Південний архів (історичні науки) (Випуск 36-43)

Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/17377

Browse

Now showing 1 - 20 of 66

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОЛЕКСІЯ МАРКЕВИЧА (1847–1903): ДО 175-РІЧЧЯ ІСТОРИКА
(2022) Синявська, О. О.; Syniavska, O. O.
Мета. Стаття присвячена аналізу науково-педагогічної діяльності відомого одеського історика та громадського діяча Олексія Івановича Маркевича (1847–1903). Методи. Основу дослідження становили методи критики, аналізу та оцінки джерел, архівної евристики, біографічний метод, історико-типологічний та історико-порівняльний методи, метод опису історичних подій. Результати. У результаті дослідження, яке побудоване на аналізі історіографічних, наративних та документальних джерел, з’ясовано, що педагогічну діяльність Олексій Маркевич роз- почав у 1870-х роках після завершення навчання на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету, викладаючи історію та російську словесність в Одеському комерційному училищі, Одеському інституті шляхетних дівчат та Маріїнській жіночій гімназії. З 1880 до 1895 року він працював у Новоросійському універси- теті, активно займаючись науковою роботою і вдосконалюючи свої лекторські здібності. Перебуваючи під впливом концептуальних ідей Володимира Антоновича, Олексій Маркевич заклав основи українознавства в Одеському університеті у другій половині ХІХ ст., підготував і прочитав низку лекцій з історії України та південного регіону, пропагуючи позитивістські засади та народницькі ідеї. З 1884 року історик перебував під наглядом поліції за свою лекційну діяльність і в 1895 році був звільнений з університету, офіційно – за «станом здоров’я», фак- тично – через спробу ввезення зі Львову до Російської імперії забороненої Емським указом нелегальної літератури. Висновки. Зроблено висновки, що науково-педагогічна діяльність посідала одне з провідних місць у житті Олексія Маркевича. Він пройшов шлях від приват-доцента до професора Новоросійського університету, на основі наукових досліджень вдосконалив читання обов’язкових лекцій з російської історії, вперше в історії університету розробив і запровадив навчальні курси з історії південного регіону. Звільнення з університету перервало його університетську кар’єру, але не лекційну діяльність. До кінця життя він залишався блискучим викладачем та оратором, працюючи лектором у народних аудиторіях та виступаючи на публічних читаннях. Purpose. The article is devoted to the analysis of scientific and pedagogical activity of the famous Odessa historian and public figure Oleksiy Ivanovych Markevich (1847–1903). Methods. The research was based on methods of criticism, analysis and evaluation of sources, archival heuristics, biographical method, historical-typological and historicalcomparative methods, the method of describing historical events. Results. As a result of the study, which is based on the analysis of historiographical, narrative and documentary sources, it was found that Alexei Markevich began teaching in the 1870s after graduating from the Faculty of History and Philology of Novorossiysk University, teaching history and Russian literature at Odessa Commercial School, Odessa Institute of Noble Girls and Mariinsky Women’s Gymnasium. From 1880 to 1895 he worked at Novorossiysk University, actively engaged in scientific work and improving his lecturing skills. Influenced by Volodymyr Antonovych’s conceptual ideas, Oleksiy Markevych laid the foundations of Ukrainian studies at Odessa University in the second half of the 19th century, prepared and gave a series of lectures on the history of Ukraine and the southern region, promoting positivist principles and populist ideas. Since 1884, the historian has been under police surveillance for his lecturing activities, and in 1895 he was dismissed from the university, officially for “health reasons”, in fact for attempting to import illegal literature from Lviv into the Russian Empire banned by the Ems Decree. Conclusions. It is concluded that scientific and pedagogical activity occupied one of the leading places in the life of Alexei Markevich. He went from private associate professor to professor at Novorossiysk University, improved his lectures on Russian history on the basis of scientific research, and for the first time in the history of the university developed and implemented training courses on the history of the southern region. His dismissal from the university interrupted his university career, but not his lectures. Until the end of his life he remained a brilliant teacher and orator, working as a lecturer in public auditoriums and speaking at public readings.
ДІЛОВОДНА ДОКУМЕНТАЦІЯ ВІЙСЬКОВО-АДМІНІСТРАТИВНИХ УСТАНОВ ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ РЕКРУТУВАННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ХІХ СТ.
(2022) Трофімук-Кирилова, Т. М.; Trofimuk-Kyrylova, T. M.
Мета. Статтю присвячено джерелознавчому аналізу діловодних документів з історії рекрутування єврейського населення Волині в ХІХ ст. Для досягнення мети використано загальнонаукові, історичні та джерелознавчі методи дослідження. Результати. Проаналізовано офіційний комплекс документів, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, Державних архівах Волинської та Житомирської областей. Це накази, розпорядження, журнали та протоколи засідань, звіти, доповіді, акти й матеріали різних комісій, звернення, службове листування та інша інформаційно-довідкова документація установ, що свідчить про використання російською імперською владою рекрутчини як механізму асиміляції представників різних етносів, зокрема єврейського. Визначено інформаційний потенціал досліджених джерел щодо висвітлення таких питань: юридичного та організаційного забезпечення рекрутської повинності; особливостей виконання рекрутчини єврейським населенням як у загальнодержавному, так і в регіональному аспекті; місця й функцій центральних, регіональних і місцевих органів влади у проведенні рекрутських наборів із євреїв. Висновки. За документами державних архівів України можна простежити весь процес підготовки та проведення рекрутських наборів серед різних соціальних та етнічних груп як загалом у Російській імперії, так і на окремих рекрутських дільницях у Волинській губернії. Документи рекрутських присутствій, Канцелярії Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора дають змогу повною мірою висвітлити процес виконання рекрутської повинності єврейським населенням Волині та порівняти його з виконанням військової повинності представниками інших етносів губернії. Вони також є важливим джерелом для визначення наслідків впливу військового чинника на демографічне, соціальне, господарсько-економічне, релігійне та психологічне становище єврейських громад у ХІХ ст., підтверджують агресивну, насильницьку й асиміляторську політику російського самодержавства. Purpose. The article is devoted to the source analysis of business documents on the history of the recruitment of the Jewish population of Volyn in the XIX century. To achieve the goal general scientific, historical and source study methods of research are used in the work. Results. The study analyses the official set of documents stored in the Central State Historical Archive of Ukraine, the State Archives of Volyn, Zhytomyr regions. These are orders, directives, journals and minutes of meetings, reports, reports, acts and materials of various commissions, appeals, official correspondence and other information and reference documents of institutions, etc., certifying the use of recruitment by the Russian imperial authorities as a mechanism for assimilation of different ethnic groups including Jewish. These are orders, instructions, journals and proceedings, accounts, reports, acts and materials of various commissions, appeals, official correspondence and other information and reference documentation of institutions, etc. They testify to the use of recruitment by the Russian imperial authorities as a mechanism for the assimilation of representatives of different ethnic groups, including the Jewish one. The information potential of the researched sources concerning coverage of the following issues is defined: legal and organizational support of conscription; features of recruitment by the Jewish population both in the national and regional aspects; the place and functions of central, regional and local authorities in the recruitment of Jews. Conclusions. According to the documents of the state archives of Ukraine, it is possible to trace the entire course of preparation and conduct of recruitment among various social and ethnic groups in general in the Russian Empire, as well as in some recruitment stations in the Volyn province. Documents of recruiting presences, the Offices of the Governor- General of Kyiv, Podolsk and Volyn allow us to fully cover the process of conscription by the Jewish population of Volyn and compare it with the military service of other ethnic groups in the province. They are also an important source for determining the effects of the military factor on the demographic, social, economic, religious and psychological situation of Jewish communities in the XIX century and confirm the aggressive and violent assimilation policy of the Russian autocracy.
СЛІДЧА СПРАВА ЯКОВА БЕР-БАЄРА, ЗАВІДУВАЧА ХЕРСОНСЬКОЇ ІНФЕКЦІЙНОЇ ЛІКАРНІ, ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ
(2022) Кузовова, Н. М.; Kuzovova, N. M.
Мета роботи – дослідити одну з маловідомих сторінок історії Голокосту в Херсоні за матеріалами слідчої справи Якова Вільгельмовича Бер-Баєра, що зберігається в державному архіві Херсонської області. Методи дослідження. Під час дослідження було застосовано метод архівної евристики, за допомогою якого було виявлено вказану справу в фонді Служби безпеки України в Херсонській області. Щоб перевірити інформацію, яку містить справа, застосовувались методи джерелознавчого аналізу: вивчені обставини заведення слідчої справи, здійснено порівняльний аналіз подібних за змістом справ, розпочатих радянськими органами держбезпеки в цей період за схожими звинуваченнями, проаналізована структура справи щодо визначення повноти складу документів. Дотри- муючись принципу історизму досліджено контекст історичної епохи: події, що стали основою звинувачення – Голокост під час Другої світової війни в Україні, причини, мотиви та наслідки роботи органів держбезпеки, що стосувались не лише виявлення та покарання нацистів та їхніх посібників, але й застосування політичних репресій до національних меншин, зокрема німців. Для цього були залучені архівні документи з архівного відділу СБУ в Херсонській області, Держархіву Херсонської області, наукова література, періодичні видання та спогади очевидців. Результати дослідження. Аналіз історіографічної та джерельної бази показав, що події, описані у справі, відбувались на території м. Херсона в 1941 р., у їх епіцентрі опинились євреї – пацієнти Херсонської інфекційної лікарні, заарештовані та розстріляні нацистською окупаційною владою. Вивчення аналогічних практик у лікарнях на території окупованої України дозволяє стверджувати, що керівництво лікарень так чи інакше залучалось до виявлення єврейського населення нацистами і в окремих випадках безпосередньо керувало вбивством своїх пацієнтів; виявлення єврейського населення в лікарнях усіх типів за лікарняними справами пацієнтів та свідченнями медичного персоналу безперечно проводилось нацистами. Висновки. У результаті дослідження в науковий обіг введено нове джерело з історії Голокосту – слідча справа Бер-Баєра, що містить інформацію про вбивство пацієнтів-євреїв Херсонської інфекційної лікарні. Її вивчення показало, що причетність головного лікаря до загибелі його єврейських пацієнтів не стала центральним звинуваченням. Бер-Баєр був засуджений як особа німецької національності – фольксдойче, проте, на відміну від багатьох німців, реабілітованих у радянські часи, його судимість не була знята через колабораціонізм – він був реабілітований лише в 1993 р. Можливою обставиною для пом’якшення вироку стало те, що Бер-Баєр, пізніше перебуваючи в Чехо-Словаччині, рятував пацієнтів, зокрема євреїв, від переслідування гестапо. Purpose is to investigate one of the little-known pages of the history of the Holocaust in Kherson on the basis of the investigation case of Yakov Wilhelmovich Ber-Bayer, this is stored in the state archives of the Kherson region. Research methods. During the research the method of archival heuristics was used, with the help of which the case was identified in the fund of the Security Service of Ukraine in Kherson region. To verify the information contained in the case, methods of source analysis were used: the circumstances of the investigation were studied, a comparative the structure of the case, to determine the completeness of documents. Following the principle of historicism, the context of the historical epoch is studied: the events that led to the accusation – the Holocaust during the Second World War in Ukraine, the causes, motives and consequences of state security bodies in relation to national minorities, in particular Germans. For this purpose, archival documents from the archival department of the SBU in the Kherson region, the state archives of the Kherson region, scientific literature, periodicals and eyewitness memoirs were involved. The results of the study: analysis of historiographical and source base showed that the events described in the case took place in Kherson in 1941, in their epicenter were Jews – patients of Kherson Infectious Diseases Hospital, arrested and shot by the Nazi occupation authorities. A study of similar practices in hospitals in occupied Ukraine suggests that hospital managements were involved in the Nazi identification of the Jewish population and in some cases directed the killing of their patients. The identification of the Jewish population in hospitals of all types on the basis of hospital cases of patients and the testimony of medical staff was undoubtedly carried out by the Nazis. Conclusions. As a result of the research, a new source on the history of the Holocaust was introduced into scientific circulation – the Ber-Bayer investigation case, which contains information about the murder of Jewish patients at the Kherson Infectious Diseases Hospital. Her study showed that the chief physician’s involvement in the deaths of his Jewish patients was not a central charge. Beer- Bayer was convicted as a German national – Volksdeutsche, but unlike many Germans rehabilitated in Soviet times, his conviction was not revoked due to collaborationism – he was rehabilitated only in 1993. A possible mitigating factor was that Ber-Bayer, later in Czechoslovakia, saved patients, in particular Jews, from persecution by the Gestapo.
ПОДІЇ ТА ПОСТАТІ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917–1921 РР. В ПУБЛІЦИСТИЦІ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА
(2022) Митрофаненко, Ю. С.; Mytrofanenko, Y. S.
Мета. Метою статті є аналіз есеїстики та публіцистики Євгена Маланюка, що стосується значущих подій доби Української революції, учасником яких був автор. Аналіз творчої спадщини Є. Маланюка продовжує становити значний інтерес для дослідників визвольних змагань із погляду його значної поінформованості як ад’ютанта впливових старшин армії УНР про нюанси прийняття доленосних для історії Української революції рішень. Найбільшою мірою це стосується подій 1919 р. Тому завданням статті є привернення уваги до есеїстки та публіцистичної спадщини Є. Маланюка як важливого джерела боротьби за незалежність 1917–1921 рр. Методи. Стан наукової розробки проблеми спонукає до продовження аналізу публіцистики Є. Маланюка в історичному контексті подій визвольних змагань. Його творчий доробок, присвячений подіям Української революції, можна класифікувати за кількома підходами: жанром творів та їх проблематикою. Розпочнемо з жанрової класифікації. Твори Є. Маланюка, які стосуються доби визвольних змагань, – це публіцистика, біографічні нариси, поезії. Для аналізу його текстів було застосовано логічний метод, методику герменевтичного аналізу текстів, підходи біографістики та компаративістики. Також було використано міждисциплінарний інструментарій, оскільки дослідження базується на аналізі біографічних та творчих фрагментів біографії поета, публіциста, який був учасником визвольних змагань. Результати. Проаналізовано публіцистику, есеїстику, поезію Є. Маланюка, що стосуються доби визвольних змагань. З’ясовано оцінку автором різних періодів, явищ, персоналій Української революції 1917–1921 рр. Зокрема, Василя Тютюнника, Симона Петлюри, Євгена Мішковського, Володимира Сінклера. Розглянуто версії Є. Маланюка стосовно причин «Київської катастрофи» 1919 р., українсько-польських та українсько-російських міждержавних взаємин 1919 р., проаналізовано нюанси прийняття рішень організації Першого Зимового походу та укладання Варшавської угоди, політики Гетьманату та Директорії у сфері військового будівництва. Висновки. Творча спадщина Є. Маланюка залишається актуальною для дослідників, як істориків, так і філологів. А його змістовні узагальнення та історичні паралелі є цінним надбанням для української комеморації та розвитку сучасної інформаційної політики в умовах російсько-української війни ХХІ ст. Purpose. The task of the article is to analyze the essayist and journalism of Yevhen Malanyuk, which concerns significant, interesting and at the same time insufficiently known episodes of the Ukrainian Revolution, in which Yevhen Malanyuk was kept secret. Also the subject of the study are biographical sketches of officers of the UPR army. The analysis of E. Malaniuk’s creative heritage may be of great interest to researchers of liberation struggles in view of E. Malaniuk’s significant awareness of important and little-known nuances of making fateful decisions for Ukrainian history. Methods. The state of scientific development of the problem encourages the continuation of the analysis of E. Malanyuk’s literary heritage in the historical context. His creative work, dedicated to the events of the Ukrainian revolution, can be classified according to several approaches: the genre of works and their problems. Let’s start with the genre classification. E. Malaniuk’s works devoted to the events of the Ukrainian revolution are journalism, biographical essays, and poetry. For the analysis of Yevhen Malanyuk’s texts we use the method of hermeneutic analysis of his texts, approaches of biography and comparative studies. Interdisciplinary tools will also be used, as the study is based on the analysis of biographical and creative fragments of the biography of the poet, publicist, participant in the liberation struggle. Results. E. Malanyuk’s journalism, essays, and poetry related to the era of liberation struggles are analyzed. The assessment of the author, whose work is the subject of the article, to different periods, phenomena, personalities of the Ukrainian revolution of 1917–1921. In particular, V. Tyutyunnyk, S. Petliura, E. Mishkovsky, V. Sinclair. E. Malaniuk’s view on the causes of the Kiev catastrophe, Ukrainian-Polish and Ukrainian-Russian interstate relations in 1919, the nuances of decision-making on the Warsaw Pact and the organization of the First Winter Campaign, the policy of the Hetmanate and the Directory in the field of military construction are analyzed. Conclusions. E. Malaniuk’s creative legacy remains relevant for researchers, both historians and philologists. And his advice is a valuable asset for Ukrainian commemoration and the development of modern information policy in the Russian-Ukrainian war of the XXI century.
УКРАЇНСЬКО-ЯПОНСЬКІ ВІДНОСИНИ В 1950-Х – 1980-Х РР. У СВІТЛІ ДЖЕРЕЛ ІЗ ДНІПРОВСЬКИХ ЗІБРАНЬ
(2022) Каковкіна, О. М.; Kakovkina, O. M.
Мета статті – розкрити зміст українсько-японських відносин 1950-х – 1980-х рр. на підставі регіональних джерел, а саме архівних та бібліотечних зібрань Дніпра. Проблема, що зумовила звернення до теми, – маловивченість як місця України в міжнародних відносинах СРСР, зокрема в часи «холодної війни», так і інформаційного ресурсу, який дає змогу це місце дослідити. Методологія дослідження ґрунтується на системному підході, який передбачав «уміщення» українсько-японських відносин у контекст радянсько-японських зв’язків 1950-х – 1980-х рр., та регіональному підході, що зумовив зосередження уваги на джерельних комплексах Дніпра. Використано описовий, історико-хронологічний, компаративний методи. Результати. Розглянуто стан вивчення теми в українській і зарубіжній історіографії та з’ясовано, що період 1950-х – 1980-х рр. в історії українсько-японських відносин перебуває на маргінесі наукових інтересів учених. Перенаправлення уваги з московського центру як лідера генеральної зовнішньополітичної стратегії на республіканський вимір (у цьому випадку український) дало змогу поставити питання про роль різних акторів у міжнародних відносинах СРСР. З’ясовано інформаційний потенціал декількох фондів Державного архіву Дніпропетровської області: Міністерства чорної металургії України, Інституту чорної металургії України, Дніпропетровського/Придніпровського економічного району, які акумулюють значну частину матеріалів з історії економічної співпраці СРСР із «капіталістичними» країнами, до яких належала і Японія. Встановлено підприємства України, які посідали першість в економічних контактах із Японією, – Нікопольський південнотрубний завод та гірничо-видобувний комплекс Криворіжжя, а також головних японських партнерів, які виявляли інтерес до співпраці. Більшість цих підприємств дотепер є лідерами важ- кої промисловості Японії. Матеріали обласної преси, заводських газет доповнили й збагатили уявлення про зміст відносин, розкрили специфіку їх презентації крізь призму подій «холодної війни». Висновки. Україна завдяки значному ресурсу важкої промисловості, зокрема чорної металургії, посідала вагоме місце в радянсько-японських відносинах. Особливістю відносин була їх обмеженість на рівні регіонів, «точковість», зумовлена суто економічними запитами, закритість для широкого загалу, на відміну від зв’язків із «дружніми» країнами із соцтабору або з лояльними до СРСР урядами з країн третього світу. Джерела розкривають не тільки виробничий зміст відносин, а й соціокультурний їх зріз: практику прийомів японських делегацій, їх склад і рівень представництва, специфіку відносин із Японією поряд з іншими країнами з ринковою економікою. The purpose of the article is to reveal the content of Ukrainian-Japanese relations in the 1950s – 1980s on the basis of regional sources, namely, archival and library collections of Dnipro. The problem that led to the appeal to the topic is the lack of knowledge of both the place of Ukraine in the international relations of the USSR during the Cold War, and the data resource that allows you to explore this place. The methodology of the study is based on a systematic approach, which provided for the “placement” of Ukrainian-Japanese relations in the context of Soviet-Japanese relations in the 1950s – 1980s, and a regional one, which led to a focus on the source complexes of the Dnipro. Descriptive, historical-chronological, comparative methods are used. Results. The state of the topic study in Ukrainian and foreign historiography is considered and it is established that the period of the 1950s – 1980s in the history of Ukrainian-Japanese relations is at the margin of interests of scientists. The redirection of attention from the Moscow center as the leader of the general foreign policy strategy to the republican dimension, in this case the Ukrainian one, made it possible to raise the question of the role of different actors in the international relations of the USSR. The information potential of several funds of the State Archives of the Dnipropetrovsk region was found out: the Ministry of Ferrous Metallurgy of Ukraine, the Institute of Ferrous Metallurgy of Ukraine, the Dnіpropetrovsk/Pridneprovsk economic region, which accumulate a significant part of the materials on the history of economic cooperation between the USSR and the “capitalist” countries, to which Japan belonged. The enterprises of Ukraine, which took the lead in economic contacts with Japan, were identified – the Nikopol South Pipe Plant and the mining complex of Kryvyi Rih, as well as the main Japanese partners who showed interest in cooperation. Most of these enterprises are still leaders in Japan’s heavy industry. The materials of the regional press, factory newspapers supplemented and enriched the idea of the content of relations, revealed the specifics of its presentation through the prism of the Cold War events. Conclusions. Thanks to a significant resource of heavy industry, in particular ferrous metallurgy, Ukraine occupied an important place in Soviet-Japanese relations. The peculiarity of these relations was their limitedness at the regional level, “point” due to purely economic needs, closeness to the broad masses, in contrast to ties with “friendly” countries from the socialist camp or with governments loyal to the USSR from Third World countries. The sources reveal not only the production content of relations, but also its sociocultural profile: the practice of receiving Japanese delegations, its composition and level of representation, specifics of relations with Japan along with other countries who had a market economy.
ARCHIVAL SOURCES ABOUT THE CONSTRUCTION OF ORTHODOX CHURCHES IN THE SETTLEMENTS OF THE NORTH-WESTERN AZOV REGION IN THE 19TH – EARLY 20TH CENTURIES
(2022) Zamuruysev, O. V.; Krylova, A. M.; Замуруйцев, О. В.; Крилова, А. М.
The purpose of the article is to consider, on the example of Berdyansk and Melitopol districts, Tavricheskaya guberniya, one of the little-studied aspects of the cultural life of the Orthodox population in the 19th – early 20th centuries, associated with church construction in their settlements. The authors set themselves the task, on specific examples, to trace the main features and features of this process. Church building occupied a prominent place in the inner life of local communities, as evidenced by the relevant archival materials collected in the funds of the state archive of the Autonomous Republic of Crimea. We will dwell only on some of them, relating to fund 118 of the Tavricheskaya Spiritual Consistory, concerning the territory of the then Berdyansk and Melitopol districts, the Tavricheskaya gubernia. A number of general scientific and disciplinary methods were used. Thus, the purpose and objectives of the study defined the theoretical and methodological approach to knowledge of historical reality, which is based on dialectical methods of knowledge. Results. According to the 1897 census, there were about ten Orthodox churches in the city, two Jewish and one Karaite synagogue. Chief among them was the Ascension Cathedral Church. Its construction began in 1842 and ended in 1848 (consecrated on May 18, 1848). The stone building of the church had a fence and a wooden bell tower on 2 pillars. Somewhat later, in 1854, a stone bell tower was added to it, and in 1903–1904 the church building was expanded with new additions. Among other Orthodox churches in the city, archival documents mention the Epiphany Church (built in 1863), the Peter and Paul Church (built in 1892), the Intercession Cemetery Church (built in 1865), and the Alexander Gymnasium Church, built in 1876 in the courtyard city gymnasium. Concluding a general review of this issue, we can conclude that the local population and Bulgarian settlers played a rather active role in church construction in the settlements of the Azov region of the Tavricheskaya gubernia in the post-reform period. This equally applied to both the Bulgarian proper and the neighboring villages of the North-Western Azov region. Such construction was carried out mainly at the expense of local communities, and local churches were not only religious centers, but often served as primary schools. Метою статті є розгляд на прикладі Бердянського та Мелітопольського повітів Таврійської губернії одного з маловивчених аспектів культурного життя православного населення у XIX – на початку XX століття, пов’язаного з церковним будівництвом у їхніх поселеннях. Автори ставлять своїм завданням на конкретних прикладах просте- жити основні риси та особливості цього процесу. Церковне будівництво посідало помітне місце у внутрішньому житті місцевих громад, про що свідчать відповідні архівні матеріали, зібрані у фондах державного архіву Автономної Республіки Крим. Ми зупинимося лише на деяких із них, які належать до фонду 118 «Таврійської духовної консисторії», що стосуються території тодішнього Бердянського та Мелітопольського повітів Таврійської губернії. Було використано низку загальнонаукових і дисциплінарних методів. Таким чином, мета та завдання дослідження визначили теоретико-методологічний підхід до пізнання історичної дійсності, який базується на діалектичних методах пізнання. Результати дослідження. За переписом 1897 року в місті було близько десяти православних церков, дві єврейські та одна караїмська синагога. Головною серед них була Вознесенська соборна церква. Її будівництво розпочалося в 1842 році і закінчилося в 1848 році (освячено 18 травня 1848 року). Кам’яна будівля церкви мала огорожу та дерев’яну дзвіницю на 2 стовпах. Дещо пізніше, у 1854 р., до неї прибудували кам’яну дзвіницю, а в 1903–1904 рр. будівлю церкви розширили новими прибудовами. Серед інших православних церков міста в архівних документах згадується Богоявленська церква (1863 р.), Петропавлівська церква (1892 р.), Покровська цвинтарна церква (1865 р.), Олександрівська гімназія 1876 р. Завершуючи загальний огляд цього питання, ми можемо зробити висновок про досить активну роль місцевого населення та болгарських переселенців у церковному будівництві у поселеннях Приазовського регіону Таврійської губернії у пореформений період. Це однаково стосувалося як власне болгарських, і сусідніх із ними селищ Північно-Західного Приазов’я. Подібне будівництво велося головним чином за рахунок місцевих громад, а місцеві церкви були не лише релігійними центрами, але й часто виконували функції початкових шкіл.
УКРАЇНСЬКА ПРЕСА В КОНТЕКСТІ БОРОТЬБИ ЗА СВОБОДУ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛЬНОТИ
(2022) Деревінський, В. Ф.; Derevinskyi, V. F.
Мета дослідження – розглянути особливості зростання кількості українських медій під час активізації визвольної боротьби, революційних зрушень, осмислити взаємозалежність вузлових, переломних моментів історії України зі становищем незалежної національної преси. Для створення ґрунтовнішого бачення питання проведено порівняльні паралелі з подібними процесами в історії інших народів. Методологічною основою дослідження послужив конкретно-історичний, порівняльний та історико-аналітичний методи. Використано принципи об’єктивності, історизму, багатофакторності. Медіа – потужний інститут суспільства, що є впливовим фактором вибудови траєкторії розвитку національної спільноти. Влада будь-якої країни через певний підбір інформації у ЗМІ або встановлення повного контролю над ними намагається проєктувати громадську думку. Тому медіа включені в протистояння, що відбувається в площині влада–опозиція, влада–суспільство, поневолювач–поневолений, інтервент–оборонець. Історична ретроспектива показує, що медіа вивільнювалися з-під контролю влади (тоталітарного режиму) в час політичних збурень, революцій, війн. Напередодні цих подій, і особливо в ході їхнього перебігу, ЗМІ інформують та активізують суспільство, стимулюють пошук правди і породжують готовність платити високу ціну за правду. В історії української боротьби за свободу медіа відіграли важливу роль для консолідації та інтеграції спільноти, відродження ідеї політичної незалежності, етнічної окремішності. Подібно як в інших поневолених народів, революції чи активізація визвольного спротиву супроводжувалися зростанням кількості друкованих видань. Після поразок визвольного спротиву окупаційні режими докладали зусиль для знищення української позацензурної періодики. Завдяки існуванню численної незалежної преси в роки української революції 1988–1991 рр. удалося перемогти в інформаційній війні з радянським тоталітарним режимом. Порушене в цій статті питання важливо продовжити досліджувати, оскільки значення і вплив преси на визвольну боротьбу українського народу є актуальною темою студій. The purpose of the study is to consider the peculiarities of the growth of the number of Ukrainian media during the intensification of the liberation struggle, revolutionary changes. To study the interdependence of key, turning points in the history of Ukraine with the development of an independent national press. The purpose of the study is to consider the peculiarities of the growth of the number of Ukrainian mass media in the period of intensification of the liberation struggle and revolutionary changes. Understand the interdependence of key, turning points in the history of Ukraine with the position of the independent national press. To create a more thorough vision of the problem, comparative parallels were drawn with similar processes in the history of other nations. The methodological basis of the study were concrete-historical, comparative and historical-analytical methods. The principles of objectivity, historicism, multifactoriality are used. The media is a powerful institution of society, which is an influential factor in building the trajectory of development of the national community. The government of any country tries to project public opinion by selecting information in the media or establishing full control over it. Therefore, the media are involved in the confrontation that takes place in the plane of power-opposition, power-society, enslaver-captive, interventionist-defender. Historical retrospective shows that the media were freed from the control of power (totalitarian regime) during political riots, revolutions, wars. On the eve of these events, and especially in the course of their course, the media inform and activate society, stimulate the search for truth and form a willingness to pay a high price for the truth. In the history of the Ukrainian struggle for freedom, the media have played an important role in the consolidation and integration of the community, the revival of the idea of political independence and ethnic identity. As in other enslaved peoples, revolutions or increasing liberation resistance were accompanied by an increase in the number of printed publications. After the defeat of the liberation resistance, the occupation regimes directed brutal repression at the destruction of Ukrainian obscene periodicals. Thanks to the existence of numerous independent press during the Ukrainian Revolution of 1988–1999, it was possible to win the information war with the Soviet totalitarian regime. It is important to continue the study of the issue raised in this article, as the importance and influence of the press on the liberation struggle of the Ukrainian people is a main topic of study.
«ХАЙ БУДЕ БЛАГОСЛОВЕННА ПАМ’ЯТЬ ЗАКАТОВАНИХ!»
(2022) Дьякова, О. В.; Diakova, O. V.
Однією із трагічних сторінок не тільки єврейського народу, а й всієї Європи є Голокост. Геноцид євреїв під час Другої світової війни вкарбувався у народну пам’ять. Але щоб ця трагедія не повторилась і наступні покоління не забували цю страшну подію, у багатьох населених пунктах континенту встановлено меморіальні комплекси, обеліски, пам’ятники, меморіальні дошки. Метою цієї публікації є висвітлення присвячених Голокосту меморіальних архітектурних об’єктів, що розташовані в Харківській області. Для реалізації мети автор поставила науково-дослідницьке завдання: продемонструвати, як на Харківщині комеморизують Голокост і відносяться до цього представники громадських організацій та пересічні мешканці області. Для висвітлення визначеної у статті тематики використані евристичні засоби історико-генетичного, системного, соціокультурного, інформаційного методів дослідження. Про трагедію єврейського народу під час Другої світової війни широкій спільноті стало відомо уже в 1942 році. Проте дослідження цієї теми в Україні почалось лише у період перебудови. 1988 року був організований Харківський обласний комітет «Дробицький Яр», який поставив за мету збирання інформації про Голокост на харківській землі. А це, своєю чергою, поставило питання про увічнення пам’яті про Голокост через меморіальні архітектурні споруди. У Харкові такими об’єктами культурної спадщини є дві братські могили на цвинтарі по вул. Академіка Павлова, меморіальні комплекси «Стіна Скорботи», «Дробицький Яр», меморіальна дошка на будинку № 3 по вулиці Чичибабіна. Також об’єкти культурної спадщини, присвячені Голокосту, є і в Харківській області, а саме: братські могили в с. Наталине Красноградського району, Богодухові, пам’ятний знак у Золочіві. Одним із важливих напрямів комеморації Голокосту є відзначення Праведників світу, яким в області установлено три меморіальні дошки. Таким чином, можна констатувати, що комеморація Голокосту в Харківській області розпочалась ще у період перебудови і змогла широко розгорнутися уже в роки незалежності України. Велика робота у цьому напрямі належить членам ХОК «Дробицький Яр» і працівникам музею Голокосту, які є ініціаторами створення пам’ятників, установки меморіальних дощок, організаторами просвітницької роботи у навчальних закладах області. The relevance of the topic. Holocaust became another tragic page not only of Hebrew people but of all Europe. The genocide against the Jews during World War II remains in the folk memory. However, in order to prevent the similar tragedy and make future generations remember such grisly crime memorial complexes, obelisks, monuments, commemorative plaques are installed in many human settlements of Europe. The purpose of this publication is to reveal architectural and memorial objects dedicated to Holocaust that are located in Kharkiv region. In order to achieve this goal, the author uses the next scientific reason: to demonstrate the way of Holocaust commemoration in Kharkov region and to show the attitude of ordinary Kharkiv citizens and representatives of the city public organizations to such action. The main aim is disclosed through the using of heuristic technique in such research methods as: historical-genetic, systematic, socio-cultural and informational. The tragedy of Jewish people during World War II became public in 1942. Nevertheless, the study of this topic started in Ukraine only during perestroika. Kharkiv regional committee “Drobytsky Yar” was organized in 1988. It was aimed at the information-gathering about Holocaust in Kharkiv region. This in turn led to the decision of Holocaust memorialization through the means of memorial and architectural buildings. To such cultural heritage objects in Kharkiv we can refer two mass graves in the cemetery on Academic Pavlov Street, memorial complexes “Drobytsky Yar” and “The wall of grief”, a commemorative plaque on the house No. 3 on Chichibabin Street. There are also cultural heritage objects dedicated to Holocaust in Kharkov region. They are mass graves in the village of Natalyne, Krasnohrad Raion; mass graves in the city of Bohodukhiv; a memorial sign in the urban-type settlement Zolochiv. Another important aspect of Holocaust commemoration is the installation of three commemorative plaques in memory of Righteous Among the Nations persons in Kharkiv region. Thus, it can be stated that Holocaust commemoration in Kharkiv region took place during perestroika and later this process continued in the years of Ukraine independence. A key role in this direction played Kharkiv regional committee “Drobytsky Yar” and the staff of Kharkiv Holocaust Museum. Both these organizations are the initiators of monuments creation and commemorative plaques installation. They also provide educational work in the local educational institutions.
ПЕРЕДВЕЛИКОДНЯ ОБРЯДОВІСТЬ: НАРОДНІ ВІРУВАННЯ ЛЕМКІВЩИНИ
(2022) Костюк, Л. В.; Григорук, Н. А.; Kostyuk, L. V.; Hryhoruk, N. A.
У статті авторами на основі аналізу низки історіографічних джерел подано характеристику передвели- кодніх звичаїв та обрядів, їхніх структурних елементів та розкрито основні традиції святкування свят Пущення, Великого посту, Благовіщення та Вербної неділі. Висвітлено господарську обрядовість лемків, котра тісно пов’я- зана з проведенням весняних польових робіт. Виявлено, що в минулому вони були невід’ємною частиною процесу першої оранки та вигону худоби. З’ясовано, що трудова обрядовість населення Лемківщини на загальноукраїн- ському рівні визначається певними особливостями та варіаціями. Розкрито локальні особливості досліджуваної обрядовості населення Лемківщини та окреслено місце цієї системи обрядодій у масиві загальноукраїнських традицій крізь призму фігурування у них господарських мотивів. Методи. Розв’язання поставленої мети реа- лізується за рахунок історичних методів (порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, порівняльно-ет- нографічного). Результати. Наукова новизна полягає у ґрунтовному аналізі всього комплексу обрядів та зви- чаїв передвеликоднього циклу свят лемків та визначенні їхнього місця в етнокультурному просторі українців, розкритті значення впливу досліджуваної обрядовості на сучасне суспільство. Висновки. Вивчення традицій святкування передвеликодніх свят у населення Лемківщини дають можливість сучасним поколінням вирішити низку проблем сьогодення: збереження родової пам’яті, вивчення витоків духовності етнічної групи в локальному розмаїтті, гуманізації культури для перспектив її розвитку, розкриття місця та ролі передвеликоднбого циклу свят у духовному процесі сьогодення та спроби спрогнозувати функціонування його в майбутньому. Purpose. In the article, the authors, based on the analysis of a number of historiographical sources, describe the pre- Easter customs and rites, their structural elements and reveal the main traditions of celebrating the holidays of Lent, Lent, Annunciation and Palm Sunday. The economic rituals of the Lemkos, which are closely connected with the spring field work, are highlighted. It has been found that in the past they were an integral part of the first plowing and grazing process. It was found that the labor rituals of the population of Lemkivshchyna at the national level are determined by certain features and variations. The local peculiarities of the research rituals of the population of Lemkivshchyna are revealed and the place of this system of rituals in the array of all-Ukrainian traditions is outlined through the prism of their economic motives. Methods. The solution of this goal is realized through historical methods (comparative-historical, problemchronological, comparative-ethnographic). Results. Scientific novelty lies in a thorough analysis of the whole complex of rites and customs of the pre-Easter cycle of Lemko holidays and their place in the ethnocultural space of Ukrainians. The meanings of the influence of research rituals on modern society are revealed. Conclusions. The study of the traditions of celebrating the pre-Easter holidays of the population of Lemko region allows modern generations to solve a number of problems today: preservation of ancestral memory, study of the origins of ethnic group spirituality in local diversity, humanization of culture for prospects. Discovering the place and role of the pre-Easter cycle of holidays in the spiritual process of the present and attempts to predict its functioning in the future.
ІСТОРІЯ МІСЬКОГО ДОЗВІЛЛЯ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ЧАСТИНА ФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНОГО АСПЕКТУ КОНЦЕПЦІЇ «URBAN HEALTH» У КОНТЕКСТІ УРБАНІЗАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ХАРКОВА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ)
(2022) Опарін, О. А.; Арзуманова, Т. В.; Oparin, O. An.; Arzumanova, T. V.
Мета роботи. Стаття присвячена аналізу ролі організації культурного дозвілля жителів Харкова на початку ХХ століття у формуванні концепції міського здоров’я. Урбанізаційні процеси, які зумовили перетворення протягом другої половини ХІХ століття Харкова на густозаселене промислове місто, актуалізували питання створення нової концепції «культури міського здоров’я». Метою даної статті є аналіз культури дозвілля жителів Харкова як складової частини концепції «urban health» на початку ХХ століття на матеріалах міської преси. Автори ставлять завдання проаналізувати, як в досліджуваний період в міській культурі Харкова починає формуватися уявлення про «здоровий» спосіб проведення вільного часу, необхідність поширення традицій культурного дозвілля серед всіх верств населення міста, залучення містян до публічних просторів – місць проведення масових заходів. Вивчення зародження концепції «urban health» на прикладі великого міста в умовах швидких темпів урбанізації є також ключовою метою статті. Головну увагу приділено висвітленню питань формування міської культури дозвілля, створення публічних просторів для проведення організованого вільного часу жителів міста, організації масових заходів з метою виховання традицій проведення свят, вихідних днів містянами на високому культурному рівні. Культурне дозвілля розглядалося місцевою владою та громадськістю як протидія поширенню алкоголізму та інших соціальних захворювань. Результати та наукова новизна дослідження. Доведено, що урбанізаційні процеси в Харкові актуалізували проблему розвитку культури дозвілля серед мешканців Харкова як запоруки збереження фізичного та духовного здоров’я. Були зроблені кроки з розширення мережі паркових зон, організації масових культурних заходів для різних категорій населення, залучення харків’ян до участі в них. Харківські активісти в співпраці із міською владою популяризували спорт, музику, танці, театральне мистецтво, кінематограф, відвідання лекцій та бібліотек як напрями проведення вільного часу. Залучення харків’ян до даних заходів залежало від їх соціального стану та місця проживання. На жаль, серед незаможних неосвічених жителів окраїн провідною формою дозвілля залишалося зловживання алкоголю в дешевих питних закладах, що призводило до сварок, бійок, травмувань та криміналу. Піднесення освітнього та культурного рівня, розширення мережі публічних просторів, пропаганда здорового способу життя визначалися провідними напрямами формування «urban health» в Харкові на почату ХХ століття. The purpose of the work. The article is devoted to the analysis of the role of the organization of cultural leisure of Kharkiv residents in the early twentieth century in the formation of the concept of urban health. The urbanization processes that led to the transformation of Kharkiv into a densely populated industrial city during the second half of the 19th century raised the issue of creating a new concept of “urban health culture”. The purpose of this article is to analyze the leisure culture of Kharkiv residents as part of the concept of “urban health” in the early twentieth century on the materials of the city press. The authors set the task to analyze how in the studied period in the urban culture of Kharkiv begins to form an idea of “healthy” leisure time, the need to spread traditions of cultural leisure among all segments of the population, involving citizens in public spaces – places of mass events. The study of the origin of the concept of “urban health” on the example of a large city in the context of rapid urbanization is also a key goal of the article. The main attention is paid to the issues of formation of urban leisure culture, creation of public spaces for organized free time of city residents, organization of mass events to educate traditions of holidays, weekends by citizens at a high cultural level. Cultural leisure was seen by local authorities and the public as countering the spread of alcoholism and other social diseases. Results and scientific novelty of the study. It is proved that urbanization processes in Kharkiv have brought to the fore the problem of developing leisure culture among Kharkiv residents as a guarantee of maintaining physical and spiritual health. Steps have been taken to expand the network of park areas, organize mass cultural events for different categories of the population, and involve Kharkiv residents in them. Kharkiv activists, in cooperation with the city authorities, promoted sports, music, dance, theater, cinema, lectures and libraries as leisure activities. Involvement of Kharkiv residents in these events depended on their social status and place of living. Unfortunately, among the poor uneducated residents of the suburbs, alcohol abuse in cheap drinking establishments remained the main form of leisure, leading to quarrels, fights, injuries and crime. Raising the educational and cultural level, expanding the network of public spaces, promoting a healthy lifestyle were determined by the leading directions of the formation of “urban health” in Kharkiv in the early twentieth century.
ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В РАДЯНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
(2022) Хом’як, П. П.; Khomiak, P. P.
Мета. У статті досліджуються комуністичні наративи щодо Римсько-католицької церкви в межах кордонів тогочасного СРСР у радянській літературі, шляхи висвітлення католицької церкви, її священнослужителів і мирян у тогочасній історіографії та безпосередньо перед соціумом, а також аналізується процес висвітлення Римсько-католицької церкви в радянський період. Методи. У процесі наукового дослідження використовувалися порівняльно-історичний та історико-систематичний методи, структурно-тематичний принцип історіографії та методи аналізу й синтезу історичних джерел. Результати. На основі зазначених методів було проаналізовано історичні джерела радянської історіографії, у яких розкривалося питання релігійних процесів Римсько-католицької церкви в радянський період у межах території тогочасного Радянського Союзу; встановлено основні положення, якими керувалися тогочасні антирелігійні пропагандисти щодо нівелювання структури церкви та ліквідації її як окремої інституції; доведено вплив державних органів влади, впливових на той час людей на трансформацію суспільства в їх ставленні до римо-католицьких церковних діячів загалом і мирян зокрема. У процесі аналізу літератури, яка масово поширювалася й використовувалася тогочасною партійною елітою, визначено основні положення, які були використані для відвернення мирян від церкви, а також встановлено ідеї, якими оперували для створення штучних конфліктів усередині країни на релігійному підґрунті. Радянська історіографія щодо Римсько-католицької церкви та її духовенства виголошувала вкрай радикальні промови, практично завжди необ’єктивно висвітлювала їх діяльність, позаяк хибно трактувала історичні процеси, пов’язані із церквою. Одним із результатів дослідження є встановлення цих недостовірностей. Висновки. Політика атеїзації суспільства, масові жорстокі покарання у вигляді ув’язнень, виселення у віддалені регіони СРСР та розстріли мали на меті залякати суспільство та позбутися особистостей, які не підпорядко- вувалися режиму. Однак навіть такі протиправні дії не дали бажаного результату, адже віра у вірян Римсько-католицької церкви продовжувала свою боротьбу за право на існування в тоталітарних умовах радянського союзу. Purpose. The article examines the communist narratives of the Roman catholic church within the borders of the USSR in soviet literature and way so covering the catholic church, its clergy and laity in the historiography of the time and directly before society, analyzes the process of coverage of the Roman catholic church in the Soviet period. Methods. During the research the comparative-historical method, the historical-systematic method, the structuralthematic principle of historiography and the methods of analysis and synthesis of historical sources were used. Results. Based on the methods, the following results were achieved: analysis and research of historical sources of Soviet historiography in which the issue of religious processes of the Roman catholic church in the Soviet period within the territory of the former soviet union was revealed; the main provisions of the anti-religious propagandists of that time regarding the leveling of the structure of the church and its liquidation as a separate institution were established; the influence of state authorities, influencers of that time on the transformation of society in the attitude to the Roman catholic church in general and parishioners and laity in particular. An analysis of the literature widely disseminated and used by the then party elite identified the main provisions used to turn the laity away from the church, as well as the ideas used to create artificial conflicts within the country on religious grounds. Soviet historiography of the Roman catholic church and its clergy delivered extremely radical speeches and almost always did not cover them objectively, as it misinterpreted historical processes related to the church. One of the results of the study is the establishment of these inaccuracies. Conclusions. The policy of atheizing society, mass cruel punishments in the form of imprisonment, deportation to remote regions of the USSR and executions were intended to intimidate society and get rid of individuals who did not obey the regime. However, even such illegal actions did not yield the desired result, as the faith and its faithful continued their struggle for the right to exist in the totalitarian conditions of the Soviet Union.
ТРАНСФОРМАЦІЯ КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ГЛОБАЛЬНОГО МІСТА: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ
(2022) Фицик, Л. А.; Fytsyk, L. A.
Мета. Стаття присвячена аналізу трансформаційних процесів, які відбуваються в культурному просторі сучасного європейського глобального міста. Особлива увага зосереджена на виділенні його структурних елементів через призму культурних процесів, а також факторів, які впливають на модернізацію міського культурного середовища на прикладі найбільших західноєвропейських міст. Методи. Методологія дослідження спирається на принципи історизму та об’єктивності. Ураховуючи багатогранність та багатофункціональність сучасного європейського глобального міста, використано системний та комплексний підхід до його дослідження. Для розвідки залучено як загальні методи (метод системно-структурного аналізу, аналізу і синтезу), так і спеціальні методи: культурно-семантичний, культурно-історичний, соціокультурний та статистичний. За допомогою культурно-семантичного методу вивчалося культурне середовище міста, а об’єктом у ньому виступала його предметно-просторова складова. Із метою виявлення змін у культурному просторі міст, які відбувалися протягом останнього десятиліття, використано історико-культурний метод. У дослідженні використовувався соціокультурний метод, за допомогою якого розглядалася динаміка розвитку культурного середовища міста у взаємозв’язку з його соціальною динамікою (соціокультурними процесами, які відбуваються у його середовищі). Статистичний метод дав змогу зафіксувати кількісні показники наповнення культурного простору найбільших глобальних міст, без чого неможливий його ґрунтовний аналіз. Результати. Результати проведеного дослідження дозволили дійти висновку, що сучасне європейське глобальне місто стає не тільки важливим центром світової економічної та політичної системи, а й культурним феноменом, який набуває дедалі більшого європейського та світового значення. Акцентована увага на тому, що його культурний простір слід розглядати як певну систему в просторі та часі, яка створює можливості для творчого, насиченого духовного життя кожного окремого його мешканця, та форму, у якій проходить життя міської культури. Виявлено, що історична трансформація європейського глобального міста – від індустріального до постіндустріального, створила його нову топографію, у результаті чого культурний простір розширився, значно ускладнилася його структура, кількісні та якісні параметри. Проаналізовано наповненість культурного простору найбільших західноєвропейських міст. Встановлено, що найкращі показники у цьому напрямі демонструють Лондон і Париж. Висновки. За підсумками проведеного дослідження можна зробити висновки, що культурний простір глобальних мегаполісів постійно трансформується та модернізується, вдало поєднуючи в собі, з одного боку, історико-культурні пам’ятки минулого, а з іншого – сучасні елементи інноваційної та креативної творчої культури. Встановлено, що на його трансформацію впливають процеси глобалізації, інтернаціоналізації та джентрифікації, які проявляються у появі багатьох цікавих ініціатив, що свідчить про децентралізацію, наповненість та доступність міського культурного простору. Purpose. The aim of this paper is to analyze the transformational processes taking place in the cultural space of a modern European global city. Particular attention is paid to highlighting its structural elements through the prism of cultural processes, as well as factors influencing the modernization of the urban cultural environment on the example of the largest Western European cities. Methods. The research methodology is based on the principles of historicism and objectivity. Considering the versatility of the modern European global city, a systematic and integrated approach to its study was used. The study involves both general methods (the method of system-structural analysis, analysis and synthesis) and special methods: culturalsemantic, cultural-historical, socio-cultural and statistical. With the help of the cultural-semantic method, the cultural environment of the city was studied, with the subject-spatial environment being its object. In order to identify changes in the cultural space of cities that have occurred over the past decade, the cultural-historical method was used. Socio-cultural method helped examine the dynamics of the cultural environment of the city in relation to its social dynamics (sociocultural processes occurring in its environment). The statistical method made it possible to record quantitative indicators of the content of cultural space of the largest global cities, which made possible its detailed analysis. Results. The results of the study led to the conclusion that the modern European global city is becoming not only an important center of the world economic and political system, but also a cultural phenomenon that is gaining more and more European and global significance. The emphasis is on the fact that its cultural space should be considered as a certain system in space and time, which creates opportunities for the creative, rich spiritual life of each of its individual inhabitants, and the form in which the life of urban culture takes place. It was revealed that the historical transformation of the European global city ‒ from industrial to post-industrial ‒ created its new topography, as a result, the cultural space expanded, its structure, quantitative and qualitative parameters became much more complicated. The fullness of the cultural space of the largest Western European cities is analyzed. It has been established that the best indicators in this area are demonstrated by London and Paris. Conclusions. Based on the results of the study, it can be concluded that the cultural space of global megacities is constantly transforming and modernizing, successfully combining, on the one hand, historical and cultural sights of the past, and on the other hand, modern elements of innovative and creative culture. It has been established that its transformation is influenced by the processes of globalization, internationalization and gentrification, which are manifested in the emergence of many interesting initiatives, which indicates decentralization, completeness and accessibility of urban cultural space.
ЄВРЕЙСЬКЕ ПИТАННЯ ОЧИМА ЕЛІТ У ХАРКІВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НА ПОЧАТКУ 80-Х РР. ХІХ СТОЛІТТЯ
(2022) Скиданова, А. В.; Skydanova, A. V.
Мета дослідження – встановити напрями суджень щодо єврейського питання в середовищі суспільної верхівки в Харківській губернії після погромів весни – літа 1881 р., а також з’ясувати чинники, що впливали на формування цих поглядів. Методи. Застосовано кейс-метод, компаративний аналіз, вивчення наративних текстів. За допомогою просопографічного аналізу встановлено можливі кореляції між обставинами формування особистості та трансльованими нею судженнями стосовно єврейського питання. Результати. У Харківській губернії, яка декілька десятиліть була простором реалізації експерименту з вибіркової інтеграції євреїв поза смугою осілості та де не відбулося погромів, в оцінці діяльності євреїв домінували, незважаючи на тиск офіційного дискримінаційного дискурсу, ідеї поступової емансипації та користі євреїв як підданих. Прикметно, що кар’єрні траєкторії прихильників цих поглядів не перетиналися зі смугою осілості. Більш тенденційними у своїх судженнях були особи, чия державна служба проходила на територіях осілості. Скасування чи послаблення обмежень щодо проживання й соціальної активності євреїв вони сприймали як загрозу та описували її за допомогою суджень та образів, якими тривалий час керувалися в імперії під час характеризування традиційних єврейських громад. Їхня консервативно-охоронна позиція також узгоджується з концепцією про зростання в цей час у Російській імперії модерного антисемітизму. Спільним знаменником в оцінці єврейського питання в досліджуваному середовищі були власні корпоративно-станові інтереси та унормованість суджень про євреїв як позбавлену суб’єктності групу з відповідним допущенням маніпуляцій їхнім статусом. Висновки. Дослідження підтверджує, що після першої хвилі погромів 1881 р. в освічених колах імперії не існувало єдиної позиції щодо єврейського питання, погляди коливалися від ліберальних до юдофобських. Отже, зміна в політиці стосовно євреїв, яка припадає на цей період, була наслідком скоріше посилення абсолютизму, ствердження на вищих щаблях імперії прихильників сегрегації та витіснення євреїв, ніж панування цих поглядів у неоднорідному середовищі еліт. The purpose of the study is to establish the direction of judgments on the Jewish question among the social elite in the Kharkiv province after the pogroms of the spring and summer of 1881, to determine the factors that influenced the formation of views. Methods. The case method, comparative analysis, study of narrative texts are applied. The possible correlations between the circumstances of the personality formation and their judgments on the Jewish question have been established through prosopographic analysis. Results. In Kharkiv province being the site of an experiment in the Jews selective integration outside the Pale of Settlement for decades and where there were no pogroms, the idea of the gradual emancipation and the benefit of Jews as subjects dominated in the evaluation of the Jewish activities despite the pressure of the official discriminatory discourse. It is noteworthy that the career paths of the supporters of these views did not intersect with the Pale of Settlement. Those whose civil service took place in the Pale were more biased in their judgments. They saw the cancellation or alleviation of restrictions on the living and social activities of Jews as a threat and described it through judgments and images that had been governing in the empire while characterizing the traditional Jewish communities for a long time. Their conservative and protective position also was consistent with the concept of modern anti-Semitism increasing in the Russian Empire at this time. The corporate interests and the normalization of judgments about Jews as a group deprived of subjectivity with the corresponding presupposition of manipulations with their status were the common denominator for the Jewish question assessment in the studied environment. Conclusions. The study confirms that after the first wave of pogroms of 1881, there was no unified position on the Jewish question in the educated social circles of the empire, and the views ranged from liberal to Judaophobic. Thus, the change in the Jewish policy during this period was more the result of increased absolutism, the strengthening of supporters of segregation and displacement of Jews at the highest levels of the empire than the dominance of such views among the heterogeneous elite.
УЧАСТЬ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА В ІНІЦІАТИВІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ «СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО»
(2022) Герасименко, М. О.; Herasymenko, M. O.
У статті проаналізовано євроінтеграцію Республіки Молдова, зокрема співробітництво з Європейським Союзом у межах програми «Східне партнерство». Простежено динаміку зовнішньополітичних орієнтирів через двосторонні договори, підписані в період із 2009 р. по 2020 рр. Охарактеризовано ключові проблеми, які виникали у процесі співпраці. Окремо проаналізовано всі здобутки країни, які впливають на її теперішні економічні й соціальні можливості. Розглянуто позиції тематичних платформ у межах економічної співпраці Молдови та Європей- ського Союзу, зокрема в межах Східного партнерства. Метою статті є аналіз співробітництва Республіки Молдова з ініціативою Європейського Союзу «Східне партнерство». Основне завдання статті полягає у висвітленні стану співробітництва Республіки Молдова та Європейського Союзу в межах Східного партнерства. Методи дослідження. Під час дослідження було використано метод аналізу, за допомогою якого висвітлено співробітництво Республіки Молдова та Європейського Союзу в ініціативі «Східне партнерство». У процесі дослідження стану двосторонньої співпраці Молдови та Європейського Союзу було використано індуктивний і дедуктивний методи. Для визначення структури співпраці на двосторонньому та регіональному рівнях використано методи синтезу й узагальнення. Результати. Встановлено, що в межах Східного партнерства Республіка Молдова пройшла довгий і тернистий шлях. Країна бере участь у низці розроблених Європейським Союзом програм, які дають змогу стежити за успіхами виконання поставлених перед державою завдань і всіляко надавати допомогу в разі потреби. Така співпраця проходить у двосторонньому форматі й на регіональному рівні. За 10 років такої співпраці Молдова суттєво просунулася в напрямі Європейського Союзу, у найближчому десятилітті їх співпраця стане ще тіснішою. Висновки. У ході дослідження з’ясовано, що відносини між Європейським Союзом та Республікою Молдова в межах ініціативи «Східне партнерство» є глибокими й багатогранними. Країна бере участь у багатьох угодах і програмах Європейського Союзу. Обидві сторони поглиблюють відносини в межах Угоди про асоціацію. Сторони співпрацюють у контексті Договору про поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі. Суттєву підтримку в межах Східного партнерства країни-члени надають Республіці Молдова в секторі безпеки та EUBAM (Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні). Європейський Союз зацікавлений співпрацювати з Молдовою, адже він прагне мати надійних сусідів на своїх східних кордонах, що забезпечить йому власну безпеку та подальше процвітання. Європейський Союз прагне вдосконалити демократію, забезпечення верховенства закону та дотримання прав людини в Республіці Молдова, а також сприяти підвищенню ІТ-безпеки та боротьбі з ІТ-злочинністю, посилювати заходи із запобігання стихійним лихам. The article analyzes the European integration of the Republic of Moldova, in particular cooperation with the European Union within the “Eastern Partnership” program. The dynamics of foreign policy orientations through bilateral agreements signed in the period from 2009 to 2020 are traced. The key problems that arose in the process of cooperation are characterized. All achievements of the country, which affect its current economic and social opportunities, are analyzed separately. The positions of the thematic platforms within the framework of economic cooperation between Moldova and the European Union, in particular within the framework of the Eastern Partnership, were considered. The purpose of the article is to analyze the cooperation of the Republic of Moldova with the initiative of the European Union “Eastern Partnership”. The main task of the article is to highlight the state of cooperation between the Republic of Moldova and the European Union within the Eastern Partnership. Research methods. During the research, the method of analysis was used, with the help of which the cooperation between the Republic of Moldova and the European Union in the “Eastern Partnership” initiative was highlighted. In the process of researching the state of bilateral cooperation between Moldova and the European Union, inductive and deductive methods were used. Methods of synthesis and generalization were used to determine the structure of cooperation at the bilateral and regional levels. The results. It has been established that the Republic of Moldova has come a long and thorny way within the framework of the Eastern Partnership. The country participates in a number of programs developed by the European Union, which make it possible to monitor the success of the tasks assigned to the state and to provide assistance in every way if necessary. Such cooperation takes place in a bilateral format and at the regional level. Over 10 years of such cooperation, Moldova has significantly advanced in the direction of the European Union, and in the coming decade their cooperation will become even closer. Conclusions. In the course of the study, it was found that the relations between the European Union and the Republic of Moldova within the framework of the “Eastern Partnership” initiative are deep and multifaceted. The country participates in many agreements and programs of the European Union. Both sides are deepening relations within the framework of the Association Agreement. The parties cooperate in the context of the Deep and Comprehensive Free Trade Agreement. Within the framework of the Eastern Partnership, member states provide significant support to the Republic of Moldova in the security sector and EUBAM (European Union Border Assistance Mission to Moldova and Ukraine). The European Union is interested in cooperating with Moldova, because it seeks to have reliable neighbors on its eastern borders, which will ensure its own security and further prosperity. The European Union seeks to improve democracy, ensure the rule of law and respect for human rights in the Republic of Moldova, as well as contribute to the improvement of IT security and the fight against IT crime, strengthen measures to prevent natural disasters.
ЖІНОЧИЙ ПОГЛЯД НА УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В 1917–1921 РР. У МЕМУАРАХ СУЧАСНИЦЬ
(2022) Грідіна, А. Б.; Hridina, A. B.
Мета статті полягає в аналізі мемуарної літератури жінок, які були сучасницями та активними діячками доби Української революції 1917–1921 рр., як джерела для вивчення стану тогочасного суспільства. Застосування принципів наукової об’єктивності, історизму, системності та загальнонаукових (аналізу й синтезу, контент-аналізу, узагальнення) і спеціально-історичних (історико-типологічного, історико-просопографічного, джерельної евристики) методів дало змогу виявити, систематизувати, проаналізувати та узагальнити інформацію про мемуарні джерела авторства жінок – сучасниць Української революції. Джерелами стали мемуари провідних сучасниць Української революції, зокрема громадсько-політичних активісток, науковиць, діячок культури, серед яких – С. Русова, З. Мірна, Н. Суровцова, К. Антонович, Х. Пекарчук, Г. Совачева, Х. Кононенко, Т. Михайлівська-Цимбал, Н. Полонська-Василенко. Результатом опрацювання спогадів жінок стало виявлення їх інформативного потенціалу про революційні перетворення в 1917–1921 рр. Висновки. Жіночі мемуари різні за обсягом, часом і місцем написання, стилем та емоційністю, проте являють собою важливе історичне джерело для вивчення суспільства Української революції 1917–1921 рр. Спогади передають особистісне ставлення авторок до політичних перетворень, їх впливу на людей, дають змогу зрозуміти, якою була жіноча думка та оцінка всього, що відбувалося. Джерельна вибірка свідчить про те, що жінки активно залучалися до роботи в усіх сферах життя в період національно-визвольної боротьби українського суспільства в 1917–1921 рр.: працювали в уряді, утворювали жіночі громадські організації, писали книжки й підручники, служили в армії, працювали в університетах і школах, театрах, лікарнях. При цьому жіноча частина суспільства продовжувала влаштовувати особисте життя, займатися домогосподарством і виховувати дітей. Тому пережитий ними життєвий досвід, зафіксований у мемуарній літературі, дасть можливість розглянути українське суспільство революційної доби 1917–1921 рр. з нетрадиційної позиції. The purpose of the article is to analyze the memoir literature of women who were contemporaries and active figures of the era of the Ukrainian Revolution, as a source for studying the state of society at that time. The application of the principles of scientific objectivity, historicism, systematicity and general scientific (analysis and synthesis, content analysis, generalization) and special-historical (historical-typological, historical-prosopographical, source heuristics) methods made it possible to identify, systematize, analyze and summarize information about memoir sources authored by women, contemporaries of the Ukrainian revolution. The sources were the memoirs of the leading contemporaries of the Ukrainian revolution. Among them are social and political activists, scientists, cultural figures: S. Rusova, Z. Mirna, N. Surovtsova, K. Antonovych, H. Pekarchuk, G. Sovacheva, H. Kononenko, T. Mykhailivska-Tsymbal, N. Polonska- Vasylenko. The result of processing women’s memories was the identification of their informative potential about revolutionary transformations in 1917–1921. Conclusions. Women’s memoirs are different in scope, time and place of writing, style and emotionality, but they are an important historical source for studying the society of the Ukrainian Revolution of 1917–1921. The memoirs convey the personal attitude of the female authors to political transformations, their impact on people, make it possible to understand what was the woman’s opinion and assessment of everything that was happening. The source sample testifies that women were actively involved in work in all spheres of life during the national liberation struggle of Ukrainian society in 1917–1921. They worked in the government, formed women’s public organizations, wrote books and textbooks, served in the army, and worked in universities, schools, theaters, hospitals. At the same time, the female part of society continued to arrange a personal life, take care of the household and raise children. Therefore, their life experience, recorded in the memoir literature, will allow us to consider the Ukrainian society of the revolutionary era of 1917–1921 from an unconventional point of view.
МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ ЯК ЧИННИК ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
(2022) Худавердієва, В. А.; Khudaverdiyeva, V. A.
Мета дослідження полягає у виявленні тенденцій та закономірностей розвитку міжнародного туризму як чинника європейської інтеграції України: в історичному та сучасному аспектах, дослідити історію розвитку міжнародного туризму у світі та Україні, проаналізувати проблеми та перспективи розвитку міжнародного туризму. У статті досліджено вплив історичного розвитку інтеграційних процесів та глобалізаційних перетворень у світі на сучасний стан туристичної індустрії в Україні. Методи. У роботі використано загальнонаукові методи та прийоми дослідження: аналіз, синтез, порівняння, аналіз статистичних даних. Проведений аналіз точок зору зарубіжних та вітчизняних авторів з питань дослідження міжнародного туристичного ринку дозволив обґрунтувати історичні аспекти розвитку міжнародного туризму як фактора європейської інтеграції України, а також визначити актуальні напрямки розвитку туризму у контексті євроінтеграційних процесів в Україні. Результати. За допомогою статистичних методів дослідження проаналізовано динаміку основних показників діяльності туристичної індустрії світу та України за період 2009–2021 рр. та визначено вплив факторів на ефективність розвитку цієї галузі; обґрунтовано перспективи подальшого сталого співробітництва України з країнами Європейського Союзу у туристичній галузі. На основі статистичних даних міжнародних організацій: Всесвітньої туристичної організації (UNWTO), Всесвітньої ради з туризму та подорожей (WTTC), Організації об’єднаних націй (ООН) – були вивчені показники міжнародних туристичних потоків, виявлено основні тенденції розвитку міжнародного туризму на сучасному етапі. Висновки. У процесі дослідження встановлено: значний вплив на динаміку зростання міжнародних туристичних потоків має європейська інтеграція, процеси розширення якої мають місце у країнах Європейського Союзу. Сучасний етап економічного розвитку України визначається реалізацією міжнародної економічної політики, спрямованої на здійснення європейської інтеграції України, у тому числі на забезпечення розвитку рекреаційно-туристичної діяльності між країнами. Purpose. The purpose of the study is to identify trends and regularities in the development of international tourism as a factor in the European integration of Ukraine: in historical and modern aspects, to investigate the history of the development of international tourism in the world and in Ukraine, to analyze the problems and prospects of the development of international tourism. The article examines the influence of the historical development of integration processes and globalization transformations in the world on the current state of the tourism industry in Ukraine. Methods. The work uses general scientific methods and techniques of research: analysis, synthesis, comparison, analysis of statistical data. The analysis of the points of view of foreign and domestic authors on international tourism market research made it possible to substantiate the historical aspects of the development of international tourism as a factor in the European integration of Ukraine, as well as to determine the current directions of tourism development in the context of European integration processes in Ukraine. Results. With the help of statistical methods, the dynamics of the main indicators of the tourism industry of the world and Ukraine in the period 2016-2019 and their influence on the effectiveness of the development of this sphere were analyzed, and the prospects of further cooperation between Ukraine and the EU countries in the tourism industry were proven. Based on the statistical data of international organizations: the World Tourism Organization (UNWTO), the World Tourism and Travel Council (WTTC), the United Nations (UN), indicators of international tourist flows were studied, and the main trends in the development of international tourism at the current stage were identified. Conclusions. In the process of research, it was established that European integration, the processes of expansion of which are taking place in the countries of the European Union, has a significant influence on the dynamics of the growth of international tourist flows. The current stage of Ukraine’s economic development is determined by the implementation of international economic policy aimed at the European integration of Ukraine, including ensuring the development of recreational and tourist activities between countries.
РЕПРЕСІЇ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ПРОТИ РИМО-КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ НА ПРИКЛАДІ СВЯЩЕННИКІВ ЛЬВІВСЬКОЇ АРХІДІЄЦЕЗІЇ (1939–1945 РР.)
(2022) Хом’як, П. П.; Khomiak, P. P.
Мета та методологія дослідження. Мета наукового дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного та об’єктивного аналізу архівних джерел та наукової літератури визначити особливості релігійної діяльності священників Римсько-Католицької Церкви та встановити причини та передумови їхньої трагічної загибелі на прикладі кількох священників Львівської архідієцезії. Під час наукового дослідження використовувались порівняльно-історичний метод, історико-систематичний метод, структурно-тематичний принцип історіографії, встановлювались причинно-наслідкові зв’язки та застосовувався метод аналізу та синтезу історичних джерел. Результати та висновки. На основі цих методів було досягнуто таких результатів: встановлено передумови жорстокої діяльності радянської влади стосовно римо-католицького духовенства; встановлено основні методи, за допомогою яких тоталітарний режим проводив політику ліквідації структури Церкви; встановлено та проаналізовано життєдіяльність кількох представників римо-католицького духовенства, які трагічно загинули від рук радянського режиму; досліджено основні причини арештів, ув’язнень та смертних вироків, які виголошувались священникам Львівської архідієцезії; проаналізовано джерельну базу, на основі якої здійснювалось дослідження біографічних даних священнослужителів. Під час аналізу літератури, яка використовувалась у процесі дослідження, у вітчизняній історіографії виявлено брак відомостей про життя та діяльність священників Львівської архідієцезії. Таким чином, одним із результатів дослідження є привернення уваги сучасного наукового світу та соціуму до такої проблематики, адже важливе завдання, яке стоїть перед вітчизняними дослідниками, полягає у відновленні історичної справедливості шляхом дослідження людських жертв, які трагічно загинули за вірність своїй діяльності та місії. Процес ліквідації структури Римсько-Католицької Церкви у досліджуваний період є одним із найжорстокіших методів боротьби із релігією у тогочасному комуністичному радянському союзі. Оскільки, на думку представників окупаційного тоталітарного режиму, саме Римсько-Католицька Церква становила найбільшу загрозу для радянського режиму, представники відповідних органів та структур проводили нишівну та безжальну політику стосовно римо-католицького духовенства. У статті на прикладі кількох людських доль розкрито методи, які використовувались тоталітарним окупаційним режимом задля досягнення мети атеїзації суспільства шляхом спроб ліквідації Церкви та її представників. Purpose and methodology of the study. The purpose of the scientific research is to determine, on the basis of a complex and objective analysis of archival sources and scientific literature, the specifics of the religious activity of the priests of the Roman Catholic Church and to establish the reasons and prerequisites for their tragic death using the example of several priests of the Lviv Archdiocese. During the scientific research, the comparative-historical method, the historicalsystematic method, the structural-thematic principle of historiography were used, cause-and-effect relationships were established, and the method of analysis and synthesis of historical sources was used. Results and conclusions. On the basis of these methods, the following results were achieved: the prerequisites for the brutal activity of the Soviet authorities in relation to the Roman Catholic clergy were established; established the main methods by which the totalitarian regime achieved and carried out the policy of liquidation of the structure of the Church; the life activities of several representatives of the Roman Catholic clergy who died tragically at the hands of the Soviet regime were established and analyzed; the main reasons for the arrests, imprisonments and death sentences handed down to the priests of the Lviv Archdiocese were investigated; the source base, on the basis of which the study of the biographical data of clergymen was carried out, was analyzed. During the analysis of the literature used in the research process, a lack of information about the life and activities of the priests of the Lviv Archdiocese was revealed in the domestic historiography. Thus, one of the results of the study is to draw the attention of the modern scientific world and society to this issue, because the important task facing domestic researchers is to restore historical justice through the study of human victims who tragically died for loyalty to their activities and mission. The process of liquidation of the structure of the Roman Catholic Church during the period under study is one of the most brutal methods of fighting religion in the then communist Soviet Union. Since, according to representatives of the occupying totalitarian regime, it was the Roman Catholic Church that posed the greatest threat to the Soviet regime, the representatives of the relevant bodies and structures conducted a degrading and ruthless policy towards the Roman Catholic clergy. Using the example of several human destinies, the article reveals the methods used by the totalitarian occupation regime to achieve the goal of atheism of society through attempts to liquidate the Church and its representatives.
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ ГОЛОКОСТУ
(2022) Рижева, Н. О.; Сугацька, Н. В.; Ryzheva, N. O.; Sugatska, N. V.
Мета дослідження – проаналізувати певне коло науково-джерельних розвідок та охарактеризувати етапи, напрямки і підходи дослідження Голокосту у вітчизняній історіографії. Сучасне наукове поле за визначеною проблематикою включає досить вагомий різноплановий доробок. Авторки цієї розвідки не ставили за мету охопити весь її потенціал і сконцентрували свою увагу на тих роботах, що представляють, на їхній погляд, певне заглиблення в тематичну площину. У процесі опрацювання історіографічних розробок зверталася увага на роботи, що формують загальноукраїнське науково-джерельне поле, із акцентуванням на дослідженнях регіональної специфіки Голокосту на Півдні Україні. Методи: роботу виконано в контексті проблемно-тематичної історіографії, використано методи аналізу та синтезу, що дозволило здійснити певну систематизацію історико-наукових розробок. Порівняльно-історичний метод сприяв виявленню закономірностей та специфічних регіональних особливостей теми. Комплексно застосовано й загальнонаукові методи, аналітичний, статистичний, логічний та інші. Результати. Об’єктивне дослідження українськими науковцями подій Голокосту відбувається на засадах визначення їх наслідків та уроків загальнолюдського значення. У сучасному науковому доробку виразно кристалізується сутність нацистського геноциду щодо єврейського населення як одного із найганебніших явищ у цивілізаційній історії. Повноцінне знання реальних подій Голокосту та усвідомлення їх трагічних наслідків мають слугувати попередженням і стимулом для унеможливлення відродження таких явищ у перспективі. Висновки. У вітчизняній історіографії аналіз репресивної політики окупантів, спрямованої на винищення єврейського населення в період Другої світової війни, дозволяє формувати як багатовекторний погляд на розвиток новітньої історії України, так й визначити трагічні події Голокосту за регіональними реаліями. Створене в Україні за тематикою дослідження історико-наукове поле обіймає значний потенціал для продовження напрацювань у майбутньому. The purpose of the study is to analyze a range of scientific and source research and describe the stages, directions and approaches to the study of the Holocaust in national historiography. The modern scientific field on the issue includes a significant number of diverse achievements. The authors of the study did not aim to cover its full potential and focused their attention on those works that represent, in our opinion, a certain deepening into the thematic plane. In the process of elaborating historiographical developments, attention was paid to the works that form the all-Ukrainian source-scientific field with an emphasis on studies of the regional specifics of the Holocaust in the South of Ukraine. Methods: the work was performed in the context of problem-thematic historiography, methods of analysis and synthesis were used, which allowed to carry out a certain systematization of historical and scientific developments. The comparative-historical method helped to identify patterns and specific regional features of the topic. General scientific methods, analytical, statistical, logical and others are also comprehensively applied. Results. An objective study of Holocaust events by Ukrainian scholars is based on the determination of their consequences and lessons of universal significance. The essence of the Nazi genocide against the Jewish population as one of the most shameful phenomena in the history of civilization is clearly crystallized in modern scientific work. Full knowledge of the real events of the Holocaust and awareness of their tragic consequences should serve as a warning and incentive to prevent the revival of such phenomena in the future. Conclusions. In domestic historiography, the analysis of the occupiers’ repressive policies aimed at the extermination of the Jewish population during World War II allows us to form a multi-vector view of the recent history of Ukraine and identify the tragic events of the Holocaust by regional realities. The historical and scientific field created in Ukraine about the research has considerable potential for further research in the future.
СТЕПАН БАНДЕРА В РАДЯНСЬКІЙ ВЕРСІЇ ІСТОРІЇ
(2022) Теміров, Б. Ю.; Temirov, B. Y.
Мета розвідки полягає в аналізі характеру презентації постаті С. Бандери в радянській концепції історії. Адже до цього діяча не згасає інтерес уже понад півстоліття, та, як наслідок, сформувався потужний пласт різновекторних уявлень про лідера ОУН(б). Одіозний міф про лідера ОУН(б) був сформований за радянської доби, у чому прислужилися й тогочасні професійні історики. Розуміння його витоків сприятиме толеруванню сучасного українського суспільства та зміцненню української ідентичності. Дослідження здійснене із залученням загальнонаукових (аналітико-синтетичного, проблемно-хронологічного, узагальнення) та спеціальних історичних (історико-типологічного, історико-біографічного) методів, які дали змогу вибудувати загальну конфігурацію дослідження та виявити характеристичні ознаки радянської історичної концепції щодо позиціонування С. Бандери. Результати. Вивчення істо- ричної літератури показало, що у радянському науковому просторі спостерігалося або виразно емоційне таврування лідера ОУН(б), або ж його повне ігнорування. На сторінках більшості наукових видань з історії відсутня навіть згадка прізвища С. Бандери, натомість сторінки рясніють брутальним «бандерівці», «українські буржуазні націоналісти». Ключовою причиною демонізації Провідника виступала його безапеляційна боротьба зі сталінським режимом. Висновки. У повоєнні десятиліття негативний образ С. Бандери просувався у пропагандистській літературі, що продукувалася для потреб підрозділів системи держбезпеки. До його постаті докладався набір стандартних негативних означень про співпрацю з «німецькими фашистами». У другій половині ХХ ст. оформилася цілком виразна радянська концепція українського націоналізму як «найбільшого ворога українського народу». Їй притаманні ідеологічна зашореність, перекручування та замовчування фактів, фальсифікація подій, відверто брутальне ставлення до провідних діячів ОУН. Щодо постаті С. Бандери, то на сторінках наукових праць вживалося загальне поняття «бандерівці», його ж особистість майже повністю «випала» з поля зору професійних істориків. The research aims at exploring Stepan Bandera’s charachter through the lens of the Soviet reading of history. After all, interest towards Bandera has not been fading for half a century and as an outcome a significant amount of scholarly studies of OUN-B’s leader has accumulated. Myth-making about Bandera has been particularly in focus of the Soviet propaganda with the historians’ contribution. Hence, grasping the roots of the myths would enhance tolerant treatment of the past by contemporary Ukrainian society as well as strengthen the unique Ukrainian identity. The research is undertaken through application of general (analytical-synthetic, chronological and generalisation methods) and specialised historical methods such as historicaltypological, historical-biographic methods that constitute the foundation of the research and contribute to rigorous assessment of the Soviet interpretation of Stepan Bandera's figure. Findings. The scholarly literature review has demonstrated depiction of OUN-B’s leader either in emotional lens or his complete disregard. Most significant scholarly research does not contain a single mentioning of Stepan Bandera’s name, however their pages are full of brutal “Banderovits” and Ukrainian bourgeois nationalists’ depiction. The key explanation for demonizing the leader was his principled struggle against the Stalinist regime. Conclusions. In the postwar decade, Stepan Bandera’s negative image was enhanced by the propaganda literature published with the goal of satisfying the requirements of the state security apparatus. Bandera’s figure was tied to a set of entrenched labels as cooperation with Nazis. In the second half of the XX century a Soviet interpretation of Ukrainian nationalism as «the greatest enemy of the Ukrainian people» took its final shape. Its features are ideological obscurantism, distortion and concealment of facts and hatred towards OUN-B’s leading personalities. As for Stepan Bandera, the genralised notion of Bandera and “banderovits” was in common use in scholarly works which led to his ignorance by historians.
УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЯХ ДО ЄВРОПИ В ХЕРСОНСЬКІЙ ПРЕСІ ПЕРІОДУ НІМЕЦЬКО-НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ 1941–1943 РР. (НА МАТЕРІАЛАХ ГАЗЕТИ «ГОЛОС ДНІПРА»)
(2022) Бойков, О. Ю.; Бойкова, Є. Л.; Boikov, O. Y.; Boikova, Y. L.
Метою роботи є аналіз матеріалів херсонської газети «Голос Дніпра» в період німецько-нацистської окупації, які відображали позицію діячів українського національного руху щодо напряму європейського шляху розвитку України. Результати дослідження. У процесі аналізу характеру діяльності херсонської української легальної преси в період гітлерівської окупації на прикладі газети «Голос Дніпра» необхідно підкреслити певні риси. Створення українського національного медіаресурсу мало на меті випередити німців у формуванні інформаційної доктрини в регіоні та забезпечити мінімальне втручання окупаційної влади в редакційну політику. Це, а також подальша доля членів редколегій не дає підстав розглядати їх інформаційну політику та діяльність як колабораційну. Оскільки редакційна політика формувалася під впливом представників херсонського проводу Організації українських націоналістів, які були вихідцями із західноукраїнських регіонів та мешканцями Херсонщини, що постраждали від радянської репресивної машини, характер газетних публікацій відзначався досить однозначним ставленням до комуністичного режиму. Розгляд ними перспективи формування європейської моделі у процесі національного державотворення відбувався, з одного боку, під значним впливом німецького образу нової Європи, а з іншого – згідно з не досить позитивним для українців досвідом відносин із провідними демократичними країнами Заходу першої чверті ХХ ст. Висновки. Аналіз друкованого матеріалу на сторінках «Голосу Дніпра» дає змогу стверджувати, що, незважа- ючи на шалений тиск німецької адміністрації стосовно чітко визначеного характеру інформаційного наповнення та офіційного забарвлення, представники українських редакцій головною метою мали поширення саме націо- нальної ідеї держави, близької концептуально до державних моделей європейського ґатунку. Таким чином, спрямованість української національної державницької концепції на західний шлях розвитку та отримання Україною гідного місця в європейській системі відносин чітко простежується в публікаціях херсонського «Голосу Дніпра». The purpose of the work is to analyze the materials of the Kherson newspaper “Holos Dnipra” (“Voice of the Dnipro”) during the German-Nazi occupation, which reflected the position of the figures of the Ukrainian national movement regarding the direction of the European path of Ukraine’s development. Research results. In the process of analyzing the nature of the activities of Kherson’s Ukrainian legal press during the period of Hitler’s occupation, it is necessary to emphasize certain features on the example of the newspaper “Voice of the Dnipro”. The creation of the Ukrainian national media resource was aimed at getting ahead of the Germans in the formation of the information doctrine in the region and ensuring minimal intervention of the occupation authorities in the editorial policy. This, as well as the subsequent fate of the members of the editorial board, does not give grounds to consider their information policy and activity as collaborative. Since the editorial policy was formed under the influence of the representatives of the Kherson branch of the Organization of Ukrainian Nationalists, who were natives of the western Ukrainian regions and residents of the Kherson region, which suffered from the Soviet repressive machine, the nature of newspaper publications was characterized by a fairly unambiguous attitude to the communist regime. Their consideration of the prospects for the formation of the European model in the process of national state-building took place, on the one hand, under the significant influence of the German image of the new Europe, and on the other hand, according to the not quite positive for Ukrainians experience of relations with the leading democratic countries of the West in the first quarter of the 20th century. Conclusions. The analysis of the printed material on the pages of “Voice of the Dnipro” makes it possible to assert that, despite the intense pressure of the German administration regarding the clearly defined nature of the information content and official coloring, the representatives of the Ukrainian editorial offices had the main goal of spreading the national idea of the state, conceptually close to state models of the European type. Thus, the focus of the Ukrainian national statist concept on the western path of development and Ukraine’s obtaining a worthy place in the European system of relations is clearly visible in the publications of the Kherson “Voice of the Dnipro”.