РОЗВИТОК МЕТОДІВ АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРОТЯГОМ XX – XXI СТОЛІТЬ

Abstract

У кваліфікаційній роботі проаналізовано розвиток археологічних методів дослідження у XX–XXI століттях із акцентом на порівняння традиційних підходів і сучасних технологій. Розглянуто етапи становлення класичних методів стратиграфії, польових розкопок, типологічного аналізу, а також впровадження новітніх засобів дослідження: радіовуглецевого та ізотопного датування, георадару (GPR), 3D-сканування, фотограмметрії, молекулярної археології та інших геофізичних методів. На основі аналізу знакових археологічних відкриттів таких як гробниця Тутанхамона, міста майя в Гватемалі, Золоте місто в Саккарі та інші обґрунтовано ефективність застосування відповідних методів. Проведено порівняльну характеристику традиційних і сучасних підходів, виявлено їхні переваги, недоліки та доцільність використання в різних дослідницьких ситуаціях. Зроблено висновок, що найбільш результативним є комплексний підхід, який поєднує глибину і контекстуальність класичних методів із точністю, швидкістю та неінвазивністю новітніх технологій. Робота має практичне значення для організації польових досліджень, освітнього процесу та охорони археологічної спадщини. This qualification thesis examines the development of archaeological research methods in the 20th and 21st centuries, with a focus on comparing traditional approaches and modern technologies. The study explores the evolution of classical methods such as stratigraphy, field excavations, and typological analysis as well as the integration of advanced techniques including radiocarbon and isotope dating, ground-penetrating radar (GPR), 3D scanning, photogrammetry, molecular archaeology, and other geophysical tools. Using key archaeological discoveries such as the tomb of Tutankhamun, the Maya cities in Guatemala, the “Lost Golden City” in Saqqara, and others the research demonstrates the effectiveness of various methodological approaches. A comparative analysis highlights the strengths and limitations of both traditional and contemporary methods, evaluating their suitability in different archaeological contexts. The thesis concludes that a combined approach, integrating the contextual depth of traditional methods with the precision, speed, and non-invasive nature of modern technologies, yields the most comprehensive results. The study has practical value for organizing fieldwork, enhancing educational processes, and contributing to the preservation of archaeological heritage.