Південний архів. Філологічні науки (Випуск 64-73, 89-93)
Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/6776
Browse
3 results
Search Results
Item ТИПОЛОГІЯ ПИСЬМЕННИКІВ «КУЛЬТУРНОГО ПОГРАНИЧЧЯ»(2023) Ланова, В. В.; Lanova, V. V.Сучасний світ з його динамізмом та мобільністю впливає на картографію творчого простору, в межах якого особливе місце посідає покоління нових письменників «культурного пограниччя». Зберігаючи культурні коди, успадковані ними під час народження, вони продукують якісно новий тип творчості, який є більш відкритим стосовно зовнішніх чинників та максимально інклюзивним з точки зору світоглядних орієнтирів. Мета – описати парадигму видів письменників, творчим простором яких є культурне перехрестя, беручи до уваги низку чинників, серед яких інваріантними є приналежність авторів до постколоніального дискурсу, причини їхньої міграції, а також їхня мовна та культурна самоідентифікація. Методи. Використання культурно-історичного методу зумовлене необхідністю усвідомити закономірності становлення мультикультурної прози в контексті соціально-історичного розвитку. Порівняльно-типологічний метод застосовано з метою дослідження типології письменників «культурного пограниччя». Особлива увага в процесі дослідження мультикультурної прози приділяється постколоніальним та імагологічним студіям, теоретичний апарат яких використовується під час аналізу характеру творчості письменників «культурного пограниччя». Імагологічний метод уможливлює дослідження національних етнообразів, а також категорій своє/інше. Результати. У нашій роботі окреслено стратегії ідентифікації та типологізації видів письменників, які створюють тексти на перехресті різних, а інколи й діаметрально протилежних культурних та літературних традицій. За фактом приналежності до постколоніального дискурсу письменники «культурного пограниччя» поділяються на: 1) власне постколоніальних письменників, які фактично є вихідцями з колишніх імперіалістичних країн; 2) письменників з амбівалентною ідентичністю, мультикультурність творчості яких не пов’язана з розпадом колоніальних систем або їхніми наслідками. Своєю чергою за фокусом уваги до «своєї» або «чужої» культури постколоніальні письменники поділяються на дві групи – мультикультуральних та інтеркультуральних. Натомість, розподіл амбівалентних письменників на дві категорії – гібридних та транскультурних – пов’язаний з причинами їхньої міграції. Висновки. Дослідження творчості мультикультурних авторів є суттєвим викликом сучасності, адже в науковому дискурсі на сьогодні немає такої типології письменників «культурного пограниччя», яка б враховувала всі чинники, що впливають на природу творчості таких авторів. Розроблені нами критерії ідентифікації письменників «культурного пограниччя», а також типи міжкультурної взаємодії, репрезентовані в їхніх текстах, допоможуть у подальшому дослідженні творчості письменників, які розташовані на перехресті культурних та літературних традицій. The dynamic and mobile nature of the modern world has its influence on the cartography of the creative space, within which a special place is occupied by the generation of new writers of the “cultural borderline”. Keeping the cultural codes inherited at birth, they produce a qualitatively new type of creativity which is more open to external circumstances and highly inclusive in terms of ideological orientations. Purpose – to describe the paradigm of the types of writers whose creative space stands at the crossroads of different cultures. It is also worth mentioning that a number of factors, including the affiliation of authors to the post-colonial discourse, the background of their migration, and the writers’ linguistic and cultural selfidentification should be taken into account. Methods. The usage of the cultural-historical method is caused by the necessity to reveal the common factors of formation of multicultural prose in the context of social and historical development. The comparativetypological method is applied in order to study the typology of “cultural borderline” writers. In the process of studying multicultural prose special attention is paid to post-colonial and imagological studies, the theoretical apparatus of which is used while analysing the nature of the creativity of “cultural borderline” writers. The imagological method provides an opportunity to study the national ethno-images, as well as the categories of self/other. Results. The present paper outlines strategies for identification and typology of writers who create their texts at the crossroads of different, and sometimes diametrically-opposed, cultural and literary traditions. According to the fact of their belonging to the post-colonial discourse, the “cultural borderline” writers are divided into: 1) post-colonial writers who in fact come from former imperialist countries; 2) writers with an ambivalent identity, the multiculturalism of their creativity is not connected with the dissolution of colonial systems or its consequences. In turn, according to the focus of attention on one’s “self” or “alien” culture, postcolonial writers are divided into two groups – multicultural and intercultural ones. Meanwhile, the division of ambivalent writers into two categories – hybrid and transcultural ones – is related to the reasons for their migration. Conclusions. The study of creativity of multicultural authors poses challenges to researchers. The modern scientific discourse has witnessed a problem associated with the lack of comprehensive typology of “cultural borderline” writers that would take into account all the factors affecting the nature of their creativity. The criteria developed for the identification of “cultural borderline” writers, as well as the types of intercultural interaction that arise in their texts, will help in the further study of their works, created at the crossroads of cultural and literary traditions.Item ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ КОД ТРАВМИ ГЕРОЇНІ РОМАНУ С. ПРОЦЮКА «РУЙНУВАННЯ ЛЯЛЬКИ»(2023) Черниш, А. Є.; Chernysh, A. Y.Стаття присвячена аналізу психологічної травми героїні, репрезентованої у романі С. Процюка «Руйнування ляльки». Твір українського письменника розкриває важливі питання психологічного становлення й ідентичності особистості у пострадянський період, обтяженої соціальними та індивідуальними травмами. Художнє моделювання знаків психоаналізу (травма, трансмісія травм, проєкції травм, простір мовчання і нелюбові, деструктивні почуття й емоції, корпус навʼязливих думок тощо) дає змогу потрактовувати твір С. Процюка романом травми, що піддається продуктивному аналізу у психоаналітичному вимірі. Мета – визначити художні маркери психологічної деструкції і складники психотравми у героїні роману С. Процюка «Руйнування ляльки». Методи: шляхом аналізу тексту роману із застосуванням психоаналітичного методу зʼясовано специфіку художнього моделювання й особливості поетикального зображення травми як ключового ідентитента у психотипажі головної героїні, що позначається на формозмістовій єдності твору. Результати. Встановлено, що травма є результатом впливу багатьох факторів на процес психічного становлення й ідентичності Анни Сороченко. Ключовими деструктами психіки героїні роману визначено низку негативних впливів, зокрема несприятливі умови психоідентичності у радянський період, авторитарне батьківське виховання, атмосферу мовчання, травму нелюбові, шлюбний конфлікт, руйнування здорових моральних і сімейних цінностей, патологічне світосприйняття тощо. Чинниками психологічної травми героїні твору С. Процюка виступають дезорієнтація у світоставних імперативах, наслідки тиску тоталітарної ідеології, консервативне й авторитарне виховання, байдужість і прохолода у взаєминах із батьками, простір мовчання, брак батьківської любові й уваги, соціальна невлаштованість, тривожність і настороженість, апатичність. Деструктивні установки, крах здорових міжособистісних стосунків, викривлені фрейми поведінки, повсякчасні проєкції і переноси травми нелюбові посутньо травматизували героїню роману «Руйнування ляльки». Висновки. Відсутність позитивного прикладу здорових сімейних стосунків, стриманість батьків у спілкуванні між собою та з донькою, тиск Ляльки як комплексу деструктивних чинників, тривале психічне напруження, стан індиферентності спровокували появу психічної броні та агнозії у персонажа як вагомих чинників психологічної травматизації. Невроз, психічне напруження, необхідність стримування, самостишування і самоконтролю, настороженість призвели до психічного двоєдушшя героїні, гранично близького до психічної патології. Постійне психічне напруження, надмірна тривожність, невротичність негативно спроєктувалося на особистісну, психологічну, соціальну ідентичності Анни Сороченко. The article is devoted to the analysis of artistically realized trauma in the heroine of S. Protsyuk’s novel “Destruction of the Doll”. The work of the Ukrainian writer fundamentally reveals important issues of psychological formation and identity of the individual in the post-Soviet period, burdened by social and individual traumas. Artistic modelling of the signs of psychoanalysis (trauma, trauma transmission, trauma projections, space of silence and unlove, destructive feelings and emotions, corpus of obsessive thoughts, etc.) makes it possible to interpret S. Protsyuk’s work as a novel of trauma, which is amenable to productive analysis in the psychoanalytic dimension. Objective – to identify artistic markers of psychological destruction and components of psychotrauma in the heroine of S. Protsyuk’s novel “Destruction of the Doll”. Methods: by analyzing the text of the novel using the psychoanalytic method, studies of trauma, the specifics of artistic modelling and the peculiarities of the poetic depiction of trauma as a key identifier in the psychotype of the main character, which affects the form-content unity of the work, were clarified. Results. A number of negative influences are identified as the key destroyers of the heroine’s psyche in the novel, including unfavourable conditions of psychoidentity in the Soviet period, authoritarian parenting, marital conflict, destruction of healthy moral and family values, pathological worldview, etc. Disorientation in worldly imperatives, the result of the pressure of totalitarian ideology, conservative and authoritarian upbringing, indifference and coolness in relations with parents, lack of parental love and attention, social disorientation, anxiety and wariness, apathy are the factors of psychological trauma of the heroine of S. Protsyuk’s work. Destructive attitudes, the collapse of healthy interpersonal relationships, distorted frames of behavior, constant projections and transfers of trauma to non-love traumatized the heroine of the novel “Destruction of the Doll”. Conclusions. The lack of a positive example of healthy family relationships, parents’ restraint in communicating with each other and with their daughter, the pressure of the Doll as a complex of destructive factors, long-term mental stress, a state of indifference provoked the appearance of mental armour and agnosia in the character as significant factors of psychological traumatization. Neurosis, mental tension, the need for restraint, self-restraint and self-control, vigilance led to the mental duality of the heroine, extremely close to mental pathology. Constant mental stress, excessive anxiety, and neuroticism had a negative impact on Anna Sorochenko’s personal, psychological, and social identity.Item ТЕКСТОВІ МАРКЕРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИЧНОСТІ В РОМАНІ ГЮГО ГАМІЛЬТОНА "ЛЮДИ З ВЕСНЯНКАМИ"(2022) Вишницька, Ю. В.; Vyshnytska, Y. V.Мета статті – на матеріалі автобіографічного роману ірландського письменника Гюґо Гамільтона «Люди з веснянками» проаналізувати текстові ідіостильові маркери національної самоідентичності. Методологія дослідження. Роман досліджено в дзеркалі постколоніальної критики із застосуванням методики теорії пам’яті та наратологічного аналізу. Результати дослідження. У тексті роману виокремлено ключові вектори національної тожсамості: мовний, топонімічний, ономастичний, культурний, гастрономічний, атрибутивний, постімперський. Лінґвальний код національної самоідентичності дешифрує потрійне розщеплення національної самоідентифікації наратора, овиявлює текстові механізми такого розщеплення через мотиви гри, страху, символіку віддзеркалення, дому. Доведено текстову тотожність концептів пам’яті і слова. Топонімічно- ономастичний код відкриває національну самоідентичність наратора через мотиви бездомності, втрати орієнтирів, пошук дому, а також через концепт родинної і колективної травми. Власну ідентичність наратор віднаходить у координаті деангліфікації Ірландії, а втрачає – у точці насильницького занглійщення. Образи матеріального світу проєктують атрибутивний і культурний вектори національної самоідентичності (релігійні маркери дому, літературні означники хибної тожсамості). Постімперський різновид національної самоідентичності експлікує текстовий неоконцепт «нові ірландці» (“brack people”), а також міфологеми дому-країни й країни-дому, імпліковані мотивами збирання, колекціонування, примирення-прийняття. Досліджено текстові прояви псевдо- і симулятивної ідентифікації та антинаціональної ідентичності в контексті стереотипів, перекручування, профанації й шкідливого ототожнення, урівнювання. Висновки. Описано експлікацію бінарних і тернарних опозицій свого / чужого / інакшого, вивищеності й меншовартісності через етнодомінанти «ірландське», «німецьке», «англійське». Гомодієгетичний наратор роману діє в екстрадієгетичній ситуації як безпосередній учасник подій. Я-наратор екстраполює маршрути повернення до себе, до власного дому через національне самоусвідомлення. The purpose of the article – to analyze textual idiosyncratic markers of national self-identity based on the material of Irish writer Hugo Hamilton’s autobiographical novel “The speckled people”. Research methods. The novel is studied in the mirror of postcolonial criticism using the methodology of memory theory and narratological analysis. Research results. Key vectors of national oneness are highlighted in the text of the novel: linguistic, toponymic, onomastic, cultural, gastronomic, attributive, post-imperial. The linguistic code of national selfidentity deciphers the triple splitting of the narrator’s national self-identification, reveals the textual mechanisms of such splitting through the motifs of play, fear, the symbolism of reflection and home. The textual identity of the concepts of memory and word is proved. The toponymic-onomastic code reveals the national self-identity of the narrator through the motives of homelessness, loss of landmarks, the search for a home, and the concept of collective trauma. The narrator finds his own identity at the point of de-anglicization of Ireland, and loses it at the point of violent anglicization. Images of the material world project attributive and cultural vectors of the national self-identity (religious markers of home, literary signifiers of false oneness). The post-imperial variety of national self-identity explicates the textual neo-concept “brack people”, as well as the mythologemes of home-country and country-home, implied by the motifs of gathering, collecting, reconciliation-acceptance. The textual manifestations of pseudo- and simulative identification and anti-national identity in the context of stereotypes, distortion, profanation and harmful identification and equalization are studied. Conclusions. The explanation of the binary and ternary oppositions of own / foreign / other, superior and inferior through the ethnodominants “Irish”, “German”, “English” is described. The homodiegetic narrator of the novel acts in an extradiegetic situation as a direct participant in the events. The I-narrator extrapolates the routes of returning to oneself, to one’s own home, through national self-awareness.