioners, Robert Ressler, an outstanding FBI profiler who worked together with John Douglas. The works of David Kanter, a psychologist, the founder of the so-called "investment psychology", are analyzed. His research involves the use of psychological methods for criminal profiling, including spatial analysis of criminal behavior at crime scenes. Special emphasis is placed on the use of artificial intelligence (AI), which helps analyze large data sets, predict likely crime scenes and identify psychological traits of suspects. Thus, the work highlights the significant potential of profiling for prompt investigation of crimes and faster identification of suspects. Conclusions. Іnvestigators should use artificial intelligence (AI) capabilities only as a supporting tool and make final decisions on their own. The use of artificial intelligence (AI) in forensic profiling can significantly improve the ability of law enforcement agencies to work efficiently and accurately at various stages of criminal proceedings, even in the process of preparing and conducting individual investigative actions, especially interrogation, investigative experiment and other covert investigative (detective) investigative actions. Using the capabilities of artificial intelligence (AI) requires a responsible and careful approach. Therefore, compiling a profile of an offender will help to narrow down the circle of suspects, will create opportunities for the investigative body to obtain important theories about the motives and nature of the criminal, which can significantly speed up the investigation.
ВИЇЗД ДІТЕЙ ТА СТУДЕНТІВ ЗА КОРДОН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
(2023) Коваленко, М. В.; Kovalenko, M. V.
У статті досліджено порядок перетину кордону дітьми в умовах воєнного стану, сформульовано потенційні ризики, викликані правилами перетину кордону, розглянуто порядок перетину в умовах воєнного стану кордону студентами, які вступили на навчання до іноземних вищих навчальних закладів, сформульовано напрямки вдосконалення законодавчого регулювання у цій сфері. Метою дослідження є аналіз сучасного законодавства, що регулює питання виїзду за кордон в умовах воєнного стану дітей, а також студентів чоловічої статі, що вступили на навчання до іноземних навчальних закладів; формулювання основних проблем правового регулювання перетину державного кордону в умовах воєнного стану дітьми та студентами чоловічої статі, які вступили на навчання до іноземних вищих навчальних закладів, та напрямків удосконалення законодавства у цій сфері. В результаті було проаналізовано зміни у законодавстві щодо перетину державного кордону дітьми та студентами іноземних вищих навчальних закладів, що відбулись у зв’язку із введенням воєнного стану в Україні; з’ясовано судову практику у справах, пов’язаних з перетином в умовах воєнного стану державного кордону дітьми та студентами чоловічої статі, які вступили на навчання до іноземних вищих навчальних закладів. Як висновок варто зазначити, що існуючий на сьогодні рівень нормативно-правового регулювання перетину державного кордону України дітьми, а також громадянами України – студентами чоловічої статі, які навчаються в іноземних вищих навчальних закладах, є недосконалим та не дозволяє повною мірою реалізувати належні громадянам України права і свободи у сфері перетину державного кордону України. Поряд із цим є необхідність в удосконаленні процедури вирішення спорів щодо виїзду дітей за кордон без згоди та супроводу батьків судами. The article examines the procedure for crossing the border by children under martial law, formulates the potential risks caused by the border crossing rules, considers the procedure for crossing the border under martial law by students enrolled in foreign higher education institutions, and formulates the directions for improving legislative regulation in this area. The purpose of the study is to analyze the current legislation governing the issues of traveling abroad under martial law by children and male students enrolled in foreign higher education institutions; to formulate the main problems of legal regulation of crossing the State border under martial law by children and male students enrolled in foreign higher education institutions, and to identify the areas for improvement of legislation in this area. As a result, the author analyzes the changes in the legislation on crossing the state border by children and students of foreign higher education institutions which occurred in connection with the introduction of martial law in Ukraine; the author also examines the court practice in cases related to crossing the state border under martial law by children and male students enrolled in foreign higher education institutions. In conclusion, it is worth noting that the current level of legal regulation of crossing the state border of Ukraine by children and male citizens of Ukraine enrolled in foreign higher education institutions is imperfect and does not allow for the full realization of the rights and freedoms belonging to Ukrainian citizens in the area of crossing the state border of Ukraine. At the same time, there is a need to improve the procedure for resolving disputes concerning the travel of children abroad without the consent and accompaniment of their parents by the courts.
ВПЛИВ ВОЄННОГО СТАНУ НА КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ЛЮДИНИ
(2025) Зверховська, В.; Zverkhovska, V.
Мета наукової статті полягає у дослідженні впливу воєнного стану на циркуляцію конституцій- них прав громадян в Україні, а також пошук правових механізмів, які б могли забезпечити баланс між обмеженням прав та необхідністю захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та національної безпеки. Крім цього, також сформовано загальні принципи вдосконалень правового регулювання з приводу окресленого питання. Методи, що застосовані під час дослідження цієї теми, – це насамперед системний аналіз та метод порівняння, логічного та структурного аналізу, що залучались для вивчення механізмів обмеження прав в умовах воєнного стану. Також було використано міждисциплінарний підхід, що включає аналіз норм Конституції України та спеціального законодавства про правовий режим воєнного стану. Результатом статті стало проведення аналізу з приводу правового режиму воєнного стану в Укра- їні, що має чіткі нормативно-правові основи, які дозволяють обмежувати певні права громадян для забезпечення безпеки держави. Також виокремлено підстави та мету введення воєнного стану, його особливості проведення та порядок запровадження. Зазначено специфіку обмеження прав та свобод осіб та виокремлено, які права категорично не можуть бути обмеженими. Проаналізовані різні думки наукової спільноти та виокремлено позицію автора з приводу цього питання. Аналіз практики показав важливість дотримання принципів законності, пропорційності та легітимності у разі впровадження обмежень. Також важливим результатом є й те, що порівняння з міжнародним досвідом виявило можливості для вдосконалення українського законодавства через адаптацію найкращих практик. Висновки. Питання воєнного стану є досить актуальним для сьогодення та стає чималим викликом для правової системи України, адже необхідно балансувати між забезпеченням громадянам захисту прав та свобод та потребою в захисті й національних інтересів. Тому для ефективного регулювання зазначених питань необхідно вдосконалення законодавчих механізмів шляхом правотворчості, що сприятиме лише зміцненню принципу верховенства права та захисту конституційних прав, що мають та гарантуються громадянам такої країни The purpose of the scientific article is to study the impact of martial law on the circulation of constitutional rights of citizens in Ukraine, as well as legal mechanisms that could ensure a balance between the restriction of rights and the protection of state sovereignty, territorial integrity and national security. In addition, general principles for improving legal regulation regarding the outlined issue have also been formed. The methods used in the study of this topic are primarily system analysis and methods of comparison, logical and structural analysis, which were used to study the mechanisms of rights restriction under martial law. An interdisciplinary approach was also used, including the analysis of the norms of the Constitution of Ukraine and special legislation on the legal regime of martial lawThe result of the article was an analysis of the reason for the legal regime of martial law in Ukraine, which has clear normative and legal foundations that allow limiting certain rights of citizens to ensure the security of the state. The basis and purpose of introducing martial law, its specifics and the procedure for implementation are also highlighted. The specifics of the restriction of the rights and freedoms of individuals are indicated, and the rights that cannot be restricted categorically are highlighted. Different opinions of the scientific community are analyzed and the author’s position on this issue is highlighted. The analysis of practice showed the importance of observing the principles of legality, proportionality and legitimacy when implementing restrictions. Also, the result is that the comparison with international experience revealed opportunities for improving Ukrainian legislation through the adaptation of best practices. Conclusions. The issue of martial law is quite relevant for today and becomes a significant challenge for the legal system of Ukraine, however, it is necessary to balance between ensuring protection of rights and freedom of citizens and the need to protect national interests. Therefore, for the effective regulation of these issues, it is necessary to improve the legislative mechanisms through law-making, which will only contribute to the strengthening of the principle of the rule of law and the protection of the constitutional rights that citizens of this country have and are guaranteed
ВПЛИВ ЗАГАЛЬНОГО РЕГЛАМЕНТУ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ НА ПРОВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ГРОМАДЯНАМИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
(2022) Спіцина, Г. О.; Турська, В. М.; Spitsyna, H. O.; Turska, V. M.
У статті розглянуто необхідні зміни в захисті персональних даних під час ведення господарської діяльності суб’єктами України з громадянами Європейського Союзу. Зроблено висновок про необхідність імплементації категорійного апарату Загального Регламенту захисту персональних даних у чинне законодавство України. The paper considers the necessary changes in the protection of personal data in the conduct of economic activity by the subjects of Ukraine with the citizens of the European Union. The innovations of the Regulation and the expediency of their application in national legislation are investigated. The presence of a direct impact on the implementation of economic activity due to the existence of liability for violation of personal data protection standards has been traced. The absence of a mechanism for imposing liability on the state of Ukraine was revealed, but there is a possibility of limiting the collection of personal information on its territory. It is concluded that it is necessary to implement the categorical apparatus of the General Data Protection Regulation in the current legislation of Ukraine.
ВПЛИВ РЕЛІГІЙНИХ НОРМ ТА ІДЕОЛОГІЇ НА ПРАВА ЖІНОК І ДІТЕЙ У ПЕРШІЙ ТА ДРУГІЙ ТРЕТИНІ ХХ СТ. В ІРЛАНДІЇ ТА НАЦИСТСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ
(2022) Гавловська, А. О.; Стратонов, В. М.; Havlovska, A. O.; Stratonov, V. M.
Визнаючи вплив релігійних норм та ідеології на формування, розвиток різних видів суспільних від- носин, досліджено обставини створення і діяльності таких соціальних інституцій, як будинки матері та дитини в першій та другій третині ХХ ст. в Ірландії та нацистській Німеччині. А також їх вплив на визнання, гарантування та захист прав жінок та дітей, народжених поза шлюбом, у визначених державах у вказаний історичний період. Recognizing the influence of religious norms and ideology on the formation and development of various types of social relations, the circumstances of the creation and operation of such social institutions as mother and child homes in the first and second thirds of the 20th century were investigated in Ireland and Nazi Germany. As well as their influence on the recognition, guarantee and protection of the rights of women and children born out of wedlock in certain countries in the specified historical period. The article defines the general influence of religion and ideology on social relations in general and the rights of women and children, in particular. The formation of social attitudes, manifestations of stigma, and legal norms in Ireland regarding extramarital sexual relations in the first and second thirds of the 20th century are revealed under the influence of the Roman Catholic Church. The activity of Irish shelters for mothers and children under the auspices of the Roman Catholic Church in the period from 1922 to 1998 was analyzed, the forms and manifestations of violations of women and children in these socio-religious institutions were determined. The peculiarities of the implementation of the project of the Nazi government of Germany “Lebensborn” in the 40s of the XX century, which became a component of the system of Nazi demographic policy, were characterized, aimed at the selection of the German people, increasing the birth rate, reducing the number of abortions and focusing women’s attention on the functions of motherhood. It was determined that the negative manifestations of the influence of religious dogmas and Nazi ideology in Ireland and Germany in the first and second thirds of the 20th century such negative phenomena as: – violation of a woman’s rights, in particular, the right to motherhood, the right to medical care, the right to free movement, the right to work, the right to communicate with the family, the right to consent or refuse to adopt a child, the right to information about the child, the right to choose a sexual partner, the right to receive information; – violation of the rights of children, in particular, the right to life, the right to provide appropriate care and upbringing, the right to national self-identity, the right to medical care, the right to freedom of conscience and religious beliefs, the right to non-discrimination, the right to receive information about one’s origin, rights to live with parents; – development of such negative social phenomena as: social stigmatization of women and children born out of wedlock; high level of child mortality; manifestations of racism; inactivity of the relevant state authorities to prevent the violation of the rights of women and children born out of wedlock or the direct influence of the state on their violation; the formation of society’s values; under the direct, strong influence of religion or Nazi ideology and others.
ВІДКЛАДЕННЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ У ЗВ’ЯЗКУ З НЕПРИБУТТЯМ ПРОКУРОРА В СУДОВЕ ЗАСІДАННЯ
(2024) Сеник, Т. Б.; Senyk, T. B.
Метою статті є дослідження неприбуття прокурора в судове засіданняя як підстава для відкладення судового розгляду. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-правові методи, зокрема статистичний, діалектичний, герменевтичний, догматичний. Результати. У статті на основі аналізу кримінального процесуального регулювання та правозастосовної практики здійснено наукову розвідку підстав відкладення судового розгляду у зв’язку неприбуттям прокурора в судове засідання та притягнення до відповідальності за порушення процесуальних прав і обов’язків. Не кожне відкладання судового розгляду обумовлене об’єктивними обставинами. Нерідко воно є наслідком зловживання працівниками прокуратури своїми процесуальними правами, а отже, неповаги до суду й інших учасників кримінального провадження. Аналіз судової практики свідчить про непоодинокі випадки процесуальних помилок, учинених під час застосування цієї підстави, що певною мірою призводить до порушення безперервності розгляду кримінального провадження, розумності строків його проведення й завершення. Стверджується, що серед підстав для відкладення судового розгляду однією з найпоширенішим є неприбуття прокурора в судове засідання без надання документів поважності такого неприбуття. У зв’язку з таким зловживанням у 2018 році Уповноважений Верховної Ради України рекомендував Генеральній прокуратурі України провести узагальнення підстав неприбуття прокурорів на судовий розгляд, крім того, здійснити систематизацію підстав і визначити можливі шляхи подолання підстав неприбуття. Обґрунтовано, що потрібно закріпити обов’язок суду повідомляти керівника органу прокуратури про випадки повторної неявки прокурора в судове засідання без поважних причин або довготривалого складення та погодження прокурором процесуальних документів. Висновки. Важливим критерієм оцінки ефективності здійснення працівником прокуратури повноважень під час судового розгляду є підтримання публічного обвинувачення й участь у судовому розгляді. Виходячи з такого стану справ, ч. 1 ст. 324 КПК України передбачає можливість суду вжити заходів для прибуття прокурора на судове засідання, однак кримінально-процесуальний закон не дає жодних дієвих повноважень суду, щоб зобов’язати прокурора прибути на судовий розгляд та у випадку зловживання притягнути до відповідальності. Крім того, неприбуття прокурора під час судового розгляду є однією з найпоширеніших підстав відкладення судового розгляду в кримінальному провадженні. Дослідження статистичних даних і правозастосовної практики дає підстави стверджувати, що прокурори інколи не являються в судове засідання без поважних підстав, тобто без надання підтверджуючих документів щодо можливості неприбуття на судовий розгляд у визначений час і місце. З огляду на аналіз норм КПК України наголошується, що для вжиття заходів прибуття прокурора на судове засідання суд може порушити питання про відповідальність прокурора, однак указаний спосіб не завжди дієвий, крім того, жодної гарантії щодо забезпечення прибуття прокурора на судовий розгляд не надається. Важливо зазначити, що неприбуття прокурора необов’язково відбувається через його вину, інколи бувають випадки, коли це не залежить від його волі (наприклад, надмірна завантаженість, що передбачає підтримання публічного обвинувачення в різних судах, а тому неможливо бути присутнім у двох судах одночасно). З викладеного можна зробити висновок, що суд позбавлений дієвих засобів впливу на неприбуття прокурора на судовий розгляд, а тому єдиним механізмом реагування на неповажні підстави неприбуття прокурора є відкладення судового розгляду. З огляду на це складним залишається питання дотримання розумних строків і можливості прокурора затягнути судовий розгляд на довгий строк, що зумовить порушення основних засад кримінально-процесуального закону. Крім того, у статті звернено увагу, що ми маємо справу не тільки з неприбуттям прокурора на судовий розгляд, але й з іншими підставами відкладення судового розгляду, як-от відкладення судового розгляду у зв’язку з необхідністю заміни прокурора, у зв’язку зі зміною обвинувачення, відмовою від підтримання публічного обвинувачення. З наведеної судової практики можна дійти таких висновків: 1) прокурор обов’язково повинен бути присутній на судових засіданнях; 2) група прокурорів не дає можливості забезпечити прибуття прокурора на судовий розгляд; 3) єдиний механізм неприбуття на судове засідання прокурора – відкласти судовий розгляд і порушити питання про відповідальність прокурора перед органом, який уповноважений притягнути до дисциплінарної відповідальності. Випуск 2. 2024 неприбуття прокурора є відкладення судового розгляду. З огляду на це складним залишається питання дотримання розумних строків і можливості прокурора затягнути судовий розгляд на довгий строк, що зумовить порушення основних засад кримінально-процесуального закону. Крім того, у статті звернено увагу, що ми маємо справу не тільки з неприбуттям прокурора на судовий розгляд, але й з іншими підставами відкладення судового розгляду, як-от відкладення судового розгляду у зв’язку з необхідністю заміни прокурора, у зв’язку зі зміною обвинувачення, відмовою від підтримання публічного обвинувачення. З наведеної судової практики можна дійти таких висновків: 1) прокурор обов’язково повинен бути присутній на судових засіданнях; 2) група прокурорів не дає можливості забезпечити прибуття проку- рора на судовий розгляд; 3) єдиний механізм неприбуття на судове засідання прокурора – відкласти судовий розгляд і порушити питання про відповідальність прокурора перед органом, який уповноваже- ний притягнути до дисциплінарної відповідальності. Ключові слова: судовий розгляд, відкладення судового розгляду, розумні строки, судове засідання, неприбуття прокурора в судове засідання. The purpose of the article is to study the non-arrival of the prosecutor at the court session as a reason for postponing the trial. The methodological basis of the research is general scientific and special legal methods, in particular statistical, dialectical, hermeneutic, dogmatic. The results. In the article, based on the analysis of criminal procedural regulation and law enforcement practice, a scientific investigation of the reasons for postponing the trial due to the prosecutor’s failure to appear at the court session and prosecution for violation of procedural rights and duties was carried out. Not every postponement of a trial is due to objective circumstances. It is often the result of abuse of procedural rights by the prosecutor’s office, and, therefore, disrespect for the court and other participants in the criminal proceedings. The analysis of judicial practice shows that there are rare cases of procedural errors made during the application of this ground, which to some extent leads to a violation of the continuity of criminal proceedings, the reasonableness of the terms of its conduct and completion. It is claimed that one of the most common grounds for postponing a trial is the non-arrival of the prosecutor at the court session without providing documents justifying such non-arrival. In connection with such abuse, in 2018 the Commissioner of the Verkhovna Rada of Ukraine recommended to the General Prosecutor’s Office of Ukraine to conduct a generalization of the reasons for non-appearance of prosecutors for court proceedings, in addition to systematize the reasons and determine possible ways to overcome the reasons for non-appearance. It is justified that it is necessary to enshrine the duty of the court to notify the head of the prosecutor’s office about the cases of repeated non-appearance of the prosecutor at the court session without valid reasons or long-term drawing up and approval of procedural documents by the prosecutor. Conclusions. An important criterion for assessing the effectiveness of the prosecutor’s office employee’s exercise of powers during a trial is the maintenance of a public accusation and participation in the trial. Proceeding from this state of affairs, part 1 of Art. 324 of the Criminal Procedure Code of Ukraine provides for the possibility of the court to take measures for the arrival of the prosecutor at the court session, however, the criminal procedure law does not give the court any effective powers to oblige the prosecutor to attend the trial and in case of abuse to prosecute. In addition non-arrival of the prosecutor during the trial is one of the most common reasons for postponing the trial in criminal proceedings. The study of statistical data and law enforcement practice gives reason to assert that prosecutors sometimes do not appear at court hearings without valid reasons, i.e., without providing supporting documents regarding the possibility of not appearing for court hearings at the specified time and place. Analysis of the norms of the Criminal Procedure Code of Ukraine, that in order to take measures for the prosecutor’s arrival at the court session, the court can raise the issue of the prosecutor’s responsibility, however, this method is not always effective, besides, no guarantee is provided to ensure the prosecutor’s arrival at the court hearing. It is important to emphasize that the non-arrival of the prosecutor is not necessarily due to his fault, sometimes there are cases when it does not depend on his will (for example, excessive workload, which involves maintaining a public accusation in different courts), and therefore it is not possible to be present in two courts at the same time From the above, it can be concluded that the court is deprived of effective means of influencing the nonappearance of the prosecutor at the trial, and therefore the only mechanism for responding to the disrespectful reasons for the prosecutor’s non-appearance is the postponement of the trial. In view of this, the issue of compliance with reasonable deadlines and the possibility of the prosecutor to drag out the trial for a long time, which will lead to the violation of the basic principles of the criminal procedural law, remains difficult. In addition, in the article, I draw attention to the fact that we are dealing not only with the non-arrival of the prosecutor for the trial, but also with other reasons for the postponement of the trial, such as the postponement of the trial in connection with the need to replace the prosecutor, in connection with a change in the indictment, by refusing to maintain a public accusation. The following conclusions can be drawn from the cited judicial practice: 1) the prosecutor must be present at court sessions; 2) the group of prosecutors does not provide an opportunity to ensure the prosecutor’s arrival at the trial; 3) the only mechanism for the prosecutor’s non-appearance at the court session is to postpone the trial and raise the issue of the prosecutor’s responsibility before the body authorized to bring to disciplinary responsibility.
ҐЕНЕЗА ТА ХАРАКТЕРИСТИКИ РЕГІОНУ В НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТАХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ З 1957 ПО 1987 РОКИ
(2022) Колісник, М. М.; Kolisnyk, M. M.
Мета. У статті досліджено виникнення, розвиток та типологію регіонів у нормативно-правових актах Європейських Співтовариств. Метою статті є вивчення феномену регіону в “acquiscommunautaire” під час формування Європейського єдиного ринку. Методи, застосовані у статті, включають етимологічний, історичний та порівняльно-правовий. За результатами етимологічного аналізу визначено походження регіону як частини території однієї держави чи групи держав, що є однорідною за одним або сукупністю критеріїв і має специфічні інтереси, які її якісно відрізняють від інших територій. В юридичному сенсі регіон не є абстрактним явищем і означає конкретну територію зі спільнотою людей. Результати історичного аналізу розкрили концептуальний підхід Європейських Співтовариств до регіонів, який, з одного боку,визначає території за їх економічною структурою (промислові, напів-промислові та переважно аграрні), а з іншого, враховує динамічні фактори економічних, соціальних та технічних змін (демографічні тренди, зайнятість та регіональне виробництво).Результати порівняльного аналізу полягають увизначенні правового підґрунтя поняття «регіон»як адміністративно-територіального утворення та його складових частин, які пов’язані зі спільними проблемами регіонального розвитку і можуть бути статистично виміряні та порівняні. У статті підкреслюється, що даний підхід до регіону обґрунтовується політичними та статистичними факторами. Відповідно, в європейському праві досліджуваного періоду виокремлено типологію регіонів за критерієм інтенсивності проблем соціально-економічного розвитку: найменш розвинуті регіони; занепадаючі промислові регіони, аграрні регіони; урбанізовані проблемні регіони; периферійні регіони; прикордонні території з особливими потребами. Висновки статті підкреслили тенденцію до передачі повноважень у галузі регіонального розвитку Європейському Економічному Співтовариству, що вдосконалює механізми та інструменти управління (правові, фінансові та ін.). Іншим висновком є розкриття тренду поступової трансформації регіону з об’єкта в суб’єкт управління розвитку в ЄЕС. Purpose. The article explores the genesis, development and characteristics of the region in the normative legal acts of the European Communities. The objective is to analyse the phenomenon of region in “acquisсommunautaire” at the forming of European single market. Methods of the research are etymological, historical and comparative. The results of etymological analysis discovered the region as a part of the territory of a state or a group of states that are homogeneous according to one or a set of criteria and have specific interests. In the legal sense, the region is not an abstract phenomenon because it means a specific territory with a community of people. Results of historical method revealed the conceptual approach of the European Communities to the regions which distinguishes the territories according to their economic structure (industrial, semi-industrial and agricultural preponderance), and on the other hand, takes into account the dynamic factors of economic, social and technical changes (demographic trends, employment and regional production). The results of comparative analysis identified the legal basis and the characteristics of the region as phenomena linked to the common economic and social development problems which can be statistically measured and compared. The article outlines political and statistical factors that explain this approach to the region. Consequently, European Communities law applies the typology of regions based on the criterion of the intensity of social and economic problems : the less-developed (or backward) regions; declining industrial regions, agricultural regions; urban problem regions; peripheral regions; frontier areas with special needs. Conclusions of the article highlighted a tendency towards the transfer of powers in regional development to the European Economic Community which improves its mechanisms and tools of governance (legal, financial, etc.). Other conclusion revealed a trend of the regions’ transformation from object into an independent actor of the European governance.
ГЕНОМНА ІНФОРМАЦІЯ ЛЮДИНИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ДНК-АНАЛІЗУ: ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
(2023) Довгань, Б. В.; Міхайліна, Т. В.; Dovhan, B. V.; Mikhailina, T. V.
Метою дослідження є аналіз юридичної проблематики збирання, обробки та використання геном- ної інформації людини, виявлення співвідношення цього терміну із суміжними категоріями, а також внесення пропозицій щодо часткового вирішення зазначених питань. Методологічну основу наукової статті складають формально-юридичний метод, метод правової компаративістики, екстраполяція, кібернетичний та синергетичний методи дослідження, аналіз і синтез. Результатом дослідження став аналіз понять, суміжних до геномної інформації людини, а саме: ген, генетичні дані, персональні дані, біологічні дані, біометричні дані. Зроблено висновок, що в міжнародних документах та вітчизняних нормативних актах біометричні та генетичні дані сепаруються. Тому, попри схожість аналізованих понять за характерними ознаками, для уникнення порушення юридичної техніки в національному законодавстві, визначення геномної інформації людини як різновиду біологічних даних є недоцільним. Розширене тлумачення геномної інформації людини формулюється як: (1) персональні дані людини, (2) основним носієм яких є ДНК, (3) що містить відомості про розвиток та функціонування організму індивіда та (4) використовується для ідентифікації особи. Однак категорія «геномна інформація людини» не вживається в міжнародних актах. В аналізованому Законі не надається пояснень, у чому полягає особливість цього поняття, а отже, встановити відмінність нового терміну від усталених в законодавстві, наприклад, генетичних даних, неможливо. Тому питання необхідності виокремлення нової дефініції на правовому рівні України є дискусійним. Аналіз міжнародних документів та вітчизняних нормативних актів доводить, що доцільним є використання єдиної юридичної термінології – поняття «генетичні дані», яке має тотожне значення, що й геномна інформація людини. З’ясовано, що геномна дактилоскопія – це техніка ідентифікації людини. Сфера її застосування досить широка: кримінологія, цивільне судочинство, встановлення генеалогічного дерева, з’ясування особливостей спадкової інформації, схильності до захворювань тощо. The aim of the study is to analyse the legal problems of collecting, processing and using human genomic information, identify the correlation of this term with related categories, and make proposals for partial solutions to these issues. The methodological basis of the scientific article consists of the formal legal method, the method of legal comparativistics, extrapolation, cybernetic and synergetic research methods, analysis and synthesis. The result of the study was the analysis of concepts related to human genomic information, namely: gene, genetic data, personal data, biological data, biometric data. It is concluded that biometric and genetic data are separated in international documents and domestic regulations. Therefore, despite the similarity of the analyzed concepts by their characteristic features, in order to avoid violation of legal technology in national legislation, the definition of human genomic information as a type of biological data is impractical. The extended interpretation of human genomic information is formulated as: (1) personal data, (2) the main carrier of which is DNA, (3) containing information about the development and functioning of the individual’s body, and (4) used to identify the individual. However, the category ‘human genomic information’is not used in international acts. The analyzed law does not provide an explanation of what is the peculiarity of this concept, and therefore, it is impossible to establish the difference between the new term and the genetic data established in the legislation, for example. Therefore, the issue of the need to allocate a new definition at the legal level of Ukraine is debatable. The analysis of international documents and domestic regulations proves that it is advisable to use a single legal terminology – the concept of ‘genetic data’, which has the same meaning as human genomic information. It was found out that genomic fingerprinting is a method of identifying a person. The scope of its application is quite wide: criminology, civil proceedings, establishment of a family tree, clarification of the features of hereditary information, predisposition to diseases, and so on.
ДВОСТОРОННІ БЕЗПЕКОВІ УГОДИ УКРАЇНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ: ПРАВОВА ОЦІНКА
(2025) Каптан, М. В.; Kaptan, M.
Мета статті – здійснити ґрунтовний аналіз безпекових угод України з ключовими державами світу, зокрема Великою Британією, Німеччиною, Францією, Японією та Сполученими Штатами Аме- рики, у контексті Спільної декларації країн «Групи семи» від 2023 року та розглянути їхню роль у зміц- ненні оборонного потенціалу України. Слід дослідити характер таких домовленостей, їхні обмеження та можливості в забезпеченні захисту України від російської агресії, особливо з огляду на відсутність повноцінних безпекових гарантій через неможливість швидкого вступу України до НАТО. Ця стаття також порушує питання ефективності подібних двосторонніх безпекових догово- рів, аналізуючи історичний досвід підтримки країн, таких як Швеція та Фінляндія, під час їхнього вступу до НАТО, а також аналогії з ізраїльською та корейською моделями безпеки. Важливою части- ною є також оцінка поточної ситуації та майбутніх перспектив безпекового партнерства України з іншими державами, зокрема G7, у світлі нових викликів і можливостей, що відкриваються перед Україною в умовах війни та зовнішньої підтримки. Отже, стаття має на меті окреслити можливі стратегії, які можуть зміцнити захист України, та аргументувати необхідність повноцінних гарантій безпеки як важливого елемента міжнародної системи безпеки, націленого на довгострокову стабільність регіону. Методологія статті полягає у комплексному підході до дослідження двосторонніх безпекових угод між Україною та міжнародними партнерами, такими як Велика Британія, Німеччина, Франція, Япо- нія та Сполучені Штати Америки, аналізуючи їх внесок в обороноздатність України та зміцнення її позицій у системі міжнародної безпеки. Такий правовий аналіз включатиме декілька взаємопов’яза- них методів, які дозволять всебічно дослідити питання, розглядаючи його з історичного, правового та порівняльного поглядів. Перший аспект методології базуватиметься на порівняльному аналізі – це дослідження основних положень та характеристик різних безпекових угод, укладених між Україною та основними держа- вами-партнерами. Цей метод передбачає детальний огляд структурного складу кожної угоди, умов співпраці, рівня зобов’язань сторін, особливостей правового оформлення та цілей, які ставляться в межах двосторонніх відносин. Наприклад, порівняння умов угоди між Україною та Великою Брита- нією з умовами співпраці між Україною та Японією дозволить виявити спільні підходи та унікальні особливості, які впливають на характер підтримки України. Такий аналіз також сприятиме розу- мінню того, як кожен з міжнародних партнерів прагне сприяти безпеці України, зважаючи на їхнє геополітичне становище, стратегічні інтереси та можливості. Другий підхід – це історичний аналіз, спрямований на дослідження розвитку міжнародної безпеки у схожих обставинах в інших країнах, зокрема у Швеції та Фінляндії. Ці держави протягом багатьох десятиліть укладали угоди, що зміцнювали їхню оборонну автономію, але при цьому уникали прямих військових блоків, таких як НАТО. Дослідження їхнього досвіду допоможе зрозуміти, наскільки ефек- тивними були подібні угоди у протидії потенційним загрозам та захисті національної безпеки. Також це допоможе виявити, які аспекти їхніх угод можуть стати взірцем для України у формуванні власної системи безпеки, особливо якщо інтеграція в колективні безпекові союзи залишається обмеженою. Третій підхід до правового аналізу стане ключовим для оцінки юридичних аспектів угод. Правовий аналіз включатиме дослідження конкретних зобов’язань сторін, встановлених в угодах, аналіз механізмів їхньої реалізації, а також правових інструментів контролю за дотриманням умов угод. Це допоможе зрозуміти, чи здатні такі угоди забезпечити Україні реальні гарантії безпеки та якою мірою вони узгод- жуються з принципами міжнародного права. Наприклад, аналіз Спільної декларації G7 дасть змогу оці- нити, наскільки надані обіцянки відповідають нормам міжнародних правових угод і в яких аспектах вони можуть бути змінені або розширені для забезпечення більш ефективного захисту. Завершальним етапом методології стане синтез отриманих результатів, що включатиме інте- грацію всіх зібраних та проаналізованих даних для формування загальних висновків. Цей етап допо- може створити узагальнену оцінку сучасних безпекових угод України з іншими державами та надати конкретні рекомендації щодо їх подальшого розвитку й адаптації під специфічні умови та потреби України. Таким чином, комплексний підхід до аналізу безпекових угод дозволить охопити правові, полі- тичні, історичні та стратегічні аспекти співробітництва, що стане основою для глибшого розуміння їхньої ролі у зміцненні національної безпеки України. У результаті статті визначено, що двосторонні безпекові угоди між Україною та ключовими міжнародними партнерами мають значний потенціал для зміцнення обороноздатності держави в умовах військових загроз та нестабільної геополітичної ситуації. Аналіз змісту угод із такими краї- нами, як Велика Британія, Японія, Сполучені Штати Америки, Німеччина та Франція, дозволяє поба- чити істотні відмінності у форматах співпраці, які дають Україні широкий спектр можливостей, зокрема військову, технічну та економічну підтримку. Зокрема, угоди зі Сполученими Штатами Америки та Великою Британією спрямовані на надання більш комплексної допомоги, яка охоплює широкий перелік напрямів – від постачання зброї до навчання особового складу та інвестицій у відновлення зруйнованої інфраструктури. Водночас угоди з Японією і Німеччиною мають більш вузькоспеціалізовані рамки, зосереджені на технічній та економічній допо- мозі, що сприяє розвитку оборонної індустрії України. Завдяки цим угодам Україна отримує можли- вість адаптувати свої внутрішні структури та оборонні ресурси до нових викликів, які постають у зв’язку з протистоянням агресору. У контексті історичного досвіду деяких європейських країн, таких як Швеція та Фінляндія, стає очевидним, що подібні двосторонні угоди можуть допомогти Україні розбудувати стійку систему наці- ональної безпеки. Швеція і Фінляндія, залишаючись нейтральними, використовували угоди із союзниками для забезпечення власної безпеки, створення внутрішньої оборонної інфраструктури та збереження стратегічної незалежності. Аналіз цього досвіду дає змогу стверджувати, що для України двосторонні безпекові угоди можуть відігравати важливу роль у захисті від зовнішніх загроз, доповнюючи інтегра- ційні процеси до НАТО, але водночас залишаючи можливості для власних стратегічних рішень. Важливий аспект дослідження полягає в оцінці правових положень цих угод. Аналіз показує, що більшість із них не містять юридично зобов’язуючих гарантій, натомість обмежуються формулю- ваннями політичної підтримки та обіцянками співпраці. Це є потенційно ризикованим для України, оскільки в разі ескалації конфлікту деякі партнери можуть виявити обмежену готовність до опера- тивного надання допомоги. Проте такі угоди залишають простір для маневру і дають Україні гнуч- кість у питаннях зовнішньої політики та безпеки. На основі вивчених матеріалів було сформульовано прогнози щодо подальшого розвитку безпеко- вих відносин. Передбачається, що найближчим часом Україна приділятиме особливу увагу розвитку двосторонніх угод з урахуванням поточної затримки у процесі повноцінної інтеграції до НАТО. За умов, коли країна вимушена діяти в умовах загроз і брати до уваги обмеження традиційних альянсів, двосторонні угоди можуть стати важливою складовою частиною національної безпеки, що дозволяє Україні зміцнювати співпрацю з окремими партнерами, що вже продемонстрували свою готовність до підтримки. Практичні рекомендації, що випливають із дослідження, зосереджені на необхідності впрова- дження моніторингу виконання угод, що дозволить Україні вчасно виявляти можливі недоліки та опти- мізувати управління міжнародною співпрацею. Розвиток механізмів контролю дозволить забезпечити максимальну ефективність від кожної угоди. Крім того, доцільним є прагнення до укладення нових угод, що передбачали б конкретні юридичні зобов’язання партнерів та включення додаткових заходів для посилення внутрішнього оборонного потенціалу України на основі досвіду інших держав. Загальний висновок дослідження свідчить про те, що двосторонні безпекові угоди, незважаючи на відсутність формальних гарантій, мають велике значення для зміцнення національної безпеки Укра- їни. Вони можуть стати частиною комплексної системи безпеки, яка доповнює стратегічні праг- нення України до інтеграції в НАТО, забезпечуючи гнучкість та додаткові можливості для захисту держави в умовах сучасних загроз і викликів. У висновку статті підкреслюється важливість двосторонніх безпекових угод між Україною та ключовими міжнародними партнерами як основи для зміцнення національної безпеки держави в умовах сучасних загроз. Ці угоди, хоча і не завжди, забезпечують юридично зобов’язуючі гарантії, дають Україні можливість отримати підтримку у вигляді військової, технічної та економічної допо- моги, що є особливо важливим у нинішніх умовах війни та міжнародної нестабільності. Завдяки таким угодам країна здатна покращити свою обороноздатність, зміцнити інфраструктуру та підтримати стратегічну незалежність. Правовий аналіз досвіду європейських країн, таких як Швеція та Фінляндія, показує, що навіть без формальної участі у військових альянсах держави можуть ефективно забезпечувати свою безпеку через розбудову двосторонніх відносин з провідними партнерами. Україна може отримати аналогічні переваги, укладаючи угоди, що сприяють розвитку її оборонної та економічної спроможності, водно- час зберігаючи гнучкість у своїй зовнішній політиці. Незважаючи на значний потенціал цих угод, важливо звернути увагу на юридичні аспекти, адже відсутність чітких гарантій може призвести до ризиків у разі ескалації конфлікту. Однак забезпе- чення належного моніторингу та контролю за виконанням угод, а також можливість укладення нових угод з чіткими зобов’язаннями стане ключовим для підвищення ефективності цієї співпраці. Загалом, двосторонні угоди відіграють важливу роль у стратегічному посиленні оборонної спро- можності України, зокрема в умовах, коли країна перебуває на шляху інтеграції до НАТО. Вони забез- печують можливість адаптації до поточних викликів та створення національної системи безпеки, здатної до оперативної реакції на зміни в міжнародній ситуації The purpose of the article is to conduct a thorough analysis of Ukraine’s security agreements with key world powers, including the United Kingdom, Germany, France, Japan, and the United States, in the context of the 2023 G7 Joint Declaration and to consider their role in strengthening Ukraine’s defense capabilities. The aim is to examine the nature of such agreements, their limitations, and their potential to protect Ukraine from Russian aggression, especially given the lack of full security guarantees due to the impossibility of Ukraine’s rapid accession to NATO. This article also raises the issue of the effectiveness of such bilateral security agreements, analyzing the historical experience of supporting countries such as Sweden and Finland during their accession to NATO, as well as analogies with the Israeli and Korean security models. An important part of the goal is also to assess the current situation and future prospects of Ukraine’s security partnership with other states, in particular the G7, in light of new challenges and opportunities that are opening up for Ukraine in the context of war and external support. Therefore, the article aims to outline possible strategies that can strengthen Ukraine’s defense and argue for the need for full security guarantees as an important element of the international security system aimed at the long-term stability of the region. The methodology of the article is a comprehensive approach to the study of bilateral security agreements between Ukraine and international partners, such as the United Kingdom, Germany, France, Japan and the United States of America, with the aim of in-depth analysis of their contribution to Ukraine’s defense capabilities and strengthening its position in the international security system. Such analysis will include several interrelated methods that will allow for a comprehensive study of the issue, considering it from historical, legal and comparative perspectives. The first aspect of the methodology will be based on comparative analysis – a study of the main provisions and characteristics of various security agreements concluded between Ukraine and the main partner states. This method involves a detailed review of the structural composition of each agreement, the terms of cooperation, the level of obligations of the parties, the features of legal registration and the goals set within the framework of bilateral relations. For example, comparing the terms of the agreement between Ukraine and the United Kingdom with the terms of cooperation between Ukraine and Japan will allow identifying common approaches and unique features that affect the nature of support for Ukraine. Such an analysis will also help to understand how each of the international partners seeks to contribute to Ukraine’s security, taking into account their geopolitical position, strategic interests and capabilities. The second approach is a historical analysis aimed at studying the development of international security in similar circumstances in other countries, in particular in Sweden and Finland. These states have for many decades concluded agreements that strengthened their defense autonomy, but at the same time avoided direct military blocs such as NATO. Studying their experience will help to understand how effective such agreements have been in countering potential threats and protecting national security. It will also help to identify which aspects of their agreements can become a model for Ukraine in shaping its own security system, especially if integration into collective security alliances remains limited. The article concludes that bilateral security agreements between Ukraine and key international partners have significant potential to strengthen the state’s defense capabilities in the face of military threats and an unstable geopolitical situation. An analysis of the content of agreements with countries such as the United Kingdom, Japan, the United States of America, Germany, and France reveals significant differences in the formats of cooperation that provide Ukraine with a wide range of opportunities, including military, technical, and economic support. In particular, agreements with the United States of America and the United Kingdom are aimed at providing more comprehensive assistance, covering a wide range of areas – from the supply of weapons to the training of personnel and investments in the restoration of destroyed infrastructure. At the same time, agreements with Japan and Germany have a more narrowly specialized framework, focused on technical and economic assistance, which contributes to the development of Ukraine’s defense industry. Thanks to these agreements, Ukraine is able to adapt its internal structures and defense resources to new challenges arising from the confrontation with the aggressor. In the context of the historical experience of some European countries, such as Sweden and Finland, it becomes obvious that such bilateral agreements can help Ukraine build a sustainable national security system. Sweden and Finland, while remaining neutral, used agreements with allies to ensure their own security, create an internal defense infrastructure, and maintain strategic independence. An analysis of this experience allows us to argue that for Ukraine, bilateral security agreements can play an important role in protecting against external threats, complementing the integration processes into NATO, but at the same time leaving room for its own strategic decisions. An important aspect of the study is the assessment of the legal provisions of these agreements. The analysis shows that most of them do not contain legally binding guarantees, but are limited to formulations of political support and promises of cooperation. This is potentially risky for Ukraine, since in the event of an escalation of the conflict, some partners may show limited readiness to provide operational assistance. However, such agreements leave room for maneuver and give Ukraine flexibility in matters of foreign policy and security. Based on the materials studied, forecasts were formulated for the further development of security relations. It is assumed that in the near future Ukraine will pay special attention to the development of bilateral agreements, given the current delay in the process of full integration into NATO. Under conditions where the country is forced to act in conditions of threats and take into account the limitations of traditional alliances, bilateral agreements can become an important component of national security, allowing Ukraine to strengthen cooperation with individual partners that have already demonstrated their readiness to support. The practical recommendations arising from the study focus on the need to implement monitoring of the implementation of agreements, which will allow Ukraine to identify possible shortcomings in a timely manner and optimize the management of international cooperation. The development of control mechanisms will ensure maximum efficiency from each agreement. In addition, it is advisable to strive to conclude new agreements that would provide for specific legal obligations of partners and include additional measures to strengthen Ukraine’s internal defense potential based on the experience of other states. The overall conclusion of the study suggests that bilateral security agreements, despite the lack of formal guarantees, are important for strengthening Ukraine’s national security. They can become part of a comprehensive security system that complements Ukraine’s strategic aspirations for NATO integration, providing flexibility and additional capabilities to protect the state in the face of modern threats and challenges. The article concludes by emphasizing the importance of bilateral security agreements between Ukraine and key international partners as a basis for strengthening the state’s national security in the face of modern threats. These agreements, although not always providing legally binding guarantees, provide Ukraine with the opportunity to receive support in the form of military, technical and economic assistance, which is especially important in the current conditions of war and international instability. Thanks to such agreements, the country is able to improve its defense capabilities, strengthen infrastructure and maintain strategic independence. An analysis of the experience of European countries, such as Sweden and Finland, shows that even without formal participation in military alliances, states can effectively ensure their security through the development of bilateral relations with leading partners. Ukraine can gain similar benefits by concluding agreements that contribute to the development of its defense and economic capabilities, while maintaining flexibility in its foreign policy. Despite the significant potential of these agreements, it is important to pay attention to the legal aspects, as the lack of clear guarantees can lead to risks in the event of an escalation of the conflict. However, ensuring proper monitoring and control of the implementation of the agreements, as well as the possibility of concluding new agreements with clear obligations, will be key to increasing the effectiveness of this cooperation. Overall, bilateral agreements play an important role in strategically strengthening Ukraine’s defense capabilities, in particular in the context of the country’s integration into NATO. They provide the opportunity to adapt to current challenges and create a national security system capable of responding promptly to changes in the international situation.
ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА СУБ’ЄКТАМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ
(2024) Бліхар, М. М.; Blikhar M., М.
етою статті є дослідження основних аспектів та проблемних питань адміністративно-пра- вового регулювання процесів організації та функціонування державного контролю за суб’єктами під- приємницької діяльності. У дослідженні використано загальнонаукові методи аналізу та спеціальні прийоми наукового пізнання, зокрема: системний аналіз, діалектичний аналіз, порівняльно-правовий аналіз, метод узагальнення та систематизації. Результати. Проведені дослідження проблемних питань адміністративно-правового регулювання процесів організації та функціонування державного контролю за суб’єктами підприємницької діяльності дозволили виявити вагомі проблеми забезпечення такого контролю, серед яких є: (1) недостатній рівень законодавчого й нормативно-правового регу- лювання діяльності інституту державного контролю за суб’єктами підприємницької діяльності; (2) несистематизованість та суперечність норм адміністративно-правового регулювання державного контролю за суб’єктами підприємницької діяльності; (3) недосконалість класифікації видів держав- ного контролю за суб’єктами підприємницької діяльності. Встановлено домінуючу роль чинників війни на процеси організації та функціонування державного контролю за суб’єктами підприємницької діяль- ності. Висновки. Сучасні виклики і небезпеки глобального та локального характеру спричинюють виникнення проблем адміністративно-правового регулювання процесів організації та функціонування державного контролю за суб’єктами підприємницької діяльності, внаслідок чого існуючі норми чин- ного законодавства виявляються неефективними, потребують перегляду та удосконалення. Доведено необхідність посилення адміністративно-правового регулювання процесів організації та функціону- вання державного контролю за суб’єктами підприємницької діяльності, зокрема, на регіональному та місцевому рівні, особливо в тих регіонах, де ведуться активні бойові дії, спричинені збройною вій- ськовою агресією російської федерації. The purpose of the article is to study the main aspects and problematic issues of administrative and legal regulation of organizational processes and the functioning of state control over business entities. The research uses general scientific methods of analysis and special methods of scientific knowledge, in particular: system analysis, dialectical analysis, comparative legal analysis, method of generalization and systematization. The results. The conducted studies of problematic issues of administrative and legal regulation of the processes of organization and functioning of state control over subjects of entrepreneurial activity allowed to identify significant problems of ensuring such control, among which are: (1) insufficient level of legislative and regulatory regulation of the activity of the institute of state control over the subject objects of entrepreneurial activity; (2) non-systematization and contradiction of the norms of administrative and legal regulation of state control over business entities; (3) imperfect classification of types of state control over business entities. The dominant role of war factors on the processes of organization and functioning of state control over subjects of entrepreneurial activity has been established. Conclusions. Modern challenges and dangers of a global and local nature cause the emergence of problems of administrative and legal regulation of the processes of organization and functioning of state control over entities of entrepreneurial activity, as a result of which the existing norms of the current legislation are ineffective and require revision and improvement. The need to strengthen the administrative and legal regulation of the processes of organization and functioning of state control over entities of entrepreneurial activity, in particular, at the regional and local level, especially in those regions where active hostilities are taking place, caused by the armed military aggression of the Russian Federation, is proven.
ДЕЯКІ АСПЕКТИ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ФОНОГРАМ ІЗ МЕТОЮ ІДЕНТИФІКАЦІЇ МОВЦЯ
(2022) Брендель, О. І.; Brendel, O. I.
У статті висвітлено низку питань, які постають перед експертом під час криміналістичного дослідження фонограм з усним мовленням осіб із метою ідентифікації мовця. Розглянуто низку об’єктивних і суб’єктивних методів дослідження, наприклад аудитивний, візуальний, лінгвістичний аналізи та інструментальні методи дослідження з використанням програмних і технічних засобів. Процес ідентифікації мовця може проводитися інструментальними чи лінгвістичними методами або за допомогою сукупності цих методів. Проведено аналіз специфічних особливостей варіативності формування голосу та мовлення особи, впливу на них як зовнішніх факторів навколишнього середовища, так і інших чинників. Розглянуто різноманітні можливості проведення ідентифікаційних досліджень. Звернено увагу на особливості діагностики мовлення з метою отримання як інформації про особистість невідомого, ситуаційні моменти, пов’язані з мовцем, його емоційний чи психологічний стан, соціально-біологічні особливості (походження, професію, інтелект тощо), фізичні характеристики, так і відомостей, які можна отримати шляхом діагностики немовленнєвої інформації. The article highlights a number of questions that arise before the expert during the forensic investigation of phonograms with the oral speech of individuals for the purpose of speaker identification. The article provides objective and subjective research methods, such as auditory, visual, linguistic analyzes and automated research methods with the involvement of modern capabilities of software and technical tools. The process of speaker identification can be carried out using instrumental or linguistic methods, or a combination of these methods. The purpose of the article is to analyze the specific features of the variability of a person’s voice formation and speech, the influence of both external environmental and other factors on them. Various possibilities of conducting identification studies are considered. Attention is drawn to the peculiarities of speech diagnostics in order to obtain information about the identity of the unknown, situational moments related to the speaker, his emotional or psychological states, socio-biological features of the speaker (origin, profession, intelligence, etc.), physical characteristics, and on information that can be obtained by diagnosing non-speech information. The article examines both the anatomical speech-forming apparatus of a person, which creates its own individual picture of the speech signal that is characteristic of a certain person, and the speech behavior of the speaker, his skills, individual experience, mental state, temperament, intelligence, etc., which influence the creation of the individual picture of the speaker. Factors whose variability affects the characteristics of the voice recorded in the sound recording are considered, and on the one hand, prevent the conduct of an instant full-fledged identification study, but on the other hand, indicate ways to overcome obstacles to conducting a qualitative identification study of the speaker.
ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ПРАКТИКИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИТУТУ (ДОСУДОВОЇ) ПРОБАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
(2024) Білас, І.; Bilas, І.
Метою статті є виявлення деяких проблемних питань практики застосування інституту (досу- дової) пробації у кримінальному судочинстві, пошук та пропозиція шляхів їх вирішення задля сприяння забезпеченню стабільності судової практики з питань функціонування (досудової) пробації у кримі- нальному провадженні. Методи. Для досягнення мети застосовувався діалектичний методологічний підхід, що дозволив розглянути правозастосовну практику у взаємозв’язку та взаємозалежності між собою та положен- нями законодавства і дійти висновку про їх внутрішню неузгодженість. Для виявлення проблемних питань судової практики та формулювання висновків використовувались формально-логічні методи аналізу, синтезу та узагальнення. З метою надання рекомендацій, які сприятимуть вирішенню визначених проблем правозастосування та підвищенню ефективності судової практики, також застосовувався метод прогнозування. Результати. У статті висвітлюються деякі проблеми практики застосування інституту (досу- дової) пробації у кримінальному провадженні. Констатовано, що у зв’язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодав- чих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засудже- них» № 1492-VIII від 07 вересня 2016 року, яким кримінальний процесуальний закон (КПК України) було доповнено ст. 314-1, що врегульовує процесуальний механізм складання та введення до кримінального провадження досудової доповіді органу пробації, на практиці виникла низка проблем, пов’язаних із процесуальним статусом нового учасника судового провадження – представника персоналу органу пробації, а також значенням досудової доповіді про особу обвинуваченого для суду під час ухвалення рішення про вид та міру покарання. З’ясовано, що суди, внаслідок відсутності необхідних матеріалів для підготовки досудової доповіді, зобов’язують прокурора надати представнику персоналу органу пробації доступ до матеріалів кримі- нального провадження, пов’язаних із встановленням обставин, передбачених п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 91 КПК України. Проте такий підхід судів першої інстанції вступає у суперечність з вимогами кримінального процесуального закону з огляду на встановлений порядок ознайомлення із матеріалами справи учасни- ків судового провадження та повноваження прокурора. З огляду на фактичну відсутність у представника пробації можливості здійснювати ознайомлення із матеріалами провадження до початку судового розгляду, автором запропоновано два підходи до вирішення подібної ситуації: правозастосовний та законодавчий. Перший полягає у встановленні судами достатнього строку підготовки досудової доповіді із можливістю його пролонгації та пара- лельним продовженням судового розгляду кримінального провадження. Другий підхід зумовлює необ- хідність внесення змін до КПК України шляхом закріплення мінімального строку складання доповіді органу пробації, який би завершувався не раніше закінчення з’ясування обставин кримінального прова- дження та переходу до судових дебатів. Виявлено, що Кримінальний касаційний суд Верховного Суду у своїй практиці додержується позиції, відповідно до якої досудова доповідь представника персоналу органу пробації має реко- мендаційний характер для суду, яку останній може врахувати на основі своїх дискреційних повноважень. Разом із тим аналіз практики цього ж суду вказує на її непослідовність із зазна- ченого питання. В окремих випадках він скасовує рішення судів нижчої інстанції з мотивів їх невідповідності даним та висновкам досудової доповіді в частині призначеного покарання. Автором наголошено, що доповідь органу пробації є доказом у кримінальному провадженні, що зумовлює не тільки її рекомендаційний характер для суду на етапі ухвалення вироку, але й необхідність оцінки ним змісту цієї доповіді.Висновки. Зроблено висновок, що судове рішення, в якому не наведено мотивів неврахування досудової доповіді у разі призначення виду та міри покарання, підлягатиме скасуванню The purpose of the article is the identification of some problematic issues of the practice of applying the institution of (pre-trial) probation in criminal proceedings, the search and proposal of ways to solve them in order to contribute to ensuring the stability of judicial practice on the functioning of (pre-trial) probation in criminal proceedings. Methods. To achieve the goal, a dialectical methodological approach was used, which allowed to consider the law enforcement practice in relationship and the interdependence between itself and provision of the legislation and to conclude about their internal inconsistency. Formal and logical methods of analysis, synthesis and generalization were used to identify problematic issues of judicial practice and formulate conclusions. To provide recommendations that will contribute to the solution of certain law enforcement problems and increase the effectiveness of judicial practice, the forecasting method was also applied. Results. The article highlights some problems of the practice of applying the institution of (pre-trial) probation in criminal proceedings. It is established that after the adoption of the Law of Ukraine “On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine on Ensuring the Execution of Criminal Punishments and the Implementation of the Rights of Convicts” No. 1492- VIII dated September 7, 2016, by which the Code of Criminal Procedure of Ukraine (CCP of Ukraine) was supplemented by Article 314-1, which regulates the procedural mechanism of preparing and entering into criminal proceedings a pre-trial report of the probation authority, a number of problems arose in practice related to the procedural status of a new participant in court proceedings – a probation officer, as well as the significance of the pre-trial report on the personality of the accused for the court when deciding on the type and extent of the punishment. It is clarified that the courts, due to the absence of necessary materials for the preparation of a pre trial report, oblige the prosecutor to provide the probation officer with access to the criminal proceedings’ materials related to the establishment of circumstances determined by the para. 4, 5 of part 1 of the Article 91 CCP of Ukraine. On the other hand, such approach of the courts of first instance contradicts the requirements of the criminal procedural law in view of the subscribed order of familiarization with the case materials by the participants in the court proceedings and the powers of the prosecutor. Because of fact that the probation officer does not have an opportunity to familiarize with the materials of the proceedings before the start of the trial, the author proposes two approaches to solving the situation: law enforcement and legislative one. The first consists in the establishment by the courts of a sufficient period for the preparation of pre-trial report with the possibility of its extension and the parallel continuation of the trial of criminal proceedings. The second approach dictates the need to make amendments to the CCP of Ukraine by establishing a minimum term for preparing a probation report, which would be completed no earlier than the end of the clarifying of the circumstances of criminal proceedings and the transition to court debates. It is found that the Criminal Cassation Court of the Supreme Court in its practice follows the position according to which the pre-trial report of the probation officer has a recommendatory nature for the court, which the latter can consider based on its discretionary powers. At the same time, the analysis of the practice of the same court indicates its inconsistency on the specified issue. In some cases, he cancels the decisions of the lower courts on the grounds of their inconsistency with the data and conclusions of the pre-trial report in aspect of the imposed punishment. The author emphasizes that the probation report is the evidence in criminal proceedings, which determines not only its advisory nature for the court at the stage of passing a sentence, but also the need for the court to evaluate the content of this report. Conclusions. It is concluded that the court decision, which does not state the reasons for not considering the pre-trial report when determining the type and measure of punishment, will be a subject to cancellation.
ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ ЗА ПУНКТОМ 2 СТАТТІ 106 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОУСТРІЙ І СТАТУС СУДДІВ»
(2023) Стратонов, В. М.; Stratonov, V. M.
Метою статті є аналіз дисциплінарної практики щодо відповідальності суддів на конкретних прикладах (зокрема, із практики Великої Палати Верховного Суду), для узагальнення та напрацювання рекомендації щодо оцінки таких правопорушень суддів, які кваліфікуються за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, установленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень). Методи. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально правові методи, зокрема діалектичний, системний аналіз, теоретичне узагальнення. Результати. На основі конкретних прикладів із практики Вищої ради правосуддя, Дисциплінарних палат та Великої Палати Верховного Суду проаналізовано правопорушення суддів, які були кваліфіковані за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Констатовано, що різна практика застосування пункту 2 статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів» спричинена різним розумінням оцінних понять «розумність строків», «безпідставне затягування розгляду», «невжиття заходів щодо своєчасного розгляду», «зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення». Виокремлено дискусійні питання застосування цієї підстави дисциплінарної відповідальності. З’ясовано відсутність єдиних критеріїв оцінки «надмірного суддівського навантаження». Роз’яснено, чому не кожне порушення строку обов’язково має стати підставою для дисциплінарної відповідальності судді. Стаття допоможе зрозуміти, які саме порушення є перспективними з погляду оскарження поведінки судді у Вищій раді правосуддя за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Матеріали дослідження можуть бути корисними не лише дисциплінарним інспекторам і скаржникам, але і суддям, оскільки допоможуть сформувати обґрунтовану правову позицію, надаючи пояснення в дисциплінарній справі. Висновки. Сам собою факт порушення суддею процесуальних строків не є безумовною підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Необхідно встановити саме «безпідставність» недотримання таких строків. Для кваліфікації дій судді за пунктом 2 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» необхідно, щоб порушення суддею процесуальних строків не було зумовлене «поважними причинами». Наявність «поважних причин» визначається з урахуванням конкретних індивідуальних обставин кожної справи. Надмірне навантаження судді й інші об’єктивні причини, що призвели до затягування процесуальних строків, не є такими, що автоматично виключають дисциплінарну відповідальність. Вони оцінюються в сукупності з іншими обставинами справи та беруться до уваги тоді, коли суддя об’єктивно не міг забезпечити розгляд справи у стислі строки. Якщо суддя систематично, безпідставно відкладав розгляд справи, наприклад, використовував своє право на відпустку всупереч інтересам правосуддя, то наявність «поважних причин» не виправдовує «затягування». Суддя може відкладати справу про адміністративне правопорушення за клопотанням учасників, проте такі відкладення не повинні стати причиною уникнення особою відповідальності у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. The purpose of the article is to analyze the disciplinary practice regarding the liability of judges using specific examples (in particular, the practice of the Grand Chamber of the Supreme Court), and on the basis of this analysis to generalize and provide recommendations for assessing such offenses of judges which are qualified under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges” (unreasonable delay or failure by a judge to take measures to consider an application, complaint or case within the time limit established by law, delay in issuing a reasoned court decision, untimely provision of a judge’s opinion). Methods. The methodological basis of the study is based on general scientific and special legal methods, in particular, dialectical, systemic analysis, and theoretical generalization. Results. Based on specific examples from the practice of the High Council of Justice, the Disciplinary Chambers and the Grand Chamber of the Supreme Court, the author analyzes the offenses of judges which were qualified under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges”. It is stated that the different practice of application of paragraph 2 of Article 106 of the Law “On the Judicial System and Status of Judges” is caused by different understanding of the evaluative concepts of “reasonableness of terms”, “unreasonable delay in consideration”, “failure to take measures for timely consideration”, “delay in issuing a reasoned court decision”. The author emphasizes the controversial issues of application of this ground of disciplinary liability. The author establishes that there are no uniform criteria for assessing “excessive judicial workload”. The author explains why not every violation of the deadline should necessarily be grounds for disciplinary liability of a judge. The article will help to understand which violations are promising in terms of appealing against a judge’s behavior to the High Council of Justice under paragraph 2 of Article 106 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges”. It will be useful not only for disciplinary inspectors and complainants, but also for judges, as it will help to form a reasonable legal position when providing explanations in a disciplinary case. Conclusions. The mere fact that a judge violates procedural deadlines is not an unconditional ground for bringing him or her to disciplinary responsibility. It is necessary to establish the “groundlessness” of noncompliance with such deadlines. To qualify a judge’s actions under clause 2, it is required that the judge’s violation of procedural deadlines was not due to “valid reasons”. The existence of “valid reasons” is determined based on the specific individual circumstances of each case. Excessive workload of the judge and other objective reasons that led to the delay of procedural deadlines do not automatically exclude disciplinary liability. They are evaluated in conjunction with other circumstances of the case and are taken into account when the judge objectively could not ensure the case is heard within a short time. If a judge has systematically and unreasonably postponed a case, for example, by using his or her right to vacation contrary to the interests of justice, the existence of “good reasons” does not justify “delay”. A judge may postpone an administrative offense case at the request of the participants, but such postponements should not allow a person to avoid liability due to the expiration of the time limits for imposing an administrative penalty.
ДО ПИТАННЯ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ КУЛЬТУРНИМ ЦІННОСТЯМ У ХОДІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ
(2023) Гавловська, А. О.; Томіліна, Ю.Є.; Havlovska, A. O.; Tomilina, Y. Y.
У статті поставлено за мету дослідження окремих аспектів відшкодування шкоди, завданої культурним цінностям у ході російсько-української війни. Для досягнення задекларованої мети та отримання належних результатів використано таку сукупність методів: історико-правовий, методи формальної логіки, метод групування. Результати та висновки такої діяльності. Знищення, вивезення та пошкодження українських культурних цінностей протягом кількох історичних періодів значно вплинули на зміну культурного середовища українського народу, викликало виникнення негативних етносоціальних, культурних та морально-психологічних наслідків для Української держави і суспільства. Особливо негативних наслідків українській культурі завдала колоніальна політика російської влади різних історичних періодів (у т. ч. і в період сьогодення), яка стала проявом «культурного геноциду» по відношенню до українського народу. Метою такої політики є апропріація українських культурних цінностей із метою видання їх за власні, збагачення та намагання асимілювати український етнос. Особливо великих масштабів посягання на культурні цінності набувало у періоди Першої та Другої світових війн, тимчасової окупації росією АРК та частини Донецької та Луганської областей, після повномасштабного вторгнення рф на територію України. Із 24.02.2024 зафіксовано багаточисельні факти використання культурних цінностей для підтримки військових дій, знищення та пошкодження культурних об’єктів у ході бойових дій (у т.ч. і цілеспрямовано), присвоєння у великих масштабах культурної власності, учинення актів грабежу та вандалізму, спрямованих проти культурних цінностей, та ін. Спроби розшукати та повернути культурні цінності Україна здійснювала в період існування Української Центральної Ради, Української держави, УРСР та незалежної України. Основу міжнародно-правового механізму захисту культурних цінностей та відшкодування шкоди, завданої в умовах військового конфлікту, у т. ч. становлять і його нормативно-правовий та інституційний складники. Відповідно до норм міжнародного законодавства, знищення культурних та релігійних об’єктів під час воєнних конфліктів підлягає кримінальному переслідуванню, до держави, винної у вчиненні посягання на культурні цінності, застосовуються такі міжнародно-правові інститути відповідальності, як реституція та репарації. Спроби України захистити культурні об’єкти, притягнути до відповідальності за злочини проти культурної спадщини, які вчиняються в ході російсько-української війни, можуть стикатися з низкою труднощів. The purpose of this article is to study individual aspects of compensation for damage caused to cultural values during the Russian-Ukrainian war. In order to achieve the declared goal and obtain the appropriate results, the following combination of methods was used: historical and legal, methods of formal logic, grouping method. Results and conclusions of such activities. The destruction, removal and damage of Ukrainian cultural values during several historical periods significantly influenced the change in the cultural environment of the Ukrainian people, caused negative ethno-social, cultural and moral-psychological consequences for the Ukrainian state and society. The colonial policy of the Russian authorities of various historical periods (including the present day), which became a manifestation of "cultural genocide" against the Ukrainian people, had particularly negative consequences for Ukrainian culture. The purpose of such a policy is: appropriation of Ukrainian cultural values with the aim of passing them off as one's own, enriching and trying to assimilate the Ukrainian ethnic group. Encroachment on cultural values became especially large-scale during the First and Second World Wars, the temporary Russian occupation of the ARC and parts of the Donetsk and Luhansk regions, after the full-scale invasion of the Russian Federation into the territory of Ukraine. Since February 24, 2024, numerous facts of the use of cultural values to support military operations, the destruction and damage of cultural objects during hostilities (includingand purposefully), appropriation of cultural property on a large scale, committing acts of robbery and vandalism directed against cultural values, etc. Attempts to find and return cultural values were carried out by Ukraine during the existence of the Ukrainian Central Council, the Ukrainian State, the Ukrainian SSR and independent Ukraine. The basis of the international legal mechanism for the protection of cultural values and compensation for damage caused to them in the conditions of a military conflict, including make up its regulatory and institutional component. According to the norms of international legislation, the destruction of cultural and religious objects during military conflicts is subject to criminal prosecution, such international legal institutions of responsibility as restitution and reparations are applied to the state guilty of encroachment on cultural values. Attempts by Ukraine to protect cultural objects, to prosecute crimes against cultural heritage committed during the Russian-Ukrainian war, may face a number of difficulties.
ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН У ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ ЯК ҐЕНДЕРНО ЗУМОВЛЕНІЙ ФОРМІ НАСИЛЬСТВА
(2023) Мандзик, П. І.; Mandzyk, P. I.
Мета статті – дослідження окремих аспектів досвіду зарубіжних країн у протидії домашньому насильству як ґендерно зумовленій формі насильства. Для досягнення задекларованої мети й отримання належних результатів використано таку сукупність методів: історико-правовий, методи формальної логіки, компаративістський метод. Результати такої діяльності: 1) досліджено доклади міжнародних організації щодо ґендерно зумовленого насильства; 2) обґрунтовано тезу, що кожна країна відрізняється від інших рівнем ефективності забезпечення прав жінки загалом і протидії домашньому насильству зокрема, оскільки законодавство, система державних і недержавних інституцій, що спрямовують свою діяльність на подолання таких негативних соціальних явищ суттєво різняться; 3) виокремлено позитивні надбання зарубіжних країн у сфері протидії домашньому насильству як ґендерно зумовленій формі насильства. Висновки. У відповідних докладах міжнародні організації відмічають, що кожна третя жінка у світі протягом життя стає жертвою тієї чи іншої форми насильства. До чинників взаємодії жінок і чоловіків, які зумовлюють прояви домашнього насильства як ґендерно зумовленої форми насильства відносять: фізичні переваги чоловіків у порівнянні із жінками; історично зумовлену економічну залежність жінки від чоловіка; наявність стереотипів щодо соціальних ролей жінки в суспільстві та сім’ї тощо. Кожна країна вирізняється рівнем ефективності забезпечення прав жінки загалом і протидії домашньому насильству зокрема, оскільки законодавство, система державних і недержавних інституцій, що спрямовують свою діяльність на подолання таких негативних соціальних явищ суттєво різняться. Серед позитивних надбань зарубіжних країн у сфері протидії домашньому насильству як ґендерно зумовленій формі насильства варто назвати: формування національної стратегії із протидії насильству; визнання домашнього насильства злочином; підтримку жертв насильства; реабілітацію насильників; розвиток системи державних і недержавних інституцій, які сприяють ґендерній рівності та протидії домашньому насильству; партнерську співпрацю з поліцією, медичними установами, службами опіки й іншими організаціями для забезпечення комплексного підходу до розв’язання проблеми; створення системи притулків і кризових кімнат для жертв домашнього насильства; наукове обґрунтування протидії домашньому насильству; розгалужену систему освітньо-інформаційних заходів у сфері протидії домашньому насильству; реалізацію феміністичної зовнішньої політики тощо. The purpose of this article is to study certain aspects of the experience of foreign countries in combating domestic violence as a gender-based form of violence. In order to achieve the declared goal and obtain the appropriate results, the following combination of methods was used: historical and legal methods, methods of formal logic, comparativist method. The results of such activity are: 1) study of reports of international organizations regarding; 2) the thesis that each country differs in the level of effectiveness of ensuring women’s rights in general and combating domestic violence in general, since the legislation, the system of state and nonstate institutions that direct their activities to overcome such negative social phenomena differs significantly; 3) the positive achievements of foreign countries in the field of combating domestic violence as a genderbased form of violence are singled out. Conclusions. In relevant reports, international organizations note that every third woman in the world becomes a victim of one or another form of violence during her life. Factors of the interaction of women and men that determine the manifestation of domestic violence as a gender-based form of violence include: physical advantages of men compared to women; historically determined economic dependence of a woman on a man; the presence of stereotypes regarding the social roles of women in society and the family, etc. Each country differs in the level of effectiveness of ensuring women’s rights in general and combating domestic violence in general, since the legislation, the system of state and non-state institutions that direct their activities to overcome such negative social phenomena differ significantly. Among the positive achievements of foreign countries in the field of combating domestic violence as a gender-based form of violence, the following should be noted: formation of a national strategy for combating violence; recognition of domestic violence as a crime; support for victims of violence; rehabilitation of rapists; development of the system of state and non-state institutions that promote gender equality and countering domestic violence; partner cooperation with the police, medical institutions, guardianship services and other organizations to ensure a comprehensive approach to solving the problem; creation of a system of shelters and crisis rooms for victims of domestic violence; scientific rationale for combating domestic violence; extensive systems of educational and information measures in the field of combating domestic violence; implementation of feminist foreign policy, etc.