ДИСЕРТАЦІЇ ТА АВТОРЕФЕРАТИ
Permanent URI for this communityhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/8097
Browse
76 results
Search Results
Item НЕЗАКОННА ЕКСПЛУАТАЦІЯ ЛЮДИНИ : ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА КОМПАРАТИВІСТИКИ(2025) Бухтоярова, В. В.; Bukhtoiarova, V. V.Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 08 «Право» за спеціальністю 081 «Право». Херсонський державний університет, Івано-Франківськ, 2025. У дисертаційному дослідженні проведено комплексний історико- правовий огляд становлення кримінально-правової заборони експлуатації людини в європейському правовому просторі та визначено її безпосередній вплив на формування змісту кримінального законодавства України. Обґрунтовано, що положення чинного Кримінального кодексу України є похідними не лише від усталених міжнародних стандартів у сфері прав людини, а й від глибинних гуманістичних засад континентальної правової традиції, яка інституціоналізувалася у поствоєнній Європі внаслідок реакції на масові злочини тоталітарних режимів, системне поневолення людей, примусову працю та геноцид. Доведено, що сучасне кримінальне законодавство України не забезпечує належного правового охоплення новітніх форм експлуатації людини, які виникають в умовах міжнародного збройного конфлікту, у ситуаціях правового вакууму на тимчасово окупованих територіях, а також у зв’язку з масштабними депортаціями та системною ізоляцією цивільного населення. Встановлено, що чинні кримінально-правові конструкції здебільшого відтворюють універсальні моделі, які не враховують особливості гібридного насильства, структурної вразливості жертв та новітніх способів посягання на людську гідність у контексті сучасних збройних конфліктів. У межах дисертаційного дослідження вперше запропоновано модель відмежування «законної» та «незаконної» експлуатації в кримінально-правовому дискурсі. Сформульовано нове тлумачення понять «усвідомлена згода», «інформована згода» та «добровільна згода» у площині кримінального права з урахуванням стандартів Європейського суду з прав людини, актів міжнародного гуманітарного права та рекомендацій спеціалізованих механізмів Організації Об’єднаних Націй. Доведено, що формальна згода особи на вчинення дій, які мають ознаки експлуатації, не може визнаватися юридично релевантним у випадках системного тиску, соціально-економічної уразливості або перебування під контролем сторін, які беруть участь у веденні збройного конфлікту. Вперше в українській юридичній науці сформульовано поняття «кіберексплуатація людини» як окремої форми кримінально караного діяння, що реалізується з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, включно з технологіями штучного інтелекту, та спрямоване на поневолення особи, встановлення над нею контролю, приниження її гідності або втягнення в діяльність, вигідну для правопорушника. Обґрунтовано, що в умовах цифровізації соціального простору, зростання впливу алгоритмізованих систем і платформ на поведінку особи, класичні норми кримінального права виявляються недостатніми для ефективного реагування на новітні форми експлуатації. Проведений аналіз чинного Кримінального кодексу України засвідчив відсутність належної нормативної конструкції, що дозволяла б кримінально- правовими засобами протидіяти явищу кіберексплуатації. Наявні норми, зокрема стаття 149 «Торгівля людьми» та стаття 154 «Примушування до вступу в статевий зв'язок», охоплюють лише частину можливих проявів експлуатації у фізичному чи психосоціальному вимірах, не враховуючи специфіки віртуального середовища, опосередкованого цифровими технологіями. На цій підставі в дисертації запропоновано виділення кіберексплуатації як самостійного складу кримінального правопорушення, що вимагає криміналізації в межах Особливої частини кримінального кодексу України. Вперше розроблено цілісну типологію кіберексплуатації за низкою змістовних критеріїв, таких як: 1) мета впливу (економічна вигода, контроль, репутаційне знищення, примус до певної поведінки); 2) характер контролю (безперервне спостереження, втручання у цифрову ідентичність, блокування ресурсів); 3) цифрове середовище впливу (соціальні мережі, платформи обміну повідомленнями, генератори глибоких фейків, штучний інтелект, хмарні сховища тощо). Дана класифікація дозволяє не лише структурувати явище кіберексплуатації, а й сформувати основу для доктринального осмислення кваліфікаційних ознак відповідного складу кримінального правопорушення. Особливу увагу приділено визначенню меж кіберексплуатації у відношенні до суміжних складів кримінальних правопорушень, таких як порушення недоторканності приватного життя, втручання в особисту електронну інформацію, порушення конфіденційності листування, втягнення у злочинну діяльність тощо. Проведене відмежування ґрунтується на визначенні самостійного об’єкта посягання – цифрової автономії особи, що поєднується з впливом на її волю в умовах структурної нерівності або цифрової уразливості. Запропоновано вважати кваліфікуючими ознаками кіберексплуатації: використання інформаційно-комунікаційних технологій як головного інструменту впливу; спрямованість діяння на поневолення особи або втручання у її цифрову свободу; наявність економічної, репутаційної або сексуальної вигоди правопорушника; а також зловживання вразливим станом жертви, включаючи її цифрову недосвідченість, залежність або психологічну нестабільність. Указана авторська правова модель передбачає внесення до Кримінального кодексу України окремої статті «Кіберексплуатація людини», в якій зазначається, що кримінально караними є дії, вчинені з метою експлуатації особи в цифровому середовищі шляхом шантажу, маніпуляцій, поширення компрометуючої інформації, втручання в особисте цифрове життя, створення психологічної залежності або інших дій, які спрямовані на отримання вигоди чи встановлення контролю над поведінкою особи. Такий підхід відображає новітні виклики цифрової ери та відповідає тенденціям міжнародного права, зокрема Рекомендації CM/Rec(2019)1 Ради Європи щодо запобігання та боротьби з насильством у цифровому середовищі, а також резолюціям ООН у сфері захисту прав людини в умовах цифровізації. Також у межах дисертаційного дослідження вперше запропоновано розширене тлумачення використання особи у збройному конфлікті як форми експлуатаційного впливу, що виходить за межі класичних уявлень про безпосередню участь у бойових діях. Залучення цивільних осіб, включно з дітьми, до виконання воєнної, адміністративної, інформаційної чи допоміжної діяльності у зоні збройного конфлікту, навіть за відсутності фізичного примусу чи погроз, має розглядатися як кримінально каране використання уразливого стану потерпілого та порушення його гідності. Такий підхід ґрунтується на положеннях міжнародних правових актів, зокрема Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (ст. 8), Женевських конвенцій 1949 року, Факультативного протоколу до Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах, а також практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення заборони примусової праці, катувань, приниження гідності та втручання у життя особи в контексті збройного протистояння. Обґрунтовано, що чинна редакція статті 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів і звичаїв війни» не охоплює всіх форм поведінки, що за своєю суттю є неузгодженням з нормами міжнародного гуманітарного права та прав людини. Зокрема, залишаються поза межами кримінальної відповідальності дії, пов’язані з експлуатаційною мобілізацією цивільних осіб до логістичного обслуговування армії окупанта, участю у пропагандистських кампаніях, поширенні ідеологічних наративів, примусовому виконанні адміністративних функцій або обслуговуванні незаконних квазівоєнних структур. Такі дії не відповідають ознакам воєнного злочину у вузькому значенні, проте порушують основоположні принципи гуманітарного захисту осіб у збройному конфлікті. Щодо посиленого захисту прав дітей в умовах воєнного стану, у дисертації вперше запропоновано криміналізацію нового складу злочину через ухвалення спеціальної норми, що передбачатиме кримінальну відповідальність за вербування, мобілізацію або використання дітей, які не досягли п’ятнадцятирічного віку, у збройних силах або для участі в бойових діях. Зміст такої норми має включати діяння, що полягають у втягненні дітей до забезпечення функціонування збройних формувань шляхом логістики, забезпечення матеріального ресурсу, інформаційної чи психологічної обробки, примусового сприяння розміщенню військ, виконання охоронних функцій тощо. На основі цього запропоновано авторське визначення поняття «використання особи у збройному конфлікті» як самостійної кримінально-правової категорії, що не зводиться до пособництва, співучасті чи складу воєнного злочину, а охоплює системну експлуатацію соціальної, правової або фізичної уразливості особи в умовах правового вакууму або окупації. У межах даного підходу вперше окреслено контекстуальну модель розмежування між загальнокримінальними правопорушеннями та воєнними діяннями. Вона ґрунтується на аналізі низки факторів: наявність міжнародного або неміжнародного збройного конфлікту, фактичний статус території (окупована, анексована, тимчасово непідконтрольна), структурна нерівність сторін, правовий вакуум та специфіка примусового залучення осіб до воєнних процесів. Така модель дозволяє більш точно ідентифікувати відповідальність за діяння, що хоча й не мають ознак безпосереднього насильства, проте порушують фундаментальні принципи поваги до людської гідності та заборони експлуатації в умовах конфлікту. Така модель криміналізації використання особи, зокрема дітей віком до п’ятнадцяти років, у збройному конфлікті не лише усуває існуючі проґалини в національному законодавстві, але й забезпечує його адаптацію до міжнародних стандартів захисту прав людини в умовах збройного протистояння. Запропонований підхід має стати основою для створення окремої статті у Кримінальному кодексі України та використовуватись у подальшому для кваліфікації діянь, що становлять приховану форму примусу і є несумісними з гуманістичними принципами міжнародного права. У завершальному розділі дисертаційного дослідження вперше здійснено всебічний компаративний аналіз кримінального законодавства України, Литовської Республіки та Республіки Польща у сфері протидії експлуатації людини. Дослідженням охоплено ключові законодавчі моделі, що регламентують кримінальну відповідальність за різні форми експлуатації: трудову, сексуальну, воєнну та цифрову – з акцентом на ідентифікацію змістовних відмінностей у конструкціях складу кримінального правопорушення, формулюваннях об’єктивної та суб’єктивної сторін, а також на термінологічному рівні опису понять, пов’язаних із поневоленням людини. Уперше на рівні дисертаційного аналізу аргументовано, що законодавства Литви та Польщі містять норми, які прямо імплементують положення міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права, зокрема положення Римського Статуту Міжнародного кримінального суду та Женевських конвенцій, що надає цим системам більшої гнучкості у реагуванні на злочини експлуатаційного характеру в умовах збройного конфлікту. На підставі проведеного порівняння сформульовано низку авторських пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства України. Зокрема вперше запропоновано авторську модель узгодження кримінального законодавства України з положеннями міжнародного гуманітарного права, адаптовану до умов триваючого збройного конфлікту. Суть цієї моделі полягає у впровадженні спеціального підходу до кваліфікації діянь, вчинених на тимчасово окупованих територіях або за участю осіб, що перебувають у стані фактичної несвободи (депортовані, примусово мобілізовані, затримані цивільні). Згідно з запропонованим підходом, такі дії мають оцінюватися крізь призму складів воєнних злочинів, визначених у статті 8 Римського Статуту, з урахуванням контекстуальної ознаки збройного конфлікту, спеціального статусу потерпілої особи, а також форм примусу, що не обов’язково виявляються у фізичному впливі, але ґрунтуються на правовій або соціальній уразливості жертви. У цьому контексті також розроблено концепцію транснаціонального співробітництва у сфері протидії експлуатації людини як механізму реалізації зобов’язань України у рамках міжнародного кримінального права. Пропонується укладення двосторонніх міжурядових угод з країнами Євросоюзу про спільне розслідування міжнародних злочинів, у тому числі тих, що мають транскордонний характер. З цією метою передбачається активне залучення ресурсів платформи Eurojust – європейського агентства з координації дій між прокуратурами та судами держав-членів Європейського Союзу, а також Інтерполу для документування, фіксації та переслідування злочинів експлуатаційного характеру, вчинених у міжнародному просторі. Завдяки поєднанню історичного, порівняльно-правового, кримінологічного та міжнародно-правового підходів створено цілісну систему, яка дозволяє переосмислити роль кримінального права в контексті експлуатації людини, що забезпечує новий рівень наукової інтеграції українського правознавства в міжнародну доктрину захисту особистості. Шляхом інтеграції історико-правового, порівняльно-правового, кримінологічного та міжнародно-правового підходів у межах дисертаційного дослідження сформовано теоретико-правову конструкцію, яка дозволяє комплексно переосмислити функціональну роль кримінального права в контексті збройного конфлікту, системної експлуатації людини та трансформації форм поневолення в умовах сучасної гібридної війни. Здійснений аналіз не лише відображає сучасний стан кримінально-правової науки, але й виводить українське правознавство на рівень конструктивного наукового включення в міжнародну доктрину захисту прав, свобод і гідності особистості. Дисертація становить цілісну авторську концепцію кримінально-правової протидії експлуатації людини в умовах збройного конфлікту, яка є новою для української юридичної науки та не має прямих аналогів у попередніх наукових напрацюваннях. У межах цієї концепції запропоновано оригінальні правові підходи, понятійні дефініції, методологічні принципи та структурні рішення, спрямовані на подолання нормативної фрагментації у сфері регулювання правопорушень, пов’язаних з експлуатацією людини. Запропоновані положення не лише розширюють змістовне поле наукового розуміння феномену експлуатації, але й формують концептуальну та нормативну базу для реформування кримінального законодавства, модернізації кваліфікаційних підходів, розробки спеціалізованих методик розслідування, впровадження новітніх алгоритмів слідчої, прокурорської та судової діяльності. Крім того, результати дослідження спрямовані на підвищення відповідності національного кримінального права міжнародно-правовим стандартам, зокрема практиці Європейського суду з прав людини та юриспруденції Міжнародного кримінального суду. Імплементація запропонованих положень має знизити ризики визнання порушень міжнародних зобов’язань України, зміцнити правову позицію держави на міжнародній арені та сприяти утвердженню принципів верховенства права у сфері захисту особистості в умовах збройної агресії та окупації. This dissertation presents a comprehensive historical and legal review of the formation of criminal law prohibitions against human exploitation within the European legal space and identifies their direct influence on the development of the criminal legislation of Ukraine. It is substantiated that the provisions of the current Criminal Code of Ukraine are derived not only from established international human rights standards but also from the profound humanitarian foundations of the continental legal tradition, which institutionalized in post-war Europe in response to the mass crimes of totalitarian regimes, systemic enslavement of people, forced labor, and genocide. It is demonstrated that the modern criminal legislation of Ukraine does not adequately cover the newest forms of human exploitation arising during international armed conflicts, in situations of legal vacuum in temporarily occupied territories, as well as in connection with large-scale deportations and systemic isolation of civilians. It is established that the current criminal law constructions predominantly replicate universal models, without taking into account the specifics of hybrid violence, structural vulnerability of victims, and new methods of infringing human dignity in the context of contemporary armed conflicts. Within the framework of this dissertation, a model for distinguishing between "lawful" and "unlawful" exploitation in criminal law discourse is proposed for the first time. New interpretations of the concepts of "conscious consent," "informed consent," and "voluntary consent" are formulated, considering the standards of the European Court of Human Rights, instruments of international humanitarian law, and recommendations of specialized UN mechanisms. It is proven that formal consent to actions with characteristics of exploitation cannot be considered legally relevant in cases of systemic pressure, socio-economic vulnerability, or control by parties involved in armed conflict. For the first time in Ukrainian legal science, the notion of "cyber exploitation of human beings" is introduced as a distinct form of criminal offense carried out through information and communication technologies, including artificial intelligence, aimed at subjugating an individual, establishing control over them, humiliating their dignity, or coercing into behavior beneficial to the perpetrator. It is argued that in the era of digitalization and algorithmic governance, classical norms of criminal law are insufficient for addressing these emerging threats. An analysis of the current Criminal Code of Ukraine reveals the absence of a normative framework capable of effectively countering cyber exploitation. Existing articles, such as Article 149 ("Human trafficking") and Article 154 ("Compulsion to sexual intercourse"), only partially address physical or psychosocial manifestations of exploitation and do not consider the specifics of digital environments mediated by technological platforms. Therefore, the dissertation proposes the identification of cyber exploitation as an independent criminal offense requiring criminalization within the Special Part of the Criminal Code of Ukraine. For the first time, a comprehensive typology of cyber exploitation has been developed based on several substantive criteria: 1) purpose of influence (economic gain, control, reputational destruction, coercion into certain behavior); 2) nature of control (continuous surveillance, interference with digital identity, resource blockage); and 3) digital environment (social networks, messaging platforms, deepfake generators, artificial intelligence, cloud storage, etc.). This classification enables both the structuring of the phenomenon and the conceptual foundation for defining qualifying elements of the offense. Special attention is given to the differentiation of cyber exploitation from related criminal offenses, such as violations of privacy, intrusion into electronic personal information, and unlawful influence on digital behavior. It is proposed to define the object of cyber exploitation as the digital autonomy of the individual, coupled with influence on their will under conditions of structural inequality or digital vulnerability. The author's legal model envisages the introduction of a separate article in the Criminal Code of Ukraine titled "Cyber Exploitation of Human Beings," criminalizing actions aimed at exploiting individuals in the digital space through blackmail, manipulation, dissemination of compromising information, invasion of digital privacy, or the creation of psychological dependence for the perpetrator’s gain. Furthermore, within the dissertation, an expanded definition of the use of individuals during armed conflicts as a form of exploitation is proposed. It covers not only direct involvement in combat but also administrative, informational, and auxiliary activities serving military operations, even in the absence of overt coercion. It is argued that the current wording of Article 438 of the Criminal Code of Ukraine ("Violation of the Laws and Customs of War") fails to comprehensively address behaviors inconsistent with international humanitarian law, including exploitative mobilization of civilians for military support, propaganda activities, and the operation of pseudo-military structures under occupation. Regarding the protection of children's rights during wartime, a new criminal offense is proposed for the recruitment, mobilization, or use of children under fifteen years of age in armed forces or for participation in hostilities. This proposal reflects the need to adapt Ukrainian legislation to the standards set by the Rome Statute of the International Criminal Court, the Geneva Conventions, and UN conventions protecting children's rights in armed conflict. Within this approach, a contextual model for distinguishing between general criminal offenses and war crimes is formulated, considering factors such as the existence of an armed conflict, the status of territories, structural inequality, legal vacuums, and forms of coercion beyond mere physical violence. The proposed framework not only fills gaps in Ukrainian criminal legislation but also aligns it with international standards for the protection of human rights during armed conflict. It is intended to serve as the basis for creating a separate article in the Criminal Code and a conceptual framework for qualifying hidden forms of coercion inconsistent with humanitarian principles. In the final part of the dissertation, a comprehensive comparative analysis of the criminal legislation of Ukraine, Lithuania, and Poland regarding combating human exploitation is conducted for the first time. The study identifies differences in the structure of criminal offenses, the object and subject matter of offenses, and the terminological articulation of exploitation-related concepts. Based on this comparative study, a model for aligning Ukraine's criminal law with international humanitarian law standards is proposed. The model emphasizes the evaluation of offenses committed on temporarily occupied territories or involving persons in situations of factual captivity through the lens of war crimes as defined by Article 8 of the Rome Statute. The dissertation also develops a concept of transnational cooperation for combating human exploitation through bilateral agreements and leveraging Eurojust and Interpol mechanisms to address crimes of a transboundary nature. Through the integration of historical, comparative, criminological, and international legal approaches, the dissertation forms a theoretical and legal framework that redefines the functional role of criminal law in the context of human exploitation during hybrid warfare. This contributes to the advancement of Ukrainian legal science towards deeper integration into the international doctrine of human rights protection. The dissertation presents an original conceptual model of criminal law response to human exploitation during armed conflict, offering doctrinal innovations, terminological definitions, methodological principles, and structural solutions aimed at overcoming regulatory fragmentation and modernizing the criminal law system. The proposed framework also aims to enhance Ukraine’s compliance with international legal standards, including the jurisprudence of the European Court of Human Rights and the International Criminal Court, thereby strengthening the state's position on the international stage and reinforcing the rule of law in the protection of human dignity during war and occupation.Item РОЗРОБЛЕННЯ АВТОМАТИЗОВАНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ ДЛЯ ГЕНЕРАЦІЇ ПЕРСОНАЛІЗОВАНИХ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПОРТФЕЛІВ(2025) Савченко, С. О.Дисертаційну роботу присвячено вирішенню актуальної науково-практичної задачі розроблення автоматизованої інформаційної системи фінансового консультування, призначеної для генерації персоналізованих інвестиційних портфелів. Актуальність обраної тематики пояснюється необхідністю забезпечення доступних та ефективних фінансових консультацій широкому колу користувачів, зокрема у контексті високої інфляції та обмеженої ефективності традиційних способів заощадження, таких як банківські депозити. У вступі до роботи розкрито актуальність теми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження. Зазначено, що сучасні системи автоматизованого фінансового консультування (Robo-Advisors) набувають популярності завдяки доступності, зручності використання, низькому порогу входу та можливості налаштування персоналізованих параметрів інвестиційних портфелів. Перший розділ дисертації присвячено аналізу сучасних досліджень за темою дисертаційної роботи та існуючих підходів у сферах автоматизованих систем фінансового консультування та застосуванню засобів машинного навчання у фінансовій галузі. Доведено актуальність застосування методів і алгоритмів машинного навчання, зокрема нейронних мереж LSTM, для прогнозування ціни фінансових інструментів. Проаналізовано переваги поєднання класичної теорії Марковіца з сучасними методами машинного навчання, що дозволяє значно підвищити ефективність інвестиційних рішень. Також у першому розділі висвітлюються проблеми, з якими можуть зіштовхнутися інвестори-початківці. Зазначено важливість психологічних аспектів і врахування індивідуальних особливостей інвесторів. Другий розділ присвячено обґрунтуванню методологічних підходів до задач прогнозування цін на фінансові інструменти, побудови початкового інвестиційного портфелю та його подальшому ребалансуванні. Також в другому розділі представлено розроблену архітектуру системи фінансового консультування, яка передбачає використання мікросервісної архітектури. Описано модулі прогнозування цін фінансових інструментів, формування та ребалансування портфелів, а також можливості взаємодії з користувачами через месенджери. Детально обґрунтовано використання моделі Марковіца та моделей прогнозування на основі множинної лінійної регресії та нейронних мереж LSTM. Також описано модель забезпечення постійного рівня споживання за допомогою алгоритму, що дозволяє визначити оптимальний розподіл заощаджень для інвесторів. Третій розділ присвячений експериментальному тестуванню запропонованих методів та алгоритмів. Проведені дослідження показали високу ефективність LSTM-мереж для прогнозування валютних пар з похибкою менше 0,5%. Алгоритм множинної лінійної регресії продемонстрував високу ефективність прогнозування ціни закриття для усіх типів активів, що розглядаються в дослідженні. Порівняльний аналіз різних методів формування інвестиційного портфелю показав перевагу використання прогнозних даних для зниження втрат інвестиційного портфеля у періоди ринкової нестабільності. Запропонований алгоритм ребалансування портфеля на основі фінансових індикаторів показав перевагу над традиційною стратегією «купи і тримай», забезпечуючи стабільність портфеля навіть у кризові періоди. У результаті дослідження створено практичне рішення у вигляді чат-бота, що дозволяє автоматично надавати персоналізовані фінансові рекомендації широкому колу користувачів без спеціальних фінансових знань. Реалізована система забезпечує високу безпеку персональних даних, зручність використання та можливість подальшого масштабування. Отримані теоретичні результати мають наукову новизну, яка полягає у поєднанні класичної портфельної теорії Марковіца з сучасними методами машинного навчання для підвищення якості інвестиційних портфелів. Також було експериментально доведено ефективність запропонованого автором алгоритму ребалансування інвестиційного портфелю, як під час економічного циклу зростання, так і в період глобальної рецесії. Практична значущість дослідження полягає у створенні окремих модулів автоматизованої системи фінансового консультування, які можуть бути впроваджені в повноцінний Robo-Advisor сервіс відповідно до розробленої архітектури. The dissertation is devoted to solving the relevant scientific and practical problem of developing an automated financial consulting information system to generate personalized investment portfolios. The relevance of the chosen topic is explained by the need to provide accessible and effective financial advice to a wide range of users, particularly in the context of high inflation and the limited effectiveness of traditional savings methods, such as bank deposits. The introduction reveals the topic's relevance and defines the study's purpose, objectives, object, subject, and methods. It is noted that modern automated financial advisory systems (Robo-Advisors) are gaining popularity due to their accessibility, ease of use, low entry threshold, and the ability to customize personalized parameters of investment portfolios. The first section of the dissertation is devoted to the analysis of current research on the topic of the study and existing approaches in the areas of automated financial advisory systems and the use of machine learning tools in the financial industry. The relevance of using machine learning methods, particularly LSTM neural networks, for forecasting the value of financial instruments is proved. The advantages of combining the classical Markowitz theory with modern machine learning methods are analyzed, which can significantly improve the efficiency of investment decisions. The first section also highlights the problems that novice investors may face. The importance of psychological aspects and considering individual investor characteristics is highlighted. The second section is devoted to substantiating methodological approaches to forecasting prices for financial instruments, building an initial investment portfolio, and its subsequent rebalancing. The second section also presents the developed architecture of the financial advisory system, which involves microservice architecture. The modules for forecasting the prices of financial instruments, forming and rebalancing portfolios, and the possibilities of interaction with users through messengers are described. The use of the Markowitz model and forecasting models based on multiple linear regression and LSTM neural networks is substantiated in detail. The study also describes a model for ensuring a constant level of consumption, which allows for determining the optimal distribution of savings for investors. The third section is devoted to experimental testing of the proposed methods and algorithms. The studies have shown the high efficiency of LSTM networks for forecasting currency pairs with an error of less than 0.5%. The multiple linear regression algorithm has demonstrated high efficiency in predicting the closing price for all types of assets considered in the study. A comparative analysis of different methods of investment portfolio formation has shown the advantage of using forecast data to reduce investment portfolio losses in times of market instability. The proposed algorithm of portfolio rebalancing based on financial indicators has shown an advantage over the traditional 'buy and hold' strategy, ensuring portfolio stability even in times of crisis. The study resulted in a practical solution: a chatbot that automatically provides personalized financial advice to a wide range of users without special financial knowledge. The implemented system ensures high security of personal data, ease of use, and the possibility of further scaling. The obtained theoretical results have a scientific novelty, combining the classical Markowitz portfolio theory with modern machine learning methods to improve the quality of investment portfolios. The algorithm's effectiveness for rebalancing an investment portfolio proposed by the author has been experimentally proven during the economic growth cycle and the global recession. The study's practical significance lies in creating individual modules of an automated financial advisory system that can be implemented in a full-fledged Robo-Advisor service per the developed architecture.Item СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЖИТТЄВИХ ЦІННОСТЕЙ ОСІБ З ОНКОЛОГІЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ(2025) Сергет, І. В.; Serhet, І.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 Психологія (05 Соціальні та поведінкові науки). – Херсонський державний університет МОН України, Херсон, 2025. Дисертацію присвячено дослідженню соціально-психологічних чинників трансформації життєвих цінностей осіб з онкологічними захворюваннями. У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи і сформульовано мету і завдання дослідження. Визначено, що об’єктом дослідження є трансформація життєвих цінностей осіб з онкологічними захворюваннями як соціально-психологічний феномен. Предметом дослідження є соціально-психологічні чинники трансформації життєвих цінностей осіб з онкологічними захворюваннями. Подано інформацію про наукову новизну і практичну цінність виконаних досліджень, зазначено особистий внесок здобувача, відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи і публікації. У дослідженні визначено основні наукові підходи до вивчення соціально-психологічних чинників трансформації життєвих цінностей осіб з онкологічними захворюваннями – прагматичний та феноменологічний, відповідно до яких трансформацію життєвих цінностей розглянуто, як чинник впливу на процес лікування через засвоєння продуктивних соціально-психологічних норм та цінностей, а також, констатовано можливість їх цілеспрямованого формування. Розглянуто типології трансформації життєвих цінностей у різних наукових парадигмах. Надано рекомендації психологічної допомоги, яка враховує особистісно-смисловий контекст, орієнтований на відновлення або переосмислення сенсу життя з наближенням до цілісного розуміння досвіду онкохворої людини, з урахуванням того, як змінюється її внутрішній світ під впливом психологічної кризи, соціального тиску та потреби у новому способі осмислення життя. Трансформацію життєвих цінностей осіб з онкологічними захворюваннями розглядаємо, як багатоаспектне та багаторівневе явище під впливом якого у хворих формується нова ідентичність у відповідності до цілей, цінностей, копінгів, що сприяє процесу лікування та одужання. Визначено, що трансформація життєвих цінностей осіб з онкологічними захворюваннями складається із стану особливостей ціннісної сфери індивіда та взаємозв’язків між параметрами ціннісної сфери і психологічними властивостями пацієнтів. Емпірично досліджено і обґрунтовано, що важке захворювання, наявність якого порушує біологічний та соціальний контекст, в якому розгортається життя людини, спричиняє трансформацію життєвих цінностей. Пацієнти онкологічного диспансеру зосереджені передусім на базових потребах (здоров’я, стосунки і підтримка близьких), матеріальній стабільності та збереженні життєвої активності. Інші цінності, пов’язані з позитивним психосоціальним функціонуванням особистості, втрачають значущість у порівнянні з потребами, які є критичними для подолання хвороби. На основі емпіричного дослідження з’ясовано, що онкологічне захворювання спричиняє трансформацію життєвих цінностей хворих – вибудовує вектор спрямованості цілей та засобів, сконцентрований на власному життєзабезпеченні. Цінності власного «Я» утворюють головний сенс у системі психологічної самоорганізації особистості, яка перебуває у травматичному стані переживання смертельно небезпечного захворювання. З’ясовано, що серед онкологічних хворих виявлено два підходи до оцінки власної здатності впливати на життя. Більша частина пацієнтів втрачає здатність контролювати події власного життя та схиляються до зовнішнього локусу контролю, менша частка пацієнтів демонструють переконаність у здатності впливати на події, відчувають відповідальність за свої дії та їх результати. Отримані переконливі свідчення впливу обмежень, спричинених хворобою, на смисложиттєві орієнтації пацієнтів. Явище втрати смисложиттєвих орієнтацій онкологічно хворими пацієнтами є поширеним та потребує відповідних психологічних втручань. Виявлено ступінь впливу хвороби на повсякденне життя пацієнтів, як значний або дуже негативний. Переживання пацієнтами руйнівного впливу хвороби на повсякденне життя виступає значущим чинником трансформації життєвих цінностей. Цей вплив лише частково пов’язаний з вибором життєвих цілей, але помітно впливає на вибір інструментальних цінностей. Пацієнти, які відчувають значний негативний вплив хвороби, порівняно більше цінують незалежність, але поряд із тим втрачають ресурси для підтримки власної автономності. На основі емпіричного дослідження з’ясовано, що більшість виявлених зв’язків є нелінійними. Це свідчить про складні механізми трансформації життєвих цінностей осіб із онкологічним захворюваннями, на які впливають чинники різної природи: фізіологічні, соціальні, психологічні, духовні. Рекомендації для пацієнтів повинні враховувати ступінь негативного впливу хвороби на їх життя, оскільки різний ступінь адаптації потребує індивідуального підходу. Виявлено, що чим більш виразними є складові смисложиттєвої орієнтованості особистості, тим більш виражене адаптивне ставлення до хвороби та менший ризик порушень адаптації. З’ясовано, що пацієнти найчастіше обирають стратегії подолання, орієнтовані на планування вирішення проблеми та збереження психологічного балансу (самоконтроль). Вони спрямовують значні зусилля на те, щоб придушити негативні емоції та думки. У важкі хвилини намагаються нікому не показувати свого справжнього стану. Важливим ресурсом для них є соціальна підтримка, що може полягати у наданні інформації, практичних діях, співчутті та розумінні, а також у зверненні за допомогою до фахівців. З’ясовано можливість передбачити виникнення у онкологічних хворих екзистенційних криз на основі знання визначених змінних-предикторів, а отже можливість запропонувати дієві психологічні втручання. Окреслено наукову новизну: теоретично та емпірично обґрунтовано продуктивність застосування діагностичних методів у сфері психологічної підтримки онкологічних пацієнтів, для аналізування соціально-психологічних чинників впливу на трансформацію життєвих цінностей для подальшого продуктивного впливу на психічне здоров’я та процес лікування; з’ясовано та описано особливості трансформації життєвих цінностей осіб із онкологічними захворюваннями; визначено особливості ціннісної сфери у осіб різного віку та статі; виявлено взаємозв’язки між параметрами ціннісної сфери та іншими психологічними властивостями пацієнтів: ставленням до хвороби, провідними стратегіями подолання труднощів, емоційним станом та особливостями мотивації. Подано практичне значення результатів дослідження, яке полягає у тому, що його основні положення і висновки можуть стати основою для розробки конкретних рекомендацій, які будуть застосовані у практичній психології для психологічної допомоги онкологічним хворим; для розробки програм психологічної допомоги спрямованої на підтримку здатності пацієнтами зберігати віру в себе, ставити цілі й знаходити сенс життя, формувати активні стратегії подолання хвороби; для розробки індивідуалізованих психологічних утручань для посилення конструктивних стратегій подолання, зокрема позитивної переоцінки труднощів, планування та віри у власні можливості як ключових стратегій подолання хвороби, а також у діагностичних, корекційних, розвивальних цілях. Отримали подальший розвиток уявлення про трансформацію життєвих цінностей осіб із онкологічними захворюваннями. Теоретичне значення результатів дослідження полягає у застосуванні системного підходу до вивчення трансформації життєвих цінностей та її впливу на процес лікування і одужання осіб з онкологічними захворюваннями. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розробці прикладних програм для роботи практичних психологів з онкологічними хворими у процесі лікування та на стадії ремісії. Dissertation for obtaining a degree of Doctor of Philosophy in the specialty 053 Psychology (05 Social and Behavioral Sciences). – Kherson State University of the Ministry of Education and Science of Ukraine, Kherson, 2025. The dissertation is devoted to the study of social and psychological factors of the life values transformation in individuals with oncological diseases. The introduction substantiates the relevance of the dissertation topic and formulates the aim and objectives of the research. It’s defined that the object of the research is the life values transformation in individuals with oncological diseases as social and psychological phenomenon. The subject of the research is the social and psychological factors of the transformation of life values in individuals with oncological diseases. The information about scientific novelty and the practical value of the performed research was submitted. Personal contribution of the applicant and the information on the approbation of the dissertation results and publications have been noted. The research identifies the main scientific approaches to study of the social and psychological factors of the transformation of life values in individuals with oncological diseases—pragmatic and phenomenological. According to these approaches, the transformation of life values is considered as a factor influencing the treatment process through the assimilation of productive social and psychological norms and values. Additionally, the possibility of their purposeful formation is acknowledged. The typologies of the transformation of life values in different scientific paradigms have been considered. Recommendations for psychological help have been provided, taking into account the personal and meaningful context aimed at restoring or reinterpreting the meaning of life, approaching a holistic understanding of the experience of a person with cancer. It considers how their inner world changes under the influence of psychological crisis, social pressure, and the need for a new way of comprehending life. The life values transformation in individuals with oncologic diseases we consider as the multi-aspect and multi-level phenomenon under which influence the new identity of patients is being formed according to the purposes, values, coping, which facilitates the process of treatment and recovery. It is defined that life values transformation in individuals with oncologic disease consists of condition of characteristics of the value sphere of an individual and the interrelations between the parameters of the value sphere and the psychological properties of patients. It has been empirically studied and substantiated that a severe illness, the presence of which disrupts the biological and social context in which a person's life unfolds, causes a transformation of life values. The patients of the oncological center are focused primarily on basic needs (health, relationships and support from loved ones), financial stability and keeping the life activity. The other values, connected with the positive psycho-socials functioning of the personality, loose the significance comparing to the needs which are crucial for overcoming the disease. Based on an empirical study, it has been established that oncological disease causes a transformation of patients' life values—it shapes the vector of goal orientation and means, concentrated on their own survival. The values of the individual 'self' form the core meaning within the system of psychological self-organization of a person who is in a traumatic state of experiencing a life-threatening illness. It has been established that among oncology patients, two approaches to assessing their ability to influence their life have been identified. The majority of the patients lose the ability to control events in their own lives and tend to adopt an external locus of control, while a smaller portion of patients demonstrate confidence in their ability to influence events, feeling responsible for their actions and their outcomes. Convincing evidence has been obtained regarding the impact of disease-related limitations on patients' life purpose orientations. The phenomenon of losing life-purpose orientations among oncology patients is widespread and requires appropriate psychological interventions. The degree of the disease’s impact on patients’ daily lives has been identified as significant or very negative. Patients' experience of the destructive effects of the disease on their daily life serves as a crucial factor in the transformation of their life values. This impact is only partially related to the choice of life goals but noticeably influences the selection of instrumental values. The patients who feel the significant negative influence of the disease comparably appreciate independence but along with that they lose the resources for support of their own autonomy. Based on empirical research, it has been determined that most of the identified connections are nonlinear. This is the evidence of the complex mechanisms of the transformation of life values in individuals with oncologic disease which are influenced by the factors of different nature such as physiological, social, psychological, spiritual. The recommendations for the patients should consider the degree of the negative impact of the disease on their life, because the degree of adaptation requires individual approach. It has been found out the more distinct purpose of life orientations of the personality are, the more pronounced adaptive attitude to the disease is and the less risk of adaptation disorders. It’s has been found that the patients are choosing the coping strategies more frequently which are oriented on the planning of problem solving and keeping the psychological balance (self-control). They direct their efforts to suppress the negative thoughts. In difficult moments patients try not to show anybody their real condition. The important resource for them is social support that may involve providing information, practical actions, compassion and understanding, and also appeal to the help of professionals. It has been determined that it is possible to predict the occurrence of existential crises in cancer patients based on knowledge of specific predictor variables, and therefore, to propose effective psychological interventions. The scientific novelty has been outlined: the productivity of applying diagnostic methods in the field of psychological support for oncology patients has been theoretically and empirically substantiated. These methods are used to analyze the social and psychological factors influencing the transformation of life values, aiming for a more productive impact on mental health and the treatment process. The study has identified and described the peculiarities of life value transformation in individuals with oncological diseases. Furthermore, the characteristics of the value sphere among individuals of different ages and gender have been determined. Connections between value parameters and other psychological attributes of patients—such as attitudes toward illness, leading coping strategies, emotional state, and motivational features—have also been revealed. The practical significance of the research results has been presented, highlighting that its main provisions and conclusions can serve as a foundation for developing specific recommendations to be applied in practical psychology for providing psychological support to oncology patients. This includes designing psychological assistance programs aimed at helping patients maintain self-belief, set goals, find meaning in life, and develop active strategies for overcoming illness. Additionally, the findings contribute to the creation of individualized psychological interventions to strengthen constructive coping strategies, particularly positive reevaluation of difficulties, planning, and fostering belief in one's abilities as key strategies for managing illness. These insights can also be utilized for diagnostic, corrective, and developmental purposes. The understanding of the transformation of life values in individuals with oncological diseases has been further developed. The theoretical significance of the research results lies in the application of a systematic approach to studying the transformation of life values and its impact on the treatment and recovery process of individuals with oncological diseases. The prospects for further research involve the development of applied programs for practical psychologists working with oncology patients during treatment and at the remission stage.Item КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОКАЗІОНАЛЬНИХ СКЛАДНИХ СЛІВ У ГАЗЕТНОМУ ДИСКУРСІ ПОЧАТКУ ХХІ СТОРІЧЧЯ(2025) Попкова, О. А.Комунікативно-прагматичний потенціал оказіональних складних слів у газетному дискурсі початку ХХІ сторіччя. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 035 Філологія (03 Гуманітарні науки). – Херсонський державний університет Міністерства освіти і науки України, Херсон, Івано-Франківськ, 2025. Дисертацію присвячено дослідженню складних слів-оказіоналізмів, зафіксованих у газетному дискурсі початку ХХІ сторіччя. Увагу сфокусовано на дериваційних, структурно-семантичних, формально-граматичних та комунікативно-прагматичних (функціонально-стилістичних, семантико- стилістичних) особливостях оказіональних складних слів у газетних текстах початку ХХІ сторіччя. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в лінгвоукраїністиці диференційовано оказіоналізми-складні слова обмеженої сфери породження та уживання як такі, що є носіями різних часових маркерів їх появи в узусі та закріплення в писемному газетному дискурсі перших десятиліть ХХІ ст. При цьому стверджено, що такі текстові одиниці є номінаціями, що поєднують два компоненти без видимих синтаксичних відносин (під час формально- граматичного аналізу застосовано структурно-граматичний підхід до характеристики мотивувальних основ з певними синтаксичними зв’язками – сурядним та підрядним), котрі зреалізовують не так логічне, як емоційно- образне сприйняття інформації. Дисертація є першим комплексним дослідженням комунікативно- прагматичних характеристик оказіональних складних слів на підставі їх структурно-семантичних, семантико-стилістичних, формально-граматичних і функціонально-стилістичних особливостей творення та уживання в сучасному газетному дискурсі. Комунікативно-прагматичний підхід до газетного дискурсу потрактовано широко з урахуванням його інформативності, інтенційності, впливу, які реалізуються за певних функціонально-семантичних навантажень конкретних текстових одиниць мови з урахуванням екстралінгвальних чинників. Вихідним стало положення про те, що центральна одиниця газетного дискурсу – текст (або застиглий дискурс), у якому актуалізовані певні лексико- семантичні складники відповідно до комунікативно-прагматичних завдань тексту як діалогічної єдності, яку моделюють «автор – деперсоналізований читач». Саме складні слова – оказіоналізми, які засвідчують активність продуктивних і непродуктивних моделей українського словотворення – беруть на себе важливу роль засобу і номінації, що привертає увагу читача, і засобу оцінки явищ, подій, осіб, і засобу експресивізації контексту. Побіжно вони виявляють креативність журналістів-медійників. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. У першому розділі «Теоретико-методологійні засади дослідження оказіональних складних слів у комунікативно-прагматичному аспекті» розкрито інтерпретації ключових понять «комунікація», «прагматика», «газетний дискурс». Окрему увагу звернено на комунікативно-прагматичні параметри функціонально-стильових різновидів мови, проаналізовано вплив екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників на розвиток мови та формування складних оказіоналізмів. Акцентовано на тлумаченні дефініцій понять «складне слово», «оказіоналізм», а також запропоновано власне тлумачення терміна «складне слово», «складний оказіоналізм», схарактеризовано параметри оказіональних складних слів, «потенційних» складних слів, складних неологізмів. Другий розділ «Сучасні тенденції творення оказіональних складних слів в українському газетному дискурсі початку ХХІ сторіччя» присвячено дослідженню активності оказіональних номінацій у сучасному газетному дискурсі, виявлено результативність моделей у творенні оказіональних іменників-композитів, серед яких переважають контамінація й аналогія. Встановлено, що основоскладання є ефективним способом творення складних оказіональних прикметників, серед яких переважають моделі на основі підрядного зв’язку, а менш продуктивними є оказіональні прикметники, що виникли на основі сурядного зв’язку. Констатовано, що переважна більшість оказіональних одиниць у медіатекстах досліджуваного періоду є стилістично маркованою із виразним експресивним та оцінним забарвленням. Увесь масив зафіксованих у газетному дискурсі початку ХХІ ст. оказіоналізмів-складних слів розподілено на дві групи за провідними актуальними для початку ХХІ ст. способами творення оказіональних складних лексем (композити та юкстапозити), здійснено дистрибуцію відповідних номінацій за лексико-тематичними групами, запропоновано семантизацію кожної лексичної одиниці, що в подальшому може прислужитися для створення словників активної лексики досліджуваного періоду. Наголошено на таких комунікативно-прагматичних особливостях творення та вживання досліджуваних лексем: (1) прагнення журналістів до оригінального висвітлення загальнодоступної інформації та її неочікуваної оцінки з метою привернення уваги читачів, що посилює комунікативно- прагматичні функції оказіоналізмів; (2) стилістичне увиразнення функцій номінацій особи-діяча, назв нових реалій чи суспільно-політичних, культурних процесів (цю функцію виконують оказіональні іменники); (3) актуалізація в оказіональних номінаціях-прикметниках широкого спектру відносно-якісних ознак осіб та реалій; (4) виразна соціальна конотація семантики іменникового і прикметникового оказіонального словотвору. У третьому розділі «Комунікативне навантаження та прагматика оказіональних складних слів в українському газетному дискурсі початку ХХІ сторіччя» диференційовано складні оказіоналізми з огляду на їх раціональність та ірраціональність, розмовність, просторічність, іронічність, зневажливість, епатажність тощо. Простежено, що в основу типологізації комунікативно-прагматичних функцій, реалізованих складними словами в сучасному українському газетному дискурсі, покладено властивості оказіоналізмів-складних слів транслювати негативні та позитивні цінності сучасного буття (раціональна оцінність номінацій). Розширено потрактування аналізованих лексем з комунікативно-прагматичними ознаками як носіїв ірраціональної оцінки, що мають два вектори реалізації: 1) номінації з емоційно-оцінним колоритом; 2) номінації, що позначають нереальні явища, предмети і под., які не можна збагнути розумом, не можна побачити в реальності (фактично міфоніми). Установлено, що прагматику стилістичних регістрів у семантиці оказіоналізмів репрезентували номінації із розмовною та книжною маркованістю, а також просторічні назви зі зневажливою, вульгаризованою, жаргонізованою експресією та іронічні найменування, спродуковані щодо вираження оцінки осіб за їхніми посадами, суспільними функціями тощо. Зауважено, що оказіоналізми-складні слова – це і назви з ознаками графічної капіталізації (мовна гра із виділенням семантично і стилістично навантажених основ як носіїв негативної актуалізації). Стилістична функція тих чи тих оказіоналізмів-складних слів увиразнена вживанням лапок. Встановлено, що частина залапкованих оказіоналізмів оформлена поза правилами і не відповідає принципам графічної норми української літературної мови щодо вживання лапок у власних і загальних назвах. Відзначено, що провідна прагматична функція оказіональних номінацій- складних слів, засвідчених у сучасному газетному дискурсі, пов’язана з реалізацією інтенції впливу, особливістю якої є орієнтація на персонологійність, тобто спрямування інформації до конкретного читача (стратегія взаємодії з читацькою аудиторією) і моделювання суспільної думки про конкретного політичного чи суспільного лідера, чиновника, учасника соціально-економічних, громадських рухів тощо. Отже, орієнтація на людину приватну також простежується щодо структурно-семантичних особливостей оказіональних номінацій. Засвідчено, що газетна інформативність має ознаки епатажності, зневажливо-іронічної, вульгарно-згрубілої оцінності частини засвідчених оказіональних слововживань. Практична цінність одержаних результатів зумовлена можливістю їх використання під час викладання курсів сучасної української літературної мови, зокрема зі словотвору, для створення спецкурсів із лінгвостилістики, лінгвоаналізу, прагмалінгвістики, теорії комунікації, теорії номінації, неології та лексикології української мови, для читання спецкурсів та спецсемінарів з дериватології, для написання курсових і кваліфікаційних робіт. Зафіксовані в ході дослідження лексичні інновації можуть прислужитися для укладання словників неологізмів, а також у науково-дослідній роботі студентів та аспірантів. Отже, дослідження оказіональних складних слів у газетному дискурсі початку ХХІ ст. дало змогу визначити основні тенденції творення новітніх номінацій, наслідування моделей словотворення європейських мов, окреслити комунікативно-прагматичне навантаження неолексем як складників суспільно- політичного словника мови української преси. Укладений індекс оказіоналізмів-складних слів засвідчив масив позасловникової лексики, що має переважно ознаки актуальної в сучасній мовній практиці. Communicative and Pragmatic Potential of Occasional Compound Words in Newspaper Discourse of the Early 21st Century. – Qualification research thesis submitted as a manuscript. Dissertation submitted for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 035 Philology (03 Humanities). – Kherson State University of the Ministry of Education and Science of Ukraine, Kherson, Ivano-Frankivsk, 2025. The dissertation deals with the study of occasional compound words recorded in newspaper discourse at the beginning of the 21st century. The research focuses on derivational, structural and semantic, formal and grammatical, communicative and pragmatic (functional and stylistic, semantic and stylistic) features of occasional compound words in the early 21st-century newspaper texts. The scientific novelty of the research is determined by the fact that, for the first time in Ukrainian linguistics, occasional compound words limited to a specific domain of origin and use have been differentiated as carriers of various temporal markers of their emergence in usage and consolidation in the written newspaper discourse of the early decades of the 21st century. It is asserted that such textual units function as nominations combining two components without explicit syntactic relations (in the course of formal and grammatical analysis, structural and grammatical approach is applied to characterize the motivational bases with certain syntactic relations – both coordinate and subordinate), which tend to realize not logical but rather emotionally figurative perception of information. The dissertation represents the first comprehensive study of the communicative and pragmatic characteristics of occasional compound words based on their structural and semantic, semantic and stylistic, formal and grammatical, functional and stylistic features of formation and usage in contemporary newspaper discourse. The communicative and pragmatic approach to newspaper discourse is interpreted broadly, taking into account its informativeness, intentionality and influence, which have been realized through certain functional and semantic loads of specific language units in texts, considering extralinguistic factors. The study starts with the premise that the central unit of newspaper discourse is the text (or “frozen” discourse), in which certain lexical and semantic components are actualized according to the communicative and pragmatic tasks of the text as a dialogical unity modeled by the “author – depersonalized reader”. It is the compound words – occasionalisms, which reflect the activity of both productive and non- productive models of Ukrainian word formation – that play an important role as a means of nomination, attracting the reader’s attention, as well as a tool for evaluating phenomena, events, individuals, and for expressing the context. Indirectly, they demonstrate the creativity of media journalists. The structure of the dissertation consists of an introduction, three chapters, general conclusions, a list of references and appendices. The first chapter “Theoretical and Methodological Foundations of the Study of Occasional Compound Words in the Communicative and Pragmatic Aspect” discusses the interpretations of key concepts such as “communication”, “pragmatics,” and “newspaper discourse”. Special attention has been given to communicative and pragmatic parameters of functional and stylistic varieties of language; the influence of extralinguistic and intralinguistic factors on language development and the formation of compound occasionalisms has been analyzed. Emphasis is placed on the interpretation of definitions of the concept “compound word”; an authorial interpretation of the term has been proposed, and the parameters of occasional compound words, “potential” compound words and complex neologisms have been characterized. The second chapter “Modern Trends in the Formation of Occasional Compound Words in Ukrainian Newspaper Discourse of the Early 21st Century” deals with the study of the activity of occasional nominations in contemporary newspaper discourse. The effectiveness of models in the formation of occasional compound nouns has been revealed, with contamination and analogy being the prevailing models. It has been established that compound word formation is an effective way to create complex occasional adjectives, most of which are based on subordinate relationships, while occasional adjectives formed using coordinate relationships are less productive. The study also concludes that the overwhelming majority of occasional units in the media texts of the researched period is stylistically marked with clear expressive and evaluative connotations. The entire array of occasionalisms-compound words recorded in newspaper discourse of the early 21st century has been divided into two groups according to the leading methods of creating occasional complex lexemes (compounds and juxtapositions). The distribution of corresponding nominations by lexical and thematic groups has been carried out, and the semantic analysis of each lexical unit has been suggested. This can further contribute to the creation of a dictionary of active vocabulary from the studied period. The following communicative and pragmatic features of the creation and use of the studied lexemes are emphasized: (1) journalists’ desire for original coverage of publicly available information and its unexpected assessment in order to attract readers’ attention, which enhances the communicative and pragmatic functions of occasionalisms; (2) stylistic emphasis on the functions of nominations of a person, names of new realities or social and political, cultural processes (this function is performed by occasional nouns); (3) actualization in occasional nominations- adjectives of a wide range of relatively qualitative features of persons and realities; (4) distinct social connotations in the semantics of nominal and adjectival occasional word formation. In the third chapter “Communicative Load and Pragmatics of Occasional Compound Words in Ukrainian Newspaper Discourse of the Early 21st Century” occasional compounds are differentiated according to their rationality and irrationality, colloquialism, vulgarity, irony, derogatory connotation, extravagance, etc. It has been traced that the typologization of communicative and pragmatic functions realized by compound words in contemporary Ukrainian newspaper discourse is based on the properties of occasionalisms-compound words to transmit negative and positive values of modern existence (rational evaluation of nominations). The interpretation of the analyzed lexemes with communicative and pragmatic features has been expanded to include carriers of irrational evaluation, which have two vectors of realization: 1) nominations with emotional and evaluative connotations; 2) nominations denoting unreal phenomena, objects, etc., that cannot be comprehended by reason or seen in reality (essentially mythonyms). It has been established that the pragmatics of stylistic registers in the semantics of occasionalisms was represented by nominations with colloquial and bookish markers, as well as vulgar names with derogatory, vulgarized, jargonized expressions and ironic denominations, produced in relation to expressing evaluation of individuals based on their positions, social functions, etc. It has been noted that occasionalisms-compound words also include names with features of graphic capitalization (language play through the emphasis of semantically and stylistically loaded stems as carriers of negative actualization). The stylistic function of certain occasionalisms-compound words is emphasized by the use of quotation marks. It has been found that some of the quoted occasionalisms are formatted outside of standard rules and do not conform to the graphic norms of the Ukrainian literary language regarding the use of quotation marks in proper and common nouns. It has been emphasized that the leading pragmatic function of occasional nomination-compound words, documented in contemporary newspaper discourse, is linked to the realization of the intent to influence, with a focus on personalization, that is, directing the information to a specific reader (the strategy of interaction with the reading audience) and modeling public opinion about a specific political or social leader, official, or participant in social and economic, as well as public movements, etc. Therefore, the orientation towards private individuals is also traced in the structural and semantic features of occasional nominations. It has been confirmed that newspaper informativeness has elements of exhibitionism, with derogatory and ironic, vulgar and rough evaluative shades in some of the occasional word usages. The practical value of the results obtained has been determined by their potential use in teaching courses on the contemporary Ukrainian literary language, particularly in word formation, for creating specialized courses in linguo-stylistics, linguistic analysis, pragmalinguistics, theory of communication, theory of nomination, neology, and lexicology of the Ukrainian language, as well as for reading specialized courses and seminars in derivatology and for writing term papers and theses. The lexical innovations recorded during the research can be useful in compiling dictionaries of neologisms, as well as in scientific research by students and graduate students. Thus, the study of occasional compound words in newspaper discourse of the early 21st century has made it possible to identify the main trends in the creation of new nominations, the imitation of word-formation models of European languages, and to outline the communicative and pragmatic load of neologisms as components of the social and political vocabulary of the Ukrainian press. The compiled index of occasionalisms-compound words has confirmed the presence of a mass of extra- dictionary vocabulary, which predominantly exhibits characteristics of being current in contemporary linguistic practice.Item ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ КРЕАТИВНОСТІ ПІДЛІТКІВ З ПОРУШЕННЯМИ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ(2025) Галацан, Г. Ю.Дисертація присвячена розробці та апробації корекційної програми з формування психологічних детермінант креативності підлітків з інтелектуальними порушеннями. У дисертаційному дослідженні проаналізовано та теоретично узагальнено психолого-педагогічні аспекти проблеми сформованості креативності в структурі особистості; зазначено, що ця сформованість визначається особистісною якістю конкретного індивіда, який здатний вирішувати завдання нестандартними способами та виражати їх новими формами; обґрунтовано сформованість креативності підлітків з інтелектуальними порушеннями та їх взаємозалежність; розроблено та експериментально перевірено алгоритм формування складових креативності підлітків з порушеннями інтелектуального розвитку; представлено статеве диференціювання креативності у підлітків з порушеним інтелектом та активізацію її під впливом створеної корекційно-розвивальної програми. Уточнено психодіагностичний інструментарій щодо визначення сформованості креативності підлітків з порушеним інтелектом. У дослідженні на основі аналізування та узагальнення психолого-педагогічної літератури уточнено поняття креативності як дефектологічної проблеми. Подальшого розвитку у дисертаційному дослідженні набули науково-теоретичні підходи щодо поетапного формування креативності у підлітків з порушеннями розумового розвитку. Теоретичне значення: підтверджено хвилеподібність розвитку креативності в підлітків різного вікового періоду, що доводить подібність розвитку креативності в підлітків цього віку так, як в дітей з нормативним розвитком, представлених у наукових джерелах; креативність підлітків з порушеним розвитком не залежить від стану конвергентного мислення, тобто порушений інтелект не стає завадою до проявів творчості; аналіз визначених детермінант креативності доводить переважання їх сформованості в тринадцятирічному віці як в дівчат, так і в хлопців; у порівнянні з чотирнадцятирічними підлітками у п’ятнадцять років спостерігалося зниження усіх складових креативності; переважання креативності в хлопців на відміну від дівчат в усіх вікових групах; кореляційним аналізом встановлено значущу залежність сформованості креативності від особистісних характеристик підлітків; запропонована програма розвитку, яка була адаптована для кожної вікової групи підлітків дозволила покращити стан сформованості складових креативності за рахунок впливу на слабкі сторони розвитку кожної групи, які були з’ясовані під час кореляційного аналізу; високий рівень тривожності підлітків, який зумовлений фізіологічними змінами з одного боку та психологічними відхиленнями з другого боку, був знижений і потребував більш тривалого корекційного впливу. Практичне значення здобутих результатів дослідження полягало в тому, що розроблений корекційно-методичний комплекс з формування психологічних детермінант креативності у підлітків доцільно використовувати у практиці роботи закладів спеціальної освіти; діагностичний інструментарій для дослідження рівня та динаміки сформованості креативності впроваджено в практику психологічної служби спеціального освітнього закладу; розроблені у роботі методичні рекомендації можуть стати значущим підґрунтям для педагогів та психологів у формуванні окремих складових креативності в підлітків з інтелектуальними порушеннями та нормотиповим розвитком. Подальшого розвитку у дисертаційному дослідженні набули науково-теоретичні підходи щодо поетапного формування креативності у підлітків з порушеннями розумового розвитку. На основі аналізу та узагальнення психолого-педагогічної літератури встановлено відмінності у тлумаченні поняття «креативність» і «творчість», що різними дослідниками трактується по-різному. Креативність має тісний зв’язок з творчістю, але зарубіжні дослідники об’єднують ці поняття під терміном “creativity”. Вітчизняні вчені тлумачать креативність як здатність до творчості і вважають її особливістю психіки, що забезпечує продукти перетворення в діяльності особистості. Дослідження креативності реалізовано завдяки теоретичним психологічним підходам до кожного вікового періоду, які визначають готовність до створення нового продукту, сприйняття нових вражень з навколишнього світу, формуванню саморегуляції, самоконтролю та нових вмінь та навичок, зміною поведінкових патернів, регуляції своєї емоційної сфери та розвитку мисленнєвих процесів. Все це відбувається завдяки активізації мозкових систем та нейрофізіологічних механізмів, на основі яких здійснюється формування креативності. Нейрофізіологічний розвиток має прямі зв’язки з віком, статтю та інтелектом особистості, а розвиток дітей підліткового віку залежить від особливостей нервової системи, ендокринного впливу, сформованості самоконтролю, поведінки та стану соціалізації дитини. У дослідженні узагальнено та обґрунтовано наукові підходи до формування складових креативності, серед яких: психометричний підхід з основою на дивергентне мислення; метод «креативного поля»; рефлексивний підхід, який заснований на стані розвитку центральної нервової системи; метод проблемних ситуацій, який містить конвергентне мислення; психоаналітичний підхід або без емоційний; самоактуалізація як прагнення до результату. Всі ці підходи розглядають креативність з різних позицій за відсутністю єдиного погляду на поняття «креативність». Представлено процедуру емпіричної схеми дослідження. Розроблено та описано основні етапи дослідження: підготовчий, з визначенням методик дослідження складових креативності та основний етап з реалізацією емпіричного дослідження впливу корекційно-розвивальної програми на формування складових креативності в підлітків тринадцяти-п’ятнадцяти років з порушеним розумовим розвитком. Обґрунтовано психодіагностичний інструментарій, який містив методики оцінки дивергентного мислення, самооцінки, вольової регуляції, стану емоційної сфери. У дослідженні обґрунтовано ефективність використання корекційно-розвивальної програми, яка була спрямована на розвиток дивергентного мислення, складових вищих психічних функцій, емоційно-вольової сфери, саморегуляції і включала в себе психокорекційні тренінги, індивідуальні розвиткові заняття, навчальний експеримент як під час урочної, так і позаурочної системи навчання, тобто комплексний метод впливу. Визначено хвилеподібний характер стану сформованості складових креативного мислення, значення яких підвищувалося до чотирнадцяти років і знову знижувалося у підлітків п’ятнадцятирічної вікової категорії. Розроблено критерії визначення складових дивергентного мислення, самооцінки та саморегуляції. Переважна більшість підлітків показали вихідний низький рівень складових креативності, які змінилися після застосування корекційної програми розвитку. Під час оцінки кореляційних зв’язків звернули увагу, що найбільша їх кількість була зафіксована між складовими дивергентного мислення в усіх групах підлітків, що спонукало до створення корекційно-розвивальної програми формування складових креативності. Отримані результати корекційного втручання довели доцільність застосування корекційної програми розвитку креативності. Так загальні показники дивергентного мислення в підлітків 13 років підвищилися, а в 14 річних підлітків це збільшення було ще вищим, тоді як група 15 річних підлітків представила підвищення дивергентного мислення нижче від попередніх груп. Результат дослідження підтвердив достовірність змін складових самооцінки на рівні р <0.001 (U-критерій Манна-Уітні) в усіх групах досліджуваних. Дивергентне мислення розвиває уяву і є основним її компонентом. Показники самооцінки також представили хвилеподібний характер змін, що було підтверджено достовірністю змін складових самооцінки на рівні р <0.001 (Т-критерій Вілкоксона) в усіх групах досліджуваних. За показниками саморегуляції зафіксовано достовірні зміни на рівні р < 0.001 за Т-критерієм Вілкоксона. В усіх групах підлітків зафіксовано високий рівень тривожності, який змінився з високого до середнього, але залишився достатньо стійким. Доведено хвилеподібний характер формування складових креативності у середньому підлітковому періоді при порушенні розумового розвитку. Етапність формування креативності повинна здійснюватися поступово, починаючи з дошкільного віку, у молодшому та підлітковому віці. У дослідженні розглянуто статевий аспект вікових категорій підлітків з порушеним розумовим розвитком, який свідчить про переважання дивергентного мислення як до, так і після застосування корекційної програми в усіх вікових групах хлопців. Встановлено, що стан самооцінки переважав в хлопців у вікових групах тринадцятирічних та чотирнадцятирічних підлітків, а п’ятнадцятирічні дівчата показали перевагу над хлопцями у складових самооцінки. Показник креативності також був вищим в усіх вікових групах хлопців, а саморегуляція була вищою в дівчат усіх вікових груп, що свідчить про вміння володіти собою та стриманість при певних ситуаціях. Рівень тривожності, який був високим в усіх статевих та вікових групах дещо знизився, але залишився на помірному рівні і вимагає додаткового впливу для зниження даного показника, оскільки залежить від зовнішніх умов і є величиною непостійною. Застосована програма корекційного розвитку спрямована на створення умов для розвитку креативності, зниження тривожності, виховання особистості, а тенденції до зміни складових креативності залежать від зміни структур вікового розвитку і виникнення ряду новоутворень, які регулюють поведінку та діяльність підлітків і часто проявляються у порушеннях поведінки та емоційної сфери. Зміни у стані складових свідчать про ефективність розробленої програми розвитку для формування креативності підлітків з порушеним розумовим розвитком. The dissertational work for the Doctor of Philosophy degree in specialty 053 Psychology (05 Social and Behavioural Sciences). – Kherson State University of the Ministry of Education and Science of Ukraine, Kherson, 2025. The dissertational work presents the developed and tested correctional program forming the psychological determinants of creativity in adolescents with intellectual disabilities. The dissertation study analysed and theoretically summarized the psychological and pedagogical aspects how to form psychological determinants of creativity in the structure of a personality; such formation was determined by an individual’s personal qualities that help him/her solve problems in non-standard ways or express problems in new forms; it was substantiated how the main determinants of creativity are formed in adolescents with intellectual disabilities and their interdependence; an algorithm for forming the psychological determinants of creativity in adolescents with intellectual disabilities was developed and experimentally tested; the gender aspects of these determinants were discussed; and formation of these determinants was activated via the proposed correctional-developmental program. The psychological toolkit to examine formation of psychological determinants of creativity in adolescents with intellectual disabilities was refined. The scientific and theoretical approaches to phased forming the psychological determinants of creativity in adolescents with intellectual disabilities were further developed in the dissertational study. The theoretical significance: during different age periods, creativity in adolescents develops wavelikeness, which was confirmed, so that development of creativity in adolescents with intellectual disabilities was similar to that in children with normative development and the same age, how it was presented in scientific sources; creativity in adolescents with intellectual disabilities did not depend on convergent thinking, thus, impaired intelligence did not become an obstacle to manifestations of creativity; the analysed identified determinants of creativity showed that they formed mainly at the age of thirteen in both girls and boys; all components of creativity worsened at the age of fifteen compared those in fourteen-year-old adolescents; creativity was higher in boys in all age groups; the performed correlation analysis revealed significant dependence of creativity formation on adolescents’ personal characteristics; the proposed development program was adapted for each age group of adolescents and improved formation of the creativity components by influencing the weaknesses in trait development for each age group, which were identified via the correlation analysis; high anxiety in adolescents, caused by physiological changes on the one hand and psychological deviations on the other, was reduced, but required a longer corrective influence. The practical significance of the obtained results: the developed correctional- methodological set forming psychological determinants of adolescents’ creativity can be used in the practice of special education institutions; this examining toolkit studying a formation level and dynamics of the creative determinants was introduced into the practice of the psychological service of a special education institution; the methodological recommendations developed in the work can become a significant help for teachers and psychologists to form individual components of creativity in adolescents with intellectual disabilities and normal typical development. Analysis and generalization of reviewed psychological and pedagogical literature, clarified the concept of creativity as a defectological problem. Scientific and theoretical approaches describing the formation phases for psychological determinants of creativity in adolescents with intellectual disabilities were further developed in the dissertational study. Basing on the analysed and generalized psychological and pedagogical literature, the author revealed differences in interpretations of “creativity” and “creative work”, because these concepts were interpreted in a different way by different researchers. Creativity is closely related to creative work, but foreign researchers combine these concepts under the common “creativity” term. National scientists interpret creativity as a capability to create and consider it as a feature of the psyche, providing products of transformation extracted from an individual’s activities. Creativity was studied for each age period within different theoretical psychological approaches and was determined as readiness to create a new product, a perception of new impressions from the surrounding world, formation of self-regulation, self-control and new skills and capabilities to change behavioural patterns, regulate one’s emotional sphere and develop thought processes. This is achieved through activation of brain systems and neurophysiological mechanisms, which is the basis for creativity formation. Neurophysiological development relates directly with an individual’s age, gender and intelligence, and development of adolescents depends on the characteristics of their nervous and endocrine systems, their self-control, behaviour and socialization. The dissertational work summarized the scientific approaches to formation of creativity components, including: the psychometric approach based on divergent thinking; the “creative field” method; the reflective approach examining development of the central nervous system; the method of problem situations, including convergent thinking; the psychoanalytic approach or the without emotionality approach; self-actualization as a desire to achieve a result. All these approaches examined creativity from different positions, thus a united view of the “creativity” concept was absent. The scheme and the procedure for an empirical study was presented in the work. The structural and logical scheme included the main stages of the proposed empirical study: the preparatory one, to define methods studying creativity components, and the main stage where an impact of the correctional program was estimated on formation creativity components in 13-15 years old adolescents with intellectual disabilities. The psychological examining toolkit was substantiated; it contained methods assessing divergent thinking, self-esteem, volitional regulation and the emotional sphere. The dissertational work substantiated effectiveness of the proposed correctional and developmental program that aim was to develop divergent thinking, higher mental functions, the emotional and volitional sphere and self-regulation and that included trainings, individual developmental classes, an educational experiment both during classwork and extracurricular work, psychological correctional training, thus, a comprehensive method of influence was proposed. The wave-like nature of formation of creative components was determined: creative power raised up to fourteen years and decreased again in fifteen-year-old adolescents. The criteria determining divergent thinking, self-esteem and self-regulation were developed. The vast majority of adolescents showed initially low levels of the creativity components; the situation improved after application of the proposed corrective-development program. When assessing the correlations, the author drew attention to the fact they were the strongest between the components describing divergent thinking in all adolescent groups, which prompted creation of the corrective-developmental program to form the creativity components. The results of the corrective intervention proved the feasibility of using a corrective program for the development of creativity components. Thus, the overall indicators of divergent thinking in 13-year-old adolescents increased, and in 14-year-old adolescents this increase was higher, while the group of 15-year-old adolescents presented an increase in divergent thinking lower than in previous groups. The result of the study confirmed the reliability of changes in self-esteem components at the level of p <0.001 (U - Mann-Whitney criterion) in all groups studied. Divergent thinking develops imagination and is its main component. Self-esteem indicators also presented a wave-like nature of changes, which was confirmed by the reliability of changes in self-esteem components at the level of p <0.001 (Wilcoxon T-criterion) in all groups studied. Self-regulation indicators presented significant changes in the components at the p < 0.001 level according to the Wilcoxon T-test. The wave-like nature of formation of the creativity components during the middle adolescence period in teenagers with intellectual disabilities was proven. The phases of creativity formation should be applied step-by-step, starting from preschool age, then in primary school and then in adolescence. The study examined the gender aspect of creativity in adolescents with intellectual disabilities depending on their age. In all age groups, boys had better divergent thinking both before and after application of the correction program. Better self-esteem had 13- and 14-year-old boys, and 15-year-old girls showed higher self-esteem over boys of this age. The overall creativity indicator was also higher in boys of all age groups, but self-regulation was higher in girls of all age groups, which indicates their ability to control themselves and restraint in certain situations. Anxiety, which was high in all gender and age groups, decreased somewhat, but remained at a moderate level and requires additional influence to be reduced, since it depends on external conditions and is an unstable characteristic. The applied correctional-development program created conditions for development of the creativity components, reducing anxiety and providing better socialization. The creativity components can be changed depending on changes in the structures of age development and appearance of some new psychological formations that regulate adolescents’ behaviour and activities and are often manifested in behavioural and emotional disorders. Changes in the examined components indicated that the proposed developmental program was effective for creativity formation in adolescents with intellectual disabilities.Item УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ІТ-ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН(2025) Антонов, Р. А.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 "Економіка". – "Херсонський державний університет" Міністерства освіти і науки України; Херсон, Івано-Франківськ, 2025. Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню управління системою конкурентоспроможності ІТ-підприємств у сучасних умовах цифрової трансформації, глобалізації та стрімких технологічних змін. Актуальність теми обумовлена тим, що ІТ-сектор є однією з найдинамічніших та найперспективніших галузей економіки, яка відіграє ключову роль у формуванні цифрової економіки та забезпеченні конкурентоспроможності національних економік на міжнародній арені. Автор досліджує теоретичні, методичні та практичні аспекти управління конкурентоспроможністю ІТ-підприємств, зокрема в умовах інтеграції до світового бізнес-середовища та формування стійких конкурентних переваг. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних та методичних засад управління системою конкурентоспроможності ІТ-підприємств у сучасних умовах зміни бізнес-середовища. Для досягнення цієї мети автор вирішує низку завдань, включаючи систематизацію теоретичних підходів до визначення сутності конкурентоспроможності, узагальнення міжнародних аспектів формування конкурентних переваг, розробку методичного підходу до аналізу факторів конкурентоспроможності та обґрунтування моделі формування конкурентних переваг на основі адаптивності та комплексності. У першому розділі дисертації розглядаються теоретико-методичні засади управління конкурентоспроможністю підприємств. Автор аналізує різні концептуальні підходи до визначення сутності конкурентоспроможності, конкурентних переваг та стратегій. Зокрема, досліджуються теорії, такі як ресурсна теорія, теорія знань, теорія ключових компетенцій та інституціональна теорія, які пояснюють джерела формування конкурентних переваг. Особливу увагу приділено впливу цифрової трансформації на конкурентну боротьбу, зокрема на зростання значення інновацій, штучного інтелекту, аналітики великих даних та інших передових технологій. Автор підкреслює, що в умовах цифрової економіки конкурентні переваги формуються не лише за рахунок технологічної досконалості, але й через здатність підприємств швидко адаптуватися до змін, інтегрувати нові знання та впроваджувати інноваційні бізнес-моделі. Другий розділ присвячений дослідженню факторів конкурентоспроможності ІТ-підприємств в Україні. Автор ідентифікує внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на формування конкурентних переваг. Серед внутрішніх факторів виділяються технологічний розвиток, якість персоналу, інноваційний потенціал, ефективність управління та доступ до фінансових ресурсів. Зовнішні фактори включають ринкові умови, інституційне середовище, рівень розвитку цифрової інфраструктури, регуляторну політику держави та міжнародну конкуренцію. Використовуючи різні загальнонаукові та спеціалізовані методи дослідження, а також економіко-математичне моделювання, автор визначає ключові джерела конкурентних переваг для вітчизняних ІТ-підприємств. Особливу увагу приділено аналізу ринку праці ІТ-фахівців, дефіциту кваліфікованих кадрів та впливу цифрової трансформації на форми зайнятості. У третьому розділі пропонуються напрями формування адаптивної стратегії управління конкурентоспроможністю ІТ-підприємств. Автор розробляє модель формування конкурентних переваг, яка базується на принципах комплексності, адаптивності та інноваційності. Ця модель передбачає інтеграцію таких елементів, як технологічна досконалість, якість продукту/послуги, маркетинг, управління персоналом та партнерські взаємодії. Особливу увагу приділено стейкхолдерській моделі стратегічного управління, яка передбачає взаємодію з усіма зацікавленими сторонами (включаючи клієнтів, постачальників, працівників та державні органи) для забезпечення стійкого розвитку підприємства. Також розглядаються міжнародні аспекти формування конкурентних переваг, зокрема в умовах інтеграції до світового ринку та адаптації до глобальних викликів, таких як кібербезпека, регулювання даних та екологічна відповідальність. Дослідження базується на використанні різноманітних методів, зокрема системного аналізу, статистичного аналізу, економіко-математичного моделювання та експертної оцінки. Автор пропонує нові підходи до управління конкурентоспроможністю, зокрема модель формування конкурентних переваг на основі цифрової трансформації та стейкхолдерської взаємодії. Ця модель дозволяє підприємствам не лише ефективно конкурувати на ринку, але й забезпечувати довгострокову стійкість у умовах постійних змін. Наукова новизна дослідження полягає в розробці моделі формування конкурентних переваг ІТ-підприємств, яка враховує особливості цифрової трансформації та глобальних викликів. Автор удосконалює методичний підхід до визначення факторів конкурентоспроможності, що базується на комплексному аналізі внутрішніх та зовнішніх факторів, а також розробляє стейкхолдерську модель стратегічного управління, яка забезпечує взаємодію з усіма зацікавленими сторонами для досягнення стійких конкурентних переваг. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для розробки стратегій управління конкурентоспроможністю не лише ІТ-підприємств, але й підприємств інших галузей економіки. Отримані висновки також можуть стати основою для розробки навчальних курсів у закладах вищої освіти, спрямованих на підготовку фахівців у сфері управління конкурентоспроможністю та цифрової трансформації. Результати дослідження вже використовуються в навчальному процесі Херсонського державного університету, що підтверджує їхню практичну цінність. Основні висновки дослідження полягають у наступному: Конкурентоспроможність ІТ-підприємств у сучасних умовах визначається здатністю до швидкої адаптації до змін, інтеграції нових технологій та формування інноваційних бізнес-моделей. Ключовими факторами конкурентоспроможності є технологічний розвиток, якість персоналу, доступ до інвестицій та ефективність управління. Стейкхолдерська модель стратегічного управління дозволяє забезпечити стійкий розвиток підприємства через взаємодію з усіма зацікавленими сторонами. Цифрова трансформація є ключовим чинником формування конкурентних переваг, що вимагає від підприємств постійного впровадження інновацій та адаптації до нових умов. Дисертаційна робота має важливе значення для подальшого розвитку теорії та практики управління конкурентоспроможністю підприємств, зокрема в умовах цифрової економіки та глобалізації. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 051 "Economics". – "Kherson State University" of the Ministry of Education and Science of Ukraine; Kherson, Ivano-Frankivsk, 2025. The dissertation is devoted to a comprehensive study of the management of the competitiveness system of IT enterprises in modern conditions of digital transformation, globalization and rapid technological changes. The relevance of the topic is due to the fact that the IT sector is one of the most dynamic and promising sectors of the economy, which plays a key role in the formation of the digital economy and ensuring the competitiveness of national economies in the international arena. The author investigates theoretical, methodological and practical aspects of managing the competitiveness of IT enterprises, in particular in the context of integration into the global business environment and the formation of sustainable competitive advantages. The purpose of the study is to substantiate the theoretical and methodological principles of managing the competitiveness system of IT enterprises in modern conditions of changing business environments. To achieve this goal, the author solves a number of tasks, including the systematization of theoretical approaches to determining the essence of competitiveness, generalization of international aspects of the formation of competitive advantages, development of a methodological approach to the analysis of competitiveness factors and substantiation of a model of the formation of competitive advantages based on adaptability and complexity. The first section of the dissertation examines the theoretical and methodological principles of managing the competitiveness of enterprises. The author analyzes various conceptual approaches to determining the essence of competitiveness, competitive advantages and strategies. In particular, theories such as resource theory, knowledge theory, core competencies theory and institutional theory are studied, which explain the sources of competitive advantage formation. Particular attention is paid to the impact of digital transformation on competition, in particular on the growing importance of innovation, artificial intelligence, big data analytics and other advanced technologies. The author emphasizes that in the digital economy, competitive advantages are formed not only due to technological excellence, but also due to the ability of enterprises to quickly adapt to changes, integrate new knowledge and implement innovative business models. The second section is devoted to the study of factors of competitiveness of IT enterprises in Ukraine. The author identifies internal and external factors that influence the formation of competitive advantages. Among the internal factors, technological development, personnel quality, innovative potential, management efficiency and access to financial resources are highlighted. External factors include market conditions, institutional environment, level of development of digital infrastructure, regulatory policy of the state and international competition. Using various general scientific and specialized research methods, as well as economic and mathematical modeling, the author identifies key sources of competitive advantages for domestic IT enterprises. Particular attention is paid to the analysis of the labor market for IT specialists, the shortage of qualified personnel and the impact of digital transformation on forms of employment. The third section proposes directions for forming an adaptive strategy for managing the competitiveness of IT enterprises. The author develops a model for forming competitive advantages, which is based on the principles of complexity, adaptability and innovation. This model involves the integration of such elements as technological excellence, product/service quality, marketing, personnel management and partnership interactions. Particular attention is paid to the stakeholder model of strategic management, which involves interaction with all stakeholders (including customers, suppliers, employees and government agencies) to ensure the sustainable development of the enterprise. International aspects of competitive advantage formation are also considered, in particular in the context of integration into the global market and adaptation to global challenges, such as cybersecurity, data regulation and environmental responsibility. The study is based on the use of various methods, in particular, system analysis, statistical analysis, economic and mathematical modeling and expert assessment. The author proposes new approaches to competitiveness management, in particular, a model of competitive advantage formation based on digital transformation and stakeholder interaction. This model allows enterprises not only to compete effectively in the market, but also to ensure long-term sustainability in conditions of constant change. The scientific novelty of the study lies in the development of a model of competitive advantage formation of IT enterprises, which takes into account the peculiarities of digital transformation and global challenges. The author improves the methodological approach to determining competitiveness factors, which is based on a comprehensive analysis of internal and external factors , and also develops a stakeholder model of strategic management, which ensures interaction with all stakeholders to achieve sustainable competitive advantages. The practical significance of the results obtained is that they can be used to develop competitiveness management strategies not only for IT enterprises, but also for enterprises in other sectors of the economy. The conclusions obtained can also become the basis for the development of training courses in higher education institutions aimed at training specialists in the field of competitiveness management and digital transformation. The results of the study are already used in the educational process of Kherson State University, which confirms their practical value. The main conclusions of the study are as follows: The competitiveness of IT enterprises in modern conditions is determined by the ability to quickly adapt to changes, integrate new technologies and form innovative business models. The key factors of competitiveness are technological development, personnel quality, access to investment and management efficiency. The stakeholder model of strategic management allows to ensure sustainable development of the enterprise through interaction with all stakeholders. Digital transformation is a key factor in the formation of competitive advantages, which requires enterprises to constantly introduce innovations and adapt to new conditions. The dissertation is of great importance for the further development of the theory and practice of managing the competitiveness of enterprises, in particular in the conditions of the digital economy and globalization.Item РОЗРОБКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ ЯКОСТІ ОСВІТИ УНІВЕРСИТЕТУ ЗА ДОПОМОГОЮ СЕРВІСІВ(2024) Лемещук, О. І.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 121 «Інженерія програмного забезпечення» – Державний університет України «Херсонський державний університет» МОН України; Державний університет України «Херсонський державний університет» МОН України; Херсон, 2024. Дисертаційну роботу присвячено актуальній темі розробки та впровадження сучасного віртуального освітнього середовища як інструмента для ефективної організації освітнього процесу у закладі вищої освіти України. Дисертаційна робота зосереджується на функціональних можливостях учасників освітнього процесу. У якості основи для програмного комплексу який об’єднує інформаційні технології, методологічні та практичні аспекти керування та підтримки навчального процесу, різноманітних аспектах бізнес-процесів сучасного вищого навчального закладу, запропоновано використовувати досвід із розробки «систем керування взаємовідносинами клієнтів». У вступі розкрито актуальність теми дослідження, історію розвитку напрацювань із розробки програмних засобів навчального призначення в закладах вищої освіти України, зокрема у Херсонському державному університеті. У досліджені систематизовано багаторічний досвід із розробки та впровадження віртуальних освітніх середовищ у закладах вищої освіти України та світу. На основі ретельного аналізу функціональних вимог до програмних засобів, що входять до складу віртуальних освітніх середовищ, розроблених та впроваджених закладами вищої освіти України та світу сформовано функціональні та апаратні вимоги до нового віртуального освітнього середовища, яке спрямовано на рішення проблем організації 3 та вдосконалення освітнього процесу у сучасних закладах вищої освіти в Україні. Функціональні вимоги згруповані за категоріями та відповідають ролям користувачів у програмному комплексі. Запропоновано методологію організації освітніх та адміністративних бізнес-процесів у закладах вищої освіти України, використання новітніх технологій, на прикладі «blockchain» з метою покращення процесів обміну професійними здобутками здобувачів вищої освіти із майбутніми роботодавцями. У роботі систематизовано досвід науково-дослідних лабораторій Херсонського державного університету із розробки навчальних середовищ призначених для середньої та старшої шкіл України з математичних дисциплін, основ програмування; досвід із розробки віртуальних університетів та інтегрованих середовищ навчання для закладів вищої освіти. Розроблено технічне завдання та програмні модулі віртуального освітнього середовища «KSU24». Запроваджено методологію та механізми внесення змін у програмний код, відповідно до мінливих вимог науково-педагогічних працівників та адміністрації закладу вищої освіти. Обґрунтовано впровадження віртуального освітнього середовища «KSU24» для автоматизації бізнес процесів закладу вищої освіти України. Обґрунтовано реалізацію нового віртуального освітнього середовища у вигляді розподіленого інтернет застосунка, побудованого на основі шаблону проектування «модель - вид - представлення», із використанням сучасних каркасів побудови інтернет застосунків «Django» мови програмування Python для розробки серверної частини віртуального освітнього середовища, та «React» мови програмування JavaScript, для розробки клієнтської частини віртуального освітнього середовища. Оцінено ефективність освітніх та адміністративних процесів закладу вищої України, для автоматизації бізнес процесів яких залучено 4 віртуальне освітнє середовище у порівнянні із неавтоматизованими бізнес-процесами закладів вищої освіти. Визначено функціональні вимоги, апаратні вимоги, та категорії користувачів для типового віртуального освітнього середовища закладів вищої освіти України. Удосконалено та автоматизовано супровідний документообіг типових бізнес-процесів закладу вищої освіти України. Додано сучасну та гнучку систему для генерації звітної документації будь-якого рівня складності за будь-якими ролями та параметрами, що реалізовані у системі використовуючи програмну бібліотеку «Pandas». Проведено ретельний аналіз типових програмних засобів впроваджених в освітні процеси типових закладів вищої освіти України. На його основі побудовано вимоги до більшості програмних модулів, що входять до складу віртуального освітнього середовища, та додано механізми інтеграції з іншими програмними засобами навчального призначення. Автором виокремлено архітектурні та програмні рішення для ефективної побудови складових частин віртуального освітнього середовища для закладів вищої освіти України. Практичне значення одержаних результатів полягає у механізмах покращення можливостей адаптації закладів вищої освіти України до мінливих умов сучасного світу, які використано при переміщенні Херсонського державного університету до іншого міста через військову агресію. Dissertation for obtaining the scientific degree a Doctor of Philosophy in the specialty 121 «Program engineering» – Ukrainian state university «Kherson State University» MES of Ukraine; Ukrainian State University «Kherson State University » MES of Ukraine; Kherson, 2024. The dissertation is dedicated to the relevant theme of development and implementation of a modern virtual learning environment as an instrument for the effective organization of educational processes in Ukrainian higher education institutions. As a basis for a software complex that combines information technologies, methodological, and practical aspects of management and support of the educational process, as well as various aspects of business processes of a modern higher education institution, it was first proposed to use experience in the development of "customer relationship management systems". The introduction reveals the relevance of the research, the history of educational software development in Ukrainian higher education institutions, and Kherson State University. The Ukrainian virtual learning environments development experience is also revealed. Based on the detailed functional requirements analysis of the software that is a part of virtual learning environments developed and maintained by Ukrainian universities, the research formulates the functional and software requirements for building a new virtual learning environment dedicated to improving the educational processes of modern Ukrainian higher education institutions. Based on this, the requirements for most of the software modules included in the virtual educational environment were built, and integration mechanisms with other educational software tools were added. The methodology for the organization of educational and administrative business processes in Ukrainian higher education institutions that uses new kinds of technologies similar to «blockchain» is proposed, in order to improve the processes of experience exchange between graduate students and future stakeholders. The experience of Kherson State University's scientific laboratories in developing educational environments for high schools, focused on mathematical and programming disciplines, is systematized. The requirements specification for the virtual learning environment «KSU24» is developed. The methodology and technology for making changes to the source code according to the ever-changing requirements of teachers and administration of the higher education institution are detailed. The implementation of the virtual educational environment «KSU24» for the automation of business processes of higher education institutions in Ukraine is substantiated. The effectiveness of the educational and administrative processes of higher education institutions in Ukraine, for which a virtual educational environment was involved, was evaluated in comparison with non-automated business processes of higher education institutions. The accompanying document flow of typical business processes of a higher education institution in Ukraine is improved and automated. A modern and flexible system for generating reporting documentation of any level of complexity for any roles and parameters, implemented in the system using the "Pandas" software library, was also added. A detailed analysis of the typical software implemented in the educational process of higher education institutions in Ukraine was performed. The author singles out architectural and software solutions for the effective construction of a virtual learning environment for higher education institutions in Ukraine. The practical significance of the obtained results lies in the mechanisms for improving the adaptation capabilities of higher education institutions in Ukraine to the changing conditions of the modern world, which were used when Kherson State University was moved to another city due to military aggressionItem ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТОСФЕРИ СПОРТ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ МЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ(2023) Мандич, Т. М.; Mandych, T.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 035 Філологія (03 Гуманітарні науки). – Херсонський державний університет МОН України, Івано-Франківськ, 2023. Дисертацію присвячено мовним особливостям українського спортивного медійного простору незалежної України. Увагу сфокусовано на семантичних зрушеннях, що мають місце у спортивних коментарях телевізійних, онлайнових і текстових трансляцій. Актуальність теми пов’язана з тим, що спортивний медійний простір є одним із найпопулярніших серед багатомільйонної аудиторії споживачів інформації, а мовлення спортивних журналістів, зокрема коментаторів, – динамічне й таке, що віддзеркалює як традиційні елементи, так і особливості сприйняття сучасних реалій, представлених на мовному рівні вживанням засобів вторинної номінації, що творять нові смисли, і фразеологізмів, що репрезентують досвід народу. Ілюстративну базу склали 685 трансляцій із 21.06.1992 р. до 22.04.2023 р., проведених такими медіаресурсами, як 1+1, 2+2, Інтер, Наживо, СТБ, ТЕТ, ТРК «Україна», ТК «Футбол», ТК «Футбол 1», ТК «Футбол 2», УНІАН, УТ1, Перший національний, UA:Перший, Федерація баскетболу України, FC Metalist 1925 Kharkiv, football24.ua, Football Hub, HEL TV, Kremen TV, MEGOGO, MEGOGO Гонг, MEGOGO Футбол 1, MEGOGO Футбол 2, MEGOGO Футбол 3, rbc.ua, Smotrisport.tv, UA:Суми, ua–football.com, ukrinform.ua, XSPORT. Ураховуючи, що середня тривалість спортивної трансляції становить 90 хвилин, проаналізовано мовний супровід близько 1027 годин ефірного часу. Наукова новизна полягає у зборі ілюстративного матеріалу, фіксуванні вербалізаторів концептосфери СПОРТ, їх систематизації та аналізі причин і наслідків зміни семантики. Під час виконання дисертаційного дослідження видано апробаційний «Словник коментаторського мовлення» (Мандич, 2020), у якому вміщено 1000 одиниць, серед яких 83,6% склали метафори, 7,5% – фразеологізми, 4% – перифрази, 2,4% – порівняння і 2,1% – персоніфікації. Ця пропорція відбиває загальну тенденційність щодо вживання засобів вторинної номінації впродовж транслювання спортивного змагання. Указаний словник містить відповідні розділи, присвячені кожному різновиду вербалізаторів, алфавітний покажчик та повний перелік проаналізованих на момент 2020 р. трансляцій, частина з яких ілюструє приклади у виданні. Мовний матеріал зібрано переважно з аудіовізуальних носіїв інформації (телевізійні та онлайнові трансляції – 91,4%), тому важливим є факт виявлення вербалізаторів концептосфери СПОРТ у потоці усного прямоефірного мовлення та їх фіксування, що дозволить надалі проводити діахронні дослідження, порівнюючи мовлення спортивних журналістів на різних часових відтинках. В українському мовознавстві наявні лише аспектні дослідження спортивних коментарів, тому запропонований комплексний аналіз лексико-семантичних особливостей обраного жанру зможе поповнити мовознавчу науку новими відомостями. У першому розділі запропоновано систематизацію наукових розвідок, присвячених осмисленню змісту понять і суджень про спорт як концептосферу, яка має у своїй структурі концепти окремих видів спорту. Відповідно до проаналізованого ілюстративного матеріалу говоримо про атлетичні види (концепти важкої атлетики і легкої атлетики), бойові мистецтва (концепти боксу, боротьби, дзюдо, карате, хортингу, ММА), видів зі зброєю (концепти кульової стрільби, стрільби з лука, фехтування), водні види (концепти веслування, плавання, синхронного плавання, стрибків у воду), гімнастичні види (концепти спортивної гімнастики та художньої гімнастики), ігрові індивідуальні види (концепти бадмінтону, настільного тенісу, тенісу), ігрові командні види (концепти баскетболу, волейболу, водного поло, гандболу, футболу, хокею), інтелектуальні види (шахи) і швидкісні види (концепти біатлону, велоспорту). Простежено, що зазначені концепти мають різну спроможність до образної вербалізації через характер змагання та специфіку трансляції. Окрему увагу звернено на усний коментар, що має місце в телевізійному та онлайновому ефірі, і письмовий коментар, що становить основу текстової трансляції на сторінках вебсайтів. Встановлено, що технічні особливості трансляції, її структура, змістове наповнення та мовне оформлення зазначених різновидів коментаря мають відмінності, що відбито на кількісному та якісному складах вербалізаторів концептосфери СПОРТ. Характеристику чинників, що впливають на якість медіаконтенту та мовлення коментаторів, доповнено оглядом жанрових вимог до коментаря, зокрема спортивного, та особливостей розвитку спортивної журналістики в Україні періоду останніх десятиліть. Асоціативне осмислення спортивних подій, що робить спортивний коментар образним, можливе завдяки взаємодії концептів-донорів і концепту-цілі. Через активне перенесення на спорт ознак різних за змістом концептів виявлено, що найпродуктивнішим засобом вербалізації концептосфери СПОРТ є метафори, які за семантичним принципом пропонуємо класифікувати на антропоморфні, артефактні, соціоморфні, природоморфні та синестезійні. Меншою мірою в коментаторському мовленні виявлено метонімії, перифрази, порівняння та фразеологізми. Загалом зафіксовано та проаналізовано 1211 вербалізаторів (100%) концептосфери СПОРТ. Другий розділ присвячено метафоричній вербалізації концептосфери СПОРТ. Спираючись на лексичне значення, що покладено в основу метафоричного перенесення, виокремлено низку метафоричних моделей, серед яких: 1 антропоморфна модель (спорт – людина), 4 артефактні моделі (спорт – будівництво, спорт – техніка, спорт – транспорт, спорт –предмет), 15 соціоморфних моделей (спорт – війна, спорт – економіка, спорт – змагання, спорт – історія, спорт – кримінал, спорт – кулінарія, спорт – мистецтво, спорт – надзвичайні ситуації, спорт – освіта, спорт – побут, спорт – політика, спорт – професії, спорт – релігія, спорт – розваги, спорт – соціум), 9 природоморфних моделей (спорт – клімат, спорт – комахи, спорт – космос, спорт – природні об’єкти, спорт – птахи, спорт – рослини, спорт – тварини, спорт – фізика, спорт – хімія), синестезійні моделі не виокремлюємо (окреслено лише тематичні вектори, що можуть стати основою потенційних моделей). У низці багатокомпонентних метафоричних моделей запропоновано розглядати фрейми та слоти. У дисертації подано 1008 метафор (83,23 %), серед яких 273 (27,1 %) – антропоморфні, 124 (12,3 %) – артефактні, 496 (49,2 %) – соціоморфні, 91 (9,02 %) – природоморфні, 24 (2,38 %) – синестезійні. Якщо для артефактних із меншою кількістю моделей характерний більший обсяг вербалізаторів, що підпадають під тематику виокремлених моделей, природоморфним властива варіантність лексем, які за своїм значенням формують низку малокомплектних метафоричних моделей. Антропоморфні та соціоморфні метафори, як за кількістю моделей, так і за статистикою продуктивності, послідовно займають друге та перше місце відповідно. У третьому розділі увагу сфокусовано на інших засобах вторинної номінації, що вербалізують концептосферу СПОРТ, – метоніміях, перифразах, порівняннях і фразеологізмах. Простежено, що кожний із зазначених інструментів вербалізації кількісно поступається продуктивним метафорам, однак теж спрямований на асоціативне переосмислення, проведення паралелей між спортивною і позаспортивною реалією, створення образності, пошук додаткових смислових акцентів. Виявлено, що метонімії та перифрази, попри відмінності у структурі та механізмі утворення, виконують у спортивному коментарі подібну функцію – дають об’єкту вербалізації другу назву, що урізноманітнює коментар і дозволяє уникати повторів. Зафіксовано випадки вживання цих засобів переважно для перейменування спортсменів, команд, інших учасників змагання, інвентарю, локацій, окремих епізодів змагання і видів спорту. Установлено, що типовими параметрами для виявлення схожості під час метонімічного перенесення або творення другої назви слугують кольори, клубна символіка, географічна належність, національні ознаки, форма, матеріал чи функціональна подібність. Під час виконання дослідження проаналізовано 36 (2,92 %) метонімій і 37 (3,1 %) перифразів. Нечисленну кількість порівнянь, якими послуговуються спортивні коментатори, розглянуто за семантикою ключового слова, подібно до метафор. Установлено, що досить активно використовують лексеми на позначення птахів, плазунів, ссавців, риб, рослин і природних об’єктів, дещо рідше спортивні реалії порівнюють із артефактами, зокрема предметами та транспортними засобами, із кулінарними поняттями. Інколи спільні ознаки знаходять в амплуа та функціях різних професій. Особливу увагу звернено на багатокомпонентні порівняльні конструкції, що, демонструючи розгорнуту думку коментатора, протягом обмеженого часу будують складні образи. Загалом у спортивних коментарях зафіксовано 43 (3,55 %) порівняння. Також під час дослідження виявлено 87 (7,2 %) фразеологічних одиниць, що, крім створення образності, транслюють досвід народу, чим змістовно насичують коментар і додають йому національного колориту. З’ясовано, що фразеологізми доречно вживати для оцінювання епізодів, які репрезентують боротьбу із різними її фазами, етапи змагання, небезпечні ситуації, переможні результати, характеристику спортсменів, якісну характеристику дій або змагання загалом. Звернено увагу на окремі випадки, що фіксують коментаторський вплив на зміну структури та значення фразеологізмів, на взаємодію таких одиниць із іншими засобами вторинної номінації в реченні. Перспективою визначено подальше спостереження за мовленням спортивних журналістів із метою виявлення й аналізу нових вербалізаторів концептосфери СПОРТ, що віддзеркалюватимуть особливості мовомислення та свідчитимуть про зміни на лексичному рівні мовної системи, що формуватимуться в сучасному спортивному медійному просторі. Dissertation for obtaining the scientific degree of Doctor of Philosophy with specialty 035 Philology (03 Humanitarian sciences). – Kherson State University of the Ministry of Education and Science of Ukraine, Ivano-Frankivsk, 2023. The dissertation is dedicated to the specific features of Ukrainian sports media space for the period of independent Ukraine. Attention has been focused on semantic shifts, which are found in the sports comments of TV, online and text broadcasts. The topicality of our theme is connected with the fact that sports media space is one of the most popular among the audience of millions consumers of information, and sports journalists` speech, commentators` in particular, is dynamic and reflects both traditional elements and peculiarities of perception of modern realities, which are presented on the language level using the means of secondary nomination, which create new meanings, and phraseological units, which represent folk experience, etc. The illustrative base has been made up of 685 broadcasts from 21/06/1992 to 22/04/2023, which were realized by such media resources, as 1+1, 2+2, Inter, Live, STB, TET, TRC "Ukraine", TC "Football", TC "Football 1", TC "Football 2", UNIAN, UT1 / First national / UA: First, Basketball Federation of Ukraine, FC Metalist 1925 Kharkiv, football24.ua, Football Hub, HEL TV, Kremen TV, MEGOGO, MEGOGO Ring, MEGOGO Football 1, MEGOGO Football 2, MEGOGO Football 3, rbc.ua, Smotrisport.tv, UA:Sumy, ua–football.com, ukrinform.ua, XSPORT. Considering that average duration of sports broadcast is 90 minutes, about 1027 hours of air time has been analyzed. The scientific novelty consists of collecting illustrative materials, fixating verbalizers of the conceptosphere SPORT, their systematizing and analyzing the reasons and consequences of the shift in semantics. In the course of the research the approbation “Dictionary of commentators` speech” (Mandych, 2020) has been published, which contains 1000 units including 83,6% metaphors, 7,5% phraseological units, 4% paraphrases, 2,4% comparisons, 2,1% personifications. This proportion illustrates the general tendency concerning using the means of secondary nomination during broadcasting a sports competition. The above mentioned dictionary has certain sections, which are dedicated to each variety of verbalizers, as well as the alphabetical index and the complete list of broadcasts, which were analyzed in 2020, part of which is illustrating the examples in the publication. The language material, which was collected from the audiovisual media (TV and online broadcasts are 91,4%), thus, the fact of detecting and capturing the verbalizers of the conceptosphere SPORT in the stream of oral live speech is important, that will allow to do diachronics researches in the future, comparing sports journalists` speech at different time intervals. In Ukrainian linguistics there are only aspect studies of sports comments, thus, the proposed complex analysis of the lexical and semantic specific features of the chosen genre will be able to supplement linguistics with new information. In the first chapter the systematization of scientific research devoted to the understanding of the content of concepts and judgments about sports as a conceptosphere, which has in its structure concepts for the designation of certain types of sports, is proposed. According to the analyzed illustrative materials we may speak about athletic sports (concepts of weightlifting and athletics), martial arts (concepts of boxing, wrestling, judo, grappling, horting, MMA), sports with weapons (concepts of shooting, archery, fencing), water sports (concepts of rowing, swimming, synchronized swimming, diving), gymnastic sports (concepts of gymnastics and rhythmic gymnastics), individual sports (concepts of badminton, table tennis, tennis), team sports (concepts of basketball, volleyball, water polo, handball, rugby, football, hockey), intellectual sport (chess) and speed sports (concepts of biathlon, cycling). It has been deduced that the above mentioned concepts have different capacity for figurative verbalization due to the nature and specificity of the broadcast. Special attention has been drawn to oral commenting, which is found in TV and online broadcast, and to written commenting, which is the base of text broadcasting on different websites. It has been established that technical features of broadcast, their structure, content and language design of the above mentioned varieties of commentary have differences, which are reflected on a quantitative and qualitative composition of the verbalizers of the conceptosphere SPORT. Characteristics of factors, which affect the quality of media content and commentators` speech, has been added with the overview of the genre requirements for the commentary, sports in particular, and the specific features of the development of sports journalism in Ukraine during the last decades. Associative understanding sports events, which makes the sports commentary imaginative, is possible through the interaction of concepts-donors and the concept-goal. It has been discovered that through active transfer of signs of different by their contents concepts to sport the most productive means for verbalization of the conceptosphere SPORT is metaphors, which we propose to categorize into anthropomorphic, artifactual, sociomorphic, naturemorphic and synaesthetic according to the semantic principle. The metonymies, paraphrases, comparisons and phraseological units have been found in commentator speech to a lesser extent. The second chapter is dedicated to metaphorical verbalization of the conceptosphere SPORT. Based on lexical meaning, which makes the ground for metaphorical transference, the number of metaphorical models have been singled out including: 1 model of the anthropomorphic type (sport – man), 4 models of the artifact type (sport – construction, sport – technology, sport – transport, sport – object), 15 models of the sociomorphic type (sport – war, sport – economy, sport – competition, sport – history, sport – crime, sport – cooking, sport – art, sport – emergencies, sport – education, sport – everyday life, sport – politics, sport – professions, sport – religion, sport – entertainment, sport – society), 9 models of the naturemorphic type (sport – climate, sport – insects, sport – space, sport – objects of nature, sport – birds, sport – plants, sport – animals, sport – physics, sport – chemistry), 0 models of the synaesthetic type (only thematic vectors, which will be a base for potential models, have been outlined). It was proposed to consider frames and slots in the number of metaphorical models. The dissertation presents 1008 units (83,23 %) including 273 (27,1 %) of the anthropomorphic type, 124 (12,3 %) of the artifact type, 496 (49,2 %) of the sociomorphic type, 91 (9,02 %) of the naturemorphic type, 24 (2,38 %) of the synaesthetic type. If for the artifact type with the smaller amount of models is typical the greater volume of the verbalizers, which fall under the theme of the selected models, then variability of the tokens, which are forming the number of the small metaphorical models, is more typical for the naturemorphic type. The anthropomorphic and sociomorphic metaphors both in the number of models and in performance statistics, consistently occupy the second and first places, respectively. The third chapter is focused on the other means of secondary nomination, which verbalize the conceptosphere SPORT. They are metonymies, paraphrases, comparisons and phraseological units. It has been deduced that each from the specified instruments of verbalization quantitatively yields to productive metaphors, but also is directed to associative understanding, drawing parallels between sports and non-sports notions, creating imagery, searching for additional semantic accents. It has been discovered that metonymies and paraphrases, despite differences in the structure and the mechanism of formation, perform a similar function in sports commentary – they give the object of verbalization the second name, which diversifies the commentary and avoids repetition. The cases of using this means have been fixed mainly for renaming sportsmen, teams, other participants of a competition, inventory, locations, individual episodes of the competition and types of sports. It has been established that typical parameters for identifying similarities during metonymic transfer or creating second name are colors, club symbols, geographical affiliation, national features, form, material or functional similarity. In the course of our research 36 (2,92 %) metonymies and 37 (3,1 %) paraphrases have been discovered. Countless comparisons, which commentators use, have been considered through the keyword semantics, similar to metaphors. It has been found out that words, which name birds, reptiles, mammals, fish, plants and natural objects, are used actively enough, less often sports realities are compared with artifacts including objects and transport, culinary notions. Sometimes common features are found in roles and functions of different professions. Special attention has been paid to multi-component comparative designs, which, demonstrating the expanded opinion of the commentator, create complex images during limited time. In general in sports commentaries 43 (3,55 %) of comparisons has been fixed. Also in the course of our research 87 (7,2 %) of phraseological units has been discovered, which, except creating imagery, transfer folk experience and in that way meaningfully saturating the commentary and adding a national flavor to it. It has been found out that phraseology is appropriate to be used for evaluating episodes that show a struggle with its various phases, competition stage, dangerous situations, victorious results, characteristics of athletes, a qualitative characteristic of actions or the competition in general. Attention has been paid to individual cases, which fix the commentator`s influence on changing the structure or meaning of phraseological units, on the interaction of such units with other means of secondary nomination in a sentence. The future observation of the speech of sports journalists is defined as the perspective for the further research in order to identify and analyze new verbalizers of the conceptosphere SPORT, that will reflect the peculiarities of language thinking and will testify to changes at the lexical level of the language system, that will be formed in the modern sports media space.Item ПАТЕРНИ ВНУТРІШНЬОЇ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ І СИНТЕЗ(2024) Лозова, Л. В.Робота присвячена дослідженню просторових патернів внутрішніх міграційних процесів в України, сформованих під впливом воєнних дій, як одному з ключових чинників сучасних кардинальних суспільних перетворень. Дане дослідження дає змогу проаналізувати регіональні особливості, просторові тренди і мотиваційні чинники масштабних внутрішніх переміщень населення. Інформаційну базу дослідження становили дані відкритих джерел та статистичні матеріали міжнародних, усеукраїнських та регіональних установ і організацій, наукові джерела, нормативно-правові та законодавчі документи, результати власних соціологічних досліджень. Головні результати дисертації базуються на комплексному шести етапному дослідженні і обґрунтованому виборі і використанні методичних підходів і методів дослідження. У першому розділі дисертації визначено, що сучасні міграції як суспільне явище представляють собою розгалужену систему міграційних переміщень різної тривалості, періодичності, способів реалізації, просторових напрямів, що спричинені різноманітними чинниками і умовами, є відмінними за ознаками добровільності і цілепокладання. Головною ознакою даного суспільного явища є причини, що зумовлюють виникнення міграційного руху: історичні, демографічні, економічні, соціальні, військово-політичні, етнічні, релігійні та соціокультурні чинники. Внутрішня міграція є однією з найбільш поширених форм міграції населення, але у часи військових, політичних криз, надзвичайних природно-техногенних явищ і катастроф формуються окремі види міграційних процесів – вимушені міграції та примусові міграції. Історична ретроспектива міграційних процесів України показала численні приклади ситуацій не тільки вимушених, але і примусових міграцій та депортацій українського народу в період ХХ-ХХІ ст.. Показано, що масовим сучасним суспільним явищем в контексті формування нових патернів міграційних процесів є поява і законодавче визначення особливої категорії внутрішніх мігрантів – внутрішньо переміщених осіб. Визначено, що у разі повернення ВПО на попереднє постійне місце проживання, до загальновизнаних стадій міграційного процесу додається особливий етап – суспільної реінтеграції ВПО. Проведене дослідження показало, що просторові патерни і тренди внутрішніх міграцій воєнного часу відображають важливі суспільно-просторові процеси регіональних відмінностей гуманітарних потреб населення, шляхів його переміщення та просторової диференціації умов створення захисту для населення. Тому розроблено і апробовано авторські методичні підходи суспільно-географічного дослідження внутрішніх міграцій, що включали: шести етапну програму дослідження, зокрема проведення соціологічного дослідження ВПО як окремої категорії внутрішніх мігрантів. Дослідження включило масові опитування у два етапи загалом 1632 респондентів, а також глибинні інтерв’ю зі 62-ма респондентами. У другому розділі роботи охарактеризовано складні суспільні процеси і виклики, що спричинили війна та окупація частин Донецької та Луганської областей України та анексія АР Крим у 2014 році. Проаналізовано просторові тренди переміщення ВПО в цей період переважно до Київської області (разом з м. Київ), Харківської, Дніпропетровської, Херсонської, Запорізької областей. Визначено, що провідними чинниками таких переміщень є сусідське географічне положення регіонів, схожі традиції соціокультурної і господарської діяльності, можливості самозайнятості та пропозиції ринку праці. Також характеризовано масштаби, напрямки і регіональні патерни внутрішніх міграційних процесів в Україні впродовж періоду повномасштабного вторгнення з 2022 року. Показано, що основними регіонами - «донорами» ВПО стали Донецька, Харківська, Миколаївська, Запорізька, а згодом і Херсонська області. Натомість, регіонами з найбільшою часткою прийнятих ВПО стали Дніпропетровська, Київська, Харківська, Запорізька, Львівська області. Визначено, що сучасним трендом нових демографічних патернів України є надзвичайна мінливість геодемографічної ситуації у результаті окупації, обстрілів населених пунктів і критичної інфраструктури, постійних загроз для населення у регіонах можливих бойових дій і безпосередньо поблизу лінії фронту. На основі аналізу особливостей структури ВПО показано специфічні суспільні виклики соціальної адаптації і сприяння соціалізації переміщених осіб. У третьому розділі на основі аналізу результатів соціологічного дослідження ВПО встановлено, що ключовими причинами внутрішнього переміщення є підвищена небезпека перебування в рідному місті, відсутність можливості працевлаштування та можливості самозайнятості, дефіцит послуг соціальної сфери та недостатня забезпеченість закладами сфери послуг і соціального захисту. Вибір регіону переміщення ВПО здійснюють, зважаючи на ключові критерії безпеки та фінансової спроможності. Масові руйнування житла та критичної інфраструктури також виявлено як ключові причини особистого наративу (не)повернення переміщених осіб. Результати опитування також показали, що найбільші потреби серед ВПО пов’язані з безпекою, фінансово-гуманітарною стабільністю та можливістю працевлаштуватися та самореалізуватися. Досліджені моделі реагування і адаптації населення до реалій широкомасштабного вторгнення і окупації показали, що населення, яке проживає/має досвід окупації - одна з найбільш соціально та мілітарно вразливих груп нашого суспільства. Результати глибинних інтерв’ю продемонстрували специфічні мотиваційні чинники, моделі реагування і адаптації до кардинальних суспільних перетворень внаслідок війни. При цьому дослідження показало, що чим довше населення знаходитися в окупації, тим слабкішим стає їх зв’язок з державою і стають складнішими заходи реінтеграції. В роботі обґрунтовано, що процесу адаптації і реінтеграції сприяють: соціальна підтримка близьких, друзів, громади; професійні уміння та навички, що допоможуть у самореалізації; культурна відкритість та соціальна доступність, можливість бути конкурентно спроможними на ринку праці. За результатами проведених соціологічних досліджень обгрунтовано, що головною передумовою реалізації регіональних програм та проєктів з повоєнної відбудови України і реінтеграції внутрішніх мігрантів є відновлення безпеки, а основним чинником успішної подальшої адаптації ВПО чи їх реінтеграції в рідному регіоні є формування економічного та соціального стану країни, що сприятиме повоєнному відновленню, залученню міжнародних інвестицій, розвитку бізнесу та, як наслідок, поверненню громадян України до їх регіонів проживання. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі вперше з позиції суспільної географії здійснено комплексний аналіз внутрішніх міграційних процесів українців у ХХ-ХХІ ст, зокрема вимушених міграцій, спричинених політичними, історичними, воєнними чинниками; проведене суспільно-географічне дослідження мотиваційних чинників внутрішніх міграційних процесів з урахуванням суспільних потреб ВПО, можливостей працевлаштування, професійної самореалізації та умов адаптації ВПО (на прикладі ВПО м. Одеса); характеризовані мотиваційні чинники, моделі реагування і адаптації населення до реалій широкомасштабного вторгнення і окупації (на прикладі окупованих та прифронтових територій Херсонської області). Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що на основі суспільно-географічного аналізу регіональних патернів і мотиваційних чинників внутрішніх міграційних процесів воєнного часу в Україні обґрунтовано складові успішної стратегій адаптації та суспільної реінтеграції внутрішніх мігрантів внаслідок російсько-української війни. Це дозволило використати результати дисертаційного дослідження при розробці проєкту Регіональної Стратегії розвитку та програм комплексного відновлення території Голопристанської міської територіальної громади Херсонської області. The dissertation is devoted tо the study of spatial patterns of internal migration processes in Ukraine, formed under the influence of military actions, as one of the key factors of modern cardinal social transformations. This research allows the analysis of regional features, spatial trends, and motivational factors of large-scale internal population movements. The information base of the study consisted of data from open sources and statistical materials of international, all-Ukrainian, and regional institutions and organizations, scientific sources, regulatory and legislative documents, and the results of our sociological research. The main results of the dissertation are based on a comprehensive six-stage study and justified choice and use of methodological approaches and research methods. In the first chapter of the dissertation, it is defined that modern migrations as a societal phenomenon represent a complex system of migration movements of various durations, periodicities, implementation methods, and spatial directions, caused by various factors and conditions, and differ in terms of voluntariness and purposefulness. The main characteristic of this societal phenomenon is the causes that trigger migration: historical, demographic, economic, social, military-political, ethnic, religious, and sociocultural factors. Internal migration is one of the most common forms of population migration, but in times of military and political crises, extraordinary natural-technogenic phenomena, and disasters, specific types of migration processes emerge - forced migrations and compulsory migrations. The historical retrospective of migration processes in Ukraine has shown numerous examples of situations not only of forced but also of compulsory migrations and deportations of the Ukrainian people in the 20th and 21st centuries. It is demonstrated that a mass contemporary societal phenomenon in the context of shaping new patterns of migration processes is the emergence and legislative definition of a special category of internal migrants - internally displaced persons (IDPs). It is determined that in the event of the return of IDPs to their previous permanent place of residence, a special stage - the societal reintegration of IDPs - is added to the generally recognized stages of the migration process. The conducted research has shown that spatial patterns and trends of internal migration during wartime reflect important socio-spatial processes of regional differences in humanitarian needs of the population, paths of its displacement, and spatial differentiation of conditions for providing protection to the population. Therefore, original methodological approaches of socio-geographical research on internal migration have been developed and tested, which included: a six-stage research program, including conducting a sociological study of internally displaced persons (IDPs) as a separate category of internal migrants. The study comprised mass surveys in two stages, totaling 1632 respondents, as well as in-depth interviews with 62 respondents. The second chapter of the work describes complex societal processes and challenges triggered by the war and occupation of parts of Donetsk and Luhansk regions of Ukraine, as well as the annexation of the Autonomous Republic of Crimea in 2014. Spatial trends of IDP movement during this period, predominantly to the Kyiv region (including the city of Kyiv), Kharkiv, Dnipropetrovsk, Kherson, and Zaporizhzhia regions, are analyzed. It is determined that the leading factors behind such movements are the neighboring geographic location of the regions, similar traditions of socio-cultural and economic activities, opportunities for self-employment, and labor market demand. The scales, directions, and regional patterns of internal migration processes in Ukraine during the period of full-scale invasion since 2022 are also characterized. It is shown that the main regions serving as "donors" of IDPs are Donetsk, Kharkiv, Mykolaiv, Zaporizhzhia, and later Kherson regions. On the other hand, the regions with the highest proportion of received IDPs are Dnipropetrovsk, Kyiv, Kharkiv, Zaporizhzhia, and Lviv regions. It is determined that a contemporary trend in the new demographic patterns of Ukraine is the extraordinary variability of the geo-demographic situation as a result of the occupation, shelling of populated areas and critical infrastructure, constant threats to the population in regions of possible combat actions, and directly near the front line. Based on the analysis of the structure of IDPs, specific societal challenges of social adaptation and facilitation of the socialization of displaced persons are demonstrated. In the third chapter, based on the analysis of the results of a sociological study of internally displaced persons (IDPs), it is established that the key reasons for internal displacement include the increased danger of staying in their hometown, lack of employment opportunities and possibilities for self-employment, shortage of social services, and inadequate provision of service and social protection facilities. The choice of the region for displacement by IDPs is made considering key criteria of safety and financial capability. Mass destruction of housing and critical infrastructure is also identified as key reasons in the personal narrative of (non)return of displaced persons. Survey results also indicate that the greatest needs among IDPs are related to security, financial-humanitarian stability, and opportunities for employment and self-realization. The examined models of response and adaptation of the population to the realities of large-scale invasion and occupation showed that the population living or experiencing occupation is one of the most socially and militarily vulnerable groups in our society. The results of in-depth interviews demonstrated specific motivational factors, response models, and adaptation to the fundamental social transformations resulting from the war. Moreover, the study showed that the longer the population remains under occupation, the weaker their connection with the state becomes, and the more complex the reintegration measures become. The research argues that the processes of adaptation and reintegration are facilitated by: social support from family, friends, and community; professional skills and abilities that aid in self-realization; cultural openness and social accessibility, enabling competitiveness in the job market. Based on the results of the conducted sociological research, it is argued that the main prerequisite for implementing regional programs and projects for post-war reconstruction in Ukraine and the reintegration of internal migrants is the restoration of security. The primary factor for the successful further adaptation of IDPs or their reintegration into their native region is the formation of the country's economic and social state, which will facilitate post-war recovery, attract international investments, develop business, and consequently, return Ukrainian citizens to their regions of residence. The scientific novelty of the obtained results lies in the fact that, for the first time from the perspective of social geography, a comprehensive analysis of the internal migration processes of Ukrainians in the 20th and 21st centuries has been conducted in the dissertation. This includes forced migrations caused by political, historical, and military factors. Additionally, a socio-geographical study of motivational factors in internal migration processes has been carried out, taking into account the social needs of IDPs, employment opportunities, professional self-realization, and adaptation conditions of IDPs (using the example of IDPs in the city of Odesa). Furthermore, motivational factors, response models, and adaptation of the population to the realities of large-scale invasion and occupation have been characterized (using the example of occupied and near-frontline territories of the Kherson region). The practical significance of the obtained results lies in the fact that, based on the socio-geographical analysis of regional patterns and motivational factors of internal migration processes during wartime in Ukraine, components of successful adaptation strategies and social reintegration of internal migrants due to the Russian-Ukrainian war have been substantiated. This allowed the utilization of the results of the dissertation research in the development of the Regional Development Strategy and programs for comprehensive recovery of the territory of the Hola Prystan urban territorial community in the Kherson region.Item АВСТРАЛІЙСЬКІ ХУДОЖНІ ЕТНОНАРАТИВИ ДЛЯ ДІТЕЙ: ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ(2023) Ставенко, О. В.; Stavenko, O. V.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 035 Філологія (03 Гуманітарні науки). – Херсонський державний університет Міністерства освіти і науки України, Херсон, Івано-Франківськ, 2023. Дисертацію присвячено дослідженню лінгвокультурних особливостей наративного конструювання австралійських художніх текстів для дітей к. ХІХ – поч. ХХІ століть. У роботі фокусом уваги є австралійські художні тексти для дітей жанрів літературної казки та короткого оповідання, що в контексті дослідження постають етнонаративами. Етнонаративи розуміємо як художні тексти австралійської лінгвокультури, що характеризуються етноспецифічним забарвленням, відбитим у стрижневих для конструювання історій мотивах, образах та смислах. Матеріал дослідження охоплює австралійські художні тексти, адресовані читачеві-дитині віком від 2-х до 12-ти років (Appleyard, 1991), які є створеними представниками австралійської лінгвокультури (Hansen, 2006). Для дослідження було відібрано найбільш відомі художні етнонаративи з моменту зародження австралійської літератури для дітей до початку ХХІ століття. Підґрунтя дослідження австралійських художніх етнонаративів для дітей становлять наукові праці, присвячені універсальним принципам побудови різних типів текстів для дітей, А. Аарне (Aarne, 1910), В. Проппа (Propp, 1928/2009), С. Томпсона (Aarne, & Thompson, 1928/1961) і Г. Й. Утера (Uther, 2004), та їх культурно-специфічним особливостям: роботи К. Бредфорд (Bradford, 2001, 2007, 2009), М. Ніколаєвої (Nikolajeva, 1996/2016), П. Нодельмана (Nodelman, 2008), Дж. Стефенса (Stephens, 1992), П. Ханта (Hunt, 2004), З. Шавіт (Shavit, 1986), А. Цапів (2020). Теоретико-методологічною основою розвідки є наукові доробки класичних і сучасних наратологів Я. Албера (Alber, 2010, 2016), Д. Германа (Herman, 2007), Ж. Женетта (1998), Г. Лещенко (2018), М. Тулена (Toolan, 2001, 2008), В. Шміда (Schmid, 2010), М. Флудернік (Fludernik, 2009), А. Цапів (2020) та лінгвістів і лінгвокультурологів: Л. Бєлєхової (2002, 2018, 2019), А. Вежбицької (Wierzbicka, 1992), І. Голубовської (2004a, 2004b), А. Загнітка (2012, 2017), В. Кононенка (2008a, 2008b; Kononenko, 2014), О. Левченко (2005), А. Приходька (2008, 2012), Г. Приходько (2022а; 2022b), Н. Слухай (2002, 2005), що уможливили виявлення етнокультурної специфіки австралійських художніх етнонаративів для дітей, яка відбивається у їх наративному конструюванні. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел ілюстративного матеріалу та додатків. У першому розділі «Теоретичні засади дослідження лінгвокультурних та наративних особливостей австралійських художніх текстів для дітей» розкрито поняття дитини як адресата художніх текстів, окреслено специфіку понять «дитяча література», «література для дітей», «коло дитячого читання» і «художні тексти для дітей» у річищі сучасних лінгвістичних студій; висвітлено жанрову специфіку художніх текстів для дітей та їх функційну спрямованість; схарактеризовано домінантні особливості австралійських художніх текстів для дітей. У науковій роботі на основі семіотичної моделі еволюції літератури для дітей М. Ніколаєвої (Nikolajeva, 1996/2016), розроблено модель історичного розвитку австралійської літератури для дітей, що охоплює чотири етапи її становлення. Обґрунтовано теоретичний апарат дослідження, що лежить в основі комплексного наратологічного та лінгвокультурологічного підходу до вивчення австралійських художніх етнонаративів для дітей. Зокрема, увагу сфокусовано на поняттях «наратив», «нарація», «історія», «сюжет», «мотив», «лінгвокультура», «етнокультура», «етнокультурні смисли», «художні етнонаративи для дітей». У другому розділі «Методологія наратологічно-культурологічного аналізу австралійських художніх етнонаративів для дітей» розроблено методику аналізування австралійських художніх етнонаративів для дітей, що охоплює чотири етапи: теоретико-аналітичний етап, який передбачає виявлення специфіки становлення австралійської літератури для дітей, випрацювання моделі її історичного розвитку та добір матеріалу дослідження; етап наратологічного аналізування, спрямований на простеження особливостей наративного конструювання художніх етнонаративів шляхом з’ясування семантики наративних епізодів, їх нараепізодичних маркерів та домінантних наративних прийомів, за допомогою яких твориться історія; етап лінгвокультурологічного аналізування, що охоплює виокремлення етнокультурно маркованих мовних одиниць, інтерпретування відбитих у них лінгвокультурних смислів, стрижневих у конструюванні наративів; і таксономічний етап, що передбачає класифікацію австралійських художніх етнонаративів для дітей відповідно до наративних та лінгвокультурних особливостей їх конструювання, і розроблення типології образів етноперсонажів за новизною знань, утілених у них, із опертям на типологію словесних образів Л. Бєлєхової (2002, Bieliekhova, 2019). У третьому розділі «Наративне конструювання австралійських художніх етнонаративів для дітей», послуговуючись наратологічно-культурологічним підходом до аналізування австралійських художніх етнонаративів для дітей, виявлено етнокультурні смисли, відбиті в культурних архетипах, етноархетипах, лінгвокультурних концептах, етноконцептах і низці австралійських реалій, та реалізовані в текстах через художній час, простір і персонажні образи. У контексті нашого дослідження наративне конструювання австралійських художніх етнонаративів для дітей розуміємо як результат творчого процесу побудови наративу його автором, доступний для емпіричного сприйняття, що потребує урахування широкого, зокрема культурного, контексту його творення. Певні культурні й етнічні смисли відбиваються в семантиці наративних епізодів та нараепізодичних маркерів, типі наратора, фокалізатора, особливостях персонажних образів і хронотопу етноративів, формуючи їхню етноспецифіку. Художній час і простір в австралійських етнонаративах для дітей, послуговуючись термінами А. Цапів (2020), кваліфікуємо як етнохронотоп, а персонажні образи – як етноперсонажі. Етнохронотоп є складним текстовим конструктом, який вибудовується за допомогою низки наративних прийомів творення художнього часу та художнього простору й опредметнюється в етнокультурно маркованих лінгвостилістичних засобах. Специфіка етнохронотопу австралійських наративів зумовлена етнокультурними смислами, реконструйованими із концептуальних імплікацій етноміфологеми Dreamtime; етноархетипу Дрімінгу як комплексу уявлень автохтонних австралійців про виникнення всесвіту й світобудову, що закріплений у колективній свідомості австралійців і зафіксований в австралійських народних та художніх текстах; етноконцепту BUSH, що акумулює знання про буш як важливу й цінну австралійську етнореалію; і низки інших реалій австралійської лінгвокультури та етнокультури. У контексті нашого дослідження етноперсонажі постають сконструйованими в наративах художніми образами, у засобах репрезентації яких домінують неповторні зовнішні й внутрішні ознаки, що відбивають низку етнокультурних смислів. У роботі розроблено типологію етноперсонажів австралійських художніх етнонаративів для дітей за специфікою етнокультурних смислів, утілених в їх образах. Зокрема, виокремлено такі типи та підтипи етноперсонажів: архетипні (міфологізовані, антропні, антропоморфно-анімалістичні), стереотипні (антропні, антропоморфно-анімалістичні) та кенотипні (антропоморфно-флористичні, антропоморфно-предметні), у яких розгортаються, відповідно, архетипні образи, або їх окремі імплікативні ознаки; експлікуються усталені (стереотипні) характеристики, пов’язані з фактами, явищами й фігурами з історії становлення й розвитку Австралії; або по-новому втілюються ті чи ті архетипні або стереотипні уявлення, характерні для австралійської лінгвокультури. У четвертому розділі «Таксономія австралійських художніх етнонаративів для дітей» запропоновано та обґрунтовано типологію художніх етнонаративів для дітей Австралії. У роботі виокремлено чотири типи австралійських художніх етнонаративів для дітей – дидактичні, етіологічні, ініціаційні та пригодницькі – за такими критеріями: семантика наративних епізодів, їх аранжування, особливості наративного конструювання, а саме типи наратора й фокалізатора, наративні прийоми творення історії й окремих її елементів та лінгвокультурне підґрунтя творення образів персонажів і хронотопу. Було виявлено, що для певного типу наративів характерна та чи та домінантна функція художніх текстів для дітей: дидактична, виховна, розважальна або функція етнокультурної самоідентифікації. У розділі продемонстровано, що імплементовані етнокультурні смисли лежать в основі створення таксономії великого масиву австралійських художніх етнонаративів для дітей. Обґрунтований у роботі наратологічно-культурологічний підхід до аналізування художніх наративів, здійснена класифікація етноперсонажів та розроблена типологія австралійських художніх етнонаративів для дітей є внеском у розбудову наратологічних та лінгвокультурологічних досліджень, зокрема у царині літератури для дітей, і в перспективі може бути застосована для дослідження художніх наративів для дітей інших лінгвокультур. The dissertation focuses on the research of linguistic and cultural features of narrative construing of Australian literary texts for children of the late 19th – early 21st centuries. The paper refers to Australian literary texts for children in the genres of literary fairy tales and short stories, which in the context of the research are qualified as ethnonarratives. It is assumed that ethnonarratives are literary texts of Australian linguistic culture that are characterised by ethnic and cultural colouring reflected in key story construing motifs, images and meanings. Australian literary texts addressed to a child reader aged 2 to 12 years (Appleyard, 1991) which are created by representatives of Australian linguistic culture and given that considered as ethnonarratives (Hansen, 2006), constitute a case study of the research. These texts include well-known and popular ethnonarratives for children from the main periods of Australian children’s literature development. This research is based on the scientific works devoted to universal construction principles of different text types for children of A. Aarne (1910), V. Propp (1928/2009), S. Thompson (Aarne, & Thompson, 1928/1961), and H. J. Uther (2004), as well as on the studies of their culturally specific features of C. Bradford (2001, 2007, 2009), P. Hunt (2004), M. Nikolajeva (1996/2016), P. Nodelman (2008), Z. Shavit (1986), J. Stephens (1992), A. Tsapiv (Цапів, 2020). Theoretically and methodologically, this study is grounded on the scientific papers of classic and modern narratologists: J. Alber (2010, 2016), M. Fludernik (2009), D. Herman (2007), G. Genette (Женетт, 1998), H. Leshchenko (Лещенко, 2018), W. Schmid (2010), A. Tsapiv (Цапів, 2020), M. Toolan (2001, 2008), and linguists and linguistic culturologists: L. Bieliekhova (Бєлєхова, 2002; Bieliekhova 2018), I. Golubovska (Голубовська, 2004a, 2004b), V. Kononenko (Кононенко, 2008a, 2008b; Kononenko, 2014), O. Levchenko (Левченко, 2005), A. Prykhodko (Приходько, 2008, 2012), G. Prykhodko (Приходько, 2022а, 2022b), N. Slukhai (Слухай, 2002, 2005), A. Wierzbicka (1992), A. Zagnitko (Загніткo 2012, 2017), which enabled identifying of the ethnic and cultural specifics of Australian literary ethnonarratives for children reflected in their narrative construing. The dissertation consists of an Introduction, four chapters, Conclusions, References, A Reference List of Illustrative Materials and Appendices. The first chapter “Theoretical Backgrounds of the Research of Linguistic, Cultural and Narrative Features of Australian Literary Texts for Children” outlines in the context of modern linguistic studies the main concepts of the paper, which include child as an addressee of literary texts, children’s literature, literature for children, children’s reading, and literary texts for children, highlights the genre features of literary texts for children and their primary functions and refers to the peculiarities of Australian literary texts for children. In the research, M. Nikolajeva’s (1996/2016) semiotic model of children’s literature development has served as a basis for elaborating the historical evolution model of Australian literature for children covering four stages. The paper outlines terminological apparatus underpinning the applied complex narratological and linguistic and cultural approach to the study of Australian literary texts for children. In particular, the dissertation focuses on the following theoretical concepts: narrative, narration, story, plot, motif, linguistic culture, ethnic culture, ethnic and cultural meanings and literary ethnonarratives for children. In the second chapter “Methodology of Narratological and Cultural Analysis of Australian Literary Ethnonarratives for Children”, a methodology for analysing Australian literary ethnonarratives for children is suggested, which comprises four basic stages: theoretical and analytical, that involves the revealing of the peculiarities of Australian literature for children evolution, elaboration of its historical development model and selection of the research case study; narratological analysis, aimed at highlighting the features of narrative construing of literary ethnonarratives by identifying narrative episodes, their markers and semantics, and dominant narrative techniques used to create story; linguistic and cultural analysis, which covers the revealing of ethnically and culturally marked linguistic units, and interpretation of the embodied linguistic and cultural meanings which are core in the narratives building; and taxonomic stage, which pinpoints the taxonomy of Australian literary ethnonarratives for children in accordance with the narrative, linguistic and cultural features of their construing, and the typology of ethnocharacters’ images based on L. Bieliekhova’s classification of verbal images (2019), according to the novelty of knowledge embodied in them. The third chapter “Narrative Сonstruing of Australian Literary Ethnonarratives for Children” considers the techniques and means of implementation of ethnic and cultural meanings in the narratives. Using a narratological, lingustic and cultural approach to the analysis of Australian literary ethnonarratives for children, the research reveals a wide range of implicative ethnic and cultural meanings of cultural archetypes, ethnic archetypes, linguistic and cultural concepts, ethnic concepts, and a number of Australian realia, which are embodied in texts through artistic time, space and character images. In the context of the research, the narrative construing of Australian literary ethnonarratives for children is defined as the result of the creative process of building a narrative by its author available for empirical perception which requires taking into account the broad, in particular cultural, context of its creation. Certain cultural and ethnical meanings are reflected in the semantics of narrative episodes, their markers, the peculiarities of a narrator, a focalizer, the images of characters and an artistic time and space, that creates their ethnic specificity. The work qualifies artistic time and space in Australian literary ethnonarratives for children as ethnochronotope, and character images are determined as ethnocharacters, in terms of A. Tsapiv’s study (Цапів, 2020). Ethnochronotope is a complex textual construct built with the help of a number of narrative techniques for creating artistic time and artistic space, which are objectified in ethnically and culturally marked linguistic and stylistic means. The specificity of the ethnochronotope of narratives is determined by ethnic and cultural meanings reconstructed from the conceptual implications of ethnic mythologeme Dreamtime; ethnic archetype Dreaming as a complex of ideas of autochthonous Australians about the origin of the universe and the world-structure fixed in the collective consciousness of Australians, Australian folk and literary texts; ethnic concept BUSH, which accumulates knowledge about the bush as an important and valuable Australian ethnic realia; and a number of other realia of Australian ethnic culture. In the context of our research, ethnocharacters of Australian literary ethnonarratives for children are defined as images constructed in the narratives, in the representation means of which dominant are unique external and internal features that reflect a number of ethnic and cultural meanings. The paper suggests a classification of ethnocharacters of Australian literary ethnonarratives for children based on the specifics of ethnic and cultural meanings embodied in their images. According to the source of implicit features that unfold in the ethnocharacters’ images (archetypical, stereotypical or linguistic and cultural features which are related to mythology, facts, phenomena and figures from the history of the formation and development of Australia, or some realia), the following types and subtypes of ethnocharacters are outlined: archetypal (mythologized, anthropic, anthropomorphic-animalistic), stereotypal (anthropic, anthropomorphic-animalistic) and kainotypal (anthropomorphic-floral, anthropomorphic-object). In the fourth chapter “Taxonomy of Australian Literary Ethnonarratives for Children” a classification of literary ethnonarratives for children in Australia has been proposed and substantiated. The revealing of the semantics of narrative episodes and their arrangement, the features of narrative construing, in particular the types of a narrator and a focalizer, the narrative techniques used to create story and its elements, as well as linguistic and cultural features of ethnocharacters’ images, and ethnochronotope, enabled to distinguish four types of Australian literary ethnonarratives for children: didactic, etiological, initiation and adventure ethnonarratives. The paper assumes that certain ethnonarrative type is characterised by a dominant function of literary texts for children: didactic, educational, entertaining or the function of ethnic and cultural self-identification. The research demonstrates that implemented ethnic and cultural meanings underpin the taxonomy of a corpus of Australian literary ethnonarratives for children. The suggested in the dissertation narratological, linguistic and cultural approach to the analysis of literary narratives, a typology of ethnocharacters, and a taxonomy of Australian literary ethnonarratives for children contribute to the development of narratological and linguistic and cultural studies, in particular in the research area of literature for children, and in perspective can be used to study literary narratives for children of other linguistic cultures.