Збірник наукових праць. Педагогічні науки (Випуск 75-80, 98-106, 108, 109 )
Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/6721
Browse
Search Results
Item КОГНІТИВНО-КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ(2023) Зуброва, О. А.; Zubrova, O. A.Мета статті полягає в розкритті особливостей використання комунікативно-когнітивного підходу у процесі мовної освіти майбутніх учителів англійської мови в закладах вищої освіти. Методи. Під час роботи над дослідженням використано теоретичні методи аналізу наукової літератури, синтезу основних положень, а також емпіричні методи спостереження за освітнім процесом, порівняльного аналізу, інтерпретації й узагальнення отриманої інформації. Результати. Основою когнітивно-комунікативного підходу є моделювання реальних ситуацій спілкування у процесі навчання іноземної мови, активізація пізнавальних потреб студента, урахування його індивідуального когнітивного стилю та вибір, виходячи із цього, індивідуальних стратегій навчання. Даний підхід акцентує роль студента як активного учасника освітнього процесу, який орієнтується в обсязі навчального матеріалу та свідомо обирає навчальну стратегію. Когнітивно-комунікативний підхід ґрунтується на міждисциплінарному та культурологічному принципах побудови навчального процесу. Міждисциплінарний принцип передбачає залучення в освітній процес знань, технологій, інструментарію інших наук і навчальних дисциплін, а культурологічний – надає можливість вивчати іноземну мову в контексті культури країн, рідних для носіїв цієї мови. Когнітивно-комунікативний підхід є ефективним у формуванні як лексичної, так і граматичної компетенції студентів, з акцентом на свідомому використанні студентами знань із рідної мови та беручи до уваги когнітивні закономірності процесу формування лексичних і граматичних навичок. Даний підхід ґрунтується на врахуванні когнітивного стилю студента – індивідуального способу переробки інформації, який включає три компоненти: когнітивний (знання), афективний (почуття) та поведінковий (учинки). Від когнітивного стилю залежить вибір стратегій навчання, які розподіляються на чотири основні типи: стратегії запам’ятовування, когнітивні, компенсаційні й емотивні стратегії. За когнітивно-комунікативного підходу етап уведення нових лексичних або граматичних зразків відрізняється від традиційного та включає декілька логічно пов’язаних фаз: пред’явлення нових мовних одиниць у контексті, їх свідоме осмислення та вбудовування в концептосферу іншомовної особистості студента. На етапі закріплення лексичних і граматичних одиниць запропоновані студентам вправи мають максимально відтворювати умови реального спілкування та відповідати когнітивно-комунікативній парадигмі навчання англійської мови. Вправи мають добиратися за такими критеріями: чітким і реалістичним контекстом, реалістичним використанням мови, персоналізацією матеріалу, завдання мають виступати засобом досягнення комунікативної мети та відпрацьовувати інтегровані мовленнєві навички. Висновки. Вибір когнітивно-комунікативного підходу в навчанні майбутніх учителів іноземної мови дозволяє сформувати іншомовну комунікативну компетентність студентів і активізувати їхні пізнавальні потреби шляхом урахування когнітивного стилю та підбору індивідуальних стратегій навчання. Purpose. The article aims to describe the distinctive aspects of employing the communicative and cognitive approach in the language education of prospective English teachers in higher education institutions. Methods. In our research, we use theoretical methods, including analysis and the synthesis, and empirical methods such as educational process observations, comparative analysis, information interpretation, and generalization. Results. The cognitive and communicative approach focuses on modelling authentic communication scenarios during foreign language teaching, activating students’ mental requirements, considering their cognitive styles, and tailoring individualized learning strategies. This approach underscores the active role of students in the educational process as they navigate the educational material and consciously select appropriate learning strategies. The cognitive and communicative approach is grounded in interdisciplinary and cultural educational principles. The cognitive and communicative approach effectively cultivates students’ lexical and grammatical competence, emphasizing the conscious application of their native language knowledge while considering mental patterns in the development of language skills. It places significant emphasis on students’ cognitive styles, encompassing three key components: cognitive (knowledge), affective (emotions), and behavioural (actions). Learning strategies based on these cognitive styles categorize into four primary types: memorization strategies, cognitive strategies, compensatory strategies, and emotional strategies. In the cognitive and communicative approach, the phase for introducing new lexical and grammatical structures deviates from the traditional method, encompassing several logically connected stages. These include presenting new language elements within context, ensuring the student’s conscious comprehension, and integrating them into the student’s foreign language conceptual sphere. When consolidating lexical and grammatical elements, the exercises offered to students should closely replicate real-life communication conditions, aligning with the cognitive and communicative framework for English language instruction. The selection of exercises should adhere to specific criteria, including a clear and realistic context, authentic language usage, material personalization, and the function of tasks as instruments for achieving communicative goals while practicing comprehensive language skills. Conclusions. The adoption of the cognitive and communicative approach in the training of future foreign language teachers facilitates the development of students’ foreign language communicative competence. It also activates their mental needs by considering individual cognitive styles and learning strategies choices.Item ІДЕНТИФІКАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК МЕТА ВИХОВАННЯ(2023) Шипко, А. Л.; Зуброва, О. А.; Shypko, A. L.; Zubrova, O. A.Мета дослідження полягає в уточненні поняття ідентифікації особистості та розробленні передумов створення виховного простору згідно із системою принципів виховання, який уможливлює ефективний вплив на процеси формування ідентифікації особистості. Методи. Застосовано комплекс методів наукового дослідження: аналіз, синтез, індукція, абстрагування, узагальнення, теоретичне моделювання, системний та проблемний методи. Результати. У процесі оволодіння культурою людина проходить шлях розширення простору власної життєдіяльності, який характеризується такими етапами: сім’я, дошкільний заклад, школа, ближній рідний край, рідний край, Батьківщина, інші країни світу. Взаємодія з простором здійснюється через мікросоціальні середовища, до яких себе відносить особистість і з якими себе ідентифікує, проходячи поступовий процес адаптації. У разі зміни соціального положення перед особистістю постає завдання ідентифікації себе з іншими спільнотами, що дає поштовх для формування нових життєвих перспектив. Ідентичність є усвідомленням особистістю власної належності до певної соціальної ролі або соціальної групи. Проблема формування ідентичності особистості, головним чином, є проблемою залучення людини до певного простору та створення умов для реалізації людини у цьому просторі. Ідентифікація особистості реалізується у діяльності, передумовою ефективності якої є сформована готовність – стан, що є запорукою результативної, ефективної діяльності. Основними видами готовності є мотиваційна, фізична, психологічна, морально-вольова, операційна та комунікаційна готовність. Ключем до формування ідентифікації та готовності до діяльності є мотив, який з'являється у результаті взаємодії особистості з простором життєдіяльності. Із метою формування стійких мотивів, орієнтованих на досягнення виховної мети, провідним завданням вихователя є створення виховного простору. Висновки. Розроблено систему принципів виховання, до якої належать чотири групи принципів: принципи організації соціокультурного і природнього простору, організації виховного середовища, педагогічної етики та особистісної поведінки вихованця. Формування виховного простору, в основу якого покладено систему педагогічних принципів, дає можливість здійснювати педагогічне керівництво не тільки діями вихователя, а й впливами самого вихованця, виховного мікросередовища та соціокультурного та природного простору.The purpose of the study is to elucidate the concept of personality identification and establish the prerequisites for designing an educational environment based on principles of education. This educational framework aims to facilitate an effective impact on the processes of personality identification. Methods. Various scientific research methods were employed, including analysis, synthesis, induction, abstraction, generalization, theoretical modelling, system and problem-solving methods. Results. As individuals acquire cultural knowledge, they undergo a journey that expands the scope of their life activities, marked by distinct stages: family, preschool, school, local community, native region, homeland, and international experiences. The interaction with these spaces occurs through microsocial environments, to which individuals relate and gradually adapt. When individuals experience changes in social status, they face the task of identifying with new communities, which fosters the formation of fresh life perspectives. Identity represents an individual's awareness of their affiliation with a social role or group. Forming an individual's identity is primarily about engaging him in a specific space and creating conditions for his realization within it. Individual identification manifests through activity, and its effectiveness hinges on preparedness, which is a state that ensures efficient and effective engagement. The key components of preparedness encompass motivational, physical, psychological, moral-willed, operational, and communicative readiness. The formation of identification and readiness for activity is intricately linked to motives that arise through an individual's interaction with the space of life. To instil enduring motives oriented towards educational objectives, the primary responsibility of educators is to construct an educational environment. Conclusions. A set of educational principles, tailored to each participant of the educational process, encompasses four principle categories: principles governing the organization of sociocultural and natural spaces, the configuration of the educational environment, pedagogical ethics, and the students' personal conduct. The creation of an educational space, underpinned by a system of pedagogical principles, allows for pedagogical guidance to be exerted not only through the educator's actions but also through the influence of the student themselves, the educational microenvironment, and the sociocultural and natural context.