ДИСЕРТАЦІЇ ТА АВТОРЕФЕРАТИ

Permanent URI for this communityhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/8097

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 87

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ СУДОЧИНСТВА В УМОВАХ ДІЇ НАДЗВИЧАЙНИХ ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ
(2026) Шляховчук М. В.
У дисертації комплексно досліджено адміністративно-правові засади здійснення судочинства в умовах надзвичайних правових режимів в Україні. Визначено сутність надзвичайних правових режимів як особливого виду адміністративно-правових режимів, що застосовуються за виняткових обставин із тимчасовим обмеженням окремих прав та розширенням повноважень органів влади. До них належать воєнний стан, надзвичайний стан і режим надзвичайної екологічної ситуації. Доведено, що правова основа судочинства є багаторівневою та охоплює конституційний, міжнародний, законодавчий, підзаконний і локальний рівні. Право на судовий захист включає доступ до суду, участь у процесі, оскарження та виконання судових рішень, а його гарантіями є зміна територіальної підсудності, дистанційне судочинство, поновлення процесуальних строків та інші організаційно-правові механізми. Встановлено, що воєнний стан загострив кадрові, фінансові та технічні проблеми судової системи, однак українські суди зберегли спроможність здійснювати правосуддя завдяки зміні підсудності, відрядженню суддів, використанню відеоконференцій і електронного судочинства. Обґрунтовано необхідність удосконалення законодавства шляхом нормативного закріплення дистанційної участі суддів у засіданнях, уніфікації правил відеоконференцій, модернізації системи «Електронний суд», розвитку цифрової інфраструктури, завершення судової реформи, оптимізації мережі судів і кадрового забезпечення. Доведено, що зміна територіальної підсудності є винятковим механізмом забезпечення безперервності правосуддя та доступу до суду в умовах воєнного стану. На основі аналізу зарубіжного досвіду встановлено, що ключовими умовами ефективного судочинства є незалежність судової влади, фізична безпека учасників процесу, цифровізація судових процедур та гнучкий розподіл судового навантаження. Запропоновано кризово-адаптивну модель правового регулювання судочинства, що передбачає спеціальний механізм функціонування судів у надзвичайних умовах, удосконалення зміни територіальної підсудності, розвиток цифрового правосуддя, модернізацію процесуальних строків і забезпечення рівного доступу до правосуддя. Реалізація цих пропозицій сприятиме підвищенню стійкості судової системи України та її відповідності міжнародним стандартам. The dissertation comprehensively examines the administrative and legal foundations of judicial proceedings under emergency legal regimes in Ukraine. Emergency legal regimes are defined as a special type of administrative legal regime introduced under exceptional circumstances with temporary restrictions on certain rights and expanded powers of public authorities. These include martial law, a state of emergency, and an environmental emergency regime. It is established that the legal framework for judicial proceedings consists of constitutional, international, legislative, subordinate, and local levels. The right to judicial protection includes access to court, participation in proceedings, appeal, and enforcement of judgments, while its guarantees include changes in territorial jurisdiction, remote hearings, restoration of procedural deadlines, and other legal mechanisms. The study shows that martial law intensified staffing, financial, and technical problems of the judiciary; however, Ukrainian courts maintained the administration of justice through changes in jurisdiction, secondment of judges, videoconferencing, and e-justice technologies. The dissertation substantiates the need to improve legislation by regulating remote participation of judges, harmonizing videoconference procedures, modernizing the Electronic Court system, strengthening digital infrastructure, completing judicial reform, optimizing the court network, and improving staffing. It is proved that changing territorial jurisdiction is an exceptional mechanism ensuring continuity of justice during martial law. Comparative analysis demonstrates that judicial independence, physical safety, digital technologies, and flexible case allocation are essential for effective justice in emergencies. A crisis-adaptive model of judicial regulation is proposed, including a special framework for court operation during emergencies, improved jurisdiction rules, digital justice, modernization of procedural deadlines, and equal access to justice. Its implementation will strengthen the resilience of the Ukrainian judiciary and align it with international standards.
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ
(2026) Живиця О. О.
У дисертації досліджено теоретичні та практичні аспекти адміністративно-правового регулювання відносин у сфері фізичної культури і спорту в Україні. Встановлено, що суспільні відносини у цій сфері охоплюють шість груп: управлінські, з надання адміністративних послуг, контрольно-наглядові, адміністративної відповідальності, фінансування та міжнародного характеру. З'ясовано, що «фізична культура» є ширшим поняттям, ніж «спорт», охоплюючи фізичне виховання, масовий та адаптивний спорт і реабілітацію. Нормативно-правове забезпечення галузі утворює чотирирівневу систему: конституційний, законодавчий, підзаконний та міжнародно-правовий рівні. Виявлено системні недоліки — колізії між нормами, дублювання приписів і відсутність кодифікованого акта. Принципи адміністративно-правового регулювання систематизовано у чотири групи: загальноправові, спеціальні, організаційно-функціональні та принципи взаємодії публічного і приватного регулювання, включно з lex sportiva. Обґрунтовано необхідність переходу від управлінської до людиноцентричної парадигми регулювання. Виявлено інституційну проблему – після ліквідації Державного агентства з питань фізичної культури і спорту функції сконцентровано в одному органі, що суперечить принципу функціонального розмежування. Запропоновано відновити окремий виконавчий орган галузі. Щодо адміністративної відповідальності встановлено відсутність у КУпАП спеціального розділу про правопорушення у сфері спорту та запропоновано його доповнити. Досліджено зарубіжні моделі управління спортом; обґрунтовано доцільність адаптації польської клубоцентричної моделі. У висновках запропоновано прийняти Спортивний кодекс України, запровадити інститут спортивного омбудсмена, спортивний третейський суд та систему антикорупційного комплаєнсу для спортивних організацій. The dissertation examines theoretical and practical aspects of administrative and legal regulation of relations in the field of physical culture and sports in Ukraine. It has been established that public relations in this area include six groups: managerial, providing administrative services, control and supervision, administrative responsibility, financing and international. It was found that "physical culture" is a broader concept than "sport", covering physical education, mass and adaptive sports and rehabilitation. Regulatory and legal support of the industry forms a four-level system: constitutional, legislative, by-law and international legal levels. Systemic deficiencies were identified: conflicts between norms, duplication of prescriptions, and the absence of a codified act. The principles of administrative and legal regulation are systematized into four groups: general, special, organizational and functional, and principles of interaction between public and private regulation, including lex sportiva. The need to transition from a managerial to a human-centered regulation paradigm is substantiated. An institutional problem was identified - after the liquidation of the State Agency for Physical Culture and Sports, the functions were concentrated in one body, which contradicts the principle of functional separation.It is proposed to restore a separate executive body of the industry. Regarding administrative responsibility, it was established that there is no special section on offenses in the field of sport in the Code of Administrative Offenses of Ukraine and it was proposed to supplement it. Foreign models of sports management were studied; the expediency of adapting the Polish club-centric model is substantiated. In the conclusions, it is proposed to adopt the Sports Code of Ukraine, to introduce the institute of sports ombudsman, sports arbitration court and anti-corruption compliance system for sports organizations.
РОЗРОБЛЕННЯ ЛОКАЛЬНОЇ IOT-СИСТЕМИ МОНIТОРИНГУ Й КОНТРОЛЮ СТАНУ ПРИМIЩЕНЬ НА БАЗI ПЛАТФОРМИ HOME ASSISTANT
(2026) Хоменко Є. В.
Загальна наукова проблема дослiдження полягає у вiдсутностi комплексного пiдходу до проєктування локальних автономних IoT-систем монiторингу та ке- рування, якi забезпечують повний контроль над даними, автономне виконання логiки автоматизацiй, пiдвищений рiвень безпеки та можливiсть подальшого роз- ширення функцiональностi без залежностi вiд зовнiшнiх хмарних сервiсiв. Актуальнiсть дослiдження зумовлена стрiмким поширенням IoT-рiшень у сфе- рi домашньої та офiсної автоматизацiї, якi здебiльшого реалiзуються у виглядi ко- мерцiйних хмароорiєнтованих екосистем. Такi рiшення спрощують впровадження, однак водночас створюють обмеження щодо автономностi, прозоростi архiтекту- ри, безпеки та можливостей використання у дослiдницьких i експериментальних сценарiях. У цьому контекстi особливої ваги набуває розробка локальних сервер- них IoT-систем, орiєнтованих на приватнiсть, контрольованiсть та вiдтворюва- нiсть результатiв. Об’єктом дослiдження є процеси функцiонування IoT-систем монiторингу та керування станом примiщень як складних кiберфiзичних систем, що забезпе- чують збiр, передавання, обробку та використання сенсорних даних для автома- тизованого керування параметрами середовища.. Предметом дослiдження є архiтектурнi пiдходи, методи та моделi органiза- цiї взаємодiї мiж компонентами локальної автономної IoT-системи, спрямованi на забезпечення автономностi її функцiонування, пiдвищення рiвня iнформацiйної безпеки та ефективного збору i локальної обробки сенсорних даних. Метою роботи є розроблення та наукове обґрунтування архiтектури i програмно- апаратного комплексу локальної автономної IoT-системи монiторингу й контролю стану примiщень, орiєнтованої на iнтеграцiю гетерогенних сенсорних i виконавчих пристроїв, пiдтримку рiзнорiдних комунiкацiйних протоколiв, локальну обробку та зберiгання сенсорних даних, а також забезпечення пiдвищеного рiвня iнфор- мацiйної безпеки i автономного функцiонування системи незалежно вiд зовнiшнiх хмарних сервiсiв. Додатково мета роботи передбачає формування програмної iнфраструктури для подальшого застосування аналiтичних та iнтелектуальних методiв обробки даних у межах локальної обчислювальної платформи IoT-системи. Для досягнення поставленої мети в дисертацiйнiй роботi розв’язанi такi основ- нi завдання: • виконати системний аналiз сучасних IoT-технологiй, архiтектурних пiдхо- дiв та програмних платформ з метою виявлення обмежень хмароорiєнто- ваних рiшень i обґрунтування доцiльностi застосування локальних авто- номних IoT-систем; • дослiдити та обґрунтувати вибiр комунiкацiйних протоколiв i стандартiв IoT для локальних систем монiторингу з урахуванням вимог надiйностi, масштабованостi, енергоефективностi та сумiсностi пристроїв; • розробити узагальнену багаторiвневу архiтектуру локальної IoT-системи, що забезпечує автономне функцiонування, модульнiсть, вiдмовостiйкiсть, локальну обробку даних та пiдвищений рiвень iнформацiйної безпеки; • реалiзувати програмно-апаратний прототип локальної IoT-системи з iн- теграцiєю сенсорних i виконавчих пристроїв, сервiсiв збору та зберiгання даних, а також механiзмiв автоматизацiї та керування; • дослiдити можливостi локальної обробки та аналiзу сенсорних даних у межах IoT-платформи на основi iнтегрованого аналiтичного контуру, що включає методи кластеризацiї, прогнозування та виявлення аномалiй; • оцiнити функцiональнi, експлуатацiйнi та безпековi характеристики розро- бленої системи та експериментально пiдтвердити її ефективнiсть порiвня- но з хмарними рiшеннями за критерiями автономностi, затримки обробки даних, рiвня контролю над даними та масштабованостi. У першому роздiлi дисертацiї виконано огляд сучасного стану розвитку Internet of Things (IoT) та проаналiзовано основнi пiдходи до побудови систем монiторингу й автоматизацiї. Розглянуто еволюцiю IoT-технологiй, типовi архiтектурнi моде- лi, стандарти та комунiкацiйнi протоколи. Проаналiзовано переваги та обмеження комерцiйних IoT-екосистем, а також можливостi локальних серверних платформ. Окрему увагу придiлено питанням безпеки, автономностi та контролю над дани- ми. За результатами аналiзу встановлено, що iснуючi хмароорiєнтованi рiшення недостатньо придатнi для дослiдницьких i приватних IoT-систем, що дозволило сформувати дослiдницьку прогалину, пов’язану з необхiднiстю локальних авто- номних IoT-рiшень. У другому роздiлi розроблено архiтектуру локальної IoT-системи монiторингу та керування станом примiщень. Запропоновано багаторiвневу структуру систе- ми, яка охоплює рiвень сенсорних i виконавчих пристроїв, комунiкацiйний рiвень, рiвень збору та зберiгання даних, рiвень керування автоматизацiями, а також пiд- систему безпеки. Обґрунтовано вибiр протоколiв взаємодiї та принципiв iнтеграцiї компонентiв з урахуванням вимог до автономної роботи, мiнiмальних затримок i локального виконання логiки керування. У третьому роздiлi розглянуто питання аналiзу даних, що формуються в про- цесi функцiонування IoT-системи. Проаналiзовано можливостi використання ана- лiтичних пiдходiв для оцiнювання стану примiщень, контролю параметрiв мiкро- клiмату, енергоспоживання та виявлення вiдхилень у роботi сенсорних вузлiв. Показано доцiльнiсть локальної обробки даних у межах IoT-системи без залуче- ння зовнiшнiх хмарних сервiсiв, що дозволяє пiдвищити автономнiсть, зменшити затримки та забезпечити кращий контроль над даними. У четвертому роздiлi реалiзовано локальну IoT-систему монiторингу та керу- вання на базi платформи Home Assistant. Виконано iнтеграцiю сенсорних i ви- конавчих пристроїв, налаштовано механiзми збору даних i реалiзовано сценарiї автоматизацiї з локальним виконанням. Проведено експериментальне дослiдже- ння роботи системи в реальних умовах, оцiнено її стабiльнiсть, автономнiсть та зручнiсть розширення. Отриманi результати пiдтверджують ефективнiсть вико- ристання локальної серверної платформи для побудови автономних IoT-систем монiторингу стану примiщень. Наукова новизна одержаних результатiв полягає у систематизацiї та обґрунтуваннi архiтектурних рiшень для побудови локальних автономних IoT- систем монiторингу та контролю стану примiщень. У роботi сформовано цiлiсний пiдхiд до органiзацiї взаємодiї мiж сенсорними пристроями, комунiкацiйними про- токолами та програмними компонентами локальної IoT-платформи з урахуван- ням вимог автономностi, безпеки та керованостi. Запропонованi рiшення дозво- ляють узгодити роботу рiзнорiдних пристроїв i сервiсiв у межах єдиної локальної архiтектури без залучення зовнiшнiх хмарних сервiсiв. Практичне значення одержаних результатiв полягає у можливостi ви- користання розроблених архiтектурних пiдходiв i програмної реалiзацiї пiд час створення локальних IoT-систем автоматизацiї, монiторингу та керування iнже- нерними параметрами примiщень. Отриманi результати можуть бути застосованi для побудови приватних IoT-iнсталяцiй з пiдвищеним рiвнем автономностi, iн- формацiйної безпеки та контролю над даними, а також використанi як основа для подальших дослiджень i експериментальних розробок у сферi локальних кi- берфiзичних систем.
МОДЕЛЬ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ЦИФРОВИХ СЕРВІСІВ У БІЗНЕС-ПРОЦЕСИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
(2026) Соловейко, О. В.; Solovienko, O. V.
Дисертаційну роботу присвячено теоретичному обґрунтуванню та практичній реалізації моделі імплементації сервісів у бізнес-процеси ЗВО в умовах воєнного стану на прикладі досвіду Херсонського державного університету. У сучасних реаліях повномасштабного збройного конфлікту вища освіта в Україні трансформувалася зі сфери надання послуг у стратегічний ресурс відтворення людського капіталу та фундамент національної стійкості. Актуальність дослідження зумовлена критичною потребою ЗВО у забезпеченні безперервності діяльності (Business Continuity) в умовах релокації, руйнування фізичної інфраструктури та обмеженості ресурсів. Традиційні лінійні моделі управління в умовах війни втрачають ефективність, що вимагає переходу до адаптивного та проактивного менеджменту, де цифрові сервіси стають «цифровим каркасом» інституційної безпеки. Воєнний стан суттєво ускладнює функціонування ЗВО, спричиняючи руйнування інфраструктури, переміщення учасників освітнього процесу, порушення традиційних управлінських і освітніх практик. У цих умовах цифрові сервіси виступають не лише інструментом підтримки освітнього процесу, а й ключовим чинником забезпечення стійкості, адаптивності та безперервності діяльності ЗВО. Особливої актуальності набуває проблема поєднання управлінського, технологічного та педагогічного підходів до цифрової трансформації ЗВО, що відповідає сучасним вимогам до 3 підготовки фахівців інноваційного типу та розвитку цифрової компетентності всіх учасників освітнього процесу. Теоретичне узагальнення, системний аналіз та осмислення наукових джерел і практичного досвіду управління закладами вищої освіти в умовах воєнного стану дозволили сформувати цілісну методологічну базу дослідження. Отримані результати, що відображають сутність інституційних трансформацій, специфіку цифровізації університетського менеджменту та інструменти оцінювання цифрової зрілості ЗВО, зводяться до ключових положень, що висвітлено у дисертаційному дослідженні. Аналізуючи базові джерела проблематики дослідження, з’ясовано, що в сучасних реаліях повномасштабного збройного конфлікту, вища освіта в Україні остаточно трансформувалася з галузі надання освітніх послуг у стратегічний ресурс відтворення людського капіталу та фундаментальний чинник забезпечення національної стійкості. Досвід пандемії COVID-19, який ми сьогодні розглядаємо як «загальну репетицію» цифрової мобілізації, дозволив системі вищої освіти уникнути колапсу, проте саме війна висунула вимогу переходу від «реактивного» режиму (стихійної відповіді на загрози) до «адаптивного» та проактивного управління, що базується на випереджальному моделюванні ризиків. У роботі підкреслюється: управління ЗВО в умовах воєнного стану вимагає децентралізованої стійкості та здатності до швидкої конфігурації ресурсів. У дослідженні визначено п’ять стратегічних пріоритетів та управлінських завдань сучасного закладу освіти, зокрема оперативне реагування/гнучкі механізми ухвалення рішень на основі кризового моніторингу безпекової та нормативної ситуації; неперервність процесу/збереження академічного циклу через хмарне резервування та незалежність від фізичної інфраструктури; гнучкість траєкторій/персоналізація навчання, змішані формати та визнання результатів неформальної освіти; мобілізація ресурсів/програми підтримки НПП та здобувачів освіти, стипендіальні фонди та міжнародна грантова підтримка; психологічна стійкість/створення 4 безпечного цифрового простору та алгоритмів дій у надзвичайних ситуаціях. Виявлено, що фундаментом реалізації цих пріоритетів є тотальна цифрова трансформація, що перетворює soft на інструмент стратегічного виживання. Цифрову трансформацію ЗВО слід розглядати як багаторівневий, системний процес, що охоплює комплекс взаємопов’язаних компонентів і спрямований на забезпечення ефективності, гнучкості та стійкості освітньої системи в умовах сучасних викликів, включно з кризовими ситуаціями, зокрема воєнними. Особлива увага приділяється концепції цифрової зрілості, яка охоплює розвиток ІТ-інфраструктури, кібербезпеку та цифрову компетентність викладачів. Дослідження сучасного стану інформатизації вітчизняних університетів виявило чітку тенденцію: заклади вищої освіти переходять від використання фрагментарних цифрових рішень до побудови цілісних екосистем. Поруч із типовими централізованими інструментами, інтегрованими з ЄДЕБО, університети розробляють власні унікальні платформи (KPI Ecosystem, DP-Office, АІСТ/АСУ-ЗВО). Додатковим важливим результатом теоретико-методологічного аналізу стало визначення ролі міжуніверситетської співпраці та державної політики у зміцненні цифрової зрілості ЗВО. В умовах хронічного дефіциту ресурсів кооперація між закладами вищої освіти дозволяє відійти від ізольованих моделей розвитку на користь створення мережевої стійкості. Спільне використання хмарних сховищ, інтеграція баз даних, взаємний обмін кращими практиками цифрового менеджменту та координація дій у сфері кібербезпеки суттєво знижують залежність будь-якого університету від локальної інфраструктури, яка може бути фізично знищена. У цьому контексті репрезентативним є досвід Херсонського державного університету та його інтегрованої платформи KSU24. Цей кейс демонструє зразок забезпечення цифрової стійкості ЗВО в умовах 5 екстремальних викликів (робота під час тимчасової окупації міста, евакуація та релокація, функціонування під постійними обстрілами). У дослідженні обґрунтовується перехід від фрагментарної цифровізації до створення цілісної екосистеми, що є маркером цифрової зрілості Херсонського державного університету, а платформа KSU24 - еталонним прикладом збереження інституційної суб’єктності під час релокації. Спираючись на практичний досвід ХДУ, виокремлено ключові параметри архітектури KSU24, серед них: синхронізація з ЄДЕБО (автоматичне оновлення статусів у реальному часі, що критично для обліку контингенту в умовах переміщення); модуль рейтингового оцінювання НПП (впровадження evidence-based management через прозору оцінку наукової та методичної активності, що є чинником запобіганню деградації академічних стандартів під час війни); ШІ-алгоритми (побудова індивідуальних траєкторій не за назвами дисциплін, а за компетентнісним профілем). У той же час, нами виокремлено й обгрунтовано чотири компоненти цифрової зрілості закладу ищої освіти з індикаторами «воєнного часу» - це управлінський, технологічний, культурно-організаційний, освітньометодичний. Таким чином, у дослідженні детально розглядаються практичні приклади успішної цифровізації, зокрема платформа KSU24, як інструмент забезпечення стабільності освітнього процесу. Ключовий висновок полягає в тому, що цифрова трансформація є не просто технічним оновленням, а необхідною умовою виживання та розвитку вищої школи. Стратегічне партнерство та інноваційне лідерство визначено пріоритетами для успішної повоєнної відбудови освітньої системи. Аналіз досвіду управління ЗВО під час війни доводить, що модель ЗВО майбутнього базується на синергії цифрової зрілості, психосоціальної стабільності та інтелектуального управління. Автономія ЗВО, інтегрована в державну політику реагування, створює модель «мережевої стійкості», а класична ієрархічна модель поступається місцем «мережевому 6 управлінню», де університет функціонує, як вузол у глобальній системі знань. У дисертаційному дослідженні здійснено комплексне теоретикометодологічне обґрунтування авторської резильєнтно-адаптивної моделі імплементації цифрових сервісів у бізнес-процеси ЗВО в умовах воєнного стану як обгрунтованої відповіді на виклики нестабільності, безпекових ризиків і необхідності забезпечення безперервності освітньої діяльності. На відміну від існуючих підходів до цифрової трансформації закладів освіти, у запропоновній моделі цифрові сервіси розглядаються не як окремі технологічні рішення, а як інтегрований механізм модернізації бізнес-процесів університету, що забезпечує синхронізацію діяльності всіх суб’єктів освітнього процесу, підвищення оперативності управління, оптимізацію інформаційних потоків і розширення можливостей дистанційної взаємодії. Теоретичне обґрунтування резильєнтно-адаптивної моделі здійснено з урахуванням специфіки функціонування ЗВО в умовах воєнного стану, необхідності релокації закладів вищої освіти, забезпечення академічної мобільності, організації змішаних і дистанційних форматів навчання, а також підтримання стабільності освітньої та наукової діяльності, незалежно від зовнішніх обставин. Практична реалізація моделі на базі Херсонського державного університету засвідчила її здатність забезпечувати формування єдиного цифрового освітньо-управлінського середовища, сприяти підвищенню рівня цифрової зрілості бізнес-процесів закладу, зміцненню організаційної стійкості, адаптивності та резильєнтності системи управління, а також створювати передумови для подальшого стратегічного розвитку університету в умовах цифрової трансформації вищої освіти. Систематизовано сучасні наукові підходи до цифрової трансформації освіти, зокрема процесний, системний, сервісно-орієнтований, адаптивний та ризик-орієнтований підходи. Обґрунтовано доцільність їх інтеграції для 7 забезпечення гнучкості, стійкості та ефективності управління ЗВО в умовах воєнного стану. Науковий базис роботи становить синергія системного, процесного, ризик-орієнтованого та бенчмаркінгового підходів. Фундаментом дослідження визначено концепцію трисуб’єктної дидактики, де інформаційно-комунікаційне середовище (зокрема ШІ) ідентифікується як повноправний, рівноправний третій суб’єкт-помічник взаємодії поруч із викладачем та здобувачем. Визначено специфічні принципи імплементації цифрових сервісів (безперервність, безпека, доступність, масштабованість, інтероперабельність), а також окреслено ключові фактори впливу на цей процес: організаційні, технологічні, кадрові та зовнішні (кризові) чинники. У представленої авторської моделі, відображено логіку, структуру та механізми впровадження цифрових сервісів; розкрито її складові: цільовий, концептуальний, змістово-процесуальний, технологічний, організаційноуправлінський та результативно-оцінювальний блоки; описано функціональні зв’язки між елементами моделі, етапами імплементації (діагностичний, проєктувальний, впроваджувальний, моніторинговокоригувальний) та обгрунтовапно інструменти реалізації (цифрові платформи, аналітичні системи, сервіси управління освітнім процесом). Особливу увагу приділено адаптивності моделі до умов воєнного стану, зокрема забезпеченню резервності, кібербезпеки та можливості швидкого відновлення освітніх процесів. Описано механізми реалізації моделі, які передбачають поетапну імплементацію цифрових сервісів, моніторинг ефективності, зворотний зв’язок та коригування управлінських рішень. Визначено покроковий алгоритм впровадження моделі. Процес трансформації поділено на ітеграційні етапи: етап 1 (діагностика, створення карти бізнес-процесів та виявлення «вузьких місць»); етап 2 (формування команди; призначення CDTO (Chief Digital Transformation Officer) та подолання опору персоналу через навчання); етап 3 (планування, вибір між частковою оптимізацією 8 (Tier 1) та масштабними інноваціями (Tier 2 - AI, Big Data)); етап 4 (тестування, створення прототипів (MVP) для оцінки зручності інтерфейсів (UX)); етап 5 (реалізація, поетапне розгортання та перехід до управління в режимі реального часу). Доведено, що ефективність моделі залежить від виконання двох груп умов: організаційних (наявність нормативної бази, інтегрованої інфраструктури та системи підтримки персоналу) та педагогічних (формування цифрової екосистеми, де сервіси стають частиною методики навчання, а не просто додатком). Особливу увагу приділено умовам реалізації моделі, серед яких цифрова компетентність персоналу, наявність цифрової інфраструктури, нормативно-правове забезпечення та управління ризиками в умовах воєнного стану. Для оцінки успішності резильєнтно-адаптивної моделі використовується багатовимірна система індикаторів, зокрема це операційні (час обробки документів, рівень автоматизації операцій, стабільність сервісів (uptime); освітні (успішність студентів, залученість до цифрових курсів, кількість індивідуальних траєкторій) наукові (динаміка публікацій у репозиторії, кількість успішних грантових заявок; користувацькі (рівень задоволеності студентів та викладачів інтерфейсом та підтримкою). З’ясовано, що запропонована модель забезпечує підвищення ефективності управління бізнес-процесами ЗВО, їх гнучкість та стійкість до кризових впливів, а також сприяє якості освітніх послуг в умовах цифровізації та невизначеності. Зздійснено комплексну інтерпретацію результатів педагогічного експерименту, спрямованого на перевірку ефективності моделі імплементації цифрових сервісів у бізнес-процеси закладів вищої освіти в умовах воєнного стану. Узагальнено дані, отримані на констатувальному та формувальному етапах дослідження, проведено їх кількісний і якісний аналіз відповідно до визначених критеріїв, показників та рівнів цифрової зрілості бізнес-процесів ЗВО. 9 Особливу увагу приділено виявленню динаміки змін у розвитку організаційно-управлінських, технологічних, кадрових, освітніх, комунікаційних, аналітичних, безпекових та адаптаційно-резильєнтних характеристик діяльності університету в процесі впровадження цифрових сервісів. На основі розрахунку інтегрального показника цифрової зрілості визначено рівень ефективності запропонованої моделі та встановлено ступінь її впливу на оптимізацію бізнес-процесів закладу вищої освіти (релакованого). Отримані результати розглядаються крізь призму сучасних концепцій цифрової трансформації освіти, процесного підходу до управління та теорії організаційної резильєнтності. Проведена інтерпретація дозволила підтвердити доцільність використання цифрових сервісів як інструменту модернізації бізнеспроцесів ЗВО та довести ефективність розробленої резильєнтно-адаптивної моделі їх імплементації. Узагальнення результатів дослідження стало підґрунтям для формулювання наукових висновків, практичних рекомендацій щодо цифрової трансформації закладів вищої освіти та визначення перспектив подальших досліджень у сфері управління цифровим розвитком університетів. The dissertation is devoted to the theoretical substantiation and practical implementation of a model for the implementation of services into the business processes of higher education institutions (HEIs) under martial law, based on the experience of Kherson State University. In the contemporary realities of full-scale armed conflict, higher education in Ukraine has transformed from a service-provision sector into a strategic resource for the reproduction of human capital and a foundation of national resilience. The relevance of the study is determined by the critical need of HEIs to ensure Business Continuity under conditions of relocation, destruction of physical infrastructure, and resource limitations. Traditional linear management models lose their effectiveness under wartime conditions, which necessitates a transition to adaptive and proactive management, wherein digital services become the "digital framework" of institutional security. Martial law significantly complicates the functioning of HEIs, causing destruction of infrastructure, displacement of educational process participants, and disruption of traditional managerial and educational practices. Under these conditions, digital services function not merely as a tool for supporting the educational process, but also as a key factor in ensuring the resilience, adaptability, and continuity of HEI operations. Particular relevance attaches to the challenge of combining managerial, technological, and pedagogical approaches to the digital transformation of HEIs, which corresponds to contemporary requirements for the training of innovativetype specialists and the development of digital competence among all participants in the educational process. Theoretical generalisation, systematic analysis, and critical examination of scholarly sources and practical experience in the management of higher education 11 institutions under martial law have enabled the formation of a coherent methodological foundation for the study. The findings obtained, which reflect the nature of institutional transformations, the specifics of digitalisation in university management, and the tools for assessing the digital maturity of HEIs, are condensed into the key propositions presented in the dissertation. Through analysis of the foundational sources pertaining to the research problem, it has been established that in the contemporary realities of full-scale armed conflict, higher education in Ukraine has definitively transformed from a sector of educational service provision into a strategic resource for the reproduction of human capital and a fundamental factor in ensuring national resilience. The experience of the COVID-19 pandemic, now regarded as a "general rehearsal" for digital mobilisation, enabled the higher education system to avert collapse; however, it was precisely the war that imposed the imperative of transitioning from a "reactive" mode (spontaneous response to threats) to "adaptive" and proactive management grounded in anticipatory risk modelling. The study emphasises that the management of HEIs under martial law requires decentralised resilience and the capacity for rapid resource reconfiguration. The study identifies five strategic priorities and managerial objectives for contemporary educational institutions, namely: rapid response/flexible decisionmaking mechanisms based on crisis monitoring of the security and regulatory situation; process continuity/preservation of the academic cycle through cloud backup and independence from physical infrastructure; trajectory flexibility/personalisation of learning, blended formats, and recognition of nonformal education outcomes; resource mobilisation/support programmes for academic staff and students, scholarship funds, and international grant support; psychological resilience/creation of a safe digital environment and emergency response algorithms. 12 It has been established that the foundation for realising these priorities is total digital transformation, which converts software into an instrument of strategic survival. The digital transformation of HEIs should be understood as a multi-level, systemic process encompassing a complex of interrelated components and directed toward ensuring the effectiveness, flexibility, and resilience of the educational system in the face of contemporary challenges, including crisis situations and, in particular, wartime conditions. Particular attention is devoted to the concept of digital maturity, which encompasses the development of IT infrastructure, cybersecurity, and the digital competence of academic staff. An examination of the current state of informatisation in domestic universities has revealed a clear tendency: higher education institutions are transitioning from the use of fragmented digital solutions toward the construction of integrated ecosystems. Alongside typical centralised tools integrated with the Unified State Electronic Database on Education (USEDE), universities are developing their own proprietary platforms (KPI Ecosystem, DP-Office, AIST/ASU-ZVO). An additional significant outcome of the theoretical-methodological analysis was the identification of the role of inter-university cooperation and state policy in strengthening the digital maturity of HEIs. Under conditions of chronic resource deficit, cooperation between higher education institutions enables a departure from isolated development models in favour of building networked resilience. Shared use of cloud storage, integration of databases, mutual exchange of best practices in digital management, and coordination of cybersecurity measures significantly reduce any university's dependence on local infrastructure that may be physically destroyed. In this context, the experience of Kherson State University and its integrated platform KSU24 is particularly representative. This case demonstrates 13 a model for ensuring the digital resilience of a HEI under conditions of extreme adversity (operation during the temporary occupation of the city, evacuation and relocation, and continued functioning under constant shelling). The study substantiates the transition from fragmented digitalisation to the creation of a coherent ecosystem as a marker of the digital maturity of Kherson State University, with the KSU24 platform serving as a benchmark example of the preservation of institutional agency during relocation. Drawing on the practical experience of KSU, the key architectural parameters of KSU24 have been identified, including: synchronisation with the USEDE (automatic real-time status updates, which is critical for tracking student contingents under displacement conditions); a faculty performance rating module (implementation of evidence-based management through transparent assessment of scholarly and methodological activity, which serves as a factor in preventing the degradation of academic standards during wartime); and AI algorithms (construction of individual learning trajectories based not on subject titles but on competency profiles). At the same time, four components of HEI digital maturity with wartimespecific indicators have been identified and substantiated, namely: managerial, technological, cultural-organisational, and educational-methodological. Thus, the study examines in detail practical examples of successful digitalisation, in particular the KSU24 platform, as an instrument for ensuring the stability of the educational process. The key conclusion is that digital transformation is not merely a technical update but a necessary condition for the survival and development of higher education. Strategic partnership and innovative leadership are identified as priorities for the successful post-war reconstruction of the educational system. Analysis of the experience of HEI management during wartime demonstrates that the model of the HEI of the future is based on the synergy of digital maturity, psychosocial stability, and intellectual management. 14 The autonomy of HEIs, integrated into state response policy, creates a model of "networked resilience," while the classical hierarchical model yields to "networked management," in which the university functions as a node within the global knowledge system. The dissertation provides a comprehensive theoretical and methodological substantiation of the author's resilience-adaptive model for the implementation of digital services into the business processes of HEIs under martial law, as a reasoned response to the challenges of instability, security risks, and the necessity of ensuring the continuity of educational activity. Unlike existing approaches to the digital transformation of educational institutions, the proposed model treats digital services not as discrete technological solutions but as an integrated mechanism for the modernisation of university business processes, ensuring synchronisation of activity among all participants in the educational process, enhancement of managerial responsiveness, optimisation of information flows, and expansion of remote interaction capabilities. The theoretical substantiation of the resilience-adaptive model was developed with due regard for the specific operational conditions of HEIs under martial law, the necessity of institutional relocation, the provision of academic mobility, the organisation of blended and distance learning formats, and the maintenance of the stability of educational and scholarly activity regardless of external circumstances. The practical implementation of the model at Kherson State University demonstrated its capacity to ensure the formation of a unified digital educationalmanagerial environment, to promote the enhancement of the digital maturity of the institution's business processes, to strengthen the organisational resilience, adaptability, and resilience of the management system, and to create preconditions for the further strategic development of the university in the context of the digital transformation of higher education. Contemporary scholarly approaches to the digital transformation of education have been systematised, including the process-based, systemic, service- 15 oriented, adaptive, and risk-based approaches. The appropriateness of their integration for ensuring the flexibility, resilience, and effectiveness of HEI management under martial law has been substantiated. The scientific basis of the study comprises a synergy of systemic, process-based, risk-oriented, and benchmarking approaches. The conceptual foundation of the study is defined as the three-subject didactics framework, in which the information-communication environment (including AI) is identified as a fully legitimate and equal third participatory subject alongside the instructor and the learner. The specific principles governing the implementation of digital services have been defined (continuity, security, accessibility, scalability, interoperability), and the key factors influencing this process have been identified: organisational, technological, human resource, and external (crisis) factors. The author's proposed model reflects the logic, structure, and mechanisms of digital service implementation; its components are disclosed: target, conceptual, content-procedural, technological, organisational-managerial, and results-evaluative blocks. The functional relationships between the elements of the model, the stages of implementation (diagnostic, design, implementation, monitoring-andcorrection), and the instruments of realisation (digital platforms, analytical systems, educational process management services) have been described and substantiated. Particular attention is devoted to the adaptability of the model to wartime conditions, specifically to the provision of redundancy, cybersecurity, and the capacity for rapid restoration of educational processes. The mechanisms for the realisation of the model have been described, encompassing the phased implementation of digital services, effectiveness monitoring, feedback, and the adjustment of managerial decisions. A step-by-step algorithm for the implementation of the model has been defined. The transformation process is divided into integration stages: Stage 1 16 (diagnostics, creation of a business process map, and identification of bottlenecks); Stage 2 (team formation; appointment of a CDTO (Chief Digital Transformation Officer) and overcoming staff resistance through training); Stage 3 (planning, selection between partial optimisation (Tier 1) and large-scale innovation (Tier 2 — AI, Big Data)); Stage 4 (testing, creation of prototypes (MVP) for the assessment of interface usability (UX)); Stage 5 (implementation, phased deployment, and transition to real-time management). It has been demonstrated that the effectiveness of the model depends on the fulfilment of two groups of conditions: organisational (the existence of a regulatory framework, integrated infrastructure, and a staff support system) and pedagogical (the formation of a digital ecosystem in which services become part of the teaching methodology rather than merely an add-on). Particular attention is devoted to the conditions for the realisation of the model, including the digital competence of staff, the availability of digital infrastructure, regulatory and legal provision, and risk management under martial law. For the assessment of the success of the resilience-adaptive model, a multidimensional indicator system is employed, comprising: operational indicators (document processing time, level of operations automation, service stability (uptime)); educational indicators (student academic performance, engagement with digital courses, number of individual learning trajectories); research indicators (dynamics of repository publications, number of successful grant applications); and user indicators (level of student and academic staff satisfaction with the interface and support). It has been established that the proposed model ensures the enhancement of the effectiveness of HEI business process management, their flexibility and resilience to crisis impacts, and contributes to the quality of educational services under conditions of digitalisation and uncertainty. A comprehensive interpretation of the results of the pedagogical experiment, directed at verifying the effectiveness of the model for implementing digital services into the business processes of higher education institutions under 17 martial law, has been carried out. The data obtained at the ascertaining and formative stages of the study have been generalised, and their quantitative and qualitative analysis has been conducted in accordance with the defined criteria, indicators, and levels of digital maturity of HEI business processes. Particular attention is devoted to identifying the dynamics of change in the development of organisational-managerial, technological, human resource, educational, communicational, analytical, security-related, and adaptiveresilience characteristics of university activity in the course of implementing digital services. On the basis of calculating the integral indicator of digital maturity, the level of effectiveness of the proposed model has been determined and the degree of its impact on the optimisation of the business processes of the higher education institution (in a relocated state) has been established. The findings are examined through the lens of contemporary concepts of digital transformation in education, the process-based approach to management, and the theory of organisational resilience. The interpretation conducted has confirmed the appropriateness of using digital services as an instrument for the modernisation of HEI business processes and has demonstrated the effectiveness of the developed resilience-adaptive model for their implementation. The synthesis of research findings provided the basis for formulating scholarly conclusions, practical recommendations for the digital transformation of higher education institutions, and identifying directions for further research in the field of university digital development management.
ПЕРЕКЛАДАЧ ЯК УЧАСНИК КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
(2026) Бриков В. М.; Brykov V. M.
Представлена дисертаційна робота присвячена всебічному та комплексному теоретико-прикладному дослідженню інституту перекладача як самостійного учасника кримінального провадження, його історико-правовим витокам, сучасній нормативно-правовій регламентації, процесуальним функціям, обсягу професійної компетентності, етичним стандартам та практичним аспектам забезпечення якості перекладу в кримінальному судочинстві. У роботі здійснено системний аналіз ролі перекладача у забезпеченні засади мови кримінального провадження, реалізації права особи на справедливий суд і доступ до правосуддя, а також визначено напрями вдосконалення правового регулювання участі перекладача у кримінальному процесі з урахуванням міжнародних стандартів та зарубіжного досвіду. Робота побудована за послідовною логікою: від вивчення загальної історії перекладацької діяльності та ознайомлення із теоретичними підвалинами перекладознавства як міждисциплінарної галузі гуманітарного знання, до аналізу конкретних юридичних конструкцій, що врегульовують залучення перекладача до кримінального провадження в провідних країнах світу й Україні та напрацювання унікальних практичних рекомендацій для покращення правового регулювання відповідних питань, зокрема шляхом внесення змін до чинного законодавства. Методологічною основою дисертації є комплекс загальнонаукових і спеціально-юридичних методів дослідження, а також емпіричні методи (соціологічні опитування, статистичний аналіз), застосування яких дозволило поєднати доктринальні надбання з практичними спостереженнями та порівняльною аналітикою. В дисертаційній роботі вперше в Україні здійснено компаративістське теоретико-правове дослідження статусу перекладача як учасника кримінального провадження в Україні та зарубіжних країнах. У першому розділі дослідження здійснено ретроспективний аналіз історичної еволюції перекладацької діяльності як засобу комунікації, професії та соціально-правового інституту, проілюстровано шлях її розвитку від античності до сучасності та висвітлено особливості та специфіку становлення кримінально- процесуального перекладу на українських землях. Установлено, що перекладацька практика довгий час виконувала функцію забезпечення комунікації між гетеромовними представниками суспільств і вже на ранніх етапах розвитку правових систем відігравала важливу роль у забезпеченні достовірності правових актів, судових рішень і публічних свідчень. Простежено поступову інституціоналізацію ролі перекладача й трансформацію вимог до його компетентності під впливом соціокультурних та правових перебудов структури соціуму, а також становлення перекладознавства як окремої філологічно- лінгвістичної науки. Значну увагу приділено становленню правового регулювання участі перекладача у кримінальному судочинстві на українських землях. Встановлено, що перші системні передумови нормативного закріплення участі перекладача були сформовані у Судових статутах 1864 року, які в межах судової реформи закріпили можливість залучення перекладачів і тлумачів до судового провадження, визначили порядок їх присяги та можливість відводу. Водночас у цей період перекладач розглядався переважно як технічна допоміжна особа. Еволюція цього інституту знайшла своє відображення в кримінальному процесуальному законодавстві 1920-х років, яке передбачало обов’язок залучення перекладача у разі неволодіння мовою провадження її учасниками, а також окремі процесуальні права та гарантії його діяльності. Поряд із цим, з’ясовано, що подальший законотворчий процес радянської епохи істотно не модернізував правовий статус перекладача. Зроблено висновок, що історичний розвиток інституту перекладача характеризується поступовим переходом від його сприйняття як технічного посередника до усвідомлення важливості цього учасника провадження для забезпечення процесуальних прав суб’єктів кримінального процесу та гарантії законності відповідних процедур. Другий розділ роботи присвячено детальному розгляду процесуального статусу перекладача в умовах сучасного українського кримінального провадження. За результатами проведеного аналізу чинного кримінального процесуального законодавства виявлено ряд суттєвих прогалин правового регулювання залучення й участі перекладача у процесі. Так, закон не наводить дефініцію перекладача як учасника саме кримінальних процесуальних правовідносин, що значною мірою шкодить реалізації принципу правової визначеності. Перекладач визнається іншим учасником кримінального провадження та наділяється низкою процесуальних прав і обов’язків, однак жодним чином не врегульовуються вимоги до його кваліфікації та компетенції, порядку їх верифікації, нагляду за якістю перекладу під час провадження тощо. З метою мінімізації ризиків, що випливають з окресленого вище та задля вдосконалення правового регулювання розглядуваних питань, автором надані практичні рекомендації та запропоновані конкретні зміни до профільного законодавства. Серед іншого, напрацьоване авторське визначення перекладача, як процесуально незаінтересованої особи, яка має належну кваліфікацію, володіє державною мовою та іншою мовою або відповідними засобами комунікації на рівні, достатньому для виконання своїх процесуальних функцій, і залучається сторонами кримінального провадження, слідчим суддею чи судом у випадках та порядку, передбачених законом, для здійснення перекладу (сурдоперекладу) пояснень, показань або документів у кримінальному провадженні. Значну увагу приділено правовим наслідкам невідповідності перекладу критеріям точності, адекватності й нейтральності, зокрема ризикам викривлення доказів, порушення права на захист і заподіяння шкоди процесуальній справедливості. Виявлено прогалини: відсутність законодавчого визначення ролі перекладача як процесуальної фігури, брак механізмів атестації й централізованої реєстрації перекладачів, що залучаються до кримінального провадження, нестандартизовані правила фіксації перекладу, недосконалість процедур оскарження якості перекладу та неврегульованість питань оплати й компенсації витрат перекладачів. Третій розділ дослідження містить компаративістський аналіз міжнародних стандартів та національних моделей організації судового перекладу (зокрема практики Німеччини, Польщі, Австрії, Нідерландів, Франції та США) і релевантної практики Європейського суду з прав людини з відповідних питань. Автором встановлено, що в європейських юрисдикціях застосовуються системні підходи до підготовки, сертифікації та тарифікації послуг судових (кримінальних) перекладачів, запроваджуються національні реєстри та механізми контролю якості перекладу, що істотно підвищує довіру до перекладу як процесуального інструменту й мінімізує ризики порушення прав учасників провадження. На підставі здійсненого порівняльного аналізу обґрунтовано й доведено необхідність адаптації найкращих практик регламентації кримінального процесуального перекладу до українських умов з урахуванням специфіки національного нормативного поля та судової практики. За результатами проведеного порівняльного дослідження сформульовано низку конкретних пропозицій і рекомендацій, серед яких: законодавче визначення перекладача як учасника кримінального провадження із встановленням мінімальних кваліфікаційних вимог, регламентація на підзаконному рівні вимог професійної етики та стандартів поведінки перекладачів, які залучаються до кримінального провадження; створення єдиного державного реєстру таких перекладачів із зазначенням диференційованих мовних компетенцій та спеціалізацій; впровадження системи сертифікації/атестації з практичним іспитом і періодичною підготовкою; розробка етичного кодексу перекладача, який чітко закріпив би засади нейтральності, конфіденційності та запобіжники конфлікту інтересів; встановлення процедур фіксації перекладу та технічних вимог до його запису; визначення прозорого механізму оскарження якості перекладу і процедури заміни перекладача протягом процесу; впорядкування питань оплати праці та відшкодування витрат із застосуванням уніфікованих тарифів і методик оцінки складності перекладацьких завдань на прикладах реальних кейсів; запровадження навчальних модулів для суддів, слідчих, прокурорів і адвокатів щодо взаємодії з перекладачами та оцінки якості перекладу. Наукова новизна дисертації полягає у формуванні комплексної теоретико- правової концепції перекладача як самостійного суб’єкта кримінального провадження, що інтегрує історико-юридичний аналіз, доктринальні підходи, результати емпіричних спостережень, дослідження впливу сучасних технологій на процес перекладу та компаративістський огляд досвіду правового регулювання залучення перекладачів до кримінального провадження провідних держав світу. Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в можливості їх безпосереднього використання при розробці змін до кримінального процесуального законодавства України, галузевих підзаконних актів, що регулюють вітчизняну перекладацьку галузь, зокрема при створенні державних реєстрів та системи сертифікації перекладачів, у методичних рекомендаціях для судів, слідчих, прокурорів і адвокатів, а також при підготовці навчальних програм і курсів підвищення кваліфікації. Запропоновані положення сприятимуть підвищенню якості перекладу в кримінальному провадженні, захисту прав осіб, які не володіють державною мовою, та, як наслідок, зміцненню довіри до системи правосуддя в цілому. The presented dissertation is devoted to a comprehensive theoretical and applied study of the institution of the interpreter as an independent participant in criminal proceedings, its historical and legal origins, the current regulatory framework governing its activity, procedural functions, scope of professional competence, ethical standards, and practical aspects of ensuring the quality of interpretation in criminal justice. The study provides a systematic analysis of the interpreter’s role in ensuring the principle of the language of criminal proceedings, the realization of the individual’s right to a fair trial and access to justice and identifies directions for improving the legal regulation of the interpreter’s participation in criminal proceedings with due regard to international standards and foreign experience. The research is structured according to a consistent logical progression: from the study of the general history of translation activity and the theoretical foundations of translation studies as an interdisciplinary field of humanitarian knowledge to the analysis of specific legal constructions regulating the involvement of interpreters in criminal proceedings in leading countries of the world and in Ukraine, as well as the development of practical recommendations aimed at improving the legal regulation of the relevant issues, including through amendments to existing legislation. The methodological basis of the dissertation consists of a complex of general scientific and special legal research methods, as well as empirical methods (sociological surveys and statistical analysis), the application of which made it possible to combine doctrinal achievements with practical observations and comparative analytical approaches. The dissertation presents the first comparative theoretical and legal study in Ukraine devoted to the status of the interpreter as a participant in criminal proceedings in Ukraine and foreign jurisdictions. The first chapter provides a retrospective analysis of the historical evolution of translation activity as a means of communication, a profession, and a socio-legal institution. It illustrates its development from antiquity to the present and highlights the peculiarities of the formation of criminal procedural interpretation on the territory of Ukraine. It has been established that translation practice for a long time performed the function of ensuring communication between representatives of different linguistic communities and already at the early stages of the development of legal systems played an important role in ensuring the authenticity of legal acts, judicial decisions, and public testimonies. The study traces the gradual institutionalization of the interpreter’s role and the transformation of requirements for professional competence under the influence of socio-cultural and legal transformations of society, as well as the formation of translation studies as a separate philological and linguistic discipline. Particular attention is paid to the development of legal regulation of the interpreter’s participation in criminal proceedings on the Ukrainian territories. It has been established that the first systemic prerequisites for the normative consolidation of the interpreter’s participation were formed in the Judicial Statutes of 1864, which introduced the possibility of involving interpreters in judicial proceedings and regulated the procedure for their oath and challenge. At the same time, during that period the interpreter was perceived mainly as a technical auxiliary participant. The further evolution of this institution was reflected in the criminal procedural legislation of the 1920s, which provided for the obligation to involve an interpreter where participants did not know the language of the proceedings and introduced certain procedural rights and guarantees of the interpreter’s activity. However, the subsequent legislative process of the Soviet era did not substantially modernize the interpreter’s legal status. It is concluded that the historical development of the interpreter institution demonstrates a gradual transition from its perception as a technical intermediary to the recognition of its importance for safeguarding procedural rights and ensuring the legality of criminal procedural activities. The second chapter is devoted to a detailed examination of the procedural status of the interpreter within modern Ukrainian criminal proceedings. The analysis of current criminal procedural legislation revealed a number of significant regulatory gaps concerning the involvement and participation of interpreters in criminal proceedings. In particular, the law does not provide a definition of the interpreter as a participant in criminal procedural legal relations, which negatively affects the implementation of the principle of legal certainty. Although the interpreter is recognized as another participant in criminal proceedings and endowed with a set of procedural rights and obligations, the legislation does not regulate the requirements for professional qualifications and competence, procedures for their verification, or mechanisms for monitoring the quality of interpretation during proceedings. In order to minimize the risks arising from these deficiencies and to improve the legal regulation of the relevant issues, the author proposes practical recommendations and specific amendments to the relevant legislation. Among other proposals, the dissertation formulates an author’s definition of the interpreter as a procedurally disinterested person who possesses appropriate qualifications, has a sufficient command of the state language and another language or other means of communication, and is involved by the parties to criminal proceedings, the investigating judge, or the court in the cases and according to the procedure established by law for the purpose of interpreting (including sign-language interpretation) explanations, testimonies, or documents in criminal proceedings. Considerable attention is also paid to the legal consequences of interpretation that does not meet the criteria of accuracy, adequacy, and neutrality, including the risks of distortion of evidence, violation of the right to defence, and damage to procedural fairness. The study identifies significant deficiencies in the legal framework, including the absence of a legislative definition of the interpreter’s procedural role, the lack of mechanisms for certification and centralized registration of interpreters involved in criminal proceedings, the absence of standardized rules for recording interpretation, the imperfection of procedures for challenging the quality of interpretation, and the insufficient regulation of remuneration and reimbursement of interpreters’ expenses. The third chapter contains a comparative analysis of international standards and national models for the organization of court interpretation (including the practices of Germany, Poland, Austria, the Netherlands, France, and the United States), as well as relevant case law of the European Court of Human Rights. It has been established that European jurisdictions apply systematic approaches to the training, certification, and remuneration of court interpreters, introduce national registers, and implement mechanisms for monitoring the quality of interpretation. Such approaches significantly increase trust in interpretation as a procedural instrument and minimize the risks of violations of the rights of participants in criminal proceedings. On the basis of the comparative analysis, the necessity of adapting best international practices of regulating criminal procedural interpretation to Ukrainian conditions has been substantiated, taking into account the specific features of the national legal framework and judicial practice. As a result of the comparative study, a number of concrete proposals and recommendations have been formulated, including: the legislative definition of the interpreter as a participant in criminal proceedings with the establishment of minimum qualification requirements; regulation at the by-law level of professional ethics and standards of conduct for interpreters involved in criminal proceedings; the creation of a unified state register of such interpreters indicating differentiated language competencies and specializations; the introduction of a certification and attestation system with practical examinations and periodic professional training; the development of an interpreter’s code of ethics establishing principles of neutrality, confidentiality, and safeguards against conflicts of interest; the establishment of procedures for recording interpretation and technical requirements for such recording; the definition of a transparent mechanism for challenging the quality of interpretation and replacing an interpreter during proceedings; the regulation of remuneration and reimbursement procedures using unified tariffs and methods for assessing the complexity of interpreting tasks based on real cases; and the introduction of training modules for judges, investigators, prosecutors, and lawyers concerning interaction with interpreters and the assessment of interpretation quality. The scientific novelty of the dissertation lies in the formation of a comprehensive theoretical and legal concept of the interpreter as an independent participant in criminal proceedings, integrating historical-legal analysis, doctrinal approaches, empirical observations, the study of the influence of modern technologies on interpretation processes, and a comparative review of international experience in the legal regulation of interpreters’ participation in criminal proceedings. The practical significance of the dissertation results lies in the possibility of their direct application in the development of amendments to the criminal procedural legislation of Ukraine, sectoral by-laws regulating the national translation and interpretation sector, including the creation of state registers and certification systems for interpreters, in methodological recommendations for courts, investigators, prosecutors, and lawyers, as well as in the development of educational programs and professional training courses. The proposed provisions will contribute to improving the quality of interpretation in criminal proceedings, protecting the rights of persons who do not possess sufficient command of the state language, and strengthening public trust in the justice system as a whole.
ФЛОРА СТАРИХ ЦВИНТАРІВ ПРАВОБЕРЕЖНОГО ЗЛАКОВОГО СТЕПУ
(2026) Скобель. Н. О.; Skobel N.O.
Дисертаційна робота є першим спеціальним дослідженням флори старих цвинтарів в Україні. Флористичними дослідженнями було охоплено 50 старих цвинтарів у межах Правобережного Злакового Степу. Флора 50 старих цвинтарів Правобережного Злакового Степу нараховує 684 види судинних рослин, які належать до 356 родів, 79 родин, 34 порядків і 4 класів та 2 відділів, що складає 74,6% видів флори степів та вапнякових відслонень ПЗС і 13% флори України. Флористичне багатство на старих цвинтарях варіює від 82 до 242 видів (у середньому – 174). Високий рівень флористичного багатства старих цвинтарів зумовлений їх розташуванням в околицях урбанізованих ландшафтів, яким властивий екотонний ефект із різної інтенсивності господарським впливом (від мінімального в покинутих частинах цвинтарів, і до надзвичайно інтенсивного в чинних частинах). Збереження природного рослинного покриву на цвинтарях підтримується сакральним статусом, адже на цих територіях активна господарська діяльність є традиційно небажаною. Типологічний аналіз флори показав її загальний зональний характер, про що, зокрема, свідчить значна присутність видів із номадійсько- давньосередземноморським і номадійським типами ареалів у спектрі ареалогічних груп; переважання багаторічних трав’яних рослин, гемікриптофітів, полікарпиків, рослин зі стрижневим типом кореневої системи в спектрах біоморфологічної структури; переважання геліофітів та значний відсоток мезоксерофітів і мегатермофітів у спектрах екологічної структури. Особливості структури флори старих цвинтарів порівняно із зональною флорою полягають у значній ролі деревних рослин, адвентивних видів рослин у біоморфологічній та екологічній структурі, переважанні рослин без видозмінених підземних пагонів і рослин із полірегіональним типом ареалу в географічному спектрі тощо. Зміщення зонального спектру флори зумовлено її синатропізацією та інтродукцією чужорідних рослин. Здійснено аналіз флори досліджених старих цвинтарів Правобережного Злакового Степу та встановлено її особливості. Проведено диференціацію видів флори старих цвинтарів Правобережного Злакового Степу і визначено ступінь їхньої синантропізації. За результатами математичного оцінювання подібності видів флори старих цвинтарів Правобережного Злакового Степу було виділено 7 класів кластерів і здійснено їх типізацію. Розподіл на кластери флори загалом зумовлено ґрунтово-кліматичним градієнтом і густотою населення навколо старого цвинтаря. Найбільші індекси синантропізації флори були відзначені на старих цвинтарях, що розміщені безпосередньо в густонаселених пунктах (Єврейський цвинтар у м. Херсоні, Забалківський цвинтар, Херсонський меморіальний некрополь). З іншого боку, старі цвинтарі з найменшим рівнем синантропізації розташовувалися в регіонах із малою густотою населення та значними степовими площами довкола (Економія Іванівка, Костянтинівка, Цвинтар на кургані біля хутора Балакшова, Одрадове, Пшонянове, Прилиманське, Станіслав, Токарівка, Трифонівка, Тягинка, Червоний Тік, Шестірня Економії Іванівка та Прилиманське). Здійснено аналіз синантропізації флори старих цвинтарів Правобережного Злакового Степу. Аналіз синантропної фракції (431 вид; 63,0% від загальної кількості видів) виявив переважання апофітного компоненту над адвентивним. Найменш адвентизованими виявилися види флори старих цвинтарів – на кургані біля хутора Балакшова, у Шестірні, Економії Іванівка, Пшоняновому, які за цим показником є цілком зіставними з об’єктами природно-заповідного фонду регіону. Процес трансформації флори старих цвинтарів відбувається пришвидшено, про що свідчить представленість напівприродних та антропогенних біотопів на таких цвинтарях. Основними осередками поширення антропофітів на території старих цвинтарів Правобережного Злакового Степу є ділянки з інтенсивним доглядом за похованнями тощо. Загальний індекс синантропізації відзначається досить невисоким значенням (IS=62,9%) як порівняно з урбанофлорами міст й іншими високо трансформованими територіями, так і з ландшафтами Північного Причорномор’я та городищами. Подібними індексами синантропізації характеризується флора старих цвинтарів м. Познані (Польща), що дозволило підтвердити високий рівень збереженості флори подібних об’єктів культурної спадщини, а також їх природоохороний потенціал у громадах. Досліджено залежність рівня флористичного багатства старих цвинтарів від природних та антропогенних (господарських) чинників довколишнього середовища. Було встановлено, що основними чинниками, які зумовлюють багатство судинних рослин загалом і несинантропного елементу флори зокрема, є площа степів у буфері радіусом 1 км2. Площа, густота населення виявились суттєвими чинниками багатства адвентивних видів. Природна степова флора переважно збереглася найкраще на старих ділянках цвинтарів, де господарський тиск відносно незначний, або на покинутих старих цвинтарях, що найменше задіяні в поховальній практиці населення громад. Проведені дослідження засвідчили також високу природоохоронну цінність старих цвинтарів. На них було відзначено значну кількість аборигенних (426, 62,3%) та несинантропних (253, 37,0%) видів судинних рослин. Охоронюваний елемент флори старих цвинтарів ПЗС представлений 63 видами судинних рослин (9,2% від загальної кількості видів), що підлягають охороні на міжнародному (три види Резолюції 6 Бернської Конвенції), національному (16 видів Червоної Книги України) та регіональному рівнях (46 видів Червоних списків Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей); вісьмома рідкісними угрупованнями Зеленої книги України та трьома оселищами Резолюції 4 Бернської конвенції. Флора старих цвинтарів характеризується високою збереженістю рослинного покриву та не поступається іншим степовим видам флори природоохоронних територій та об’єктам культурної спадщини за показником флористичного багатства та созологічно цінністю. Подібна структура флори вказує на те, що старі цвинтарі ПЗС належно виконують функцію збереження природного степового різноманіття та можуть потенційно бути об’єктами природно-заповідного фонду та об’єктами Смарагдової мережі і повоєнного розвитку громад. This dissertation represents the first dedicated study of old cemeteries in Ukraine from a botanical perspective. Floristic research encompassed 50 old cemeteries within the Right-Bank Grass Steppe District. The flora of 50 old cemeteries in the Right-Bank Grass Steppe District comprises 684 species of vascular plants belonging to 356 genera, 79 families, 34 orders, 4 classes, and 2 divisions, accounting for 74.6% of the steppe and limestone outcrop flora of the RBCS and 13% of the flora of Ukraine. Floristic richness in old cemeteries varies from 82 to 242 species (averaging 174). The high level of floristic richness in old cemeteries is due to their location in the vicinity of urbanized landscapes characterized by an ecotone effect with varying intensities of economic impact (from minimal in abandoned sections to extremely intensive in active parts). The preservation of natural vegetation cover in cemeteries is maintained by their sacral status, as active economic activity is traditionally undesirable in these areas. A typological analysis of the flora demonstrated its general zonal character, evidenced, in particular, by the significant presence of species with Nomadian- Ancient Mediterranean and Nomadian range types in the spectrum of chorological groups; the predominance of perennial herbaceous plants, hemicryptophytes, polycarpics, and plants with a taproot system in the biomorphological structure spectra; and the predominance of heliophytes along with a significant percentage of mesoxerophytes and megathermophytes in the ecological structure spectra. The specific features of the flora structure of old cemeteries compared to zonal flora include the significant role of woody plants and adventive species in the biomorphological and ecological structures, the predominance of plants without modified underground shoots, and plants with a polyregional range type in the geographical spectrum. The shift in the zonal spectrum of the flora is caused by its synanthropization and the introduction of alien plants. An analysis of the flora of the studied old cemeteries of the Right-Bank Grass Steppe District was carried out and its characteristics were established. Differentiation of the flora species of the old cemeteries of the Right-Bank Grass Steppe District was performed, and the degree of their synanthropization was determined. Based on the results of a mathematical evaluation of the similarity of the flora species, 7 cluster classes were identified and typified. The distribution into flora clusters is generally determined by the soil-climatic gradient and the population density around the old cemetery. The highest indices of flora synanthropization were noted in old cemeteries located directly within densely populated areas (Jewish Cemetery in Kherson, Zabalkivske Cemetery, Kherson Memorial Necropolis). On the other hand, old cemeteries with the lowest level of synanthropization were located in regions with low population density and significant surrounding steppe areas (Ekonomiia Ivanivka, Kostiantynivka, Cemetery on the kurgan near the Balakshova khutir, Odradove, Pshonyanove, Prylymanske, Stanislav, Tokarivka, Tryfonivka, Tyahynka, Chervonyi Tik, Shestirnya of Ekonomiya Ivanivka, and Prylymanske). An analysis of the synanthropization of the flora of the old cemeteries of the Right-Bank Grass Steppe District was conducted. The analysis of the synanthropic fraction (431 species; 63.0% of the total number of species) revealed the predominance of the apophytic component over the adventive one. The least adventized were the flora species of old cemeteries on the kurgan near the Balakshova khutir, in Shestirnya, Ekonomiia Ivanivka, and Pshonyanove, which by this indicator are fully comparable to the objects of the nature reserve fund of the region. The process of transformation of the flora of old cemeteries is occurring at an accelerated pace, as evidenced by the representation of semi-natural and anthropogenic biotopes in such cemeteries. The main centers for the spread of anthropophytes in the territory of the old cemeteries of the Right-Bank Grass Steppe District are areas with intensive grave maintenance. The general index of synanthropization is characterized by a relatively low value (IS = 62,9%) compared to the urban floras of cities and other highly transformed territories, as well as the landscapes of the Northern Black Sea region and ancient hillforts. Similar indices of synanthropization characterize the flora of old cemeteries in Poznań (Poland), which confirmed the high level of preservation of the flora of such cultural heritage sites, as well as their nature conservation potential in communities. The dependence of the level of floristic richness of old cemeteries on natural and anthropogenic (economic) environmental factors was studied. It was established that the main factors determining the richness of vascular plants in general, and the non-synanthropic element of the flora in particular, is the area of steppes within a 1 km2 buffer. Area and population density turned out to be significant factors in the richness of adventive species. Natural steppe flora is primarily best preserved in old sections of cemeteries where economic pressure is relatively insignificant, or in abandoned old cemeteries that are least involved in the burial practices of the community population. The conducted research also testified to the high conservation value of old cemeteries. A significant number of aboriginal (426, 62.3%) and non-synanthropic (253, 37.0%) species of vascular plants were recorded there. The protected element of the flora of the RBGSD old cemeteries is represented by 63 species of vascular plants (9.2% of the total number of species) subject to protection at the international (three species of Resolution 6 of the Bern Convention), national (16 species of the Red Data Book of Ukraine), and regional levels (46 species of the Red Lists of Dnipropetrovsk, Mykolaiv, Odesa, and Kherson regions); 5 rare communities of the Green Data Book of Ukraine, and three habitats of Resolution 4 of the Bern Convention. The flora of old cemeteries is characterized by a high degree of preservation of vegetation cover and is not inferior to other steppe flora species of protected areas and cultural heritage sites in terms of floristic richness and sozological value. Such a structure of flora indicates that the old cemeteries of the RBGSD properly fulfill the function of preserving natural steppe diversity and can potentially be objects of the nature reserve fund, objects of the Emerald Network, and the post-war development of communities.
Конспект 1.1.
(2025-12-18) Саржан М.
Конспект 1.1
(2025-12-18) Саржан М.
Конспект 1.1
ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ КОНДИТЕРСЬКОЇ ГАЛУЗІ
(2025) Сорокіна, А. М.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю – 051 Економіка. Херсонський державний університет, Івано-Франківськ, 2025. Дисертаційне дослідження присвячено розв’язанню актуального наукового завдання підвищення ефективності функціонування підприємств кондитерської галузі в умовах економічної нестабільності, зумовленої тривалим воєнним станом в Україні. У роботі удосконалено теоретико-методичні засади ефективного управління підприємствами, сформовано практичні рекомендації щодо оптимізації їхньої діяльності з урахуванням нових викликів ринку. Узагальнення результатів досліджень методичних підходів науковців щодо сутності поняття «ефективність функціонування підприємств» дозволило виділити ключові наукові напрями інтерпретації цієї категорії: ефективність як економічний результат у співвідношенні з витратами; як системна характеристика результативності та ресурсозбереження; як інтегральний показник функціонування підприємства в ринковому середовищі; як характеристика здатності до розвитку, інноваційного оновлення й адаптації до змін. Поглиблено наукові засади щодо визначення поняття «ефективність функціонування підприємств кондитерської галузі» як сукупності виробничих, фінансових, управлінських і технологічних процесів, спрямованих на досягнення стабільного результату в умовах впливу динамічних зовнішніх і внутрішніх факторів. Обґрунтовано доцільність розгляду ефективності через призму взаємодії структурних складових підприємства – ресурсної бази, організаційно- виробничого потенціалу, рівня інноваційності, конкурентного позиціонування, що дозволило сформувати стратегічну модель функціонування в умовах невизначеності, особливо за умов воєнного стану. Удосконалено елементний склад системи оцінки ефективності функціонування підприємств кондитерської галузі, в межах якого запропоновано виділяти наступні складові: ресурсну, виробничу, фінансово-економічну, інноваційну, маркетингову, логістичну, управлінсько-організаційну, соціальну та екологічну. Здійснено уточнення змісту кожної складової з урахуванням сучасних викликів економічного середовища, що дало змогу виділити для дослідження та кількісної оцінки кожен окремий елемент ефективності. Особливу увагу приділено фінансово-економічній та виробничій підсистемам як базовим елементам забезпечення результативності діяльності підприємств у кризових умовах, зокрема в умовах воєнного стану. Запропоноване розмежування дозволяє здійснювати комплексну діагностику стану підприємства та формувати адаптивні моделі управління його розвитком. На основі застосування монографічного аналізу наукових праць, присвячених дослідженню сутності понять «ефективність функціонування підприємства», «економічна ефективність», «стратегічна результативність діяльності підприємств», уточнено зміст категорії «ефективність функціонування підприємств кондитерської галузі». Набуло подальшого розвитку трактування поняття «ефективність функціонування підприємств кондитерської галузі» як інтегрованої характеристики взаємодії окремих підсистем підприємства, зокрема: ресурсної, виробничої, управлінської, фінансової, маркетингової та інноваційної, ефективна координація яких забезпечує досягнення цільових результатів в умовах внутрішніх і зовнішніх викликів. Запропонований підхід дозволяє розглядати ефективність не лише як фінансову категорію, а як багаторівневу систему динамічних процесів, яка функціонує в межах соціально-економічного середовища та адаптується до змінних умов ринку, особливо в період воєнного стану та обмежених ресурсів. Визначено, що у зв’язку з воєнним станом в Україні відбулася трансформація ключових пріоритетів у функціонуванні підприємств кондитерської галузі, зокрема в аспектах управління витратами, забезпечення логістичних процесів, збереження виробничого потенціалу та кадрового ресурсу. Актуалізувалися нові загрози, серед яких: нестача сировини через зруйновані ланцюги постачання, перебої з енергозабезпеченням, скорочення споживчого попиту, зниження платоспроможності населення, блокування доступу до окремих регіональних ринків, а також релокація або тимчасове закриття виробничих потужностей. Зроблено висновок, що в умовах тривалих кризових явищ, спричинених воєнними діями, порушенням економічних зв’язків і територіальною втратою частини ринку, ефективність функціонування підприємств значною мірою залежить від здатності адаптуватися до обмежень, впроваджувати гнучкі управлінські рішення, оптимізувати витрати та перебудовувати бізнес-моделі з урахуванням зовнішніх загроз. За результатами проведеного аналізу внутрішньої структури системи ефективності функціонування підприємств кондитерської галузі в наукових працях вітчизняних і зарубіжних дослідників, а також з урахуванням загроз і обмежень, що виникли в умовах воєнного стану в Україні, запропоновано методичний підхід до виокремлення основних складових системи управління ефективністю. У межах запропонованого підходу виокремлено такі ключові складові ефективності підприємств галузі: ресурсну, виробничу, фінансово-економічну, маркетингово-збутову, інноваційно-інвестиційну, логістичну та управлінсько- організаційну. Здійснено теоретичне уточнення змісту кожної з цих складових з акцентом на їхню взаємодію в умовах дестабілізації зовнішнього середовища, що дозволяє застосовувати інструменти оцінювання ефективності як на загальногалузевому рівні, так і на рівні окремого підприємства. Такий підхід формує підґрунтя для практичної розробки адаптивних стратегій підвищення ефективності функціонування підприємств у період кризових трансформацій. Встановлено, за результатами проведеного аналізу нормативно-правового забезпечення функціонування підприємств кондитерської галузі, що наявні законодавчі та регуляторні акти формують базові умови для здійснення господарської діяльності підприємств, проте не в повній мірі враховують специфіку галузі в умовах тривалого воєнного стану. Дослідження показало, що чинна нормативно-правова база потребує додаткового вдосконалення, адаптації та розширення, зокрема в частині стимулювання виробництва в регіонах, що зазнали ушкоджень, підтримки релокації підприємств, забезпечення стабільного енергопостачання, спрощення логістичних процедур та відновлення експортного потенціалу. На основі проведеного аналізу динаміки змін у функціонуванні підприємств галузі систематизовано основні чинники впливу на ефективність, зокрема: коливання собівартості сировини, нестабільність обсягів попиту, порушення ланцюгів постачання, дефіцит кваліфікованої робочої сили, податкове навантаження та інвестиційна привабливість. Аналіз впливу цих факторів дозволив сформувати систему одиничних показників (індикаторів) для оцінювання окремих аспектів ефективності, а також побудувати інтегральну оцінку ефективності функціонування підприємств, яка може бути використана для моніторингу галузевої динаміки в умовах воєнного та післявоєнного періодів. Сформовано економіко-виробничу модель оптимізації операційних витрат, яка базується на використанні методів регресійного аналізу. Дана модель дозволяє підприємствам прогнозувати обсяги виробництва залежно від рівня витрат, враховуючи адаптивні параметри, обумовлені умовами воєнного часу. Застосування моделі сприяє ефективному плануванню ресурсів, зниженню втрат та забезпеченню фінансової стабільності підприємств у кризовий період. За розробленою авторською методикою для кожної ключової складової ефективності функціонування підприємств кондитерської галузі, зокрема: ресурсної, виробничої, фінансово-економічної, маркетингово-збутової, логістичної, інноваційної та управлінської – сформовано систему одиничних показників (індикаторів), кількісні значення яких були зведені до єдиного виміру шляхом нормування. На основі обробки статистичних даних, фінансової звітності та експертної оцінки визначено кількісні значення групових показників (субіндексів) для кожної із зазначених складових ефективності. Для проведення дослідження було обрано репрезентативну вибірку підприємств кондитерської галузі України, серед яких провідні виробники: ПрАТ «Roshen», АТ «Світоч», ТОВ «Бісквіт- Шоколад», ПрАТ «Конті» та інші. Отримані результати було зіставлено з умовно-еталонними значеннями ефективності, визначеними на основі середньогалузевих показників, з урахуванням вагових коефіцієнтів кожної складової. У результаті розраховано інтегральний показник ефективності функціонування кожного підприємства, що дозволив виявити як підприємства з високим рівнем ефективності, так і ті, що потребують стратегічної реорганізації. На основі порівняльного аналізу встановлено, що в умовах воєнного стану інтегральний рівень ефективності більшості підприємств галузі у 2023 році знизився у середньому на 10-15 % у порівнянні з 2022 роком, що зумовлено порушенням логістичних ланцюгів, зростанням витрат на енергоресурси та скороченням споживчого попиту. Зроблено висновок щодо необхідності перегляду виробничо-економічних стратегій та підвищення адаптивності управлінських рішень у післявоєнний період. У дисертації особливу увагу приділено важливості застосування сучасних управлінських рішень: цифровізації бізнес-процесів, оптимізації логістики, підвищення адаптивності виробничих систем. Обґрунтовано важливість стратегічної гнучкості підприємств, особливо в умовах тривалих економічних і безпекових загроз. Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці прикладних рекомендацій для керівників підприємств, антикризових стратегій управління витратами, а також можливостей для збереження конкурентоспроможності в умовах надзвичайного режиму функціонування економіки. Основні положення та результати дисертації опубліковано у 26 наукових працях, з яких 10 – у фахових виданнях України, 2 – розділи монографії, а також 14 наукових праць, які засвідчують апробацію матеріалів дисертації. Результатом проведеного дослідження є наукове обґрунтування теоретико- методичних засад, розроблення практичних рекомендацій щодо оцінювання рівня ефективності та формування стратегій розвитку підприємств кондитерської галузі в умовах економічної нестабільності, спричиненої воєнним станом. The dissertation is devoted to solving the current scientific problem of increasing the efficiency of confectionery industry enterprises under conditions of economic instability caused by the ongoing martial law in Ukraine. The study improves the theoretical and methodological foundations of effective enterprise management and formulates practical recommendations for optimizing their activities in response to new market challenges. A generalization of methodological approaches by scholars to the concept of «enterprise efficiency» made it possible to identify the main academic interpretations of this category: efficiency as an economic result in relation to costs; as a systemic characteristic of performance and resource conservation; as an integrated indicator of enterprise functioning in the market environment; and as a feature of development, innovation and adaptability. The scientific understanding of «efficiency of confectionery enterprises» has been deepened as a combination of production, financial, managerial and technological processes aimed at achieving stable results under the influence of dynamic internal and external factors. It is substantiated that efficiency should be viewed through the interaction of structural components of the enterprise – resource base, production potential, innovation level, and competitive positioning – forming a strategic functioning model under uncertainty, particularly in wartime conditions. The composition of the system for assessing the efficiency of confectionery enterprises has been improved by distinguishing the following core components: resource, production, financial-economic, innovative, marketing, logistical, managerial-organizational, social, and environmental. Each component’s content has been clarified considering the current challenges of the economic environment, which allows for their separate analysis and quantitative assessment. Particular attention is paid to the financial and production subsystems as fundamental elements in ensuring enterprise performance during crisis conditions, especially under martial law. This differentiation enables comprehensive diagnostics of enterprise conditions and the formation of adaptive development management models. Based on the monographic analysis of scientific literature on «enterprise efficiency», «economic efficiency», and «strategic performance» the concept of efficiency in the confectionery sector was further clarified. It is interpreted as an integrated characteristic of the interaction between subsystems – resource, production, management, financial, marketing, and innovation – whose effective coordination ensures achievement of strategic goals amid internal and external challenges. The proposed approach allows efficiency to be considered not only as a financial category but also as a multi-level system of dynamic processes operating within a socio-economic environment and adapting to changing market conditions, especially during martial law and resource limitations. It has been identified that martial law in Ukraine has led to a transformation of key priorities in the functioning of confectionery enterprises, particularly regarding cost management, logistics, maintaining production capacity, and retaining human capital. New threats have become prominent, including raw material shortages due to disrupted supply chains, energy outages, decreased consumer demand, reduced purchasing power, regional market inaccessibility, and the relocation or temporary closure of production facilities. It is concluded that during prolonged crises caused by warfare and the disruption of economic ties, the efficiency of enterprises largely depends on their adaptability, the implementation of flexible management decisions, cost optimization, and the restructuring of business models in light of external risks. Based on the analysis of academic sources and practical constraints under martial law, a methodological approach has been developed to identify the main components of enterprise efficiency management systems. These include: resource, production, financial-economic, marketing and sales, innovation and investment, logistics, and organizational management. Each component’s definition has been clarified with a focus on their interrelation under destabilized external environments. This enables the use of efficiency assessment tools at both industry and individual enterprise levels. The approach serves as a foundation for developing adaptive strategies to increase enterprise efficiency during crisis transformations. According to the analysis of regulatory support, it was established that current legislation creates a baseline for enterprise operations but does not fully account for the specifics of the confectionery sector under prolonged martial law. The study reveals a need to revise and expand the legal framework, particularly in areas such as support for damaged regions, relocation assistance, energy supply stabilization, logistics simplification, and the restoration of export potential. An analysis of operational dynamics identified key efficiency-influencing factors: fluctuations in raw material costs, demand instability, supply chain disruption, skilled labor shortages, tax burdens, and investment attractiveness. The impact of these factors enabled the development of a system of single (unit) indicators for assessing specific dimensions of efficiency, as well as the construction of an integral efficiency indicator for monitoring industry dynamics during wartime and in the post-war recovery phase. An economic-production model for optimizing operational costs was developed based on regression analysis. The model allows enterprises to forecast production volumes in accordance with expenditure levels, taking into account adaptive parameters in wartime. Its application supports resource planning, loss reduction, and financial stability under crisis conditions. Following the author’s methodology, a system of unit indicators was developed for each core component of enterprise efficiency – resource, production, financial- economic, marketing and sales, logistics, innovation, and management – with normalized quantitative values. Based on statistical data, financial reports, and expert evaluation, group indicators (sub-indices) were calculated. The research covered a representative sample of Ukraine’s confectionery enterprises, including leading producers such as Roshen, Svitoch, Biscuit-Chocolate, and Konti. The obtained results were compared with conditionally benchmark values based on industry averages, with adjustments made for weight coefficients. An integral efficiency indicator was calculated for each enterprise, identifying both high- performing firms and those requiring strategic restructuring. Comparative analysis shows that under martial law, the average integral efficiency of enterprises in the sector declined by 10 – 15% in 2023 compared to 2022, primarily due to logistics disruptions, rising energy costs, and reduced consumer demand. This indicates the need to revise production and economic strategies and improve the adaptability of managerial decisions in the post-war period. The dissertation places particular emphasis on the importance of applying modern managerial decisions: business process digitalization, logistics optimization, and increasing production system adaptability. Strategic flexibility of enterprises is highlighted as vital amid long-term economic and security threats. The practical significance of the results lies in the development of applied recommendations for enterprise managers, anti-crisis cost management strategies, and tools to preserve competitiveness under emergency economic conditions. The main findings and results of the dissertation are presented in 26 scientific publications, including 10 in professional Ukrainian journals, 2 book chapter(s), and 14 publications confirming the research’s approbation. The result of the research is the scientific substantiation of theoretical and methodological foundations and the development of practical recommendations for assessing efficiency levels and forming strategies for the development of confectionery enterprises under conditions of economic instability caused by martial law.
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА НАРУГИ НАД МОГИЛОЮ, ІНШИМ МІСЦЕМ ПОХОВАННЯ АБО НАД ТІЛОМ ПОМЕРЛОГО
(2025) Березніков, О. В.; Bereznikov, O. V.
Дисертація постає комплексним монографічним дослідженням питань кримінальної відповідальності за наругу над могилою, іншим місцем поховання або над тілом в Україні. Робота складається із чотирьох розділів. Перший розділ присвячено загальним засадам становлення й розвитку законодавства про наругу над могилою на теренах сучасної України й інших європейських країн. Законодавство про наругу над могилами на території України пройшло довгий і складний шлях розвитку, починаючи з часів Київської Русі до сучасності, і відображає різні етапи історичного, соціального, політичного та культурного розвитку країни. У цьому роботі розглянуто основні етапи формування та розвитку законодавства про наругу над могилами в Україні, проаналізовано ключові законодавчі акти та зміни, що відбувалися протягом століть. Сучасне законодавство враховує нові виклики, пов’язані з політичними, національними та релігійними мотивами кримінальних правопорушень. Прийняті зміни спрямовані на посилення відповідальності за наругу над могилами та пам’ятниками, що відображає суспільну потребу в захисті моральних цінностей та пам’яті про загиблих. Однак, незважаючи на значний прогрес, залишається необхідність у подальшому вдосконаленні норм для забезпечення належного рівня охорони моральних цінностей в частині глибокого шанування пам’яті померлих та прагнення суспільства захистити місця поховань від осквернення та наруги, чіткого визначення термінів та об’єктів кримінально-правової охорони, що забезпечить ефективне правозастосування. Компаративний аналіз кримінального законодавства різних країн романо-германської правової системи щодо наруги над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого виявляє значну схожість у формулюванні норм, характері відповідальності та загальному принципі суворого покарання за такі діяння. Однак, є відмінності в деталях і техніко-юридичній конструкції відповідних кримінально-правових норм. Другий розділ присвячено проблематиці кримінально-правової оцінки об’єктивних ознак наруги над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого. Основним безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення, що передбачене ст. 297 КК України, постають суспільні відносини, які гарантують повагу до гідності померлих осіб, включаючи їхні тіла, місця поховання та ритуальні предмети. У разі самовільного розкопування, пошкодження, руйнування або в інший спосіб знищення могил чи інших місць поховання, або незаконного заволодіння тілом (останками чи прахом) померлого, урною з прахом померлого, предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого, або вчинення дій, передбачених ч. 1 або 2 ст. 297 КК України з корисливих мотивів додатковим безпосереднім об’єктом цього кримінального правопорушення виступають відносини власності. Окрім іншого, у випадку вчинення кримінального правопорушення із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а також за умови настання тяжких наслідків (ч. 3, 4 ст. 297 КК України), додатковим безпосереднім об’єктом посягання стає здоров’я людини. Можна виділити дві групи потерпілих, залежно від відповідних предметів цього кримінального правопорушення: потерпілі, які є власниками територій, пов’язаних з місцями поховання; потерпілі, які є власниками пам’ятників, намогильних споруд та інших кладовищенських будівель. Померлі люди, чиї тіла зазнали наруги, не вважаються потерпілими, а їхні останки є предметом кримінального правопорушення. Пропонується внести зміни до Закон України «Про поховання та похоронну справу». Так, назву статті 1 цього Закону слід змінити на «Поняття похоронної справи» та замість слів «Поховання – діяльність…» вставити «Похоронна справа – діяльність…». Також до цього Закону пропонуються авторські визначення термінів «поховання померлого» та «утримання місця поховання». Пропонується внести зміни до Закону України «Про поховання та похоронну справу», щоб уточнити визначення намогильних споруд і класифікацію будівель на кладовищах. Визначається, що не можуть бути предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 297 КК України, скелетовані, муміфіковані чи заспиртовані останки людини, які використовуються в музеях та навчальних закладах. У разі, якщо такі останки становлять історичну чи культурну цінність, їх охорона регламентується ст. 298 КК України, яка встановлює відповідальність за знищення, пошкодження або руйнування об’єктів культурної спадщини. Складним є питання щодо класифікації як тіл померлих трупів мертвонароджених дітей, викиднів та ембріонів, вилучених з утроби матері, чиї життя завершилися до їхнього повного вигнання або вилучення з організму матері. Померлі в утробі матері заслуговують на шанобливе ставлення суспільства та повинні стати елементом похоронної справи, оскільки вони належать до людського роду. Особливо це стосується дітей, які народилися мертвими на пізніх термінах вагітності, після двадцяти двох тижнів вагітності. Наруга над тілами таких дітей є так само аморальною і соціально небезпечною, як і наруга над тілами людей, які померли біологічною смертю. Тому, щоб забезпечити кримінально-правовий захист принципу гідного ставлення до тіл мертвонароджених дітей, які досягли двадцяти двох тижнів внутрішньоутробного розвитку, необхідно включити до предмету злочинної наруги, передбаченої ст. 297 КК України, поняття «тіло людини, мертвонародженої після двадцяти двох тижнів вагітності». Розглянувши різні підходи до тлумачення термінів, використовуваних у ч. 2 ст. 297 КК України, і беручи до уваги власні міркування, ми зробили висновок, що основними спільними характеристиками злочинного впливу на братську могилу чи могилу Невідомого солдата тощо в межах цієї статті КК України є: втрата ними духовних і ціннісних якостей, пов’язаних з пам’яттю про героїчні вчинки померлих і суспільною пам’яттю про важливі події, обмеження їхнього використання та можливість відновлення. Незаконний вплив на такі споруди може здійснюватися будь-яким способом – механічним, фізичним, хімічним тощо – і при цьому не впливає на правову кваліфікацію кримінального правопорушення. Виходячи з визначених критеріїв, ми можемо уніфікувати формулювання цих термінів і запропонувати власні визначення: осквернення – це протизаконний вплив на поховання, перераховані у ч. 2 ст. 297 КК України в будь-який спосіб, який характеризується паплюженням їх духовних і ціннісних якостей, пов’язаних з пам’яттю про героїчні вчинки померлих і суспільною пам’яттю про важливі події і неможливістю використання за призначеною метою; руйнування – це протизаконний вплив на поховання, перераховані у ч. 2 ст. 297 КК України в будь-який спосіб, який характеризується значною зворотною втратою ними духовних і ціннісних якостей, пов’язаних з пам’яттю про героїчні вчинки померлих і суспільною пам’яттю про важливі події і значним обмеженням використання за призначеною метою, з можливістю відновлення. Третій розділ присвячено суб’єктивним ознакам наруги над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого. Враховуючи критерії, закладені законодавцем у правову конструкцію суб’єкта кримінального правопорушення, слід вважати, що суб’єктом злочину, передбаченого ст. 297 КК України (наруга над могилою, іншим місцем поховання або тілом померлого), є фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку – громадянин України, іноземець, особа без громадянства або особа з подвійним громадянством. Це відповідає тяжкості та суспільній небезпеці цього кримінального правопорушення. Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого, за загальноприйнятою думкою, є кримінальним правопорушенням з формальним складом, яке може бути вчинене лише умисно. З огляду на чинне теоретичне розуміння та законодавче визначення форм вини, уявити необережне кримінальне правопорушення з формальним складом неможливо, оскільки ознака необережної вини, за законом, пов’язана із настанням суспільно небезпечних наслідків, які, у свою чергу, не є складовою об’єктивної сторони формальних складів кримінального правопорушення. Відсутність кваліфікуючого мотиву расової, релігійної або ж національної нетерпимості у ст. 297 КК України не дозволяє належним чином кваліфікувати відповідні дії та призначати справедливе покарання. Тому, з огляду на поширеність випадків наруги над місцями поховань з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, їх підвищену суспільну небезпеку, необхідність диференціації відповідальності та заповнення прогалин у законодавстві, вважаємо за доцільне доповнити ст. 297 КК України цим мотивом як кваліфікуючою ознакою. Це дозволить забезпечити більш ефективну кримінально-правову охорону поховань та посилити запобігання злочинам на ґрунті такої нетерпимості. Четвертий розділ присвячено аналізу проблем відмежування складу злочину, передбаченого ст. 297 КК України, від суміжних кримінально-правових складів. Аналіз наруги над могилою, іншим місцем поховання або тілом померлого у співвідношенні з суміжними кримінальними правопорушеннями засвідчив, що основні відмінності між ст. 297 КК України та нормами, закріпленими у статтях 194, 178, 179 і 298 КК України, полягають у різниці безпосереднього об’єкта, предмета посягання, характеру діяння, а також окремих аспектів об’єктивної та суб’єктивної сторін складу злочину. Спеціальна кримінально-правова норма є окремим видом норми у порівнянні із ширшою загальною нормою кримінального права. У випадку ст. 297 КК України, такою загальною нормою є ст. 194 КК України (Умисне знищення або пошкодження майна), яка виступає як загальна, тоді як спеціальними щодо неї є ст. 178 КК України (Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків), ст. 179 КК України (Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь), ст. 297 КК України (Незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини). З урахуванням наведених положень і висновків сформульовано пропозиції de lege ferenda щодо вдосконалення кримінального законодавства, яке регулює відповідальність за наругу над могилою, іншим місцем поховання або тілом померлого. Автор пропонує внести ці зміни до чинного Кримінального кодексу України та Закону України «Про поховання та похоронну справу». This dissertation is a comprehensive monographic study of issues related to criminal liability for the desecration of graves, other burial sites, or bodies in Ukraine. The work consists of four chapters. The first chapter is devoted to the general principles of the formation and development of legislation on the desecration of graves in the territory of modern Ukraine and other European countries. Legislation on the desecration of graves in Ukraine has undergone a long and complex process of development, starting from the times of Kievan Rus to the present day, reflecting various stages of the historical, social, political, and cultural development of the country. This work examines the main stages of the formation and development of legislation on the desecration of graves in Ukraine, analyzing key legislative acts and the changes that have occurred over the centuries. Modern legislation takes into account new challenges associated with political, national, and religious motives for criminal offenses. The adopted changes are aimed at strengthening responsibility for the desecration of graves and monuments, reflecting the societal need to protect moral values and the memory of the deceased. However, despite significant progress, there remains a need for further improvement of norms to ensure an adequate level of protection of moral values, particularly in terms of deeply respecting the memory of the deceased and society's desire to protect burial sites from desecration and violation. This includes the clear definition of terms and objects of criminal law protection, which will ensure effective law enforcement. A comparative analysis of the criminal legislation of various countries within the Romano-Germanic legal system concerning the desecration of graves, other burial sites, or the body of a deceased person reveals significant similarities in the formulation of norms, the nature of liability, and the general principle of strict punishment for such acts. However, there are differences in the details and the technical-legal construction of the relevant criminal law provisions. The second chapter is dedicated to the issues of the criminal law assessment of the objective elements of desecration of graves, other burial sites, or the body of a deceased person. The primary immediate object of the criminal offense provided for in Article 297 of the Criminal Code of Ukraine is the social relations that ensure respect for the dignity of deceased persons, including their bodies, burial sites, and ritual objects. In cases of unauthorized damage, excavation, destruction, or other means of desecration of graves or other burial sites, or the illegal appropriation of a body (remains, ashes) of the deceased, an urn with the ashes of the deceased, or objects located on (in) the grave, at another burial site, on the body (remains, ashes) of the deceased, or the commission of actions provided for in part 1 or 2 of Article 297 of the Criminal Code of Ukraine for selfish motives, the additional immediate object of this criminal offense is property relations. Furthermore, if this criminal offense is committed with the use of violence or the threat of its use, or if it causes serious consequences (part 3, 4 of Article 297 of the Criminal Code of Ukraine), the additional immediate object of this criminal offense is human health. Two groups of victims can be identified, depending on the relevant objects of this criminal offense: victims who are the owners of the territories associated with burial sites; and victims who are the owners of monuments, gravestones, and other cemetery structures. Deceased persons whose bodies have been desecrated are not considered victims, and their remains are the object of the criminal offense. It is proposed to amend the Law of Ukraine "On burial and funeral services." The title of Article 1 of this Law should be changed to "Concept of funeral services," and the phrase "Burial – activity..." should be replaced with "Funeral services – activity...". Additionally, the author proposes definitions of the terms "burial of the deceased" and "maintenance of the burial site" to be included in this Law. The proposed amendments also aim to clarify the definitions of gravestone structures and the classification of buildings in cemeteries within the Law of Ukraine "On burial and funeral services." It is determined that skeletal, mummified, or preserved human remains used in museums and educational institutions cannot be considered objects of the criminal offense provided for in Article 297 of the Criminal Code of Ukraine. However, if such remains have historical or cultural value, their protection falls under Article 298 of the Criminal Code of Ukraine, which provides for liability for the destruction, damage, or deterioration of cultural heritage objects. The classification of the bodies of deceased stillborn children, miscarriages, and embryos removed from the mother's womb, whose lives ended before their full expulsion or removal from the mother's body, remains a complex issue. Deceased in the womb deserve respectful treatment from society and should be considered part of the funeral service, as they belong to the human race. This is particularly true for children who were stillborn in late stages of pregnancy, after twenty-two weeks of gestation. Desecration of the bodies of such children is as immoral and socially dangerous as desecration of the bodies of those who died a biological death. Therefore, to ensure criminal law protection of the principle of respectful treatment of the bodies of stillborn children who reached twenty-two weeks of intrauterine development, it is necessary to include the term "the body of a human, stillborn after twenty-two weeks of pregnancy" in the object of the criminal offense of desecration, as provided for in Article 297 of the Criminal Code of Ukraine. Having examined various approaches to interpreting the terms used in Part 2 of Article 297 of the Criminal Code of Ukraine, and considering our own reflections, we concluded that the primary common characteristics of criminal influence on a mass grave or the grave of the Unknown Soldier, etc., within the scope of this article of the Criminal Code of Ukraine are: the loss of their spiritual and valuable qualities associated with the memory of the heroic deeds of the deceased and the collective memory of significant events, the limitation of their use, and the possibility of restoration. The method of illegal influence on these structures can be any (mechanical, physical, chemical, etc.) and does not affect the qualification of the criminal offense. Based on the defined criteria, we can standardize the formulation of these terms and propose our own definitions: Desecration – this is an unlawful impact on the burial sites listed in Part 2 of Article 297 of the Criminal Code of Ukraine in any manner, characterized by the defilement of their spiritual and valuable qualities associated with the memory of the heroic deeds of the deceased and the collective memory of significant events, rendering them unusable for their intended purpose. Destruction – this is an unlawful impact on the burial sites listed in Part 2 of Article 297 of the Criminal Code of Ukraine in any manner, characterized by significant reversible loss of their spiritual and valuable qualities associated with the memory of the heroic deeds of the deceased and the collective memory of significant events, and significantly limiting their use for their intended purpose, with the possibility of restoration. The third chapter is dedicated to the subjective elements of the desecration of a grave, other burial sites, or the body of a deceased person. Considering the criteria established by the legislator in the legal framework of the subject of a criminal offense, it can be asserted that the subject of the desecration of a grave, other burial sites, or the body of a deceased person, according to Article 22 of the Criminal Code of Ukraine, is a physically accountable person, namely, a citizen of Ukraine, a foreign citizen, a stateless person, or a person with dual citizenship who has reached the age of sixteen. This corresponds to the gravity and societal danger of this criminal offense. Desecration of a grave, other burial site, or the body of a deceased person, according to the widely accepted view, is a criminal offense with a formal composition that can only be committed intentionally. Without changing the theoretical understanding and legislative definition of forms of guilt, it is impossible to conceive of a negligent criminal offense with a formal composition, since the legislative definition of negligence focuses on the socially dangerous consequences of the act, which are not included in the structure of the objective side of formal compositions of criminal offenses. The absence of a qualifying motive of racial, national, or religious intolerance in Article 297 of the Criminal Code of Ukraine does not allow for the proper qualification of such actions and the imposition of just punishment. Therefore, given the prevalence of cases of desecration of burial sites motivated by racial, national, or religious intolerance, their heightened societal danger, the need for differentiated liability, and the need to fill legislative gaps, it is considered appropriate to supplement Article 297 of the Criminal Code of Ukraine with this motive as a qualifying characteristic. This would ensure more effective criminal-legal protection of burial sites and strengthen the prevention of crimes based on such intolerance. The fourth chapter is dedicated to the issues of distinguishing desecration of a grave, other burial sites, or the body of a deceased person from related criminal offenses. The study of desecration of a grave, other burial sites, or the body of a deceased person in comparison with other related, similar criminal offenses revealed that the main differences between Article 297 of the Criminal Code of Ukraine and other acts provided for in Articles 194, 178, 179, 298 of the Criminal Code of Ukraine lie in the differences in objects, subjects of the criminal offense, content, and certain peculiarities of the objective and subjective elements of these criminal offenses. A special criminal law norm is a distinct type of norm compared to the broader general norm of criminal law. In the case of Article 297 of the Criminal Code of Ukraine, such a general norm is Article 194 of the Criminal Code of Ukraine (Intentional Destruction or Damage of Property), which serves as the general norm, while Article 178 of the Criminal Code of Ukraine (Damage to Religious Structures or Cult Buildings), Article 179 of the Criminal Code of Ukraine (Illegal Possession, Desecration, or Destruction of Religious Shrines), and Article 297 of the Criminal Code of Ukraine (Illegal Conduct of Excavation at an Archaeological Heritage Site, Destruction, Damage, or Ruination of Cultural Heritage Objects) are specific norms in relation to it. Based on the presented provisions and conclusions, recommendations de lege ferenda (for the improvement of criminal legislation on the desecration of a grave, other burial sites, or the body of a deceased person) are proposed, which the author suggests should be incorporated into the current Criminal Code of Ukraine and the Law of Ukraine "On burial and funeral affairs".

ДИСЕРТАЦІЇ ТА АВТОРЕФЕРАТИ

Browse

Filters

Settings

Sort By

Results per page

Search Results