Інсайт: психологічні виміри суспільства (Вип. 1-12)
Permanent URI for this collectionhttps://ekhsuir.kspu.edu/handle/123456789/9365
Browse
4 results
Search Results
Item SOCIAL COMPARISON IN THE ORGANIZATION OF THE STRUCTURE OF SELF-EFFICACY OF HIGHER EDUCATION STUDENTS(2024) Zavatskа, N.; Omelianiuk, S.; Lukashov, O.; Petrenko, M.; Завацька, Н.; Омелянюк, С.; Лукашов, О.; Петренко, М.The aim of the empirical study was to determine the statistical reliability of social comparison in the organization of the structure of self-efficacy of higher education students. Methods. The study sample consisted of students from an educational institution who studied at three levels of academic programs on a full-time basis (n = 108). Descriptive frequency characteristics of the sample population: M = 21.35; 21.35; SD = ± 3.96; Мe = 21.50. А psychodiagnostic complex of methods that reflected relevant dimensions of the study was аpplied: “The Social Comparison Scale” (Schneider & Schupp, 2014); “The Self- Efficacy Scale” (Sherer et al., 1982); “Diagnostics of motivational structure of personality” (DMSP) (Milman, 1990). Additionally, the current average academic score of the students for the previous exam session was introduced. Results. Descriptive frequency characteristics of the investigated parameters were determined. A correlation matrix and a correlation pleiad of social comparison parameters with measurements of students’ self- efficacy were constructed. Nine direct statistically significant correlations were identified, demonstrating that “self-efficacy of interpersonal communication”, “communication”, and “general activity” of higher education students were capable of determining their self-efficacy in the context of academic and professional activities. It was stated that self-awareness of their abilities allows respondents to expand their cognitive component, positively affecting attitudes and the activity’s conative component. The comparison of groups with low and high indicators of the formation of social comparison proved that according to two parameters: “average academic score” and “self-efficacy of subject activity” of groups with high levels had significant superiority. Discussion and сonclusions. It was explained that the average score and self-efficacy in subject activities were the most operational and sensitive parameters in the context of social comparison. It was substantiated that research on social comparison within the organization of self-efficacy structure among higher education students was a socio-psychological validation complex for the educational and professional training of future specialists, which had a dual impact. It was noted that the identified regularities can be implemented in the organization of the educational process to enhance the self-efficacy of students. Метою емпіричного дослідження є з’ясування статистичної достовірності соціального порівняння в організації структури самоефективності здобувачів вищої освіти. Методи. Досліджувану вибіркову сукупність склали здобувачі закладу вищої освіти, які навчалися на трьох рівнях освітньо-наукових програм на очній формі (n = 108). Описові частотні характеристики вибіркової сукупності: М = 21.35; SD=±3.96; Мe = 21.50. Застосовано психодіагностичний комплекс методик, який відобразив релевантні виміри дослідження: “Шкала соціального порівняння” (Schneider, Schupp, 2014); “Шкала самоефективності” (Sherer et al., 1982); “Діагностика мотиваційної структури особистості” (ДМСО) (Мільман, 1990). Додатково введено поточний середній бал успішності здобувачів за попередню сесію. Результати. З’ясовано описові частотні характеристики досліджуваних параметрів. Побудовано кореляційну матрицю й кореляційну плеяду параметрів соціального порівняння з вимірами самоефективності здобувачів. Зафіксовано дев’ять прямих статистично достовірних зв’язків, які продемонстрували, що “самоефективність міжособистісного спілкування”, “спілкування” й “загальна активність” здобувачів вищої освіти здатні визначати їхню самоефективність у контексті навчально-професійної діяльності. Зазначено, що усвідомлення своїх можливостей дозволяє респондентам розширювати когнітивну складову, що позитивно позначається на ставленні й конативній складовій діяльності. Зіставлення груп із показниками низької й високої сформованості соціального порівняння засвідчило, що за двома параметрами: “середнім балом успішності” та “самоефективністю предметної діяльності” групи з високими рівнями мають достовірну перевагу. Дискусія і висновки. Пояснено, що середній бал і самоефективність предметної діяльності є найбільш операційними й чутливими параметрами в контексті соціального порівняння. Обґрунтовано, що дослідження соціального порівняння в організації структури самоефективності здобувачів вищої освіти є соціально-психологічним апробаційним комплексом навчально-професійної підготовки майбутніх фахівців, який має дуальний вплив. Зазначено, що з’ясовані закономірності можуть бути імплементовані в організацію освітнього процесу, з метою підвищення самоефективності здобувачів.Item INNOVATION IN THE PROFESSIONAL FORMATION AND DEVELOPMENT OF FUTURE TEACHERS(2024) Tsiuniak*, O.; Цюняк*, O.; Yaremchuk, N.; Яремчук, Н.; Haliuka, O.; Галюка, O.; Prots, M.; Проц, М.The aim of the empirical research is to find out and substantiate the psychological content parameters of innovation in the professional formation and devel opment of future teachers. The tasks are: determina tion of correlations of parameters of higher education students’ professional readiness for innovative activi ties with independent variables; finding statistically significant differences between the respondents in the samples of bachelors (group I) and master’s stu dents (group II); comparison of the researched groups with high and low levels of the formation of the coef ficients of innovation. Methods: retrospective analy sis, generalization, systematization and comparison; the author’s questionnaire “Professional readiness of students for innovative activities” (RIA) (Tsiuniak, 2021); method “Diagnostics of the motivational struc ture of the personality” (DMSP) (Milman, 1990); method “Teacher’s abilities for creative self-develop ment” (TACSd) (Nikishina, 2009). Results. It was found that there are no statistically significant differences in the determined parameters between the samples of bachelors (group I) and master’s students (group II). A positive tendency was stated in group I in the quan titative coefficient of innovation QCI (М=.68; SD=.22; Me=.68) and in group II – the qualitative coefficient of innovation Q2 CI (М=.62; SD=.23; Me=. 61). It was established that the coefficients of innovation have four statistically significant correlations with inde pendent variables: creative activity, social usefulness, active self-development, stopped self-development (р<.050; р<.010). Significant differences were found in the studied groups with high and low levels of forma tion of the quantitative coefficient of innovation (QCI) and the qualitative coefficient of innovation (Q2 CI). Discussion and сonclusions. It was explained that the statistically significant correlation between Q2 CI and the “social usefulness” parameter is evidence that the subjects are ready to bear social responsibility for innovation, take a mature social position and work for the long term. The obtained empirical results should be taken into account by the organizers of the educational process and the guarantors of specialized educational and scientific programs, who are responsible for future teachers’ academic and professional training. Метою емпіричного дослідження є з’ясування та обґрунтування психологічних змістових параме трів інноватики у професійному становленні та роз витку майбутніх учителів. Завданнями є: визначення кореляційних зв’язків параметрів професійної готовності здобувачів до інноваційної діяльності з незалежними змінними; з’ясування статистично достовірних відмінностей між досліджуваними у вибірках бакалаврів (група І) і магістрантів (група ІІ); порівняння досліджуваних груп з високим і низь ким рівнями сформованості коефіцієнтів інноватики. Методи: ретроспективне аналізування, узагаль нення, систематизація і порівняння; авторська анкета “Професійна готовність здобувачів до інноваційної діяльності” (ГІД) (Цюняк, 2021); методика “Діагнос тика мотиваційної структури особистості” (ДМСО) (Мільман, 1990); методика “Здібності педагога до творчого саморозвитку” (ЗПТС) (Нікішина, 2009). Результати. З’ясовано, що між вибірками бакалаврів (група I) і магістрантів (група ІІ) немає статистично достовірних відмінностей у запропонованих пара метрах. Позитивну тенденцію зафіксовано у групі I в кількісному коефіцієнті інноватики KKI (М=.68; SD=.22; Me=.68) і в групі ІІ – якісному коефіцієнті інноватики ЯKI (М=.62; SD=.23; Me=.61). Встановлено, що коефіцієнти інноватики мають по чотири статис тично достовірні кореляційні зв’язки з незалежними змінними: творча активність, соціальна корисність, активний саморозвиток, зупинений саморозвиток (р<.050; р<.010). Констатовано достовірні відмін ності в досліджуваних групах із високим і низьким рівнями сформованості кількісного коефіцієнта інноватики (ККІ) і якісного коефіцієнта інноватики (ЯКІ). Дискусія і висновки. Пояснено, що наявність статистично достовірного зв’язку ЯКІ з параметром “соціальна корисність” є свідченням того, що дослі джувані готові нести соціальну відповідальність за нововведення, займати зрілу соціальну позицію і працювати на довготривалу перспективу. Реко мендовано отримані емпіричні результати взяти до уваги організаторам освітнього процесу і гарантам профільних освітньо-наукових програм, які відпові дають за навчально-професійну підготовку майбут ніх вчителівItem DEVELOPMENT PATTERNS OF THE IDEA OF PERSONAL AGENCY AND ITS IMPLEMENTATION IN THE DOMESTIC EDUCATIONAL PRACTICE OF THE XXTH CENTURY(2021) Halian, O. I.; Галян, О. І.The purpose of the article is to represent changes in the understanding and implementation of the idea of personal agency of schoolchildren inherent in Ukrainian pedagogical discourse and actual practice of education institutions in the XXth century. The above has forwarded the research to the following areas of concern: to establish the dynamics of a cognitive-creative process of generating and implementing the idea of agency given its philosophical, psychological, educational-political and pedagogical-technological context; to create a general infographic periodization of the development of the idea of agency based on comparing profiles of agency of schoolchildren of the studied period in a particular territory. Methods: To solve the research tasks, the author has used interpretational methods, particularly genesis one, that has made it possible to conclude about the development patterns of the idea of personal agency in the scientific-pedagogical discourse and introduced models of schoolchildren’s education and upbringing; the modelling of the progress of the idea contributes to finding out the logic of its generating and transformation; a discourse-analysis for the identification of a socio-cultural dimension of the agency-related issues in the pedagogical ideas of the XXth century; a comparative analysis to compare agency profiles in the defined periods. Results. Development patterns and introduction of the idea of a pupil’s personal agency are studied within three dimensions: philosophical-psychological (methodological), the coordinate system of which is a civilizational type of personality (classical, modern, postmodern), and society (monarchical, industrial, democratic, information technology); educational and political, which is rendered on the axes of state reforms and pedagogical (including innovative) schools; pedagogical-technological covering, on the one hand, the content-process aspect of educational, developmental and pedagogical effect of a teacher and, on the other hand, an effective-evaluation aspect of the pedagogical influence represented by new formations of a pupil and changes in the pedagogical situation. Conclusions. A logic of the development of a child’s agency in the domestic educational theory and practice of the XXth century is rendered under the framework of shaping visions of agency as a cultural demand of the socio-historical formation, a generic feature of a representative of the civilization, a component of pedagogical ideal, competencies and a specified level of a child’s development (a social demand for education), a note on his social role as a means of involving the child into the educational process, an opportunity for his self-realization. The key trends of the development of the idea of a pupil’s agency concern the changes in socio-historical formations and cultural-psychological type of community and psychological type of a personality belonging to a specific epoch, worldviews and educational paradigms, theoretical substantiation of a new pedagogical thesaurus and technology innovations in education institutions. Метою статті є репрезентація закономірних для українського педагогічного дискурсу і реальної практики діяльності закладів освіти ХХ століття змін в осмисленні та втіленні ідеї суб’єктності особистості учнів. Означене зорієнтувало дослідження на такі проблемні напрямки: встановити динаміку когнітивно-креативного процесу генерування та впровадження ідеї суб’єктності з урахуванням її філософського, психологічного, освітньо-політичного та педагогічно-технологічного контексту; створити загальну інфографіку періодизації розвитку ідеї суб’єктності на основі зіставлення профілів суб’єктності учнів досліджуваного періоду на окресленій території. Методи. Розв’язування дослідницьких завдань передбачало використання інтерпретаційних методів, зокрема, генезного, що уможливило висновки про закономірності розвитку ідеї суб’єктності особистості в науково-педагогічному дискурсі та впроваджених моделях навчання і виховання учнів; моделювання розвитку ідеї, щоб встановити логіку її генерування та трансформації; дискурс-аналізу для виявлення соціокультурного виміру суб’єктнісної проблематики в педагогічних ідеях ХХ століття; порівняльного аналізу з метою зіставлення профілів суб’єктності у виокремлених періодах. Результати. Закономірності розвитку та впровадження ідеї суб’єктності особистості школяра розглянуто в трьох площинах: філософсько-психологічній (методологічній), системою координат якої є цивілізаційний тип особистості (класична, модерна, постмодерна) та суспільства (монархічне, індустріальне, демократичне, інформаційно-технологічне); освітньо-політичній, розгорнутій на осях державних реформ та педагогічних (зокрема, і новаторських) шкіл; педагогічно-технологічній, яка охоплює, з одного боку, змістово-процесний бік навчального, розвивального та виховного впливів педагога, та з іншого – результатно-оцінний бік педагогічного впливу, представлений новоутвореннями учня та змінами педагогічної ситуації. Висновки. Логіка розвитку ідеї суб’єктності учня у вітчизняній освітній теорії та практиці ХХ століття представлена в межах формування уявлень про суб’єктність як культурну вимогу суспільно-історичної формації, типову ознаку представника цивілізації, складову виховного ідеалу, компетентностей і нормативного рівня розвитку школяра (суспільний запит освіті), припис щодо його соціальної ролі, як засіб залучення учня до освітнього процесу, можливість його особистісної самореалізації. Провідні тенденції розвитку ідеї суб’єктності учня стосуються змін суспільно-історичних формацій і культурно-психологічного типу спільноти та психологічного типу особистості відповідної епохи, світоглядних позицій та освітніх парадигм, теоретичного обґрунтування нового педагогічного тезаурусу та технологічних інновацій у закладах освіти.Item ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ І ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УЧНІВ З ПОРУШЕНИМ ІНТЕЛЕКТОМ(2019) Яковлева, С. Д.; Yakovleva, S. D.Мета статті полягає у спробі висвітлити значення індивідуалізації та диференціації в навчальному процесі дітей з порушенням розумового розвитку. Для реалізації поставленої мети застосовані наступні методи дослідження: здійснено аналіз зазначеної проблеми у психологопедагогічній літературі, а також практичне вивчення застосування індивідуалізації та диференціації в навчальному процесі дітей з порушенням розумового розвитку. В результаті роботи зроблена спроба розмежувати поняття «індивідуалізації» та «диференціації» навчання дітей з порушеним інтелектом. З’ясовано, що ці поняття не є синонімами, але взаємообумовлені та взаємопов’язані. На сьогодні існують різні підходи до розгляду проблеми диференціації навчання, а саме: від окремих ідей, комплексного і до системного підходу на сучасному етапі, в результаті чого немає чіткого визначення базових понять проблеми. Основна мета індивідуалізації та диференціації, які застосовуються під час навчання дітей з особливими освітніми потребами, зазначені в статті, - це їх розвиток. Мета індивідуалізації та диференціації полягає у збереженні індивідуальності дитини, створенні унікальної особистості, що можливо за умовирозвитку функцій «зони найближчого розвитку». Для цього використовується корекційна робота, яка стимулює компенсаторний розвиток пізнавальної діяльності аномальних дітей задля максимально можливого виправлення недоліків розвитку. Загально психологічна закономірність розвиваючого навчання має величезне значення для дефектології, оскількианомальна дитина потребує педагогічної допомогидля того, щоб наявні в неї потенційні можливості розвитку були реалізовані, перетворилися в ті здібності, застосовуючи які дитина змогла б опанувати різними аспектамизмісту освіти. Визначальна роль у цьому належить індивідуалізації та диференціації навчання. Практичний аспект проблеми вивчався на базі спеціального загальноосвітнього закладу у молодших класах учнів з порушеним інтелектом. Було застосовано класно-урочну форму організації навчальної роботи з урахуванням особливостей кожної дитини та застосуванням відповідних методичних прийомів. Використовували різний рівень допомоги учням, правильний підхід до аналізу та оцінки діяльності. В класі були визначені певні групи дітей за типологічними особливостями, тобто клас відповідно до потенційних можливостей учнів, таким чином було застосованоіндивідуальний та диференціальний підхід. Висновки. Аналіз особливостей роботи учнів з порушеним інтелектом показав підвищенняпозитивного ставлення до виконання завдань і зростання успішності щодо засвоєння матеріалу. The article purpose is to stress the importance of individualization and differentiation at teaching of children with cognitive development disorders. The following research methods were applied to achieve this goal: analysis of the problem in the psycho-pedagogical literature, as well as a practical study of individualization and differentiation used at teaching of children with cognitive development disorders. As a result, an attempt is made to distinguish between the concepts of “individualization” and “differentiation” at teaching of children with impaired intelligence. It has been found that these concepts are not synonymous but interdependent and interrelated. Today, there are different approaches to address the problem of differentiation at teaching and, as a result, there are different definitions of the basic concepts of this problem. The main goal of individualization and differentiation used at teaching of children with special educational needs is their development. The objectives of individualization and differentiation are to preserve their individuality, to create a unique personality, which is possible provided the development of functions lying in the “zone of immediate development”. For this purpose, corrective work is used that stimulates the compensatory cognitive development of children with cognitive disorders with the aim to correct their developmental defects as much as possible. General psychological patterns of developmental learning is of great importance for defectology, since children with cognitive disorders need pedagogical assistance to fulfil their developmental potentials, and to transform them into such abilities that children can use to master various themes within the educational content. Individualization and differentiation at teaching play the decisive role in this process. The practical aspect of the issue was studied on the basis of a junior special needs school, where children with cognitive development disorders have been studied. The classroom form of education was used with taking into account the peculiarities of each child and application of appropriate educational techniques. Different levels of support for children were used as well as right approaches to their work analyzing and evaluating. Children were divided into several groups according to their typological features and their potential abilities, thus the individual and differential approach was applied. Conclusions. The analysed learning peculiarities of children with cognitive development disorders showed their increased positive attitudes to task completion and more successful mastering of the educational material.