Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Юридичні науки (Випуск 1, 2 (2022)), (Випуск 1, 2, 4, 5, 6 (2023)), Вип. 1, 2, 3 ,4, 5, 6 (2024), Вип. 1 (2025)
Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/17320
Browse
4 results
Search Results
Item ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ З УКРАЇНОЮ(2024) Каплій, О. В.; Смоляр, Ю. В.; Kapliy, O. V.; Smoliar, Y. V.Мета цієї статті полягає в тому, щоб всебічно розкрити сутність сучасних законодавчих змін, пов’язаних із ратифікацією Римського статуту в контексті забезпечення правосуддя за міжнародні злочини. Крім того, мета полягає у визначенні як позитивних, так і негативних наслідків такого кроку для нашої країни. Під час написання статті широко використовувалася така методологія: комплекс формаль- но-логічних методів, зокрема аналіз, синтезу й узагальнення, що дало змогу теоретично осмислити новоприйняті закони й оцінити наслідки ратифікації їх для України; загальнонаукові методи дослі- дження, наприклад пояснення; методи обґрунтування наукових рекомендацій. Результати. За результатами проведеного дослідження було проаналізовано сучасний законодавчий підхід до введення принципу універсальної юрисдикції, відповідно до якого кримінальний закон діятиме незалежно від місця вчинення злочину, громадянства або постійного місця проживання обвинуваченого чи потерпілого. Були досліджені зміни в розслідуваннях міжнародних злочинів, які продовжуються вчинятися на території нашої держави, та питання реалізації покарання винних та впровадження командної відповідальності для військових командирів. Також розглянуто діаметрально протилежні думки науковців стосовно процесу ратифікації. Також було обґрунтовано сукупність як позитивних, так і негативних наслідків зазначених змін для цивільного населення та комбатантів. Ратифікація Римського статуту надала можливість Україні стати повноправним членом Міжна- родного кримінального суду (далі – МКС), що дасть змогу ефективно співпрацювати з міжнародним правосуддям і запобігти вчиненню міжнародних злочинів у майбутньому. Висновки. Для України ратифікація Римського статуту стане засобом, який забезпечить невідво- ротність покарання осіб, винних у вчиненні міжнародних злочинів, і сприятиме національним органам здійсненню більш дієвого розслідування злочинів та додержання міжнародних стандартів, що врешті зміцнить правосуддя нашої держави. Такі дії представили нашу країну на міжнародній арені як демократичну та правову й наблизили на крок до вступу до Європейського Союзу.Item ПРАКТИКА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ГЕНОЦИД(2024) Боровик, А. В.; Голиш, І. В.; Borovyk, A. V.; Golysh, I. V.У статті поставлено за мету дослідження практики кримінальної відповідальності за геноцид. Методи. Для досягнення задекларованої мети й отримання належних результатів дослідження використано таку сукупність методів: логіко-юридичний, порівняльно-правовий, історико-правовий, нормативно-догматичний та інші методи. Результати та висновки. Кримінальна відповідальність за геноцид на міжнародному рівні формувалася протягом декількох періодів (Нюрнберзького, Постнюрнберзького, Гаазького, Римського) та ґрунтується на двох основоположних міжнародних НПА – Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (1948 рік) та Римського статуту Міжнародного кримінального суду (1998 рік), які містять визначення поняття та складу злочину геноциду, правила імунітету за вчинення геноциду державними посадовцями, обов’язки держав-учасниць щодо запобігання геноциду, механізм реальної відповідальності за вчинення геноциду та вжиття превентивних заходів щодо його запобігання. Зауважено, що кримінальна відповідальність за злочини геноциду також передбачає відповідальність на рівні держав, які імплементували норми міжнародного законодавства в даній сфері, створили систему національного законодавства щодо врегулювання питання кримінальної відповідальності за злочини геноциду, визначили порядок взаємодії з Міжнародним кримінальним судом і визнали його повноваження. Частина країн, які ратифікували відповідні нормативно-правові акти у сфері кримінальної відповідальності за злочини, впровадили до національного законодавства принцип універсальної відповідальності, що дозволяє провести розслідування злочинів геноциду та здійснювати кримінальне переслідування осіб, винних у їх скоєнні, зокрема й у разі вчинення злочину геноциду на території іншої держави та якщо жертви або підозрювані є громадянами іноземної держави. The purpose of this article is to study the practice of criminal responsibility for genocide. Methods. In order to achieve the declared goal and obtain the appropriate research results, the following set of methods was used: logical-legal method, comparative-legal method, historical-legal method, normative- dogmatic method, etc. Results and conclusions. Criminal responsibility for genocide at the international level was formed during three periods (Nuremberg, post-Nuremberg, Hague, Rome period) and is based on two fundamental international NPAs, the Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide (1948) and the Rome Statute of the ICC (1998), which contain the definition and composition of the crime of genocide, the rules of immunity for the commission of genocide by state officials, the obligations of the participating states to prevent genocide, the mechanism of real responsibility for the commission of genocide and taking preventive measures to prevent it. It was noted that criminal responsibility for crimes of genocide also involves responsibility at the level of states that have implemented the norms of international law in this area, created a system of national legislation to regulate the issue of criminal responsibility for crimes of genocide, determined the procedure for interaction with the International Criminal Court and recognized its powers. Some of the countries that have ratified the relevant normative legal acts in the field of criminal responsibility for crimes have introduced the principle of universal responsibility into national legislation, which allows for the investigation of crimes of genocide and the prosecution of those responsible for their commission, including and in the event of the crime of genocide being committed on the territory of another state and in the event that the victims or suspects are citizens of a foreign state.Item ОЗНАКИ ГЕНОЦИДУ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ ХХІ СТ. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ(2024) Боровик, А. В.; Мазепа, Д. Я.; Borovyk, A. V.; Mazepa, D. Y.У цій статті поставлено за мету дослідження ознак злочинів геноциду в російсько-українській війні ХХІ ст. Для досягнення задекларованої мети й отримання належних результатів дослідження використано таку сукупність методів: порівняльно-правовий метод, логіко-юридичний метод, історико- правовий метод, нормативно-догматичний метод та ін. Результати та висновки такої діяльності . Геноцид – це воєнний злочин проти членів певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з умисною метою повного чи часткового її знищення та має спрямованість на ліквідацію культури й національної ідентичності групи людей. Міжнародне гуманітарне право передбачає кримінальну відповідальність за злочини геноциду – на рівні міжнародного правосуддя розглядаються справи щодо геноциду стосовно вищого військово-політичного керівництва держави, в інших випадках розслідування злочинів геноциду здійснюється на національному рівні. Міжнародно-правовий механізм запобігання воєнним злочинам передбачає, що у випадку, якщо певні діяння вказують на те, що може бути вчинено злочин геноциду, то суб’єкти міжнародних відносин зобов’язанні вжити всіх можливих заходів щодо цього попередження. Дії РФ під час російсько-української війни мають ознаки геноциду: публічні заклики до знищення українців як представників «нації. якої не існує»; цілеспрямовані обстріли критичної цивільної інфраструктури, переслідування та знищення проукраїнських громадян; фізичне знищення українців, зокрема масове здійснення тортур І страт українських військовополонених і цивільних, обстріли житлових будинків, повторні удари ракетами та безпілотниками під час рятувальних операцій; вжиття заходів щодо зміни національної ідентичності українських дітей; знищення та пограбування об’єктів культурної спадщини; відмова В доступі до гуманітарної допомоги та ін. Визнання Українською державою та рядом інших держав на офіційному рівні дій Росії проти України як геноциду демонструє готовність допомагати в документуванні та розгляді фактів геноциду, сприяє створенню спеціальних комісій та органів правосуддя, які розслідують і розглядають злочини геноциду, та зумовлює політичний тиск і вжиття дипломатичних заходів щодо РФ, яка вчиняє акти геноциду, та вжиття заходів щодо його попередження. The aim of this article is to investigate the signs of crimes of genocide in the Russian-Ukrainian war of the 21st century. In order to achieve the declared goal and obtain proper research results, the following set of methods was used: comparative-legal method, logical-legal method, historical-legal method, normative-dogmatic method, etc. Results and conclusions of such activities. Genocide is a war crime against members of a certain national, ethnic, racial or religious group with the deliberate aim of its complete or partial destruction and is aimed at eliminating the culture and national identity of a group of people. International humanitarian law provides for criminal responsibility for crimes of genocide – at the level of international justice, genocide cases are considered against the highest military and political leadership of the state, in other cases, the investigation of crimes of genocide is carried out at the national level. The international legal mechanism for the prevention of war crimes provides that if certain actions indicate that the crime of genocide may be committed, then the subjects of international relations are obliged to take all possible measures regarding this warning. The actions of the Russian Federation during the Russo-Ukrainian war have signs of genocide: public calls for the destruction of Ukrainians, as representatives of “a nation that does not exist”; targeted shelling of critical civilian infrastructure, persecution and destruction of pro-Ukrainian citizens; physical destruction of Ukrainians, in particular, mass torture and execution of Ukrainian prisoners of war and civilians, shelling of residential buildings, repeated strikes by missiles and drones during rescue operations; taking measures to change the national identity of Ukrainian children; destruction and looting of cultural heritage objects; denial of access to humanitarian aid, etc. The recognition by the Ukrainian state and a number of other states at the official level of Russia’s actions against Ukraine as genocide demonstrates their readiness to help in documenting and examining the facts of genocide, promotes the creation of special commissions and justice bodies that investigate and consider crimes of genocide, and causes political pressure and diplomatic measures to in relation to the Russian Federation, which commits acts of genocide and taking measures to prevent it.Item ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ПОЛОЖЕНЬ РИМСЬКОГО СТАТУТУ В НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ: ПОЛІТИЧНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ТА ПРАВОВІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ(2023) Ахтирська, Н. М.; Akhtyrska, N. M.Стаття присвячена питанням взаємодії України з Міжнародним кримінальним судом, розглянуті етапи нормативного врегулювання такого співробітництва в розслідуванні воєнних злочинів, геноциду та злочинів проти людяності з урахуванням відсутності закону про ратифікацію Римського статуту. Мета статті полягає в дослідженні процесів європейської інтеграції України, які охоплюють значне коло сфер суспільних відносин, які потребують уніфікації, а також зумовлюють доцільність приєднання до правових гарантій безпеки. Укладання Україною Римського статуту у 2000 році не завершилось його ратифікацією, що було зумовлено висновком Конституційного Суду України про наявну неузгодженість окремих його положень з конституційними нормами. Уведення в дію змін, внесених у 2016 році до Конституції України щодо можливості ратифікації Римського статуту, було відтерміновано до 2019 року. Початок військової агресії Російської Федерації спонукав Україну визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо ситуації в Автономній Республіці Крим, на сході України та під час Революції гідності («справа майдану»). Повномасштабне вторгнення військ Російської Федерації та наслідки, яких зазнає Україна, спонукали прокурора Міжнародного кримінального суду розпочати розслідування воєнних злочинів, геноциду та злочинів проти людяності. Оскільки правові питання взаємодії правоохоронних органів і судів з Міжнародним кримінальним судом не були вирішені раніше, це викликало низку практичних складнощів щодо визначення юрисдикції, збору доказів, діяльності спільних слідчих груп, залучення міжнародних експертів тощо. Методами дослідження є аналіз міжнародних документів, нормативних актів України, компаративістський метод (порівнюються підходи до збору доказів за національним законодавством і міжнародним правом), статистичний метод (кількісні показники воєнних злочинів, учинених на території України). Результатами дослідження стало виявлення деяких прогалин у чинному законодавстві, які потребують усунення. Ухвалення Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо співробітництва з Міжнародним кримінальним судом» від 3 травня 2022 року деяким чином дало відповіді на окремі питання, водночас спричинило дискусії серед науковців і практиків щодо якості вказаного Закону та потреб у подальшому процесі імплементації норм міжнародного права в національне законодавство України. Висновком стало обґрунтування безальтернативності ратифікації Римського статуту для виконання взятих зобов’язань, що усуне перешкоди та ризики у зборі доказів та надасть переваги (прискорена процедура початку розслідування прокурором Міжнародного кримінального суду, розслідування злочинів агресії, участь у діяльності Асамблеї, право на обрання суддів, прокурорів до Міжнародного кримінального суду, акредитація українських адвокатів тощо). The article is devoted to issues of Ukraine’s cooperation with the International Criminal Court, the stages of regulatory regulation of such cooperation in the investigation of war crimes, genocide and crimes against humanity are considered, taking into account the absence of a law on the ratification of the Rome Statute. The purpose of the article is to study the processes of European integration of Ukraine, which cover a significant range of spheres of social relations that require unification, as well as determine the expediency of joining the legal guarantees of security. Ukraine’s signing of the Rome Statute in 2000 did not end with its ratification, which was due to the conclusion of the Constitutional Court of Ukraine about the existing inconsistency of some of its provisions with constitutional norms. The implementation of the changes introduced in 2016 to the Constitution of Ukraine regarding the possibility of ratification of the RS was postponed until 2019. The beginning of the Russian military aggression prompted Ukraine to recognize the jurisdiction of the International Criminal Court over the situation in the Autonomous Republic of Crimea, in the east of Ukraine, and during the Revolution of Dignity (the “Maidan case”). The full-scale invasion of the Russian military and the consequences that Ukraine is experiencing prompted the prosecutor of the ICC to begin an investigation into war crimes, genocide and crimes against humanity. Since the legal issues of interaction of law enforcement agencies and courts with the International Criminal Court were not resolved earlier, this caused a number of practical difficulties regarding the determination of jurisdiction, collection of evidence, activities of joint investigative teams, involvement of international experts, etc. The research methods are the analysis of international documents, normative acts of Ukraine, the comparativist method (comparing approaches to gathering evidence under national legislation and international law), the statistical method (quantitative indicators of war crimes committed on the territory of Ukraine). The results of the study revealed certain gaps in the current legislation that require further resolution. The adoption of the Law of Ukraine “On Amendments to the Criminal Procedure Code of Ukraine and other legislative acts of Ukraine regarding cooperation with the International Criminal Court” dated May 3, 2022, in a certain way, gave answers to certain questions, at the same time, it caused discussions among scientists and practitioners about the quality of the specified law and needs in the further process of implementation of the norms of international law into the national legislation of Ukraine. The conclusion was the justification of the lack of alternatives to the ratification of the Rome Statute in order to fulfill the commitments, which will eliminate obstacles and risks in the collection of evidence and provide advantages (accelerated procedure for the initiation of an investigation by the prosecutor of the ICC, investigation of crimes of aggression, participation in the activities of the Assembly, the right to elect judges, prosecutors to the ICC , accreditation of Ukrainian lawyers and others).