ДИСЕРТАЦІЇ ТА АВТОРЕФЕРАТИ

Permanent URI for this communityhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/8097

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 71

УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ІТ-ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН
(2025) Антонов, Р. А.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 "Економіка". – "Херсонський державний університет" Міністерства освіти і науки України; Херсон, Івано-Франківськ, 2025. Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню управління системою конкурентоспроможності ІТ-підприємств у сучасних умовах цифрової трансформації, глобалізації та стрімких технологічних змін. Актуальність теми обумовлена тим, що ІТ-сектор є однією з найдинамічніших та найперспективніших галузей економіки, яка відіграє ключову роль у формуванні цифрової економіки та забезпеченні конкурентоспроможності національних економік на міжнародній арені. Автор досліджує теоретичні, методичні та практичні аспекти управління конкурентоспроможністю ІТ-підприємств, зокрема в умовах інтеграції до світового бізнес-середовища та формування стійких конкурентних переваг. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних та методичних засад управління системою конкурентоспроможності ІТ-підприємств у сучасних умовах зміни бізнес-середовища. Для досягнення цієї мети автор вирішує низку завдань, включаючи систематизацію теоретичних підходів до визначення сутності конкурентоспроможності, узагальнення міжнародних аспектів формування конкурентних переваг, розробку методичного підходу до аналізу факторів конкурентоспроможності та обґрунтування моделі формування конкурентних переваг на основі адаптивності та комплексності. У першому розділі дисертації розглядаються теоретико-методичні засади управління конкурентоспроможністю підприємств. Автор аналізує різні концептуальні підходи до визначення сутності конкурентоспроможності, конкурентних переваг та стратегій. Зокрема, досліджуються теорії, такі як ресурсна теорія, теорія знань, теорія ключових компетенцій та інституціональна теорія, які пояснюють джерела формування конкурентних переваг. Особливу увагу приділено впливу цифрової трансформації на конкурентну боротьбу, зокрема на зростання значення інновацій, штучного інтелекту, аналітики великих даних та інших передових технологій. Автор підкреслює, що в умовах цифрової економіки конкурентні переваги формуються не лише за рахунок технологічної досконалості, але й через здатність підприємств швидко адаптуватися до змін, інтегрувати нові знання та впроваджувати інноваційні бізнес-моделі. Другий розділ присвячений дослідженню факторів конкурентоспроможності ІТ-підприємств в Україні. Автор ідентифікує внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на формування конкурентних переваг. Серед внутрішніх факторів виділяються технологічний розвиток, якість персоналу, інноваційний потенціал, ефективність управління та доступ до фінансових ресурсів. Зовнішні фактори включають ринкові умови, інституційне середовище, рівень розвитку цифрової інфраструктури, регуляторну політику держави та міжнародну конкуренцію. Використовуючи різні загальнонаукові та спеціалізовані методи дослідження, а також економіко-математичне моделювання, автор визначає ключові джерела конкурентних переваг для вітчизняних ІТ-підприємств. Особливу увагу приділено аналізу ринку праці ІТ-фахівців, дефіциту кваліфікованих кадрів та впливу цифрової трансформації на форми зайнятості. У третьому розділі пропонуються напрями формування адаптивної стратегії управління конкурентоспроможністю ІТ-підприємств. Автор розробляє модель формування конкурентних переваг, яка базується на принципах комплексності, адаптивності та інноваційності. Ця модель передбачає інтеграцію таких елементів, як технологічна досконалість, якість продукту/послуги, маркетинг, управління персоналом та партнерські взаємодії. Особливу увагу приділено стейкхолдерській моделі стратегічного управління, яка передбачає взаємодію з усіма зацікавленими сторонами (включаючи клієнтів, постачальників, працівників та державні органи) для забезпечення стійкого розвитку підприємства. Також розглядаються міжнародні аспекти формування конкурентних переваг, зокрема в умовах інтеграції до світового ринку та адаптації до глобальних викликів, таких як кібербезпека, регулювання даних та екологічна відповідальність. Дослідження базується на використанні різноманітних методів, зокрема системного аналізу, статистичного аналізу, економіко-математичного моделювання та експертної оцінки. Автор пропонує нові підходи до управління конкурентоспроможністю, зокрема модель формування конкурентних переваг на основі цифрової трансформації та стейкхолдерської взаємодії. Ця модель дозволяє підприємствам не лише ефективно конкурувати на ринку, але й забезпечувати довгострокову стійкість у умовах постійних змін. Наукова новизна дослідження полягає в розробці моделі формування конкурентних переваг ІТ-підприємств, яка враховує особливості цифрової трансформації та глобальних викликів. Автор удосконалює методичний підхід до визначення факторів конкурентоспроможності, що базується на комплексному аналізі внутрішніх та зовнішніх факторів, а також розробляє стейкхолдерську модель стратегічного управління, яка забезпечує взаємодію з усіма зацікавленими сторонами для досягнення стійких конкурентних переваг. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для розробки стратегій управління конкурентоспроможністю не лише ІТ-підприємств, але й підприємств інших галузей економіки. Отримані висновки також можуть стати основою для розробки навчальних курсів у закладах вищої освіти, спрямованих на підготовку фахівців у сфері управління конкурентоспроможністю та цифрової трансформації. Результати дослідження вже використовуються в навчальному процесі Херсонського державного університету, що підтверджує їхню практичну цінність. Основні висновки дослідження полягають у наступному: Конкурентоспроможність ІТ-підприємств у сучасних умовах визначається здатністю до швидкої адаптації до змін, інтеграції нових технологій та формування інноваційних бізнес-моделей. Ключовими факторами конкурентоспроможності є технологічний розвиток, якість персоналу, доступ до інвестицій та ефективність управління. Стейкхолдерська модель стратегічного управління дозволяє забезпечити стійкий розвиток підприємства через взаємодію з усіма зацікавленими сторонами. Цифрова трансформація є ключовим чинником формування конкурентних переваг, що вимагає від підприємств постійного впровадження інновацій та адаптації до нових умов. Дисертаційна робота має важливе значення для подальшого розвитку теорії та практики управління конкурентоспроможністю підприємств, зокрема в умовах цифрової економіки та глобалізації. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 051 "Economics". – "Kherson State University" of the Ministry of Education and Science of Ukraine; Kherson, Ivano-Frankivsk, 2025. The dissertation is devoted to a comprehensive study of the management of the competitiveness system of IT enterprises in modern conditions of digital transformation, globalization and rapid technological changes. The relevance of the topic is due to the fact that the IT sector is one of the most dynamic and promising sectors of the economy, which plays a key role in the formation of the digital economy and ensuring the competitiveness of national economies in the international arena. The author investigates theoretical, methodological and practical aspects of managing the competitiveness of IT enterprises, in particular in the context of integration into the global business environment and the formation of sustainable competitive advantages. The purpose of the study is to substantiate the theoretical and methodological principles of managing the competitiveness system of IT enterprises in modern conditions of changing business environments. To achieve this goal, the author solves a number of tasks, including the systematization of theoretical approaches to determining the essence of competitiveness, generalization of international aspects of the formation of competitive advantages, development of a methodological approach to the analysis of competitiveness factors and substantiation of a model of the formation of competitive advantages based on adaptability and complexity. The first section of the dissertation examines the theoretical and methodological principles of managing the competitiveness of enterprises. The author analyzes various conceptual approaches to determining the essence of competitiveness, competitive advantages and strategies. In particular, theories such as resource theory, knowledge theory, core competencies theory and institutional theory are studied, which explain the sources of competitive advantage formation. Particular attention is paid to the impact of digital transformation on competition, in particular on the growing importance of innovation, artificial intelligence, big data analytics and other advanced technologies. The author emphasizes that in the digital economy, competitive advantages are formed not only due to technological excellence, but also due to the ability of enterprises to quickly adapt to changes, integrate new knowledge and implement innovative business models. The second section is devoted to the study of factors of competitiveness of IT enterprises in Ukraine. The author identifies internal and external factors that influence the formation of competitive advantages. Among the internal factors, technological development, personnel quality, innovative potential, management efficiency and access to financial resources are highlighted. External factors include market conditions, institutional environment, level of development of digital infrastructure, regulatory policy of the state and international competition. Using various general scientific and specialized research methods, as well as economic and mathematical modeling, the author identifies key sources of competitive advantages for domestic IT enterprises. Particular attention is paid to the analysis of the labor market for IT specialists, the shortage of qualified personnel and the impact of digital transformation on forms of employment. The third section proposes directions for forming an adaptive strategy for managing the competitiveness of IT enterprises. The author develops a model for forming competitive advantages, which is based on the principles of complexity, adaptability and innovation. This model involves the integration of such elements as technological excellence, product/service quality, marketing, personnel management and partnership interactions. Particular attention is paid to the stakeholder model of strategic management, which involves interaction with all stakeholders (including customers, suppliers, employees and government agencies) to ensure the sustainable development of the enterprise. International aspects of competitive advantage formation are also considered, in particular in the context of integration into the global market and adaptation to global challenges, such as cybersecurity, data regulation and environmental responsibility. The study is based on the use of various methods, in particular, system analysis, statistical analysis, economic and mathematical modeling and expert assessment. The author proposes new approaches to competitiveness management, in particular, a model of competitive advantage formation based on digital transformation and stakeholder interaction. This model allows enterprises not only to compete effectively in the market, but also to ensure long-term sustainability in conditions of constant change. The scientific novelty of the study lies in the development of a model of competitive advantage formation of IT enterprises, which takes into account the peculiarities of digital transformation and global challenges. The author improves the methodological approach to determining competitiveness factors, which is based on a comprehensive analysis of internal and external factors , and also develops a stakeholder model of strategic management, which ensures interaction with all stakeholders to achieve sustainable competitive advantages. The practical significance of the results obtained is that they can be used to develop competitiveness management strategies not only for IT enterprises, but also for enterprises in other sectors of the economy. The conclusions obtained can also become the basis for the development of training courses in higher education institutions aimed at training specialists in the field of competitiveness management and digital transformation. The results of the study are already used in the educational process of Kherson State University, which confirms their practical value. The main conclusions of the study are as follows: The competitiveness of IT enterprises in modern conditions is determined by the ability to quickly adapt to changes, integrate new technologies and form innovative business models. The key factors of competitiveness are technological development, personnel quality, access to investment and management efficiency. The stakeholder model of strategic management allows to ensure sustainable development of the enterprise through interaction with all stakeholders. Digital transformation is a key factor in the formation of competitive advantages, which requires enterprises to constantly introduce innovations and adapt to new conditions. The dissertation is of great importance for the further development of the theory and practice of managing the competitiveness of enterprises, in particular in the conditions of the digital economy and globalization.
РОЗРОБКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ ЯКОСТІ ОСВІТИ УНІВЕРСИТЕТУ ЗА ДОПОМОГОЮ СЕРВІСІВ
(2024) Лемещук, О. І.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 121 «Інженерія програмного забезпечення» – Державний університет України «Херсонський державний університет» МОН України; Державний університет України «Херсонський державний університет» МОН України; Херсон, 2024. Дисертаційну роботу присвячено актуальній темі розробки та впровадження сучасного віртуального освітнього середовища як інструмента для ефективної організації освітнього процесу у закладі вищої освіти України. Дисертаційна робота зосереджується на функціональних можливостях учасників освітнього процесу. У якості основи для програмного комплексу який об’єднує інформаційні технології, методологічні та практичні аспекти керування та підтримки навчального процесу, різноманітних аспектах бізнес-процесів сучасного вищого навчального закладу, запропоновано використовувати досвід із розробки «систем керування взаємовідносинами клієнтів». У вступі розкрито актуальність теми дослідження, історію розвитку напрацювань із розробки програмних засобів навчального призначення в закладах вищої освіти України, зокрема у Херсонському державному університеті. У досліджені систематизовано багаторічний досвід із розробки та впровадження віртуальних освітніх середовищ у закладах вищої освіти України та світу. На основі ретельного аналізу функціональних вимог до програмних засобів, що входять до складу віртуальних освітніх середовищ, розроблених та впроваджених закладами вищої освіти України та світу сформовано функціональні та апаратні вимоги до нового віртуального освітнього середовища, яке спрямовано на рішення проблем організації 3 та вдосконалення освітнього процесу у сучасних закладах вищої освіти в Україні. Функціональні вимоги згруповані за категоріями та відповідають ролям користувачів у програмному комплексі. Запропоновано методологію організації освітніх та адміністративних бізнес-процесів у закладах вищої освіти України, використання новітніх технологій, на прикладі «blockchain» з метою покращення процесів обміну професійними здобутками здобувачів вищої освіти із майбутніми роботодавцями. У роботі систематизовано досвід науково-дослідних лабораторій Херсонського державного університету із розробки навчальних середовищ призначених для середньої та старшої шкіл України з математичних дисциплін, основ програмування; досвід із розробки віртуальних університетів та інтегрованих середовищ навчання для закладів вищої освіти. Розроблено технічне завдання та програмні модулі віртуального освітнього середовища «KSU24». Запроваджено методологію та механізми внесення змін у програмний код, відповідно до мінливих вимог науково-педагогічних працівників та адміністрації закладу вищої освіти. Обґрунтовано впровадження віртуального освітнього середовища «KSU24» для автоматизації бізнес процесів закладу вищої освіти України. Обґрунтовано реалізацію нового віртуального освітнього середовища у вигляді розподіленого інтернет застосунка, побудованого на основі шаблону проектування «модель - вид - представлення», із використанням сучасних каркасів побудови інтернет застосунків «Django» мови програмування Python для розробки серверної частини віртуального освітнього середовища, та «React» мови програмування JavaScript, для розробки клієнтської частини віртуального освітнього середовища. Оцінено ефективність освітніх та адміністративних процесів закладу вищої України, для автоматизації бізнес процесів яких залучено 4 віртуальне освітнє середовище у порівнянні із неавтоматизованими бізнес-процесами закладів вищої освіти. Визначено функціональні вимоги, апаратні вимоги, та категорії користувачів для типового віртуального освітнього середовища закладів вищої освіти України. Удосконалено та автоматизовано супровідний документообіг типових бізнес-процесів закладу вищої освіти України. Додано сучасну та гнучку систему для генерації звітної документації будь-якого рівня складності за будь-якими ролями та параметрами, що реалізовані у системі використовуючи програмну бібліотеку «Pandas». Проведено ретельний аналіз типових програмних засобів впроваджених в освітні процеси типових закладів вищої освіти України. На його основі побудовано вимоги до більшості програмних модулів, що входять до складу віртуального освітнього середовища, та додано механізми інтеграції з іншими програмними засобами навчального призначення. Автором виокремлено архітектурні та програмні рішення для ефективної побудови складових частин віртуального освітнього середовища для закладів вищої освіти України. Практичне значення одержаних результатів полягає у механізмах покращення можливостей адаптації закладів вищої освіти України до мінливих умов сучасного світу, які використано при переміщенні Херсонського державного університету до іншого міста через військову агресію. Dissertation for obtaining the scientific degree a Doctor of Philosophy in the specialty 121 «Program engineering» – Ukrainian state university «Kherson State University» MES of Ukraine; Ukrainian State University «Kherson State University » MES of Ukraine; Kherson, 2024. The dissertation is dedicated to the relevant theme of development and implementation of a modern virtual learning environment as an instrument for the effective organization of educational processes in Ukrainian higher education institutions. As a basis for a software complex that combines information technologies, methodological, and practical aspects of management and support of the educational process, as well as various aspects of business processes of a modern higher education institution, it was first proposed to use experience in the development of "customer relationship management systems". The introduction reveals the relevance of the research, the history of educational software development in Ukrainian higher education institutions, and Kherson State University. The Ukrainian virtual learning environments development experience is also revealed. Based on the detailed functional requirements analysis of the software that is a part of virtual learning environments developed and maintained by Ukrainian universities, the research formulates the functional and software requirements for building a new virtual learning environment dedicated to improving the educational processes of modern Ukrainian higher education institutions. Based on this, the requirements for most of the software modules included in the virtual educational environment were built, and integration mechanisms with other educational software tools were added. The methodology for the organization of educational and administrative business processes in Ukrainian higher education institutions that uses new kinds of technologies similar to «blockchain» is proposed, in order to improve the processes of experience exchange between graduate students and future stakeholders. The experience of Kherson State University's scientific laboratories in developing educational environments for high schools, focused on mathematical and programming disciplines, is systematized. The requirements specification for the virtual learning environment «KSU24» is developed. The methodology and technology for making changes to the source code according to the ever-changing requirements of teachers and administration of the higher education institution are detailed. The implementation of the virtual educational environment «KSU24» for the automation of business processes of higher education institutions in Ukraine is substantiated. The effectiveness of the educational and administrative processes of higher education institutions in Ukraine, for which a virtual educational environment was involved, was evaluated in comparison with non-automated business processes of higher education institutions. The accompanying document flow of typical business processes of a higher education institution in Ukraine is improved and automated. A modern and flexible system for generating reporting documentation of any level of complexity for any roles and parameters, implemented in the system using the "Pandas" software library, was also added. A detailed analysis of the typical software implemented in the educational process of higher education institutions in Ukraine was performed. The author singles out architectural and software solutions for the effective construction of a virtual learning environment for higher education institutions in Ukraine. The practical significance of the obtained results lies in the mechanisms for improving the adaptation capabilities of higher education institutions in Ukraine to the changing conditions of the modern world, which were used when Kherson State University was moved to another city due to military aggression
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТОСФЕРИ СПОРТ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ МЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ
(2023) Мандич, Т. М.; Mandych, T.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 035 Філологія (03 Гуманітарні науки). – Херсонський державний університет МОН України, Івано-Франківськ, 2023. Дисертацію присвячено мовним особливостям українського спортивного медійного простору незалежної України. Увагу сфокусовано на семантичних зрушеннях, що мають місце у спортивних коментарях телевізійних, онлайнових і текстових трансляцій. Актуальність теми пов’язана з тим, що спортивний медійний простір є одним із найпопулярніших серед багатомільйонної аудиторії споживачів інформації, а мовлення спортивних журналістів, зокрема коментаторів, – динамічне й таке, що віддзеркалює як традиційні елементи, так і особливості сприйняття сучасних реалій, представлених на мовному рівні вживанням засобів вторинної номінації, що творять нові смисли, і фразеологізмів, що репрезентують досвід народу. Ілюстративну базу склали 685 трансляцій із 21.06.1992 р. до 22.04.2023 р., проведених такими медіаресурсами, як 1+1, 2+2, Інтер, Наживо, СТБ, ТЕТ, ТРК «Україна», ТК «Футбол», ТК «Футбол 1», ТК «Футбол 2», УНІАН, УТ1, Перший національний, UA:Перший, Федерація баскетболу України, FC Metalist 1925 Kharkiv, football24.ua, Football Hub, HEL TV, Kremen TV, MEGOGO, MEGOGO Гонг, MEGOGO Футбол 1, MEGOGO Футбол 2, MEGOGO Футбол 3, rbc.ua, Smotrisport.tv, UA:Суми, ua–football.com, ukrinform.ua, XSPORT. Ураховуючи, що середня тривалість спортивної трансляції становить 90 хвилин, проаналізовано мовний супровід близько 1027 годин ефірного часу. Наукова новизна полягає у зборі ілюстративного матеріалу, фіксуванні вербалізаторів концептосфери СПОРТ, їх систематизації та аналізі причин і наслідків зміни семантики. Під час виконання дисертаційного дослідження видано апробаційний «Словник коментаторського мовлення» (Мандич, 2020), у якому вміщено 1000 одиниць, серед яких 83,6% склали метафори, 7,5% – фразеологізми, 4% – перифрази, 2,4% – порівняння і 2,1% – персоніфікації. Ця пропорція відбиває загальну тенденційність щодо вживання засобів вторинної номінації впродовж транслювання спортивного змагання. Указаний словник містить відповідні розділи, присвячені кожному різновиду вербалізаторів, алфавітний покажчик та повний перелік проаналізованих на момент 2020 р. трансляцій, частина з яких ілюструє приклади у виданні. Мовний матеріал зібрано переважно з аудіовізуальних носіїв інформації (телевізійні та онлайнові трансляції – 91,4%), тому важливим є факт виявлення вербалізаторів концептосфери СПОРТ у потоці усного прямоефірного мовлення та їх фіксування, що дозволить надалі проводити діахронні дослідження, порівнюючи мовлення спортивних журналістів на різних часових відтинках. В українському мовознавстві наявні лише аспектні дослідження спортивних коментарів, тому запропонований комплексний аналіз лексико-семантичних особливостей обраного жанру зможе поповнити мовознавчу науку новими відомостями. У першому розділі запропоновано систематизацію наукових розвідок, присвячених осмисленню змісту понять і суджень про спорт як концептосферу, яка має у своїй структурі концепти окремих видів спорту. Відповідно до проаналізованого ілюстративного матеріалу говоримо про атлетичні види (концепти важкої атлетики і легкої атлетики), бойові мистецтва (концепти боксу, боротьби, дзюдо, карате, хортингу, ММА), видів зі зброєю (концепти кульової стрільби, стрільби з лука, фехтування), водні види (концепти веслування, плавання, синхронного плавання, стрибків у воду), гімнастичні види (концепти спортивної гімнастики та художньої гімнастики), ігрові індивідуальні види (концепти бадмінтону, настільного тенісу, тенісу), ігрові командні види (концепти баскетболу, волейболу, водного поло, гандболу, футболу, хокею), інтелектуальні види (шахи) і швидкісні види (концепти біатлону, велоспорту). Простежено, що зазначені концепти мають різну спроможність до образної вербалізації через характер змагання та специфіку трансляції. Окрему увагу звернено на усний коментар, що має місце в телевізійному та онлайновому ефірі, і письмовий коментар, що становить основу текстової трансляції на сторінках вебсайтів. Встановлено, що технічні особливості трансляції, її структура, змістове наповнення та мовне оформлення зазначених різновидів коментаря мають відмінності, що відбито на кількісному та якісному складах вербалізаторів концептосфери СПОРТ. Характеристику чинників, що впливають на якість медіаконтенту та мовлення коментаторів, доповнено оглядом жанрових вимог до коментаря, зокрема спортивного, та особливостей розвитку спортивної журналістики в Україні періоду останніх десятиліть. Асоціативне осмислення спортивних подій, що робить спортивний коментар образним, можливе завдяки взаємодії концептів-донорів і концепту-цілі. Через активне перенесення на спорт ознак різних за змістом концептів виявлено, що найпродуктивнішим засобом вербалізації концептосфери СПОРТ є метафори, які за семантичним принципом пропонуємо класифікувати на антропоморфні, артефактні, соціоморфні, природоморфні та синестезійні. Меншою мірою в коментаторському мовленні виявлено метонімії, перифрази, порівняння та фразеологізми. Загалом зафіксовано та проаналізовано 1211 вербалізаторів (100%) концептосфери СПОРТ. Другий розділ присвячено метафоричній вербалізації концептосфери СПОРТ. Спираючись на лексичне значення, що покладено в основу метафоричного перенесення, виокремлено низку метафоричних моделей, серед яких: 1 антропоморфна модель (спорт – людина), 4 артефактні моделі (спорт – будівництво, спорт – техніка, спорт – транспорт, спорт –предмет), 15 соціоморфних моделей (спорт – війна, спорт – економіка, спорт – змагання, спорт – історія, спорт – кримінал, спорт – кулінарія, спорт – мистецтво, спорт – надзвичайні ситуації, спорт – освіта, спорт – побут, спорт – політика, спорт – професії, спорт – релігія, спорт – розваги, спорт – соціум), 9 природоморфних моделей (спорт – клімат, спорт – комахи, спорт – космос, спорт – природні об’єкти, спорт – птахи, спорт – рослини, спорт – тварини, спорт – фізика, спорт – хімія), синестезійні моделі не виокремлюємо (окреслено лише тематичні вектори, що можуть стати основою потенційних моделей). У низці багатокомпонентних метафоричних моделей запропоновано розглядати фрейми та слоти. У дисертації подано 1008 метафор (83,23 %), серед яких 273 (27,1 %) – антропоморфні, 124 (12,3 %) – артефактні, 496 (49,2 %) – соціоморфні, 91 (9,02 %) – природоморфні, 24 (2,38 %) – синестезійні. Якщо для артефактних із меншою кількістю моделей характерний більший обсяг вербалізаторів, що підпадають під тематику виокремлених моделей, природоморфним властива варіантність лексем, які за своїм значенням формують низку малокомплектних метафоричних моделей. Антропоморфні та соціоморфні метафори, як за кількістю моделей, так і за статистикою продуктивності, послідовно займають друге та перше місце відповідно. У третьому розділі увагу сфокусовано на інших засобах вторинної номінації, що вербалізують концептосферу СПОРТ, – метоніміях, перифразах, порівняннях і фразеологізмах. Простежено, що кожний із зазначених інструментів вербалізації кількісно поступається продуктивним метафорам, однак теж спрямований на асоціативне переосмислення, проведення паралелей між спортивною і позаспортивною реалією, створення образності, пошук додаткових смислових акцентів. Виявлено, що метонімії та перифрази, попри відмінності у структурі та механізмі утворення, виконують у спортивному коментарі подібну функцію – дають об’єкту вербалізації другу назву, що урізноманітнює коментар і дозволяє уникати повторів. Зафіксовано випадки вживання цих засобів переважно для перейменування спортсменів, команд, інших учасників змагання, інвентарю, локацій, окремих епізодів змагання і видів спорту. Установлено, що типовими параметрами для виявлення схожості під час метонімічного перенесення або творення другої назви слугують кольори, клубна символіка, географічна належність, національні ознаки, форма, матеріал чи функціональна подібність. Під час виконання дослідження проаналізовано 36 (2,92 %) метонімій і 37 (3,1 %) перифразів. Нечисленну кількість порівнянь, якими послуговуються спортивні коментатори, розглянуто за семантикою ключового слова, подібно до метафор. Установлено, що досить активно використовують лексеми на позначення птахів, плазунів, ссавців, риб, рослин і природних об’єктів, дещо рідше спортивні реалії порівнюють із артефактами, зокрема предметами та транспортними засобами, із кулінарними поняттями. Інколи спільні ознаки знаходять в амплуа та функціях різних професій. Особливу увагу звернено на багатокомпонентні порівняльні конструкції, що, демонструючи розгорнуту думку коментатора, протягом обмеженого часу будують складні образи. Загалом у спортивних коментарях зафіксовано 43 (3,55 %) порівняння. Також під час дослідження виявлено 87 (7,2 %) фразеологічних одиниць, що, крім створення образності, транслюють досвід народу, чим змістовно насичують коментар і додають йому національного колориту. З’ясовано, що фразеологізми доречно вживати для оцінювання епізодів, які репрезентують боротьбу із різними її фазами, етапи змагання, небезпечні ситуації, переможні результати, характеристику спортсменів, якісну характеристику дій або змагання загалом. Звернено увагу на окремі випадки, що фіксують коментаторський вплив на зміну структури та значення фразеологізмів, на взаємодію таких одиниць із іншими засобами вторинної номінації в реченні. Перспективою визначено подальше спостереження за мовленням спортивних журналістів із метою виявлення й аналізу нових вербалізаторів концептосфери СПОРТ, що віддзеркалюватимуть особливості мовомислення та свідчитимуть про зміни на лексичному рівні мовної системи, що формуватимуться в сучасному спортивному медійному просторі. Dissertation for obtaining the scientific degree of Doctor of Philosophy with specialty 035 Philology (03 Humanitarian sciences). – Kherson State University of the Ministry of Education and Science of Ukraine, Ivano-Frankivsk, 2023. The dissertation is dedicated to the specific features of Ukrainian sports media space for the period of independent Ukraine. Attention has been focused on semantic shifts, which are found in the sports comments of TV, online and text broadcasts. The topicality of our theme is connected with the fact that sports media space is one of the most popular among the audience of millions consumers of information, and sports journalists` speech, commentators` in particular, is dynamic and reflects both traditional elements and peculiarities of perception of modern realities, which are presented on the language level using the means of secondary nomination, which create new meanings, and phraseological units, which represent folk experience, etc. The illustrative base has been made up of 685 broadcasts from 21/06/1992 to 22/04/2023, which were realized by such media resources, as 1+1, 2+2, Inter, Live, STB, TET, TRC "Ukraine", TC "Football", TC "Football 1", TC "Football 2", UNIAN, UT1 / First national / UA: First, Basketball Federation of Ukraine, FC Metalist 1925 Kharkiv, football24.ua, Football Hub, HEL TV, Kremen TV, MEGOGO, MEGOGO Ring, MEGOGO Football 1, MEGOGO Football 2, MEGOGO Football 3, rbc.ua, Smotrisport.tv, UA:Sumy, ua–football.com, ukrinform.ua, XSPORT. Considering that average duration of sports broadcast is 90 minutes, about 1027 hours of air time has been analyzed. The scientific novelty consists of collecting illustrative materials, fixating verbalizers of the conceptosphere SPORT, their systematizing and analyzing the reasons and consequences of the shift in semantics. In the course of the research the approbation “Dictionary of commentators` speech” (Mandych, 2020) has been published, which contains 1000 units including 83,6% metaphors, 7,5% phraseological units, 4% paraphrases, 2,4% comparisons, 2,1% personifications. This proportion illustrates the general tendency concerning using the means of secondary nomination during broadcasting a sports competition. The above mentioned dictionary has certain sections, which are dedicated to each variety of verbalizers, as well as the alphabetical index and the complete list of broadcasts, which were analyzed in 2020, part of which is illustrating the examples in the publication. The language material, which was collected from the audiovisual media (TV and online broadcasts are 91,4%), thus, the fact of detecting and capturing the verbalizers of the conceptosphere SPORT in the stream of oral live speech is important, that will allow to do diachronics researches in the future, comparing sports journalists` speech at different time intervals. In Ukrainian linguistics there are only aspect studies of sports comments, thus, the proposed complex analysis of the lexical and semantic specific features of the chosen genre will be able to supplement linguistics with new information. In the first chapter the systematization of scientific research devoted to the understanding of the content of concepts and judgments about sports as a conceptosphere, which has in its structure concepts for the designation of certain types of sports, is proposed. According to the analyzed illustrative materials we may speak about athletic sports (concepts of weightlifting and athletics), martial arts (concepts of boxing, wrestling, judo, grappling, horting, MMA), sports with weapons (concepts of shooting, archery, fencing), water sports (concepts of rowing, swimming, synchronized swimming, diving), gymnastic sports (concepts of gymnastics and rhythmic gymnastics), individual sports (concepts of badminton, table tennis, tennis), team sports (concepts of basketball, volleyball, water polo, handball, rugby, football, hockey), intellectual sport (chess) and speed sports (concepts of biathlon, cycling). It has been deduced that the above mentioned concepts have different capacity for figurative verbalization due to the nature and specificity of the broadcast. Special attention has been drawn to oral commenting, which is found in TV and online broadcast, and to written commenting, which is the base of text broadcasting on different websites. It has been established that technical features of broadcast, their structure, content and language design of the above mentioned varieties of commentary have differences, which are reflected on a quantitative and qualitative composition of the verbalizers of the conceptosphere SPORT. Characteristics of factors, which affect the quality of media content and commentators` speech, has been added with the overview of the genre requirements for the commentary, sports in particular, and the specific features of the development of sports journalism in Ukraine during the last decades. Associative understanding sports events, which makes the sports commentary imaginative, is possible through the interaction of concepts-donors and the concept-goal. It has been discovered that through active transfer of signs of different by their contents concepts to sport the most productive means for verbalization of the conceptosphere SPORT is metaphors, which we propose to categorize into anthropomorphic, artifactual, sociomorphic, naturemorphic and synaesthetic according to the semantic principle. The metonymies, paraphrases, comparisons and phraseological units have been found in commentator speech to a lesser extent. The second chapter is dedicated to metaphorical verbalization of the conceptosphere SPORT. Based on lexical meaning, which makes the ground for metaphorical transference, the number of metaphorical models have been singled out including: 1 model of the anthropomorphic type (sport – man), 4 models of the artifact type (sport – construction, sport – technology, sport – transport, sport – object), 15 models of the sociomorphic type (sport – war, sport – economy, sport – competition, sport – history, sport – crime, sport – cooking, sport – art, sport – emergencies, sport – education, sport – everyday life, sport – politics, sport – professions, sport – religion, sport – entertainment, sport – society), 9 models of the naturemorphic type (sport – climate, sport – insects, sport – space, sport – objects of nature, sport – birds, sport – plants, sport – animals, sport – physics, sport – chemistry), 0 models of the synaesthetic type (only thematic vectors, which will be a base for potential models, have been outlined). It was proposed to consider frames and slots in the number of metaphorical models. The dissertation presents 1008 units (83,23 %) including 273 (27,1 %) of the anthropomorphic type, 124 (12,3 %) of the artifact type, 496 (49,2 %) of the sociomorphic type, 91 (9,02 %) of the naturemorphic type, 24 (2,38 %) of the synaesthetic type. If for the artifact type with the smaller amount of models is typical the greater volume of the verbalizers, which fall under the theme of the selected models, then variability of the tokens, which are forming the number of the small metaphorical models, is more typical for the naturemorphic type. The anthropomorphic and sociomorphic metaphors both in the number of models and in performance statistics, consistently occupy the second and first places, respectively. The third chapter is focused on the other means of secondary nomination, which verbalize the conceptosphere SPORT. They are metonymies, paraphrases, comparisons and phraseological units. It has been deduced that each from the specified instruments of verbalization quantitatively yields to productive metaphors, but also is directed to associative understanding, drawing parallels between sports and non-sports notions, creating imagery, searching for additional semantic accents. It has been discovered that metonymies and paraphrases, despite differences in the structure and the mechanism of formation, perform a similar function in sports commentary – they give the object of verbalization the second name, which diversifies the commentary and avoids repetition. The cases of using this means have been fixed mainly for renaming sportsmen, teams, other participants of a competition, inventory, locations, individual episodes of the competition and types of sports. It has been established that typical parameters for identifying similarities during metonymic transfer or creating second name are colors, club symbols, geographical affiliation, national features, form, material or functional similarity. In the course of our research 36 (2,92 %) metonymies and 37 (3,1 %) paraphrases have been discovered. Countless comparisons, which commentators use, have been considered through the keyword semantics, similar to metaphors. It has been found out that words, which name birds, reptiles, mammals, fish, plants and natural objects, are used actively enough, less often sports realities are compared with artifacts including objects and transport, culinary notions. Sometimes common features are found in roles and functions of different professions. Special attention has been paid to multi-component comparative designs, which, demonstrating the expanded opinion of the commentator, create complex images during limited time. In general in sports commentaries 43 (3,55 %) of comparisons has been fixed. Also in the course of our research 87 (7,2 %) of phraseological units has been discovered, which, except creating imagery, transfer folk experience and in that way meaningfully saturating the commentary and adding a national flavor to it. It has been found out that phraseology is appropriate to be used for evaluating episodes that show a struggle with its various phases, competition stage, dangerous situations, victorious results, characteristics of athletes, a qualitative characteristic of actions or the competition in general. Attention has been paid to individual cases, which fix the commentator`s influence on changing the structure or meaning of phraseological units, on the interaction of such units with other means of secondary nomination in a sentence. The future observation of the speech of sports journalists is defined as the perspective for the further research in order to identify and analyze new verbalizers of the conceptosphere SPORT, that will reflect the peculiarities of language thinking and will testify to changes at the lexical level of the language system, that will be formed in the modern sports media space.
ПАТЕРНИ ВНУТРІШНЬОЇ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ І СИНТЕЗ
(2024) Лозова, Л. В.
Робота присвячена дослідженню просторових патернів внутрішніх міграційних процесів в України, сформованих під впливом воєнних дій, як одному з ключових чинників сучасних кардинальних суспільних перетворень. Дане дослідження дає змогу проаналізувати регіональні особливості, просторові тренди і мотиваційні чинники масштабних внутрішніх переміщень населення. Інформаційну базу дослідження становили дані відкритих джерел та статистичні матеріали міжнародних, усеукраїнських та регіональних установ і організацій, наукові джерела, нормативно-правові та законодавчі документи, результати власних соціологічних досліджень. Головні результати дисертації базуються на комплексному шести етапному дослідженні і обґрунтованому виборі і використанні методичних підходів і методів дослідження. У першому розділі дисертації визначено, що сучасні міграції як суспільне явище представляють собою розгалужену систему міграційних переміщень різної тривалості, періодичності, способів реалізації, просторових напрямів, що спричинені різноманітними чинниками і умовами, є відмінними за ознаками добровільності і цілепокладання. Головною ознакою даного суспільного явища є причини, що зумовлюють виникнення міграційного руху: історичні, демографічні, економічні, соціальні, військово-політичні, етнічні, релігійні та соціокультурні чинники. Внутрішня міграція є однією з найбільш поширених форм міграції населення, але у часи військових, політичних криз, надзвичайних природно-техногенних явищ і катастроф формуються окремі види міграційних процесів – вимушені міграції та примусові міграції. Історична ретроспектива міграційних процесів України показала численні приклади ситуацій не тільки вимушених, але і примусових міграцій та депортацій українського народу в період ХХ-ХХІ ст.. Показано, що масовим сучасним суспільним явищем в контексті формування нових патернів міграційних процесів є поява і законодавче визначення особливої категорії внутрішніх мігрантів – внутрішньо переміщених осіб. Визначено, що у разі повернення ВПО на попереднє постійне місце проживання, до загальновизнаних стадій міграційного процесу додається особливий етап – суспільної реінтеграції ВПО. Проведене дослідження показало, що просторові патерни і тренди внутрішніх міграцій воєнного часу відображають важливі суспільно-просторові процеси регіональних відмінностей гуманітарних потреб населення, шляхів його переміщення та просторової диференціації умов створення захисту для населення. Тому розроблено і апробовано авторські методичні підходи суспільно-географічного дослідження внутрішніх міграцій, що включали: шести етапну програму дослідження, зокрема проведення соціологічного дослідження ВПО як окремої категорії внутрішніх мігрантів. Дослідження включило масові опитування у два етапи загалом 1632 респондентів, а також глибинні інтерв’ю зі 62-ма респондентами. У другому розділі роботи охарактеризовано складні суспільні процеси і виклики, що спричинили війна та окупація частин Донецької та Луганської областей України та анексія АР Крим у 2014 році. Проаналізовано просторові тренди переміщення ВПО в цей період переважно до Київської області (разом з м. Київ), Харківської, Дніпропетровської, Херсонської, Запорізької областей. Визначено, що провідними чинниками таких переміщень є сусідське географічне положення регіонів, схожі традиції соціокультурної і господарської діяльності, можливості самозайнятості та пропозиції ринку праці. Також характеризовано масштаби, напрямки і регіональні патерни внутрішніх міграційних процесів в Україні впродовж періоду повномасштабного вторгнення з 2022 року. Показано, що основними регіонами - «донорами» ВПО стали Донецька, Харківська, Миколаївська, Запорізька, а згодом і Херсонська області. Натомість, регіонами з найбільшою часткою прийнятих ВПО стали Дніпропетровська, Київська, Харківська, Запорізька, Львівська області. Визначено, що сучасним трендом нових демографічних патернів України є надзвичайна мінливість геодемографічної ситуації у результаті окупації, обстрілів населених пунктів і критичної інфраструктури, постійних загроз для населення у регіонах можливих бойових дій і безпосередньо поблизу лінії фронту. На основі аналізу особливостей структури ВПО показано специфічні суспільні виклики соціальної адаптації і сприяння соціалізації переміщених осіб. У третьому розділі на основі аналізу результатів соціологічного дослідження ВПО встановлено, що ключовими причинами внутрішнього переміщення є підвищена небезпека перебування в рідному місті, відсутність можливості працевлаштування та можливості самозайнятості, дефіцит послуг соціальної сфери та недостатня забезпеченість закладами сфери послуг і соціального захисту. Вибір регіону переміщення ВПО здійснюють, зважаючи на ключові критерії безпеки та фінансової спроможності. Масові руйнування житла та критичної інфраструктури також виявлено як ключові причини особистого наративу (не)повернення переміщених осіб. Результати опитування також показали, що найбільші потреби серед ВПО пов’язані з безпекою, фінансово-гуманітарною стабільністю та можливістю працевлаштуватися та самореалізуватися. Досліджені моделі реагування і адаптації населення до реалій широкомасштабного вторгнення і окупації показали, що населення, яке проживає/має досвід окупації - одна з найбільш соціально та мілітарно вразливих груп нашого суспільства. Результати глибинних інтерв’ю продемонстрували специфічні мотиваційні чинники, моделі реагування і адаптації до кардинальних суспільних перетворень внаслідок війни. При цьому дослідження показало, що чим довше населення знаходитися в окупації, тим слабкішим стає їх зв’язок з державою і стають складнішими заходи реінтеграції. В роботі обґрунтовано, що процесу адаптації і реінтеграції сприяють: соціальна підтримка близьких, друзів, громади; професійні уміння та навички, що допоможуть у самореалізації; культурна відкритість та соціальна доступність, можливість бути конкурентно спроможними на ринку праці. За результатами проведених соціологічних досліджень обгрунтовано, що головною передумовою реалізації регіональних програм та проєктів з повоєнної відбудови України і реінтеграції внутрішніх мігрантів є відновлення безпеки, а основним чинником успішної подальшої адаптації ВПО чи їх реінтеграції в рідному регіоні є формування економічного та соціального стану країни, що сприятиме повоєнному відновленню, залученню міжнародних інвестицій, розвитку бізнесу та, як наслідок, поверненню громадян України до їх регіонів проживання. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі вперше з позиції суспільної географії здійснено комплексний аналіз внутрішніх міграційних процесів українців у ХХ-ХХІ ст, зокрема вимушених міграцій, спричинених політичними, історичними, воєнними чинниками; проведене суспільно-географічне дослідження мотиваційних чинників внутрішніх міграційних процесів з урахуванням суспільних потреб ВПО, можливостей працевлаштування, професійної самореалізації та умов адаптації ВПО (на прикладі ВПО м. Одеса); характеризовані мотиваційні чинники, моделі реагування і адаптації населення до реалій широкомасштабного вторгнення і окупації (на прикладі окупованих та прифронтових територій Херсонської області). Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що на основі суспільно-географічного аналізу регіональних патернів і мотиваційних чинників внутрішніх міграційних процесів воєнного часу в Україні обґрунтовано складові успішної стратегій адаптації та суспільної реінтеграції внутрішніх мігрантів внаслідок російсько-української війни. Це дозволило використати результати дисертаційного дослідження при розробці проєкту Регіональної Стратегії розвитку та програм комплексного відновлення території Голопристанської міської територіальної громади Херсонської області. The dissertation is devoted tо the study of spatial patterns of internal migration processes in Ukraine, formed under the influence of military actions, as one of the key factors of modern cardinal social transformations. This research allows the analysis of regional features, spatial trends, and motivational factors of large-scale internal population movements. The information base of the study consisted of data from open sources and statistical materials of international, all-Ukrainian, and regional institutions and organizations, scientific sources, regulatory and legislative documents, and the results of our sociological research. The main results of the dissertation are based on a comprehensive six-stage study and justified choice and use of methodological approaches and research methods. In the first chapter of the dissertation, it is defined that modern migrations as a societal phenomenon represent a complex system of migration movements of various durations, periodicities, implementation methods, and spatial directions, caused by various factors and conditions, and differ in terms of voluntariness and purposefulness. The main characteristic of this societal phenomenon is the causes that trigger migration: historical, demographic, economic, social, military-political, ethnic, religious, and sociocultural factors. Internal migration is one of the most common forms of population migration, but in times of military and political crises, extraordinary natural-technogenic phenomena, and disasters, specific types of migration processes emerge - forced migrations and compulsory migrations. The historical retrospective of migration processes in Ukraine has shown numerous examples of situations not only of forced but also of compulsory migrations and deportations of the Ukrainian people in the 20th and 21st centuries. It is demonstrated that a mass contemporary societal phenomenon in the context of shaping new patterns of migration processes is the emergence and legislative definition of a special category of internal migrants - internally displaced persons (IDPs). It is determined that in the event of the return of IDPs to their previous permanent place of residence, a special stage - the societal reintegration of IDPs - is added to the generally recognized stages of the migration process. The conducted research has shown that spatial patterns and trends of internal migration during wartime reflect important socio-spatial processes of regional differences in humanitarian needs of the population, paths of its displacement, and spatial differentiation of conditions for providing protection to the population. Therefore, original methodological approaches of socio-geographical research on internal migration have been developed and tested, which included: a six-stage research program, including conducting a sociological study of internally displaced persons (IDPs) as a separate category of internal migrants. The study comprised mass surveys in two stages, totaling 1632 respondents, as well as in-depth interviews with 62 respondents. The second chapter of the work describes complex societal processes and challenges triggered by the war and occupation of parts of Donetsk and Luhansk regions of Ukraine, as well as the annexation of the Autonomous Republic of Crimea in 2014. Spatial trends of IDP movement during this period, predominantly to the Kyiv region (including the city of Kyiv), Kharkiv, Dnipropetrovsk, Kherson, and Zaporizhzhia regions, are analyzed. It is determined that the leading factors behind such movements are the neighboring geographic location of the regions, similar traditions of socio-cultural and economic activities, opportunities for self-employment, and labor market demand. The scales, directions, and regional patterns of internal migration processes in Ukraine during the period of full-scale invasion since 2022 are also characterized. It is shown that the main regions serving as "donors" of IDPs are Donetsk, Kharkiv, Mykolaiv, Zaporizhzhia, and later Kherson regions. On the other hand, the regions with the highest proportion of received IDPs are Dnipropetrovsk, Kyiv, Kharkiv, Zaporizhzhia, and Lviv regions. It is determined that a contemporary trend in the new demographic patterns of Ukraine is the extraordinary variability of the geo-demographic situation as a result of the occupation, shelling of populated areas and critical infrastructure, constant threats to the population in regions of possible combat actions, and directly near the front line. Based on the analysis of the structure of IDPs, specific societal challenges of social adaptation and facilitation of the socialization of displaced persons are demonstrated. In the third chapter, based on the analysis of the results of a sociological study of internally displaced persons (IDPs), it is established that the key reasons for internal displacement include the increased danger of staying in their hometown, lack of employment opportunities and possibilities for self-employment, shortage of social services, and inadequate provision of service and social protection facilities. The choice of the region for displacement by IDPs is made considering key criteria of safety and financial capability. Mass destruction of housing and critical infrastructure is also identified as key reasons in the personal narrative of (non)return of displaced persons. Survey results also indicate that the greatest needs among IDPs are related to security, financial-humanitarian stability, and opportunities for employment and self-realization. The examined models of response and adaptation of the population to the realities of large-scale invasion and occupation showed that the population living or experiencing occupation is one of the most socially and militarily vulnerable groups in our society. The results of in-depth interviews demonstrated specific motivational factors, response models, and adaptation to the fundamental social transformations resulting from the war. Moreover, the study showed that the longer the population remains under occupation, the weaker their connection with the state becomes, and the more complex the reintegration measures become. The research argues that the processes of adaptation and reintegration are facilitated by: social support from family, friends, and community; professional skills and abilities that aid in self-realization; cultural openness and social accessibility, enabling competitiveness in the job market. Based on the results of the conducted sociological research, it is argued that the main prerequisite for implementing regional programs and projects for post-war reconstruction in Ukraine and the reintegration of internal migrants is the restoration of security. The primary factor for the successful further adaptation of IDPs or their reintegration into their native region is the formation of the country's economic and social state, which will facilitate post-war recovery, attract international investments, develop business, and consequently, return Ukrainian citizens to their regions of residence. The scientific novelty of the obtained results lies in the fact that, for the first time from the perspective of social geography, a comprehensive analysis of the internal migration processes of Ukrainians in the 20th and 21st centuries has been conducted in the dissertation. This includes forced migrations caused by political, historical, and military factors. Additionally, a socio-geographical study of motivational factors in internal migration processes has been carried out, taking into account the social needs of IDPs, employment opportunities, professional self-realization, and adaptation conditions of IDPs (using the example of IDPs in the city of Odesa). Furthermore, motivational factors, response models, and adaptation of the population to the realities of large-scale invasion and occupation have been characterized (using the example of occupied and near-frontline territories of the Kherson region). The practical significance of the obtained results lies in the fact that, based on the socio-geographical analysis of regional patterns and motivational factors of internal migration processes during wartime in Ukraine, components of successful adaptation strategies and social reintegration of internal migrants due to the Russian-Ukrainian war have been substantiated. This allowed the utilization of the results of the dissertation research in the development of the Regional Development Strategy and programs for comprehensive recovery of the territory of the Hola Prystan urban territorial community in the Kherson region.
АВСТРАЛІЙСЬКІ ХУДОЖНІ ЕТНОНАРАТИВИ ДЛЯ ДІТЕЙ: ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ
(2023) Ставенко, О. В.; Stavenko, O. V.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 035 Філологія (03 Гуманітарні науки). – Херсонський державний університет Міністерства освіти і науки України, Херсон, Івано-Франківськ, 2023. Дисертацію присвячено дослідженню лінгвокультурних особливостей наративного конструювання австралійських художніх текстів для дітей к. ХІХ – поч. ХХІ століть. У роботі фокусом уваги є австралійські художні тексти для дітей жанрів літературної казки та короткого оповідання, що в контексті дослідження постають етнонаративами. Етнонаративи розуміємо як художні тексти австралійської лінгвокультури, що характеризуються етноспецифічним забарвленням, відбитим у стрижневих для конструювання історій мотивах, образах та смислах. Матеріал дослідження охоплює австралійські художні тексти, адресовані читачеві-дитині віком від 2-х до 12-ти років (Appleyard, 1991), які є створеними представниками австралійської лінгвокультури (Hansen, 2006). Для дослідження було відібрано найбільш відомі художні етнонаративи з моменту зародження австралійської літератури для дітей до початку ХХІ століття. Підґрунтя дослідження австралійських художніх етнонаративів для дітей становлять наукові праці, присвячені універсальним принципам побудови різних типів текстів для дітей, А. Аарне (Aarne, 1910), В. Проппа (Propp, 1928/2009), С. Томпсона (Aarne, & Thompson, 1928/1961) і Г. Й. Утера (Uther, 2004), та їх культурно-специфічним особливостям: роботи К. Бредфорд (Bradford, 2001, 2007, 2009), М. Ніколаєвої (Nikolajeva, 1996/2016), П. Нодельмана (Nodelman, 2008), Дж. Стефенса (Stephens, 1992), П. Ханта (Hunt, 2004), З. Шавіт (Shavit, 1986), А. Цапів (2020). Теоретико-методологічною основою розвідки є наукові доробки класичних і сучасних наратологів Я. Албера (Alber, 2010, 2016), Д. Германа (Herman, 2007), Ж. Женетта (1998), Г. Лещенко (2018), М. Тулена (Toolan, 2001, 2008), В. Шміда (Schmid, 2010), М. Флудернік (Fludernik, 2009), А. Цапів (2020) та лінгвістів і лінгвокультурологів: Л. Бєлєхової (2002, 2018, 2019), А. Вежбицької (Wierzbicka, 1992), І. Голубовської (2004a, 2004b), А. Загнітка (2012, 2017), В. Кононенка (2008a, 2008b; Kononenko, 2014), О. Левченко (2005), А. Приходька (2008, 2012), Г. Приходько (2022а; 2022b), Н. Слухай (2002, 2005), що уможливили виявлення етнокультурної специфіки австралійських художніх етнонаративів для дітей, яка відбивається у їх наративному конструюванні. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел ілюстративного матеріалу та додатків. У першому розділі «Теоретичні засади дослідження лінгвокультурних та наративних особливостей австралійських художніх текстів для дітей» розкрито поняття дитини як адресата художніх текстів, окреслено специфіку понять «дитяча література», «література для дітей», «коло дитячого читання» і «художні тексти для дітей» у річищі сучасних лінгвістичних студій; висвітлено жанрову специфіку художніх текстів для дітей та їх функційну спрямованість; схарактеризовано домінантні особливості австралійських художніх текстів для дітей. У науковій роботі на основі семіотичної моделі еволюції літератури для дітей М. Ніколаєвої (Nikolajeva, 1996/2016), розроблено модель історичного розвитку австралійської літератури для дітей, що охоплює чотири етапи її становлення. Обґрунтовано теоретичний апарат дослідження, що лежить в основі комплексного наратологічного та лінгвокультурологічного підходу до вивчення австралійських художніх етнонаративів для дітей. Зокрема, увагу сфокусовано на поняттях «наратив», «нарація», «історія», «сюжет», «мотив», «лінгвокультура», «етнокультура», «етнокультурні смисли», «художні етнонаративи для дітей». У другому розділі «Методологія наратологічно-культурологічного аналізу австралійських художніх етнонаративів для дітей» розроблено методику аналізування австралійських художніх етнонаративів для дітей, що охоплює чотири етапи: теоретико-аналітичний етап, який передбачає виявлення специфіки становлення австралійської літератури для дітей, випрацювання моделі її історичного розвитку та добір матеріалу дослідження; етап наратологічного аналізування, спрямований на простеження особливостей наративного конструювання художніх етнонаративів шляхом з’ясування семантики наративних епізодів, їх нараепізодичних маркерів та домінантних наративних прийомів, за допомогою яких твориться історія; етап лінгвокультурологічного аналізування, що охоплює виокремлення етнокультурно маркованих мовних одиниць, інтерпретування відбитих у них лінгвокультурних смислів, стрижневих у конструюванні наративів; і таксономічний етап, що передбачає класифікацію австралійських художніх етнонаративів для дітей відповідно до наративних та лінгвокультурних особливостей їх конструювання, і розроблення типології образів етноперсонажів за новизною знань, утілених у них, із опертям на типологію словесних образів Л. Бєлєхової (2002, Bieliekhova, 2019). У третьому розділі «Наративне конструювання австралійських художніх етнонаративів для дітей», послуговуючись наратологічно-культурологічним підходом до аналізування австралійських художніх етнонаративів для дітей, виявлено етнокультурні смисли, відбиті в культурних архетипах, етноархетипах, лінгвокультурних концептах, етноконцептах і низці австралійських реалій, та реалізовані в текстах через художній час, простір і персонажні образи. У контексті нашого дослідження наративне конструювання австралійських художніх етнонаративів для дітей розуміємо як результат творчого процесу побудови наративу його автором, доступний для емпіричного сприйняття, що потребує урахування широкого, зокрема культурного, контексту його творення. Певні культурні й етнічні смисли відбиваються в семантиці наративних епізодів та нараепізодичних маркерів, типі наратора, фокалізатора, особливостях персонажних образів і хронотопу етноративів, формуючи їхню етноспецифіку. Художній час і простір в австралійських етнонаративах для дітей, послуговуючись термінами А. Цапів (2020), кваліфікуємо як етнохронотоп, а персонажні образи – як етноперсонажі. Етнохронотоп є складним текстовим конструктом, який вибудовується за допомогою низки наративних прийомів творення художнього часу та художнього простору й опредметнюється в етнокультурно маркованих лінгвостилістичних засобах. Специфіка етнохронотопу австралійських наративів зумовлена етнокультурними смислами, реконструйованими із концептуальних імплікацій етноміфологеми Dreamtime; етноархетипу Дрімінгу як комплексу уявлень автохтонних австралійців про виникнення всесвіту й світобудову, що закріплений у колективній свідомості австралійців і зафіксований в австралійських народних та художніх текстах; етноконцепту BUSH, що акумулює знання про буш як важливу й цінну австралійську етнореалію; і низки інших реалій австралійської лінгвокультури та етнокультури. У контексті нашого дослідження етноперсонажі постають сконструйованими в наративах художніми образами, у засобах репрезентації яких домінують неповторні зовнішні й внутрішні ознаки, що відбивають низку етнокультурних смислів. У роботі розроблено типологію етноперсонажів австралійських художніх етнонаративів для дітей за специфікою етнокультурних смислів, утілених в їх образах. Зокрема, виокремлено такі типи та підтипи етноперсонажів: архетипні (міфологізовані, антропні, антропоморфно-анімалістичні), стереотипні (антропні, антропоморфно-анімалістичні) та кенотипні (антропоморфно-флористичні, антропоморфно-предметні), у яких розгортаються, відповідно, архетипні образи, або їх окремі імплікативні ознаки; експлікуються усталені (стереотипні) характеристики, пов’язані з фактами, явищами й фігурами з історії становлення й розвитку Австралії; або по-новому втілюються ті чи ті архетипні або стереотипні уявлення, характерні для австралійської лінгвокультури. У четвертому розділі «Таксономія австралійських художніх етнонаративів для дітей» запропоновано та обґрунтовано типологію художніх етнонаративів для дітей Австралії. У роботі виокремлено чотири типи австралійських художніх етнонаративів для дітей – дидактичні, етіологічні, ініціаційні та пригодницькі – за такими критеріями: семантика наративних епізодів, їх аранжування, особливості наративного конструювання, а саме типи наратора й фокалізатора, наративні прийоми творення історії й окремих її елементів та лінгвокультурне підґрунтя творення образів персонажів і хронотопу. Було виявлено, що для певного типу наративів характерна та чи та домінантна функція художніх текстів для дітей: дидактична, виховна, розважальна або функція етнокультурної самоідентифікації. У розділі продемонстровано, що імплементовані етнокультурні смисли лежать в основі створення таксономії великого масиву австралійських художніх етнонаративів для дітей. Обґрунтований у роботі наратологічно-культурологічний підхід до аналізування художніх наративів, здійснена класифікація етноперсонажів та розроблена типологія австралійських художніх етнонаративів для дітей є внеском у розбудову наратологічних та лінгвокультурологічних досліджень, зокрема у царині літератури для дітей, і в перспективі може бути застосована для дослідження художніх наративів для дітей інших лінгвокультур. The dissertation focuses on the research of linguistic and cultural features of narrative construing of Australian literary texts for children of the late 19th – early 21st centuries. The paper refers to Australian literary texts for children in the genres of literary fairy tales and short stories, which in the context of the research are qualified as ethnonarratives. It is assumed that ethnonarratives are literary texts of Australian linguistic culture that are characterised by ethnic and cultural colouring reflected in key story construing motifs, images and meanings. Australian literary texts addressed to a child reader aged 2 to 12 years (Appleyard, 1991) which are created by representatives of Australian linguistic culture and given that considered as ethnonarratives (Hansen, 2006), constitute a case study of the research. These texts include well-known and popular ethnonarratives for children from the main periods of Australian children’s literature development. This research is based on the scientific works devoted to universal construction principles of different text types for children of A. Aarne (1910), V. Propp (1928/2009), S. Thompson (Aarne, & Thompson, 1928/1961), and H. J. Uther (2004), as well as on the studies of their culturally specific features of C. Bradford (2001, 2007, 2009), P. Hunt (2004), M. Nikolajeva (1996/2016), P. Nodelman (2008), Z. Shavit (1986), J. Stephens (1992), A. Tsapiv (Цапів, 2020). Theoretically and methodologically, this study is grounded on the scientific papers of classic and modern narratologists: J. Alber (2010, 2016), M. Fludernik (2009), D. Herman (2007), G. Genette (Женетт, 1998), H. Leshchenko (Лещенко, 2018), W. Schmid (2010), A. Tsapiv (Цапів, 2020), M. Toolan (2001, 2008), and linguists and linguistic culturologists: L. Bieliekhova (Бєлєхова, 2002; Bieliekhova 2018), I. Golubovska (Голубовська, 2004a, 2004b), V. Kononenko (Кононенко, 2008a, 2008b; Kononenko, 2014), O. Levchenko (Левченко, 2005), A. Prykhodko (Приходько, 2008, 2012), G. Prykhodko (Приходько, 2022а, 2022b), N. Slukhai (Слухай, 2002, 2005), A. Wierzbicka (1992), A. Zagnitko (Загніткo 2012, 2017), which enabled identifying of the ethnic and cultural specifics of Australian literary ethnonarratives for children reflected in their narrative construing. The dissertation consists of an Introduction, four chapters, Conclusions, References, A Reference List of Illustrative Materials and Appendices. The first chapter “Theoretical Backgrounds of the Research of Linguistic, Cultural and Narrative Features of Australian Literary Texts for Children” outlines in the context of modern linguistic studies the main concepts of the paper, which include child as an addressee of literary texts, children’s literature, literature for children, children’s reading, and literary texts for children, highlights the genre features of literary texts for children and their primary functions and refers to the peculiarities of Australian literary texts for children. In the research, M. Nikolajeva’s (1996/2016) semiotic model of children’s literature development has served as a basis for elaborating the historical evolution model of Australian literature for children covering four stages. The paper outlines terminological apparatus underpinning the applied complex narratological and linguistic and cultural approach to the study of Australian literary texts for children. In particular, the dissertation focuses on the following theoretical concepts: narrative, narration, story, plot, motif, linguistic culture, ethnic culture, ethnic and cultural meanings and literary ethnonarratives for children. In the second chapter “Methodology of Narratological and Cultural Analysis of Australian Literary Ethnonarratives for Children”, a methodology for analysing Australian literary ethnonarratives for children is suggested, which comprises four basic stages: theoretical and analytical, that involves the revealing of the peculiarities of Australian literature for children evolution, elaboration of its historical development model and selection of the research case study; narratological analysis, aimed at highlighting the features of narrative construing of literary ethnonarratives by identifying narrative episodes, their markers and semantics, and dominant narrative techniques used to create story; linguistic and cultural analysis, which covers the revealing of ethnically and culturally marked linguistic units, and interpretation of the embodied linguistic and cultural meanings which are core in the narratives building; and taxonomic stage, which pinpoints the taxonomy of Australian literary ethnonarratives for children in accordance with the narrative, linguistic and cultural features of their construing, and the typology of ethnocharacters’ images based on L. Bieliekhova’s classification of verbal images (2019), according to the novelty of knowledge embodied in them. The third chapter “Narrative Сonstruing of Australian Literary Ethnonarratives for Children” considers the techniques and means of implementation of ethnic and cultural meanings in the narratives. Using a narratological, lingustic and cultural approach to the analysis of Australian literary ethnonarratives for children, the research reveals a wide range of implicative ethnic and cultural meanings of cultural archetypes, ethnic archetypes, linguistic and cultural concepts, ethnic concepts, and a number of Australian realia, which are embodied in texts through artistic time, space and character images. In the context of the research, the narrative construing of Australian literary ethnonarratives for children is defined as the result of the creative process of building a narrative by its author available for empirical perception which requires taking into account the broad, in particular cultural, context of its creation. Certain cultural and ethnical meanings are reflected in the semantics of narrative episodes, their markers, the peculiarities of a narrator, a focalizer, the images of characters and an artistic time and space, that creates their ethnic specificity. The work qualifies artistic time and space in Australian literary ethnonarratives for children as ethnochronotope, and character images are determined as ethnocharacters, in terms of A. Tsapiv’s study (Цапів, 2020). Ethnochronotope is a complex textual construct built with the help of a number of narrative techniques for creating artistic time and artistic space, which are objectified in ethnically and culturally marked linguistic and stylistic means. The specificity of the ethnochronotope of narratives is determined by ethnic and cultural meanings reconstructed from the conceptual implications of ethnic mythologeme Dreamtime; ethnic archetype Dreaming as a complex of ideas of autochthonous Australians about the origin of the universe and the world-structure fixed in the collective consciousness of Australians, Australian folk and literary texts; ethnic concept BUSH, which accumulates knowledge about the bush as an important and valuable Australian ethnic realia; and a number of other realia of Australian ethnic culture. In the context of our research, ethnocharacters of Australian literary ethnonarratives for children are defined as images constructed in the narratives, in the representation means of which dominant are unique external and internal features that reflect a number of ethnic and cultural meanings. The paper suggests a classification of ethnocharacters of Australian literary ethnonarratives for children based on the specifics of ethnic and cultural meanings embodied in their images. According to the source of implicit features that unfold in the ethnocharacters’ images (archetypical, stereotypical or linguistic and cultural features which are related to mythology, facts, phenomena and figures from the history of the formation and development of Australia, or some realia), the following types and subtypes of ethnocharacters are outlined: archetypal (mythologized, anthropic, anthropomorphic-animalistic), stereotypal (anthropic, anthropomorphic-animalistic) and kainotypal (anthropomorphic-floral, anthropomorphic-object). In the fourth chapter “Taxonomy of Australian Literary Ethnonarratives for Children” a classification of literary ethnonarratives for children in Australia has been proposed and substantiated. The revealing of the semantics of narrative episodes and their arrangement, the features of narrative construing, in particular the types of a narrator and a focalizer, the narrative techniques used to create story and its elements, as well as linguistic and cultural features of ethnocharacters’ images, and ethnochronotope, enabled to distinguish four types of Australian literary ethnonarratives for children: didactic, etiological, initiation and adventure ethnonarratives. The paper assumes that certain ethnonarrative type is characterised by a dominant function of literary texts for children: didactic, educational, entertaining or the function of ethnic and cultural self-identification. The research demonstrates that implemented ethnic and cultural meanings underpin the taxonomy of a corpus of Australian literary ethnonarratives for children. The suggested in the dissertation narratological, linguistic and cultural approach to the analysis of literary narratives, a typology of ethnocharacters, and a taxonomy of Australian literary ethnonarratives for children contribute to the development of narratological and linguistic and cultural studies, in particular in the research area of literature for children, and in perspective can be used to study literary narratives for children of other linguistic cultures.
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ УЯВЛЕНЬ ВИКЛАДАЧІВ ТА СТУДЕНТІВ ПРО ОРГАНІЗАЦІЙНУ КУЛЬТУРУ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
(2023) Каленчук, В. О.; Kalenchuk, V. O.
Соціально-психологічні чинники розвитку уявлень викладачів та студентів про організаційну культуру закладу вищої освіти. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 Психологія (05 Соціальні та поведінкові науки). – Херсонський державний університет МОН України, Херсон, 2023. Дисертацію присвячено дослідженню соціально-психологічних чинників розвитку уявлень викладачів та студентів про організаційну культуру закладу вищої освіти. У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи і сформульовано мету і завдання дослідження. Визначено, що об’єктом дослідження є організаційна культура університету як соціально-психологічний феномен. Предметом дослідження є соціально-психологічні чинники розвитку уявлень викладачів і студентів про організаційну культуру закладу вищої освіти. Подано інформацію про наукову новизну і практичну цінність виконаних досліджень, зазначено особистий внесок здобувача, відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи і публікації. У дослідженні визначено основні наукові підходи до вивчення організаційної культури – прагматичний та феноменологічний, відповідно до яких організаційну культуру розглянуто, як чинник продуктивності роботи організації через засвоєння спільних норм та цінностей, а також, констатовано можливість її цілеспрямованого формування. Розглянуто типології організаційної культури у різних наукових парадигмах. Організаційну культуру розглядаємо, як багатоаспектне та багаторівневе явище, під впливом якого у співпрацівників формується організаційна ідентичність у відповідності до цілей, цінностей, місії організації, що сприяє засвоєнню норм, традицій, правил поведінки та взаємовідносин. Визначено, що організаційна культура університету містить у собі організаційні культури наукової, професійної, студентської, викладацької спільнот, причому для ефективної злагодженої роботи університету відповідно до цілей, стратегії та місії, важливою є узгодженість організаційних цінностей різних спільнот. Студентська спільнота є найбільш динамічною та змінною частиною університету як організації, проте саме вона ретранслює засвоєні цінності та норми організаційної культури університету у зовнішній світ. Розроблено та операціоналізовано структурно-функціональну модель розвитку уявлень викладачів та студентів про організаційну культуру закладу вищої освіти, соціально-психологічні чинники розвитку уявлень про організаційну культуру відображають два рівні її прояву – зовнішній та внутрішній, та представлено складовими: іміджева, ціннісно-нормативна та соціально-особистісна. Емпірично досліджено і обґрунтовано, що іміджева складова містить у собі елементи: когнітивний (рівень поінформованості про історію, культуру, сучасний стан, місію, тощо); емоційно-оцінний елемент (ставлення до університету, його основних атрибутів, почуття захищеності, безпечності в освітньому середовищі); поведінковий елемент (готовність діяти та реальні дії, що спрямовані на розвиток університету). До складу ціннісно-нормативної складової увійшли: організаційна ідентичність; узгодженість особистісних і організаційних цінностей; наявність та усвідомлення смислу діяльності у закладі вищої освіти; бачення перспектив професійного зростання у закладі вищої освіти. Соціально-особистісну складову визначають: оцінка якості та рівня взаємовідносин всередині організації; соціальний статус в організації та задоволеність можливостями кар’єрного просування; можливість реалізації потреби у саморозвитку. На основі емпіричного дослідження з’ясовано, що на думку студентів та викладачів, тип організаційної культури є переважно закритим з високим рівнем формалізації взаємовідносин між всіма суб’єктами освітнього процесу, водночас за оцінками бажаного стану організаційної культури зафіксовано прагнення студентів і викладачів навчатися та працювати в університетському середовищі з відкритою організаційною культурою. Констатовано, усвідомлення з боку студентів і викладачів необхідності структурування, координування, регламентації, нормування спільної роботи закладу вищої освіти. З’ясовано, що соціально-психологічними чинниками, які зумовлюють уявлення викладачів і студентів про «закриту модель організаційної культури» є такі: сприйняття системи управління університетом, як чіткої ієрархічно побудованої вертикалі, яка має однозначну систему підпорядкування, регламентацію діяльності та відносин між всіма суб’єктами освітнього процесу, наявність розроблених, вимірюваних та прийнятих критеріїв оцінювання продуктивності роботи співробітників та студентів, конкурентне університетське середовище. Сприйняття організаційної культури університету за «синхронною моделлю» детерміновано розумінням та прийняттям спільних цілей і цінностей, єдністю поглядів та усвідомлення стратегії розвитку університету, прагненням до професійної та особистісної самореалізації; прагненням до партнерських взаємовідносин між всіма учасниками освітнього процесу. «Випадкова модель організаційної культури» взаємопов’язана із такими характеристиками: творчість, прагнення до самовираження, можливість професійного та особистісного саморозвитку, схильність до інновацій, сприйняття університетського середовища як відкритого та творчого. Виокремлено у викладацькій вибірці «Підприємницьку модель організаційної культури», уявлення про таку модель узгоджується зі сприйняттям ректора університету як підприємця, відповідно, його стратегія спрямовується на підвищення конкурентоздатності університету, комерціоналізацію діяльності, розширення можливостей для надання платних освітніх послуг, що сприяє підвищенню стабільності та розвитку університету. З’ясовано, що для студентської вибірки характерною є «Сімейна модель організаційної культури», яка пов’язана в уявленні студентів із прийняттям спільних єдиних цілей та цінностей всієї університетської спільноти, що створює можливості для професійного та особистісного розвитку кожного учасника освітнього процесу. Окреслено наукову новизну: теоретично та емпірично обґрунтовано продуктивність застосування культурологічного підходу у сфері освіти, зокрема, у закладах вищої освіти, для аналізування відносин основних суб’єктів освітнього процесу (викладачів та студентів); розроблено та операціоналізовано структурно-функціональну модель розвитку уявлень викладачів та студентів про організаційну культуру закладу вищої освіти, соціально-психологічні чинники розвитку уявлень про організаційну культуру представлено складовими: іміджева (когнітивний, емоційно-оцінний, та поведінковий елементи), ціннісно-нормативна (організаційна ідентичність; узгодженість особистісних і організаційних цінностей; усвідомлення смислу діяльності у закладі вищої освіти; бачення перспектив професійного зростання у закладі вищої освіти), соціально-особистісна (оцінка якості та рівня взаємовідносин всередині організації; соціальний статус в організації та задоволеність можливостями кар’єрного просування; можливість реалізації потреби у саморозвитку). Подано практичне значення результатів дослідження, яке полягає у тому, що його основні положення і висновки можуть стати основою для розробки конкретних рекомендацій, які будуть застосовані у практичній психології освіти для оптимізації міжособистісних відносин основних суб’єктів освітнього процесу; для формування оптимальної моделі організаційної культури; для розробки програм розвитку організації; для покращення процесів університетського менеджменту, а також у діагностичних, корекційних, розвивальних цілях. Отримали подальший розвиток уявлення про організаційну культуру університету основних суб’єктів освітнього процесу (викладачів та студентів). Теоретичне значення результатів дослідження полягає у застосуванні методології системного підходу до вивчення становлення організаційної культури університету; визначенні розвитку уявлень різних суб’єктів освітнього процесу про організаційну культуру університету. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розробці прикладних програм для викладачів та студентів щодо формування позитивної конструктивної організаційної культури закладу вищої освіти. Socio-psychological factors in the development of conceptions of teachers’ and students’ conceptions of the organizational culture of a higher institution education – Qualifying scientific work on manuscript rights. Dissertation for obtaining the scientific degree of Doctor of Philosophy with specialty 053 Psychology (05 Social and behavioral sciences).– Kherson State University of the Ministry of Education and Science of Ukraine, Kherson, 2023. The dissertation is studying the social and psychologicalfactors in the development of teachers' and students' conceptions about organizational culture of higher institution education. In the introduction of the dissertation is substantiated the theme and formulated the goal and task of the research. It was determined that the object of the study is the organizational culture of the university as a sociala psychological phenomenon. The subject of research is social and psychological factors of development of teachers' and students' conceptions about organizational culture of higher education institution . Information about scientific novelty and practical value is provided completed studies, allocation of personal contributions of the acquirer, information about approval of the results of the dissertation work and publication. The main scientific approaches of organizational culture - pragmatic and phenomenological are considered as a factor of organization work productivity through the assimilation of common norms and values, as well as the possibility of its purposeful formation has been ascertained, are defined in the study. Considered typologies of organizational culture in different scientific paradigms. We consider organizational culture as multifaceted and a multi-level phenomenon, under the influence of which the collaborators are formed organizational identity in accordance with goals, values, mission organization that promotes the assimilation of norms, traditions, rules of conduct andrelationship. It was determined that the organizational culture of the university contains organizational cultures of scientific, professional, student, teaching communities, and for the efficient and coordinated work of the university according to the goals, strategy and mission, alignment is important organizational values of different communities.The student community is the most a dynamic and changing part of the university as an organization, however it relays the learned values and norms of the organizational culture university to the outside world. A structural-functional model of conceptions of teachers and students about the organizational culture of the institution higher education was developed and operationalized, socio-psychological factors of the development of ideas about organizational culture is reflected by two levels of its manifestation - external and internal, and are represented by components: image, value-normative and socialy-personal. It has been empirically investigated and substantiated that the image component contains itself elements: cognitive (level of awareness of history, culture, current state, mission, etc.); emotional and evaluative element (attitude towards university, its main attributes, a sense of security, safety in educational environment); behavioral element (willingness to act and real actions aimed at the development of the university).It includes valuable normative components: organizational identity; consistency personal and organizational values; presence and awareness of activity meaning in a higher education institution; vision of professional prospects growth in a higher education institution. Social and personal component are determined by: assessment of the quality and level of relationships within the organization; social status in the organization and satisfaction with career opportunities promotion; the possibility of realizing the need for self-development. Based on the empirical research, it was found out that according to the students and teachers, the type of organizational culture is mostly closed with high the level of formalization of relations between all educational subjects process, at the same time according to the evaluation of the desired state of the organizational culture the aspirations of students and teachers to study and work in university environment with an open organizational culture.It has been established that students and teachers are aware of the need structuring, coordination, regulation, standardization of joint work institution of higher education. It was found out that socio-psychological factors that cause perceptions of teachers and students about the "closed organizational model culture" are as follows: perception of the university's management system as clear hierarchically constructed vertical, which has an unambiguous system subordination, regulation of activities and relations between all subjects of the educational process, the presence of developed, measured and accepted criteria for evaluating the performance of employees and students, competitive university environment. Perception of organizational culture of the university according to "synchronous model" is determined by the understanding and acceptance of common goals and values, unity of views and awareness of the university's development strategy, striving for professional and personal self-realization; striving for partnership relations between all participants of the educational process. The "Random Model of Organizational Culture" is interconnected with these characteristics: creativity, desire for self-expression, opportunity professional and personal self-development, inclination to innovation, perception of the university environment as open and creative. Highlighted in the teaching sample "Entrepreneurial model of organizational culture", the idea of such a model is consistent with perception of the rector of the university as an entrepreneur, accordingly, his strategy aimed at increasing the competitiveness of the university, commercialization of activities, expansion of opportunities for providing paid services educational services, which contributes to increasing stability and development university. It was found that the "Family model" is characteristic of the student sample organizational culture", which is connected in the students' perception with acceptance shared common goals and values of the entire university community, which creates opportunities for professional and personal development of everyone a participant in the educational process. Scientific novelty is outlined: theoretically and empirically substantiated the productivity of the application of the cultural approach in the field of education, in particular, in institutions of higher education, to analyze the main relationships subjects of the educational process (teachers and students); developed and the structural-functional model of the development of concents is operationalized teachers and students about the organizational culture of a higher education institution, socio-psychological factors in the development of ideas about organizational culture is represented by components: image (cognitive, emotional evaluative and behavioral elements), value-normative (organizational identity; consistency of personal and organizational values;awareness of the meaning of activities in a higher education institution; vision of prospects professional growth in a higher education institution), social and personal (assessment of the quality and level of relationships within the organization; social status in the organization and satisfaction with career advancement opportunities; the possibility of realizing the need for self-development). The practical significance of the research results was submitted which consists in because its main provisions and conclusions can become the basis for development of specific recommendations that will be applied in practice psychology of education to optimize interpersonal relations of the main subjects of the educational process; to form an optimal model organizational culture; for the development of organization development programs; for improvement of university management processes, as well as in for diagnostic, corrective, developmental purposes. Received further development of the idea of organizational culture of the university of the main subjects of the educational process (teachers and students). The theoretical significance of the research results lies in the application methodology of a systemic approach to the study of organizational development university culture; determining the development of ideas of various subjects of the educational process about the organizational culture of the university. We see prospects for further research in the development of applied ones programs for teachers and students on the formation of a positive constructive organizational culture of a higher education institution.
СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЯК ЧИННИК СУБ'ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ПРАЦІВНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА З РІЗНИМ ГРУПОВИМ СТАТУСОМ
(2022) Круглов, К. О.; Kruglov, K.O.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 Психологія (05 Соціальні та поведінкові науки). – Херсонський державний університет МОН України; Херсонський державний університет МОН України, Херсон, 2022. Дисертація присвячена проблемі соціального капіталу як чинника суб’єктивного благополуччя співпрацівників підприємств з різним груповим статусом. Розкрито структуру та зміст соціального капіталу як ресурсу, що поєднує відносини та можливості учасників соціальної взаємодії, які характеризуються довірою, надійністю, взаємною відповідальністю, сприяє досягненню особистих та спільних цілей тієї групи, до якої належить людина. Соціальний капітал виявляється на рівні особистості, неформальної соціальної групи, організації, спільноти, тобто він належить групі та використовується членами групи. У структурі соціального капіталу виокремлено соціальні мережі, спільні норми та цінності, довіру, які утворюють певну єдність, оскільки соціальні мережі сприяють встановленню контактів та передаванню інформації, що, у свою чергу, формує норми та зміцнює спільні групові цінності; довіра забезпечує розширення соціальних мереж та знижує трансакційні витрати при взаємодії. Розроблено та обґрунтовано структурно-функціональну модель соціального капіталу як чинника суб’єктивного благополуччя працівників підприємства з різним груповим статусом; зроблено операціоналізацію основних складових, а саме, соціально-комунікативної, ціннісно-нормативної, складової міжособистісної та інституційної довіри; соціальний капітал розглянуто на двох рівнях – індивідуальному та груповому. Встановлено, що соціально-комунікативна складова розглядається через соціальні мережі, корпоративні комунікації організації, уявлення співпрацівників організації про соціально-психологічний клімат колективу, які свідчать, у свою чергу, про рівень інтегрованості колективу, якість взаємодії між співробітниками, оцінювання міри вмотивованості та відданості організації. Ціннісно-нормативна складова відображає міру залучення кожного співробітника до спільних справ організації; узгодженість індивідуальних та організаційних цінностей забезпечує спрямованість на досягнення спільної мети, визначає норми, які регулюють поведінку персоналу організації, збільшує рівень організаційної ідентифікації. Організаційну ідентифікацію розглянуто як сприйняття схожості та почуття єдності з організацією (приналежності до неї), коли працівник визначає себе у поняттях тієї організації, співпрацівником якої він є. Складова міжособистісної та інституційної довіри відображає очікування з боку інших співпрацівників організації чесної, надійної, добросовісної поведінки, яка орієнтована на спільні цілі та цінності. З’ясовано, що позитивна ідентифікацією з організацією, тобто прийняття та узгодження норм, цінностей, правил поведінки, сприяє встановленню партнерських довірчих стосунків, що, у свою чергу, впливає на суб’єктивне благополуччя співпрацівників. Суб’єктивне благополуччя розглянуто як психологічне благополуччя, як цілісне переживання задоволеності власним життям та собою, та як суб’єктивне соціальне благополуччя, що відображає успішність функціонування особистості у соціумі через реалізацію потреб у соціальні залученості, соціальному схваленні, соціальній підтримці. Показано, що соціальний груповий статус працівників визначається через належність до соціально-професійної групи та через базові компоненти, а саме, дохід, професійна належність, посада. Соціальний груповий статус містить об’єктивні та суб’єктивні виміри; об’єктивний вимір статусу співпрацівника в організації оцінюється із врахуванням посади та рівня доходів, суб’єктивний вимір статусу відображено через суб’єктивне економічне благополуччя. Розроблено програму емпіричного дослідження, яка містить у собі наступні етапи: організаційний (висування емпіричних гіпотез; обґрунтування вибірки), діагностичний (обґрунтування методів дослідження, психодіагностичного інструментарію, реалізація емпіричного дослідження), науково-інтерпретаційний (систематизація та аналізування отриманих результатів; узагальнення, формулювання основних висновків). Для досягнення основної мети та розв’язання завдань емпіричного дослідження створено комплекс психологічних методів, який містить у собі: «Опитувальник виміру індивідуального соціального капіталу» Р. Стили (адаптація І. І. Семків); Методика оцінки психологічної атмосфери у колективі А.Ф. Фідлера (адаптація Ю.Л. Ханін); Методика оцінки організаційної ідентифікації співробітників Г. Крейнера та Б. Ешфорта (адаптація О.М. Бурмістрової, С.О. Ліпатова); Методика виміру особистісно-організаційної відповідності Ч. О’Райлі (адаптація Є. Кузавльова); «Методика оцінки довіри / недовіри особистості до інших людей» (А.Б. Купрейченко); «Методика оцінки рівня довіри в організації» (Роберт Б. Шо); Методика «Психологічне благополуччя особистості» К. Ріфф (адаптація Т. Шевелєнкової та П.П. Фесенко); «Опитувальник параметрів суб’єктивного соціального благополуччя» (Т.В. Данильченко); «Опитувальник суб’єктивного економічного благополуччя» (В.О. Хащенко); емпіричні показники об’єктивної складової соціального статусу визначаємо за посадою та доходом працівників на підприємстві. На основі результатів емпіричного дослідження соціального капіталу як чинника суб’єктивного благополуччя працівників підприємства з різним груповим статусом, встановлено відмінності між групами працівників, які розділено за груповим статусом в організації – групою «менеджерів» та групою співпрацівників-«виконавців»: З’ясовано, що група співпрацівників, які належать до керівного складу організації, частіше застосовує ресурси публічної сфери індивідуального соціального капіталу, а саме, ресурси соціальних інститутів та міжнародні ресурси. Група менеджерів, оцінюючи характеристики групового соціального капіталу, більшою мірою спирається на співпрацю, успішність, продуктивність організації, водночас у вибірці співпрацівників-«виконавців» переважає взаємопідтримка, дружелюбність, теплота у стосунках, тобто емоційні характеристики соціально-психологічного клімату. Виявлено високий рівень позитивної ідентифікації з організацією у групі керівників; високий рівень узгодженості між індивідуальними та організаційними цінностями. У групі співпрацівників з низьким статусом в організації, крім позитивної ідентифікації, наявні амбівалентний та нейтральний типи ідентифікації, що свідчить про суперечливе ставлення до організації, прагнення до відособлення. Показано, що у керівників виявляється довіра, яка ґрунтується на оцінюванні людини як надійної, відповідальної, що має спільні погляди, цінності, життєві установки; у групі виконавців довіра до партнерів спирається на позитивне емоційне ставлення до людини. Результати дослідження суб’єктивного благополуччя показують переважання у співпрацівників з високим груповим статусом в організації чіткої визначеності життєвого та професійного шляху, соціального успіху, здатності впливати на оточення, до конкурентоздатності, прийняття відповідальності за свої дії та рішення. Прагнення до отримання схвалення та позитивного зворотного зв’язку від інших людей більшою мірою виявляється у співпрацівників-«виконавців». Доведено наявність взаємозв’язків між проявами соціального капіталу та показниками суб’єктивного благополуччя у осіб з різним груповим статусом в організації: З’ясовано, що у менеджерів позитивна ідентифікація з організацією детермінується високим рівнем оцінювання ділових характеристик відносин в організації; позитивна ідентифікація з організацією у групі «виконавців» визначається, переважно, емоційними характеристиками – згодою, взаємопідтримкою, теплотою, дружелюбністю, зацікавленістю. Встановлено, що такі прояви психологічного благополуччя, як управління середовищем та здатність до автономії, у групі керівників детерміновані високим рівнем усвідомлення своєї професійної компетентності та здатністю залучати ресурси соціальних інститутів до досягнення професійних цілей. Суб’єктивне соціальне благополуччя у групі співпрацівників з високим груповим статусом в організації залежить від реалізації соціально-професійного ресурсу індивідуального соціального капіталу, сприйняття професійного середовища як успішного та продуктивного; у групі співпрацівників-«виконавців» суб’єктивне соціальне благополуччя спирається на емоційний ресурс індивідуального соціального капіталу. Доведено, що у співпрацівників з високим груповим статусом в організації визначеність, чіткість життєвих та професійних цілей, позитивні соціальні судження спираються на довіру, яка ґрунтується на надійності партнера, спільних цінностях та принципах; у співпрацівників з низьким груповим статусом в організації детерміновано довірою, яка ґрунтується на позитивному емоційному ставленні до партнерів. Визначено типологію суб’єктивного благополуччя співпрацівників залежно від залучення ресурсів соціального капіталу (професійне, соціальне, особистісне, емоційне, економічне). Професійне благополуччя детерміновано у групах працівників з різним груповим статусом ресурсами індивідуального соціального капіталу, високим рівнем оцінювання професійного середовища організації як продуктивного, успішного. Професійне благополуччя визначається позитивною ідентифікацією з організацією, відповідністю між індивідуальними та організаційними цінностями. У групі керівного складу організації професійне благополуччя пов’язано із характеристиками психологічного благополуччя особистості, що свідчать про цілеспрямованість, автономію у справах та визначенні професійного шляху, конкурентоздатність, та з характеристиками суб’єктивного соціального благополуччя, які визначають переважно позитивне ставлення до оточуючих людей та віру в їх можливості. Соціальне благополуччя визначається застосуванням ресурсів соціальних інститутів, оцінюванням професійного середовища як партнерського, узгодженого, дружелюбного. У групі керівників пов’язано з довірою, яка ґрунтується на знанні про можливості та здатності партнерів; у групі співпрацівників з низьким груповим статусом довіра спирається на усвідомлення спільності життєвих принципів та цінностей. Важливим для соціального благополуччя у керівників є соціальна помітність, прагнення до успіху, до визнання у колективі; у співпрацівників соціальне благополуччя пояснюється узгодженістю індивідуальних та організаційних цінностей; визначеністю професійних та життєвих цілей, можливостями управління професійною реалізацією. Емоційне благополуччя визначається застосуванням емоційного ресурсу індивідуального соціального капіталу, характеристиками професійного середовища як дружнього, підтримуючого, партнерського, зацікавленого; типом довіри, яка спирається на позитивні емоційні відносини з колегами. Особистісне благополуччя у групі керівників підтримується бажанням отримувати від значущих осіб позитивного зворотного зв’язку; узгодженістю між рівнем потреб та рівнем доходів. Співпрацівники з низьким груповим статусом особистісне благополуччя пов’язують з усвідомленням здатності матеріально забезпечувати себе та свою сім’ю, спираючись на професійну компетентність. Економічне благополуччя детерміноване відсутністю економічної тривожності та фінансової депривованості, проте у групі керівників спирається на залучення можливостей соціальних інститутів та міжнародного ресурсу, у групі «виконавців» забезпечується приведенням до відповідності своїх потреб та рівня доходів. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у з’ясуванні впливу вікового та гендерного чинника у визначенні особливостей взаємозв’язку соціального капіталу співпрацівників підприємств та їх суб’єктивного благополуччя; у побудові корекційної програми, спрямованої на залучення ресурсів соціального капіталу для покращення суб’єктивного благополуччя співпрацівників організації. Dissertation is dedicated to the problem of social capital as a factor of subjective well-being of enterprise workers with different group status. Structure and contents of social capital are defined as a resource that joins relationships and possibilities of the participants of reciprocal social interaction, which are characterized by trust, reliability, and mutual responsibility, promotes personal and mutual goals of the group to which a person belongs to. Social capital is manifested at the level of personality, informal social group, organization, community, i.e. it belongs to a group and is used by the group participants. In structure of social capital it was separated social networks, shared norms and values, trust, which create certain unity, as social networks promote establishment of contacts and transmission of information, which in turn establish norms and reinforce the group values; trust ensures distribution of social networks and decreases transaction expenses when interacting. It was developed and substantiated a structural-functional model of social capital as the factor of subjective well-being of enterprise workers with different group status; operationalization of basic constituents, namely social-communicative, axiological-normative, component of interpersonal and institutional trust was performed; social capital was considered on two levels – individual and group-wide. It is established that social-communicative constituent is regarded through social networks, organization’s corporate communications, organization coworkers’ beliefs about social-psychological climate of the collective, which indicate, in its turn, the integration level of the collective, quality of interaction between coworkers, evaluation of motivation measure and devotion to the organization. Axiological-normative constituent reflects measure of involvement of each coworker in common affairs of the organization; consistency of individual and organizational values provides focus on achieving a common goal, establishes norms, which regulate the staff behavior of the organization, and increases the level of organizational identification. Organizational identification is considered as perception of similarity and sense of unity with the organization (affiliation with it), when an employee identifies him-/herself with the organization’s concepts, coworker of which he/she is. Constituent of interpersonal and institutional trust reflects expectations of other employees of the organization for honest, reliable, good faith behavior that is focused on shared goals and values. It was found that positive identification with the organization, i.e. affiliation with and commitment to norms, values, rules of conduct promotes the establishment of trusted partnership, which in its turn influences the subjective well-being of coworkers. Subjective well-being is considered as mental well-being, as a holistic experience of satisfaction with one’s own life and self, and as subjective social well-being, which reflects the success of the individual’s functioning in society through the realization of the needs for social inclusion, social approval, and social support. It is shown that employees’ social group status is defined by belonging to socio-professional group and basic components, in particular, income, professional affiliation, position held. Social group status contains objective and subjective measures; objective measure of the employee’s status in the organization is assessed taking into account the position and income level, subjective measure of status is reflected through subjective economic well-being. The program of empirical research has been developed, which includes the following stages: organizational (developing of empirical hypothesis; justification of sample group), diagnostic (justification of research methods, psycho-diagnostic toolkit, implementation of empirical research), scientific-interpretive (systematization and analysis of the obtained results; generalization, drawing basic conclusions). To achieve the main goal and solve the tasks of empirical research, a set of psychological methods has been created, which includes: “Questionnaire for the Measurement of Individual Social Capital” R. Styla (adapted by I.I. Semkiv); Methodology for Assessing the Psychological Atmosphere in a Team (adapted by Iu.L. Khanin); Method for Assessing the Organizational Identification of Employees by G.E. Kreiner and B.E. Ashforth (adapted by O.M. Burmistrova, S.O. Lipatova); Methods of Measuring Personal and Organizational Compliance by C. O’Reilly (adapted by Ie. Kuzavliova); “The Method of Assessment of Personal Trust and Distrust in Other People” (A.B. Kupreichenko); “The Method of Assessment the Level of Thrust in the Organization” by Robert B. Shaw; The survey method “Psychological Well-Being of the Individual” by K. Riff (adapted by T. Shevelenkova and P.P. Fesenko); Questionnaire “Subjective Social Well-Being” (T.V. Danylchenko), Questionnaire “Subjective Economic Well-Being” (V.O. Khashchenko); empirical indicators of the objective component of social status are determined by the position and income of employees at the enterprise. Based on the results of the empirical study of social capital as a factor of the subjective well-being of employees of enterprises with different group status, differences were established between groups of employees, which were divided according to the group status in the organization – a group of “managers” and a group of employees - “performers”: It was found that the group of employees, who belong to the management of the organization, more often uses the resources of the public sphere of individual social capital, namely, the resources of social institutions and international resources. Group of managers, assessing the characteristics of group social capital, relies more on cooperation, success and productivity of organization, while in the sample group of employees – “performers” mutual support, friendliness, warmth in relationships prevail, i.e. emotional characteristics of socio-psychological climate. A high level of positive identification with the organization was revealed in the group of “managers”; a high level of coherence between individual and organizational values. In the group of employees with low status in the organization, in addition to positive identification, there are ambivalent and neutral types of identification, which indicates a contradictory attitude to the organization, the desire for isolation. It is shown that managers show trust, which is based on the assessment of a person as reliable, responsible, having common views, values, and attitude towards life; in the group of performers trust in partners is based on a positive emotional attitude towards the person. The results of the study of subjective well-being show the predominance of a clear definition of life and career, social success, ability to influence the environment, competitiveness, responsibility for their actions and decisions in the group of employees with high group status in the organization. The desire to receive approval and positive feedback from other people is more evident in the group of employees-“performers”. The existence of concatenations between the manifestations of social capital and indicators of subjective well-being was proved in people with different group status in the organization: It was established that managers’ positive identification with the organization is determined by the high level of evaluation of business characteristics of relations in the organization; positive identification with the organization in the group of “performers” is determined mainly by emotional characteristics – consent, mutual support, warmth, friendliness, interest. It has been established that such manifestations of psychological well-being, as environmental mastery and ability for autonomy in the managers’ group are determined by the high level of awareness of their professional competency and ability to involve resources of social institutions for achievement of professional goals. Subjective social well-being in the group of employees with high group status in the organization depends on the implementation of socio-professional resources of individual social capital, perception of the professional environment as successful and productive; in the group of employees – “performers” subjective social well-being is based on the emotional resource of individual social capital. It has been proven that employees with high group status in the organization have certainty, clarity of life and professional goals, positive social judgments based on trust, which is founded on the partner’s reliability, common values and principles; employees with low group status in the organization are determined by trust, which is based on a positive emotional attitude towards partners. The typology of subjective well-being of employees depending on the involvement of social capital resources (professional, social, personal, emotional, economic) has been defined. Professional well-being is determined in groups of employees with different group status by resources of individual social capital, a high level of evaluation of the professional environment of the organization as productive and successful. Professional well-being is determined by a positive identification with the organization, the compliance of individual values with organizational ones. In the managers’ group of the organization professional well-being is related to the individual’s characteristics of psychological well-being, which indicate purposefulness, autonomy in business and career determination, competitiveness, and the characteristics of subjective social well-being, which determine mostly positive attitude towards surrounding people and belief in their capabilities. Social well-being is defined by the use of resources of social institutions, the assessment of the professional environment as a partnership one, coherent and friendly. In the managers’ group it is associated with trust, which is based on knowledge of the partners’ capabilities and abilities; in the group of employees with low group status trust is based on awareness of community of life principles and values. Important for the managers’ social well-being is social visibility, the desire to succeed, to be recognized in the team; employees’ social well-being is explained by the coherence of individual and organizational values, clearness of professional and life goals, possibilities to manage professional fulfillment. Emotional well-being is determined by the use of the emotional resource of individual social capital, the characteristics of the professional environment as a friendly, supportive, partnership and interested; a type of trust that is based on positive emotional relationships with colleagues. Personal well-being in the managers’ group is supported by the desire to receive positive feedback from significant people, consistency between the level of needs and the level of income. Employees with low group status relate personal well-being to awareness of the ability to provide for themselves and their families, based on professional competence. Economic well-being is determined by the absence of economic anxiety and financial deprivation, but in the managers’ group it relies on the involvement of possibilities of social institutes and the international resources and in the group of “performers” it is provided by matching their needs and income levels. Further research perspectives are seen in elucidation of the influence of age and gender factors on definition of peculiarities of interrelation of social capital of employees of the organizations and their subjective well-being; in building a correctional program aimed at attraction of the resources of social capital to improve subjective well-being of employees of the organization.
ФОРМУВАННЯ ПРИРОДОЗНАВЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У МОДЕЛІ ТРИСУБ’ЄКТНОЇ ДИДАКТИКИ
(2021) Бальоха, А. С.; Balokha, A. S.
Сучасна парадигма освіти створює нову траєкторію підготовки майбутніх учителів початкових класів. Крім того, епідеміологічна ситуація в країні та світі, пов’язана з поширенням коронавірусної інфекції, вимагає створення безпечних умов організації освітнього процесу або реалізації освітніх послуг дистанційно. Тому постає питання не лише якості підготовки здобувачів освіти, а й створення відповідних умов, які б безперервно забезпечували освітні запити студентів під час фахової підготовки майбутніх учителів початкових класів у закладах вищої освіти. У межах нашого наукового дослідження ми розглядаємо природознавчу компетентність майбутніх учителів початкових класів та умови ефективного її формування в закладі вищої освіти. Інформатизація суспільства, яка набула імперативного характеру, модернізація системи професійної підготовки майбутнього вчителя початкових класів актуалізували питання інформаційно-ресурсного забезпечення процесу становлення педагога в освітньому середовищі професійної підготовки та відповідно новому науково-методологічному підходу до організації формування природознавчої компетентності майбутнього вчителя початкових класів. Питання формування природознавчої компетентності майбутнього вчителя початкових класів знайшло відображення в роботах Т. Байбари, Н. Бібік, О. Біди, Н. Борисенко, А. Бродовської, К. Волохатої, М. Галатюк, К. Гуз, П. Завітаєва, В. Ільченко, Н. Коваль, Г. Ковальчук, М. Коновальчук, Ю. Лінник, Л. Нарочної, С. Науменко, М. Скаткіна, С. Собакар та ін. Результати досліджень вчених дозволили визначити і узагальнити сутність природознавчої компетентності майбутнього вчителя початкових класів, яку ми розуміємо як складне, інтегральне, особистісне утворення, яке включає здатність та усвідомлену готовність вивчати й розв’язувати питання, пов’язані з природничою освітою, нести персональну відповідальність в організації інтегрованої навчальної діяльності здобувачів освіти початкової школи. У дослідженні визначено та охарактеризовано складові компоненти природознавчої компетентності вчителя початкових класів: мотиваційноціннісний, когнітивний, діяльнісний та рефлексивний. До кожного з компонентів сформульовано критерії, показники, відповідно до яких виокремлено рівні сформованості природознавчої компетентності здобувачів вищої освіти. The modern educational paradigm creates a new path for the training of future primary school teachers. Moreover, the epidemiological situation in the country and the world, due to the spread of coronavirus infection, requires the creation of secure conditions for the organization of the educational process and the implementation of E-learning. Therefore, the issue is not only the quality of the training of educational specialists, but also the creation of appropriate conditions that would continuously provide educational needs for students during the professional training of future primary school teachers in higher education institutions. As part of our research, we consider the natural science competence of future primary school teachers and the conditions for its effective formation in higher education. Informatization of the society, which has become a peremptory character, and modernization of the system of professional training of future primary school teachers have actualized the information and resource support for the process of teacher development in the educational sphere of professional training and, accordingly, a new scientific and methodological approach to organizing the formation of future primary school teachers’ natural science competence. The issue of formation of the future primary school teachers’ natural science competence was reflected in the works of T. Baibara, N. Bibik, O. Bida, N.Borisenko, A. Brodovska, K. Volokhata, M. Galatyuk, K. Guz, P. Zavitaeva, V.Ilchenko, N. Koval, G. Kovalchuk, M. Konovalchuk, Y. Linnyk, L. Narochnaya, S. Naumenko, M. Skatkina, S. Sobakar and others. The results of the research allowed us to identify and generalize the essence and content of natural science competence of primary school teachers, which we understand as a complex, integrative, personal creation, which includes a system of personal natural and methodological knowledge, skills and abilities to organize students' learning activities in natural science lessons. It is based on a certain experience, positive attitudes, understanding of motives and needs in this activity and is realized in the educational process. The criteria aimed at determining the proficiency levels of the natural science competence of primary school teachers: motivational-value, cognitive, activity and reflexive. The mentioned criteria and relevant indicators have made it possible to characterize the proficiency levels of natural science competence of higher education students.
ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА
(2021) Макаренко, С. М.
Дисертацію присвячено науковому обґрунтуванню та розробленню теоретико-методологічних засад, науково-методичних і практичних рекомендацій щодо формування інноваційної стратегії розвитку промислового підприємства. Встановлено, що стратегічне управління є одним із найважливіших засобів забезпечення успішного функціонування суб’єкта господарювання у динамічному конкурентному середовищі, засобом його оперативної адаптації до змін. Відсутність стратегічного бачення, місії і цільової спрямованості розвитку підприємства, можливості визначити рівень впливу зовнішнього та внутрішнього бізнес-оточення й розробити адекватну реакцію на нього, а також здатності адаптуватися й активно впливати на зазначене середовище, призводить до безперспективного функціонування значної кількості суб’єктів господарювання.
БАХІАНСТВО ЯК УСТАНОВКА КОМПОЗИТОРСЬКОЇ ТА ВИКОНАВСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ XIX-XX СТОРІЧ
(2010) Чехуніна, А. О.; Чехунина, А. А.; Chekhuninа, A. O.
Дисертація присвячена дослідженню феномена бахіанства в професійному музичному мистецтві ХІХ-ХХ сторіч. Усвідомлення бахіанства як творчої установки композитора і виконавця побудовано на теоретичних підвалинах психологічної концепції установки, розробленої Д. Узнадзе. Подання про установку екстраполюються у сферу музичної професійної діяльності, відзначається психологічно настановний зміст звернення музикантів до тих чи інших типологічних показників музики Й.С.Баха. Спрямованість на моделювання в авторській стилістиці ознак мистецтва Й.С. Баха, яка втілена, зокрема, застосуванням композиційних принципів ДТК, кантати або пасіона, фуги як ключової архітектонічної та фактурної якості, інструментального лінеаризму як символу високої риторики музики німецького майстра – визначається як бахіанство, в узгодження з термінологічною практикою, що затвердилася у професійному середовищі (на кшталт «моцартіанства», «бетховеніанства»). Дисертация посвящена осмыслению феномена бахианства в профессиональном музыкальном творчестве ХІХ-ХХ столетий. Проблема бахианства, заявленная в работе, содержит дифференцированный взгляд на эпохи ХІХ и ХХ веков, разделяемые как последнее столетие Нового времени и начало Новейшей истории. Рассмотрение бахианства как творческой установки композитора и исполнителя построено на теоретических подходах психологической концепции установки, разработанной Д. Узнадзе. Транспонирование указанных представлений в сферу музыкальной профессиональной деятельности определяет выход на психологически установочный смысл обращения музыканта к тем или иным типологическим показателям, независимо от того, являются они абстракциями теоретических постулатов либо воспринимаемыми в изустном сообщении сведениями о типологиях школ, навыков, стилистических предпочтений и т.п. Направленность на моделирование в авторской стилистике признаков искусства И.С. Баха, которая воплощается в применении композиционных принципов ХТК, кантаты или пассиона, фуги как ключевого архитектонического и фактурного качества, инструментального линеаризма как символа высокой риторики музыки немецкого мастера — определяется как бахианство, согласно с утвердившейся в профессинальной среде терминологической практикой (например: «моцартианство», «бетховенианство»). Материалом исследования являются вокальный цикл Ф. Шуберта «Лебединая песня», опера Р. Вагнера «Тристан и Изольда», произведения Ф. Мендельсона, И. Брамса, С. Франка, кантата К. Орфа «Carmina Burana», оратория А. Козаренко «Страсти Господа нашего Исуса Христа», «Страсти по Матфею» Тан Дуна, «Страсти по Иоанну» С. Губайдулиной, «Страсти по Марку» О. Голихова, режиссерско-дирижерская интерпретация Е. Колобовым первой редакции оперы «Евгений Онегин» П. Чайковского, исполнительские решения Г. Караяна, Г. Гульда, М. Аргерих. Разнообразие выбранных материалов по жанровым и стилевым показателям обусловлено идеей выявления баховского архетипа в музыкальном искусстве разных эпох и стилей, что демонстрирует индивидуальные творческие установки на осознанное бахианство, объединяющиеся в общее русло установки коллективного субъекта музыкального творчества. Дисертация посвящена осмыслению феномена бахианства в профессиональном музыкальном творчестве ХІХ-ХХ столетий. Проблема бахианства, заявленная в работе, содержит дифференцированный взгляд на эпохи ХІХ и ХХ веков, разделяемые как последнее столетие Нового времени и начало Новейшей истории. Рассмотрение бахианства как творческой установки композитора и исполнителя построено на теоретических подходах психологической концепции установки, разработанной Д. Узнадзе. Транспонирование указанных представлений в сферу музыкальной профессиональной деятельности определяет выход на психологически установочный смысл обращения музыканта к тем или иным типологическим показателям, независимо от того, являются они абстракциями теоретических постулатов либо воспринимаемыми в изустном сообщении сведениями о типологиях школ, навыков, стилистических предпочтений и т.п. Направленность на моделирование в авторской стилистике признаков искусства И.С. Баха, которая воплощается в применении композиционных принципов ХТК, кантаты или пассиона, фуги как ключевого архитектонического и фактурного качества, инструментального линеаризма как символа высокой риторики музыки немецкого мастера — определяется как бахианство, согласно с утвердившейся в профессинальной среде терминологической практикой (например: «моцартианство», «бетховенианство»). Материалом исследования являются вокальный цикл Ф. Шуберта «Лебединая песня», опера Р. Вагнера «Тристан и Изольда», произведения Ф. Мендельсона, И. Брамса, С. Франка, кантата К. Орфа «Carmina Burana», оратория А. Козаренко «Страсти Господа нашего Исуса Христа», «Страсти по Матфею» Тан Дуна, «Страсти по Иоанну» С. Губайдулиной, «Страсти по Марку» О. Голихова, режиссерско-дирижерская интерпретация Е. Колобовым первой редакции оперы «Евгений Онегин» П. Чайковского, исполнительские решения Г. Караяна, Г. Гульда, М. Аргерих. Разнообразие выбранных материалов по жанровым и стилевым показателям обусловлено идеей выявления баховского архетипа в музыкальном искусстве разных эпох и стилей, что демонстрирует индивидуальные творческие установки на осознанное бахианство, объединяющиеся в общее русло установки коллективного субъекта музыкального творчества. The dissertation on the competition of scientific degree of the candidate of art-criticism on a speciality 17.00.03 – Musical art. – Odessa State A. V. Nezhdanova Musical Academy. – Odessa, 2010. The dissertation is devoted to the awareness of the Bachianstvo phenomenon (bach’s tradition) in professional musical art of the XIX-XX centuries. The investigation of the bachianstvo (bach’s tradition) as a creative set of a composer and a performer is based on the theoretical backgrounds of the psychological set concept, worked out by D. Uznadze. The presentation of a set is transported to the area of professional music activity, the appeal of the musicians to the different typological musical features of Bach is denoted by a psychologically directive content. The focus on modeling the art positions of Bach in author's style by means of following the composition principles of GTK, саntаtа or pasion or using fugue as a key architectonic and texture quality, joint use of instrumental linearism as a symbol of high music rhetoric of a German master is defined as “bachianstvo” (bach’s tradition) in solidarity with the terminological practice that is established in the professional environment (“Mozartianstvo”, “Beethovenianstvo” etc.)

ДИСЕРТАЦІЇ ТА АВТОРЕФЕРАТИ

Browse

Filters

Settings

Sort By

Results per page

Search Results