ДВОСТОРОННІ БЕЗПЕКОВІ УГОДИ УКРАЇНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ: ПРАВОВА ОЦІНКА

Abstract

Мета статті – здійснити ґрунтовний аналіз безпекових угод України з ключовими державами світу, зокрема Великою Британією, Німеччиною, Францією, Японією та Сполученими Штатами Аме- рики, у контексті Спільної декларації країн «Групи семи» від 2023 року та розглянути їхню роль у зміц- ненні оборонного потенціалу України. Слід дослідити характер таких домовленостей, їхні обмеження та можливості в забезпеченні захисту України від російської агресії, особливо з огляду на відсутність повноцінних безпекових гарантій через неможливість швидкого вступу України до НАТО. Ця стаття також порушує питання ефективності подібних двосторонніх безпекових догово- рів, аналізуючи історичний досвід підтримки країн, таких як Швеція та Фінляндія, під час їхнього вступу до НАТО, а також аналогії з ізраїльською та корейською моделями безпеки. Важливою части- ною є також оцінка поточної ситуації та майбутніх перспектив безпекового партнерства України з іншими державами, зокрема G7, у світлі нових викликів і можливостей, що відкриваються перед Україною в умовах війни та зовнішньої підтримки. Отже, стаття має на меті окреслити можливі стратегії, які можуть зміцнити захист України, та аргументувати необхідність повноцінних гарантій безпеки як важливого елемента міжнародної системи безпеки, націленого на довгострокову стабільність регіону. Методологія статті полягає у комплексному підході до дослідження двосторонніх безпекових угод між Україною та міжнародними партнерами, такими як Велика Британія, Німеччина, Франція, Япо- нія та Сполучені Штати Америки, аналізуючи їх внесок в обороноздатність України та зміцнення її позицій у системі міжнародної безпеки. Такий правовий аналіз включатиме декілька взаємопов’яза- них методів, які дозволять всебічно дослідити питання, розглядаючи його з історичного, правового та порівняльного поглядів. Перший аспект методології базуватиметься на порівняльному аналізі – це дослідження основних положень та характеристик різних безпекових угод, укладених між Україною та основними держа- вами-партнерами. Цей метод передбачає детальний огляд структурного складу кожної угоди, умов співпраці, рівня зобов’язань сторін, особливостей правового оформлення та цілей, які ставляться в межах двосторонніх відносин. Наприклад, порівняння умов угоди між Україною та Великою Брита- нією з умовами співпраці між Україною та Японією дозволить виявити спільні підходи та унікальні особливості, які впливають на характер підтримки України. Такий аналіз також сприятиме розу- мінню того, як кожен з міжнародних партнерів прагне сприяти безпеці України, зважаючи на їхнє геополітичне становище, стратегічні інтереси та можливості. Другий підхід – це історичний аналіз, спрямований на дослідження розвитку міжнародної безпеки у схожих обставинах в інших країнах, зокрема у Швеції та Фінляндії. Ці держави протягом багатьох десятиліть укладали угоди, що зміцнювали їхню оборонну автономію, але при цьому уникали прямих військових блоків, таких як НАТО. Дослідження їхнього досвіду допоможе зрозуміти, наскільки ефек- тивними були подібні угоди у протидії потенційним загрозам та захисті національної безпеки. Також це допоможе виявити, які аспекти їхніх угод можуть стати взірцем для України у формуванні власної системи безпеки, особливо якщо інтеграція в колективні безпекові союзи залишається обмеженою. Третій підхід до правового аналізу стане ключовим для оцінки юридичних аспектів угод. Правовий аналіз включатиме дослідження конкретних зобов’язань сторін, встановлених в угодах, аналіз механізмів їхньої реалізації, а також правових інструментів контролю за дотриманням умов угод. Це допоможе зрозуміти, чи здатні такі угоди забезпечити Україні реальні гарантії безпеки та якою мірою вони узгод- жуються з принципами міжнародного права. Наприклад, аналіз Спільної декларації G7 дасть змогу оці- нити, наскільки надані обіцянки відповідають нормам міжнародних правових угод і в яких аспектах вони можуть бути змінені або розширені для забезпечення більш ефективного захисту. Завершальним етапом методології стане синтез отриманих результатів, що включатиме інте- грацію всіх зібраних та проаналізованих даних для формування загальних висновків. Цей етап допо- може створити узагальнену оцінку сучасних безпекових угод України з іншими державами та надати конкретні рекомендації щодо їх подальшого розвитку й адаптації під специфічні умови та потреби України. Таким чином, комплексний підхід до аналізу безпекових угод дозволить охопити правові, полі- тичні, історичні та стратегічні аспекти співробітництва, що стане основою для глибшого розуміння їхньої ролі у зміцненні національної безпеки України. У результаті статті визначено, що двосторонні безпекові угоди між Україною та ключовими міжнародними партнерами мають значний потенціал для зміцнення обороноздатності держави в умовах військових загроз та нестабільної геополітичної ситуації. Аналіз змісту угод із такими краї- нами, як Велика Британія, Японія, Сполучені Штати Америки, Німеччина та Франція, дозволяє поба- чити істотні відмінності у форматах співпраці, які дають Україні широкий спектр можливостей, зокрема військову, технічну та економічну підтримку. Зокрема, угоди зі Сполученими Штатами Америки та Великою Британією спрямовані на надання більш комплексної допомоги, яка охоплює широкий перелік напрямів – від постачання зброї до навчання особового складу та інвестицій у відновлення зруйнованої інфраструктури. Водночас угоди з Японією і Німеччиною мають більш вузькоспеціалізовані рамки, зосереджені на технічній та економічній допо- мозі, що сприяє розвитку оборонної індустрії України. Завдяки цим угодам Україна отримує можли- вість адаптувати свої внутрішні структури та оборонні ресурси до нових викликів, які постають у зв’язку з протистоянням агресору. У контексті історичного досвіду деяких європейських країн, таких як Швеція та Фінляндія, стає очевидним, що подібні двосторонні угоди можуть допомогти Україні розбудувати стійку систему наці- ональної безпеки. Швеція і Фінляндія, залишаючись нейтральними, використовували угоди із союзниками для забезпечення власної безпеки, створення внутрішньої оборонної інфраструктури та збереження стратегічної незалежності. Аналіз цього досвіду дає змогу стверджувати, що для України двосторонні безпекові угоди можуть відігравати важливу роль у захисті від зовнішніх загроз, доповнюючи інтегра- ційні процеси до НАТО, але водночас залишаючи можливості для власних стратегічних рішень. Важливий аспект дослідження полягає в оцінці правових положень цих угод. Аналіз показує, що більшість із них не містять юридично зобов’язуючих гарантій, натомість обмежуються формулю- ваннями політичної підтримки та обіцянками співпраці. Це є потенційно ризикованим для України, оскільки в разі ескалації конфлікту деякі партнери можуть виявити обмежену готовність до опера- тивного надання допомоги. Проте такі угоди залишають простір для маневру і дають Україні гнуч- кість у питаннях зовнішньої політики та безпеки. На основі вивчених матеріалів було сформульовано прогнози щодо подальшого розвитку безпеко- вих відносин. Передбачається, що найближчим часом Україна приділятиме особливу увагу розвитку двосторонніх угод з урахуванням поточної затримки у процесі повноцінної інтеграції до НАТО. За умов, коли країна вимушена діяти в умовах загроз і брати до уваги обмеження традиційних альянсів, двосторонні угоди можуть стати важливою складовою частиною національної безпеки, що дозволяє Україні зміцнювати співпрацю з окремими партнерами, що вже продемонстрували свою готовність до підтримки. Практичні рекомендації, що випливають із дослідження, зосереджені на необхідності впрова- дження моніторингу виконання угод, що дозволить Україні вчасно виявляти можливі недоліки та опти- мізувати управління міжнародною співпрацею. Розвиток механізмів контролю дозволить забезпечити максимальну ефективність від кожної угоди. Крім того, доцільним є прагнення до укладення нових угод, що передбачали б конкретні юридичні зобов’язання партнерів та включення додаткових заходів для посилення внутрішнього оборонного потенціалу України на основі досвіду інших держав. Загальний висновок дослідження свідчить про те, що двосторонні безпекові угоди, незважаючи на відсутність формальних гарантій, мають велике значення для зміцнення національної безпеки Укра- їни. Вони можуть стати частиною комплексної системи безпеки, яка доповнює стратегічні праг- нення України до інтеграції в НАТО, забезпечуючи гнучкість та додаткові можливості для захисту держави в умовах сучасних загроз і викликів. У висновку статті підкреслюється важливість двосторонніх безпекових угод між Україною та ключовими міжнародними партнерами як основи для зміцнення національної безпеки держави в умовах сучасних загроз. Ці угоди, хоча і не завжди, забезпечують юридично зобов’язуючі гарантії, дають Україні можливість отримати підтримку у вигляді військової, технічної та економічної допо- моги, що є особливо важливим у нинішніх умовах війни та міжнародної нестабільності. Завдяки таким угодам країна здатна покращити свою обороноздатність, зміцнити інфраструктуру та підтримати стратегічну незалежність. Правовий аналіз досвіду європейських країн, таких як Швеція та Фінляндія, показує, що навіть без формальної участі у військових альянсах держави можуть ефективно забезпечувати свою безпеку через розбудову двосторонніх відносин з провідними партнерами. Україна може отримати аналогічні переваги, укладаючи угоди, що сприяють розвитку її оборонної та економічної спроможності, водно- час зберігаючи гнучкість у своїй зовнішній політиці. Незважаючи на значний потенціал цих угод, важливо звернути увагу на юридичні аспекти, адже відсутність чітких гарантій може призвести до ризиків у разі ескалації конфлікту. Однак забезпе- чення належного моніторингу та контролю за виконанням угод, а також можливість укладення нових угод з чіткими зобов’язаннями стане ключовим для підвищення ефективності цієї співпраці. Загалом, двосторонні угоди відіграють важливу роль у стратегічному посиленні оборонної спро- можності України, зокрема в умовах, коли країна перебуває на шляху інтеграції до НАТО. Вони забез- печують можливість адаптації до поточних викликів та створення національної системи безпеки, здатної до оперативної реакції на зміни в міжнародній ситуації The purpose of the article is to conduct a thorough analysis of Ukraine’s security agreements with key world powers, including the United Kingdom, Germany, France, Japan, and the United States, in the context of the 2023 G7 Joint Declaration and to consider their role in strengthening Ukraine’s defense capabilities. The aim is to examine the nature of such agreements, their limitations, and their potential to protect Ukraine from Russian aggression, especially given the lack of full security guarantees due to the impossibility of Ukraine’s rapid accession to NATO. This article also raises the issue of the effectiveness of such bilateral security agreements, analyzing the historical experience of supporting countries such as Sweden and Finland during their accession to NATO, as well as analogies with the Israeli and Korean security models. An important part of the goal is also to assess the current situation and future prospects of Ukraine’s security partnership with other states, in particular the G7, in light of new challenges and opportunities that are opening up for Ukraine in the context of war and external support. Therefore, the article aims to outline possible strategies that can strengthen Ukraine’s defense and argue for the need for full security guarantees as an important element of the international security system aimed at the long-term stability of the region. The methodology of the article is a comprehensive approach to the study of bilateral security agreements between Ukraine and international partners, such as the United Kingdom, Germany, France, Japan and the United States of America, with the aim of in-depth analysis of their contribution to Ukraine’s defense capabilities and strengthening its position in the international security system. Such analysis will include several interrelated methods that will allow for a comprehensive study of the issue, considering it from historical, legal and comparative perspectives. The first aspect of the methodology will be based on comparative analysis – a study of the main provisions and characteristics of various security agreements concluded between Ukraine and the main partner states. This method involves a detailed review of the structural composition of each agreement, the terms of cooperation, the level of obligations of the parties, the features of legal registration and the goals set within the framework of bilateral relations. For example, comparing the terms of the agreement between Ukraine and the United Kingdom with the terms of cooperation between Ukraine and Japan will allow identifying common approaches and unique features that affect the nature of support for Ukraine. Such an analysis will also help to understand how each of the international partners seeks to contribute to Ukraine’s security, taking into account their geopolitical position, strategic interests and capabilities. The second approach is a historical analysis aimed at studying the development of international security in similar circumstances in other countries, in particular in Sweden and Finland. These states have for many decades concluded agreements that strengthened their defense autonomy, but at the same time avoided direct military blocs such as NATO. Studying their experience will help to understand how effective such agreements have been in countering potential threats and protecting national security. It will also help to identify which aspects of their agreements can become a model for Ukraine in shaping its own security system, especially if integration into collective security alliances remains limited. The article concludes that bilateral security agreements between Ukraine and key international partners have significant potential to strengthen the state’s defense capabilities in the face of military threats and an unstable geopolitical situation. An analysis of the content of agreements with countries such as the United Kingdom, Japan, the United States of America, Germany, and France reveals significant differences in the formats of cooperation that provide Ukraine with a wide range of opportunities, including military, technical, and economic support. In particular, agreements with the United States of America and the United Kingdom are aimed at providing more comprehensive assistance, covering a wide range of areas – from the supply of weapons to the training of personnel and investments in the restoration of destroyed infrastructure. At the same time, agreements with Japan and Germany have a more narrowly specialized framework, focused on technical and economic assistance, which contributes to the development of Ukraine’s defense industry. Thanks to these agreements, Ukraine is able to adapt its internal structures and defense resources to new challenges arising from the confrontation with the aggressor. In the context of the historical experience of some European countries, such as Sweden and Finland, it becomes obvious that such bilateral agreements can help Ukraine build a sustainable national security system. Sweden and Finland, while remaining neutral, used agreements with allies to ensure their own security, create an internal defense infrastructure, and maintain strategic independence. An analysis of this experience allows us to argue that for Ukraine, bilateral security agreements can play an important role in protecting against external threats, complementing the integration processes into NATO, but at the same time leaving room for its own strategic decisions. An important aspect of the study is the assessment of the legal provisions of these agreements. The analysis shows that most of them do not contain legally binding guarantees, but are limited to formulations of political support and promises of cooperation. This is potentially risky for Ukraine, since in the event of an escalation of the conflict, some partners may show limited readiness to provide operational assistance. However, such agreements leave room for maneuver and give Ukraine flexibility in matters of foreign policy and security. Based on the materials studied, forecasts were formulated for the further development of security relations. It is assumed that in the near future Ukraine will pay special attention to the development of bilateral agreements, given the current delay in the process of full integration into NATO. Under conditions where the country is forced to act in conditions of threats and take into account the limitations of traditional alliances, bilateral agreements can become an important component of national security, allowing Ukraine to strengthen cooperation with individual partners that have already demonstrated their readiness to support. The practical recommendations arising from the study focus on the need to implement monitoring of the implementation of agreements, which will allow Ukraine to identify possible shortcomings in a timely manner and optimize the management of international cooperation. The development of control mechanisms will ensure maximum efficiency from each agreement. In addition, it is advisable to strive to conclude new agreements that would provide for specific legal obligations of partners and include additional measures to strengthen Ukraine’s internal defense potential based on the experience of other states. The overall conclusion of the study suggests that bilateral security agreements, despite the lack of formal guarantees, are important for strengthening Ukraine’s national security. They can become part of a comprehensive security system that complements Ukraine’s strategic aspirations for NATO integration, providing flexibility and additional capabilities to protect the state in the face of modern threats and challenges. The article concludes by emphasizing the importance of bilateral security agreements between Ukraine and key international partners as a basis for strengthening the state’s national security in the face of modern threats. These agreements, although not always providing legally binding guarantees, provide Ukraine with the opportunity to receive support in the form of military, technical and economic assistance, which is especially important in the current conditions of war and international instability. Thanks to such agreements, the country is able to improve its defense capabilities, strengthen infrastructure and maintain strategic independence. An analysis of the experience of European countries, such as Sweden and Finland, shows that even without formal participation in military alliances, states can effectively ensure their security through the development of bilateral relations with leading partners. Ukraine can gain similar benefits by concluding agreements that contribute to the development of its defense and economic capabilities, while maintaining flexibility in its foreign policy. Despite the significant potential of these agreements, it is important to pay attention to the legal aspects, as the lack of clear guarantees can lead to risks in the event of an escalation of the conflict. However, ensuring proper monitoring and control of the implementation of the agreements, as well as the possibility of concluding new agreements with clear obligations, will be key to increasing the effectiveness of this cooperation. Overall, bilateral agreements play an important role in strategically strengthening Ukraine’s defense capabilities, in particular in the context of the country’s integration into NATO. They provide the opportunity to adapt to current challenges and create a national security system capable of responding promptly to changes in the international situation.