Південний архів (історичні науки) (Випуск 36-43)

Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/17377

Browse

Now showing 1 - 20 of 66

ARCHIVAL SOURCES ABOUT THE CONSTRUCTION OF ORTHODOX CHURCHES IN THE SETTLEMENTS OF THE NORTH-WESTERN AZOV REGION IN THE 19TH – EARLY 20TH CENTURIES
(2022) Zamuruysev, O. V.; Krylova, A. M.; Замуруйцев, О. В.; Крилова, А. М.
The purpose of the article is to consider, on the example of Berdyansk and Melitopol districts, Tavricheskaya guberniya, one of the little-studied aspects of the cultural life of the Orthodox population in the 19th – early 20th centuries, associated with church construction in their settlements. The authors set themselves the task, on specific examples, to trace the main features and features of this process. Church building occupied a prominent place in the inner life of local communities, as evidenced by the relevant archival materials collected in the funds of the state archive of the Autonomous Republic of Crimea. We will dwell only on some of them, relating to fund 118 of the Tavricheskaya Spiritual Consistory, concerning the territory of the then Berdyansk and Melitopol districts, the Tavricheskaya gubernia. A number of general scientific and disciplinary methods were used. Thus, the purpose and objectives of the study defined the theoretical and methodological approach to knowledge of historical reality, which is based on dialectical methods of knowledge. Results. According to the 1897 census, there were about ten Orthodox churches in the city, two Jewish and one Karaite synagogue. Chief among them was the Ascension Cathedral Church. Its construction began in 1842 and ended in 1848 (consecrated on May 18, 1848). The stone building of the church had a fence and a wooden bell tower on 2 pillars. Somewhat later, in 1854, a stone bell tower was added to it, and in 1903–1904 the church building was expanded with new additions. Among other Orthodox churches in the city, archival documents mention the Epiphany Church (built in 1863), the Peter and Paul Church (built in 1892), the Intercession Cemetery Church (built in 1865), and the Alexander Gymnasium Church, built in 1876 in the courtyard city gymnasium. Concluding a general review of this issue, we can conclude that the local population and Bulgarian settlers played a rather active role in church construction in the settlements of the Azov region of the Tavricheskaya gubernia in the post-reform period. This equally applied to both the Bulgarian proper and the neighboring villages of the North-Western Azov region. Such construction was carried out mainly at the expense of local communities, and local churches were not only religious centers, but often served as primary schools. Метою статті є розгляд на прикладі Бердянського та Мелітопольського повітів Таврійської губернії одного з маловивчених аспектів культурного життя православного населення у XIX – на початку XX століття, пов’язаного з церковним будівництвом у їхніх поселеннях. Автори ставлять своїм завданням на конкретних прикладах просте- жити основні риси та особливості цього процесу. Церковне будівництво посідало помітне місце у внутрішньому житті місцевих громад, про що свідчать відповідні архівні матеріали, зібрані у фондах державного архіву Автономної Республіки Крим. Ми зупинимося лише на деяких із них, які належать до фонду 118 «Таврійської духовної консисторії», що стосуються території тодішнього Бердянського та Мелітопольського повітів Таврійської губернії. Було використано низку загальнонаукових і дисциплінарних методів. Таким чином, мета та завдання дослідження визначили теоретико-методологічний підхід до пізнання історичної дійсності, який базується на діалектичних методах пізнання. Результати дослідження. За переписом 1897 року в місті було близько десяти православних церков, дві єврейські та одна караїмська синагога. Головною серед них була Вознесенська соборна церква. Її будівництво розпочалося в 1842 році і закінчилося в 1848 році (освячено 18 травня 1848 року). Кам’яна будівля церкви мала огорожу та дерев’яну дзвіницю на 2 стовпах. Дещо пізніше, у 1854 р., до неї прибудували кам’яну дзвіницю, а в 1903–1904 рр. будівлю церкви розширили новими прибудовами. Серед інших православних церков міста в архівних документах згадується Богоявленська церква (1863 р.), Петропавлівська церква (1892 р.), Покровська цвинтарна церква (1865 р.), Олександрівська гімназія 1876 р. Завершуючи загальний огляд цього питання, ми можемо зробити висновок про досить активну роль місцевого населення та болгарських переселенців у церковному будівництві у поселеннях Приазовського регіону Таврійської губернії у пореформений період. Це однаково стосувалося як власне болгарських, і сусідніх із ними селищ Північно-Західного Приазов’я. Подібне будівництво велося головним чином за рахунок місцевих громад, а місцеві церкви були не лише релігійними центрами, але й часто виконували функції початкових шкіл.
CHORNOBYL IN PHOTOS FROM THE TCHERIKOWER’S COLLECTION SHOWING POGROM VICTIMS AND POGROMISTS (1919)
(2023) Kuzovova, N. M.; Кузовова, Н. М.
Purpose. The article describes photos from Tcherikower’s collection about the anti-Jewish pogroms in Chornobyl. Photographs act as markers of temporality: attention is drawn to the circumstances of their creation; the use of these photos as documentary evidence and violence during the anti-Jewish pogroms, by Jewish organizations and the archiving of photos as part of Mizrakh Yidisher Historisher Arkhiv Сollections in the YIVO Institute for Jewish Research (The Center for Jewish History). Research methods. The methods of archival heuristics and description, interdisciplinary approaches were used, in particular the concept of «temporality» in historical science to determine the time markers of an era in this case, the anti-Jewish pogroms, the photos of which flew around the world and determined politics, influenced social relations, became a collective part of historical memory. Research results. An attempt was made to classify collection about the anti-Jewish pogroms in Chornobyl, to detail the descriptions, the history of the creation of this collection and their significance through the concept of temporality in historical science is described. Conclusions. Tcherikower’s photo collection about Chornobyl is a unique collection of images depicting events related to the establishment of power in the Chornobul’s region by Otaman Struk and anti-Jewish pogroms. At the center of the photo selection is Otaman Struk, his army and his victims. Time markers are the traditions of self-images that date back to the First World War and are part of the worldview of the military of that time, even if it is a private army that owns a small territory, such as Struk’s. It is a display of weapons that is supposed to assert masculinity, even children and teenagers are photographed with weapons. Although the soldiers have poor clothing, they are well armed. It is also a depiction of rituals showing respect for the dead: funerals of fallen soldiers, victims of pogroms. The depictions of victims and victims are as lifelike and detailed as possible; they contain inscriptions in French, and were apparently used by Tcherikower during the Schwarzbard trial. The collection of photos also demonstrates the work of investigating anti-Jewish pogroms: visiting cemeteries with the graves of the murdered, destroyed houses, interviewing the victims and their relatives, collecting photographs from before life. У статті описуються фотографії з колекції Черіковера про антиєврейські погроми в Чорнобилі. Фото- графії виступають маркерами тимчасовості: звертається увага на обставини їх створення; використання цих фотографій як документальних доказів та насильства під час антиєврейських погромів єврейськими організаці- ями та архівування фотографій у складі Mizrakh Yidisher Historisher Arkhiv Сollections в YIVO Institute for Jewish Research (The Center for Jewish History). Методи дослідження. Використовувалися методи архівної евристики та опису, міждисциплінарні підходи, зокрема поняття «тимчасовість» в історичній науці для визначення часових позначок епохи – в такому випадку антиєврейських погромів, фото яких облетіли світ і визначали політику, впливали на суспільні відносини, стали колективною частиною історичної пам’яті. Результати дослідження. Зроблено спробу класифікації фотографій колекції, деталізації описів, описано історію створення цієї колекції та її значення через поняття тимчасовості в історичній науці. Висновки. Колекція фото Черіковера про Чорнобиль – це унікальна збірка зображень, що відображає події, пов’язані зі встановленням у регіоні влади отамана Струка та антиєврейськими погромами. В центрі добірки фотографій є отаман Струк та його армія. Часовими маркерами є традиції зображень себе, що беруть початок з Першої світової війни і є частиною світогляду військових того часу, навіть якщо це приватна армія, що володіє невеликою територією, така як була у Струка. Це демонстрація зброї, що має стверджувати маскулінність, навіть дітей та підлітків фотографують зі зброєю. Хоча вояки мають поганий одяг, вони є добре озброєними. Це також зображення ритуалів, що демонструють повагу до загиблих: похорон загиблих військових, жертв погромів. Зображення жертв та постраждалих є максимально натуральними та детальними, вони містять написи французькою, і вочевидь використовувались Черіковером під час судового процесу Шварцбарда. Колекція фото також демонструє роботу з розслідування антиєврейських погромів: відвідування кладовищ із могилами вбитих, зруйнованих будинків, опитування постраждалих та їхніх родичів, збирання прижиттєвих фото.
АНАРХІСТКИ МАРІЯ (МАРУСЯ) НИКИФОРОВА ТА ГАЛИНА (АГАФІЯ) КУЗЬМЕНКО: ҐЕНДЕРНИЙ ПЕРСОНАЛІСТИЧНИЙ ВИМІР РЕВОЛЮЦІЙНОЇ ДОБИ 1917–1921 РР.
(2022) Митрофаненко, Ю. С.; Mytrofanenko, Y. S.
Метою дослідження є порівняльний аналіз особистостей Марії (Марусі) Никифорової та Галини (Агафії, Гандзі) Кузьменко в контексті подій Української революції 1917–1921 рр. Ці жінки були впливовими особистостями в українському анархістському русі в 1917–1919 рр. Доля кожну із них по-своєму пов’язала із Нестором Івановичем Махном – оригінальною та колоритною особистістю Української революції, засновником та командиром «Партизансько-повстанської української армії ім. Н. Махна». Предмет дослідження – персоналістичний вимір доби Української революції 1917–1921 рр. Публікація є частиною ґендерних студій української історіографії. Актуальність статті зумовлена недостатньою увагою до цього напряму серед дослідників періоду визвольних змагань. Іншим завданням публікації є привернення уваги до маловідомих або не досить опрацьованих джерел: мнемінічних, усних, візуальних, які стосуються ґендерних студій революційного періоду 1917–1921 рр. Також на меті – спростування міфів та фейків, пов’язаних із цими жінками, особливо коли йдеться про Марусю Никифорову. Методи. Заявлена мета статті зумовила підбір методичних оптик, застосованих для розв’язання зазначених завдань. Головним є ґендерний підхід, який буде застосовано для аналізу політичної та військової діяльности цих особистостей; мотивації ухвалених ними рішень, що нерідко опиняється поза увагою дослідників. Також буде застосовано територіальний метод дослідження. Фокус дослідження буде спрямовано на терени Центральної України в період 1918–1919 рр. Саме цей мікрорегіон Правобережжя, межами якого нами визначено на заході – річка Синюха, на Сході – Дніпро, на півночі – Рось, на півдні – Південний Буг, – відіграв важливу роль у житті цих жінок у добу визвольних змагань. Іншим важливим методом дослідження є компаративістика. Цей підхід буде застосовано для порівняння життєвого шляху цих персоналій у революційний період, порівняльного аналізу їхнього світогляду. Під час аналізу джерел використовуватиметься критичний метод, методики усної історії. Для аналізу літературних джерел буде застосовано міждисциплінарний інструментарій: деконструкція джерел та прийоми історичної герменевтики. Результати. Проаналізовано джерела: писемні, усні, візуальні, літературні, що стосуються особистостей М. Никифорової та Г. Кузьменко, а також їхньої ролі в історії українського анархістського руху за умов революційного періоду 1917–1921 рр. Висвітлено особливості світогляду, діяльности, мотивації ухвалених ними рішень та впливу цих жінок на особистість Нестора Махна. Спростовано недостовірну інформацію, що стосується цих особистостей. З’ясовано місце та значення цих персоналій в історії українського анархістського руху періоду визвольних змагань 1917–1921 рр. Висновки. Ґендерні студії залишаються цікавим інтелектуальним майданчиком української історіографії. А революційна доба 1917–1921 рр. має ще чимало яскравих постатей жіночої статі, які можуть стати об’єктом досліджень істориків, що сприятиме об’єктивному погляду на роль жінки в історії революційного періоду. Також сподіваємося, що наше дослідження знайде відгук у фахівців та пожвавить інтерес до ґендерної проблематики в українській історіографії періоду визвольних змагань. Purpose. The purpose of the article is a comparative analysis of the personalities of Maria (Marusi) Nikiforova and Galina (Agafia) Kuzmenko. These women were influential personalities in the Ukrainian anarchist movement in 1917–1919. Fate, each in its own way, connected them with Nestor Ivanovich Makhno – an original and colorful personality of the Ukrainian revolution, the founder and commander of the Insurgent-Partisan Ukrainian Army by N. Makhno. Our research will be a part of gender studies of Ukrainian historiography, due to insufficient attention to this dimension among researchers of the period of liberation struggles. Also, the task of the article is to draw attention to little-known or insufficiently developed sources: mnemonic, oral, visual, which relate to gender studies of the revolutionary period 1917–1921. Another task is to refute myths and fakes related to these women, especially when it comes about Marusya Nikiforova. Methods. The stated purpose of the article led to the selection of methodical optics applied to the analysis of the issues of the publication. The main thing is the gender approach, through the prism of which the actions of these individuals and the motives of the decisions they made will be considered, which is often overlooked by researchers. The territorial research method will also be applied. Special attention will be paid to the part of Central Ukraine in the period 1918–1919. It is this micro-region of the Right Bank, whose borders are crossed by the Sinyukha River in the west, Dnipro – in the East, Ros – in the North, Southern Bug – in the South – played an important role in the lives of these women in the above-mentioned period. Another important research method is comparative studies. We will use it to compare the life path of these personalities in the studied period. The oral history method will be used to analyze the sources; during the analysis of Halyna Kuzmenko’s diary, methods of source deconstruction and historical hermeneutics. An interdisciplinary toolkit will be used to analyze literary sources. Results. Sources were analyzed: written, oral, visual, literary, relating to the personalities of M. Nikiforova and H. Kuzmenko and their role in the history of the Ukrainian anarchist movement under the conditions of the revolutionary period of 1917–1921. With the help of the comparative method, the features of the worldview, activity, and motivation of approval were examined decisions made by these individuals and their impact on the personality of Nestor Makhno. Inaccurate information related to these individuals has been refuted. The place and significance of these individuals in the history of the Ukrainian anarchist movement during the liberation struggle of 1917–1921 has been clarified. Conclusions. Gender studies remain an interesting intellectual platform of Ukrainian historiography. And the revolutionary era of 1917–1921 still has many bright female personalities who can become an object and subject of research for professional historians, which will contribute to an objective view of the role of women in the history of the revolutionary period. We hope that our research will contribute to the renewal of interest in gender issues in Ukrainian historiography.
АРХІТЕКТУРНИЙ КОМПЛЕКС ЛЬВІВСЬКОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ: ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ
(2023) Божко, Н. М.; Bozhko, N. M.
Метою дослідження є історія розвитку головних етапів проектування та будівництва навчальних корпусів, що стали основними приміщеннями для навчання та підготовки медиків у львівському університеті. Методологічної основою дослідження були методи історіографічного аналізу та синтезу, історико-системний метод, що використовувалися на основі принципів історичного об'єктивізму. Основні результати дослідження. У дослідженні розглянуто процес заснування львівського університету як одного з найстаріших на українських землях. Звернено увагу на хід проведення секуляризації в австрійській імперії, що надало можливість використати статки ліквідованих чернечих орденів для потреб держави, зокрема, відновлення діяльності освітніх закладів у Львові. У науковій розвідці розглядається процес становлення і розвитку медичного факультету до власне – медичного університету, а також простежується можливість використання старих приміщень лічниць львівських монастирів. Висвітлено інформацію щодо будівництва нових навчальних корпусів медичного факультету львівського університету та навчальних приміщень, де відбувалася підготовка майбутніх лікарів при міських медичних установах наприкінці ХІХ–ХХ століть. Висновки. Представлена інформація свідчить, що історія проектування та будівництва приміщень, де навчалися медики є нерозривно пов'язана з формуванням історичного ландшафту міста Львова протягом XIX–XX століть. Вказаний період дає можливість також проаналізувати зміни, які відбувалися у розбудові інфраструктури міста, особливо його східного передмістя – району Личаків. Автор дослідження звертає увагу на творчу діяльність відомих європейських архітекторів та будівничих, що прилучилися до проектування та будівництва медичних закладів міста та навчальних корпусів медичного університету. Їх творчий доробок дає можливість простежити еволюцію використання архітектурних стилів у Львові від бароко до конструктивізму двадцятого століття. The purpose of the study is the history of the development of the main stages of the design and construction of educational buildings, which have become the central premises for the study and training of medics at Lviv University. The methodological basis of the study became historiographical analysis and synthesis methods and historical-systemic method used under the principles of historical objectivism. The main results of the study. The study examines the process of founding Lviv University as one of the oldest in Ukrainian lands. Attention is drawn to the progress of secularization in the Austrian Empire, which provided an opportunity to use the fortunes of liquidated monastic orders for the needs of the state, in particular, the restoration of educational institutions in Lviv. The scientific investigation examines the process of the formation and development of the medical faculty into a medical university proper, as well as the possibility of using the old hospital premises of Lviv monasteries. Information is highlighted concerning the construction of new educational buildings for the medical faculty of Lviv University and educational premises where future medical professionals were trained at city medical institutions at the end of the 19th and 20th centuries. Conclusions. The presented information shows that the history of the design and construction of premises where medics studied is inextricably linked with the formation of the historical landscape of the city of Lviv during the 19th and 20th centuries. This period also provides an opportunity to analyze the changes that took place in the development of the city's infrastructure, especially in its eastern suburb – the Lychakiv district. The author of the study draws attention to the creative activity of famous European architects and constructors who participated in the design and construction of the city's medical institutions and educational buildings of the medical university. Their creative output makes it possible to trace the evolution of the use of architectural styles in Lviv from baroque to twentieth-century constructivism.
БАШТА ВІТОВТА: СПЕКТР НАУКОВИХ ПОГЛЯДІВ ПРО ПОХОДЖЕННЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ
(2023) Кравчук, Б. В.; Kravchuk, B. V.
Башта Вітовта – унікальна архітектурна споруда, яка є об’єктом культурної спадщини національного значення. До початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України до неї була прикута особлива увага істориків, архітекторів, краєзнавців. До того ж туристи, увібравши всю палітру інформації про вежу за допомогою відеороликів та рекламних буклетів, торували до неї свої екскурсійні маршрути. Але значно більшого резонансу башта набула через будівництво Каховської ГЕС-2, яка повинна була розташовуватись в безпосередній близькості до неї. Це спонукало багатьох дослідників та ентузіастів до пошуків історичного контексту, походження та призначення вежі. Краєзнавчі розвідки, археологічні розкопки, історичні напрацювання на тему башти стали популярними та заполонили науковий простір різною, часто суперечливою, інформацією. Мета статті полягає у вивченні та систематизації всіх наявних поглядів на проблематику башти Вітовта, які відомі історичній науці станом на сьогодні. Це не спроба підтримати будь-яку із них. Навпаки, вказати на аргументацію кожного дослідника, розкрити джерельну базу, якою вони послуговуються, всесторонньо висвітлити всі версії походження, призначення та історичного контексту. При цьому автор, на основі історичних джерел, висовує свою тезу щодо призначення вежі, яка в майбутньому допоможе конкретніше зрозуміти роль її архітектурних конструкцій та історичних особливостей. В рамках дослідження використовувалися різні історичні методи. Порівняльно-історичний метод використовувався задля пояснення історичного контексту фактів про походження вежі. Історико-системний метод використовувався для аналізу структури і функцій башти, динамічних змін її призначення та використання в різні історичні періоди. Результатом дослідження є об’єднання в одній статті всього спектру історичних думок і знань щодо башти Вітовта. Зокрема, про її середньовічне (литовське) та модернове походження, про її оборонне, млинове та водонапірне призначення, її історичний контекст. Науковий висновок статті полягає в тому, що незалежно від історичного контексту, віку та призначення башта являється унікальним архітектурним об’єктом, який потребує детального археологічного обстеження, історичного вивчення та збереження. Vytautas Tower is a unique architectural structure that is a cultural heritage site of national importance. Since the beginning of the full-scale invasion of Ukraine by Russian troops, it has received special attention from historians, architects, and local historians. In addition, tourists, having absorbed the entire palette of information about the tower through videos and promotional brochures, made their own excursion routes to it. However, the tower gained much more resonance due to the construction of the Kakhovka hydroelectric power ІІ, which was to be located in close proximity to it. This prompted many researchers and enthusiasts to search for the historical context, origin, and purpose of the tower. Local history research, archaeological excavations, and historical research on the tower became popular and flooded the scientific space with various, often contradictory, information. The purpose of the article is to study all the available views on the issue of Vytautas Tower that are known to historical science today. This is not an attempt to support any of them. On the contrary, it is an attempt to point out the arguments of each researcher, to reveal the source base they use, and to comprehensively cover all versions of the origin, purpose, and historical context. At the same time, the author, based on historical sources, wants to put forward his own thesis on the purpose of the tower, which in the future will help to understand more specifically the purpose of its architectural structures and historical features. Various historical methods were used in the study. The comparative historical method was used to explain the historical context of the facts about the tower's origin. The historical-systemic method was used to analyze the structure and functions of the tower, dynamic changes in its purpose and use in different historical periods. The result of the study is a consolidation of the entire spectrum of historical opinions and knowledge about the Witowt Tower in one article. In particular, about its medieval (Lithuanian) and modern origins, its defense, mill, and waterpressure purposes, and its historical context. The scientific conclusion of the article is that regardless of the historical context, age, and purpose, the tower is a unique architectural object that requires a detailed archaeological survey, historical study, and preservation.
БЛАГОДІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ КУРІСІВ В ОДЕСЬКОМУ ЖІНОЧОМУ БЛАГОДІЙНОМУ ТОВАРИСТВІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.
(2023) Кондратюк, В. С.; Kondratyuk, V. S.
В статті розглядається благодійна діяльність представників роду Курісів в Одеському благодійному жіночому товаристві в першій половині ХІХ ст. В контексті тенденцій розвитку благодійництва на території Півдня сучасної України в першій половині ХІХ ст. досліджено започаткування та становлення однієї із самих розвинутих благодійних жіночих організацій Одеси того часу – Одеського жіночого благодійного товариства. Проаналізовані витоки виникнення Товариства, основні напрямки та особливості його діяльності, джерела фінансування. Особливу увагу приділено організації Товариством дитячого будинку та вихованню його мешканців. Серед особливих досягнень Товариства будівництво церкви, закладення саду, організація власної торгівельної та виробничої діяльності, за рахунок яких здійснювався розвиток Товариства та забезпечувалась його робота. Мета дослідження полягає в вивченні ролі представників роду Курісів в благодійній діяльності Одеського жіночого благодійного товариства в першій половині ХІХ ст. Методи дослідження. Під час проведення дослідження використовувались порівняльно-історичний метод, історико-систематичний метод, метод аналізу та синтезу історичних джерел. Результати та висновки.На основі проведеного дослідження зроблені висновки про благочинність родини Курісів. Серед військових, соціальних, господарських надбань родини особливе місце займало колекціонування, меценатство та благодійництво. Не тільки славні чоловіки сім’ї Курісів, Іван Онуфрійович Куріс та Іван Іраклійович Куріс, зробили незаперечний внесок в розвиток Півдня сучасної України, а й жінки курісовського роду займались просвітництвом та вели активне соціальне життя. З числа родини Курісів, крім Катерини Іванівни, жінки Івана Онуфрійовича Куріса, до Товариства входили її невістки Єлизавета Львівна та Любов Станіславівна. Всі вони брали участь в організації постачання продовольством і медикаментами городян, які потребували допомоги, розміщенні безпритульних людей на дешевих квартирах, сприяли в організації громадських робіт, брали участь в вихованні безпритульних дітей. На основі вивчення життєвого шляху Любові Станіславівни Куріс проаналізований початок її благодійницької діяльності, якою вона займалася дуже активно все своє життя. Участь в роботі Одеського жіночого благодійного товариства було лише першим кроком до продовження благочинних вчинків цієї жінки – просвітницької діяльності, заснування школи за власні кошти, участі в інших благодійних організаціях. The article is devoted to the Kuris family charitable activities in the Odessa Charitable Women’s Society in the first half of the XIX century. In the context of charity development trends in the South of modern Ukraine in the first half of the nineteenth centurythe beginning and formation of one of the most developed charitable women’s organizations of Odessa of that time – the Odessa women’s charitable society is investigated. The origins of the Society, the main directions and features of its activities, sources of funding are analyzed. Particular attention is paid to the organization of the orphanage by the Society and the education of its residents. Among the special achievements of the Society are the church building, the establishment of a garden, the organization of its own trade and production activities, due to which the development of the Society was carried out and its work was ensured. The purpose of the research is to study the role of representatives of the Kuris clan in the charitable activities of the Odessa Women’s Charitable Society in the first half of the 19th century. Research methods. During the research, the comparative-historical method, the historical-systematic method, the method of analysis and synthesis of historical sources were used. Results and conclusions. Based on the study, conclusions were drawn about the Kuris family charity. Among the military, social, economic heritage of the family a special place was devoted to collecting, philanthropy and charity. Not only the glorious men of the Kuris family, Ivan Onufriyovych Kuris and Ivan Irakliyovych Kuris, made an indisputable contribution to the development of the South of modern Ukraine, but also the women of the Kuris family were engaged in education and had an active social life. From the Kuris family, in addition to Kateryna Ivanivna, the wife of Ivan Onufriyovych Kuris, the Society included her daughters-in-law Elizaveta Lvivna and Lyubov Stanislavivna. All of them took part in organizing the supply of food and medicine to citizens in need, accommodation of homeless people to cheap apartments, assisted in public work organization, participated in the upbringing of homeless children. Based on the study of the life of LyubovStanislavovna Kuris, the beginning of her charitable activity was analyzed, which she had very active all her life. Participation in the work of the Odessa Women’s Charitable Society was only the first step towards this woman’s charitable deeds – educational activities, founding a school at her own expense, participation in other charitable organizations.
ГОЛОКОСТ НА КІРОВОГРАДЩИНІ: ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
(2022) Митрофаненко, Ю. С.; Mytrofanenko, Y. St.
Мета. Метою статті є аналіз історіографії проблематики Голокосту на території Кіровоградської області упродовж 1941–1943 рр. та визначення перспективи майбутніх досліджень. Методи. Використовується регіональний метод: приділяється увага локальному виміру Голокосту на території Кіровоградської області. Для аналізу історії повсякдення в умовах нацистської окупації на території сучасної Кіровоградської області автор застосовує методику компаративного аналізу, порівнюючи поведінку різних національних груп населення краю під час погромів 1919 р. та Голокосту 1941–1943 років. Автор застосовує метод критичного аналізу під час досліджень регіональної історіографії. Історіографічний огляд подається із застосуванням проблемно-хронологічного методу, тобто аналіз літератури пропонується за хронологією перебігу подій Голокосту в Кіровоградській області. Для підрахунку кількості жертв геноциду використовується статистичний метод дослідження. Результати. Проаналізовано зріз регіональної історіографії Голокосту на Кіровоградщині. Встановлено, що події нацистського геноциду в Кіровоградській області є об’єктом уваги краєзнавців та авторів комплексних, узагальнюючих праць з історії Голокосту на території України. Також питання Голокосту на Кіровоградщині розглянуто авторами досліджень, які стосуються різних аспектів Другої світової війни на теренах сучасної Кіровоградської області. Серед першої групи варто відзначити праці істориків Василя Даценка та Марини Михайлюк. Другої – колективну монографію Ігоря Щупака, Андрія Круглова та Андрія Уманського. До третьої належать праці краєзнавців Івана Петренка та Олександра Жосана. Окрім аналізу історіографії, автор вводить до наукового обігу маловідомі документи з архівосховищ Кіровоградського обласного управління СБУ, які стосуються подій Калі Траш (геноциду ромів) на теренах Кіровоградщини. Висновки. Незважаючи на фаховий історіографічний доробок дослідників Голокосту, проаналізований автором, тема залишається перспективною для подальших досліджень. Матеріали статті можуть зацікавити дослідників періоду Голокосту маловідомими або не досить опрацьованими істориками документами, як опублікованими, так і тими, що вперше вводяться до наукового обігу. Purpose. The aim of the article is to analyze the historiography of the Holocaust in the Kirovohrad region during 1941– 1943 and to determine the problems of future research using new documents stored in the archives of Kropyvnytskyi, but were not the subject of researchers. Methods. The regional method is used: attention is paid to the local dimension of the Holocaust in the Kirovohrad region. To analyze the patterns of behavior of the Jewish population of the region, the author uses the method of comparative analysis, comparing the attitude of Germans to Jews in 1918 and during the occupation period of 1941–1944. The method of critical analysis of works related to the events of the Holocaust in the Kirovohrad region is also used. Historiographical review is presented using the problem-chronological method, i.e. the analysis of research is offered in the context of the Holocaust in Kirovograd region. Results. The author analyzes the works of historians and historians of local lore, which contain information about the events of the Holocaust in the Kirovohrad region. It was established that the events of the Holocaust in the Kirovohrad region were considered as a separate research problem and in the context of World War II and comprehensive research on the history of the Holocaust outside the Ukraine District Commissariat and the Transnistria Governorate. Among the first group is the study of historian Vasyl Datsenko and historian Maryna Mykhailyuk, for the second group – monograph by Igor Shchupak, Andriy Kruglov and Andriy Umansky, dedicated to the Holocaust in the two above-mentioned occupation zones. The third includes works by local historians Ivan Petrenko and Oleksandr Zhosan.Little-known documents from the archives of the Kirovohrad Regional Department of the Security Service of Ukraine, which relate to the events of Kali Traf (Roma genocide) in the Kirovohrad region, are also being introduced into scientific circulation. Conclusions. Despite the historiographical work analyzed by the author of the article, the topic remains promising for further research. The materials of the article may be of interest to researchers of the Holocaust period by little-known or insufficiently developed documents by researchers, both published and those that are being introduced to scientific circulation for the first time.
ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ДУХОВЕНСТВА БОЙКІВЩИНИ (КІНЕЦЬ ХІХ – 30-ТІ РР. ХХ СТ.)
(2023) Борчук, С. М.; Дрогобицька, О. Я.; Borchuk, S. M.; Drohobytska, O. Ya.
Метою дослідження є аналіз різних форм активності духовенства у громадському житті населення Бойків- щини наприкінці ХІХ – у 30-х рр. ХХ ст. У процесі написання статті було використано методи аналізу, синтезу, узагальнення, а також ретроспективний, хронологічний, просопографічний і порівняльно-історичний методи. Результати. Священники Бойківщини активно працювали у низці громадських товариств. У читальнях «Про- світи» вони знаходили сприятливий ґрунт для різних форм роботи, на зразок виступів з рефератами, агітацій- них промов і голосних читань. Такі акції були спрямовані на ліквідацію неписьменності, розширення кругозору селян, надання їм основних відомостей про географію, медицину, раціональне ведення господарства. Наприклад, М. Зубрицький знайомив парафіян з основами правової культури, оскільки тлумачив закони і розпорядження. Парохи розвивали мережу хорів та театральних гуртків, вбачаючи у них важливу складову культурно-освітньої роботи і можливість залучити селян до кращих зразків української і світової культури. Часто аматорські гуртки очолювали діти священників. У міжвоєнний період душпастирі Бойківщини виступали ініціаторами шкільних плебісцитів на підтримку української мови навчання. Вони ж закликали селян організовувати дитячі садки. Духо- венство популяризувало ідеї кооперації, а також здорового способу життя. Священики під час першого причастя вимагали присягу до 21 року не вживати алкоголь, організовували місії тверезості, символічні похорони горівки. Душпастирі вели агітацію за вибори до місцевих органів влади, скликали віча з виборчого законодавства і сте- жили за ходом голосування. Висновки. Наприкінці ХІХ – 30-х рр. ХХ ст. духовенство Бойківщини активно працювало заради зростання культурно-освітнього та соціально-економічного рівня життя селян. Воно дбало про формування основ правової культури громадян, забезпечувало їхню активну участь у передвиборчих процесах, адже вбачало у цьому одну з передумов успішної суспільно-політичної боротьби. The purpose of the study is to analyze various forms of activity of the clergy in the public life of the population of Boykivshchyna at the end of the 19th – in the 30s of the 20th century. In the process of writing the article, the methods of analysis and synthesis, generalization, and the retrospective, chronologic, prosopographic, comparative-historical methods were used. The results. Priests of Boykivshchyna actively worked in a number of public associations. In the reading rooms of «Prosvita» they found a favorable ground for various forms of work, such as speeches with abstracts, campaign speeches, and loud readings. Such actions were aimed at eliminating illiteracy, expanding the horizons of villagers, providing them with basic information about geography, medicine, and rational management of the economy. For example, M. Zubrytsky introduced parishioners to the basics of legal culture, as he interpreted laws and regulations. Parishioners developed a network of choirs and theater circles, seeing them as an important component of cultural and educational work and an opportunity to involve villagers in the best examples of Ukrainian and world culture. Often amateur circles were led by the children of priests. The pastors of Boykivshchyna initiated school plebiscites in support of the Ukrainian language of instruction. They urged the peasants to organize kindergartens. The clergy popularized the ideas of cooperation, as well as a healthy lifestyle. During the first communion, the priests demanded an oath not to drink alcohol until the age of 21, organized sobriety missions, symbolic funerals of horivka. Pastors campaigned for elections to local authorities, convened meetings on election legislation and even monitored the voting process. Conclusions. At the end of the 19th – 30s of the 20th century. the clergy of Boykivshchyna actively worked for the sake of increasing the cultural and educational and socio-economic living standards of the villagers. It took care of the formation of the foundations of the legal culture of citizens, ensured their active participation in pre-election processes, because it saw this as one of the prerequisites for a successful socio-political struggle.
ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ОДЕСЬКОГО ЄВРЕЙСЬКОГО ТОВАРИСТВА НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ: УПРАВЛІНСЬКИЙ, ОСВІТНІЙ ТА ІНШІ АСПЕКТИ
(2022) Коваль, Г. П.; Koval, G. P.
Мета та методологія роботи. Дослідження громадської діяльності одеського єврейського товариства потребує комплексного аналізу різних аспектів його діяльності. Ураховуючи багатопланову, різноманітну форму діяльності єврейського товариства Одеси, аналіз розвитку участі євреїв у міському самоуправлінні, освіті господарств є важливим аспектом в дослідженні загальної ситуації в Одесі. Дослідження громадської діяльності одеського товариства в окресленому питанні є важливим аспектом при його детальному висвітленні. Одним із аспектів діяльності означеного товариства наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стали управління, освіта та інші аспекти єврейського життя в Одесі. Аналіз кола періодичних видань за тематикою дослідження дозволить детально висвітлити становище єврейського населення Одеси. В основі дослідження лежать джерелознавчі методи виявлення, аналізу та оцінки джерел. Застосовуються методи історичного дослідження, зокрема історико-порівняльний, за допомогою яких було встановлено коло газетних джерел, необхідних для висвітлення теми. Результати та наукова новизна дослідження. Дослідження громадської діяльності одеського єврейського товариства дозволяє зробити висновок про активну діяльність єврейського товариства в галузі управління, освіти, зв’язків з Палестиною у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Висвітлено питання участі євреїв в міському суспільному управлінні. Висвітлена багаторічна плідна робота гласного думи Р.Л. Харі. Описано вибори гласних-євреїв та затвердження їх градоначальником. Аналізується деякі моменти розвитку єврейської освіти в Одесі. Наведено назви закладів, прізвища освітян-євреїв. Перелічено проблеми єврейських освітніх закладів. Відзначено ювілярів, розказано про їхню діяльність, кар’єру. Описано діяльність ювіляра – діяча єврейського сирітського будинку. Показано процес формування принципу розподілу позик серед поселян. Детально описано дві літературні премії, їх назви, вартість, положення, теми, джерела фінансування, терміни подачі творів. Показано роботу товариства допомоги євреям-землеробам у Палестині. Наведено факти із життя євреїв-землеробів в Палестині та Сирії. Описано їхні проблеми та досягнення у викладі агронома товариства. Детально описано колонії євреїв-землеробів.Purpose and methodology of work. The study of public activity of the Odessa Jewish Society requires a comprehensive analysis of various aspects of its activities. Given the multifaceted, diverse form of activity of the Jewish Society of Odessa, the analysis of the development of Jewish participation in urban self-government, education of farms is an important aspect in the study of the general situation in Odessa. Research of public activity of the Odessa society in the outlined question is an important aspect at its detailed coverage. One of the aspects of the activities of this society in the late nineteenth – early twentieth century. became management, education and other aspects of Jewish life in Odessa. Analysis of the range of periodicals on the subject of the study will shed light on the situation of the Jewish population of Odessa. The study is based on source studies methods for identifying, analyzing and evaluating sources. Methods of historical research, in particular historical-comparative, are used, which were used to establish the range of newspaper sources needed to cover the topic. Results and scientific novelty of the study. A study of the public activities of the Odessa Jewish Society, allows us to conclude about the active activities of the Jewish Society in the field of governance, education, relations with Palestine in the late nineteenth – early twentieth century. The issue of Jewish participation in the city’s public administration is covered. It is told about the long-term fruitful work of the public Duma RL Harry. The election of Jewish vowels and their approval by the mayor are described. Some moments of the development of Jewish education in Odessa are analyzed. The names of institutions, the names of Jewish educators are given. The problems of Jewish educational institutions are listed. Anniversaries were celebrated, their activities and careers were told. The activity of the jubilee figure of the Jewish orphanage is described. The process of formation of the principle of distribution of loans among the settlements is shown. Two literary prizes are described in detail, their titles, cost, provisions, topics, sources of funding, deadlines. The work of the Society of Aid to Jewish Farmers in Palestine is shown. The facts from the life of Jewish farmers in Palestine and Syria are given. Their problems and achievements in the presentation of the agronomist of the society are described. The colonies of Jewish farmers are described in detail.
ДЕФІНІЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОТИСТОЯННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
(2022) Мєлєкєсцев, К. І.; Mieliekiestsev, K. I.
У статті аналізується використання поняття «інформаційне протистояння» дослідниками у незалежній Україні. Мета дослідження – розглянути роботи авторів у незалежній Україні на предмет використання поняття «інформаційне протистояння» задля з’ясування типової характеристики цього поняття в українському науковому дискурсі та наявності чи відсутності дискурсу про інформаційне протистояння навколо історії. Методи дослідження ґрунтуються на компаративному аналізі, порівнюючи явища вертикально (хронологічні зміни у трактуванні поняття) та горизонтально (відмінності між спеціальностями дослідників). Результати дослідження. Різні тенденції у висвітленні інформаційного протистояння були виявлені у роботах дослідників військової справи, права, політології та історії. А саме військово-юридичний підхід заснований на «класичних» американських дефініціях, визнаючи як технічну, так і пропагандистську компоненту інформаційного протистояння, досліджуючи психологічний ефект обох аспектів. У роботах політологів здебільшого приділяли увагу пропагандистській компоненті та її наслідкам, за словами О. Сищука, «інформаційно-психологічної гібридної війни». Історики також дотримуються дослідження гуманітарної компоненти інформаційного протистояння, причому виходять за межі «епохи інформації» та використовують методи дослідження інформації щодо подій попередніх десятиліть і навіть століть, таких як боротьба нацистського та більшовицького тоталітарних режимів, або виживання та конкурування газет в умовах спроб повного контролю тоталітарної системи за інформацією. Крім того, варті уваги студентські роботи, автори яких концентруються на близькій, актуальній та сучасній для них темі московського вторгнення з 2014 р., намагаючись ідентифікувати спроби викривлення історії України у ЗМІ держави-агресора, а також розглянути московсько-українське протистояння в історичній ретроспективі. Висновки: 1) лише невелика кількість українських авторів спробували надати конкретне визначення «інформаційного протистояння» навіть у роботах, які винесли питання в заголовок; 2) дослідники різних галузей здебільшого орієнтувалися на основні компоненти теорії “information warfare”, запропонованої американськими авторами; 3) поняттям описують історичні події і за межами реалій XXI ст. The article is an analysis of how the concept of “information warfare” is used by researchers from independent Ukraine. The purpose of the study is to examine the works of authors in independent Ukraine on the subject of the use of the concept of “information warfare”, in order to clarify the typical characteristics of this concept in the Ukrainian academic discourse and the presence or absence of a discussion about information warfare on the topic of history. Research methods are based on comparative analysis, comparing phenomena vertically (chronological changes in the interpretations) and horizontally (differences between the fields of study). The results of the study. Various trends in the coverage of information warfare were revealed in the works of researchers of military affairs, law, political science, and history. Namely, the approach of the former is apparently based on “classic” American definitions, recognizing both the technical and the propaganda component of information warfare, examining the psychological effect of both aspects. In the works of political scientists, attention was mostly paid to the propaganda component and its consequences, which, quoting O. Syshchuk, lead to the “informational-psychological hybrid war”. Historians also adhere to the study of the humanitarian component of the information confrontation, while going beyond the “information age” and using methods of information research to analyze the events of previous decades and even centuries, such as the struggle of the Nazi and Bolshevik totalitarian regimes, or the survival and competition of newspapers under the totalitarian system, which attempted to exercise full control over information in the country. Additionally, the works of the contemporary Ukrainian students are of interest, as the authors of which focus on a relevant and modern topic from their point of view: the Moscow invasion of Ukraine since 2014, trying to identify attempts to distort the history of Ukraine in the mass media of the aggressor state, and also looking at the Moscow-Ukrainian confrontation in a historical retrospective. Conclusions: 1) only some Ukrainian authors tried to provide a specific definition of “information warfare” even in works that put the issue in the title; 2) most researchers of various fields acknowledged or used the main components of the theory of information warfare proposed by American authors; 3) the concept was used to describe historical events beyond the realities of the 21st century.
ДИПЛОМАТИЧНІ ПРЕДСТАВНИЦТВА РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ У СВІТІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
(2022) Міщенко, М. Г.; Mishchenko, M. H.
Мета роботи. Статтю присвячено процесу розвитку Постійних дипломатичних представництв Радянської України у світі другої половини ХХ століття. Методи. Основою методологічного висвітлення дослідження є загальнонаукові та спеціально-історичні методи, а також наукові принципи. Розгляд структурних особливостей формування дипломатичного апарату Української Радянської Соціалістичної Республіки та Постійних представництв Радянської України здійснено за допомогою структурно-функціонального методу. Використання наукового методу системного аналізу дало змогу виявити та простежити порядок взаємозв’язку Постійних представництв України з іншими дипломатичними інституціями. Застосування історико-генетичного методу дало можливість простежити процес формування органів української дипломатії другої половини ХХ століття. Під час вивчення архівних матеріалів було викорис- тано метод джерелознавчого аналізу. Висвітлення процесу розвитку дипломатичних представництв Радянської України другої половини ХХ століття пов’язано з використанням проблемно-хронологічного та історико-порівняльного методів. У роботі використані такі наукові принципи: історизму, наступності, цілісності, системності, об’єктивності. Результати. У статті проаналізовано основні аспекти розвитку та діяльності Постійних дипломатичних представництв Радянської України у другій половині ХХ століття. Показано процес співпраці фахівців дипломатичного апарату з державними органами Радянської України. Простежено процес зміни кількісного складу працівників дипломатичного корпусу Радянської України у другій половині ХХ століття. Розкрито особливості роботи українських дипломатів за кордоном. Висвітлено процес взаємодії українських дипломатів з українською діаспорою. Відображено вплив українського дипломатичного корпусу на формування й визначення основних напрямів міжнародної політики Української Радянської Соціалістичної Республіки. Висновки. Доведено, що, попри перебування України у складі СРСР, відбувався поступовий процес розвитку інституцій українського дипломатичного апарату та Постійних дипломатичних представництв Радянської України за кордоном у другій половині ХХ століття. The purpose of the work. The article is devoted to the process of development of the Permanent Diplomatic Missions of Soviet Ukraine in the world of the second half of the XX century. Methods. The basis of methodological coverage of this article are general and special-historical methods, as well as scientific principles. Consideration of the structural features of the formation of the diplomatic apparatus of the Ukrainian Soviet Socialist Republic and the Permanent Missions of Soviet Ukraine is shown using the structural-functional method. The use of the scientific method of system analysis allowed to identify and trace the order of interrelation of the Permanent Missions of Ukraine with other diplomatic institutions. The application of the historical-genetic method allowed us to trace the process of formation of the bodies of Ukrainian diplomacy in the second half of the XX century. The method of source analysis was used during the study of archival materials. Coverage of the process of development of diplomatic missions of Soviet Ukraine in the second half of the XX century is associated with the use of problem-chronological and historicalcomparative method. The following scientific principles are used in the work, namely: historicism, continuity, integrity, systematics, objectivity. Results. The article analyzes the main aspects of the development and activity of the permanent diplomatic missions of Soviet Ukraine in the second half of the XX century. The process of cooperation of specialists of the diplomatic apparatus with the state bodies of Soviet Ukraine is shown. The process of changing the number of employees of the diplomatic corps of Soviet Ukraine in the second half of the XX century is traced. The peculiarities of the work of Ukrainian diplomats abroad are revealed. The process of interaction of Ukrainian diplomats with the Ukrainian diaspora is highlighted. The influence of the Ukrainian diplomatic corps on the formation and determination of the main directions of international policy of the Ukrainian Soviet Socialist Republic is reflected. Conclusions. It is proved that, despite the fact that Ukraine was part of the USSR, there was a gradual process of development of institutions of the Ukrainian diplomatic apparatus and Permanent Diplomatic Missions of Soviet Ukraine abroad in the second half of the XX century.
ДО ПИТАННЯ ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ НЕВРОЖАЇВ В ОДЕСЬКОМУ ПОВІТІ ХЕРСОНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ У 70-ТІ РОКИ ХІХ СТ.
(2022) Дробний, В. С.; Drobnyj, V. S.
Мета. Дослідження соціально-економічного розвитку Півдня сучасної України потребує комплексного аналізу різних галузей господарської діяльності населення. З огляду на переважно сільськогосподарську форму діяльності поселян Одеського повіту аналіз розвитку господарств є важливим аспектом у дослідженні загальноекономічної ситуації в регіоні. Дослідження діяльності Херсонського губернського та Одеського повітового земств у окресленому питанні є важливим аспектом під час його детального висвітлення. Одним з аспектів діяльності зазначених установ у 70-і роки ХІХ ст. стала боротьба з наслідками неврожаїв на території повіту. Аналіз статистичних робіт та наявних архівних джерел за тематикою дослідження дозволить детально висвітлити становище населення у зазначений період. Методи. В основі дослідження лежать джерелознавчі методи виявлення, аналізу та оцінки джерел. Застосовуються методи історичного дослідження, зокрема історико-порівняльний, за допомогою яких було встановлено коло архівних та статистичних джерел, необхідних для висвітлення теми. Результати. Дослідження діяльності земських установ, що існували на Півдні України, дозволяє зробити висновок про активну діяльність органів місцевого управління у подоланні наслідків неврожаїв, що охопили території Одеського повіту у 70-ті роки ХІХ ст. Аналіз статистичних даних, зібраних Одеською повітовою управою, та архівних документів дозволив нам проаналізувати основні аспекти діяльності місцевого управління в питанні ліквідації наслідків неврожаїв 70-х років ХІХ ст. Наведені у статті дані дозволяють прослідкувати становлення змін у системі забезпечення населення повіту грошовими та зерновими позиками. Показано процес формування принципу розподілу позик серед поселян. Висвітлено аспект надання допомоги різним верствам населення, у тому числі духовенству. Одним із напрямів, показаних у статті, є благодійна діяльність херсонського губернатора та інших осіб у боротьбі з наслідками неврожаїв. Висновки. Проаналізовано наслідки неврожаїв для населення у економічному та фінансовому аспектах як для селян-приватних власників, так і для колишніх іноземних колоністів. Визначено основні сільськогосподарські культури, котрі вирощувалися населенням, та вплив розміру врожайності кожної з них на його економічне становище. Methods. The research is based on source studies methods for identifying, analyzing and evaluating sources. The method of historical research is used to identify the range of archival and statistical sources necessary to cover the topic of the article. Results. The research on the activities of zemstvos existing in the South of Ukraine allows us to conclude about the active work of local governments in overcoming the consequences of crop failures in the Odessa district in the 70’s of the XIX century. The analysis of statistical data collected by the Odessa County Administration and archival documents allowed us to analyze the main aspects of local government activity in the elimination of the consequences of crop failures of the 70’s of the XIX century. The data presented in the article allow us to trace the formation of changes in the system of providing the population of the county with money and grain loans. The process of formation of the principle of distribution of loans among the settlements is represented. The aspect of providing assistance to various groups of population, including the clergy, is highlighted. One of the aspects represented in the article is the charitable activities of the Kherson governor and others in the fight against the consequences of crop failures. Conclusions. The consequences of crop failures for the population in economic and financial aspects, both for privately owned peasants and for former foreign colonists, are analyzed. The main agricultural crops grown by the population and the influence of crop capacity of each of them on the economic situation are determined.
ДО ПИТАННЯ ПРО ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ЛОКАЛЬНОЇ ЕНДОГАМІЇ СЕРЕД ЕТНІЧНИХ ШВЕДІВ НА ХЕРСОНЩИНІ У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
(2023) Чирук, С. В.; Chyruk, S. V.
Мета – перевірити достовірність популярної в історіографії гіпотези про високі показники локальної ендогамії у Старошведській колонії. Гіпотеза перевіряється емпірично на основі відомостей парафіяльних книг. Методи. Рівень ендогамії визначається на основі відсотка екзогамних шлюбів мешканців Старошведського порівняно з відповідними показниками колоністів з інших сіл Південної України того ж періоду. Ендогамія Старошведського досліджується в динаміці починаючи з 1830-х років і до початку XX століття. Також перевіряються гіпотези про унікальність чи не унікальність ендогамії у Старошведській колонії. Когортний аналіз використовувався для спроби пояснити причини ендогамії у селі. Результати. Автор зазначає, що 96% шлюбів лютеран на Півдні України в ХІХ – на початку ХХ ст. укладалися в межах парафії. Водночас дуже поширеними були шлюби між поселеннями з різних сіл однієї парафії (близько 60% від усіх випадків шлюбу). Цей показник був однаковим як для чоловіків, так і для жінок. Географічних і хронологічних відмінностей виявлено не було. У рамках дослідження було виявлено, що частка екзогамних шлюбів у Старошведській колонії була вдвічі меншою, ніж в інших населених пунктах області, і становила 28%. Також було встановлено наявність ґендерної диспропорції (60–65% екзогамних шлюбів у Старошведському були укладені чоловіками). Окрім того, було зафіксовано коливання рівня екзогамних шлюбів у селі протягом досліджуваного періоду. Кількість випадків екзогамних шлюбів зменшувалася, коли на шлюбний ринок виходила когорта жінок, що постраждали під час епідемії чуми 1781–1783 років. Відсоток екзогамних шлюбів у Старошведському протягом досліджуваного періоду проявляв суттєву тенденцію до зростання (а отже, рівень локальної ендогамії з часом знижувався). Висновки. Автор робить висновок, що утверджена в історіографії гіпотеза про високий рівень етнічного націоналізму у Старошведському як основної причини великої кількості випадків ендогамії у цьому селі є необґрунтованою. Цьому припущенню суперечить велика тенденція до зростання кількості випадків екзогамних шлюбів, яка спостерігалася серед мешканців цього населеного пункту. Натомість автор пропонує вважати основною причиною високого рівня ендогамії у Старошведському статево-віковий склад населення, а саме зменшення частки жінок в одній когорті після епідемії чуми. Purpose of the article is to verify popular hypothesis bout high local endogamy rates in Gammalsvenskby colony. It is empirically checking on the base of the parish books information. Methods. Endogamy level is checking through percent of exogamic marriages of Gammalsvenskby inhabitants with settlers from other villages. Gammalsvenskby endogamy is exploring in dynamic, from 1830th to the beginning of XX century. Hypothesis about unique or not unique character of endogamy in Gammalsvenskby are also checking. Gammalsvenskby endogamy rates are comparing with indicators from other Lutheran settlements on the South of Ukraine at the same period. Cohort analysis was using to attempt to explain the reasons of endogamy in the village. Results. Author marks that 96% of marriages among Lutherans on the South of Ukraine in XIX – beginning of XX centuries were concluded within the parish. At the same time, marriages between settlements from different villages in the same parish were very common (near 60% from all marriage cases). It was the same for male and female. Geographical and chronological differences were not detected. The research discovered that the part of exogamic marriages in Gammalsvenskby was half as much than at other settlements in the region and was amount 28%. Gender disparity was also detected (60–65% of exogamous marriages in Gammalsvenskby were conduct by male). Fluctuations of exogamic marriages rates at the village during research period was also find. The number of exogamic marriages cases were decreased when female cohort injured during plague epidemic 1781–1783 years entered the marriage market. Exogamic marriages percent in Gammalsvenskby had a strong increasing trend (local endogamy level was decrease) during research period. Conclusions. Author makes the conclusion that hypothesis about high level of ethnic nationalism in Gammalsvenskby as the main reason of great number of endogamy cases in this village expressed in historiography is unfounded. Strong trend for growing number of exogamic marriages cases contradicts this assumption. Author offer to consider the main reason of high level of endogamy in Gammalsvenskby age and sex composition (decreasing of females in one cohort after plague epidemic).
ДО ПИТАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ БАЗИ ГОЛОКОСТУ
(2023) Сугацька, Н. В.; Каліцева, О. В.; Sugatska, N. V.; Kalitseva, O. V.
Мета дослідження – здійснити аналіз міжнародної термінологічної бази, різних напрямів і підходів у визначенні дефініцій, котрі стосуються трагічної долі європейських євреїв у часи Другої світової війни. Оскільки сучасне наукове поле містить різноплановий доробок за визначеною проблематикою, то авторки цієї розвідки сконцентрували свою увагу на роботах, котрі, на їхній погляд, становлять певний інтерес у визначенні дефініцій Голокосту, адже професійна наукова компетентність передбачає дотримання термінологічної єдності як неодмінний її складник. Методи. Для здійснення систематизації термінологічного апарату історико-наукових досліджень роботу виконано в контексті проблемно-тематичного підходу з використанням загальнонаукових методів аналізу та синтезу, що забезпечило досягнення поставленої мети. Результати. Термінологія посідає особливе місце у системі сучасного наукового знання, а однозначність термінів свідчить про упорядкованість та точність. Проте на практиці терміни нерідко набувають багатозначності: одне слово – термін слугує для вираження різних понять чи подій. Зокрема, термін «геноцид» вживають як стосовно трагедії європейського єврейства в період Другої світової війни, так і стосовно Голодомору в Україні. І, навпаки, часто для позначення одного й того ж поняття, події, явища існує два і більше термінів. Прикладом такого вжитку є Голокост, Катастрофа, Шоа, Хурбан, коли йдеться про масове знищення нацистами єврейського населення в часи Другої світової війни, а не про інші трагічні події в історії єврейського народу. Базуючись на безпрецедентному характері подій, обґрунтовано влучний термін для наукового вжитку із зазначеної проблеми, який був би зрозумілий і з яким погоджувалась би більшість науковців. Висновки. Нині саме термін «Голокост» є більш звичним та зрозумілим для більшості науковців, але серед дослідників стосовно його дефініцій усе ще тривають дискусії. У перші повоєнні роки застосовувався термін «геноцид», який викликав багато суперечок. Провідні фахівці з дослідження такої проблеми запропонували тер- міни «Катастрофа», «Шоа», «Хурбан»; останні два з кінця 60-х – початку 70-х років ХХ століття поступилися місцем Голокосту. Загалом, саме термін «Голокост», на нашу думку, має чітку вмотивовану дефініцію, залишається загальноприйнятим та вживаним у світовій, а з кінця ХХ ст. і в українській історичній науці, що не виключає можливості вживання і терміна «Катастрофа». The purpose of the study is to analyse the international terminological base in different directions and approaches to defining definitions related to the tragic fate of European Jews during the Second World War. Since the modern scientific field contains diverse work on certain issues, the authors of this study focused their attention on the works that, in their opinion, are of some interest in outlining the definitions of the Holocaust, as professional scientific competence requires the observance of terminological unity as an indispensable component of it. Methods. In order to systematize the terminological apparatus of historical-scientific research, the study is performed in the context of a problem-thematic approach using general scientific methods of analysis and synthesis, which ensured the achievement of the purpose. Results. Terminology occupies a special place in the system of modern scientific knowledge, and the unambiguity of the terms indicates orderliness and accuracy. However, in practice, terms often acquire multiple meanings. One wordterm serves to express different concepts or events. In particular, the term genocide is used both in relation to the tragedy of European Jewry during the Second World War and in relation to the Holodomor in Ukraine. And, on the contrary, there are often two or more terms to denote the same concept, event, or phenomenon. An example of such usage is Holocaust, Catastrophe, Shoah, Hurban, when it refers to the mass extermination of the Jewish population by the Nazis during the Second World War, and not to other tragic events in the history of the Jewish people. Based on the unprecedented nature of the events, an apt term for the scientific use of the indicated problem, which would be understandable and with which the majority of scientists would agree, is substantiated. Conclusions. Currently, the term Holocaust is more familiar and understandable to most scholars, but there is still debate among researchers regarding its definitions. The term genocide was used in the first post-war years, which caused a lot of controversy. Leading specialists in the study of this problem proposed the terms Catastrophe, Shoah, Hurban; the last two from the late 1960s and early 1970s gave way to the Holocaust. In general, the term Holocaust, in our opinion, has a clear motivated definition, remains the most widely accepted and used in the world, and since the end of the 20th century and in Ukrainian historical science as well, which does not exclude the possibility of using the term Catastrophe.
ДОНЕЦЬКО-ДОНСЬКА КАТАКОМБНА КУЛЬТУРА С.Н. БРАТЧЕНКА
(2022) Дубяга, А. П.; Литвиненко, Р. О.; Dubiaha, A. P.; Lytvynenko, R. O.
Мета роботи – актуалізація концепції донецько-донської катакомбної культури, над якою останні роки життя працював С.Н. Братченко. Методи. Дослідження проведено на основі історіографічного синтезу, здійснено аналіз та узагальнення праць дослідника, у яких міститься бачення ним нової культурно-таксономічної одиниці. Результати. На основі багаторічної роботи з археологічними джерелами, що походять здебільшого з курганних могильників півдня Східної Європи, глибокого аналізу цих матеріалів науковець дійшов висновку про необхідність включення пам’яток катакомбних культур/груп північно-східного ареалу до складу єдиного утворення, яке запропонував назвати донецько-донською (донською) катакомбною культурою. Базовим критерієм такого об’єднання дослідник вважав схожість поховального обряду, що виступав найбільш стійкою характеристикою, своєрідним спільним знаменником нової археологічної культури. Добре знаючи певну регіональну специфіку катакомбних пам’яток у величезному ареалі цього археологічного утворення, С.Н. Братченко виділяв у рамках донецько-донської катакомбної культури локальні групи/варіанти як робочі одиниці, для зручності окреслені межами річкових басейнів або межирічь. За критерії диференціації правив керамічний посуд з поховань (насамперед його орнамент), а також питома вага тих чи інших обрядово-інвентарних характеристик. Запропоновану С.Н. Братченком новацію більшість науковців або не побачила, або не зрозуміла. Головною причиною цього слід визнати відсутність окремої генеральної праці, у якій би цю концепцію було викладено й обґрунтовано. Таку працю С.Н. Братченко просто не встиг написати. Чи не єдиним, хто помітив і усвідомив глибину ідеї, запропонованої класиком катакомбної проблематики, є Р.О. Литвиненко, який не лише взяв на озброєння нову культурно-таксономічну одиницю, а й неодноразово актуалізував нову концепцію С.Н. Братченка у своїх працях. Висновки. Засади концепції донецько-донської (донської) катакомбної культури потребують подальшого осмислення. Purpose is the actualization of the concept of Donetsk-Don catacomb culture, on which S.N. Bratchenko worked in the last years of his life. Methods. The research was carried out on the basis of a historiographical synthesis, an analysis and generalization of the researcher’s works, which contained his vision of a new cultural-taxonomic unit, was carried out. Results. On the basis of many years of work with archaeological sources originating mostly from burial mounds in the south of Eastern Europe, in-depth analysis of these materials, the scientist came to the conclusion of the need to include the monuments of catacomb cultures/groups of the north-eastern area into a single formation, which he proposed to call Donetsk-Don (Don) catacomb culture. The researcher considered the basic criterion of such an association to be the similarity of the funeral rite, which was the most stable characteristic, a kind of common denominator of the new archaeological culture. Well aware of certain regional specifics of catacomb monuments in the huge area of this archaeological formation, S.N. Bratchenko singled out local groups/variants within the Donetsk-Don catacomb culture as working units, delineated for convenience by the boundaries of river basins or interfluves. Ceramic ware from burials (primarily its ornament), as well as the specific weight of certain ritual-inventory characteristics, were the criteria for differentiation. The vast majority of scientists either did not see Bratchenko’s innovation or did not understand it. The main reason for this should be recognized as the lack of a separate general work in which this concept would be explained and substantiated. Such a work by S.N. Bratchenko simply did not have time to write. Not the only one who noticed and realized the depth of the idea proposed by the classic of catacomb problems is R.O. Lytvynenko, who not only adopted a new cultural-taxonomic unit, but also repeatedly updated the new concept of S.N. Bratchenko in his works. Conclusions. The foundations of the concept of Donetsk-Don (Don) catacomb culture require further elaboration.
ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В РАДЯНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
(2022) Хом’як, П. П.; Khomiak, P. P.
Мета. У статті досліджуються комуністичні наративи щодо Римсько-католицької церкви в межах кордонів тогочасного СРСР у радянській літературі, шляхи висвітлення католицької церкви, її священнослужителів і мирян у тогочасній історіографії та безпосередньо перед соціумом, а також аналізується процес висвітлення Римсько-католицької церкви в радянський період. Методи. У процесі наукового дослідження використовувалися порівняльно-історичний та історико-систематичний методи, структурно-тематичний принцип історіографії та методи аналізу й синтезу історичних джерел. Результати. На основі зазначених методів було проаналізовано історичні джерела радянської історіографії, у яких розкривалося питання релігійних процесів Римсько-католицької церкви в радянський період у межах території тогочасного Радянського Союзу; встановлено основні положення, якими керувалися тогочасні антирелігійні пропагандисти щодо нівелювання структури церкви та ліквідації її як окремої інституції; доведено вплив державних органів влади, впливових на той час людей на трансформацію суспільства в їх ставленні до римо-католицьких церковних діячів загалом і мирян зокрема. У процесі аналізу літератури, яка масово поширювалася й використовувалася тогочасною партійною елітою, визначено основні положення, які були використані для відвернення мирян від церкви, а також встановлено ідеї, якими оперували для створення штучних конфліктів усередині країни на релігійному підґрунті. Радянська історіографія щодо Римсько-католицької церкви та її духовенства виголошувала вкрай радикальні промови, практично завжди необ’єктивно висвітлювала їх діяльність, позаяк хибно трактувала історичні процеси, пов’язані із церквою. Одним із результатів дослідження є встановлення цих недостовірностей. Висновки. Політика атеїзації суспільства, масові жорстокі покарання у вигляді ув’язнень, виселення у віддалені регіони СРСР та розстріли мали на меті залякати суспільство та позбутися особистостей, які не підпорядко- вувалися режиму. Однак навіть такі протиправні дії не дали бажаного результату, адже віра у вірян Римсько-католицької церкви продовжувала свою боротьбу за право на існування в тоталітарних умовах радянського союзу. Purpose. The article examines the communist narratives of the Roman catholic church within the borders of the USSR in soviet literature and way so covering the catholic church, its clergy and laity in the historiography of the time and directly before society, analyzes the process of coverage of the Roman catholic church in the Soviet period. Methods. During the research the comparative-historical method, the historical-systematic method, the structuralthematic principle of historiography and the methods of analysis and synthesis of historical sources were used. Results. Based on the methods, the following results were achieved: analysis and research of historical sources of Soviet historiography in which the issue of religious processes of the Roman catholic church in the Soviet period within the territory of the former soviet union was revealed; the main provisions of the anti-religious propagandists of that time regarding the leveling of the structure of the church and its liquidation as a separate institution were established; the influence of state authorities, influencers of that time on the transformation of society in the attitude to the Roman catholic church in general and parishioners and laity in particular. An analysis of the literature widely disseminated and used by the then party elite identified the main provisions used to turn the laity away from the church, as well as the ideas used to create artificial conflicts within the country on religious grounds. Soviet historiography of the Roman catholic church and its clergy delivered extremely radical speeches and almost always did not cover them objectively, as it misinterpreted historical processes related to the church. One of the results of the study is the establishment of these inaccuracies. Conclusions. The policy of atheizing society, mass cruel punishments in the form of imprisonment, deportation to remote regions of the USSR and executions were intended to intimidate society and get rid of individuals who did not obey the regime. However, even such illegal actions did not yield the desired result, as the faith and its faithful continued their struggle for the right to exist in the totalitarian conditions of the Soviet Union.
ДІЛОВОДНА ДОКУМЕНТАЦІЯ ВІЙСЬКОВО-АДМІНІСТРАТИВНИХ УСТАНОВ ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ РЕКРУТУВАННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ХІХ СТ.
(2022) Трофімук-Кирилова, Т. М.; Trofimuk-Kyrylova, T. M.
Мета. Статтю присвячено джерелознавчому аналізу діловодних документів з історії рекрутування єврейського населення Волині в ХІХ ст. Для досягнення мети використано загальнонаукові, історичні та джерелознавчі методи дослідження. Результати. Проаналізовано офіційний комплекс документів, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, Державних архівах Волинської та Житомирської областей. Це накази, розпорядження, журнали та протоколи засідань, звіти, доповіді, акти й матеріали різних комісій, звернення, службове листування та інша інформаційно-довідкова документація установ, що свідчить про використання російською імперською владою рекрутчини як механізму асиміляції представників різних етносів, зокрема єврейського. Визначено інформаційний потенціал досліджених джерел щодо висвітлення таких питань: юридичного та організаційного забезпечення рекрутської повинності; особливостей виконання рекрутчини єврейським населенням як у загальнодержавному, так і в регіональному аспекті; місця й функцій центральних, регіональних і місцевих органів влади у проведенні рекрутських наборів із євреїв. Висновки. За документами державних архівів України можна простежити весь процес підготовки та проведення рекрутських наборів серед різних соціальних та етнічних груп як загалом у Російській імперії, так і на окремих рекрутських дільницях у Волинській губернії. Документи рекрутських присутствій, Канцелярії Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора дають змогу повною мірою висвітлити процес виконання рекрутської повинності єврейським населенням Волині та порівняти його з виконанням військової повинності представниками інших етносів губернії. Вони також є важливим джерелом для визначення наслідків впливу військового чинника на демографічне, соціальне, господарсько-економічне, релігійне та психологічне становище єврейських громад у ХІХ ст., підтверджують агресивну, насильницьку й асиміляторську політику російського самодержавства. Purpose. The article is devoted to the source analysis of business documents on the history of the recruitment of the Jewish population of Volyn in the XIX century. To achieve the goal general scientific, historical and source study methods of research are used in the work. Results. The study analyses the official set of documents stored in the Central State Historical Archive of Ukraine, the State Archives of Volyn, Zhytomyr regions. These are orders, directives, journals and minutes of meetings, reports, reports, acts and materials of various commissions, appeals, official correspondence and other information and reference documents of institutions, etc., certifying the use of recruitment by the Russian imperial authorities as a mechanism for assimilation of different ethnic groups including Jewish. These are orders, instructions, journals and proceedings, accounts, reports, acts and materials of various commissions, appeals, official correspondence and other information and reference documentation of institutions, etc. They testify to the use of recruitment by the Russian imperial authorities as a mechanism for the assimilation of representatives of different ethnic groups, including the Jewish one. The information potential of the researched sources concerning coverage of the following issues is defined: legal and organizational support of conscription; features of recruitment by the Jewish population both in the national and regional aspects; the place and functions of central, regional and local authorities in the recruitment of Jews. Conclusions. According to the documents of the state archives of Ukraine, it is possible to trace the entire course of preparation and conduct of recruitment among various social and ethnic groups in general in the Russian Empire, as well as in some recruitment stations in the Volyn province. Documents of recruiting presences, the Offices of the Governor- General of Kyiv, Podolsk and Volyn allow us to fully cover the process of conscription by the Jewish population of Volyn and compare it with the military service of other ethnic groups in the province. They are also an important source for determining the effects of the military factor on the demographic, social, economic, religious and psychological situation of Jewish communities in the XIX century and confirm the aggressive and violent assimilation policy of the Russian autocracy.
ДІТИ ПІД ЧАС ВЕЛИКОГО ГОЛОДУ В ІРЛАНДІЇ 1845–1851 РОКІВ ТА ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РОКІВ В УКРАЇНІ: КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ
(2022) Кузовова, Н. М.; Kuzovova, N. M.
Мета роботи – порівняння становища дітей під час Великого голоду в Ірландії (1845–1851) та Голодомору в Україні (1932–1933): загрози, практики виживання, наслідки. Методи дослідження. Під час дослідження було застосовано метод компаративного аналізу. Основними моментами порівняння були: рівень смертності від голоду та супутніх хвороб та методи його обрахування; наслідки голодів – вплив голоду на дитинство: криза сімейних відносин, злочинність та деструктивні фактори; практики виживання: навички виживання, допомога, взаємодопомога; коммеморативні практики. Дотримуючись принципу історизму, досліджено контекст історичних епох, на тлі яких розгортались події Великого голоду в Ірландії та Голодомору в Україні. Для цього були залучені наукова література, що висвітлює події голодів та тему дитинства під час них, архівні джерела, щоденники та спогади очевидців. Результати дослідження: проведено порівняльний аналіз загроз, практик виживання, наслідків Великого голоду в Ірландії (1845–1851) та Голодомору в Україні (1932–1933) для дітей та дитинства. Висновки. Джерельна база з вивчення Великого Голоду 1845–1851 років в Ірландії та Голодомору 1932–1933 років в Україні є достатньою, проте має потенціал для розвитку: виявлення нових джерел, зокрема усноісторичних та археологічних, продовження залучення громадськості до збирання спогадів, формування електронних баз даних та музейних експозицій. Ці заходи допоможуть одночасно виявляти нові джерела та зберігати пам’ять про голоди. З’ясовано, що спільними рисами стало замовчування голоду його організа- торами – урядами Великобританії та СРСР відповідно, що призвело до загибелі значної кількості населення, серед якого найуразливішою та найчисельнішою категорією жертв стали діти, а також спроби цих колоніальних держав звинуватити в голоді ірландський та український народи, щоб виправдати антигуманну політику; зростання кількості безпритульних та бездоглядних дітей внаслідок того, що їхні батьки, від’їжджаючи на заробітки до Америки, Австралії (Ірландія) та Донбас, Крим (Україна), залишають дітей. Хоча для українців у цей час заборонено покидати свої населені пункти, це не зупиняло міграцію, лише створювало нові ризики. Особливою рисою українських реалій 1930-х років є сирітство дітей внаслідок репресій проти батьків, проте трудова еміграція, основні засади діяльності робітних будинків на території Ірландії також мають ознаки репресій, спрямованих проти ірландського населення, що полягають у національній та соціальній дискримінації, руйнуванні сім’ї, насиллі, оскільки годі й говорити про «добровільність» вибору в умовах голоду. Під час голодів в Ірландії та Україні спостерігається криза гуманізму. В Україні трапляються випадки дітовбивства, канібалізму, що не набули значного поширення в Ірландії. Особливості втрати моральних орієнтирів полягають у радянській антирелігійній кампанії, але якщо ірландці мали хоча б духовну розраду в підтримці церкви, доля дітей, які потрапляли в робітні будинки, мало відрізнялась від долі українських дітей, що потрапляли під опіку дитбудинків. Саме ці заклади ставали в прямому сенсі останнім пристанищем для багатьох дітей. Безвихідне становище призводить до жорстокої експлуатації дитячої праці та поширення злочинів проти дітей, зростання дитячої злочинності. Особливою рисою радянської соціальної політики стало руйнування сімейних цінностей: дітей використовують для організації голоду, закликають доносити на батьків. Спільною ознакою стала неспроможність батьків захистити дітей в умовах голоду та зберегти сімейні стосунки. Можна говорити про важливість не лише матеріальної, але й моральної допомоги дітям та сім’ям, що опинились у скрутних ситуаціях. Purpose – comparison of the situation of children during the Ireland’s Great Hunger (1845–1851) and the Holodomor (1932–1933): threats, survival practices, consequences. Research methods. The method of comparative analysis was used during the research. The main points of comparison were: the mortality rate from hunger and associated diseases and methods of its calculation; consequences of famines – impact of famine on childhood: crisis of family relations, crime and destructive factors; survival practices: survival skills, help, mutual aid; commemorative practices. Adhering to the principle of historicism, the context of historical eras against which the events of the Great Famine in Ireland and the Holodomor in Ukraine unfolded was investigated. For this, scientific literature covering the events of famines and the topic of childhood during them, archival sources, diaries and memories of eyewitnesses were involved. Research results: a comparative analysis of threats, survival practices, consequences of the Ireland’s Great Hunger (1845–1851) and Holodomor (1932–1933) for children and childhood was carried out. Conclusions. The source base for the study of the Ireland’s Great Hunger of 1845–1851 in Ireland and the Holodomor of 1932–1933 in Ukraine is sufficient, but has the potential for development: the identification of new sources, in particular oral history and archeology, the continuation of public involvement in the collection of memories, the formation of electronic databases data and museum exhibits. These measures will help to simultaneously identify new sources and preserve the memory of famines. It was found that the common features were the silence of the famine by its organizers – the governments of Great Britain and the USSR, respectively, which led to the death of a significant number of the population, among which the most vulnerable and the most numerous category of victims were children, as well as the attempts of these colonial states to blame the Irish and Ukrainian peoples for the famine, to justify inhumane policies; the increase in the number of homeless and neglected children due to the fact that their parents leave their children behind when they go to America, Australia (Ireland) and Donbas, Crimea (Ukraine) to earn money. Although it is forbidden for Ukrainians to leave their settlements at this time, this did not stop migration, it only created new risks. A special feature of the Ukrainian realities of the 1930s is the orphan hood of children as a result of repression against their parents, but labor emigration, the basic principles of the workhouses in Ireland also have signs of repression directed against the Irish population, consisting of national and social discrimination, the destruction of the family, hardly, since it is not even possible to talk about the “voluntariness” of the choice in conditions of famine. During the famines in Ireland and Ukraine, a humanitarian crisis is observed. In Ukraine, there are cases of infanticide and cannibalism, which have not become widespread in Ireland. The peculiarity of the loss of moral landmarks lies in the Soviet anti-religious campaign, but if the Irish had at least spiritual consolation in the support of the church, the fate of children who ended up in workhouses was little different from the fate of Ukrainian children who fell under the care of orphanages. It was these institutions that literally became the last refuge for many children. The hopeless situation leads to the cruel exploitation of child labor and the spread of crimes against children, the growth of child crime. A special feature of Soviet social policy was the destruction of family values: children were used to organize famines, and they were called to report on their parents. A common feature was the inability of parents to protect their children in conditions of famine and preserve family relations. We can talk about the importance of not only material, but also moral assistance to children and families who find themselves in difficult situations.
ДІЯЛЬНІСТЬ ГЕОРГІЯ НАРБУТА, ВИРАЖЕНА ЧЕРЕЗ МУЗЕЙНІ ПРЕДМЕТИ З КОЛЕКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
(2022) Кохан, О. О.; Kokhan, O. O.
Метою дослідження є загальна характеристика предметів, пов’язаних з діяльністю відомого українського графіка Георгія Івановича Нарбута, що зберігаються в колекції Національного музею історії України: грошові знаки періоду Української революції 1917–1921 рр., копія герба Української Держави 1918 р., вітальна адреса «Української державної академії мистецтв до Українського державного університету в Кам’янці-Подільському», виготовлена на честь відкриття цього університету, що відбулося 22 жовтня 1918 р., а також каталог виставки, присвяченої Георгію Нарбуту, що відбулася в музеї в 1926 р. під назвою «Георгій Нарбут. Посмертна виставка творів». Методами дослідження є методи аналізу і синтезу та порівняльно-історичний метод. Основні результати дослідження. Творчість Георгія Івановича Нарбута залишила значний слід в українському графічному мистецтві загалом та в розробці українських державних символів зокрема. Він був одним із співзасновників та перших професорів Української академії мистецтв, а його роботи відомі в багатьох країнах Європи. На сьогодні предмети творчості Георгія Івановича знаходяться в декількох музеях України, в тому числі й у Києві. В колекції Національного музею історії України зберігаються грошові знаки періоду УНР, копія герба Української Держави, вітальна адреса «Української державної академії мистецтв до Українського державного університету в Кам’янці-Подільському» авторства графіка та каталог виставки «Георгій Нарбут. Посмертна виставка творів» (1926 р.). Усі ці предмети є свідченням того, що Георгій Нарбут був одним із співтворців становлення незалежності України на початку ХХ ст. Висновки. Ознайомлення із музейною колекцією Національного музею історії України, пов’язаною з життям і творчістю Г. Нарбута, дає можливість кращого розуміння культурних, політичних і державниць- ких процесів, що відбувались у період Української революції 1917–1921 рр., та в перспективі глибше вивчати музейну колекцію, пов’язану з цим історичним періодом, а також створювати тематичні виставки й експозиції. Вони є своєрідним доповненням до вже наявних, відомих фактів про видатного українського графіка, предметним свідченням його життя й діяльності. The aim of the research is the general characteristics of the artifacts, related to the activity of the prominent Ukrainian graphic artist Heorhii Ivanovych Narbut. Mostly, about the artifacts, which now are the part of the National Museum of History of Ukraine’s collection. Among them are: banknotes of the period of Ukrainian revolution 1917–1921, copy of the coat of arms of the Ukrainian State 1918, welcome address of the “Ukrainian State Academy of Arts to the Ukrainian State University in Kamianets-Podilskyi”, which was made in honour of the University opening, which took place on October 22, 1918. And also, in the museum’s collection, there is the catalog of the exhibition, dedicated to Heorhii Narbut himself, which took place in the museum in 1926, and was named “Heorhii Narbut. Posthumous exhibition of works”. Methods of the research are analysis, synthesis and comparative-historical method. Main results of the study. Heorhii Ivanovych Narbut’s works left a significant mark in the Ukrainian graphic art in general, and in the development of Ukrainian state symbols, in particular. He was one of the cofounders and first professors of the Ukrainian Academy of Art. His works became famous in many European countries. Today Heorhii Ivanovych’s pieces of art are in several Ukrainian museums, including Kyiv. In the collection of the National museum of history of Ukraine there are banknotes of the period of Ukrainian Peoples Republic, copy of the coat of arms of the Ukrainian State, welcome address of the “Ukrainian State Academy of Arts to the Ukrainian State University in Kamianets-Podilskyi”, which was made by Heorhii Narbut, and catalog of the exhibition “Heorhii Narbut. Posthumous exhibition of works” (1926). All these artifacts are the evidence that Heorhii Narbut was one of the creators of the independence of Ukraine in the early 20th century. Conclusions. Acquaintance with the collection of the National Museum of History of Ukraine, which is related to Heorhii Narbut’s life and art, give us an opportunity to understand better all the political and state processes, which took place during the period of Ukrainian revolution 1917–1921 рр. In perspective, this gives us an opportunity to create thematic exhibitions and museum expositions. The artifacts are some type of addition to the well-known facts abot Narbut’s biography, and matherial evidence of his life and activity.
ДІЯЛЬНІСТЬ КООПЕРАТИВНИХ ТЕХНІКУМІВ УКРАЇНИ В 1920-Х РОКАХ ТА СПЕЦИФІКА ЇХ РОБОТИ
(2022) Литвин, Н. М.; Разіцький, В. Й.; Lytvyn, N. M.; Razitskyi, V. Yo.
Метою дослідження є розкриття завдань і цілей, поставлених комуністичною партією перед торговельно- економічною освітою 1920-х років. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, поміркованого конструктивізму, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) і спеціально-історичних (історико-системний, історико-типологічний) методів. Наукова новизна полягає в тому, що у статті подаються архівні документи Центрального державного архіву вищих органів влади України щодо створення кооперативних технікумів, які були допоміжною базою інститутів народного господарства та були задіяні у процесі поширення кооперативної освіти в Україні. Результати дослідження. У статті розкрито завдання й цілі, поставлені владою перед науково-педагогічною діяльністю технікумів, та акцентовано на соціальному складі студентів. Основну увагу приділено вивченню ситуації в Одеському торговельно-промисловому технікумі, Донецькому кооперативному технікумі та Смілянському кооперативному технікумі. Варто підкреслити, що ця тема є актуальною, оскільки в Україні є лише фрагментарні дослідження з питань торгівлі та економічної освіти 1920-х років. У статті представлені дані про фінансове забезпечення технікумів, розкрита роль кооперативних організацій у фінансовій допомозі, звертається увага на проблеми, пов’язані з фінансуванням та зарахуванням студентів до кооперативних технікумів. Автори підкреслюють роль торговельно-економічної освіти в появі нової комерційної та пролетарської інтелігенції. Висновки. Система торговельно-економічної освіти ставила чітку мету – здійснити пролетаризацію освіти та залучити селянські маси до популяризації кооперації. За відомостями, що містяться в опрацьованих авторами архівних документах, можна констатувати, що кооперативні технікуми виконували роль додаткової ланки в розвитку кооперативного навчання та були покликані зв’язати село з кооперацією. Водночас до завдань науково-педагогічної діяльності радянська влада відносила підготовку й перепідготовку викладацького складу, розширення чисельності спеціалістів комерційного профілю, збільшення кількості студентів пролетарського та селянського походження, стимулювання практичної роботи тощо. Purpose. This article describes the situation in Ukraine with trade and economic education in the 1920s, namely the issue of organizing the scientific and pedagogical work of cooperative colleges. Methods. The research methodology is based on the principles of historicism, systematicity, scientificity, verification, authorial objectivity, moderate constructivism, as well as the use of general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special historical (historical-systemic, historical-typological) methods. Results. The article presents the basic statistical data on entrants, as well as the basic social composition of students and their living and learning conditions. The paper emphasizes the lack of commercial specialists and the difficult financial situation of students at that time. The main disciplines taught in three courses of technical schools are presented in detail. Attention is paid to the problems of state funding and emphasis is placed on financial support from economic and commercial organizations. The aim of the article is to reveal the tasks and goals that were set before the trade and economic education of the party and the role of institutions in the development of trade and economic education in the 1920s. The authors emphasize the role of trade and economic education in the birth of a new commercial and proletarian intelligentsia. The article presents the main organizational aspects of Odessa, Kharkiv, Smilyansk cooperative technical schools, reveals the tasks and goals set for the heads of technical schools. It should also be noted that this topic is relevant, as in Ukraine there are only fragmentary studies of trade and economic education in the 1920s. On the basis of archival documents, it is possible to trace the history of cooperative technical schools and comment on the main goals of the government to create a new base of trade and economic education and new specialists in the field of trade. Conclusions. The system of trade and economic education had a clear goal – to proletarianize education and involve the peasant masses in the promotion of cooperation. According to the information contained in the archival documents developed by the authors, it can be stated that cooperative technical schools served as an additional link in the development of cooperative learning and were designed to connect the village with the cooperative. At the same time, the Soviet authorities included the training and retraining of the teaching staff, the expansion of the number of commercial specialists, the increase in the number of students of proletarian and peasant origin, the stimulation of practical work, and so on.