СИЛАБУС ЯК ЗАСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

Abstract

Сучасна вища освіта спрямована на підготовку висококваліфікованих, конкурентоздатних спеціалістів, які володіють професійними компетентностями, вміють трансформувати отримані знання на майбутню професійну діяльність, орієнтовані на самостійне опанування знаннями, які необхідні для професійного зростання та здійснення професійної діяльності. Вказані завдання, які постають перед вищою освітою, вимагають такої організації процесу підготовки майбутніх фахівців, процесу навчання, яка поряд з формуванням системи знань, компетенцій, впливає на формування в студентів умінь самостійно здобувати нові знання, застосовувати їх для розв’язання проблем у майбутній професійній діяльності. Актуалізується проблема визначення підходів до оптимізації самостійної роботи студентів, посилення її ролі, розроблення засобів та інструментарію, форм і методів навчання, що забезпечують органічне включення самостійної роботи в процес освоєння змісту практичної підготовки. Це визначає необхідність зміни підходів до навчально-методичного й організаційно-методичного забезпечення навчального процесу. Одним з таких підходів є розроблення силабусу як методичної основи організації самостійної роботи студентів, що забезпечує становлення студента як повноцінного суб’єкта навчання за допомогою можливості самостійно користуватися програмними матеріалами, що дає змогу формувати мотивацію навчання, підвищувати якість освіти. У статті проаналізовано різні погляди науковців щодо визначення поняття «силабус». Охарактеризовано силабус як програму самостійної роботи студентів у процесі педагогічної практики. Визначено функції силабусу. Аналіз психолого-педагогічної літератури виділеної проблематики дав змогу розробити структуру силабусу як програми самостійної роботи студентів з педагогічної практики. В статті наведено приклади технологічних карток силабусу з виробничої практики студентів-бакалаврів. Modern higher education is aimed at training highly qualified, competitive professionals who have professional competences and are able to transform their knowledge into future professional activity, oriented towards self-mastering the knowledge that is necessary for professional growth and pursuit of professional activity. To above tasks that face higher education require such organization of the process of training future specialists, a learning process that, along with the formation of the system of knowledge, competencies, influences the formation of students’ ability to independently acquire new knowledge, to apply them to solve problems related to the future professional activity. In connection with the above, the problem of defining approaches to optimizing students’ independent work, strengthening its role, developing tools and instrumentality, forms and methods of teaching that ensure the organic inclusion of independent work in the process of mastering the content of practical training is actualized. This determines the need to change approaches to educational and methodological and organizational and methodological support of the educational process. One such approach is the development of a syllabus as a methodological basis for organizing students’ independent work, which ensures the student’s becoming a full-fledged subject of learning by using the opportunity to use program materials independently, which allows to form the motivation of learning, to improve the quality of education. The article analyzes different approaches of scientists in defining the concept of “syllabus”. The syllabus is described as a program of independent work of students in the process of pedagogical practice. The functions that the syllabus should perform are determined. The analysis of the psychological and pedagogical literature of the selected issues allowed to develop the structure of the syllabus as a program of independent work of students in pedagogical practice. Examples of technological cards of production practice of undergraduate students are given in the article.