Південний архів (історичні науки) (Випуск 36-43)
Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/17377
Browse
5 results
Search Results
Item CHORNOBYL IN PHOTOS FROM THE TCHERIKOWER’S COLLECTION SHOWING POGROM VICTIMS AND POGROMISTS (1919)(2023) Kuzovova, N. M.; Кузовова, Н. М.Purpose. The article describes photos from Tcherikower’s collection about the anti-Jewish pogroms in Chornobyl. Photographs act as markers of temporality: attention is drawn to the circumstances of their creation; the use of these photos as documentary evidence and violence during the anti-Jewish pogroms, by Jewish organizations and the archiving of photos as part of Mizrakh Yidisher Historisher Arkhiv Сollections in the YIVO Institute for Jewish Research (The Center for Jewish History). Research methods. The methods of archival heuristics and description, interdisciplinary approaches were used, in particular the concept of «temporality» in historical science to determine the time markers of an era in this case, the anti-Jewish pogroms, the photos of which flew around the world and determined politics, influenced social relations, became a collective part of historical memory. Research results. An attempt was made to classify collection about the anti-Jewish pogroms in Chornobyl, to detail the descriptions, the history of the creation of this collection and their significance through the concept of temporality in historical science is described. Conclusions. Tcherikower’s photo collection about Chornobyl is a unique collection of images depicting events related to the establishment of power in the Chornobul’s region by Otaman Struk and anti-Jewish pogroms. At the center of the photo selection is Otaman Struk, his army and his victims. Time markers are the traditions of self-images that date back to the First World War and are part of the worldview of the military of that time, even if it is a private army that owns a small territory, such as Struk’s. It is a display of weapons that is supposed to assert masculinity, even children and teenagers are photographed with weapons. Although the soldiers have poor clothing, they are well armed. It is also a depiction of rituals showing respect for the dead: funerals of fallen soldiers, victims of pogroms. The depictions of victims and victims are as lifelike and detailed as possible; they contain inscriptions in French, and were apparently used by Tcherikower during the Schwarzbard trial. The collection of photos also demonstrates the work of investigating anti-Jewish pogroms: visiting cemeteries with the graves of the murdered, destroyed houses, interviewing the victims and their relatives, collecting photographs from before life. У статті описуються фотографії з колекції Черіковера про антиєврейські погроми в Чорнобилі. Фото- графії виступають маркерами тимчасовості: звертається увага на обставини їх створення; використання цих фотографій як документальних доказів та насильства під час антиєврейських погромів єврейськими організаці- ями та архівування фотографій у складі Mizrakh Yidisher Historisher Arkhiv Сollections в YIVO Institute for Jewish Research (The Center for Jewish History). Методи дослідження. Використовувалися методи архівної евристики та опису, міждисциплінарні підходи, зокрема поняття «тимчасовість» в історичній науці для визначення часових позначок епохи – в такому випадку антиєврейських погромів, фото яких облетіли світ і визначали політику, впливали на суспільні відносини, стали колективною частиною історичної пам’яті. Результати дослідження. Зроблено спробу класифікації фотографій колекції, деталізації описів, описано історію створення цієї колекції та її значення через поняття тимчасовості в історичній науці. Висновки. Колекція фото Черіковера про Чорнобиль – це унікальна збірка зображень, що відображає події, пов’язані зі встановленням у регіоні влади отамана Струка та антиєврейськими погромами. В центрі добірки фотографій є отаман Струк та його армія. Часовими маркерами є традиції зображень себе, що беруть початок з Першої світової війни і є частиною світогляду військових того часу, навіть якщо це приватна армія, що володіє невеликою територією, така як була у Струка. Це демонстрація зброї, що має стверджувати маскулінність, навіть дітей та підлітків фотографують зі зброєю. Хоча вояки мають поганий одяг, вони є добре озброєними. Це також зображення ритуалів, що демонструють повагу до загиблих: похорон загиблих військових, жертв погромів. Зображення жертв та постраждалих є максимально натуральними та детальними, вони містять написи французькою, і вочевидь використовувались Черіковером під час судового процесу Шварцбарда. Колекція фото також демонструє роботу з розслідування антиєврейських погромів: відвідування кладовищ із могилами вбитих, зруйнованих будинків, опитування постраждалих та їхніх родичів, збирання прижиттєвих фото.Item КОМУНІСТИЧНІ ОБРЯДИ ТА СВЯТА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ «НОВОЇ ЛЮДИНИ» В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 1920–1930-Х РР.(2022) Михайлик, А. О.; Mykhailyk, A. O.Мета статті – дослідити місце офіційних свят та обрядів у формуванні «нової людини» на території Радянської України в міжвоєнний період, визначити їхні характерні особливості та засоби впливу на свідомість населення. Методи дослідження. Досягнення поставленої мети та завдань дослідження стало можливим завдяки використанню загальнонаукових і конкретно-історичних методів наукового пошуку. Серед них провідним є метод аналізу й синтезу, що на основі вивчення окремих складників дав змогу з’ясувати загальні ознаки нових комуністичних свят в УСРР в окреслений період. Успішне вирішення дослідницьких завдань було би неможливим без застосування принципу історизму. Результати дослідження полягають у комплексному висвітленні питання ролі та значення створеної і втіленої в життя протягом 20–30-х рр. ХХ ст. комуністичної обрядовості для формування «нової людини», а також у створенні на цій основі цілісного уявлення про соціально-культурне й полі- тичне життя в Радянській Україні в зазначений час. Визначено особливості запровадження більшовицьких свят у республіці та їх впливу на свідомість її жителів. На конкретних прикладах проілюстровано ставлення людей до нових обрядів і свят. З’ясовано основні сюжети та сценарії відзначення таких заходів. Усі вони мали одну мету – пропаганду комуністичної ідеології, тому помітна тенденція залежності впровадження радянських обрядів від політичної ситуації та партійних завдань у конкретний історичний період. Висновки. Після захоплення України одним із пріоритетних завдань московського комуністичного керівництва стало формування на її території «нової людини», лояльної до влади та позбавленої національних ознак. Для його виконання було розгорнуто нечувану за обсягами комуністичну агітацію та пропаганду, одним із найбільш дієвих складників якої було створення нової соціалістичної/комуністичної обрядовості. Радянські свята мали витіснити з культурної пам’яті жителів України традиційний світогляд і цінності та замінити їх новими, пов’язаними з більшовицькою ідеологією і доктриною. Їх насадження не лише мало виховний ефект, а й поступово створювало ілюзію приналежності до уявної єдиної спільноти «радянських людей» – «найбільш прогресивної» частини людства. The purpose of the article is to investigate the significance of official holidays and ceremonies in the formation of a “new human” on the territory of Soviet Ukraine in the interwar period, to determine their characteristics and means of influencing the consciousness of the population. Research methods. The achievement of the goal and objectives of the research became possible due to the use of general scientific and specific historical methods of scientific research. Among them, the application of the method of analysis and synthesis is the leading one, which made it possible to find out the general features of the new communist holidays of Soviet Ukraine in the outlined period on the basis of the study of individual components. Successful solution of research problems would be impossible without the application of the principle of historicism. The scientific results lies in a comprehensive coverage of the role and importance of created and implemented during the 20–30’s of the XX century communist rites for the formation of a “new human” and the creation on this basis of a holistic picture of socio-cultural and political life in Soviet Ukraine in this period. The peculiarities of the introduction of Bolshevik holidays in the republic and their influence on the consciousness of its inhabitants are determined. The examples illustrate the attitude of people to new rites and holidays. The main plots and scenarios of celebrating such events have been clarified. All of them had one goal – to propagate communist ideology, so there is a noticeable trend of dependence of the introduction of Soviet rites on the political situation and party tasks in a particular historical period. Conclusions. After the capture of Ukraine, one of the priorities of the Moscow communist leadership was to form a “new human” on its territory, loyal to the government and devoid of national characteristics. To carry it out, unprecedented communist agitation and propaganda was launched, one of the most effective components of which was the creation of a new socialist/communist rite. The Soviet holidays were to displace the traditional worldview and values from the cultural memory of the people of Ukraine and replace them with new ones related to Bolshevik ideology and doctrine. Their planting had not only an educational effect, but also gradually created the illusion of belonging to an imaginary single community of “Soviet people” – the “most progressive” part of humanity.Item УКРАЇНСЬКО-ЯПОНСЬКІ ВІДНОСИНИ В 1950-Х – 1980-Х РР. У СВІТЛІ ДЖЕРЕЛ ІЗ ДНІПРОВСЬКИХ ЗІБРАНЬ(2022) Каковкіна, О. М.; Kakovkina, O. M.Мета статті – розкрити зміст українсько-японських відносин 1950-х – 1980-х рр. на підставі регіональних джерел, а саме архівних та бібліотечних зібрань Дніпра. Проблема, що зумовила звернення до теми, – маловивченість як місця України в міжнародних відносинах СРСР, зокрема в часи «холодної війни», так і інформаційного ресурсу, який дає змогу це місце дослідити. Методологія дослідження ґрунтується на системному підході, який передбачав «уміщення» українсько-японських відносин у контекст радянсько-японських зв’язків 1950-х – 1980-х рр., та регіональному підході, що зумовив зосередження уваги на джерельних комплексах Дніпра. Використано описовий, історико-хронологічний, компаративний методи. Результати. Розглянуто стан вивчення теми в українській і зарубіжній історіографії та з’ясовано, що період 1950-х – 1980-х рр. в історії українсько-японських відносин перебуває на маргінесі наукових інтересів учених. Перенаправлення уваги з московського центру як лідера генеральної зовнішньополітичної стратегії на республіканський вимір (у цьому випадку український) дало змогу поставити питання про роль різних акторів у міжнародних відносинах СРСР. З’ясовано інформаційний потенціал декількох фондів Державного архіву Дніпропетровської області: Міністерства чорної металургії України, Інституту чорної металургії України, Дніпропетровського/Придніпровського економічного району, які акумулюють значну частину матеріалів з історії економічної співпраці СРСР із «капіталістичними» країнами, до яких належала і Японія. Встановлено підприємства України, які посідали першість в економічних контактах із Японією, – Нікопольський південнотрубний завод та гірничо-видобувний комплекс Криворіжжя, а також головних японських партнерів, які виявляли інтерес до співпраці. Більшість цих підприємств дотепер є лідерами важ- кої промисловості Японії. Матеріали обласної преси, заводських газет доповнили й збагатили уявлення про зміст відносин, розкрили специфіку їх презентації крізь призму подій «холодної війни». Висновки. Україна завдяки значному ресурсу важкої промисловості, зокрема чорної металургії, посідала вагоме місце в радянсько-японських відносинах. Особливістю відносин була їх обмеженість на рівні регіонів, «точковість», зумовлена суто економічними запитами, закритість для широкого загалу, на відміну від зв’язків із «дружніми» країнами із соцтабору або з лояльними до СРСР урядами з країн третього світу. Джерела розкривають не тільки виробничий зміст відносин, а й соціокультурний їх зріз: практику прийомів японських делегацій, їх склад і рівень представництва, специфіку відносин із Японією поряд з іншими країнами з ринковою економікою. The purpose of the article is to reveal the content of Ukrainian-Japanese relations in the 1950s – 1980s on the basis of regional sources, namely, archival and library collections of Dnipro. The problem that led to the appeal to the topic is the lack of knowledge of both the place of Ukraine in the international relations of the USSR during the Cold War, and the data resource that allows you to explore this place. The methodology of the study is based on a systematic approach, which provided for the “placement” of Ukrainian-Japanese relations in the context of Soviet-Japanese relations in the 1950s – 1980s, and a regional one, which led to a focus on the source complexes of the Dnipro. Descriptive, historical-chronological, comparative methods are used. Results. The state of the topic study in Ukrainian and foreign historiography is considered and it is established that the period of the 1950s – 1980s in the history of Ukrainian-Japanese relations is at the margin of interests of scientists. The redirection of attention from the Moscow center as the leader of the general foreign policy strategy to the republican dimension, in this case the Ukrainian one, made it possible to raise the question of the role of different actors in the international relations of the USSR. The information potential of several funds of the State Archives of the Dnipropetrovsk region was found out: the Ministry of Ferrous Metallurgy of Ukraine, the Institute of Ferrous Metallurgy of Ukraine, the Dnіpropetrovsk/Pridneprovsk economic region, which accumulate a significant part of the materials on the history of economic cooperation between the USSR and the “capitalist” countries, to which Japan belonged. The enterprises of Ukraine, which took the lead in economic contacts with Japan, were identified – the Nikopol South Pipe Plant and the mining complex of Kryvyi Rih, as well as the main Japanese partners who showed interest in cooperation. Most of these enterprises are still leaders in Japan’s heavy industry. The materials of the regional press, factory newspapers supplemented and enriched the idea of the content of relations, revealed the specifics of its presentation through the prism of the Cold War events. Conclusions. Thanks to a significant resource of heavy industry, in particular ferrous metallurgy, Ukraine occupied an important place in Soviet-Japanese relations. The peculiarity of these relations was their limitedness at the regional level, “point” due to purely economic needs, closeness to the broad masses, in contrast to ties with “friendly” countries from the socialist camp or with governments loyal to the USSR from Third World countries. The sources reveal not only the production content of relations, but also its sociocultural profile: the practice of receiving Japanese delegations, its composition and level of representation, specifics of relations with Japan along with other countries who had a market economy.Item ДІТИ ПІД ЧАС ВЕЛИКОГО ГОЛОДУ В ІРЛАНДІЇ 1845–1851 РОКІВ ТА ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РОКІВ В УКРАЇНІ: КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ(2022) Кузовова, Н. М.; Kuzovova, N. M.Мета роботи – порівняння становища дітей під час Великого голоду в Ірландії (1845–1851) та Голодомору в Україні (1932–1933): загрози, практики виживання, наслідки. Методи дослідження. Під час дослідження було застосовано метод компаративного аналізу. Основними моментами порівняння були: рівень смертності від голоду та супутніх хвороб та методи його обрахування; наслідки голодів – вплив голоду на дитинство: криза сімейних відносин, злочинність та деструктивні фактори; практики виживання: навички виживання, допомога, взаємодопомога; коммеморативні практики. Дотримуючись принципу історизму, досліджено контекст історичних епох, на тлі яких розгортались події Великого голоду в Ірландії та Голодомору в Україні. Для цього були залучені наукова література, що висвітлює події голодів та тему дитинства під час них, архівні джерела, щоденники та спогади очевидців. Результати дослідження: проведено порівняльний аналіз загроз, практик виживання, наслідків Великого голоду в Ірландії (1845–1851) та Голодомору в Україні (1932–1933) для дітей та дитинства. Висновки. Джерельна база з вивчення Великого Голоду 1845–1851 років в Ірландії та Голодомору 1932–1933 років в Україні є достатньою, проте має потенціал для розвитку: виявлення нових джерел, зокрема усноісторичних та археологічних, продовження залучення громадськості до збирання спогадів, формування електронних баз даних та музейних експозицій. Ці заходи допоможуть одночасно виявляти нові джерела та зберігати пам’ять про голоди. З’ясовано, що спільними рисами стало замовчування голоду його організа- торами – урядами Великобританії та СРСР відповідно, що призвело до загибелі значної кількості населення, серед якого найуразливішою та найчисельнішою категорією жертв стали діти, а також спроби цих колоніальних держав звинуватити в голоді ірландський та український народи, щоб виправдати антигуманну політику; зростання кількості безпритульних та бездоглядних дітей внаслідок того, що їхні батьки, від’їжджаючи на заробітки до Америки, Австралії (Ірландія) та Донбас, Крим (Україна), залишають дітей. Хоча для українців у цей час заборонено покидати свої населені пункти, це не зупиняло міграцію, лише створювало нові ризики. Особливою рисою українських реалій 1930-х років є сирітство дітей внаслідок репресій проти батьків, проте трудова еміграція, основні засади діяльності робітних будинків на території Ірландії також мають ознаки репресій, спрямованих проти ірландського населення, що полягають у національній та соціальній дискримінації, руйнуванні сім’ї, насиллі, оскільки годі й говорити про «добровільність» вибору в умовах голоду. Під час голодів в Ірландії та Україні спостерігається криза гуманізму. В Україні трапляються випадки дітовбивства, канібалізму, що не набули значного поширення в Ірландії. Особливості втрати моральних орієнтирів полягають у радянській антирелігійній кампанії, але якщо ірландці мали хоча б духовну розраду в підтримці церкви, доля дітей, які потрапляли в робітні будинки, мало відрізнялась від долі українських дітей, що потрапляли під опіку дитбудинків. Саме ці заклади ставали в прямому сенсі останнім пристанищем для багатьох дітей. Безвихідне становище призводить до жорстокої експлуатації дитячої праці та поширення злочинів проти дітей, зростання дитячої злочинності. Особливою рисою радянської соціальної політики стало руйнування сімейних цінностей: дітей використовують для організації голоду, закликають доносити на батьків. Спільною ознакою стала неспроможність батьків захистити дітей в умовах голоду та зберегти сімейні стосунки. Можна говорити про важливість не лише матеріальної, але й моральної допомоги дітям та сім’ям, що опинились у скрутних ситуаціях. Purpose – comparison of the situation of children during the Ireland’s Great Hunger (1845–1851) and the Holodomor (1932–1933): threats, survival practices, consequences. Research methods. The method of comparative analysis was used during the research. The main points of comparison were: the mortality rate from hunger and associated diseases and methods of its calculation; consequences of famines – impact of famine on childhood: crisis of family relations, crime and destructive factors; survival practices: survival skills, help, mutual aid; commemorative practices. Adhering to the principle of historicism, the context of historical eras against which the events of the Great Famine in Ireland and the Holodomor in Ukraine unfolded was investigated. For this, scientific literature covering the events of famines and the topic of childhood during them, archival sources, diaries and memories of eyewitnesses were involved. Research results: a comparative analysis of threats, survival practices, consequences of the Ireland’s Great Hunger (1845–1851) and Holodomor (1932–1933) for children and childhood was carried out. Conclusions. The source base for the study of the Ireland’s Great Hunger of 1845–1851 in Ireland and the Holodomor of 1932–1933 in Ukraine is sufficient, but has the potential for development: the identification of new sources, in particular oral history and archeology, the continuation of public involvement in the collection of memories, the formation of electronic databases data and museum exhibits. These measures will help to simultaneously identify new sources and preserve the memory of famines. It was found that the common features were the silence of the famine by its organizers – the governments of Great Britain and the USSR, respectively, which led to the death of a significant number of the population, among which the most vulnerable and the most numerous category of victims were children, as well as the attempts of these colonial states to blame the Irish and Ukrainian peoples for the famine, to justify inhumane policies; the increase in the number of homeless and neglected children due to the fact that their parents leave their children behind when they go to America, Australia (Ireland) and Donbas, Crimea (Ukraine) to earn money. Although it is forbidden for Ukrainians to leave their settlements at this time, this did not stop migration, it only created new risks. A special feature of the Ukrainian realities of the 1930s is the orphan hood of children as a result of repression against their parents, but labor emigration, the basic principles of the workhouses in Ireland also have signs of repression directed against the Irish population, consisting of national and social discrimination, the destruction of the family, hardly, since it is not even possible to talk about the “voluntariness” of the choice in conditions of famine. During the famines in Ireland and Ukraine, a humanitarian crisis is observed. In Ukraine, there are cases of infanticide and cannibalism, which have not become widespread in Ireland. The peculiarity of the loss of moral landmarks lies in the Soviet anti-religious campaign, but if the Irish had at least spiritual consolation in the support of the church, the fate of children who ended up in workhouses was little different from the fate of Ukrainian children who fell under the care of orphanages. It was these institutions that literally became the last refuge for many children. The hopeless situation leads to the cruel exploitation of child labor and the spread of crimes against children, the growth of child crime. A special feature of Soviet social policy was the destruction of family values: children were used to organize famines, and they were called to report on their parents. A common feature was the inability of parents to protect their children in conditions of famine and preserve family relations. We can talk about the importance of not only material, but also moral assistance to children and families who find themselves in difficult situations.Item УЧАСТЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У ВРЕГУЛЮВАННІ КОНФЛІКТІВ НА ТЕРИТОРІЇ КРАЇН СХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА(2022) Скрипник, О. М.; Skrypnyk, O. M.У статті проаналізовано процес формування Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу та визначено основні фактори у формуванні Спільної політики безпеки та оборони. Охарактеризовано розвиток глобальних миротворчих намірів Європейського Союзу, які були спрямовані на створення системи попередження конфліктів та запобігання їм. Основну увагу приділено дослідженню поширення дії Спільної політики безпеки та оборони на країни Східного партнерства. Метою статті є дослідження участі Європейського Союзу у врегулюванні конфліктів у країнах Східного партнерства. У роботі використані такі методи дослідження, як аналіз історичних подій, порівняння та синтез. Результати дослідження. Формування Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу відбувалося з метою посилення зовнішньополітичних інструментів Європейського Союзу в розвитку військових і цивільних можливостей управління кризами. Запровадження Європейської політики сусідства та виокремлення її східного напряму в ініціативу «Східне партнерство» сформувало нову систему відносин між Європейським Союзом та країнами, які ввійшли до цієї ініціативи. Перед Європейським Союзом постала необхідність визначення його ролі щодо конфліктів на території країн Східного партнерства. Висновки. Формування Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу сприяло посиленню інституційної спроможності Європейського Союзу брати активну участь у врегулюванні конфліктів у регіоні Східного партнерства. Східне партнерство було спрямоване на досягнення стабільності у країнах-партнерах, проте безпековий компонент, який пропонувався Європейським Союзом, не дав змогу розраховувати на формування ефективної противаги російським зазіханням на національні інтереси й суверенітет країн Східного партнерства. У врегулюванні конфліктів на території країн Східного партнерства Європейський Союз постає не як політичний актор із чітким планом розв’язання конфлікту, а скоріше як надавач гуманітарної і фінансової допомоги цим країнам. Зокрема, він створив Моніторингову місію у Грузії та Консультативну місію в Україні. Попри певні позитивні результати у врегулюванні конфліктів, дії Європейського Союзу не змогли принести мир у Східну Європу й на Південний Кавказ та забезпечити постконфліктну стабілізацію. The article analyzes the process of formation of the Common Foreign and Security Policy of the European Union and identifies the main factors in the formation of the Common Security and Defense Policy. The development of the European Union’s global peacemaking intentions, which were aimed at creating a system of conflict prevention and prevention, is characterized. The main attention is paid to the study of the spread of the Common Security and Defense Policy to the countries of the Eastern Partnership. The purpose of the article is to study the participation of the European Union in the settlement of conflicts in the countries of the Eastern Partnership. The work uses such research methods as analysis of historical events, comparison and synthesis. The results of the study. The formation of the Common Foreign and Security Policy of the European Union took place with the aim of strengthening the foreign policy instruments of the European Union in the development of military and civilian crisis management capabilities. The introduction of the European Neighborhood Policy and the separation of its eastern direction into the “Eastern Partnership” initiative formed a new system of relations between the European Union and the countries that joined this initiative. The European Union faced the need to determine its role in conflicts on the territory of the Eastern Partnership countries. Conclusions. The formation of the Common Foreign and Security Policy of the European Union contributed to the strengthening of the institutional capacity of the European Union to take an active part in the settlement of conflicts in the Eastern Partnership region. The Eastern Partnership was aimed at achieving stability in the partner countries, however, the security component offered by the European Union did not make it possible to count on the formation of an effective counterweight to Russian encroachments on the national interests and sovereignty of the Eastern Partnership countries. In the settlement of conflicts on the territory of the Eastern Partnership countries, the European Union appears not as a political actor with a clear plan to resolve the conflict, but rather as a provider of humanitarian and financial aid to these countries. In particular, he created the Monitoring Mission in Georgia and the Advisory Mission in Ukraine. Despite certain positive results in the settlement of conflicts, the actions of the European Union could not bring peace to Eastern Europe and the South Caucasus and ensure post-conflict stabilization.